Поліпшення когнітивних функцій і працездатності у пацієнтів із великим депресивним розладом під впливом антидепресивної терапії 


За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, депресія є провідною причиною інвалідизації у ­всьому світі (ВООЗ, 2017). Великий ­депресивний розлад (ВДР) вражає понад 350 млн осіб, його ­поши­ре­­ність серед чоловіків становить 1,8–3,2 %, а серед ­жінок — ­2,0–9,3 % (Rosenblat etal., 2015; Kessler etal., 2006; Puri etal., 2014; Kessler and Bromet, 2013). Цей стан вимагає оцінюван­ня та лікування різних аспектів, зокрема емоційних, фізичних та когнітивних симптомів. Когні­тивна дисфункція, ­зумовлена ­депресією, призводить до функціональних пору­шень та обмежує ­професійну діяльність. Одним зі ­шляхів вирішення цієї проблеми є терапія антидепресантами.

Зниження працездатності при депресії

вгору

Депресія зумовлює істотний соціально-економічний тягар, порушуючи якість життя (Ishak etal., 2013; Birnbaum etal., 2010; Olesen etal., 2012). Такий стан ­часто асоційова­ний із втратою працездатності та ­неможливістю продовжувати трудову діяльність (Gasse etal., 2013; Krol etal., 2011; Thomas і Morris, 2003). Майже половина непрямих витрат, пов’язаних із лікуванням депресії (до 80 % загальних витрат), зумовлена саме втратою ­працездатності та безробіттям (Hoet al., 2013). Частота безробіття і ­втрати праце­здатності у пацієнтів із ВДР сягають 18–34 %, причиною 23–53 % пропусків робочих днів також стає депресія (Rizvi etal., 2015).

Вплив порушень когнітивних функцій на працездатність

вгору

Серед пацієнтів із депресією поширена когнітивна дисфункція, яка відображається в суб’єктивних повідомленнях про симптоми або в об’єктивній оцінці когнітивного функціонування і часто зберігається після депресивного епізоду (Papakostas, 2014; Hasselbalch etal., 2011). Вона впливає на здатність концентруватися, запам’ятовувати, планувати, приймати рішення, знижуючи у такий спосіб продуктивність праці (Lee etal., 2012; Maruff and Jaeger, 2016). Окремі симптоми депресивного розладу, такі як безсоння і повторювані негативні думки, можуть поси­лювати порушення когнітивних ­функцій (Ling etal., 2016; Lu etal., 2014). Постійно порушене когнітивне функціону­вання для багатьох пацієнтів може відігравати ­ключову роль щодо неможливості адекватного функціонального відновлення (Baune and Air, 2016; Jaeger etal., 2006).

Когнітивні порушення чинять опосередкований вплив на функціонування пацієнта при депресії (Lam etal., 2014; McIntyre etal., 2013; Rock etal., 2014). Депресивною симптоматикою неможливо повністю пояснити незадовільні функціональні результати, а також часту затримку поліпшення психосоціального функціонування при клінічній ремісії (Gupta etal., 2013; Rock etal., 2014; Kennedy etal., 2007). Негативний вплив порушення когнітивних ­функцій на продуктивність праці та професійну діяльність під­тверд­жено цілою низкою даних досліджень (Clark etal., 2016; Godard etal., 2012; Kim etal., 2016; McIntyre etal., 2015). За результатами спільного дослід­жен­ня лікування депресії, яке фінансує Національний інститут ­психічного здоров’я — STAR*D, пригнічений настрій, порушення концентрації уваги і втома зумовлюють зміну ­функціонування пацієнта (Fried and Nesse, 2014). Втрата роботи особами з ВДР на чверть зумовлена саме погіршенням ­когнітивних функцій (Buist-Bouwman etal., 2008). Також є дані про зв’язок між ступенем функціональної ­непрацездатності та тяжкістю депресії, вираженістю когнітивної ­дисфункції й погіршенням результа­тів праці (Kim etal., 2016).

