Розсилка
Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail
Підписатися-
Можливості комбінованої нейропротекції у відновлювальному періоді інсульту
-
Порівняння ефективності та безпеки антидепресантів пролонгованого вивільнення для лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом віком від 18 років
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із депресією в умовах первинної ланки охорони здоров’я
Порівняння ефективності та безпеки антидепресантів пролонгованого вивільнення для лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
Успішне лікування депресії, яка є величезним тягарем для суспільства та однією з головних причин інвалідизації у світі, неможливе без належної прихильності до терапії. Лікарські форми антидепресантів для застосування раз на добу істотно поліпшують комплаєнс і підвищують ефективність терапії. До вашої уваги представлено огляд статті A. Fagiolini et al. «A randomized, double-blind study comparing the efficacy and safety of trazodone once-a-day and venlafaxine extended release for the treatment of patients with major depressive disorder», опублікованої у виданні International Clinical Psychopharmacology (2020; 35: 137–146), що присвячена аналізу дії та безпеки двох антидепресантів із пролонгованим вивільненням.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), на великий депресивний розлад (ВДР) у світі страждають близько 350 млн осіб (Marcus etal., 2012). Утім, згідно з прогнозами ВДР разом із ВІЛ/СНІД та ішемічною хворобою серця до 2030 р. стане одним із трьох основних інвалідизуючих станів (Mathers and Loncar, 2006). Відповідно до чинних настанов успішне лікування пацієнтів із ВДР включає досягнення симптоматичної ремісії та функціонального відновлення (Davidson, 2010).
Ефективність антидепресантів, за даними проведених досліджень і клінічної практики, є субоптимальною. Так, лише до 30–40 % пацієнтів досягають повної ремісії після одного курсу лікування. Ще у 30 % осіб, які хоча й отримують клінічно значущу відповідь, демонструють залишкові симптоми й підвищений ризик рецидиву хвороби, що негативно позначаються на їхньому соціальному функціонуванні (Katona and Katona, 2014). Проте за умови належного комплаєнсу антидепресанти все ще відіграють вирішальну роль у лікуванні ВДР. Нині низька прихильність до терапії визнана однією з основних причин її неефективності та пов’язана з підвищеним ризиком рецидивів і загострень захворювання (Hoet al., 2016). Адже, згідно з даними клінічних досліджень, рівень прихильності до лікування у пацієнтів із ВДР, як правило, низький, у деяких випадках — до 50 % (Melartin etal., 2005; Cantrell etal., 2006; Akincigil etal., 2007; Alekhya etal., 2015a; Alekhya etal., 2015b).
Це зумовлено тим, що розлади настрою погіршують когнітивні функції, знижують енергійність та мотивацію, готовність і здатність пацієнтів підтримувати терапію (DiMatteo etal., 2000). Побічні ефекти, пов’язані з лікуванням, як-от збільшення маси тіла, сексуальна дисфункція, нудота, головний біль і порушення сну, також чинять вплив на прихильність до лікування. У цьому контексті спрощений режим приймання препарату має клінічну перевагу і дає змогу підвищити успішність лікування депресії (Yildiz etal., 2004). Тобто діє правило: чим менше добових дозувань, тим кращий комплаєнс (Claxton etal., 2001). Зокрема, у настановах Американської психіатричної асоціації (APA) щодо лікування пацієнтів із ВДР зазначено, що більшість клініцистів віддають перевагу препаратам із дозуванням один раз на добу, терапія якими рідше пов’язана із синдромом скасування (Gelenberg etal., 2010).
Передчасне припинення застосування медикаментів зазвичай корелює з гіршим результатом лікування розладів настрою. Іншими словами, проста схема лікування здебільшого асоціюється з прихильністю та ефективністю (Delas Cuevas etal., 2014).
