скрыть меню

Система медико-психологічної підтримки лікаря у період адаптації до професійної діяльності

страницы: 52-54

В.В. В’юн, Харківський національний медичний університет, м. Харків

Надання якісної медичної допомоги населенню, серед іншого, передбачає наявність достатньої кількості висококваліфікованих кадрів. Існує широкий спектр тверджень щодо взаємо­зв’язку професійного рівня медичного персоналу, його освіченості, виявлення мотиваційної ролі навчальних проце­­сів як регулятора підвищення якості медичної допомоги [3, 6, 7].

Зміни у вищій медичній освіті, інтеграція її в євро­пейський освітній простір вимагають нових підходів до після­дипломної підготовки лікаря. Закон України «Про вищу освіту», прийнятий Верховною радою України 1 липня 2014 року, надав імпульс розвитку медичної освіти. Створено умови для модерні­зації післядипломної медичної освіти. Основними завда­ннями післядипломної освіти лікарів, особливо в період реформування, є покращення фахової підготовки лікарів-інтернів та забезпечення їх медико-­психологічної підтримки у період адаптації до професійної діяльності [4, 7] .

Так, проблема професійної адаптації належить до невичерпних питань психологічної науки. Це складна і досить широка тема, оскільки різні погляди на вказа­ний процес взаємодоповнюють і значно поглиблюють ­наукові уявлення про психологічну сутність не лише професійного становлення, а й особистісного розвитку фахівця [1, 5, 8].

Професійна діяльність лікаря характеризується підвищеною стресогенністю, адже він змушений працювати за умов підвищеної інтелектуальної та психо­емоційної напруги, дефіциту часу та інформації, надзвичайного рівня відповідальності. Необхідність дослідження профе­сіонального розвитку медичних працівників випли­ває не лише з потреби теоретичного вивчення цього процесу, а й із нагальної неминучості розв’язання прикладних питань, актуальних для забезпечення періоду становлення суб’єкта професійного розвитку.

Можливість їх вирішення ми бачимо лише на підставі цілісного комплекс­ного аналізу особливостей про­фе­сійного розвитку лікаря та формування його психологічної адаптації до практичної діяльності [1, 2, 5].

Адаптація як багаторівневий динамічний процес пов’язана зі змінами діяльності різних органів і систем організму та визначає рівень психофізіологічного і пси­хічного здоров’я людини, ступінь ­загальної ефектив­ності її діяльності на біологічному, психічному і соціально­-психологічному рівнях. У виникненні та закріпленні дезадаптивних реакцій у лікарів особ­­ли­ву роль відіграють індивідуально-психологічні патерни реакцій, особистісні особливості, а також ті способи поведінки, які лікар реалізує у професійній діяльності [1, 2, 6].

Незважаючи на досить велику кількість дослід­жень професійної та соціальної дезадаптації, досі немає єдності щодо розуміння психологічного сенсу цих явищ, а також їх співвідношення і шляхів розвитку, зокрема стосовно конкретної соціально-професійної групи медичних працівників. Крім того, на особливу увагу заслуговує той факт, що при подібному впливі професійної діяльності на медичних працівників ступінь їхньої професійної дезадаптації значно вирізняється, а більш ніж у третини така дезадаптація взагалі відсутня [2, 6,  8].

Вищевикладане обумовлює актуальність зазначеного дослід­ження, мета якого — на основі системного підходу до вивчення механізмів формування психологічної адаптації лікарів-­інтернів до професійної ­діяльності розробити систему їх медико­-психологічної підтримки в період фахової підготовки.

Матеріали та методи дослідження

вгору

У процесі роботи над вирішенням поставленої мети було проведено комплексне психодіагностичне обстеження 256 лікарів-­інтернів Харківського національного медичного університету обох статей віком 23-30 років.

Результати дослідження

вгору

Як засвідчили отримані в результаті дослідження дані, адаптація лікарів­-інтернів до професійної діяльності має три основні рівні:

  • Високий — притаманний високий ступінь праце­­здатності, психологічного комфорту, наявність резервів для подолання критичних ситуацій.
  • Середній — зниження рівня функціональних можливостей організму та психологічного комфорту в кризових ситуаціях зі швидким відновленням при їх розв’язанні та збереження психо­логічного комфорту поза робочим процесом.
  • Низький — розвиток станів дезадаптації, прояв психологічного дискомфорту в повсякденному житті. Постійне відчуття незадоволеності собою і своєю професійною діяльністю.

