Психологічні наслідки перебування в умовах карантину та шляхи збереження психічного здоров’я

Через спалах інфекції SARS-CoV-2 у грудні 2019 року в Китаї та поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) до масштабів пандемії у багатьох країнах світу запроваджено карантинні обмеження. Такі заходи не лише чинять вплив на економічний стан цих держав, але й супроводжуються низкою психологічних наслідків для їх громадян. До вашої уваги представлено огляд статті S. K. Brooks «The psychological impact of quarantine and how to reduce it: rapid review of the evidence», опублікованої в журналі Lancet (2020; 395: 912–920), яка містить аналіз досліджень психологічних наслідків перебування людей тривалий час в умовах карантину, а також трансформації ціннісних орієнтацій особистості під впливом пандемії.

Карантин — це сукупність адміністративних і медико-санітарних заходів, за допомогою яких запобігають поширенню інфекційних хвороб людини, обмежують контактування і пересування осіб, які потенційно можуть бути хворими, для зниження ймовірності інфікування інших (Centers for Disease Control and Prevention. Quarantine and isolation, 2017).

Власне, каран­тиннні заходи відрізняються від ізоляції — розділення тих, у кого діагностовано інфекційну хворобу, і не­інфікованих. Однак цими термінами часто послуговуються як тотожними, особливо в публічній комунікації (Manuell and Cukor, 2011).

Термін «карантин» уперше було вжито у м. Венеція (Італія) 1127 р., де запровадили обмежувальні заходи ­через проказу. У світі їх широко застосовували під час чуми, хоча у належний спосіб карантинні обмеження запрацювали лише 300 років поспіль (Newman, 2012).

Сьогодні до таких безпрецедентних кроків вдаються через спалах коронавірусної хвороби (COVID-19), яка охопила цілі міста та країни. Як відомо, до загально­міських карантинних заходів зверталися й раніше: 2003 р. у деяких районах Китаю та Канади через поширення ­тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS), а 2014 р. в багатьох західноафриканських країнах — ­через ­спалах вірусу Ебола. Нерідко через розлуку з ­близькими, ­втрату ­свободи, невпевненість щодо власного стану здоров’я та сум ­карантин сприймають як неприємний до­свід, що може мати ­доволі драматичні наслідки. Є повідомлення про ­випадки самогубств, прояви гніву, злоби та ­неадекватної поведінки, пов’язаних із перебуванням тривалий час в умовах каран­тину (Barbisch etal., 2015; Miles etal., 2014).

На думку дослідників, ще до запровад­жен­ня масового карантинних заходів слід ретельно ­зважити як ­потенційні переваги таких кроків, так і можливі негативні ­наслідки (Rubin and Wessely, 2020). До того ж не менш ­важливим є заходи, які ­здатні мінімізувати негативні наслідки для психічного здоров’я людини. З розвитком пандемії корона­вірусної хвороби необхідно ретельно ­здійснювати аналіз поточної ситуа­ції в режимі реального часу, щоб мати змогу адекватно реагувати на неї та приймати зважені рішення.

Стратегія аналізу та критерії пошуку літературних джерел

Автори аналізували публікації результатів досліджень із медичних баз даних MEDLINE, PsycINFO та Web ofScience. Використовували комбінації термінів, що стосуються карантину («карантин» та «ізоляція») та його психо­логічних наслідків («психіка» та «стигма»). Це роботи, у яких опубліковано первинні дані досліджень, де учасники дотримувалися карантинних обмежень понад 24 години і більше; детально оцінювали їхній психологічний стан. Із 3 тис. 166 робіт відібрано 24, які відповідали цим умовам.

Психологічні наслідки карантинних заходів

П’ять досліджень присвячені порівнянню психологічних наслідків для двох груп осіб: 1) в умовах карантину; 2) для кого не запроваджували обмежувальні заходи (Bai etal., 2004; Liu etal., 2012; Sprang and Silman, 2013; Taylor etal., 2008; Wu etal., 2009).

В одному дослід­жен­ні вивчали психологічні ­наслідки для співробітників лікарні, які потенційно ­контактували з інфекцією SARS, протягом перших дев’яти днів після припинення карантину. Запровад­жен­ня жорстких обмежу­вальних ­заходів, як правило, провокувало ­розвиток гост­рого стресового розладу; у медпрацівників значно частіше виникали симптоми виснаження, ­відсторонення, ­тривога через контакт із пацієнтами з лихоманкою, порушення сну, дратівливість, зниження уваги, нерішучість, погіршення працездатності, небажання працювати, думки про звільнення (Bai etal., 2004).