Тразодону гідрохлорид, похідне триазолопіридину, антидепресант, що діє на 5-НТ-рецептори та інгібує транспортер 5-НТ, є першим представником класу антагоністів та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (SARI) (Stahl, 2009). До того ж тразадон має мультимодальну дію (Bortolotto etal., 2017).
Із високою спорідненістю зв’язується з 5-HT2A-рецепторами серотоніну, діючи як їхній антагоніст, і має помірну спорідненість до транспортера 5-HT; активний до рецепторів 5-HT1A і 5-HT2C як агоніст та антагоніст відповідно (Stahl, 2009; Ghanbari etal., 2010).
Завдяки дозозалежній фармакологічній дії тразодон належить до «багатофункціональних» препаратів:
- за низького дозування має гіпнотичну дію, блокуючи серотонінові рецептори 5НТ2А та адренергічні рецептори α1;
- за вищого дозування антидепресивний ефект зумовлений його високою спорідненістю до 5-НТ-рецепторів і блокуванням транспортера серотоніну (SERT) (Stahl, 2009).
Крім того, дані порівняння тразодону з антидепресантами інших груп підтвердили його ефективність і хорошу переносимість (Fagiolini etal., 2012).
Нову лікарську форму тразодону з контрольованим вивільненням, що дає змогу приймати препарат раз на добу завдяки технології Contramid (із використанням полімерної напівпроникної мембрани), розроблено для підвищення комплаєнсу лікування, зменшення пікової концентрації в плазмі та частоти дозування.
Фармакокінетичний профіль тразодону для застосування раз на добу характеризується повільним підвищенням рівня в плазмі з одним низьким і відстроченим піком та подальшим повільним зниженням концентрації.
Такий ефект є перевагою нової лікарської форми препарату, оскільки високі пікові рівні тразодону в плазмі можуть бути пов’язані з появою таких побічних реакцій, як сонливість або гіпотонія, особливо протягом перших тижнів лікування, що може обмежити переносимість і прихильність до лікування (Fagiolini etal., 2012).
За результатами дослідження, які наводять автори, протягом шеститижневого періоду лікування ВДР тразодоном раз на добу (в середньому 310 мг/добу) було значуще ефективнішим, ніж плацебо, за показником 17-пунктової шкали Гамільтона для оцінювання депресії (HAM-D-17) (Sheehan etal., 2009b).
A. Fagiolini etal. наголосили, що під час дослідження порівнювали ефективність та безпеку тразодону для застосування раз на добу з дією венлафаксину XR (пролонгованого вивільнення).
Матеріали та методи дослідження
вгоруПацієнти
Представлене дослідження було рандомізованим подвійним сліпим з активним контролем, його проводили в паралельних групах із грудня 2012 р. до квітня 2014 р. у 31 центрі країн Європи.
Загалом було заплановано 10 візитів: один на етапі підготовки до лікування та дев’ять у фазі подвійного сліпого лікування. Ефективність і безпеку оцінювали під час другого (базовий рівень), третього (7 днів після рандомізації; Д7), четвертого (Д21), шостого (Д35) і дев’ятого (Д56) візитів відповідно.
На етапі підготовки до лікування потенційні кандидати припиняли приймання антидепресантів або заборонених препаратів протягом періоду вимивання (п’ять періодів напіввиведення), після чого їх рандомізували для застосування тразодону (300 мг/добу) — протягом тижня дозування зменшували до 150 мг/добу, або венлафаксину XR (75 мг/добу) упродовж восьми тижнів.
Після третього та п’ятого тижнів лікування пацієнтам, які не відповідали на терапію, збільшували дозування: венлафаксину XR — до 225 мг надобу (із кроком 75 мг/добу) та тразодону раз на добу — до 450 мг/добу.
Критерії включення
Як зазначають автори, у дослідженні брали участь амбулаторні пацієнти віком 18–75 років, які відповідали критеріям для ВДР Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів 4-го видання (DSM-IV) та мали оцінку за HAM-D-17 ≥ 18 під час скринінгу.