Комплексний аналіз феномена розладів адаптації ­лікарів-інтернів до професійної діяльності допоміг нам виділити основні типи дезадаптивних реакцій: астенічний, дисфоричний, астено-апатичний, тривожно­-депресивний, адиктивний та психосоматичний.

З метою профілактики та корекції розладів адаптації до професійної діяльності лікарів-інтернів ми розроб­или систему їхньої медико-­психологічної підтримки в період професійної підготовки, що перед­ба­чає застосу­вання комплексного психокорекційного та психо­терапевтичних впливів; установлення мети психотерапії як засобу впливу на патогенетично значущі біо­психосоціальні чинники розвитку станів дезадап­тації; диференціацію завдань та обсягу психо­терапії й психо­корекції відповідно до типу дезадаптивного стану.

Відповідно до вищевказаних засад ми обґрунтували принципи побудови комплексної системи медико-­психологічної підтримки в період професійної підго­товки фахівця:

  1. створення організаційної основи для продовження психологічних і профілактичних заходів;
  2. вплив на різні ланки етіопатогенезу розладів адаптації;
  3. проведення комплексних діагностичних, психо­корекційних, психотерапевтичних і профілактичних ­захо­­дів з оцінюванням типологічної структури особис­тості й емоційних порушень, пом’якшення або усунення предис­понуючих і пускових мікросоціальних факторів, які призводять до зриву адаптації;
  4. розроблення індивідуальної психотерапевтичної ­прог­­рами, зважаючи на особливості особистості, тип дезадап­тивного реагування.

Результати проведеного дослідження підтверд­жу­­­ють, що для корекції розладів адаптації в лікарів-­інтернів доцільно застосовувати комплексні психо­корекційні програми, які передбачають поетапне введення психотерапев­тичних методик залежно від індивідуальних особ­ливостей інтернів і змістовної час­тини психо­терапії.

Причому завдання змістовної частини має включати принцип взаємного потенціювання, незалежно від зас­тосування та впровад­ження мето­дів психо­терапії. Змістовна частина психо­терапевтичного про­цесу мусить бути строго аргументована об’єктив­­ними фактами, відповідати реальному поетапному втіленню в життя, виключати аморфні та ілюзорні трактування, орієнтована на позитивний ефект за умови активної роботи інтерна.

До вищевказаних програм входять такі психо­терапевтичні методики, як раціональна психотерапія (класичний варіант Дю­­буа), спрямована на мобілізацію захисних сил особис­тості, розкриття пато­генетичної суті конф­лікту, що визначає запуск реакції ­дезадаптації, робота з ресурсами для підвищення рівня адаптації, регенерації особистісної активності, норма­лізації системи емоційно­-вольового реагування, зміни системи взаємин, аналіз і корекція застосовува­­них копінг-­стратегій.

За нашими даними, під час роботи з лікарями-­інтернами доцільною є така етапність проведення ­раціональної психотерапії:

  1. пояснення і роз’яснення, що включає тлумачення суті конфлікту, причин його виникнення;
  2. переконання — корекція не лише когнітивного, а й емо­ційного компонента ставлення до стресу, що сприяє переходу до модифікації особис­тісних засад;
  3. переорієнтація — досягнення більш стабільних змін в установках інтерна, насамперед у його ставленні до стресу, пов’язане зі змінами в системі його ціннісних орієнтирів;
  4. психогогіка — пере­орієнтація шир­­шого плану дій, що створює позитивні перс­пективи.

Обговорення

вгору

З’ясування інтерном психологічних механізмів дезадап­тації не є суто раціональним, пізнавальним процесом. До нього обов’язково мають бути включені емоційно значущі переживання, які уможливлюють необхідну перебудову особис­тості завдяки позитивним внутрішнім ресурсам. Раціональне, інтелектуальне ­розуміння своїх нев­ротичних проблем і причин їхнього виникнення обов’язково має бути закріплене процесом емоційно насиченого їх усвідомлення.

Особистісно­-орієнтована психотерапія (за Б. Д. Кар­ва­сарським, Г.  Л. Інсуріною і В.  А. Тишлаковим, 1994) спрямована на розкриття, перебудову внутрішнього психо­логічного конфлікту і корекцію неадекватних осо­бис­­тісних стосунків. Механізми лікувальної дії цього методу лежать у трьох основних плошинах — когнітивній, емоційній та поведінковій.