В іншому дослід­жен­ні вплив перебування працівників лікарні в умовах карантину був предиктором ­розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР) ­протягом наступних трьох років (Wuet al., 2009).

За даними австралійських дослідників M. R. Taylor etal. (2008), приблизно у 34 % (938 із 2 тис. 760) власників коней, які протягом кількох тижнів перебували в ­умовах карантину через спалах кінського грипу, ­зафіксовано ­високий рівень психологічного дистресу, натомість у загальній популяції цей показник не перевищував 12 %.

Автори дослід­жен­ня, у межах якого порівнювали симптоми ПТСР у батьків і дітей, які зазнали і не зазнали каран­тинних заходів, виявили, що середні показники вказа­ного розладу в чотири рази були вищими в дітей із першої групи; 28 % (27 із 98) батьків, які перебували в умовах карантину, повідомили про кількість ­симптомів, достатню для встановлення діагнозу психічного розладу, пов’язаного з травмою, проти 6 % (17 із 299) батьків, які не підпали під карантинні обмеження (Sprang and Silman, 2013). В іншому дослід­жен­ні у співробітників лікарні, які працювали в період спалаху інфекції, протягом трьох років поспіль спостерігалися депресивні симптоми, а в 9 % із них такі ознаки були дуже вираженими. Наприклад, у групі осіб, які мали значні прояви ­депресії, близько 60 % (29 із 48) перебували в умовах карантину, тоді як серед тих, у кого такі симптоми проявлялися слабко, лише 15 % зазнали карантинних заходів (Liu etal., 2012).

У решті кількісних досліджень ­обстежували лише тих осіб, хто перебував на карантині й зазвичай повідомляли про високу поширеність ознак психоемоційних порушень і розладів. Фокусом досліджень були: психологічні симптоми (Mihashi etal., 2009); емоційна нестійкість (Yoon etal., 2006); депресія (Hawryluck etal., 2004); пере­живання стресу (DiGiovanni etal., 2004); зниження ­настрою, дратівливість, порушення сну (Lee etal., 2005); симптоми посттравматичного стресового розладу (Rey­nolds etal., 2008); гнів (Marjanovic etal., 2007); емоційне виснаження (Maunder etal., 2003).

За результатами дослід­жен­ня S. Lee etal. (2005), серед найпоширеніших симптомів були зниження настрою та дратівливість (у 73 та 57 % обстежених відповідно).

Відповідно до даних D. L. Reynolds etal. (2008), особи, які через тісний контакт із потенційно інфікованими віру­сом SARS перебували в умовах карантину, повідомляли про негативні симптоми: ­понад 20 % (230 із 1 057) — страх; 18 % — надмірне хвилю­вання; 18 % — пригнічений стан; 10 % — відчуття ­провини. Хоча деякі особи мали ­позитив­ні наслідки карантину, зокрема 5 % (48 осіб) ­відчували ­щастя та 4 % — ­полегшення.

У межах кількісних досліджень у відповідь на запровадження карантинних заходів фіксували такі психологічні симптоми, як збентеження (Braunack-Mayer etal., 2005; Cava etal., 2005), страх (Desclaux etal., 2017; Pan etal., 2005; Pellecchia etal., 2015), злість (Caleo etal., 2018; Cava etal., 2005), смуток (Wang etal., 2011), заціпеніння (Pan etal., 2005) і спричинене хвилюванням безсоння (DiGio­vanni etal., 2004).

Наприклад, в одному з досліджень не зафіксовано ­відмінностей щодо психічного стану та розвитку ПТСР між ­студентами, які перебували і не перебували в умовах карантину (Wang etal., 2009). Усі ­респонденти були моло­дого віку, тобто мали нижчий рівень відповідальності, ніж дорослі з повним працевлаштуванням, тому результати цього вивчення не можуть екстра­полюватися на загальну популяцію. Лише в одному з досліджень порівнювали віддалені психологічні наслідки в осіб за умов карантину і без запро­вадження обмежень. Як відомо, 7 % (126 з 1656) мали симптоми тривоги та 17 % (275) — прояви гніву, тоді як через 4–6 місяців після припинення ­карантину ці показники зменшилися до 3 та 6 % відповідно (Jeong etal., 2016).

