Розсилка
Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail
Підписатися-
Тіньовий бік пандемії: насильство над жінками та дівчатами під час пандемії COVID‑19
-
Застосування неопіоїдних аналгетиків для лікування пацієнтів із хронічним болем
-
Настанови щодо фармакотерапії пацієнтів з уніполярною депресією
-
Діагностика та лікування тривожних розладів у дітей і підлітків
Застосування неопіоїдних аналгетиків для лікування пацієнтів із хронічним болем
Хронічний біль зазвичай триває 3–6 місяців, він чинить суттєвий негативний вплив на якість життя пацієнтів і пов’язаний зі значним навантаженням на систему охорони здоров’я. Лікування хронічного болю — складний процес, пацієнти часто висловлюють занепокоєння щодо безпеки й довготривалої ефективності опіоїдів. Останнім часом активно досліджують альтернативні методи терапії. До вашої уваги представлено короткий огляд результатів порівняльного аналізу ефективності неопіоїдних аналгетиків при хронічному болю щодо їхнього впливу на функціонування, якість життя пацієнтів і несприятливих явищ, який було здійснено під егідою Агентства досліджень та оцінювання якості надання медичних послуг (AHRQ, 2020) для задоволення нагальної потреби в розумінні переваг/шкоди фармакологічного лікування неопіоїдними аналгетиками.
Хронічний біль може бути наслідком широкого спектра хвороб, серед яких основні соматичні стани чи захворювання, запалення у пошкодженій тканині та нейропатичний біль унаслідок ураження соматосенсорного компонента нервової системи.
Найпоширенішими неопіоїдними аналгетиками для фармакологічного лікування болю є нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну (СІЗЗСН), трициклічні антидепресанти, ацетамінофен, міорелаксанти та мемантин, ліки для місцевого застосування, як-от диклофенак, капсаїцин і лідокаїн, а також протисудомні засоби та антидепресанти.
Для відображення реальних клінічних ситуацій важливим є порівняння неопіоїдних аналгетиків між собою та з плацебо щодо ефекту різних дозувань і тривалості лікування при хронічних больових станах, зокрема нейропатичного болю, фіброміалгії, запального артриту (як-от ревматоїдний), остеоартрозу, болю у попереку, хронічного головного болю, серпоподібноклітинної анемії тощо.
Матеріали та методи дослідження
вгоруРобоча група Агентства досліджень та оцінювання якості надання медичних послуг (AHRQ) виконала пошук матеріалів в електронних базах даних Ovid MEDLINE, Embase, PsycINFO, CINAHL, Центральному кокранівському реєстрі та Кокранівській базі даних систематичних оглядів із моменту їхнього створення до вересня 2019 р. Критерії включення передбачали дані рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) тривалістю не менш ніж три місяці. Наявні систематичні огляди досліджень меншої тривалості були переглянуті для узагальнення доказових даних. Результати досліджень оцінювали як «хороші», «задовільні» та «погані».
«Хороші» мали найнижчий ризик систематичної похибки та вважалися достовірними, «задовільні» — середню ймовірність систематичної похибки, але недостатню, щоб не брати до уваги результати, «погані» — суттєві недоліки, що передбачали наявність систематичних похибок різного типу, які могли трансформувати отримані дані як недійсні.
Рівень доказовості оцінювали для кожного клінічного результату як «високий», «помірний», «низький» або «недостатній» (табл. 1).
Дослідники вивчали користь та шкоду від лікування тривалістю 3–6, 6–12 та ≥ 12 місяців відповідно. Також експерти аналізували демографічні характеристики учасників, ступінь і базові показники болю, країну випробування тощо.
Показники болю оцінювали за допомогою візуальної аналогової шкали (ВАШ) або числової рейтингової шкали (NRS) та зіставляли з іншими інструментами, як-от індекс виразності остеоартрозу Університетів Західного Онтаріо та Макмастера. Зокрема, первинне поліпшення стану (зменшення болю) становило ≥ 30 %, вторинне — понад 30 % (або ≥ 50 %). Також брали до уваги комплексний показник для конкретного клінічного стану за критеріями Американського коледжу ревматології (ACR), Міжнародного товариства з вивчення спондилоартриту (ASAS) та шкалою загального клінічного враження про вплив лікування (CGIC).