Розуміння зв’язку між когнітивними порушеннями та професійним функціонуванням і мінімізація негативного впливу когнітивних порушень на цей показник є ­важливим завданням при наданні допомоги пацієнтам із ­депресією, а також для збереження можливості ­працювати, змен­шу­ючи індивідуальний і соціально-економічний тягар ­через ВДР. Покращання когнітивних симптомів може мати ­вирішальне значення для відновлення належного функціо­ну­вання у пацієнтів із ВДР (Francomano etal., 2011).

Ефективність антидепресантів для поліпшення когнітивних функції

вгору

Нині маємо достатньо доказових даних щодо ефективності антидепресивної терапії вортіоксетином для поліпшення когнітивних функцій у пацієнтів із ВДР. Вортіоксетин — антидепресант мультимодальної дії, механізм дії якого поєднує модуляцію активності серо­тонінових рецепторів та інгібування транспортера серотоніну (Mork etal., 2012; Sanchez etal., 2015). Він діє як антагоніст 5-HT3, 5-HT7 і 5-HT1D рецепторів; частковий агоніст рецептора 5-HT1B; агоніст рецептора 5-HT1A і інгібітор 5-HT-транспортера (Bang-Andersen etal., 2011; Mork etal., 2012). Антидепресивна ефективність вортіоксетину продемон­стрована для широкого діапазону різних популяцій паці­єнтів із ВДР (Baldwin etal., 2016a, 2016b; Katona etal., 2012; Nomikos etal., 2017; Thase etal., 2016). У ­доклінічних дослід­жен­нях зазначено можливі когнітивні ефекти ­цього засобу (Bang-Andersen etal., 2011; Mork etal., 2012). Вортіоксетин по­ліпшував ­когнітивні показники порівняно з плацебо у пацієнтів похилого віку (≥ 65 років) із депресією (стандар­тизовані розміри ефектів > 0,2) і у дорослих осіб із ВДР (Katona etal., 2012; Mahab­leshwarkar etal., 2015; McIntyre etal., 2014). У двох ретроспективних аналізах даних рандомізованих досліджень продемонстровано, що у дорослих пацієнтів із ВДР, які отримували вортіоксетин, по­ліпшилися результати тесту DSST, що є об’єктивним по­казником когні­тивних функцій, а також більш значущі ефекти вортіоксетину в підгрупі працюючих пацієнтів щодо зменшення ­ознак когнітивної дисфункції та підвищення функціональної спроможності та поліпшення стану пра­цюючих пацієнтів (Harrison et al., 2016; McIntyre et al., 2017).

Вплив вортіоксетину на когнітивні функції та підвищення працездатності

вгору

До вашої уваги представлено огляд статті «The effects of vortioxetine on cognitive performance in working patients with major depressive disorder: A short-term, randomized, double-blind, exploratory study» авторів B.T. Baune et al., опублікова­ної в журналі Journal of Affective Disorders (2018; 229: ­421–428).

Метою дослідження було вивчення впливу ­вортіоксетину порівняно з плацебо на когнітивні показники та функціональні можливості, а також на симптоми настрою у працюючих пацієнтів з ВДР, які пере­живають великий депресивний епізод. Активним препаратом порівняння був пароксетин, ­широко застосовуваний селективний ­інгібітор зворотного захоп­лення серотоніну з вираженими анти­холінергічними властивостями і механізмом дії, відмінним від такого у вортіоксетину. Багато­центрове рандомізоване конт­рольоване ­плацебо клінічне дослід­жен­ня у паралельних групах тривало з жовтня 2014 р. до лютого 2016 р. у 18 центрах ­Естонії, Фінляндії, Німеччи­ни та ­Литви. Працю­ючих ­пацієнтів із ВДР рандомізували у ­співвідношенні 1:1:1 для лікування впродовж 8 тижнів вортіоксетином, пароксетином (у фіксованих дозуваннях 10 і 20 мг на день відповідно) або отримання плацебо відповідно до подвійного сліпого методу. До досліджен­ня залучали ­амбулаторних пацієнтів віком 18–65 років із первинним діагнозом ВДР ­відповідно до Діагностичного та статистичного керів­ництва з психічних розладів (DSM–IV), ­загальним балом при оцінюванні за шкалою депресії Монтгомері-­Асберг ≥ 26 і тривалістю поточного депресивного епізоду ≥ 3 міся­ці. Пацієнти мали повну або часткову зайнятість (≥ 50 % повного робочого часу на тиждень) і стаж роботи ≥ 3 ­місяців на момент включення до дослід­жен­ня. Із дослід­жен­ня виключили осіб з іншими (окрім ВДР) ­поточними психічни­ми розладами; фізичними, когнітивними або мовними порушен­нями, які б погіршували здатність виконува­ти когнітивні тести; ризиком вчинення самогубства; які не відповіли на попередню терапію ­пароксетином.

