Реформування системи будинків соціальної опіки в Україні


Ірина Пінчук

Ірина Пінчук

Сьогодні очевидно, що ефективність медико-соціальної допомоги особам із психічними та поведінковими розладами має базуватися на комплексному мультидисциплінарному підході її надання. Біологічна складова лікування є досить доступною формою допомоги, тоді як роль психологічної підтримки і соціального супроводу майже не доступна і не розвинена. Система психоневрологічних інтернатів, яких в Україні 145, де перебуває близько 41 тис. дорослих та 6 тис. неповнолітніх осіб, потребує докорінного реформування. Переважно ці люди ізольовані від суспільства, роками не виходять за межі згаданих установ, втратили соціальні навички внаслідок ізоляції, не можуть користуватися грошима, ніколи не були у крамницях, театрі, не відчувають емоційного впливу від бесіди з другом/подругою та ін. Міністерство соціальної політики України та Міжнародний фонд «Права людини у сфері психічного здоров’я-FGIP» домовились об’єднати свої зусилля і найближчим часом діяти спільно задля захисту прав пацієнтів із психічними захворюваннями шляхом реформування психоневрологічних інтернатів та розроблення альтернативних моделей догляду пацієнтів. Основні аспекти цієї діяльності прокоментувала доктор медичних наук ДУ «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України», директор Українського та Центрально-Азійського центру обміну технологій станів залежностей (Україна) Ірина Пінчук.

Воснові сучасної психіатричної допомоги лежить біопсихосоціальна модель, згідно з якою психічні розлади виникають вна­слідок комплексної дії біологічних, психологічних та соціальних чинників і потребують поєднання медичних та соціально-психологічних заходів їх профілактики і лікування, а також застосу­вання системних індивідуальних, мікро- та макро­соціальних заходів реабілітації осіб із ­психічними розладам.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), психічне здоров’я — це стан благополуччя, при якому кожна людина може ­реалізувати власний потенціал, упоратися із життє­вими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти.

Нині галузь психіатрії все частіше розглядають як соціальну науку, яка передбачає лікування пацієнта в межах його соціального оточення. Згідно з таким підходом, виокремлюють особ­ливий простір і спеціальний вид організації допомоги, завдяки якому можна говорити про комунальну психіатрію або психіатрію в спільноті. ­Наявна система психоневрологічних інтернатів ­України потребує реформування: ­деінституціалізації та створення альтернативних реабілітацій­них структур.

12 листопада 2018 року Міністерство соціальної політики України та міжнародна фундація «Human rights in Mental Health-FGIP» підписали угоду щодо трансформування системи будинків соціальної опіки у трьох пілотних регіонах України. Було вибрано такі: місто Київ, Полтавська і Донецька області. Реформування в пілотному режи­мі чинної системи психоневрологічних інтернатів в Україні орієнтоване на користувачів та послуги, що ­надаються в громадах на добровільних засадах з урахуванням потреб клієнтів, і зосереджене на їхні побажан­ня і можливості, а не на ізоляцію та інвалідність. ­

Метою цих дій є розроблення сучасної ­системи психо­соціальних послуг для осіб із психічними захворюваннями і/або ­порушенням ­інтелектуального розвитку, яка може бути застосована в інших регіонах ­України. Оптимальні варіанти розв’язання проблем у сфері ­охоро­ни психічного здоров’я базуються на зборі та аналі­зі достовірної інформації, концептуальних підходах до служб психічного здоров’я та етичних принципах стосовно психічного здоров’я.

Угодою передбачено розвиток нових послуг, які поступово замінять нинішні, а заразом модернізують ­наявний інститут послуг для узгод­жен­ня з міжнародним законодавством стандартів та зобов’язаннями, підписаними Україною (зокрема, Конвенцією Об’єднаних Націй щодо прав інвалідів), і чинними нормативними та законодавчими базами, що регулюють їхню діяльність відпо­відно до законних прав осіб, які обслуговуються в цій системі.

Для ефективного партнерства між розробниками програми і залученим персоналом, який працює в системі, конкретні плани будуть розробляти спільно з керівництвом і працівниками вибраних установ (Святошинський психоневрологічний інтернат у м. Київ; Пирятинський психоневрологічний інтернат у Полтавській області; Слов’янський психоневрологічний інтернат у ­Донецькій області), а також із муніципальними та провінційними адміністраціями і власне клієнтами. Це дасть змогу розвивати якісні програми, що будуть ­адаптовані до конкретних локальних ситуацій, нагальних проблем і на­явного потенціалу. Щоб переконатись, що базові принципи залишаються незмінними з дотриманням ­часових рамок та ідентичні в розумінні, було ­розроблено документ, який установлює план заходів на наступні п’ять ­років (2019–2023).

Зокрема, розроблено проект рекомендацій «­Принципи належної практики у сфері охорони психічного ­здоров’я» (Guidelines for Good Practice in Mental Health), що має стати основою для майбутньої платформи послуг, які надаватимуть клієнтам згаданих інституцій. Ці рекомен­дації мають запропонувати широкий перелік стандартів для всіх фахівців сфери психічного здоров’я щодо ­надання послуг у цій сфері пацієнтам, їхнім родинам, ­доглядальникам і громадам для покращення якості процесу догляду і подальшого спостереження за пацієнтом.

Досвід співпраці з міжнародними організаціями дає підстави для позитивного оцінювання реальних можливостей ресурсного забезпечення виконання плану заходів, який передбачає такі ­кроки:

1. Етичне ведення практики. Підтверд­жен­ня прав та прагнень пацієнтів, їхніх родин, доглядальників і тих, хто їм допомагає, зважаючи на нерівні можливості цих осіб і намагаючись мінімізувати цю різницю. Надання належного лікування і догляду з урахуванням особливостей пацієнта і його сім’ї, доглядальників та осіб, які їх підтримують, відповідно до законодавчої бази, описаної професійними та правовими кодексами, а також кодексами етичної практики та Конвенцією Об’єднаних Націй щодо прав інвалідів. Створення належних умов для можливості паці­єнтам вибирати та погоджувати підхід до лікування, яке є доцільним і адекватним щодо їхніх особистих потреб і ситуацій.

2. Працювати в партнерстві. Розроблення і підтримка конструктивних робочих взаємовідносин у вирі­шенні важливих соціально-економічних питань із пацієнтами, родинами, доглядальниками та особами, які їх підтримують, колегами, людьми, які не мають ­стосунку до психіатрії. Позитивна робота щодо розв’язання напружених ситуацій, що можуть виникнути через конф­лікти інтересів чи певних уподобань, між ­партнерами з догляду.

3. Сприяти відновленню. Спільна робота щодо догляду та лікування осіб із психічними ­захворюваннями ­і/або порушенням інтелектуального розвитку як у медич­них установах (лікарнях), так і за місцем ­проживання, що створить належні умови пацієнтам і ­доглядальникам для подолання проблем із психічного здоров’я, досягнення належного способу життя, якого прагне власне пацієнт, де він/вона в змозі адаптуватись і ­самостійно ­управляти фізичними, емоційними і соціальними ­ви­кликами ­життя.

4. Підвищувати якість догляду. Моніторинг ­якості надання соціальних послуг із паліативного догляду, ­зокрема щодо полегшення доступності та отримання високої ­якості науково обґрунтованої, адекватної ­допомоги в охороні здоров’я та соціальної опіки, які ­закріплені в міжнародних конвенціях, ратифікованих Україною, щодо задоволення рівноправних потреб і прагнень пацієнтів, їхніх родин та доглядальників.

5. Забезпечення догляду, орієнтованого на особу. Формування соціально орієнтованої державної по­лі­тики в суспільстві, узгод­жен­ня значущих цілей, насам­перед, із подальших перспектив пацієнтів, їхніх родин, доглядальників та осіб, які їх підтримують. Вплив і пошук засобів для досягнення поставленої мети, а також роз’яснення відповідальності особам, які здійснюють опіку.

6. Поважати відмінності. Ефективна ­співпраця в партнерстві з пацієнтами, доглядальниками, сім’ями і колегами для надання відповідної допомоги та ­адекватного лікування, яке сприятиме позитивним змінам у житті осіб із психічними захворюваннями ­і/або ­порушеннями інтелектуального розвитку, поважаючи відмінності щодо расової приналежності, віросповідання, мови послуговування, касти, статі, політичних поглядів, місця народ­жен­ня та ін.

7. Сприяти інклюзивності. Залучення осіб із психічними захворюваннями і/або порушенням інтелектуального розвитку до активного суспільного життя, ­усунення причин і наслідків стигми, дискримінації, ­соціальної нерівності та ізоляції таких пацієнтів, їхніх ­доглядальників і служб охорони психічного здоров’я. Створення, розвиток та збереження гідних соціальних ролей для всіх членів суспільства у громадах. Усі зацікавлені сторони мають брати активну участь у соціумі для отримання бажаного результату.

8. Розширювати права і можливості пацієнта. Розширення прав і можливостей пацієнтів приймати рішення щодо рівня ризику, з яким вони готові погодитись щодо питань власного здоров’я та безпеки. Дотримання, згідно з Конституцією України, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та Цивільним кодексом України, прав ­пацієнта на: медичні профілактичні заходи; доступність у галузі охорони здоров’я; згоду на медичне втручання та ­право на відмову; свободу вибору в галузі охорони здоров’я. Це включає роботу над розв’язанням протиріч ­стосовно забезпечення належної безпеки і позитивними ризиками, зокрема їх оцінювання та ­керування можливими ризиками для пацієнтів, доглядальників, членів родини та громади.

9. Розвиток особистості та навчання. Розвиток людської особистості як безперервного процесу, що проявляється у її кількісних і якісних змінах. ­Відстежувати їх за допомогою належного моніторингу, адекватного оціню­вання та відображення отриманих результатів, а також брати участь у постійному протягом ­життя навчанні, особистісному і професійному розвитку.

Стандарти, що сформовані в «Принципах належної практики у сфері охорони психічного здоров’я», є основою всієї діяльності в рамкових межах ­пілотного ­проекту. У разі виникнення протиріч із чинним українським законодавством робоча комісія внесе відповідні поправки. А в кінцевому підсумку мають бути розроблені національні стандарти психосоціальної служби допомоги для створення цілісної, ефективної системи охорони психічного здоров’я, яка функціону­ватиме в єдиному між­відомчому просторі та забезпечуватиме ­дотримання прав і свобод людини.

Фінансова підтримка вказаного проекту базується на його ­співфінансуванні державою, місцевими бюджетами і зов­ніш­німи донорами, зокрема Фондом «Права ­людини у сфері психічного здоров’я» — FGIP. Надання послуг повністю ґрунтується на концепції включення, отже, для кожного клієнта розробляють персональний план розвитку на підставі ретельного оцінювання поточного психічного стану та потенціалу для розвитку.

Прийом нових клієнтів до психоневрологічних інтернатів максимально обмежений і базується на ретельно підібраних критеріях, затверджених на законодавчому ­рівні, поки нинішня система психоневрологічних інтернатів поступово буде замінена на відповідну мережу послуг, що уможливить особам із психічними ­захворюваннями чи порушенням інтелектуального розвитку залишатись у громаді (наприклад, у психосоціальних реабілітаційних центрах), захищеному середовищі проживання, допоможе з працевлаштуванням та ін.

Наявні сьогодні заклади трансформують у мережу багатопрофільних і незалежно керованих служб, що відповідатимуть належним потребам кожного клі­єнта і на добровільних засадах створюватимуть ­сприятливі умови, щоб вони мали змогу інтегруватися в суспільство. Доцільним також є використання досвіду інших ­країн для отримання додаткових надходжень на фінан­сування програм психічного здоров’я. Адже зазначені кроки потребують міжгалузевої взаємодії та мають передбачати заходи з урахуванням можли­востей багатьох секторів і фахівців різного профілю.