сховати меню

Август Стріндберґ: сповідь божевільного

сторінки: 56-61

nn20_9_5661_f1-242x300.jpg

Август Стріндберґ

Основоположник шведської літератури, драматург зі світовим іменем, автор п’єс «Фрекен Юлія», «Гра снів», «Батько», один із найвідоміших скандинавських класиків Август Стріндберґ (1848–1912) був не лише письменником, а й художником, фотографом, містиком і навіть алхіміком. За висловом одного з критиків, «жив він справді бурхливо, відчував сильно і мозок його перебував постійно у стані кипіння». Його доволі суперечлива й конфліктна особистість неодноразово привертала увагу дослідників, причому не лише філологів, а й психіатрів. Як загальновідомо, «великий швед» був душевнохворим і це знайшло безпосереднє вираження в його художньому доробку. Проте питання щодо діагнозу митця й досі лишається відкритим.

Він прийшов у світ наляканим

вгору

Народився Август Юхан Стріндберґ 22 січня 1849 р. у Стокгольмі. Його батько, Карл Оскар Стріндберґ (1811–1883), походив з аристократичної династії, був комісаром пароплавів, однак згодом збанкрутів. Зі своєю служницею, Елеонорою Ульрікою Норлінг (1823–1862) він одружився вже після того, як вона народила від ­нього двох синів. В офіційному шлюбі у них з’явилося ще ­шестеро дітей, яких виховували в суворій ­дисципліні та благочесті. Російський психіатр Г. Сегалін, говорячи про патологічну обтяженість сім’ї, відзначав у батька ­холодність і замкненість, характерні для шизоїдного розладу, а найстаршого сина визнав «психічно ­ненормальним: меланхоліком й істеричним».

Август, третій син, із ранніх років був психічно нестійким, украй чутливим, часто плакав. Пізніше він писав про себе, що «прийшов у цей світ наляканим і жив у постій­ному страхові перед життям та людьми». Уразли­вість і сумирність поєднувалися в його натурі з допитливістю і сильним потягом до знань. Також уже в дитинстві у ­нього окреслилася схильність приховувати власні ­почуття, мучити самого себе, займатися самоїдством, що дало підставу дослідникові О. Єришеву говорити про наявність у митця шизоїдного типу характеру.

У 13 років хлопчик втратив матір, що стало для нього глибокою психологічною травмою. «Смуток за матір’ю супроводжував його все життя. Він ніколи не був самим собою, ніколи не був самодостатнім індивідом, він був в’юнкою рослиною, яка шукала собі опори», — ­зізнавався Август в автобіографічному романі «Син служниці». Швидка поява у домі мачухи спричинила його конфлікт із батьком, що за кілька років призвів до повного ­розриву стосунків.

Закінчивши ліцей у рідному місті, Стріндберґ вирішив продовжити освіту в університеті м. Уппсала (Швеція), де студіював естетику й іноземні мови. Навчався він із ­перервами, проте так і не отримав диплом — через конфлік­ти з викладачами та матеріальні труднощі. Саме за часи студентства яскраво проявилася суперечливість його характеру: «Марнославний і слабовільний; рішучий, якщо дійде до прийняття рішення, і поступливий, якщо не дійде; величезна самовпевненість, замішана на ­глибокій тузі; розсудливий і нерозумний, суворий і м’який». А надмірна вразливість почала набувати неочікуваних ознак: так, після самогубства товариша він «дійшов до такого стану, що серед білого дня почав усього боятися, не міг лишатися один у кімнаті, бо мені здавалося, що я бачу самого себе».

Август наполегливо шукав своє місце в житті, ­пробуючи себе у різних галузях, — працював учителем, актором, ­телеграфістом, помічником лікаря, журналістом і на­решті 1874 р. осів на посаді бібліотекаря Королівської книго­збірні. Там він отримав змогу інтенсивно займатися само­освітою, вивчав медицину, історію, китайську мову і навіть здобув срібну медаль Російського географічного товариства за працю з етнографії. Почавши ще студентом писати п’єси, Стріндберґ довго не міг досягти успіху в театрі: його драма із часів Реформації «Мейстер Улоф» ішла до глядача довгих шість років. Швидше до нього прийшло визнання як прозаїка — роман «Червона кімната» про життя стокгольмської богеми став справжнім проривом 1879 р.

