Психічне здоров’я медичних працівників в умовах пандемії COVID-19

В рамках VIII Міжнародної науково-практичної конференції, яка проходила цього року в м. Київ 25—27 листопада, відбувся симпозіум на акту­альну тему «Психічне здоров’я медичних працівників в ­умовах пандемії COVID-19». Наукові співробітники Інституту психіатрії Київ­ського наці­онального університету імені Тараса ­Шевченка виступили з доповідями, що присвячені темі психічного здоров’я медичних працівників в умовах пандемії COVID-19. Через обмежувальні карантинні заходи симпозіум, як і конференція загалом, пройшов в онлайн-­режимі. У ­ньому взяли участь понад 200 учасників — на­уковці з України та інших країн світу, ­медики, ­працівники соціальної та освітньої галузей, студенти тощо.

Із вітальним словом до учасників ­симпозіуму ­звернувся модератор цього заходу доктор медичних наук, професор Віталій Пішель, який наголосив на актуальності теми підтримки ментального здоров’я медичних працівників в умовах ­пандемії COVID-19.

Дослідження про­фе­сій­ного стресу в ме­дичних ­пра­­цівників під час пан­демії COVID-19

Юлія Ячнік, клінічна психологиня, провідна фахівчиня Інституту психіатрії КНУ ­імені Тараса Шевченка

На тлі коронавірус­ної епідемії у ­медперсоналу спосте­рігається ­високий ступінь ризику появи симптомів психічних розладів, а також загострення уже наявних. Власне, зростання професійних на­ван­тажень на медпрацівників, загострення стре­сових ситуацій за нинішніх непростих умов пандемії, як під­тверджують дані світових і національних досліджень, провокують ­появу в цієї категорії симптомів депресії, тривоги, пост­травматичного стресового розладу та інших психічних порушень.

Чинниками ризику можуть бути ­характеристики, пов’язані із захворюванням, зокрема швидке поши­рення COVID-19; тяжкість симптомів, які він може ­викликати; брак належних знань про хворобу та смертність ­серед медичного персоналу).

Серед організаційних чинників — нестача за­собів індивідуального захисту, занепокоєння щодо ­неможливості ­надати ­компетентну допомогу та швидка мінливість інформації про хворобу, ­відсутність доступу до актуальних даних і ­зв’язку, брак специфічних ­препара­тів для лікування коронавірусної хвороби, нестача кисню та апаратів штучної ­вентиляції легень і ліжок у відділеннях інтенсивної терапії; недостатність психологічної допомоги, страх інфі­кування членів родини; відсутність швидкого доступу до тестування; ­примусова ізоляція; ­відчуття невизначеності; соціальна стигматизація; ­високе на­ван­таження та ін.

Із меншим рівнем стресу пов’язані: ­безпека сім’ї разом із чіткими вказівками та ­рекомендаціями, ­ефективними заходами і ­засобами захисту та позитивним ­ставленням із боку колег, ­соціальна підтримка, доступність психологічних матеріалів / ресурсів тощо.

COVID-19 та психіат­рична коморбідність

Станіслав Чумак, кандидат медичних наук, провідний фахівець Інституту психіатрії КНУ ­імені Тараса Шевченка

Питання психічної пато­логії під час нинішньої пандемії — це не лише про загально­відомі ­факти щодо ін­форма­цій­ного ­впливу пандемії на роз­ви­ток патології тривож­ного та депресивного ­спектра, а й ­про нейро­психіатричні ефекти як під час захворювання на COVID-19, так і психічні розлади у віддаленій перспективі, зокрема після перенесеної коронавірусної інфекції.

Коронавірусна інфекція ­небезпечна для ­пацієнтів подальшими ускладненнями. Так, ­згідно з ­результатами ­дослід­жен­ня Глобальної мережі ­досліджень охорони здоров’я, яка базується в США (TriNetX), 22,5 % хворих після одужання мали нейропси­хі­атричні ознаки — тривожні розлади, енце­фалопатію, головний біль, інсульти та транзиторну ішемічну атаку, епілептиформні напади, суїцидальні наміри тощо.

На окрему увагу заслуговують також ефекти пандемії на декомпенсацію та екзацербацію розладів у пацієн­тів із хро­нічною психічною патологією. За даними проведених досліджень, коморбідність є однією з найважливіших клінічних причин, які ­ускладнюють своє­часну діаг­ностику та призначення адекватної ­терапії, що своєю чергою знижує ефективність такого лікування та погіршу­є перебіг і прогноз від­повідних розладів.

Специфікою коморбідності COVID-19 та психічних розладів є непростий паралельний перебіг двох патологічних процесів, які значно ускладнюють ­діагностику, ­лікування і реабілітацію таких пацієнтів. Така ­проблема пов’язана з особливостями їхньої взаємодії та відповідних проявів, адже супутні розлади психічного здоров’я разом із COVID-19 роблять лікування складнішим і потенційно менш ефективним. Це зумовлено зокрема нейро­тропними ­ефектами ­SARS-CoV, що реалізуються через пряму інфільтрацію вірусу в центральну нервову сис­тему, порушення регуляції ­цитокінової ­мережі, транс­міграцію перифе­ричних імунних клітин та пост­інфекційну ­аутоімунну від­повідь. Як стало відомо, за даними кількох досліджень, ­нейропсихіатричні ефекти ­спостерігаються майже у третини хворих на COVID-19.

