сховати меню

Всесвітній день запобігання самогубствам


сторінки: 5-6

nn20_7_56_f-150x150.jpg

 

Половина летальних випадків на нашій планеті припадає саме на самогубства. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), загальна кількість смертей від суїциду нині наближається до мільйона на рік. Щоб привернути увагу до цієї проблеми, ВООЗ проголосила 10 Вересня — Всесвітнім днем запобігання самогубствам. Основна мета згаданої дати — вкотре акцентувати на тому, що самогубствам можна протидіяти. Але для цього потрібно об’єднати зусилля в реалізації такої можливості.

Щорічно понад 800 тис. осіб у всьому світі закінчують життя самогубством. Нині самогубство посідає п’яту сходинку найчастіших причин смерті серед молоді 15–19 років. Починаючи з 2003р. за ініціативою Міжнародної асоціації запобігання самогубствам (IASP) відзначають Всесвітній день запобігання самогубствам (WSPD). Ці заходи впроваджують за активної підтримки Всесвітньої організації охорони здо­ров’я (ВООЗ) і під патронажем Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Суїцид — це глобальна і трагічна проблема для ­світової охорони здоров’я. За останні 45 років рівень самогубств зріс у всьому світі майже на 60 %. Відповідно до даних ВООЗ, у ІІІ тисячолітті від суїцидів гине більше людей, аніж через усі війни і насильницькі вбивства разом ­узяті. ­Власне, у структурі смертності самогубства посідають ­27-ме ­місце серед провідних причин смерті: що 40 секунд хтось по­збав­ляє себе життя (це 3 тис. щодня). За статистичними даними ВООЗ, у деяких країнах само­губство є однією з трьох основ­них причин смерті серед осіб віком 15–44 років і ­другою за значущістю — серед ­молодих людей від 10 до 24 років. Утім, офіційна статистика випадків суїциду значно відрізняється від реальної (за різними оцінками щонайменше вдвічі чи навіть учетверо), оскільки до неї потрапляють лише ­випадки з летальним наслідком. Адже ніхто не фіксує випадки невдалих суїцидальних спроб, кількість яких у 7–10 разів більша, ніж закінчених самогубств.

Нині ВООЗ поділяє всі країни за показником самогубств на три групи:

  1. низький рівень (до 10 осіб на рік на 100 тис. населен­ня) — Греція, Італія, Гватемала, Філіппіни, Албанія, Домі­ніканська Республіка, Єгипет та ін.;
  2. середній рівень (від 10 до 20 осіб на 100 тис. населен­ня) — Австралія, США, Канада та ін.;
  3. високий і надвисокий рівень суїциду (понад 20 осіб на 100 тис. населення) — Латвія, Литва, Угорщина та ін.

Кількість самогубств у різних країнах неоднакова, ­проте найбільший тягар у глобальному масштабі припадає на країни з низьким і середнім рівнями доходів (приблизно 75 % усіх суїцидів).

За даними Державної служби статистики, Україна на­лежить до країн із середнім рівнем самогубств (16,8 на 100 тис. населення). Із 6279 самогуб­ців 2018 року 5172 були чоловіками. Для порівняння: внаслідок ДТП за цей період загинуло 3936 осіб, через ­отруєн­ня алкоголем — 3089, вбито — 1638.

Проб­лема само­губства стосується всіх, ­незалежно від віку, рівня достатку, освіти чи місця проживання. ­Серед жінок кількість самогубств у світі вчетверо менша, ніж серед чоловіків. Однак, з іншого боку, саме особи ­слабкої статі намагаються накласти на себе руки в чотири рази час­тіше за сильну. До того ж ці цифри не враховують спроби піти з життя, які, за окремими даними, відбуваються в 20 разів частіше, ніж завершені самогубства. Спроби самогубства без летальних наслідків — найпоширеніші серед молодих людей і ­жінок, а це ще майже 20 млн випадків на рік. Відомо, що спроба само­губства тягне за собою психологічні наслідки як для того, хто чинить суїцидальні дії, так і щонайменше для шести осіб з його оточення (­рідні, близькі).

Як одній із ­найважливіших проб­лем охорони здоров’я ­суїцидальній поведінці часто не надають ­належного значення. ­Попри розширення до­сліджень та ­отримання ­нових знань про самогубства та їхню профілактику, на сьогодні продовжують існувати табу і стигма ­навколо цієї теми. Люди, які потрапляють у скрутне ­становище, не шукають підтримки чи помочі, а лишаються зазвичай наодин­ці із собою. А якщо вони все-таки звертаються по допомо­гу, то ­нерідко ­стикаються з нездатністю багатьох систем і служб охорони здоров’я надати її своєчасно та ­ефективно. Такі чинники, як табу, стигма, сором і почуття провини, лише сприяють приховуванню фактів суї­цидальної поведінки.

Здійснюючи активну роботу щодо їхнього подолання, система охорони здоров’я і суспільство можуть ­допомогти в запобіганні самогубствам. В основі самогубства — ­цілий комплекс психологічних, соціальних, біологічних, культурних і зовнішніх ­чинників. Згідно з комплексним планом дій у галузі психічного здороров’я на 2013–2020 рр., служби надання медичної допомоги мають включати профілактику суїциду як ­одну з найважливіших складових послуг, що надаються (ВООЗ, 2013).

Кількість суїцидів збільшується при загальних суспільних катаклізмах (економічних кризах, військових ­подіях, епідеміях), а також серед осіб, які зазнали тяжких втрат у дитинстві, безробітних, недавніх пенсіонерів, одиноких тощо. ­Особи, які вчиняють суїцид, на час скоєння самогубства зазвичай страждають від сильного душевного болю, перебувають у стані стресу, депресії, не відчувають можливість упоратися з проблемами, дивляться в ­майбутнє без надії. Спільною ознакою людей, схильних до самогубства, нерідко є складнощі у побудові близьких стосунків, ­тотальне почуття самотності, необґрунтоване відчуття провини, схильність до співзалежних відносин, ­занижена само­оцінка, екзестенційні та ­духовні кризи тощо.