Життя як матеріал для драматургії

вгору

Митець був безперечно артистичною натурою, завжди прагнув театралізації та нагнітання пристрастей. «Моє життя — це лише матеріал для драматургії», — зазначав він. Тож не дивно, що свій шлях у літературі Август розпочав із п’єс, які писалися, за його власним висловом, «самі собою, без його волі та без його участі».

Російський філолог Д. Адмоні наголошує, що й про­буджен­ня його творчого імпульсу мало патологічний характер: під час психологічної кризи у 20 років Стріндберґ здійснив невдалу спробу самогубства, після чого відчув нездоланну потребу вилити свої почуття на папері. Бурхливі істеричні реакції викликали в нього і перші творчі ­невдачі. «Було таке відчуття, що він приєднаний до ­якоїсь електричної машини. Кожен його нерв дрижав, нерви його тряслися, і протягом усієї дії обличчям його текли ­сльози», — так описав Август власні відчуття на ­прем’єрі однієї зі своїх перших п’єс, після якої хотів утопитися.

nn20_9_5661_f2-228x300.jpg

Батько митця

nn20_9_5661_f3.jpg

Сестри Стріндберга Анна, Елізабет та Елеонора

nn20_9_5661_f4-228x300.jpg

Мати письменника

Драматургію Стріндберґа без перебільшення ­вважають класикою європейської літератури, він не лише реформу­вав провінційний шведський театр і вивів його на новий рівень, а й вплинув на цілу низку митців ХХ ст. Власне, для його п’єс характерний гротеск, лаконізм, гранична концентрація дії, мінімум персонажів. Його дійові особи непослідовні та вкрай суперечливі, їхні діалоги сповнені емоційного напруження, часто мають відсутні логічні ланки. У доробку письменника — драми із сучасного йому життя («Фрекен Юлія», «Батько», «Кредитори»), з ­історії Швеції й Німеччини («Густав Ваза», «Карл ХІІ», «Королева Кристина») та казкові («Царська наречена», «Біло­сніжний лебідь», «Гра снів»).

Август був надзвичайно плідним і різнобічним автором — окрім п’єс, він писав також вірші, оповідання, ­романи, памфлети, статті, наукові та філософські праці тощо. Повне зібрання його творів налічує 73 томи, із-поміж яких найбільшу цінність для науковців становлять сім його біографічних романів: «Син служниці», «­Історія однієї душі», «Сповідь безумця», «Розрив», «­Інферно», «Легенди» і «Самотній». Ця своєрідна епопея є цінним джерелом дослід­жен­ня особистості митця, оскільки дає змогу простежити зміни в його психіці протягом 50 ­років, зарод­жен­ня і розвиток його хвороби, кризові періоди в житті.

Повною мірою у творчості Стріндберґа ­відобразилася суперечливість його натури: у різні періоди він ­писав на засадах реалізму, натуралізму, позитивізму і місти­цизму. Живучи на межі століть, митець дуже ­гостро відчував суспільні зміни і не менш різко на них реагував. Часто його позиція суперечила загальноприйнятій, а його впевненість у власній правоті інколи межу­вала з фана­тизмом. Так, відверте викриття шведської влади у памфлеті «Нове царство» призвело до того, що письмен­ник змушений був залишити батьківщину. А після публікації збірки «Шлюби» його притягнули до суду за богохульство, але виправдали.

Втім, найбільше критики Август зазнав від скандинавських феміністок, адже ледь не всі жінки в його творах — це властолюбні, брехливі та ниці персонажі. Авторові й справді були притаманні мізогіністичні погляди, які ґрунтувалися безпосередньо на його особистому досвіді спілкування з протилежною статтю.

Неприборканий вогонь у крові

вгору

Як зазначав Карл Ясперс, кохання завжди відігравало визначальну роль у характерологічній композиції Стрінд­берґа. Ще в 9 років він закохався у доньку ректора і настільки болісно переживав ці почуття, що якось повернувся додому з ножем і повідомив наляканій матері свій намір зарізатись. У юності письменник відвідував бор­делі, упадав за офіціантками, але паралельно шукав ­вірну жінку для створення сім’ї. 1873 р. він став жити з однією домогосподаркою цивільним шлюбом, який швидко розпався через ревнощі Августа. В автобіографії він ­яскраво описав, як гамував свої неконт­рольовані емоції, кида­ючись у гори, де шалено ламав гілки, залазив на дерева і кричав із висоти на ялини. «Думка, що він божевільний заглушала муки совісті, і як безумець він не відчував відповідальності, — читаємо в творі. — Тому він привчив себе вірити, що сцена на горі була припадком, і врешті повірив у це, і вірив довгі роки».

