Вплив холіну та холіну альфосцерату на запалення в головному мозку
страницы: 48-51
Холін та його попередники відіграють важливу роль у метаболізмі нервової системи. До вашої уваги представлено огляд статті S. K. Tayebati et al. «Choline and choline alphoscerate do not modulate inflammatory processes in the rat brain», опублікованої у журналі Nutrients (2017; 9: 1084), у якій викладено результати дослідження впливу холіну та холіну альфосцерату на процес запалення в головному мозку шляхом модуляції прозапальних цитокінів і молекул адгезії судинного ендотелію.
Холін є незамінною живильною речовиною, яка важлива для здоров’я та розвитку людини (Zeisel, 2006; Ueland, 2011). Це попередник нейротрасмітера ацетилхоліну та агоніст ацетилхолінових рецепторів (Ulus etal., 1988). Як складова ліпопротеїнів холін задіяний у транспортуванні холестерину і жирів через клітинні мембрани та індукує метаболізм метильних груп, зумовлюючи зменшення вмісту гомоцистеїну в плазмі крові (Penry and Manore, 2008). Терапія холіном стимулює синтез і вивільнення ацетилхоліну, сприяючи холінергічній трансмісії (Ilcol etal., 2003).
Ацетилхолін і холін — це базові субстрати для процесів пам’яті та когнітивних функцій (Eussen etal., 2007; Sanchez etal., 1984; Deuster etal., 2002; Buchman etal., 2001). Погіршання короткотривалої пам’яті в результаті старіння пов’язане зі зниженням кількості холінергічних нейронів у головному мозку, зменшенням синтезу та вивільненням ацетилхоліну, а також порушенням функції його рецепторів (Muller etal., 1991).
Окремі ланки цього процесу також залучені до патофізіологічного механізму розвитку хвороби Альцгеймера (ХА), за якої холінергічні нейрони головного мозку стають вразливішими та більш схильні до дегенерації внаслідок пошкодження мембранних структур клітини. Про зниження доступності холіну й посилення розпаду фосфатидилхоліну дослідники повідомляли як про значущі умови щодо патофізіології розвитку ХА (Wurtman, 1992; Nitsch etal., 1992). Для збереження структурної цілісності клітинних мембран важливі холін і холінергічні попередники (Tayebati etal., 2011; Tayebati and Amenta, 2013). Цитидин-5'-дифосфохолін (ЦДХ) і L-α-глицерилфосфорилхолін (холіну альфосцерат) є попередниками холіну, ефективність яких при лікуванні наслідків цереброваскулярних катастроф і зниженні когнітивних функцій у результаті старіння та ХА підтверджено клінічними доказовими даними і запропоновано застосовувати як альтернативу холіну (Sigala etal., 1992; Amenta etal., 1994; Saver, 2008; Amenta and Tayebati., 2008).
ЦДХ і холіну альфосцерат – це природні водорозчинні речовини, що чинять подібні ефекти за різних умов (Sánchez, 1983). При оральному введенні ЦДХ та холіну альфосцерат долають гематоенцефалічний бар’єр і входять до складу фосфоліпідної фракції нейроплазматичної мембрани та мікросом (Abbiati etal., 1993; Secades, 2011; Tayebati etal., 2013). Уведення ЦДХ індукує синтез структурних ліпідів у нейрональних мембранах, сприяє підвищенню інтенсивності церебрального метаболізму та посиленню таких нейротрансмітерних систем, як холінергічна та допамінергічна (Tayebati etal., 2013; Tayebati, Tomassoni etal., 2013; Petkov etal., 1990). Діє ЦДХ як стимулятор і нейропротекторний чинник для культивованих дофамінергічних нейронів (Radad etal., 2007). ЦДХ і холіну альфосцерат збільшують вивільнення та біодоступність ацетилхоліну в гіпокампі щурів, сприяють поліпшенню уваги та пам’яті у пацієнтів із судинною деменцією, що вказує на їхню здатність підсилювати холінергічні трансмісії (Parnetti etal., 2007; Saver, 2008; Amenta etal., 2008). Як продемонстровано на тваринній моделі, введення ЦДХ захищає від розвитку дефіциту пам’яті при старінні, його застосовують при хронічних цереброваскулярних розладах (Teather etal., 2003). Іноді ЦДХ призначають також як додатковий засіб до леводопи при хворобі Паркінсона (Saver, 2008). У деяких дослідженнях ЦДХ використовували для лікування первинної дегенеративної деменції або легких форм первинного погіршення когнітивних функцій у пацієнтів похилого віку (Fioravanti etal, 2004).