У двох дослід­жен­нях автори вивчали віддалені ­наслідки запровад­жен­ня карантинних заходів. Так, у працівників сфери охорони здоров’я через 3 роки після спалаху інфекції SARS було встановлено прямий кореляційний зв’язок між рівнем алкогольної залежності та перебуванням в умовах карантину (Wuet al., 2008; 2009).

Зокрема, після скасування карантину ­досліджувані продовжували дотримуватися поведінкових патернів уникання. Працівники медичної сфери, які ­перебували в ізоляції, частіше проявляли поведінку ­мінімізації контактів (Marjanovic etal., 2007). У межах дослід­ження D. L. Reynoldset al. (2008) серед пацієнтів, які ­зазнали карантинних заходів через потенційний контакт з інфікованими вірусом SARS, у 54 % фіксували ­поведінку уникання осіб із симптомами респіраторних захворювань, 26 % і надалі сторонилися скупчень людей, 21 % продовжували остерігатися публічних місць упродовж багатьох тижнів після закінчення карантинних обмежень.

В іншому дослід­жен­ні автори повідомляли про довгострокові поведінкові патерни щодо звички більш ретельного миття рук та уникання людних місць; повернення до звичного способу життя відбувалося лише через ­­кілька місяців поспіль (Cava etal., 2005).

Преморбідні чинники, які мають вплив на наслідки карантину

Чинники, які позначаються на психологічних наслідках карантину, є досить різноманітними і численними. У дослід­жен­ні за участю власників коней, які ­перебували на карантині через кінський грип, виявлено, що негативний вплив на психологічний стан за карантинних заходів мали такі чинники, як: молодий вік (16–24 роки), ­низький рівень освіти, жіноча стать. Більш негативні ­психологічні наслідки спостерігали в осіб, у яких була одна дитина, ніж у тих, хто були бездітними. Водночас досить ­позитивними були психологічні наслідки карантину в родинах, де було троє та більше дітей (Taylor etal., 2008).

Однак в іншому дослід­жен­ні доведено, що немає ­зв’язку між психологічними наслідками карантину та такими демо­графічними чинниками, як сімейний стан, вік, рівень освіти, сумісне проживання зі старшим поколінням (Hawryluck etal., 2004). Наявність психічного розладу коре­лювала з тривогою та відчуттям гніву, які спостерігали навіть після 4–6 місяців після припинення обмежувальних заходів карантину (Jeong etal., 2016). У працівників сфери охорони здоров’я, порівняно із загальною популяцією, були більш виражені симптоми ПТСР. У них фіксували вищий рівень стигматизації, ніж серед решти населення. Медичні працівники ретельніше дотримувались правил поведінки, запроваджених під час ­карантину й надалі, повідомляли про вищі фінансові втрати та мали вираженіші психологічні наслідки. Серед симптомів у цій категорії осіб переважали такі відчуття, як злість, розчару­вання, страх, фрустрація, провина, безпомічність, ­ізоляція, самотність, хвилювання, пригнічення, тривога; проте ­дехто повідомляв і про відчуття щастя. Медики більшою мірою були переконані, що вони інфікувалися та становили загрозу для інших (Reynolds etal., 2008).

І навпаки, в одному з досліджень було доведено відсутність відмінностей щодо психологічних наслідків ка­рантину для медичних працівників і загальної популяції (Hawryluck etal., 2004).

Стресогенні чинники в умовах карантину

Тривалість карантинних заходів

За результатами трьох дослід­жен­нях, збільшення тривалості карантину погіршувало психологічні наслідки, що призводили до зростання ознак ПТСР і ­поведінкових моделей уникання й гніву (Hawryluck etal., 2004; Rey­nolds etal., 2008; Marjanovic etal., 2007).

У досліджен­ні L. Hawryluck etal. (2004) ­підтверджено, що вищий ризик ПТСР спостерігали тоді, коли карантинні заходи тривали понад 10 днів.

Страх інфікування

Учасники восьми досліджень повідомляли про страх інфі­куватися як самому, так і наразити на небезпеку інших (Bai etal., 2004; Cava etal., 2005; Hawryluck etal., 2004; Jeong etal., 2016; Maunder etal., 2003; Reynolds etal., 2008; Robertson etal., 2004). Зокрема, особи, які перебували в умовах карантину, більшою мірою боялися інфікувати членів своєї родини, ніж ті, хто не зазнав таких обмежень (Bai etal., 2004). Вони більше переймалися фізичними та іншими наслідками інфікування та побоювалися, що продовження спалаху хвороби призведе до ­погіршення їхнього психологічного стану протягом наступних місяців (Desclaux etal., 2017; Jeong H. etal., 2016).