Відомо, що серед цих розладів домінують ­тривожні та афективні порушення, головний біль і розлади сну. Дещо меншою ­мірою ­виникають розлади ­органічного спектра у вигляді енцефалопатій, інсультів і транзи­торних ішемічних атак та епілептиформ­них нападів. Нині виявлено подвійні асоціації між COVID-19 і психіатричними розладами, зокрема ­пацієнти, які перенесли COVID-19, мають підвищений ризик психічних наслідків. Хоча з ­іншого боку психіатричний діаг­ноз може бути незалежним ­чинником ризику ­розвитку COVID-19.

Крім того, простежується проблема особливої вразливості осіб із порушеннями психічного здоров’я під час нинішньої пандемії. Рецидиви або погіршення вже ­наявного стану пси­хічного здоров’я через високу сприйнятливість таких осіб до ­стресу ­порівняно із загальною популяцією є ­доволі ­очікуваними. Їх фіксували і раніше, наприклад під час подібних ­пандемій, ­як-от тяжкий ­гострий респіраторний синдром (SARS-CoV) 2002–2004 рр.

Психічні розлади також можуть збільшити ризик інфекцій, зокрема пневмонію, через ­наявні когнітивні порушення і слабке ­усвідомлення ­ризику, ­зменшення зусиль щодо особистого захисту таких паці­єнтів та обмежених умов у психіатричних відділеннях. Пацієнти старшого віку, що потрапили до психіатричних стаці­онарів без даних про ­інфікування, мали вищий ризик зараження SARS-CoV-2 і більший відсоток смертності від COVID-19, аніж ті, хто ­перебував у негоспітальних умовах.

Надважливе значення наразі також має наявність більших бар’єрів у доступі до своєчасних медичних послуг для інфікованих осіб через дискримінацію, пов’язану з психічним розладом у закладах охорони здоров’я. Ігнорування специфічного впливу епідемії на осіб із психічними ­хворобами не лише перешкоджатиме будь-яким цілям запобігання ­подальшому поширенню COVID-19, але і посилюватиме вже наявну нерівність щодо ­стану здоров’я та можливості отримати адекватну допомогу цією ­групою населення порівняно із загальною ­популяцією.

Тому серед першочергових заходів щодо подолання нинішньої ситуа­ції насамперед слід зосередитись на проведенні серйозних когортних досліджень пацієнтів із COVID-19 з адекватними контрольними групами та ­подальшому їх спостереженні, яке необхідне для кількісного оцінюван­ня захворюваності та відносних ризиків щодо психіат­ричних наслідків після зараження. Більшість досліджень, де вивчали психіат­ричні ­наслідки COVID-19, не мала адекватного контролю, переважно ­містила опитування пацієнтів із COVID-19 і ­залучала до ­результатів ­симптоми ­самооцінки, а не діагнози.

Тривалі наслідки нейропсихі­атричних проявів COVID-19 залишаються невідомими і нині. Раннє розпізнавання та своєчасне лікування нейро­психіатричних проявів у таких пацієнтів має потенціал для зменшення загальної захворюваності та смертності.

Соці­ально-психологічні чинники, ­асоційовані з професійним стресом у медичних працівників під час ­епідемії COVID-19 в Україні

Віталій Пішель, доктор медичних наук, професор, провідний фахівець Інституту психіатрії КНУ ­імені Тараса Шевченка

Пандемія COVID-19 — потужний стресовий чинник для ­медиків, які безпосередньо зіткнулися з масштабною загрозою. Від­повідно до дослідження «Вплив пандемії COVID-19 на психічне здоров’я медичних працівників і розроб­лення ком­плексної моделі подолання її ­негативних наслідків із вико­ристанням сучасних інформаційно-­комунікаційних тех­нологій», що реалізується за ґрантової підтримки На­ціо­нального фонду досліджень України, ми ­провели онлайн-­опи­тування 1 100 медичних працівників з усіх регіо­нів України.

Отримані дані допомогли ­встановити три групи чинників, які безпосередньо пов’язані з професійним стресом:

1) типи реагування на ­ситуацію з COVID-19;

2) що мають вплив на виникнення стресу;

3) які сприяють подоланню стресу.

Так, за результатами анкетування ­виявлено особливості реа­гування медичних працівників на ситуацію з COVID-19 та ­значущі для ­більшості респондентів емоційні (тривожність, страх) і поведінкові (обмеження контактів із пацієнтами з COVID-19) чинники. Аналіз цих даних уможливив ­ранжування виокремлених чинників за ступенем впливу на виникнення ­стресу в медичних працівників із визначення найзначущих серед них. ­Зокрема, ми отримали відповіді медиків на ­питання щодо оцінювання ризиків, пов’язаних із поширенням, зараженням і смертю від COVID-19.