Холіну альфосцерат, ймовірно, найефективніше підсилює вивільнення ацетилхоліну in vivo (Sigala etal., 1992; Traini etal., 2013). На підставі цих доказових даних було досліджено когнітивний домен у пацієнтів із ХА і судинною деменцією (Parnetti etal., 2007; Amenta etal., 2006; Amenta etal., 2012). У преклінічних дослідженнях установлено, що холіну альфосцерат полегшує процес навчання та запам’ятовування, поліпшує механізми передачі сигналів у головному мозку та зменшує симптоми вікових структурних змін у фронтальній корі та гіпокампі (Sigala etal., 1992; Schettini etal., 1990; Lopez etal., 1991; Amenta etal., 1993). Ця сполука сприяє анаболічним процесам, які відповідають за синтез мембранних фосфоліпідів і гліцероліпідів, що чинить позитивний вплив на плинність мембран (Aleppo etal., 1994). В експериментальних моделях старіння мозку продемонстровано, що холіну альфосцерат також зменшує ознаки когнітивних розладів і сприяє відновленню нормального запам’ятовування в разі його порушення, індукованого скополаміном (Canonico etal., 1990; Drago etal., 1990; Sigala etal., 1992; Amenta etal., 2001).
Висунуто гіпотезу щодо потенційної нейропротекторної дії холіну й ЦДХ при різних патологічних і/або непатологічних станах, в основі яких лежить процес запалення (Tayebati and Amenta; 2013; Zeisel etal., 2009). Холінергічні медіатори можуть позитивно позначатися на активації ендотеліальних клітин запалення та взаємодії ендотелію з лейкоцитами (Saeed etal., 2005; Peter etal., 2010). Позитивний холінергічний протизапальний вплив на ендотеліальну функцію продемонстровано через активацію протизапальних нейроімунологічних механізмів, які модулюють природну імунну відповідь шляхом обмеження прозапального процесу, мінімізуючи в такий спосіб травмування тканин (Tracey, 2007; Tracey, 2009). Метою дослідження було подальше вивчення ефекту холіну та холіну альфосцерату на модуляцію процесів запалення у мозку щурів за допомогою аналізу впливу цих речовин на цитокіни: інтерлейкін-1β (ІЛ-1β), інтерлейкін-6 (ІЛ-6) і фактор некрозу пухлин α (ФНП-α) і молекули адгезії судинного ендотелію.
Матеріали та методи дослідження
вгоруДослідження на тваринах проводили з дотриманням визнаних міжнародних принципів поводження з лабораторними тваринами (Директива Ради Європи від 18 грудня 1986 року). Самцям щурів лінії Wistar (маса тіла 220 ± 20 г, n = 24) протягом двох тижнів вводили:
- холіну хлорид у дозуванні 87 мг/кг/добу (65 мг/кг/добу в перерахунку на холін, n = 8);
- холіну альфосцерат в еквівалентному за холіном дозуванні (150 мг/кг/добу, n = 8);
- розчинник (вода для ін’єкцій, n = 8).
Лобну кору правої півкулі, гіпокамп і мозочок висікали та аналізували методом вестерн-блотингу. Зразки гомогенізували, двічі центрифугували при 13 тис. об/хв протягом 10 хв при 4 °C. Однакову кількість білків (40 мкг) розділяли за методом електрофорезу в поліакриламідному гелі з додецилсульфатом натрію і переносили на нітроцелюлозну мембрану шляхом електроблотингу (Towbin etal., 1979). Трансблотовані мембрани інкубували з поліклональними антитілами. Специфічність імунної реакції оцінювали за допомогою антитіл, заздалегідь адсорбованих пептидами, використаними для їх отримання. Інкубували препарати з первинними антитілами в оптимальній концентрації протягом 12 годин при 4 °C, запобігаючи неспецифічному зв’язуванню IgG. Деякі зрізи інкубували з неімунною сироваткою, а не з первинними антитілами, щоб оцінити фон імунного забарвлення. Перед дегідратацією в етанолі зрізи контрастували гематоксиліном. Середні значення різних досліджуваних параметрів розраховували для кожної окремої тварини, отримуючи потім значення для груп у вигляді «середнє значення ± стандартне відхилення». Статистичну достовірність відмінностей між середніми значеннями встановлювали за допомогою дисперсійного аналізу (ANOVA) із застосуванням критерію Ньюмена–Кеулса. Достовірним рівнем значущості для оцінювання відмінностей між досліджуваними групами вважали значення р < 0,05.
Метод імунохімічного аналізу зразків ділянок головного мозку тварин застосували для порівняння впливу холіну, холіну альфосцерату (у дозуваннях, еквівалентних за холіном) і розчинника на цитокіни й молекули адгезії судинного ендотелію.
