Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Депресії при посттравматичному стресовому розладі у дітей та підлітків
-
Лікування нейропатичного болю та генералізованого тривожного розладу
-
Порівняння ефективності тривалої монотерапії антидепресантами
-
Настанови щодо ведення дорослих пацієнтів із біполярним афективним розладом
Порівняння ефективності тривалої монотерапії антидепресантами
Зміст статті:
Пацієнти, які страждають на рекурентну депресію, потребують підтримуючої терапії антидепресантами протягом тривалого часу, а інколи і все життя. Нині накопичено недостатньо інформації щодо ефективності таких препаратів і профілактики рецидивів при довготривалому лікуванні осіб із депресією. До вашої уваги представлено огляд ретроспективного аналізу S. Nasr et al. «Five-year comparison of antidepressant monotherapy», що був опублікований в International Journal of Psychiatry in Clinical Practice (2006; 10 (4): 297–299), результати якого поповнюють ці дані.
Упрактичних рекомендаціях Американської психіатричної асоціації (APA) щодо лікування депресії зазначено, що «лікування антидепресантами, схваленими Управлінням з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA), загалом вважається однаково ефективним» для досягнення ремісії у пацієнтів із депресією (APA, 2000).
Це твердження ґрунтується на опублікованих результатах досліджень (зазвичай короткострокових), метою яких як правило, є саме схвалення медикаментозних засобів FDA. Наразі є багато даних розширених досліджень, у яких вивчали питання профілактики рецидивів депресії протягом року. Проте, на відміну від реальних потреб пацієнтів, які потерпають від згаданої патології, ці дослідження рідко виходили за межі зазначеного відрізка часу. Як відомо, пацієнти з рекурентною депресією мають отримувати підтримку антидепресантами протягом достатньо тривалого часу або навіть упродовж усього життя (Nierenberg etal., 2003). Зокрема, даних щодо довготривалого ведення пацієнтів із депресією нині бракує, наявні лише принципи підтримки лікування препаратами, ефективними для полегшення перебігу вказаного захворювання. Для порівняння дієвості застосування антидепресантів із метою профілактики рецидивів та підтримки ремісії в амбулаторних пацієнтів з уніполярною депресією S. Nasr etal. провели ретроспективне натуралістичне дослідження (ретельне спостереження протягом довгострокового періоду за звичайних умов і без сторонніх чинників).
Матеріали та методи дослідження
вгоруРетроспективний аналіз історій захворювань налічував 1 тис. 112 пацієнтів (на додаток до 1 тис. 363 пацієнтів, оглянутих за період 1995–2000 рр.), які протягом поточного часу зверталися за допомогою до приватного амбулаторного психіатричного закладу в сільській місцевості.
До аналізу ввійшли відомості про дорослих пацієнтів із діагнозом уніполярної депресії, які досягли ремісії на певному етапі лікування та отримували терапію одним антидепресантом протягом щонайменше шести місяців. Такий період було обрано для забезпечення послідовної адекватної відповіді на терапію відповідним антидепресантом.
Пацієнти проходили обстеження за шкалою оцінювання вираженості депресії Керролла (CDRS) протягом кожного візиту до клініки. Ця шкала фактично є самоопитувальником, який являє собою «віддзеркалену» версію шкали Гамільтона для оцінки тяжкості депресії (HАMD) (Nasr etal., 1984). Фахівці вважали, що пацієнт досяг ремісії, якщо показник за шкалою CDRS становив не більш ніж 7 балів.
Усі демографічні, анамнестичні дані та результати опитування за шкалою CDRS були ретельно переглянуті. Крім того, у пацієнтів вивчали та аналізували показники за шкалою CDRS для перевірки відповідності критеріям ремісії протягом 6 місяців, 1, 2 та 5 років після першого її досягнення та наявності свідчень щодо загострень протягом кожного із зазначених періодів. На кожному етапі до дослідження включали лише тих осіб, які продовжували медикаментозне лікування. Частота візитів до медичної установи залежала від клінічних показань пацієнта; у разі потреби його оглядали частіше. Орієнтовно, кожен мав чотири візити на рік, як правило, щоквартально — для визначення тактики подальшого медикаментозного лікування.