За первинний показник ефективності втручань брали результат тесту DSST, оснований на оцінюванні ефективно­сті навичок когнітивної обробки (увага, швидкість обробки інформації та виконання інструкцій) у пацієнтів із ВДР (Wechsler, 1997; McIntyre etal., 2016). Ключовим показником вторинної ефективності вважали кількість ­балів за шкалою Каліфорнійського Університету Сан-­Дієго для оцінювання якості основних навичок — UPSA-B (Maus­bach etal., 2007; Harvey etal., 2017). Обидва ­значення оцінювали на початковому рівні та через 8 тижнів поспіль.

Для визначення вторинної ефективності на ­початковому етапі та на 1 і 8-му тижнях застосовували: тест на зорово-­моторну координацію, варіанти A і B —TMT-A, TMT-B (Lezak, 1983); конгруентний і неконгруентний варіанти тесту словесно-колірної інтерференції Струпа —STROOP (Stroop, 1992); визначення часу простої реакції — SRT і часу реакції вибору — CRT (Collie etal., 2007).

Оцінювали когнітивні симптоми на початку, через 1 і 8 тижнів, ­використовуючи опитувальник для оцінки суб’єктивного дефіциту при депресії — PDQ-D (Lametal., 2013). Додаткові результати вторинної ефективності включали афективні реакції, встановлені за рейтинговою шкалою ­оцінювання депресії Монтгомері-Асберг — MADRS (Montgomery and Asberg, 1979). Тяжкість та поліпшення/погіршення симптомів ВДР визначали за шкалами загального клінічного враження щодо тяжкості захворювання (CGI-S) та щодо поліпшення стану (CGI-I) (Guy, 1976). Функціональний статус пацієнтів оцінювали на початковому етапі та через 1 і 8 тижнів за допомогою корот­кого тесту для оцінювання функціонального стану — FAST (Rosa etal., 2007). Результат тесту DSST розраховували як кількість правильних символів (можливий діапазон 0–133). ­Сумарний бал за UPSA-B отримували шляхом пере­творення первинного показника на комплексний показник когнітивного функціонування: первинні показники всіх когнітивних тестів (DSST, TMT-A, TMT-B, конгруентного і ­неконгруентного STROOP, SRT і CRT) стандартизували до z-значень і середніх даних рівнозваже­них z-показників. Вищі ­значення ­таких z-показників відобра­жають краще когнітивне функціонування. ­Безпеку й переносимість оцінювали за повідомленнями про несприятливі явища. ­Первинну кінцеву точку, середню зміну показника DSST від вихідного рівня до 8-го тижня, аналізували з використанням змішаної моделі для повторних вимірювань (MMRM). Ключову вторинну кінцеву точку, середню зміну від базової лінії на 8-му тижні загального оцінювання за UPSA-B, проаналізовано за допомогою ­коваріаційного аналізу (ANCOVA) і методу перенесення останнього спостереження наперед (LOCF). Для кінцевих точок (­сумарна оцінка ­когнітивних ­функцій, DSST, TMT-A, TMT-B, конгру­ентний і неконгруентний STROOP, SRT, CRT) визна­чено дані стандартизованих ефектів проти плацебо із су­путніми стандартними відхиленнями.