Стан пацієнтів порівнювали за допомогою Європейського опитувальника щодо якості життя (EQ-5D) і сумарного показника для фізичного і психічного компонентів (PCS і MCS) анкети SF-36.
Результати дослідження
вгоруАналіз охоплював 184 РКД (із 217 публікацій) і п’ять систематичних оглядів, до яких увійшли 47 випробувань. Дані «низької», «задовільної» та «високої» якості отримали у 30, 129 і 25 дослідженнях відповідно. Задовільні та хороші результати мали у 128 короткотривалих випробуваннях (від 3 міс. до < 6 міс.), 18 дослідженнях середньої тривалості (від 6 міс. до < 1 року) і дев’ятьох короткострокових (≥ 1 року). Було включено 32 РКД за участю осіб із нейропатичним болем, 26 — із фіброміалгією, 59 — з остеоартрозом, 21 — із запальним артритом, сім — із болем у попереку та по одномуіз хронічним головним болем і серпоподібноклітинною анемією. Додатково увійшли сім досліджень із залученням пацієнтів як із остеоартрозом, так із запальним артритом, де оцінювали шкоду від лікування.
Переваги терапії
У пацієнтів із нейропатичним болем, переважно діабетичною периферичною нейропатією та/або постгерпетичною невралгією, у короткочасних РКД (n = 31) ефективності протисудомних препаратів габапентину енакарбілу, прегабаліну та оскарбазепіну виявили незначне зменшення болю без різниці між варіантами лікування (низький/недостатній рівень доказовості). Застосування антидепресанту дулоксетину сприяло незначному полегшенню болю, поліпшенню функціонування та якості життя пацієнтів із діабетичною периферичною нейропатією (помірний/низький рівень доказовості). Пероральний спрей із тетрагідроканабінолом і канабідіолом мав суперечливий вплив на біль в осіб із розсіяним склерозом або алодинією (низький рівень доказовості). Зменшення болю за місцевого застосування капсаїцину не було значущим (помірний рівень доказовості).
Дані РКД (n = 24) за участю пацієнтів із фіброміалгією продемонстрували незначне коротко- та середньострокове полегшення болю та поліпшення якості життя пацієнтів (і лише короткочасне поліпшення функціонування) при застосуванні СІЗЗСН мілнаципрану та дулоксетину. Використання антиконвульсантів прегабаліну і габапентину асоціювалося з короткочасним зменшенням болю та поліпшенням функцій, але не якості життя пацієнтів (помірний рівень доказовості). Порівняння дозувань не виявило різниці в результатах щодо полегшення болю. Коротко- та середньострокове лікування мемантином сприяло помірному зменшенню болю, поліпшенню функціонування та якості життя пацієнтів порівняно з плацебо (низький рівень доказовості).
У пацієнтів з остеоартрозом лікування НПЗП у короткостроковій перспективі (44 РКД) було пов’язане з незначним зменшенням болю (середній рівень доказовості) та поліпшенням функцій (високий рівень доказовості). Застосування топічного диклофенаку сприяло несуттєвому зниженню тяжкості болю. Терапія дулоксетином мала незначне зменшення виразності болю, поліпшення функціонування та якості життя пацієнтів (високий рівень доказовості). За використання ацетамінофену в будь-яких дозуваннях полегшення болю або поліпшення функцій не спостерігали (низький рівень доказовості). В осіб із запальним артритом (30 РКД) НПЗП обмежено зменшили ознаки болю та поліпшили функціонування (помірний рівень доказовості). У пацієнтів із болем у попереку (сім РКД) фіксували незначне зменшення болю (помірний рівень доказовості).
Безпека лікування
Під час використання всіх класів препаратів частота серйозних несприятливих явищ була низькою. Шкоду від лікування антидепресантами оцінювали у 40 випробуваннях хорошої чи помірної якості. У 27 коротко- та середньострокових дослідженнях терапія згаданими препаратами призвела до помірного підвищення частоти абстинентного синдрому через несприятливі явища. Застосування СІЗЗСН було пов’язане з помірним і суттєвим зростанням частоти нудоти (незалежно від дозування) та надмірним потовиділенням. Приймання дулоксетину асоціювалося зі значущим дозозалежним посиленням седативного ефекту (помірний/низький рівень доказовості).