Основні критерії виключення
Серед основних критеріїв виключення:
- будь-яке експериментальне лікування психотропними препаратами або засобами, що діють на центральну нервову систему (ЦНС), упродовж останніх 60 днів;
- гіперчутливість до препаратів або допоміжних речовин;
- використання венлафаксину або тразодону протягом попередніх шести місяців;
- гострі, хронічні або рекурентні стани, які можуть мати вплив на результати дослідження;
- виражені захворювання печінки або нирок;
- інфаркт міокарда протягом шести місяців від початку подвійного сліпого лікування;
- чинники ризику піруетної шлуночкової тахікардії в анамнезі;
- клінічно значущі лабораторні показники електролітів поза межами норми;
- супутнє лікування діуретиками або препаратами, які подовжують інтервал QT чи призводять до гіпокаліємії.
Оцінка ефективності та безпеки
Основною кінцевою точкою щодо клінічної ефективності лікування вважали середню зміну показника за HAM-D від вихідного рівня до останнього візиту пацієнта.
Вторинні кінцеві точки: середня зміна від вихідного рівня до останнього візиту показника за шкалою Монтгомері–Асберг для оцінювання депресії (MADRS); показники за шкалами загального клінічного враження щодо тяжкості захворювання (CGI-S) та щодо поліпшення стану (CGI-I) на момент дев’ятого візиту; частота тих, хто відповів на лікування (із зниженням на 50 % відносно базового рівня показника за HAM-D під час останнього візиту); частота пацієнтів, які досягли ремісії (з оцінкою за HAM-D ≤ 7 на момент заключного візиту); безпека та переносимість тразодону для застосування раз на добу порівняно з венлафаксином XR.
Статистичний аналіз
Для статистичного аналізу було визначено три досліджувані популяції:
- рандомізовані для аналізу (ІТТ-популяція);
- які закінчили лікування згідно з протоколом (РР- популяція);
- для оцінювання безпеки (пацієнти, які приймали принаймні одну дозу досліджуваного препарату).
Первинну кінцеву точку ефективності — демонстрацію не меншої дії тразодону для приймання раз на добу, ніж венлафаксину XR, — оцінювали як зміну показника за HAM-D-17 від вихідного рівня до дев’ятого візиту методом коваріаційного аналізу (ANCOVA).
Зміни загального бала від базового до кожного візиту та показників за окремими пунктами HAM-D (тривога/соматизація, когнітивні порушення, загальмованість, порушення сну), а також загального бала за MADRS аналізували за тією самою моделлю ANCOVA.
Бали за CGI-S і CGI-G порівнювали між групами, використовуючи тест Кокрана—Мантеля—Хензеля (CMH-метод).
Частоту несприятливих явищ (у вигляді абсолютної кількості або відсотків) порівнювали за допомогою критерію Хі-квадрат або точного критерію Фішера.
Результати дослідження
вгоруВихідні характеристики
Дослідження охоплювало пацієнтів із депресією від помірної тяжкості до тяжкої. На початковому рівні між групами лікування не було клінічно або статистично значущих відмінностей щодо демографічних або клінічних характеристик.
У популяції для оцінювання безпеки 99,1 % осіб були європеоїдної раси; 67,5 % не мали раніше епізодів депресії, що потребували госпіталізації; 97,5 % не страждали у минулому на інші психічні хвороби.
Середні показники тяжкості захворювання на вихідному рівні (загальний бал за HAM-D-17) становили:
- ІТТ-популяція — тразодон раз на добу 23,7 ± 3,42 бала, венлафаксин XR 23,8 ± 3,93 бала;
- PP-популяція — тразодон раз на добу 23,9 ± 3,41 бала, венлафаксин XR 24,1 ± 4,02 бала.