1875 р. Стріндберґ познайомився із фінською аристократкою Сірі фон Ессен (1850–1912), дружиною барона фон Врангеля і матір’ю його доньки. Заборонене ­кохання невимовно мучило його, не один місяць він розривався від суперечливих прагнень — будь-що здобути прихильність баронеси або забути її назавжди. У романі «Сповідь безумця» митець розповів, як, не в змозі побороти свої почуття, врешті наважився поїхати якнайдалі від Сірі та вже навіть сів на пароплав, але раптом: «Якийсь неприборканий вогонь палав у моїй крові, якесь безмежне бажання знов побачити її охопило мене». У стані нер­вової пропасниці одержимий закоханий кинувся до ка­пітана з проханням висадити його на найближчому узбережжі — інакше він збожеволіє. Зійшовши з ­кораб­ля, він довго бігав у нестямі лісом, а тоді вирішив накласти на себе руки, пірнувши в море, потім довго сидів на пронизливому жовтневому вітрі, щоб хоча б ­захворіти, але лишився здоровим.

nn20_9_5661_f5-228x300.jpg

Август у 13 років

nn20_9_5661_f6-228x300.jpg

Сестра Елізабет

nn20_9_5661_f7-228x300.jpg

Сірі фон Ессен

nn20_9_5661_f8-228x300.jpg

Стріндберґ студент

Врешті 1877 р. відбувся скандальний процес розлу­чення Сірі з бароном (їхня донька померла незадовго ­перед цим). 30 грудня того ж року Стріндберґ ­одружився з коханою, яка вже чекала від нього дитину. Та їхня народжена завчасно донька прожила лише два дні. Сірі, яка віддавна мріяла стати актрисою, отримала місце в ­театрі і не хотіла більше дітей. Чоловік усіляко її підтримував, писав спеціально для неї п’єси, але й прагнув ­повноцінну сім’ю. 1880 р. у подружжя народилася Карін, за рік — ­Грета, а згодом ще й син Ганс, тому Сірі довелося забути про артистичну кар’єру.

Еволюцію ­своїх почуттів до дружини Август ­вичерпно описав у романі «Сповідь безумця» (1888), який дослідники називають «класичним автопортретом ­людини, ­хворої на маячні ревнощі» та «еталонним художнім ­описом розумового ­божевілля садомазохістського характеру». Так, на ­думку Карла Ясперса, систематичні маячні розлади виникли в митця саме між 1886 і 1888 рр.

«Раптово в наш шлюб увірвалися ревнощі, і з того ­моменту для мене широко розчахнулися двері пекла», — читаємо в романі. На кожному кроці автор вбачає докази невірності дружини. Його здогади безпідставні та без­глузді: вираз обличчя, зміна зачіски, погляд на лакея, розмова з донькою друзів — усе свідчить про її зраду. До того ж він переконаний, що жінка має статеві стосунки з ­усіма підряд — зі своїм колишнім, із лікарем, із ­художницею, зі служницями. Одного разу вона ­здається чоловікові ­схожою зовні на свою подругу, і це одразу сприймається ним як беззаперечне свідчення їхньої розпусти. Він розпитує знайомих, викрадає листи, ­підглядає у шпарину і підслуховує. Зрештою починає сумніватися, чи діти ­насправді від нього, і з жахом «розуміє», що дружина ще до пер­шого шлюбу була повією і заразила його венеричною хворобою.

Насправді Август шість разів залишав родину, але щоразу повертався, не в змозі жити без коханої Сірі. Хоча невідомо, чи дійсно він, як і герой роману, піднімав на неї руку, бив на очах у дітей і навіть намагався ­втопити. ­Завершення твору просто шокуюче: вихід митець ­убачає лише в смерті й тому готується до самогубства, вигукуючи: «Так, ця потвора, що дочасно привела мене на край ­могили, винна!»