Результати дослідження
вгоруНаприкінці лікування досліджувані групи статистично достовірно не вирізнялися за параметрами маси тіла тварин і маси головного мозку. У різних ділянках (лобна кора, гіпокамп і мозочок) дані аналізу виявили аналогічну картину смуг: 31 кДа для ІЛ-1β, 21 кДа для ІЛ-6 і 26 кДа для ФНП-α, 85 кДа для ММКА-1 і, 110 кДа для МАСЕ-1. Оптичну щільність смуг оцінювали, використовуючи β-актин як референтний білок. Результати вестерн-блот-аналізу смуг для ІЛ-1β та ІЛ-6 продемонстрували, що холіну альфосцерат та холін не змінили експресію цих прозапальних чинників. Статистично недостовірний ефект щодо ФНП-α спостерігали в ділянках головного мозку тварин, які отримували холін і холіну альфосцерат. У різних ділянках головного мозку експресія ММКА-1 була нижчою, ніж МАСЕ-1. Експресія МАСЕ-1 певною мірою (але не достовірно) знижувалася в гіпокампі щурів під дією холіну; холіну альфосцерат не змінював експресію МАСЕ-1. Ні холіну альфосцерат, ні холін не чинили вплив на експресію ММКА-1 у всіх досліджених тканинах.
Імуногістохімічний аналіз зрізів виявив імунну реакцію з ІЛ-1β у всіх досліджених ділянках мозку, локалізовану в позаклітинних просторах навколо тіла нейронів у тварин усіх досліджених груп. Не помічено реакції в межах перикаріону пірамідних нейронів лобної кори і гіпокампу. ІЛ-1β-позитивні нейрони виявлені в зернистому шарі кори мозочка. У лобній корі не спостерігали різниці в експресії ІЛ-1β між тваринами, які отримували холін і холіну альфосцерат, та тваринами контрольної групи. В різних структурах мозку тварин усіх досліджених груп відзначали слабку імунну реакцію з ІЛ-6. Переважно імуногістохімічна реакція з ФНП-α була локалізована в гіпокампі; вона була трохи зниженою в субполі CA1 гіпокампу тварин, які отримували холіну альфосцерат, але не в лобній корі. Обробка холіном не змінювала експресію ФНП-α у різних досліджених ділянках мозку. У внутрішньомозкових артеріях імунореактивність МАСЕ-1 була вираженішою, порівняно з іншими молекулами адгезії ММКА-1; вона локалізувалася на рівні ендотелію і м’язового шару внутрішньомозкових артерій незначних розмірів (діаметр < 50 мкм). Ні холіну альфосцерат, ні холін не змінювали імунореактивності МАСЕ-1 і ММКА-1.
Холін та його попередники (фосфатидилхолін, холіну альфосцерат, ЦДХ, сфінгосилфосфорилхолін та лізофосфотидилхолін) являють собою молекули, які мають потенційну здатність збільшувати вивільнення ацетилхоліну та поліпшувати цілісніть клітинної мембрани (Tayebati etal., 2011; Tayebati and Amenta, 2013; Sigala etal., 1992; Amenta etal., 1994; Tayebati etal., 2015; Tayebati etal., 2009; Bramanti etal., 2008; Tomassoni etal., 2006). Зниження вмісту ацетилхоліну та руйнування клітинних мембран у результаті деяких патологічних процесів може призводити до ушкодження клітини та розвитку неврологічних розладів (Amenta and Tayebati, 2008; Klein, 2000).
З іншого боку, АЦ взаємодіє з клітинами вродженого імунітету, які експресують α7-субодиницю нікотинового ацетилхолінового рецептора 7-го типу (α7-нАХР). Активація міжклітинної α7-нАХР-сигнальної трансдукції пригнічує транскрипцію генів прозапальних цитокінів та активацію ендотеліальних клітин (Tracey, 2007; Tracey, 2009; Chatterjee etal., 2009). Місцеве введення деяких попередників холіну сприяло зменшенню набряку тканин та продукуванню ФНП-α у моделі карагінан-індукованого болю при запаленні, опосередкованого α7-нАХР (Gurun etal., 2009). Захисний ефект ЦДХ щодо мікросудинної проникності при експериментальній ендотоксемії описано в кількох дослідженнях, проте впливу на адгезію лейкоцитів не зазначено (Schmidt etal., 2015). Вміст тканинних прозапальних цитокінів (IL-1β, IL-6 і TNF-α) знижувався під дією ЦДХ (Cetinkaya etal., 2013). Дефіцит холіну посилював індуковану ендотоксином гепатотоксичність (Eastin etal., 1997). Внутрішньовенне введення холіну мінімізувало симптоми ендотоксин-індукованого ураження органів і зростання вмісту циркулюючого ФНП-α у собак, поліпшувало виживаність мишей з ендотоксичним і септичним шоком (Ilcol, 2005; Parrish etal., 2008). Холін у високій концентрації (400 мкМ у собак і гризунів) здатен активувати нАХР в імунних клітинах (моноцити, лімфоцити, макрофаги) і пригнічувати вивільнення прозапальних цитокінів у відповідь на ендотоксин (Ulus etal., 1998; Parrish etal., 2008).
Пригнічення холіном вивільнення запальних цитокінів із моноцитів/лімфоцитів і/або макрофагів підтверджено даними дослідження, згідно з якими у концентрації 150 мМ він пригнічував вивільнення ФНП-α із макрофагів (Parrish etal., 2008; Ilcol etal., 2009). Інші попередники холіну та холіну альфосцерату модулювали проліферацію астроглії у дослідженнях як in vitro, так і in vivo, що дає підстави припустити можливий захисний вплив на головний мозок (Tayebati etal., 2015; Tayebati etal., 2009; Bramanti etal., 2008; Tomassoni etal., 2006). Оцінювали ефект холіну та холіну альфосцерату на маркери запалення в головному мозку за фізіологічних умов. Результати свідчать, що при нормальному функціонуванні холін і холіну альфосцерат не позначаються на рівні досліджених прозапальних цитокінів і молекулах ендотеліальної адгезії, тобто лікування цими сполуками не чинить вплив на шляхи активації запалення на рівні нейронів і внутрішньомозкових артерій. На підставі отриманих даних дослідники висунули припущення, що холін і холіну альфосцерат збільшують вивільнення ацетилхоліну і модулюють активність холінергічної та дофамінергічної систем, проте не впливають на запалення головного мозку (Tayebati etal., 2011; Tayebati etal., 2013; Sigala etal., 1992; Tayebati, Tomassoni, etal., 2013).
Модулюючий ефект ацетилхоліну на процеси запалення підтверджено. Для ацетилхоліну характерна нейропротективна дія як периферична відповідь через холінергічний антизапальний шлях у головному мозку (Suzuki etal., 2006). На тваринній моделі продемонстровано, що тривалий дефіцит везикулярних ацетилхолінових транспортерів призводить до загострення системного та церебрального запалення, а також до активізації нейронів і зростання супутніх поведінкових розладів, спричинених уведенням ЛПС (Leite etal., 2016). Вчені вважають, що двоспрямований зв’язок (переважно між глутаматергічними нейронами та гліальними клітинами) призводить до вивільнення ацетилхоліну астроцитами (Araque etal., 2002). Далі ацетилхолін зв’язується з α7-нАХР, локалізованим у мікроглії, активуючи в такий спосіб холінергічний протизапальний процес (Shytle etal., 2004). Зазначений механізм може бути дефектним, що призводитиме до хронізації процесу запалення та посилення поведінкових розладів внаслідок впливу ЛПС.
У попередніх дослідженнях впливу холіну альфосцерату на нейронне запалення було зазначено, що при патологічних станах (наприклад, гіпертензія, набряк), ця сполука чинила протизапальну дію, найімовірніше, завдяки підвищенню вмісту ацетилхоліну. На тваринній моделі гіпертензії лікування холіну альфосцератом сприяло зменшенню реакції астрогліозу та експресії молекул адгезії (Tayebati etal., 2015; Tayebati etal., 2009; Bramanti etal., 2008; Tomassoni etal., 2006). І навпаки, при фізіологічному стані холіну альфосцерат і холін збільшували вивільнення ацетилхоліну, але не чинили вплив на вивільнення цитокінів та експресію молекул адгезії судинного ендотелію. Без специфічних прозапальних подій уведення холіну і холіну альфосцерату та подальше збільшення рівня ацетилхоліну не модулювало протизапальні процеси шляхом активації клітин мікроглії (Tayebati etal., 2011; Tayebati and Amenta, 2013; Tabassum etal., 2017).
Висновок
вгоруАвтори підсумовують, що попередники холіну сприяють стимуляції холінергічної та моноамінергічної нейротрансмісії, в описаному експерименті не виявлено активації специфічних молекул, задіяних у модуляції процесів запалення (Tayebati etal., 2011; Tayebati Amenta, 2013). Тому слід продовжувати вивчення можливих протизапальних властивостей попередників холіну в доклінічних і клінічних дослідженнях.
Підготувала Галина Смолій