Так, за MADRS початковий середній бал збігався із загальним балом за HAM-D-17. Приблизно для половини пацієнтів (52,2 %) оцінка за CGI-S відповідала щонайменше середній тяжкості психічного захворювання.
Досліджувані препарати
Загалом було рандомізовано 324 пацієнти (166 застосовували тразодон раз на добу, 158 — венлафаксин XR); 321 отримав принаймні одну дозу призначеного лікування (165 у групі тразодону та 156 у групі венлафаксину). Наприкінці лікування 77,6 % пацієнтів групи тразодону отримували препарат у дозуванні 300 мг, а 90,4 % групи венлафаксину — у дозуванні 75 мг.
ІТТ-популяція налічувала 314 пацієнтів (162групи тразодону та 152 венлафаксину), які приймали принаймні одну дозу досліджуваного препарату та мали вихідну і хоча б одну після вихідного рівня загальну оцінку за HAM-D-17.
РР-популяція — 249 пацієнтів (122 групи тразодону та 127 венлафаксину), які завершили період дослідження та отримали оцінку за HAM-D-17 під час останнього візиту без серйозних порушень протоколу.
Ефективність лікування
Первинна кінцева точка
Обидва способи лікування демонстрували хорошу ефективність щодо зменшення середнього значення ± стандартне відхилення за HAM-D-17 під час останнього візиту порівняно з вихідним рівнем:
- ITT-популяція — тразодон -12,9 ± 6,82 бала, венлафаксин -14,7 ± 6,56 бала;
- PP-популяція — тразодон -15,4 ± 5,32 бала, венлафаксин -16,4 ± 5,39 бала (рисунок).
/images/nn20_7_3943_r.jpg)
Рисунок. Динаміка загального бала за HAM-D‑17 у ITT-популяції (А) та PP-популяції (Б)
/images/nn20_7_3943_r.jpg)
Рисунок. Динаміка загального бала за HAM-D‑17 у ITT-популяції (А) та PP-популяції (Б)
Різниця між лікуваннями в середньому становила:
- 1,6 бала для ITT-популяції — 95 % довірчий інтервал (ДІ) 0,4–2,9; р = 0,010;
- 1,1 бала для PP-популяції — 95 % ДІ -0,0–2,2; р = 0,056.
Статистично значущу різницю на користь венлафаксину XR встановлено в ІТТ-популяції через 8 тижнів, тоді як у РР-популяції (із вищим рівнем відповідності процедурі дослідження) такої різниці не виявлено.
Тяжкість депресії в обох групах зменшилася від середньої до легкої, виходячи із середнього загального бала за HAM-D-17 під час останнього візиту:
- ІТТ-популяція — група тразодону 10,8 ± 6,49 бала, група венлафаксину 9,1 ± 6,00 бала;
- PP-популяція — група тразодону 8,5 ± 4,97 бала, група венлафаксину 7,7 ± 5,07 бала.
Щодо результативності для РР-популяції в обох групах були найкращі показники.
Вторинні кінцеві точки ефективності
Застосування тразодону раз на добу демонструвало ранній початок дії порівняно з венлафаксином XR: значущо більше зниження середнього бала за HAM-D-17 спостерігали у групі приймання тразодону вже після семи днів лікування (як для ITT-популяції, так і для РР-популяції; р < 0,05).
Отже, зважаючи на середній загальний бал за MADRS під час останнього візиту, тяжкість захворювання зменшилася в обох групах від середньої до легкої:
- ІТТ-популяція — група тразодону 12,7 ± 8,58 бала, група венлафаксину 10,2 ± 7,02 бала; р = 0,003;
- PP-популяція — група тразодону 9,7 ± 6,37 бала, група венлафаксину 8,6 ± 5,40 бала.
Використання тразодону статистично значуще поліпшувало показники сну за HAM-D-17 у пацієнтів із його порушеннями порівняно з вихідним рівнем на всіх візитах (дані для РР-популяції).
Безпека та переносимість
Найчастіші несприятливі явища:
- запаморочення (11,18 %) та сонливість (8,70 %) у групі, де отримували тразодон;
- нудота (14,29 %) та головний біль (11,80 %) у групі застосування венлафаксину.
Загалом тяжкість несприятливих реакцій під час застосування обох методів лікування була переважно легкою та середньою.
Обговорення
вгоруМета представленого дослідження — підтвердити отримані раніше дані щодо ефективності та безпеки тразодону для застосування раз на добу при лікуванні ВДР середнього та тяжкого ступенів (Cunningham etal., 1994; Florkowski etal., 2005).
Власне, в обох групах лікування було продемонстровано суттєве зменшення симптомів депресії за загальними показниками HAM-D-17 і MADRS під час останнього візиту. Так, згідно з настановами Європейського агентства з лікарських засобів щодо депресії, крім статистично значущих результатів, аналіз частоти пацієнтів, які відповіли на лікування, та тих, хто досяг ремісії, дали змогу адекватно оцінити клінічну значущість отриманих ефектів (EMA/CHMP, 2013).
У дослідженні A. Fagiolini etal. для обох способів лікування продемонстровано високі показники відповіді на терапію та ремісії, тобто отримані результати є надійними та клінічно важливими відповідно до європейських рекомендацій. Для обох препаратів кращі дані ефективності спостерігали у РР-популяції із вищим рівнем відповідності протоколу. Як відомо, в обох групах показник за HAM-D-17 під час останнього візиту становив 7–17 балів, що свідчило про незначну тяжкість депресії (Cusin etal., 2010).
Отримані результати також підтвердили ранній початок дії тразодону — вже через сім днів лікування, який уже раніше спостерігали в дослідженнях (Sheehan etal., 2009b; Češkovб etal., 2018).
Автори припускають, що швидка реакція на тразодон зумовлена інгібуванням SERT і частковим агонізмом щодо рецептора 5-HT1A (Montalbano etal., 2019).
Ранній початок дії антидепресантів, на думку авторів, є клінічно важливим, оскільки поліпшення стану пацієнтів із ВДР протягом декількох днів, яке зберігається із часом, має позитивний вплив на стан їхнього здоров’я та зберігає життя, натомість затримка початку дії може призвести до тривалої втрати працездатності та підвищеного ризику суїцидальної поведінки (Machado-Vieira etal., 2008; Tylee and Walters, 2007). Крім того, було доведено вплив комплаєнсу на частоту рецидивів депресії (Cheng etal., 2016).
Дані дослідження засвідчили ще одну специфічну характеристику тразодону — поліпшення показників сну в пацієнтів із ВДР і вторинним безсонням (Kasper etal., 2005; Munizza etal., 2006).
На відміну від антидепресантів, які не впливають на показники сну (або навпаки, погіршують їх), тразодон здатний поліпшити якість життя таких пацієнтів, оскільки якість сну сильно корелює з імовірністю рецидиву ВДР (Nutt etal., 2008). Зареєстровані несприятливі явища, як правило, мали нетяжкий характер і на момент останнього візиту зникали на 90 %.
Висновки
вгоруПідсумовуючи, автори зазначають, що як тразодон для застосування раз на добу, так і венлафаксин XR виявились ефективними антидепресантами для лікування пацієнтів із ВДР середньої тяжкості та тяжким.
За результатами проведеного дослідження, тразодон для приймання раз на добу забезпечив ранню відповідь та високу ефективність щодо параметрів сну. Хоча венлафаксин XR був дієвішим з погляду частоти пацієнтів, які відповіли на лікування та досягли ремісії. До того ж дані літератури підтверджують, що в разі тяжкої депресії тразодон (раз на добу) може перевершувати дію традиційних антидепресантів.
