Розлади сну у людей похилого віку

Розлади сну — одна з найпоширеніших і найважливіших проблем сучасної меди­­цини. До того ж частота таких порушень значно зростає з віком і сягає, за різними даними, 28–45 % (NIHS, 2005). Етіологія розладів сну у людей похилого віку є багато­факторною. Зазвичай їх характер визна­чається комбінацією нормальних вікових змін структури сну; його порушень, зумовле­них соматичними, невро­логічними або психіч­ними захворюваннями; патологічними синдромами, що виникають уві сні (наприклад, апное). Порушення сну значно впливають на якість життя індивіда.

Важливо відрізняти нормальні вікові зміни сну від патологічних. Загально­відомо, що з віком змінюється як тривалість сну, так і його структура та хронобіологічні характеристики. Сон у літніх осіб, як правило, скорочується в середньому до шести годин на добу. Крім цього, при фізіологічному старінні змінюється його структура: збільшується час засинання, кількість пробуджень і час неспання всередині періоду сну; зростає тривалість його поверхневих стадій, ­збільшується рухова активність уві сні. (Полуэктов, Стрыгин, 2014).

Хронобіологічні показники сну зі збільшенням біологічного віку людини змі­ню­ються: відзначається поява дрімання у денний час, формування поліфазного сну (коли він реалізується в кілька епізо­дів протягом доби), зсув циклу сну й неспання на більш ранній час, тобто посилення сонливості увечері й більш раннє пробуд­жен­ня зранку.

Вікові зміни хронобіологічних характеристик циклу сну й неспання пов’язують насамперед зі зменшенням ефективності дії світла, соціальними чинниками, а також із віковим погіршенням роботи «внутрішнього годинника» — супрахіазматичних ядер — і зниженням нічної секреції епіфізом гормону сну мелатоніну. Літні люди з низьким рівнем секреції мелатоніну час­тіше скаржаться на порушення сну й мають більшу кількість супутніх захворювань (Gallucci etal., 2014). Саме пацієнти старших вікових груп переважно мають більший «інсомнічний потен­ціал», зумовлений не лише фізіо­логічними ­віковими змінами циклу сну й неспання, але й супутніми соматичними захворюваннями, які можуть бути причиною порушень процесу сну. Як результат скарги на поганий нічний сон в осіб віком від 60 років зустрічають­ся в 3–4 рази частіше, ніж у середньому віці.

Інсомнія (безсоння) є одним із найпоширеніших порушень сну, яке потребує чіткої стратегії та планування. Хронічна інсомнія xарактеризується тривалістю понад місяць, розладом ініціації сну, його підтримки і зниження якості, а також порушенням соціальної, професійної та побутової адаптації. В осіб віком від 65 років інсомнія спостеріга­ється щонайменше в 40 % випадків (Датиева и соавт., 2015). Окрім вікових змін циклу сну й безсоння, провідними причинами ­розвитку інсомнії у літніх особ є порушення розпорядку й гігіє­­­­ни сну — найчастіше через втрату «дисцип­лі­­нувальної» ролі виробничої діяльності та зниження рівня фізичної ­активності (Полуэктов, Стрыгин, 2014).Негативний вплив на сон має коморбідна соматична, неврологічна та психічна пато­логія — за рахунок аферентної стиму­ля­ції (біль у спині та сугло­бах, серцеві аритмії, соматоформна дисфункція тощо); депресивні прояви — як у структурі розладів психіки, так і реакції на зміну соціального статусу, брак підтримки близьких, власна незатребуваність.

Лікування пацієнтів літнього віку з порушеннями сну залишається складною проблемою. Незалежно від причин інсомнії, передусім рекомендовано застосовувати методи поведінкової модифіка­ції: коригування режиму сну й безсоння (зменшення перебування часу в ліжку, ­виключення денного сну, збільшення ­фізичної активності тощо), належне дотримання правил гігієни сну. Крім того, ­важливою є соціальна адаптація — літня людина має відчувати власну затребу­ваність та підтримку близьких. Відомо, що особи похилого віку з високою соціальною активністю, як правило, значно рідше стражда­ють на інсомнії (Hellström etal., 2014).

Підходи до лікувальної тактики включа­ють усунення зовнішніх і внутрішніх чинників, що негативно позначаються як власне на процесі сну, так і на актив­них діях щодо здатності засинання та його структури. Нині використову­ють як медикаментозні, так і немедика­ментозні під­ходи, причому сучасні ­методики спрямовані саме на відновлен­ня структури сну, максимально набли­женої до природної. В ідеалі слід лікувати не інсомнію, а ­психіч­не або соматичне ­захворювання, до структури якого вона входить, оскільки лише 12–25 % інсомній, за клінічними даними, належать до первинних (Arroll etal., 2012). На практиці ­зазвичай утруднене саме виявлення етіо­логічного чинника, адже причини інсомнії численні, тож основною метою лікаря стає призначення снодійних засобів.

При цьому необхідно дотримуватися таких принципів, як:

• надавати перевагу препаратам короткотривалої дії;
• тривалість призначення медикаментозної терапії не має перевищувати трьох тижнів, протягом яких лікар установлює причини інсомнії;
• коригувати дозування препарату з огляду на вік пацієнта і медикаментозні взаємод­­­ії;
• при суб’єктивній незадоволеності сном, тривалість якого перевищує 6 год, призначення снодійних неефективне.

Так, за даними одного з досліджень, ­снодійні засоби постійно приймають 18 % чоловіків і 23 % жінок віком 60–70 років. Пере­важно це доступніші й дешевші препарати перших генерацій, що спричинюють швидкий розви­ток феноменів звикання й залежності (Swift and Shapiro, 1993). Зокрема, при ­гострій (адаптаційній) інсом­нії ­найчастіше використовують агоністи бензо­діазепіно­вих рецепторів, або так звані Z-препарати (­золпідем, зопіклон, залеплон), а також бензо­діазепіни із седативною дією (діазепам, клоназепам, фена­зепам) і небензодіазепінові ГАМКергічні засоби. Z-препарати слід призначати короткими курсами, врахову­ючи їх взаємодію з анти­гіпертензивними пре­паратами, серце­вими глікозидами та цукро­знижувальними препаратами, які найчастіше приймають пацієнти літнього віку. Не рекомендовано застосовувати бензодіазепіни у літніх пацієнтів при хронічній інсомнії через такі побічні ефекти, як знижен­ня пам’яті, уваги, швидкості реакції, денна сонливість, запаморочення, атаксія і сухість у роті (Ляшенко и соавт., 2015).

Одним із напрямів лікування інсомнії є застосування агоністів мелатоніну та його рецепторів, які діють через ­механізм «внут­рішнього годинника». Доведено різно­манітні біологічні ефекти мелатоніну. Крім снодійної, він має антиоксидантну, протипухлинну, адаптогенну, синхронізаційну, антистресову, антидепресивну та імуно­модулювальну дію, не викликає звикання й рикошетного ефекту, не вступає у взає­мо­дію з антигіпертензивними, анти­діабетичними, гіполіпідемічними і протизапальними засобами, відіграє важливу роль в терапії багатьох неврологічних захворювань, що особливо важливо при лікуванні літніх осіб (Датиева и соавт., 2015).

Підготувала Наталія Купко