Працюємо разом: приділи 40 секунд профілактиці самогубств

 

 

 

Щорічно 10 вересня за ініціативи Міжнародної асоціації щодо запобігання самогубств спільно із Всесвітньою організацією охорони здоров’я відзначається Всесвітній день запобігання суїциду, який має на меті підвищити обізнаність громадськості про те, що суїцидальній поведінці можливо запобігти. Задля цього проведено більш ніж 300 кампаній у понад 70 країнах світу, що об’єднали як освітні та меморіальні заходи, зустрічі із журналістами і прес-конференції, так і активне спілкування у соціальних мережах.

Кожне самогубство — це окрема трагедія, яка перед­часно перериває життя людини і поширюється, як кола на воді, призводячи до ­непоправної шкоди членам його родини, друзям і суспільним групам. Суїцид — це глобальна і трагічна проблема для світової охорони здоров’я, від якої потерпають як місцеві громади чи регіони, так і цілі країни.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щорічно через суїцид гинуть понад 800 тис. осіб — одна людина що 40 секунд. Найуразливіша група — ­молодь; самогубство посідає друге місце серед основних причин смертності осіб віком від 15 до 29 років. Кількість здійснен­ня суїцидальних вчинків у різних краї­нах дещо різ­ниться, проте найбільший тягар у глобально­му масштабі припадає саме на країни з низьким і середнім рівнями доходів, де відбувається приблизно 75 % усіх самогубств. Як зазначено у звіті ВООЗ, Глобальний ­стан­дартизований за віком показник поширеності самогубств* 2016 р. стано­вив 10,5 на 100 тис. осіб. Показник поширеності суїцидів сильно варіює — від 5 до понад 30 на 100 тис. осіб. Хоча в кількісному вираженні 79 % самогубств у всьому світі припадають на країни з низьким і середнім рівнями доходу, відносний показник є найвищим саме у ­країнах із високим рівнем доходу, він становить 11,5 на 100 тис. осіб. У цих країнах чоловіки здійснюють самогубство ­майже втричі частіше, ніж жінки, натомість у країнах із низьким і ­серед­нім рівнями доходів ці показники для обох статей ­приблиз­но однакові.

Примітка. *Для забезпечення можливості міжнародного порівняльного аналізу цей показник розраховують на підставі припущення про однакову вікову структуру населення в усіх країнах.

Так, в Україні, за даними Suicide in the world: Global Health Estimates (2019), рівень самогубств за 2016 р. становив 22,4 на 100 тис. осіб; а стандартизований за ­віком — 18,5 на 100 тис. населення.

Які причини самогубств? Чому щороку так багато ­людей намагаються покінчити із життям через суїцид? Чи відбуваються ці дії через бідність, безробіття, розір­вання особистих стосунків? Або внаслідок депресії або інших серйозних психічних розладів? Чи є самогубство результа­том імпульсивного вчинку, або воно ­відбуваються через вплив алкоголю або наркотиків? Можна навести безліч подібних запитань, на які, на жаль, немає простих відпові­дей. Проте жодне з них не може повною мірою ­пояснити, чому людина наважується піти з життя ­.

Суїцидальна поведінка є складним феноменом, що визначається цілим комплексом взаємодіючих чинників — особистих, соціальних, психологічних, культуральних, біо­логічних і середовищних. Достовірно встановлено ­зв’язок між самогубствами і психічними розладами. ­Проте широ­ке узагальнення чинників ризику, що призвели до трагічних наслідків, є конт­рпродуктивним. Оскільки для достовірного розуміння ризику самогубств імперативним є розгляд контексту чинників (як взаємозалежних, так і осново­положних), що можуть підштовхнути людину до вчинення суїцидальних дій. Багато самогубств відбу­ваються імпульсивно, на момент кризи, або за умов, коли ­наявний легкий доступ до засобу його скоєння, наприклад до отрутохімікатів або вогнепальної зброї. Часом це відіграє вирішальну роль, від чого залежить, чи залишиться людина жити або загине. Серед інших чинників ризику суї­циду — втрата здатності долати гострі або хронічні життє­ві стресові ситуації, як-от фінансові проблеми. Нині спостерігається міцна кореляція між суїцидальною поведінкою, гендерним насильством і жорстоким ­повод­жен­ням із дітьми. Рівень вчинення самогубств варіює у межах навіть однієї країни, при цьому він вищий серед людей, які належать до меншин, або серед тих, хто потерпає від дискримінації. Стигматизація, особ­ливо щодо психічних розла­дів і само­губств, призводить до того, що люди, які потрапили у складну ситуацію або не в змозі ­справитися зі звичайним життєвим ­стресом, не звертаються за необхідною допомогою до фахівців.