Підготувала Наталія Купко
Наш журнал
у соцмережах:
Думки експертів
Випуски за 2020 Рік
Зміст випуску 10 (121), 2020
Зміст випуску 9 (120), 2020
Зміст випуску 8 (119), 2020
-
Інклюзивна освіта дітей з розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю
-
Український національний консенсус з лікування пацієнтів із цервікальною дистонією
-
Від професійного вигорання до залученості медичного персоналу
-
Вплив антидепресивної терапії на функціональну здатність пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Клінічні настанови щодо лікування депресії із супутніми психічними захворюваннями
-
Фармакологічні методи лікування пацієнтів із нейропатичним болем
Зміст випуску 7 (118), 2020
Зміст випуску 6 (117), 2020
Зміст випуску 5 (116), 2020
-
Випадок коморбідності розладу аутистичного спектра і лобної епілепсії: поліморфізм клінічних ознак
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
COVID‑19 у пацієнта з розсіяним склерозом: чи відіграє імуносупресія захисну роль?
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Лікування пароксизмальної симпатичної гіперактивності, асоційованої з крововиливом у таламус
-
Помилковий діагноз хвороби Паркінсона у пацієнта із тривожно‑депресивним розладом
-
Можливості та перспективи застосування фармакотерапії у пацієнтів із розладами аутистичного спектра
-
Коморбідність посттравматичних стресового і обсесивно‑компульсивного розладів
-
Терапевтична ефективність терифлуноміду в пацієнтів із рецидивуючо-ремітуючим розсіяним склерозом
-
Розсіяний склероз в Україні: персоналізована стратегія лікування
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
Зміст випуску 4 (115), 2020
-
Діагностування біполярних афективних розладів відповідно до МКХ‑11: поточний стан та переваги
-
Дитина з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю в українській школі: коротко про головне
-
Методологія навчання лікарів у процесі безперервного професійного розвитку
-
Надання допомоги пацієнтам зі спінальною м’язовою атрофією в умовах пандемії COVID‑19
-
Ведення пацієнтів із панічним розладом у межах первинної медичної допомоги
-
Настанови щодо скринінгу та лікування депресії у пацієнтів із гострим коронарним синдромом
Зміст випуску 3 (114), 2020
-
Ведення пацієнтів з епілепсією під час спалаху коронавірусної хвороби
-
Сучасні можливості застосування топірамату як протиепілептичного препарату із широким спектром дії
-
Психологічні наслідки перебування в умовах карантину та шляхи збереження психічного здоров’я
-
Tривога у пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями
Зміст випуску 2 (113), 2020
Зміст випуску 1 (112), 2020
-
Дев’ять аспектів щодо маси тіла пацієнта та розладів харчової поведінки
-
Сприятливий вплив холіну альфосцерату щодо поліпшення когнітивного функціонування
-
Реттоподобное поведение у ребенка с выявленной мутацией гена ADSL
-
Критерії визначення резистентної до терапії біполярної депресії
-
Ефективність паліперидону пролонгованого вивільнення при лікуванні шизофренії
-
Настанови щодо ведення пацієнтів із невралгією трійчастого нерва
Зміст випуску 1, 2020
-
Як упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Ефективність антипсихотичних засобів щодо поведінкових симптомів при хворобі Альцгеймера
-
Заміщення оригінальних протиепілептичних препаратів генеричними: як діяти лікареві-практику
-
Фармакологічні методи лікування апатії за нейродегенеративних розладів
-
Фармакотерапія депресії у межах надання паліативної допомоги
-
Як допомогти дітям упоратися зі стресом підчас спалаху коронавірусної хвороби (covid-19)
-
Нейрохірург Генрі Марш: чи справді штучний інтелект є загрозою людству?
Випуски поточного року
Зміст випуску 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Зміст випуску 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Зміст випуску 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Зміст випуску 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Зміст випуску 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Зміст випуску 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Розсилка
Будьте в курсі останніх оновлень – підпишіться на розсилку матеріалів на Ваш e-mail
Підписатися