Війна статей

вгору

Але серед маячних ідей Стріндберґа були не лише ревнощі. Вільям Гірш, наприклад, звертає увагу, що в його творах наявна також і мегаломанія: він постійно називає себе великим поетом, видатним ученим, якого не ­цінують. Та набагато чіткіше в біографії письменника прослід­ковується марення переслідування. Уже згадана «Сповідь безумця» просто сповнена описів «підступності» ­дружини: вона нібито постійно хоче його ­принизити, ­зробити посміховиськом, розорити, змусити страждати. ­Жінка спочатку погано його годує, потім починає ­морити голодом, а далі просто труїть. А доки він лежить знесиле­ний, хоче його побити. «Я дійшов до того, що мені загрожує недоумство: уже з’являються перші ознаки маяч­ного переслідування. Маячення? Чому маячення? Мене переслідують! Так що моє відчуття, ніби мене пере­слідують, цілком логічне». Роман написаний безпосередньо в кризовий момент, на вершині емоцій, тому митець, не підбираючи слів, називає всіх жінок «півмавпами, нижчими тваринами», «негідницями, інстинктивними злодійками, злостивими тварюками» тощо.

Останні роки шлюбу Август і Сірі вже не жили разом. Вони двічі подавали на розлучення, яке було оформлене лише 1893 р. Дружина разом із дітьми переїхала до Фінляндії та більше жодного разу не бачилася з колишнім чоловіком. Стріндберґ хвалився друзям, що за одну зиму в Берліні мав п’ять романів, а тоді одружився з австрійською журналісткою Фрідою Уль (1873–1943).

У книзі «Розрив» він описав стосунки з другою жінкою. ­Молодша на 23 роки, вона була вкрай самостійною й ­ініціативною — платила за себе в ресторані, керувала фінансами, займалася видавничими справами і бенте­жила його ­своїм «безмеж­ним бажанням влади». Письмен­ник ­побоювався, що Фріда «не заспокоїться, доки не знищить його честь і не змусить піти із життя», почав підозрювати її в от­руєнні їжі, викраденні листів і ­боровся з бажанням зіштовхнути її в річку.

Вже під час весільної подорожі він утік від дружини, але вона приїхала за ним. Митець почувався у пастці, жив у друзів, ночував у готелях, і скрізь йому здавалося, що на нього полюють, влаштовують засідки по вокзалах, що своєю чергою породило суїцидальні думки. 26 ­травня 1894 р. у ­подружжя народилася донька Керстін, а вже в січні наступного року Фріда подала на розлучення. ­Однак шлюб було розірвано не так швидко, тому її син 1897 р. від письменника Френка Ведекінда теж отримав ­прізвище Стріндберґ.

Після другого розлучення Август остаточно ­утвердився у своїх мізогіністичних поглядах, характеризував шлюб як поєдинок, у якому «самка таємно прагне взяти гору над самцем». Він висміював тих, хто називав жінок безправними рабинями, адже, за його щирим переконанням, поневоленими були саме чоловіки, які тяжко ­працювали для утримання сім’ї та стали фактично нижчим класом.

nn20_9_5661_f9-228x300.jpg

Август, 1881

nn20_9_5661_f10-228x300.jpg

Стріндберґ з доньками

nn20_9_5661_f11-228x300.jpg

Фріда Уль

nn20_9_5661_f12-228x300.jpg

Гаррієт Боссе

«Життя — це одвічна, непримиренна боротьба двох ­статей, у якій переможницею виходить жінка завдяки природ­ному хисту дурити і викручуватися», — писав Стрінд­берґ. Митець дуже вороже зустрів бурхливий розвиток фемінізму на межі століть, стверджуючи, що це «рух назад, абсурд, пережиток», а жінка «не може мати рівні із чоловіком права, оскільки належить до «другої поло­вини» світу лише за чисельністю».

Для нього війна статей стала на довгі роки ­нав’язливою ідеєю, він не втомлювався висвітлювати її у творах, ­навіть коли тема вже була повністю вичерпана. На ­думку дослід­ника Г. Рейтца, його мізогінія насправді ґрунтувала­ся на глибокій любові до жінок: він так сильно ­ідеалізу­вав їх, так багато від них очікував, що жодна реальна ­жінка не могла виправдати його завищених сподівань.

Inferno

вгору

Карл Ясперс виділяв кілька етапів душевної хвороби письменника: початкові коливання настрою з ­депресіями і реактивними станами (приблизно з 1872 р.), ознаками фізичних розладів (із 1882 р.) і два кризові періоди — 1887 р. і 1896 р. Останню кризу сам Август називав «Infer­no» (пекло) й описав її в однойменному романі.

