Розлади харчової поведінки: як розпізнати захворювання

 

 

 

Розлади харчової поведінки асоційовані з найвищим рівнем смертності серед усіх психічних розладів. Гонка за міфічним «ідеальним» тілом породжує ненависть до власних форм і розвитку нав’язливого бажання схуднути за будь-яку ціну. Часто для таких осіб характерні заперечення і сором, недовіра до оточуючих, а згодом і до себе. Досить складно зрозуміти, коли слід звернутися по допомогу до фахівця, як розпізнати це захворювання і що може стати його причиною.

Пацієнти із розладами харчової поведінки (РХП) дуже вимогливі до себе, ­постійно засуд­жують і критикують себе, відчувають сором за те, що їдять і як вигля­дають, уникають інших людей. ­З’ясувати, як ­часто особа вибудовує свій щоденний графік, ­роботу, ­школу, соціальне життя тощо навколо власних харчових звичок і як сильно її само­оцінка пов’язана із зовнішнім виглядом і ­задоволеністю своїм тілом — один із найважливіших діаг­ностичних критеріїв РХП, що допоможе сформувати уявлення про тяжкість порушення. Під час розмови для збору анамнезу варто ­пам’ятати, що особи з булімією висловлюють занепокоєння щодо ­стану ­свого здоров’я. Натомість пацієнти з анорексією, можуть ­повідомити, що інші занепокоєні станом їхнього здоров’я, але вони самі зазвичай заперечують це. Особ­ливістю нервової анорексії є те, що попри досягнення ваги, яка відповідає віковим нормам, людина відчуває істотну потребу в подальшому зниженні маси тіла чи виражене незадоволення власною вагою та формами. Ті, хто має проблеми, ­пов’язані з булімією або компульсивним переїданням, частіше зазначають, що вони нікому не розповідали про це; у них можуть бути менш помітні доказові ­ознаки поточних розладів. Основна відмінність між компульсивним переїданням і нервовою ­булімією полягає в тому, що ті, хто бореться з нервовою булімією, застосовують компенсаторну поведінку, щоб позбутися з’їденого чи «відпрацювати» калорії. За нервової булімії тривалість епізодів переїдань зазвичай коротша, але інтенсивніша, ніж при компульсивному переїданні. Спільними ознаками при РХП є незадоволення власною вагою та формою тіла, цілеспрямова­ний конт­роль калорійності та кількості їжі, маси та розмірів тіла, максимальне зосеред­жен­ня на досягненні бажаної ваги. Ще одним сигналом, що може свідчити про це захворювання, є складність у виконанні повсякденних обов’язків, робочих завдань, підтриманні соціальної взаємодії через наявність певних харчових звичок і ритуалів. Значна ­частина життя пацієнта з РХП, як правило, зосереджена ­навколо їжі, ­сорому і конт­ролю. ­Порушення функціонування різних органів і систем є небезпечним ­сигналом, що ­сповіщає про необхідність ­негайного звернення до фахівців.

Якщо відзначається порушення менструального циклу, непритомність, запаморочення, труднощі з концентрацією уваги, постійна мерзлякуватість, стоматологічні проблеми, сухість шкіри, ­випадіння волосся та ламкість нігтів, поява ­пушкового волосся на тілі, порушення функціонування імунітету або ­пожовтіння шкіри, слід наполегливо рекомендувати лікування. Адже впливаючи на фізичне здоров’я, РХП позначаються і на роботі головного мозку. ­Результати відповідних досліджень демонструють ­високий рівень коморбідності цих розладів з іншими психічними порушеннями, ­зокрема з великим депресивним розладом і високим ­суїцидальним ризиком.

Сьогодні у суспільстві панує думка, що на РХП страждають лише жінки. Насправді розлади зазначеної групи вражають і чоловіків, і жінок, і хлопчиків, і дівчаток. ­Історично склалося, що РХП у чоловіків завжди були недостатньо діаг­ностовані, непереконливо розпізнані та часто недооцінені. Думки, що ці розлади є «жіночою проблемою/хворобою» — це лише частина стигми, з якою стикаються ­особи ­сильної статі. Чоловікам може знадобитися кілька місяців або років, щоб вони визнали свій стан таким, що відпові­дає критеріям РХП. Здебільшого вони намагаються приховувати ці ­симптоми від інших ­через страх негативної реакції — бути висміяними, засудженими чи неправильно зрозумілими. Вони можуть не звертатися за належною допомогою доти, доки не досягнуть кризового ­стану або помітного погіршення стану здоров’я. Ізоляція серед постраждалих від РХП є поширеним явищем. ­Намагаючись ­зрозуміти та/або підтримати ­чоловіка з РХП, слід ­пам’ятати, що ознаки цих розладів в осіб чоловічої статі можуть мати певні особливості. Є чинники ризику, що більш «прита­манні чоловікам», про які варто знати. Однак щодо лікування та відновлення нині не існує медичних рекомендацій, розроб­лених спеціально для ­осіб чоловічої статі, які страждають на РХП. Під час діагностики захворювання необхідно пам’ятати про атипові його форми, а також про те, що зазначені розлади можуть розвиватися незалежно від віку, типу тіла або статі.

Підготувала Тетяна Ільницька