Безпеку під час короткочасного лікування антиконвульсантами аналізували у 32 дослідженнях. Оксарбазепін призводив до суттєвого підвищення ризику абстинентного синдрому через несприятливі явища. Прегабалін і габапентин також були пов’язані з незначним зростанням ризику розвитку синдрому відміни через побічні реакції (вищий ризик в разі висхідного титрування дозування прегабаліну) та суттєвого збільшення розмитості зору, запаморочення, збільшення ваги, вплив на когнітивне функціонування. Застосування габапентину енакарбілу корелювало з нижчою ймовірністю помутніння зору, збільшенням маси тіла або впливом на когнітивну функцію. Використання прегабаліну зумовлювало значне підвищення ризику периферичного набряку та седації (помірний/низький рівень доказовості). Оцінювали безпеку під час лікування НПЗП у 79 дослідженнях у короткостроковій перспективі. Частота синдрому скасування через несприятливі явища була незначно вищою за використання ібупрофену та диклофенаку, помірно вищою — за терапії напроксеном. Ризик розвитку серцево-судинних подій не був суттєво більшим під час терапії НПЗП, але в разі застосування диклофенаку у вищих дозах дещо зростав, особливо за перші 6 місяців. Імовірність серйозних коронарних ускладнень була помірно вищою під час лікування диклофенаком і целекоксибом та суттєво вищою за терапії ібупрофеном. Різниці щодо серцево-судинних подій за призначення целекоксибу та неселективних НПЗП у середньо- та довгостроковій перспективі не виявлено (середній рівень доказовості). Із боку верхніх відділів шлунково-кишкового тракту ризик серйозних ускладнень помірно зростав при застосуванні диклофенаку та суттєво — за ібупрофену або напроксену, особливо впродовж перших шести місяців. У середньостроковій перспективі виявлено значне збільшення частоти випадків ураження печінки за терапії диклофенаком і напроксеном (помірний/низький рівень доказовості).
Ацетамінофен у коротко- або середньостроковій перспективі не чинив вплив на підвищення частоти синдрому скасування через несприятливі явища (три РКД) (низький рівень доказовості). Застосування пластиру з капсаїцином (8 %) протягом 60 хв у короткостроковій перспективі (три РКД) призводило до помірного збільшення випадків серйозних несприятливих явищ порівняно з 30 хв. Також використання капсаїцину корелювало зі значущим зростанням ризику виникнення болю в місці нанесення та несуттєвим збільшенням імовірності розвитку еритеми (помірний/низький рівень доказовості). Використання перорального розчину дронабінолу асоціювалося зі значним підвищенням частоти запаморочень, а перорального спрею з тетрагідроканабінолом і канабідіолом — синдромом скасування, запамороченням і нудотою (два РКД) (низький рівень доказовості).
Обговорення
вгоруДослідники проаналізували та узагальнили дані щодо користі та шкоди застосування неопіоїдних аналгетиків у пацієнтів із хронічним болем неракового походження. Отримані висновки, згруповані залежно від больового синдрому, наведено у таблицях 2–5. У пацієнтів із нейропатичним болем, зокрема діабетичною периферичною нейропатією та постгерпетичною невралгією, протисудомні засоби габапентин, прегабалін та окскарбазепін забезпечували незначне зменшення болю у короткостроковій перспективі. За використання габапентину функціонування не поліпшилося, а якість життя пацієнтів лишилася без змін при застосуванні всіх трьох препаратів. В осіб із діабетичною периферичною нейропатією дулоксетин сприяв незначному полегшенню болю, поліпшував функції та якість життя пацієнтів. Пластир із капсаїцином чинив вплив на вираженість болю, проти незначного ефекту в разі постгерпетичної невралгії та невралгії, пов’язаної з ВІЛ. Обмежені дані про пероральний розчин дронабінолу та спрей із тетрагідроканабінолом/канабідіолом свідчили про суперечливі результати щодо впливу на біль (залежно від дозування) у пацієнтів із нейропатією, асоційованою з розсіяним склерозом чи алодинією, та відсутність ефекту на функціонування або якість життя пацієнтів у короткостроковій перспективі.