Перші гострі розлади Стріндберґ сприймав за каверзи дружини, яка нібито хотіла зжити його зі світу. ­Наприклад, опис одного з них: «Напад пропасниці жбурнув мене додолу. Лихоманка трясла мене, як перину, перехоп­лювала горло, намагаючись задушити, давила мені коліном на ­груди, палила голову так, що очі, здається, вилізли з ­орбіт. Мої нерви слабіли, кров билася в жилах. Мій ­мозок тріпався, як поліп, кинутий в оцет».

На початку ­1890-х подібні напади стали ­повторюватись: він описував «стан, у якому почувався відсутнім й одночасно знав, де перебуває», судоми, нестерпний біль, які валили його на підлогу та закінчувалися непритомністю. До них долучалися хронічна втома, виснаження і неспроможність писати.

У цей період посилились і маячні ідеї — особливо ­підозри у переслідуванні, які спонукали його постійно переїжджати по Швеції, Франції та Німеччині. ­Августові здавалося, що в кожній країні на нього полюють чоловік колишньої коханки, колишня дружина, феміністки і взагалі жінки. А в готелях, де він селився, «зловмисниці» не давали йому спокою — грали на роялях, стукали у ­стіни, шуміли і шпигували. Неодноразово письменник змушений був рятуватися втечею, навіть не забравши власні речі з номера. Друзі запрошували його пожити до себе, але він був переконаний, що це пастка: його ­хочуть заманити, аби запроторити до божевільні.

Зрештою Стріндберґ повністю усамітнився і з головою поринув у наукові досліди: «Розірвавши стосунки з людьми, я відродився в якомусь іншому світі, куди ніхто не може піти за мною». Він ґрунтовно вивчав книги з окультизму і перетворив свій готельний номер на хіміч­ну лабораторію. Подібно до середньовічних алхіміків, ­митець невтомно проводив досліди з трансмутації металів, намагаючись отримати золото.

Численні експерименти він здійснював без жодної підготовки і засобів захисту, внаслідок чого дістав ­глибоке ураження шкіри рук. Усюди його переслідували маячні значення: Август бачив веселку у вітринах, знаки на ка­ме­­нях, букви з гілочок, скульптури з вугілля і ­тіней, які сприймав за одкровення і ретельно занотовував до ­свого ­спеціального «Окультного щоденника». Схильний до мега­ломанії, він був переконаний в епохальності власних відкриттів і тому знову почав остерігатися нападу ­ворогів. Однак при ­цьому в нього не було галюцинацій і зберігалася орієнтація в часопросторі.

«Нервовий, як кінь, що передчуває наближення ­вовків, я відчуваю небезпеку», — писав Стріндберґ у найкризовіший 1896 рік. Ідеї впливу переслідували його і раніше: то йому здавалося, що дружина приятеля «краде розу­мову сперму», то чоловік колишньої коханки передає свою ненависть «ніби флюїдом якоїсь електричної маши­ни» і може отруїти його з іншої країни. Так, у романі «Інферно» він описав «магнетичний флюїд», «електричний душ», «гальванічний удар», «насос, що п’є кров із серця», які насилають чорнокнижники. У нього повторю­вались дихавиця, судоми, огида до їжі, непритомність. Митець відчував у кімнаті присутність іншої людини, встановлював магнітну стрілку, палив свічки, спав на порозі та врешті-решт вирішив звернутися до фахівців. «­Перший назвав це слабкістю нервів, другий — грудною ­жабою, третій — безумством, четвертий — пухлиною в леге­нях. Цього мені досить, аби упевнитись, що в боже­вільню мене не запроторять», — підсумував він і відмовився від ­лікування.

Самотній

вгору

1898 р. письменник повернувся до Швеції. Після кілька­річної літературної перерви він видав роман «Інферно» і драму «В Дамаск», що відкрили новий, надзвичайно плідний етап його творчості. Його натхненницею стала молода актриса Гаррієт Боссе (1878–1961), із якою він одружився 1901 р. Писані спеціально для неї п’єси ­відобразили весь спектр почуттів Августа — від обожнювання до ненависті. Своїй молодшій на 29 років ­дружині він наполегливо рекомендував вивчати окультні праці, забороняв змінювати обстановку в квартирі, не дозволяв подорожувати. Згодом проявилися й ревнощі з відповідними наличками «брудної жінки», «пихатої повії» і под. Коли навесні 1902 р. народилася їхня донька Анна-­Марі, подружжя вже жило окремо. Гаррієт після розлучення успішно продовжувала свою акторську кар’єру, нерідко залишаючи маленьку доньку на колишнього чоловіка.