Причин може бути багато або вона може бути одна, але важливо інше — людина не може сама собі дати раду, тому самогубство для неї є спробою ­припинити страждання. Зазвичай її мислення спотво­рене відчайдушним депресивним сприйняттям світу та безпорадністю. ­Серед причин самогубства можуть бути і психічні хвороби, залежності від алкоголю та наркотичних речовин, депресія, фізичні вади, неврологічні, онкологічні захворювання, ВІЛ-інфекція. Якщо раніше найвищі показники самогубств спостерігали серед літніх ­чоловіків, то нині в третині країн світу (незалежно від ступеня її розвитку) до групи ­найвищого ризику належать ­саме молоді люди. У цих країнах само­губство потрапляє до трійки основних причин смерті у ­віковій групі 15–44 років, та є другою за значенням причиною смерті у віковій ­групі 10–24 ­років. Щодо профілактики депресій у підлітків важливу роль мають віді­гравати батьки. Головне — вчасно побачити зміни, що відбуваються з дитиною і вжити від­повідних заходів задля запобігання летальним наслідкам.

Серед захисних чинників, що знижують ризик самогубства:

  • Підтримка як сім’ї і друзів, так і інших важливих у житті ­людей.
  • Релігійні, культурні та етнічні цінності.
  • Участь у житті суспільства.
  • Життя в соціумі, що приносить задоволення.
  • Соціальна інтеграція, наприклад, за допомогою трудової діяльності, конструктивного використання дозвілля.
  • Наявність доступу до послуг з охорони психічного здоров’я.

Хоча такі захисні чинники не знімають ризик самогубства, але вони можуть нейтралізувати сильні стресові ситуації. ВООЗ закликає держави, розробляючи власні ­стратегії охорони психічного здоров’я, спиратись на чотири головні завдання:

  1. Зміцнювати ефективне лідерство і керівництво в галузі охорони психічного здоров’я.
  2. Забезпечувати на первинному рівні комплексну, ­інтегровану медико-санітарну та соціальну допомогу.
  3. Втілювати стратегії зміцнення психічного здоров’я і профілактики в галузі психічного здоров’я.
  4. Посилювати інформаційні системи, базу фактичних даних і дослід­жен­ня в галузі психічного здоров’я.

Як основний показник ефективності стратегій психічного здоров’я ВООЗ закликає брати саме частоту суїцидів, її зниження є цільовим орієнтиром плану дій щодо запобігання самогубствам. Належна, своєчасна і доступна лікувальна допомога в разі психічних розладів і порушень, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин, може також скоротити ризик суїцидальної поведінки.

Один з основ­них способів поліпшення доступу до медичної допомоги загалом і служб психічного здоров’я зокрема — це реалізація політики і практики підвищення грамотності населен­ня щодо питань охорони здоров’я, насамперед центрів здоров’я в місцевих громадах. Серед практичних підходів: широке інформування ­населення про доступні послуги, уміння медичного персоналу розмовляти з пацієнтами і допомагати їм орієнтуватися в системі охорони здоров’я. Дуже важливо, щоб у стратегіях і практичних заходах із підвищення грамотності населення щодо питань охорони здоров’я було ­приділено належну увагу психічному здоров’ю.

Експерти наголошують, що більшість людей, намагаючись накласти на себе руки, не має твердого бажання померти. Переважно самогубці заздалегідь сповіщають про свої наміри. Тож необхідно пам’ятати, що суїцидальному вчинку можливо запобігти. Кожен із нас може цьому допомогти. Навіть хвилина спілкування з кимось зі свого оточення (член родини, друг, колега або навіть незнайомець) може змінити подальші кроки його життя. Щире співчуття, ­переживання, жаль, чуйність, бажання допомогти — саме ці риси віді­грають головну роль і можуть запобігти трагедії. А надана вчасно підтримка та вміння вислухати допоможуть зменшити страждання ­людини. Співчуття та відсутність засуд­жен­ня нерідко відновлюють надію та рятують найцінніше — життя!

Втім, одним із найважливіших завдань працівників охорони здоров’я є виявлення, оцінка та підтримка осіб, які піддаються суїцидальному ризику. Медична ­допомога має охоплювати профілактику суїциду як ­одного з головних компонентів психічного здоров’я. Як ­відомо, ­психічні розлади і зловживання алкоголем призво­дять до збільшення кількості самогубств у світі. ­Раннє виявлення та ефективне ведення таких випадків — провідна ­умова ­забезпечення необхідної допомоги тим, хто її потребує.

Для запобігання самогубству також важливо визначити потенційно вразливу людину, яка належить до групи ­ризику, та зрозуміти, які саме обставини спонукають її до поведінки самознищення. Отже, щоб досягти прогресу в протидії самогубствам, необхідно використовувати багато­галузевий, усебічний підхід до цієї проблеми, об’єднуючи різні сектори і найбільш зацікавлені сторони з урахуванням місце­вих умов.

Підготовула Лариса Мартинова

За матеріалами www.who.int

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски поточного року

7 (118)

Зміст випуску 7 (118), 2020

  1. Герхард Дамманн, Вікторія Поліщук

  2. М. М. Орос, О. О. Орлицький, О. С. Вансович, С. Р. Козак, В. В. Білей

  3. С. Г. Бурчинський

  4. Ю. О. Сухоручкін

6 (117)
5 (116)
4 (115)
3 (114)
1
2 (113)
1 (112)