/images/nn20_9_3741_d2.jpg)
Таблиця 2. Ефекти антидепресантів, продемонстровані у контрольованих плацебо та прямих порівняльних дослідженнях
/images/nn20_9_3741_d2.jpg)
Таблиця 2. Ефекти антидепресантів, продемонстровані у контрольованих плацебо та прямих порівняльних дослідженнях
/images/nn20_9_3741_d3.jpg)
Таблиця 3. Ефекти антиконвульсантів, продемонстровані у контрольованих плацебо та прямих порівняльних дослідженнях
/images/nn20_9_3741_d3.jpg)
Таблиця 3. Ефекти антиконвульсантів, продемонстровані у контрольованих плацебо та прямих порівняльних дослідженнях
/images/nn20_9_3741_d4.jpg)
Таблиця 4. Ефекти нестероїдних протизапальних препаратів у контрольованих плацебо та прямих порівняльних дослідженнях
/images/nn20_9_3741_d4.jpg)
Таблиця 4. Ефекти нестероїдних протизапальних препаратів у контрольованих плацебо та прямих порівняльних дослідженнях
/images/nn20_9_3741_d5.jpg)
Таблиця 5. Ефекти інших препаратів, продемонстровані у контрольованих
плацебо дослідженнях
/images/nn20_9_3741_d5.jpg)
Таблиця 5. Ефекти інших препаратів, продемонстровані у контрольованих
плацебо дослідженнях
В осіб із фіброміалгією СІЗЗСН дулоксетин та мілнаципран зумовлювали несуттєве зменшення болю в коротко- та середньостроковій перспективі. Функціонування пацієнтів дещо поліпшувалося у коротко-, але не середньостроковій перспективі. Короткочасне лікування антиконвульсантами прегабаліном і габапентином сприяло незначному полегшенню болю та поліпшенню функцій, але не якості життя пацієнтів. Дані аналізу підгруп не підтвердили вплив конкретного препарату, дозування або якості дослідження на отримані клінічні наслідки. Коротко- чи середньотривала терапія мемантином асоціювалася з помірним зменшенням болю, поліпшенням функціонування та якості життя пацієнтів. Результати щодо застосування циклобензаприну не продемонстрували вплив на біль у короткостроковій перспективі.
Пероральні НПЗП зменшували біль і поліпшували функціонування у пацієнтів з остеоартрозом у короткі терміни. Водночас наявні дані про те, що ці ефекти зберігаються за середньострокового лікування целекоксибом. Так, у випробуваннях за участю пацієнтів лише з болем у коліні та дослідженнях належної якості спостерігався менший ефект терапії, натомість в осіб із сильнішим болем на вихідному рівні було виразніше його зменшення. Пряме порівняння НПЗП між собою виявило незначну різницю щодо впливу на біль чи функції у пацієнтів з остеоартрозом у коротко-, середньо- або довгостроковій перспективі. Винятком був диклофенак, що помірно полегшував біль і поліпшував функціонування порівняно із целекоксибом у короткостроковій перспективі. У разі місцевого застосування диклофенаку фіксували невелике зменшення болю в короткостроковій перспективі. СІЗЗСН дулоксетин сприяв незначному полегшенню болю, поліпшенню функціонування та якості життя пацієнтів. За даними аналізу підгруп, зменшення болю було виразнішим у літніх осіб (> 65 років) та осіб з остеоартрозом колінного суглоба.
Ацетамінофен не мав істотного впливу щодо зменшення болю протягом коротко- або середньотривалого періоду лікування. У пацієнтів із ревматоїдним артритом або анкілозуючим спондилітом короткочасне використання пероральних НПЗП сприяло незначному зниженню виразності болю та поліпшенню, але дані про якість життя пацієнтів були суперечливими. Докази про середньо- та довгострокові результати обмежувалися одним дослідженням для кожного, у яких спостерігали зменшення болю, але без впливу на функціонування пацієнтів. Порівняння різних дозувань або різних НПЗП не виявило суттєвих відмінностей. Результати аналізу підгруп окремого препарату, дозування, року публікації, типу запального артриту і якості дослідження суттєво не позначалися на висновках. Трициклічний антидепресант амітриптилін не знижував виразності болю. Доказові дані щодо пацієнтів із хронічним головним болем або серпоподібноклітинною анемією були надто обмеженими, щоб зробити належні висновки.