Дослідники погоджуються, що маячні розлади Стрінд­берґа з роками втратили афективне забарвлення, але не зникли остаточно. Так, психіатр В. Зінов’єв зазначав, що вони повністю змінили його особистість, перетворивши на містика, який не усвідомлював власної хвороби. Після розірвання третього шлюбу митець жив один у стокгольмській квартирі, нікого не приймаючи і мало з ким спілкуючись. Водночас він підтримував зв’язки із дітьми від Сірі, брав участь у вихованні маленької Анни-­Марі, але припинив усі стосунки із Кірстен. Широке визнання отримали драми митця, 1907 р. було ­засновано «Інтим­ний театр», у якому ставили виключно його ­п’єси. Останній з автобіографічних романів, «Самотній» 1903 р., відобразив період гармонії із самим собою, занурення у глибини власної свідомості, роздуми про сенс життя.

nn20_9_5661_f13-228x300.jpg

Митець у кабінеті

nn20_9_5661_f14-228x300.jpg

Одна з останніх світлин

nn20_9_5661_f15-228x300.jpg

Портрет роботи Річада Берге

nn20_9_5661_f16-228x300.jpg

Пам’ятник у Стокгольмі

Ще однією творчою гранню Августа було ­аматорське захоплення живописом. Він говорив, що ніколи не писав із натури, а зображав побачене по пам’яті за ­власними враженнями. «Неконт­рольовані і розплавлені» його ­картини, виконані нервовими мазками, передають ­неспокійну погоду, бурхливе море, важке ­свинцеве небо. Фахівці оціню­ють їх досить високо, відносячи до імпресіо­нізму та експресіонізму. Стріндберґ ­займався фотографією ще з 1880-х, мав кілька апаратів (зокрема із функцією автоспуску, завдяки чому виконав чимало автопортретів). Пізніше він почав експериментувати: то пробував зазнімкувати зоряне небо, знявши об’єктив, то робив фотограми на папері, то працював над спеціальною «вундеркамерою для психологічних портретів» без лінзи і в ­натуральну вели­чину. Митець був також тонким поціновувачем ­музики, особливо творчості Бетховена.

Усупереч неоднозначності громадської позиції та доробку, Август доживав віку уславленим класиком. ­Шведи масштабно відзначали його 60-річчя, а на 63-ті уродини влаштували смолоскипову ходу й зібрали кошти, які він прийняв, але передав біднякам. 1911 р. у нього діагносту­вали рак шлунку, і 14 травня 1912 р., ослаблений тривалою пневмонією, митець помер на руках у доньки Грети. На похорон прийшло понад 60 тис. людей.

Проблема діагнозу

вгору

Особистість Стріндберґа є дуже цікавою для психіат­рів насамперед тим, що він ніколи не лікувався і ­хвороба мала природний перебіг. Серед його найближчих ­родичів шість років провела у клініці (де й померла 1904 р.) ­сестра Елізабет — талановита скульпторка, яка теж страждала від депресії та маячних переслідувань, мала неврівно­важений характер і знищувала власні роботи.

За життя Августа через непередбачувану поведінку ­багато хто вважав його несповна розуму. Хоча, наприклад, знайомий із ним берлінський лікар Карл Людвіг Шляйх писав: «Немає підстав думати, що Стріндберґ будь-­коли страждав на психічний розлад. Він завжди був зрозумілим, логічним, послідовним і будь-які закиди сприймав із цілковитим душевним спокоєм. Мабуть, у нього була певна схильність до ідей переслідування, ­однак вони не тільки ніколи не мали якогось ­нав’язливого ­характеру, навпаки, були постійним наслідком цілком ­обґрунтованої недовірливості».