Натомість, в одному з досліджень автори не ­зафіксували занепокоєння у пацієнтів через імовірність інфікування інших, проте вони повідомляли про побоювання щодо інфі­кування вагітних і дітей (Braunack-Mayer etal., 2013).

Розчарування та сум

Обмеження в просторі, втрата звичайного режиму ­життя та скорочення соціальних контактів нерідко зумовлюють сум, розчарування та відчуття ізоляції від зовнішнього ­світу (Blendon etal., 2004; Cava etal., 2005; DiGiovanni etal., 2004; Hawryluck etal., 2004). Подібна фрустрація спричинена тим, що людина позбавлена можливості ­брати участь у щоденній активності, наприклад придбавати предмети першої потреби чи залучатися до соціальних процесів (Haw­ryluck etal., 2004; Jeong etal., 2016).

Недостатні запаси

Недостатні запаси базових речей, як-от продуктів харчу­вання, води, одягу, часто ставали причиною фрустрації, а також тривоги й гніву через 4–6 місяців після карантину (Jeong etal., 2016). Деякі особи повідомляли про проб­леми, пов’язані з обмеженням можливості отримати адекватну медичну допомогу та вільний доступ до лікарських препаратів.

У деяких дослід­жен­нях йшлося про брак належної ­медичної допомоги (Cava etal., 2005; Caleo etal., 2008).

Недостовірна інформованість

Численні учасники дослід­жен­ня свідчили про недостатній рівень інформації, що перетворювався на стресовий чинник, оскільки їм бракувало чіткого алгоритму дій та обґрунтованості для дотримання карантинних заходів (Brau­nack-Mayer etal., 2005; Caleo etal., 2008; Cava etal., 2005).

Після спалаху інфекції SARS у Торонто (Канада) учасники отримували інформацію з різних джерел і неоднакової стилізації. Як правило, така тенденція зумовлювала розгубленість, особливо, коли повідомлення від державних органів і медичних закладів не збігалася за змістом (DiGiovanni etal., 2004).

Недостатня визначеність ризику інфікування призводила до підвищення рівня тривоги. Учасники часто повідомляли про брак інформації від влади та медичної спільноти щодо рівня пандемії (Braunack-Mayer etal., 2009).

Дослідники дійшли висновку про взаємозв’язок між ПТСР і браком інформації чи інструкцій щодо дій, недостатнім розумінням необхідності запровад­жен­ня карантинних заходів (Reynolds etal., 2008).

Стресорні чинники в період після карантину

Фінансовий стан

Фінансові втрати часто стають причиною ­занепокоєння під час карантину, оскільки люди втрачають ­роботу, переривається їхня професійна активність без чіткого ­розуміння термінів її відновлення. Такі проблеми зазвичай чинять негативний вплив на психічне здоров’я людини. За даними низки досліджень, фінансові втрати призводили до значного соціоекономічного дистресу, що ставало причиною тяжких психологічних проблем, ознак тривоги та гніву навіть протягом кількох подальших місяців після карантину (Pellecchia etal., 2015; Mihashi etal., 2009; Jeong etal., 2016).

У дослід­жен­ні M. R. Taylor etal. (2008) респонденти, які перебували в умовах карантину через спалах кінського ­грипу, основне джерело доходу яких пов’язане з розведенням коней, мали вдвічі вищий ризик психологічних проб­лем, аніж ті, хто працював в інших галузях. Це дослід­ження було унікальним, оскільки в інших не брали до уваги ступінь дистресу та рівень фінансових труднощів. Зокрема, у дослід­жен­ні карантину через вірус Ебола, попри отримувану фінансову підтримку, респонденти наголошували на тому, що вона є недостатньою або ­несвоєчасною. ­Багато хто став фінансово залежним від інших членів родини, що теж призводило до виникнення конфліктів і непорозумінь (Desclaux etal., 2017). Під час карантину в Торонто відшкодування були відстроченими в часі, тому для тих, хто перебував в ізоляції, фінансові труднощі мали більш вагомий характер (Cava etal., 2005). В осіб із меншим рівнем доходів, негативні ­психологічні наслідки були більш значущими, ніж у тих, хто мав кращий матеріальний стан. Фінансова підтримка держави має запроваджуватись якомога швидше, та тривати протягом усього карантину і навіть після нього. У разі можливості перейти на віддалену роботу, роботодавці мають підтримати такі заходи.