Пізнавальна сфера (когнітивний аспект, інтелектуальне усвідомлення). Такий процес психотерапії націлений допомогти лікарю­-інтернові усвідомити зв’язок між психогенними факторами та виникненням, розвитком і збереженням розладів адаптації; між негативними емоціями і появою, фіксацією та посиленням симптоматики; між особ­ливостями своєї поведінки та емоційним реагуванням за різних ситуацій, ступінь їх адекватності та конструктивності; між адекватністю і реалістичністю власних потреб, прагнень, мотивів, особис­тісних установок; між внутрішніми психологічними проб­ле­мами і конфліктами, умовами та специ­фіками формування власної системи відносин.

Емоційна сфера — лікар­-інтерн має отримати емоційну допомогу з боку психотерапевта, щоб пережити позитивні емоції, пов’язані з прийняттям рішень і підтримкою; пережити неадекватність деяких своїх емоційних реакцій; навчитися точніше розуміти, приймати і вербалізувати свої почуття; модифікувати спосіб переживань, емоційного реагування, сприйняття самого себе і стосунків з іншими; здійснити емоційну корекцію своїх взаємин.

Поведінкова сфера — процес психотерапії, який має допомогти інтерну усвідомити власні неадекватні по­ведінкові стереотипи; подолати невідповідні форми функціонування; закріпити нові форми поводження і реагування, що сприятимуть адекватній адаптації та якісній діяльності.

Когнітивно-­біхевіоральна психотерапія (модифікація Бека-Еліса) спрямована на формування адекватної самосвідомості, навчання аналізу виникнення типових стресових ситуацій, вироблення планів діяльності з використанням правил складання афірмацій і напрацювання навичок поведінки в них.

Психоосвітні тренінги (Н. О. Марута, Г. М. Кожина, В. І. Коростій), які включали використання інфор­­ма­цій­них модулів, тренінгів позитивного самосприй­ня­­­­­­ття, формування комунікативних умінь і навичок, роз­­в’яза­ння проблем міжособистісної взаємодії та проб­лем­но­-орієнтованих дискусій.

На наш погляд, психотерапевтичну роботу слід проводити в ланках групової психотерапії, оскільки під час гуртової діяльності можливо реалізувати такі чинники, як колективна згуртованість і підтримка, отри­мання інформації, між­особистісне навчання, задоволення альтру­їстичної ­по­тре­­би, імітація поведінки, розвиток соціальних навичок та інше. Групова терапія спрямована на підвищення здатності інтернів адекват­но реагувати на проблемні ситуації і, найголовніше, приймати конструктивні рішення. Завдання групової психо­терапії полягають у корекції поведінкових реакцій, регенерації особис­тісної активності, еквівалентному моделюванні психо­соціальної діяльності.

Під час проведення групової психотерапії відбува­ється не лише розкриття й усвідомлення конф­ліктних позицій лікарів-­інтернів, а й їх вирішення (перебудова) за допомогою колективно-орієнтованих гуртових норм і загальної терапевтичної спрямованості групи. Власне, терапевтичний аспект групової психо­терапії полягає в програванні символічних і реальних стресових ситуацій, що сприяють психіч­­­ній десенсибілізації.

Для активації психотерапевтичного процесу, тобто активної участі лікарів­-інтернів у реалізації психо­терапевтичної програми, доцільно запровад­жувати методи психічної саморегуляції.

У процесі роботи було використано аутогенний тренінг, який націлений на відновлення динамічної рівноваги системи гомеостатичних саморегулювальних механізмів організму людини, порушеної в результаті стресового впливу. Основними елементами методики є тренування м’язової релаксації, самонавіювання і само­виховання (аутодидактика). Аутогенне тренування має бути спрямоване на розвиток і посилення процесів саморегуляції, самоконтролю і само­владання, регуляцію порушень вегетативної нервової системи, формування компенсаторних механізмів, а також на різні прийоми релаксації.

Ми застосовували аутогенне тренування в різних модифікаціях, залежно від специфіки особистісного реагування лікаря­-інтерна. Так, при домінуванні тривожних радикалів використовували модифікацію N. Kleinsorge і G. Klumbies, націлену на непоши­рення тривожної симптоматики, активацію захисних психо­логічних механізмів; при яскраво вираженій астенізації — психо­тонічний варіант Шогама–Мировського, який покликаний підвищити само­оцінку й адекватне сприйняття оточення, купі­­рування астенічної симптоматики.

Слід зазначити, що ефективність психотерапев­тичного впливу можлива лише в поєднанні із заходами організаційного та педагогічного плану.