Нині більшість дослідників визнала, що ­автобіогра­фічні твори митця є гранично правдивими і дійсно можуть ­слугувати матеріалом для встановлення ­ретроспективного діагнозу. Однак стосовно нього думки науковців дещо різняться. Так, у відомій патографії, виконаній Карлом Ясперсом, початкове тверд­жен­ня про ­шизофренію до ­кінця змінюється висновком, що хворобу ­Августа «­можна назвати шизофренією, парафренією або параноєю». ­Діагноз пізньої шизофренії поділяє, зокрема, В. Бекер. Як зауважив Свен Хеденберг, у випадку Стрінд­берґа правильніше було б говорити «не про шизофренію, а про шизотимію, параноїдну особистість чи про варіант кречмеровського сензитивного маячення».

Шведський психіатр Юхан Кульберг констатував наявність у письменника ознак параноїдального психозу, про який писали у своїх дослід­жен­нях також Ганс ­Екман й Альберт Ротенберг.

На думку їхнього німецького колеги Вільяма Гірша, це «звичайна хронічна параноя». Інший відомий ­психіатр Карл Леонгард стверджував, що насправді Август страждав на циклоїдний психоз. Саме на «­циклотимічні компоненти, що зумовили фазовий перебіг хвороби і відвернули розпад особистості» звертав увагу й Вільгельм Ланге-­Айхбаум, переконаний, що у митця була пара­френія.

Олег Єришев навіть висловив припущення щодо ­наявності у Стрінд­берґа хронічного маячного психозу зі специфічною зміною етапів перебігу, відомого нині як фено­мен Маньяна.

І хоча Август залишив нам унікальну, писану ­власноруч історію хвороби, із датами і клінічними описами симптомів, але й вона не дає відповідей на всі питання, і суперечки про діагноз тривають.

На початку 2000-х у дискусію активно вступила російський історик психології Ірина Сироткіна, ­яка критикувала попередні дослід­жен­ня і стверджувала: ­«Те, в чому докоряли ­Стріндберґу психіатри — відсутність сталості та цілісності характеру — було не патологією, а рисами нового людського типу перехідного часу, нестійкого, розшарпаного і розірва­ного».

Що подивитися

вгору

Август Стріндберґ. Життя між геніальністю і божевіллям (1985)(у головній ролі Томмі Бергрен)

nn20_9_5661_b1.jpg

 

Скандинавсько-європейський міні-­серіал, екранізація книги Пера Оло­ва Енквіста, оповідає про ­життя «великого шведа», починаючи з ранніх років, перших проб пера, кохання до Сірі фон Ессен. Три нещасливі шлюби, слава і творчі невдачі, напади критиків і прояви божевілля женуть його по світу і врешті повертають до рідного Стокгольма.

Август (2007)(у ролі Стріндберґа Йонас Карлссон)

nn20_9_5661_b2.jpg

 

Двосерійний шведський байопік описує один із найтрагічніших ­періодів митця, коли він 1876 р. залишається без грошей, а його ­п’єсу «Мейстер Улоф» уже вкотре відкидає драматичний театр. Письменника переслідують ­думки про самогубство, аж на його шляху трапляється ­прекрасна, але заміжня Сірі фон Ессен, і кохання повертає його до життя.

Пекло Августа Стріндберґа (2017)(у ролі митця П’єр Мілле)

nn20_9_5661_b3.jpg

 

Французький фільм описує переїзд Стріндберґа до Франції 1896 р., коли він замикається від усього світу в готельному номері. Переконаний у своїй письменницькій неспроможності, він повністю віддається науковим дослід­жен­ням. Однак у його свідомості постійно зринають герої власних творів, які, власне, і спонукають його знову взятися за перо.

Що почитати

вгору

Олена Бальзамо. Август Стріндберґ. Лики і доля

nn20_9_5661_b4.jpg

 

Дослідниця скандинавських літератур у своїй книзі застосовує оригінальний спосіб викладу: розкриває багатогранний образ шведського класика через розуміння ним кількох пластів реальності — історії й географії, суспільства й особистості, науки й релігії. ­Велику увагу вона приділяє і його «природженій опозиційності» та внутрішнім конфліктам.

Карл Ясперс. Стріндберґ і Ван Гог

nn20_9_5661_b5.jpg

 

Патографія митця написана на межі філософії та психіатрії. Вона являє собою спробу клі­нічно достовірного опису хвороби ­Августа на матеріалі його творів, а також у порівнянні із Сведенборгом, Гельдерліном та Ван ­Гогом, дослід­жен­ня «меж можливого розу­міння життя і творчості людини з погляду ролі в ­цьому психічних захворювань».