Вчені вивчали ефективність бупропіону, сертраліну, флуоксетину, венлафаксину та есциталопраму. Інші антидепресанти призначали лише невеликій кількості пацієнтів, які не відповідали дизайну дослідження, до того ж таких даних було недостатньо, щоб достовірно встановити їхню значущість. Зокрема, 38 пацієнтів отримували лікування в цьому закладі раніше, на певному етапі досягали ремісії та припиняли терапію; у разі рецидиву — призначали її знову, досягаючи у такий спосіб ремісії повторно.
Кожне послаблення ознак депресії або їх зникнення отримували завдяки відповідному медикаментозному лікуванню, яке здійснювали при конкретному епізоді. Відомо, що 15 пацієнтів лікувались одним і тим самим препаратом протягом обох епізодів.
Результати дослідження
вгоруДані аналізу 2 тис. 475 історій хвороб засвідчили, що 1 тис. 330 пацієнтів страждали на уніполярну депресію, а решта 1 тис. 145 — на депресії іншого типу. Серед осіб з уніполярною депресією 96 не отримували жодних антидепресантів, 257 лікувалися недостатньо довго для достовірної оцінки даних, 539 застосовували різноманітну комбінацію препаратів і 92 використовували монотерапію, хоча в них не було досягнуто ремісії. Решта 346 пацієнтів відповідали критеріям включення цього дослідження. За шкалою CDRS середня кількість балів в останній групі становила 14,4. Так, серед 346 пацієнтів, які брали участь у дослідженні, 108 осіб досягли ремісії в результаті застосування бупропіону, 70 — сертраліну, 69 — флуоксетину, 52 — пароксетину, 31 — венлафаксину та 14 — есциталопраму. Усі особи належали до однієї й тієї самої вікової групи. Середнє дозування застосовуваного антидепресанту було в межах очікуваного діапазону ефективності для вказаних препаратів (наприклад, 284 мг — для бупропіону та 101 мг — для сертраліну).
На початку дослідження не спостерігали відмінностей між пацієнтами щодо кількості балів за шкалою CDRS, проте в осіб, які отримували венлафаксин та флуоксетин, на початку ці показники були дещо вищими. Як свідчать отримані дані, найшвидше ремісії пацієнти досягали саме внаслідок застосування есциталопраму — 0,24 року та сертраліну — 0,27 року. У деяких випадках ремісії також досягали особи, які отримували пароксетин — 0,22 рецидивів за рік, флуоксетин і сертралін — 0,23 рецидивів за рік.
Протягом шести місяців найменшу кількість рецидивів спостерігали у пацієнтів, які отримували сертралін і пароксетин. Встановлено, що протягом 1 року сертралін допомагав збереженню ремісії у більшості пацієнтів (73,5 %). Наступними за ефективністю протягом року були: пароксетин (67,3 %) і флуоксетин (63,8 %). Зокрема, після двох років 69,2 % пацієнтів, які приймали сертралін, залишалися в ремісії, тоді як для тих, хто отримував пароксетин і бупропіон, цей показник становив уже 52,6 %. До того ж після п’яти років 61,9 % пацієнтів, які застосовували сертралін, надалі залишалися у стані ремісії. Натомість в інших групах у ремісії були 52,4 % осіб, які отримували пароксетин, 44 % — бупропіон, 35,3 % — флуоксетин і 33,3 % — венлафаксин.
Тривалість рецидиву в пацієнтів, які використовували для терапії сертралін, становила 8 % періоду спостереження проти 12–15 % у групі, де приймали інші антидепресанти. Результати цього дослідження підсумовано у наведеній таблиці.
/images/nn19-2_4649_d.jpg)
Таблиця. Характеристики періоду ремісії та рецидивів під час лікування антидепресантами амбулаторних пацієнтів з уніполярною депресією
/images/nn19-2_4649_d.jpg)
Таблиця. Характеристики періоду ремісії та рецидивів під час лікування антидепресантами амбулаторних пацієнтів з уніполярною депресією
Автори зазначають, що дане дослідження є першим довготривалим вивченням ефективності антидепресантів щодо запобігання загостренням і підтримання ремісії у пацієнтів із депресією. За його результатами, сертралін і меншою мірою пароксетин виявилися ефективнішими, аніж чотири інші антидепресанти.