Підвищення обізнаності населення та руйнування наявних табу є важливим кроком для країн, що ­намагаються запобігти суїцидам. Однією з визнаних стратегій про­філактики самогубств є діагностування та лікування ­психіч­них розладів. У Програмі ВООЗ щодо заповнення прогалин у галузі охорони психічного здоров’я (mhGAP) йдеться про науково обґрунтовані, індивідуально орієнто­вані стратегії, зокрема методи обстеження та надання ­відповідної допомоги особам, наприклад тим, які ­вчинили ­суїцидальну спробу. На популяційному рівні mhGAP пропо­нує обмеження доступу до засобів здійснення само­губства, розроблення стратегій для зниження ­рівня вживання алкоголю за допомогою низки методик і закликає засоби масової інформації відповідально ставитися до висвітлення тематики суїцидів. Так, одним з ефективних кроків на цьому шляху є надання пріоритетного ­значення превентивним втручанням серед вразливих груп населення, а саме людей, які раніше вже здійснювали суї­цидальні спроби. Їх головна мета — запобігти подальшим спробам вчинення суїциду, зміцнити віру в життя, допомогти опану­вати ситуацію, у якій опинилася людина, запропону­­ва­ти шляхи розв’язання проблем. Важливим ком­по­нентом профілактики самогубств визнано поственцію, оскільки близькі та друзі осіб, які намагалися або ­вчинили само­губство, теж потребують допомоги і підтримки.

Для успішного запобігання самогубствам насамперед слід ідентифікувати чинники ризику, актуальні для конкрет­ного контексту, і знизити їхній вплив за ­допомогою здійснення належних втручань. Суїцидальна поведінка як багатогранна структура поєднує багато первинних і вторинних причин, що можуть підштовхнути людину до згубних думок, а також причинно-наслідкові механізми, які допомагають їх реалізувати. Відповідно, маємо і широкий спектр способів профілактики суїцидальних дій. ­Зазвичай для пояснення мотивів самогубства недостатньо окре­мої причини або одного стрес-чинника. Найчастіше паралельно діють відразу декілька з них, які в ­сукупності лише підвищують вразливість індивіда щодо суїцидальної пове­дінки. Але водночас наявність чинників ризику не ­завжди тягне за собою суїцидальні дії; наприклад, не кожен, хто страждає на психічний розлад, вмирає внаслідок заподіян­ня собі шкоди. Тобто є гостра ­потреба у проведенні ефективних втручань на призупинення суї­ци­дальних ­тенденцій, які здатні пом’якшити вплив вияв­лених причин, ­націлених на саморуйнування чи само­знищення.

Захисні чинники теж мають вагому значущість, оскільки вони підвищують опірність людини та рівень її адапта­ції до складних життєвих умов. Адже зміцнення ­захисних чинників є важливим завданням комплексних дій задля запобігання само­губствам. Серед широкого ­спектра чинників ризику, ­найважливіші з них об’єднані в такі групи: системні; соціальні; ­пов’яза­ні з місцевим співтовариством; зумовлені міжособис­тісними відносинами (із членами родини, друзями) та індивідуальні.

Насамперед слід зауважити, що така градація аж ніяк не є вичерпною, оскільки наявно багато ­інших чинників ризику, які можуть бути класифіковані в інший спосіб і розподілені за певними категоріями. Хоча слід пам’ятати, що значущість кожного, а також спосіб класифікації завжди залежать від конкретної ситуації.

Ці чинники можуть прямо зумовити суїцидальну поведінку або сприяти їй опосередковано, підвищуючи сприйнятливість індивіда до розвитку психічних розладів. Було б дещо помилковим установлювати чіткі межі між зазначеними категоріями чинників, обґрунтовуючи в такий спосіб їхню значущість. Оскільки вони взаємопов’язані між собою, а ці категорії не є винятком. Тому набагато корисніше розглядати їх як послідовний системний ряд — від загальних чинників ризику до індивідуаль­них. Зокрема, деякі з них можуть потрапитии одночасно до декількох груп. Наприклад, втрата роботи або фінан­со­вої підтримки може чинити вплив на людину в індивідуальному порядку, а може призвести до погіршення взає­мин із близькими, або може бути пов’язана з економічною рецесією на системному рівні. Поділ на групи дає змогу спростити наявні складні чинники ризику і дещо легше визначити потребу в необхідних втручаннях.