Висновки

вгору

Результати 3-­річного катамнестичного спостереження свідчать про високу ефективність запропонованої системи медико­-психологічної підтримки. При її проведенні реакції дезадаптації в лікарів-­інтернів у період їх адаптації до професійної діяльності спосте­рігалися вірогідно рідше.

Література

1. Вітенко І.  С. Психологічна адаптація сімейного лікаря до професійної діяльності : монографія / І.  С. Вітенко. — Вінниця : Нова книга, 2013. 132 с.

2. Витенко И. С., Вьюн В. Профилактика и коррекция расстройств адаптации врачей в условиях работы по принципам семейной медицины. Український вісник психоневрології. 2012. Т. 20. Вип. 3 (72). С. 169-170.

3. Соціально-­стресові розлади (клініка, діагностика, профілактика): монографія; за ред. П.  В. Волошин, Н. О. Марута.  Харків: Видавець Строков Д.  В., 2016. 335 с.

4. Кожина Г.  М., Гайчук Л. М., Шикова В. В. Ефективність психо­освітніх програм в наданні допомоги особам, що перенесли екстремальні події. Український вісник психоневрології.  2015. Т. 23. Вип. 2 (83). С. 109.

5. Кожина Г. М., Коростій В.  І., В’юн В.В., Вітенко І.  С.  Механізми формування і психотерапевтична корекція розладів адаптації лікарів у процесі їхньої професійної діяльності. Медична психологія.  2014.  Т. 9. № 2 (34). С. 82-87.

6. Пшук Н. Г., Камінська А.  О. Проблема професійної дезадаптації лікарів хірургічного та терапевтичного профілю. Архів психіат­рії. 2013. Т. 19. № 2 (73). С. 151-155.

7. Пшук Н. Г., Камінська А.  О.  Деякі індивідуально-­психологічні предиктори формування професійної дезадаптації ­лікарів хірургічного та терапевтичного профілю. Український вісник психоневрології.  2014. Т. 22. Вип. 1 (78). С. 84-87.

8. Психічне здоров’я як передумова здоров’я нації / М.  І. Дубина, С.  І. Табачніков, П.  В. Волошин [та ін.]. Міжнародний психіат­рич­ний, психотерапевтичний та психоаналітичний журнал. 2014. Т. 7. № 4 (26). С. 6-11.

Архів психіатрії. 2016. Т. 22. № 4 (87).

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски за 2018 Год

Содержание выпуска 1, 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. А.Є. Дубенко, С.О. Сазонов, Ю.А. Бабкіна, В.І. Смоланка, М.М. Орос, В.В. Грабар

  3. И.Н. Карабань, Н.В. Карасевич

  4. Т.Н. Слободин

  5. О.М. Мишаківська

  6. О.В. Прохорова

  7. І.В. Калугін, О.О. Хаустова, О.С. Осуховська

Содержание выпуска 6 (98), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М.Е. Черненко, В.И. Вовк

  3. С.Г. Бурчинский

  4. С.А. Мацкевич, М.И. Бельская

  5. О.А. Козерацька

  6. О.А. Борисенко, Т.А. Зайцева, А.В. Шапошникова, С.Г. Кудинова

Содержание выпуска 4-5 (97), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Тріщинська М.А.

  3. Павленко Т.-М.

  4. Бурчинский С.Г.

  5. Левада О.А., Троян О.С.

  6. В’юн В.В.

Содержание выпуска 3 (96), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. В.О. Бедлінський

  3. В.Г. Безшейко

  4. T. Сошенко, A. Габінська

Содержание выпуска 2 (95), 2018

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Н.А. Марута

  3. А.Г. Бондарчук, Р.В. Бальоха

  4. С.А. Мацкевич, М.И. Бельская

  5. В.О. Климчук, В.В. Горбунова

  6. Ю.А. Крамар

  7. Т.А. Зайцева, О.А. Борисенко, П.П. Зайцев

Выпуски текущего года

Содержание выпуска 6 (117), 2020

  1. Ю.А. Бабкіна

  2. Д. А. Мангуби

  3. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. В. І. Коростій, І. Ю. Блажіна, В. М. Кобевка

  5. Т. О. Студеняк, М. М. Орос

  6. Ю. О. Сухоручкін

Содержание выпуска 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Содержание выпуска 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Содержание выпуска 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Содержание выпуска 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Содержание выпуска 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Содержание выпуска 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.