Отримані дані суперечать результатам попередніх метааналітичних досліджень, у яких було доведено перевагу саме венлафаксину над іншими селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) щодо досягнення поліпшення стану хворого, яке проявлялося в уповільненні або припиненні прогресування хвороби, часткового чи зворотного її розвитку, повному зникненні клінічних ознак патологічного процесу (Thase etal., 2001).
У вказаному дослідженні аналізували лише дані, отримані за короткий період терапевтичних втручань, що повною мірою не може вказати на достовірні відмінності між дією антидепресантів упродовж довгострокового їхнього застосування. Так, за результатами перших шести місяців можна було спостерігати чітку диференціацію між СІЗЗС та венлафаксином і бупропіоном. Зокрема, пароксетин і сертралін мали кращу ефективність, ніж есциталопрам і флуоксетин. Це може бути зумовлено їх додатковими нейромедіаторними ефектами (Preskorn etal., 2003; Owens etal., 2000).
Фахівці при призначенні конкретного антидепресанту, як правило, керувалися загальними рекомендаціями щодо особистої відповіді пацієнта під час попередніх інтервенцій, даними його анамнезу щодо відповіді на певний препарат або наявністю ознак тривоги, паніки чи обсесивно-компульсивної поведінки, за яких рекомендовано використовувати СІЗЗС. Згаданий алгоритм вплинув би на всі спостережувані випадки застосування СІЗЗС однаково. Після щонайменше двох невдалих спроб лікування антидепресантами, зазвичай СІЗЗС, більшість пацієнтів цього закладу скеровували з первинної ланки медичної допомоги.
Як свідчать дані аналізу особливостей практики клініки, пацієнтам здебільшого призначали по 2,86 різних препаратів. Крім того, 20 % пацієнтів цієї установи отримували додатково психотерапію, яку надавала об’єднана група досвідчених фахівців. Малоймовірно, що згадані втручання могли суттєво позначитись на відмінності ефективності фармакотерапії.
Дослідники не мали на меті вивчення побічних явищ застосовуваних препаратів. Передбачалося, що переносимість медикаментозних засобів була достатньо хорошою, щоб пацієнти продовжувати лікування протягом тривалого часу. Хоча під час дослідження не розглядали кількість прийомів і тип дозування лікарських засобів, які пацієнт отримував до досягнення ремісії внаслідок приймання поточного препарату, та не включали осіб, які не змогли досягти ремісії внаслідок монотерапії. Багатьох пацієнтів переводили на комбіновану терапію антидепресантами або антидепресантами і стабілізаторами настрою; дані щодо них також не брали до аналізу. Ці питання автори радять розглянути в майбутньому в перспективних дослідженнях щодо тривалого лікування депресії.
Серед переваг представленого дослідження варто зазначити те, що його результати відображають спостереження пацієнтів за реальних умовах психіатричної практики, зокрема в сільській місцевості. Воно має тривалий період спостереження (до 5 років) лікування пацієнтів одним і тим самим препаратом.
Обмеженнями дослідження є ретроспективність і брак контролю плацебо, а також те, що критерії включення допускали певний рівень медикаментозної резистентності. Додаткові чинники, які можуть бути розглянуті при поясненні отриманих даних, — валідність шкали CDRS та її здатність визначати достовірність ремісії в інтервалах між візитами до лікарні.
Втім, на самостійну звітність пацієнтів щодо стабільності їхнього настрою, відображену в показниках самоопитувальника CDRS, могли мати вплив психосоціальні аспекти або певні зміни щодо медичного обслуговування.
Автори зазначають, що здебільшого пацієнти, які отримували сертралін, перебували в стані ремісії протягом усього періоду спостереження — 5 років; другим за ефективністю, якщо порівнювати з іншими антидепресантами, був пароксетин.
Ключові моменти дослідження
вгоруПідбиваючи підсумки дослідження, було виділено такі ключові моменти:
1. Показники щодо тривалості ремісії та рецидивів порівнювали між групами пацієнтів з уніполярною депресією, які отримували монотерапію антидепресантами.
2. Період спостереження пацієнтів під час терапевтичних втручань становив 5 років.
3. Найшвидше ремісії досягали пацієнти, які приймали есциталопрам та сертралін.
4. У пацієнтів, які отримували сертралін і пароксетин, відзначали найменшу кількість рецидивів.
5. Здебільшого пацієнти, які залишалися в ремісії без рецидиву протягом 5 років, отримували сертралін.