Стигма

Стигма оточення є чи не найголовнішою темою для обговорення, навіть після спалаху інфекції. Через ­стигматизацію більшою мірою страждали особи, які перебували в умовах карантину, ніж ті, до яких не застосовували жодних обме­жень (Bai etal., 2004). Під час досліджень виявлено ­різні поведінкові ознаки стигматизації, як-от уникання, відкладання соціального спілкування; ставлення з ­підозрою та страхом до інших; критичні зауваження та звинува­чення (Hawryluck etal., 2004; Maunder etal., 2003).

Кілька медичних працівників, які перебували в зоні спалаху вірусу Ебола, повідомляли про напруження в сімейному оточенні з приводу того, що члени родини вважали їх діяльність надто небезпечною (Desclaux etal., 2017). Три учасники дослід­жен­ня не змогли відновити свою ­роботу ­після спалаху, оскільки їхні роботодавці висловили думку про небезпеку цих працівників для інших.

Профілактичні заходи

Автори зауважують, що під час значних спалахів інфекційних захворювань карантин може бути необхідним профілактичним заходом, попри те, що він асоціюється з негативними психологічними ефектами. Коротко­тривалі наслідки карантину для психічного здоров’я людини є досить очевидними, проте віддалені його наслідки потребують вивчення (Jeong etal., 2016). Зокрема, ­науковці інформують щодо необхідності ­застосування пом’якшувальних заходів для мінімізації наслідків карантинних обмежень (Liu etal., 2012).

Уразливішими до цих наслідків є особи, які раніше страждали на психічні розлади (Alvarez and Hunt, 2005; Cukor etal., 2011). Тому вони потребують більшої уваги та підтримки в умовах карантину. До того ж виявлено вищу поширеність психологічних проблем серед медиків в умовах соціальної ізоляції, що важливо розуміти ­керівникам закладів охорони здоров’я, які мають усіляко ­підтримувати їх (Brooks etal., 2018).

На підставі аналізу досліджень психо­логічних ­наслідків карантину вчені запропонували заходи, які можуть запобігти дистресу за цих умов:

• Тривалість карантину зробити настільки коротким, наскільки це вимагає дотримання безпеки.
• Надавати якомога більше інформації.
• Забезпечувати необхідну підтримку.
• Якомога зменшувати причини для суму і надавати можливість для спілкування.
• Не забувати, що працівники охорони здоров’я потребують особливої уваги.
• Додайте альтруїстичних мотивів до виконання правил карантину, що є ефективнішими за примус.

Висновки

Через спалах коронавірусної хвороби в багатьох країнах запроваджено карантинні заходи для зменшення масового ­контактування людей з інфекційним агентом. Усіх, хто повертався із зон потенційного інфікування, намагалися ізолювати вдома чи у спеціальних закладах. ­Рішення щодо запровад­жен­ня обмежувальних кроків слід ­приймати на підставі достовірних даних щодо їх необхідності. Як зазначають автори, треба ­зважати не лише на ­короткотривалі, а й віддалені наслідки перебування в умовах карантину.

У більшості досліджень учені виявили негативні психо­ло­гічні ефекти внаслідок карантинних заходів, зокрема пост­травматичні симптоми, розгубленість і дратівливість. Чинниками, які призводили до стресу, були: подовження тривалості обмежень, страх інфікування, розчарування, сум; невідповідна ситуативна поведінка, як-от надмірна запасливість, зосеред­женість на негативній інформації, фінансові труднощі та стигма щодо захворювання. ­Віддалені наслідки таких заходів стали фокусом ­вивчення небагатьох дослідників. Коли карантин є неминучим і нагальним, вкрай важливо, щоб посадові особи не застосову­вали обмежувальні заходи довше, ніж цього вимагає ­ситуація, і щоб надавали чітке обґрунтування ­їх ­запровадження.

На думку авторів, необхідне широке ­інформування громадян щодо правил дотримання карантинних заходів та забезпечення ­продуктами харчування і медичними препаратами. Також ­важливе ­вчасне, повне і ­достовірне опові­щення про ситуацію, загрози і способи протидії вірусу. Заклик до ­альтруїстичних переконань може стати основою дотримання карантину. Переконання, що ­само­обмеження здатне принести користь загалом людству, спонукає до виконання цих правил протягом певного часу.

Підготувала Юлія Крамар