Олег Єришев, Анатолій Спринц. Особистість і хвороба у творчості геніїв

nn20_9_5661_b6.jpg

 

Книга російських психіатрів прослідковує вплив психічних розладів видатних персон на їхню творчість. Окрім розлогої патографії Августа Стріндберґа, у ній роз­глянуто також клінічні випадки ­інших письменників (М. Гоголя, Ж. Ж. Руссо, В. Гаршина, Е. Хемінгуея, Ф. Кафки, Ф. Досто­євського та ін.), художників і композиторів.

Підготувала Олена Тищенко

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2020 Рік

Зміст випуску 10 (121), 2020

  1. Ю. А. Бабкина

  2. І. Я. Пінчук, М. Ю. Полив’яна

  3. В. Я. Пішель, Т. Ю. Ільницька, С. А. Чумак, Н. М. Степанова, Ю. В. Ячнік

  4. Т. Ю. Ільницька, Ю. М. Ящишина, Жерард Батчер, Ольга Сушко

  5. Ю. О. Сухоручкін

  6. Т. М. Слободін, Н. О. Михайловська

Зміст випуску 9 (120), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Т.І. Негрич

  3. В. И. Харитонов, Д. А. Шпаченко, Т. И. Бочарова

  4. P. Fusar-Poli, M. Solmi, N. Brondino et al.

Зміст випуску 8 (119), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Т. Скрипник

  3. Л. О. Герасименко

  4. Я. Є. Саноцький, Т. М. Слободін, Л. В. Федоришин, В. В. Білошицький, І. Р. Гаврилів, А. В. Гребенюк, І. Б. Третяк, С. В. Фєдосєєв

  5. Г. М. Науменко

  6. С. А. Мацкевич, М. И. Бельская

Зміст випуску 7 (118), 2020

  1. Герхард Дамманн, Вікторія Поліщук

  2. М. М. Орос, О. О. Орлицький, О. С. Вансович, С. Р. Козак, В. В. Білей

  3. С. Г. Бурчинський

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 6 (117), 2020

  1. Ю.А. Бабкіна

  2. Д. А. Мангуби

  3. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. В. І. Коростій, І. Ю. Блажіна, В. М. Кобевка

  5. Т. О. Студеняк, М. М. Орос

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Зміст випуску 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Зміст випуску 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.

Зміст випуску 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Випуски поточного року

Зміст випуску 7 (128), 2021

  1. Ю. А. Бабкіна

  2. М. М. Орос

  3. І. А. Марценковський, І. І. Марценковська, Г. В. Макаренко, О. С. Ващенко

  4. М.  М. Орос, Т.  В. Опіярі, М.  М. Нодь, А-А. А. Міхальова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 6 (127), 2021

  1. Ю. А. Бабкіна

  2. Тетяна Скрипник

Зміст випуску 5 (126), 2021

  1. Т.О.Скрипник, Г.В.Макаренко, І.А.Марценковський

  2. Г.В. Макаренко, І.А. Марценковський,

  3. В.І. Харитонов, Д.А. Шпаченко, Т.І. Бочарова

  4. Ю.О. Сухоручкін

  5. Ю.О. Сухоручкін

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю.О. Сухоручкін

  8. М. М. Орос, В. В. Грабар

  9. І.В. Хубетова, О.О. Колесник, О.І. Ісайкова, О.В. Величко, А.О. Саламаха, І.З. Федорович, І.В. Ревенюк, О.Ю. Малютенко

Зміст випуску 3 (124), 2021

  1. Ю. А. Бабкіна

  2. С. Г. Бурчинський, Н. Ю. Бачинська

  3. Т. О. Скрипник, Г. В. Макаренко, І. А. Марценковський

Зміст випуску 1, 2021

  1. А. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  2. Ю. А. Бабкіна

  3. Л. Б. Мар’єнко

  4. С.Г. Бурчинський

  5. Ю.О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (123), 2021

  1. Ю.А. Бабкина

  2. М. М. Орос, Т. В. Опіярі, Д. І. Біляк, Л. В. Луців

Зміст випуску 1 (122), 2021

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Г. В. Макаренко, І. А. Марценковський

  3. О. О. Хаустова, Д. О. Ассонов