Створення в країнах національного комплексу ­заходів щодо запобігання самогубствам дає можливість для розв’язання цього завдання у світовому масшта­бі з використанням найефективніших заходів для кожної ­зокрема. Незалежно від чинної ситуації в ­краї­ні щодо політики прихильності до справ запобігання ­суїциду і виділення на це певних ресурсів, процес розроб­лення національного комплексу заходів може слугувати сприянню такої профілактичної роботи. Такий націо­нальний комплекс заходів може стати справжньою об’єдну­вальною платформою для різних потенційних учасників (соціологів, педагогів, соціальних працівників, психологів, психі­атрів, юристів) за умов їх колективної роботи, націленої на запобігання само­губствам. Унаслідок об’єднання зацікавлених ­представників державних структур, системи охоро­ни здоров’я та інших громадських секторів вибудовується платформа для спільного вироблення дій, відповідно до конкретних умов кожної країни та довгострокових націо­нальних стратегій. Численні зацікавлені структури всередині ­країн, наприклад групи підтримки осіб, які ­вижили після суї­цидальних спроб, і громадські рухи на захист вразливих груп, уже ­беруть активну участь у втіленні заходів профілактики суїциду. Міністерства охорони здоров’я і ­керівники національного рівня ­відіграють ключову роль у координуванні цього процесу, оскільки сильне лідерство гарантує постановку обґрунтованих цілей і завдань.

Цікавим у цьому напрямі є досвід Японії щодо запобігання самогубствам в умовах соціально-­економічних змін. За даними Центру із запобігання суїциду (­Японія), 1998 р. кількість самогубств, порівняно з попереднім ­роком, значно зросла — з 24 тис. 391 до 32 тис. 863 осіб. Так, з 1978 до 1997 р. середня кількість самогубств на рік в Японії ­становила до 25 тис. осіб. Основними ­причинами зростання рівня вчинення суїцидальних дій стали соціально-­економічні проблеми в країні. Частота самогубств підвищилася в усіх вікових групах, а особливо ­різко ­зросла серед чоловіків середнього віку.

Попри ситуацію, що склалася в країні, суїциди в Японії залишалися соціальним табу. Їх вважали особистою проб­лемою і не піддава­ли широ­кому публічному розголосу та обговоренню. Із 2000 р. соціальний клімат ­почав змінюватися, коли діти, які втратили батьків ­внаслідок самогубства, ­долаючи заборони та всілякі перепони, ­розповідали в пресі про те, що їм довелося ­пережити через ці події. Міністерство охорони здоров’я, праці та соціаль­ного забезпечення 2002 р. провело «­круг­лий стіл експер­тів, ­присвячений заходам щодо ­запобігання само­губствам». У його ­звіті наголошувалося, що ­стратегія ­запобігання само­губствам націлена не лише в належний спосіб ­надавати допомогу в разі психічних розла­дів, але і долучати до розв’язання проблем багато­сторонній ­аналіз психологічних, соціальних, ­культурних та економіч­них ­чинників. Цей звіт розглянули лише як ­експертну реко­мендацію, і він не мав практич­ного впровадження.

Самогубство у Японії 2005–2006 рр. почали вважати «соціальною проблемою», що стало першим пош­товхом для проведення конкретних дій у цьому напрямі. ­Зокрема, у травні 2005 р. неурядова організація LIFELINK у спів­праці з депутатами парламенту провели форум із ­проб­лем самогубств. На цьому заході LIFELINK та інші ­учасники висунули пропозиції щодо запровад­жен­ня невідкладної комплексної профілактики суїциду. Міністр охорони ­здоров’я, праці та соціального забезпечення, який брав участь у форумі, пообіцяв від імені ­уряду ­вжити ­негайних заходів для розв’язання ­проблеми самогубств. Це ­широко висвітлювали в засобах масової інформації. Для запровад­жен­ня стратегії запобігання суїциду 2006 р. було створено двопартійну парламентську групу. За підтримки понад 100 тис. громадян, які підписали петицію, був ­розроблений закон для регулювання запобігання самовбивствам, що був прийнятий як Базовий акт Японії щодо запобігання суїциду. Він набув чинності в червні 2006 р.