Над­важливим у нинішній ситуації є врахування думки фахівців не лише щодо до стресогенних детермінант, але їхня оцінка тих чинників, що сприяють подоланню ­стресу. Серед яких найчастіше зазначали: «відсутність ­зараження COVID-19 у близьких, «відсутність хворих із COVID-19 серед персоналу», «одужання паці­єнтів із COVID-19» та «наявність обладнання і засобів захисту». Ці ­результати стануть основою для розробки ­комплексних профілактичних і реабілітаційних заходів зі ­стабілізації психо­емоційного стану медпрацівників в умовах пандемії COVID-19 та підвищать якість ­надання відповідної медич­ної допомоги.

Підтримка психічного здоров’я та психосоціальні інтервенції в умовах ­пандемії COVID-19, реагування та ­відновлення

Teтяна ­Ільницька, кандидатка медичних наук, провідна фахівчиня Інституту психіатрії КНУ ­імені Тараса Шевченка

Наразі пан­демія COVID-19 спричинила психологічний ди­стрес серед великих груп населення, що є потенційним тригером ­ризику виникнення ­різних психічних, неврологічних розладів і появи деструктивних моделей пове­дінки. COVID-19 погіршує раніше наявні психічні розлади та асоціюється з невро­логічними проявами. Варто пам’ятати і про опосередковані наслідки, пов’язані з ­примусовою ізоляцією, обмеженнями щодо ­пересування, втратою роботи, частковим доступом до ­освіти чи ­іншими видами соціально-­економічного впливу.

Крім ­згаданих негативних чинників, ­медичні працівники зазнають нині ще й впливу специ­фічних чинників, які пов’язані із суворими ­заходами біобезпеки, підвищеними ­вимогами до умов праці, небхід­ністю повідомляти погані новини та бачити страждання і смерть пацієнтів, зниженою ­спроможністю користуватися соціальною допомогою, недостатньою особистою спромож­ністю реалізовувати ­базову турботу про себе, браком інфор­мації про довго­строкову взаємодію з особами, інфікованими COVID-19, страхом інфікувати друзів чи рідних, перебуванням на карантині. Звісно, ці чинники виснажу­ють медиків як фізично, так і емоційно, негативно позначаючись на виконанні професійних обов’язків та особис­тому ­житті. Тому своєчасне реагу­вання на порушення пси­хічного здоров’я ­медичного персоналу є вкрай важливим.

Для сприяння розробленню механізмів роботи із психічним здоров’ям та психосоціальної підтримки за підготовки до COVID-19, реагування та відновлення ­Всесвітня організація охорони здоров’я та Центр гро­мадського здоров’я України започаткували навчальний ­­курс для медичних працівників «­Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка під час підготовки до COVID-19, реагування та відновлення». Він ­складається з трьох модулів і ­робочої зустрічі з керівниками ­закладів охорони здоров’я.

Цей ­навчальний курс має на меті забезпечити психічне здоров’я та ­психосоціальну ­підтримку як невід’ємну час­тину реагування сектору охорони ­здоров’я на ­надзвичайні ­ситуації, зокрема пандемії COVID-19, а також ­сприя­ти пси­хосоціальному добро­буту медичних працівників на ­етапах підготовки, реагування та відновлення.

Пандемія COVID-19 чинить ­значний негативний вплив на психічне здоров’я і благополуччя насе­лення і ­медичних працівни­ків, що призводить до довгострокових ­наслідків і порушення їхнього функціонування. Тож психічне ­здоров’я та психосоціальне благополуччя медичних пра­цівників є важливими чинниками подолання ­пандемії та потре­бує впровадження ­відповідних заходів із профілактики та своєчасної ­їх підтримки.

Ці заходи якнай­швидше мають бути інтегровані до ниніш­ніх послуг системи охорони здоров’я і стати доступними для населення під час COVID-19 для належного реагування та відповідного відновлення ­психічного здоров’я.

Діяльність безкош­товної гарячої ­лінії «Стоп, Паніка» та «Стоп, ­Паніка. Медики»

­Наталія Степанова, кандидатка психологічних наук, провідна фахівчиня Інституту психіатрії КНУ ­імені Тараса Шевченка

Висококваліфіковані фахівці із багаторічним досвідом роботи у сфері психічного здоров’я за допомогою гарячої лінії «Стоп, паніка» та «Стоп, паніка. Медики» щодня безкоштовно, анонімно, кваліфіковано надають консультації людям, які переживають психологічну нестабільність, панічні настрої, невпевненість у завтрашньому дні та інші.

Під час пандемії COVID-19 найбільшу кількість дзвінків від громадян ­України фіксували саме у березні–­травні 2020 р., тоді, коли уряд запровадив жорсткі карантинні ­обмежувальні заходи у вигляді примусової самоізоляції. ­

Людей, які звертались на гарячу лінію, хвилювали такі питання, як: страх за ­майбутнє, рівень захворюваності та смертності, ­депресивні настрої, криза стосунків у родині, порушення режиму ­життя, самот­ність, відчуття безвиході, розгубленість тощо.