Висновки
вгоруНа думку дослідників, отримані результати демонструють, що неопіоїдні аналгетики (переважно СІЗЗСН, прегабалін/габапентин і НПЗП) асоційовані з низьким і помірним зменшенням болю та поліпшенням функціонування в короткостроковій перспективі у пацієнтів із певними типами хронічного болю, із невеликою різницею між досліджуваними препаратами або дозуваннями. Несприятливі явища, характерні для класу ліків, можуть призводити до відмови від лікування у деяких пацієнтів; під час застосування НПЗП можливі серйозні небажані реакції з боку серцево-судинної системи або шлунково-кишкового тракту. У разі вибору неопіоїдного аналгетика слід зважати на індивідуальні особливості пацієнта, зокрема супутні захворювання.
В останніх рекомендаціях Центрів із контролю та профілактики захворювань у США (CDC) і канадських настановах щодо використання опіоїдів за хронічного болю неракового генезу йдеться про доцільність віддання переваги терапії неопіоїдними аналгетиками при хронічному болю (CDC Guideline for Prescribing Opioids for Chronic Pain, 2016; Canadian Guideline for Opioids for Chronic Non-Cancer Pain, 2017).
Представлені дані можуть стати підґрунтям до оновлення настанов для лікування загальних, специфічних, хронічних больових станів, а також користі та шкоди препаратів у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі. Також дослідники надали докази, які можуть допомогти клініцистам і пацієнтам у прийнятті рішень щодо пріоритетності терапії неопіоїдними аналгетиками.
Підготувала Олена Коробка
Оригінальний текст документа читайте на сайті www.effectivehealthcare.ahrq.gov
Наш журнал
у соцмережах:
Думки експертів
Випуски за 2020 Рік
Зміст випуску 10 (121), 2020
Зміст випуску 9 (120), 2020
Зміст випуску 8 (119), 2020
-
Інклюзивна освіта дітей з розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю
-
Український національний консенсус з лікування пацієнтів із цервікальною дистонією
-
Від професійного вигорання до залученості медичного персоналу
-
Вплив антидепресивної терапії на функціональну здатність пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Клінічні настанови щодо лікування депресії із супутніми психічними захворюваннями
-
Фармакологічні методи лікування пацієнтів із нейропатичним болем
Зміст випуску 7 (118), 2020
Зміст випуску 6 (117), 2020
Зміст випуску 5 (116), 2020
-
Випадок коморбідності розладу аутистичного спектра і лобної епілепсії: поліморфізм клінічних ознак
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
COVID‑19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль?
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Лікування пароксизмальної симпатичної гіперактивності, асоційованої з крововиливом у таламус
-
Помилковий діагноз хвороби Паркінсона у пацієнта із тривожно‑депресивним розладом
-
Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра
-
Коморбідність посттравматичних стресового і обсесивно‑компульсивного розладів
-
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
-
Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
Зміст випуску 4 (115), 2020
-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
Зміст випуску 3 (114), 2020
-
Ведення пацієнтів з епілепсією під час спалаху коронавірусної хвороби
-
Сучасні можливості застосування топірамату як протиепілептичного препарату із широким спектром дії
-
Психологічні наслідки перебування в умовах карантину та шляхи збереження психічного здоров’я
-
Tривога у пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями
Зміст випуску 2 (113), 2020
Зміст випуску 1 (112), 2020
-
Дев’ять аспектів щодо маси тіла пацієнта та розладів харчової поведінки
-
Сприятливий вплив холіну альфосцерату щодо поліпшення когнітивного функціонування
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Критерії визначення резистентної до терапії біполярної депресії
-
Ефективність паліперидону пролонгованого вивільнення при лікуванні шизофренії
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із невралгією трійчастого нерва
Зміст випуску 1, 2020
-
Як упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Ефективність антипсихотичних засобів щодо поведінкових симптомів при хворобі Альцгеймера
-
Заміщення оригінальних протиепілептичних препаратів генеричними: як діяти лікареві-практику
-
Фармакологічні методи лікування апатії за нейродегенеративних розладів
-
Фармакотерапія депресії у межах надання паліативної допомоги
-
Як допомогти дітям упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Нейрохірург Генрі Марш: чи справді штучний інтелект є загрозою людству?
Випуски поточного року
Зміст випуску 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Зміст випуску 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Зміст випуску 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Зміст випуску 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Зміст випуску 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Зміст випуску 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Розсилка
Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail
Підписатися