Отже, роль рушійної сили перейшла від Міністерства охорони здоров’я, праці та соціального забезпечення до ­Секретаріату Кабінету міністрів, і запобігання самогубствам стало всеохоплюючою державною стратегією, необмеженою діяльністю лише одного міністерства. А 2007 р. прийнято «Загальні принципи запобігання само­губствам», що мали на меті — здійснення як профілактики суїциду, так і надання допомоги тим, хто вижив після суїцидальних спроб. У їх основі — концепція запобігання самогубствам, яка допоможе вибудувати здорове суспільство, у якому громадяни якого будуть жити ­повноцінно. Водночас на державу були покладені різні структурні обов’язки. Тобто, відповідно до Принципів Базового акта дії щодо ­запобігання самовбивствам мають зважати на всі складності чинників ­ризику самогубств, а не бути зосеред­женими винятково на психічних розладах. До їх складу ­мають входити і ­діяти в тісній співпраці «превенція, інтервенція і поственція», тобто запобіжні заходи, надання підтримки в разі спроби самогубства і здійснення допомоги найближчому ­оточенню, якщо суїцид відбувся.

Після глобальної економічної кризи 2008 р., уряд ­Японії забезпечив фінансування дій через Регіональний надзвичайний фонд щодо посилення профілактики ­суїциду. ­Головним завданням Регіонального фонду була підтримка місцевих заходів щодо запобігання самогубствам, ­зокрема проведення інтенсивних інформаційно-просвітницьких кампаній протягом березня — критичного періоду, коли (як було встановлено) зростає кількість самогубств.

Уряд країни 2010 р. проголосив березень ­Національним місяцем запобігання суїциду. Був реформований процес збору даних: Національне агентство поліції зобов’язане надавати щомісяця реальну статистику само­губств на муніципальному рівні. Це полегшило проведення заходів щодо запобігання самогубствам ­відповідно до місцевих умов. А 2012 р. «Загальні принципи профілактики суїци­ду» переглянули з прицільною увагою щодо питань надання підтримки молоді та особам, які раніше ­скоювали суїцидальну спробу.

Із 2009-го почалося поступове зниження рівня само­губств, а 2012-го (уперше з 1998 р.) цей показник в Японії зменшився до 30 тис. осіб. Проте цей процес здебільшого фіксували у містах. Кількість самогубств серед молодих людей підвищувалася, що свідчило про необхідність нових адресних дій. Хоча серед людей ­середнього віку і літніх осіб частота самогубств зменшилася, що й позначилося на зниженні загального рівня. Так, за даними Націо­нального агентства поліції, сталося помітне знижен­ня кількості суїцидів, пов’язаних з економічними і фінансовими проблемами.

Ще одним цікавим прикладом превенції самогубств є проєкт «Порятунок і підтримка молодих ­життів у Європі» (SEYLE), у межах якого розроблено і ­протестова­но багатокомпонентну програму з інформацій­ної роботи з молодими людьми щодо питань ­психічного здоров’я, ­націленої на запобігання самогубствам, а також просвітницьких заходів. SEYLE — це профілактична програма, яку ­проводять на базі шкіл, вона апробована в 11 європей­ських країнах і має на меті — підвищити ­рівень ­психічного здоров’я учнів-­підлітків. У кожній краї­ні проводили рандо­мізоване конт­рольне дослід­жен­ня, яке поєдну­вало три активні втручання та одне мінімальне (як засіб конт­ролю). До активних втручань увійшли: навчан­ня «вахтерів», інфор­маційно-просвітницька програма з психічного здоров’я і професійне обстеження підлітків, які перебувають у ­групі ­ризику вчинення ­суїцидальних дій.

Порівняно з підлітками, до яких застосовували лише міні­мальне втручання, ті, хто взяв участь в інформаційно-­просвітницькій ­програмі з психічного здоров’я, продемонстрували в наступні 12 місяців значно нижчі показники як суїцидальних думок і намірів, так і вчинення спроб суї­циду. Для ­оптимального впровадження інформаційно-­освітніх програм важливо орієн­туватися на допомогу і підтримку з боку місцевих ­органів влади, шкіл, вчителів та ­інших зацікавлених сторін.

Запобіжна та профілактична робота задля збере­ження людського життя як найвищої суспільної ­цінності є важливою і нагальною. Тому Всесвітня федерація психіч­ного здоров’я, Міжнародна асоціація щодо запо­бігання самогубств і організація «Єдність дій в інте­ресах охорони ­психічного здоров’я в усьому світі» ВООЗ ініцію­вали реа­лізацію кампанії «Приділи 40 секунд профілактиці само­губств».

Підготувала Тетяна Ільницька

За матеріалами www.who.int