Підготувала Галина Смолій
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2019 Год
Содержание выпуска 1, 2019
-
Обмеження життєдіяльності та соціальна ізоляція у психічно хворих
-
Психофармакотерапія поведінкових і психологічних симптомів у пацієнтів із деменцією
-
Клинические особенности симптомов эпилепсии у пожилых пациентов
-
Біологічно активні препарати в лікуванні порушень пам’яті, пов’язаних із віком
-
Вплив холіну та холіну альфосцерату на запалення в головному мозку
Содержание выпуска 10 (111), 2019
-
Надання медико-соціальної допомоги учасникам бойових дій із психотичними розладами
-
Нейробіологічні основи депресії та тривожного розладу: принципи консервативного лікування
-
Тривожні розлади: особливості перебігу, діагностування та лікування
-
Використання антидепресантів у пацієнтів з онкологічними захворюваннями
Содержание выпуска 9 (110), 2019
-
Новые возможности фармакотерапии хронических психогенных болевых синдромов
-
Розсіяний склероз ізсередини: проблеми пацієнтів та можливі шляхи їх подолання
-
Скринінг та діагностика депресії в умовах первинної ланки охорони здоров’я
-
Возможности холинергической фармакотерапии при хронической ишемии головного мозга
Содержание выпуска 8 (109), 2019
-
Ефективна корекція нейрорегуляції при терапії функціонально-органічних розладів нервової системи
-
Оптиконейромієліт: відмінності від розсіяного склерозу та ключові аспекти менеджменту
-
Інноваційні наукові досягнення: перспективи розвитку дитячої неврології
-
Настанови щодо фармакотерапії шизофренії та супутніх психозів
Содержание выпуска 7 (108), 2019
-
Оновлені результати досліджень ефективності та безпеки окрелізумабу при розсіяному склерозі
-
Медикаментозне лікування захворювань, спричинених недостатністю дофамінергічної системи
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
Функціональні розлади шлунково-кишкового тракту в дітей із розладами аутистичного спектра
-
Рекомендації щодо діагностики, терапії та надання підтримки пацієнтам із деменцією
Содержание выпуска 6 (107), 2019
-
Порядок застосування методів психологічної і психотерапевтичної допомоги
-
Когнітивна дисфункція при хворобі Альцгеймера: оцінка ефективності препаратів
-
Парасомнии: критерии постановки диагноза и клинические особенности у взрослых пациентов
-
Церебрум композитум H: патогенетичні біорегуляційні можливості в дитячій неврології
-
Порівняльна ефективність ін’єкційних антипсихотичних препаратів другого покоління
Содержание выпуска 5 (106), 2019
Содержание выпуска 4 (105), 2019
-
Нейропсихофармакологія: обмін досвідом у сфері охорони психічного здоров’я дітей і підлітків
-
Оптимізація терапії пацієнтів із великим депресивним розладом і порушеннями функціонування
-
Розлад харчової поведінки Піка: розуміння природи і методи втручання
-
Центральні та периферичні ефекти диклофенаку при лікуванні хронічного м’язово-скелетного болю
-
Вплив холіну на розвиток розладів сну та патогенез хвороби Альцгеймера
Содержание выпуска 3 (104), 2019
-
Всесвітній день поширення інформації про проблеми аутизму: можливість більше дізнатися та допомогти
-
Порушення рухових функцій при розладах аутистичного спектра у дітей
-
Настанови щодо фармакотерапії пацієнтів із розсіяним склерозом
-
Рекомендації щодо ведення осіб із посттравматичним стресовим розладом
-
Ефективність комбінованої терапії мемантином і донепезилом у пацієнтів із хворобою Альцгеймера
Содержание выпуска 2 (103), 2019
Содержание выпуска 1 (102), 2019
-
Система охорони психічного здоров’я в Україні: сучасні реалії та перспективи
-
Основні концепції реабілітаційної допомоги дітям з обмеженням життєдіяльності
-
Розлади аутистичного спектра: чинники ризику, особливості діагностики та терапії
-
Инсомнии: критерии постановки диагноза и клинические особенности у взрослых пациентов
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
-
Смешанные состояния при биполярном расстройстве: современные представления и подходы к терапии
-
Применение комбинации диклофенака и комплекса витаминов В у пациентов с острой болью в пояснице
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться