Настанови щодо ведення дорослих пацієнтів із біполярним афективним розладом 

Зміст статті:

Принципи належної медичної практики
Рекомендації щодо довготривалого лікування

Біполярний афективний розлад — тяжке психічне захворювання, що характеризується чергуванням маніакальних і депресивних епізодівіз періодами ремісії. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на біполярний розлад у світі страждають близько 60 млн осіб.До вашої уваги представлено огляд керівництва Національної службиохорони здоров’я Великої Британії (NHS, 2017), розроблене для забезпечення підтримки фахівців, які надають медичну допомогу пацієнтам із біполярним афективним розладом.

П роблема ведення пацієнтів із біполярним афективним розладом (БАР) за останній час стала однією з провідних у сучасній психіатрії. Вказану патологію діагностують і у пацієнтів із маніакальними нападами, але і без депресивних епізодів. Для маніакальних епізодів характерні збудження або виражене роздратування, надмірна активність, завищена самооцінка, зниження потреби у сні тощо.

Сьогодні існують ефективні засоби лікування гострих проявів БАР, які дають змогу не лише стабілізувати настрій пацієнта, а й запобігати рецидивам хвороби. Крім того, важливу роль відіграє психосоціальна підтримка таких хворих.

В алгоритмі представлено інформацію щодо ведення пацієнтів із гострими маніакальними та депресивними епізодами.

Принципи належної медичної практики

вгору

Ведення пацієнтів із БАР потребує дотримання принципів належної медичної практики (Good Practice Points), згідно з якими необхідно:

забезпечувати підвищений рівень догляду, а саме встановлення/підтримання терапевтичного альянсу, навчати пацієнта і членів його родини, посилювати прихильність хворого до лікування;
сприяти обізнаності щодо стресогенних чинників, порушень сну, ранніх ознак рецидиву, потреби в дотриманні режиму;
оцінювати та коригувати функціональні порушення у пацієнта;
аналізувати стан фізичного здоров’я за допомогою клінічного оцінювання й складання плану лікувальних заходів, зважаючи на вживання алкоголю, психоактивних речовин (наприклад, кофеїну);
оцінювати ризик різноманітних наслідків, зокрема рівень самооцінки, схильність до суїциду, ідеї самозвинувачення, здатність до насилля та злочинів;
приділяти особливу увагу плануванню допомоги жінкам дітородного віку.

Рекомендації щодо довготривалого лікування

вгору

При епізоді манії як початкову монотерапію розгляньте можливість призначення літію (переконливі доказові дані); для профілактики рецидиву — оланзапін, кветіапін, рисперидон/ін’єкційний паліперидон тривалої дії. Як зазначає Британська асоціація психофармакології (BAP, 2016), дані щодо застосування вальпроатів обмежені.

Для профілактики рецидиву при епізоді депресії розгляньте можливість призначення ламотриджину, літію, кветіапіну. Якщо пацієнт приймав антидепресанти, то слід їх відмінити у разі появи симптомів гіпоманії/манії, які свідчать про інверсію фаз. Врахуйте ймовірність ризику токсичності при передозуванні медикаментів.

Як засіб додаткової терапії при загрозі/наявності гострого стресу чи вираженій тривозі або симптомах раннього рецидиву розгляньте можливість призначення бензодіазепінів чи антипсихотика коротким курсом. Врахуйте потенційні варіанти забезпечення згаданими препаратами в майбутньому. Тривале лікування антидепресантами BAP не рекомендує застосовувати. Замість призначення допоміжних засобів можна підвищити дозування препаратів для довгострокових інтервенцій.

З огляду на ефективність антипсихотиків, при загостреннях їм можуть надавати перевагу під час довготривалих втручаннях. На етапі первинної медичної допомоги не розпочинайте терапію з вальпроатом та літієм, за винятком тих випадків, коли пацієнт раніше отримував літій.

Пацієнтів із тривалим стабілізованим станом слід скеровувати до закладів первинної ланки, розробивши відповідну стратегію надання допомоги з визначенням цілей лікування, плану дій (у разі кризових ситуацій — з рекомендаціями щодо належної фармакотерапії).

Наразі для жодного з ін’єкційних препаратів тривалої дії не затверджено показання для застосування при БАР, розгляньте можливість призначення депо-/ін’єкційних препаратів тривалої дії (наприклад, ін’єкційного паліперидону тривалої дії) у разі недостатнього комплаєнсу, низької прихильності пацієнта та частих рецидивів.