Позитивні значення стандартизованих ефектів свідчать про переваги активно­го лікування (вортіоксетин або пароксетин) над ­плацебо. Щодо всіх інших кінцевих точок ефективності наведено абсолютні середні ­відмінності ­проти плацебо. Зі 150 рандомізованих пацієнтів 48 осіб ­отримували плацебо, 48 — вортіоксетин і 54 — пароксетин; дві ­третини осіб ­належали до жіночої статі. Групи лікування були порівнянними за демографічними та клінічними характеристиками на початку дослід­жен­ня. У всіх групах лікування середній бал за DSST збільшувався (поліпшувався) від вихідного рівня до 8-го тижня. Ні ­вортіоксетин, ні пароксетин значуще не відрізнялися за ефективністю від плацебо: середня різниця порівняно з плацебо становила 0,2; p = 0,885 — для вор­тіоксетину і 0,8; p = 0,609 — для пароксетину (повна вибірка, модель MMRM). На 8-му тижні загальний бал за UPSA-B (друга ключова кінцева ­точка ефективності) збільшився порівняно з початковим рівнем для всіх груп, але ­статистично значу­щих ­відмінностей для ­вортіоксетину або пароксетину проти плацебо не спостерігали. Фіксували поліпшення на 8-му тижні порівня­но з вихідним рівнем за показниками всіх тестів для ­оцінювання когнітивної продуктивності у всіх групах тера­пії, з відмінностями на користь активного лікування проти плацебо (рисунок). Вортіоксетин сприяв покращан­ню комплексного показника когнітивного функціонування порівняно з плацебо, зі стандартизованим розміром ефекту для вортіоксетину проти плацебо 0,49 (р = 0,024; ­повна вибірка, модель MMRM). Дані ретроспективного пат-­аналізу засвідчили, що на 71,9 % (стандартне від­хилення 14,3; повна вибірка, ­метод LOCF) цей загальний ефект був прямим, тобто не­опосередкованим зміною ­загальної оцінки за MADRS. Для пароксетину такого результату не спостерігали (прямий ефект -6,4 %, ­стандартне відхилення 112,5; повна ­вибірка, модель LOCF).

Пацієнти, які отримували вортіоксетин або ­пароксетин, повідомляли про поліпшення когнітивних симптомів, оцінювані за PDQ-D, із середньою різницею приблизно 7 ­балів порівняно з тими, хто приймав плацебо, -6,81 ± 2,68; p = 0,012 — для вортіоксетину і -6,91 ± 2,63; p = 0,010 — для па­роксетину через 8 тижнів (повна ­вибірка, модель MMRM). За FAST поліпшення загального показника фіксували у всіх групах лікування на 8-му тижні, але ­значущим проти плацебо воно було для вортіоксетину; середня різниця порівняно з плацебо становила -4,71; p = 0,028 — для вортіоксетину і -2,71; р = 0,195 — для пароксетину (повна вибір­ка, модель MMRM). Середні сумарні значення за MADRS зменшилися протягом періоду лікування у всіх групах: як ­вортіоксетин, так і пароксетин ­сприяли поліпшенню порівняно з плацебо на 8-му тижні досліджен­ня (-7,15 ± 1,77; p < 0,001 — для вортіоксетину і -7,97 ± 1,70; p < 0,001 — для пароксетину). Подібне спостерігали і для змін показників за CGI-S: вортіоксетин -0,91 ± 0,25; p < 0,001; пароксетин -0,98 ± 0,24; p < 0,001; і за CGI–I: вортіоксетин -0,87 ± 0,20; p < 0,001; ­пароксетин -0,96 ± 0,19; p < 0,001.

Зміна від вихідного рівня на 8-му тижні ­комплексного показника для когнітивного функціонування позитивно ­корелює зі змінами функціональної здатності на ­основі продуктивності (загальний бал за UPSA-B, частковий критерій r = 0,213; p = 0,024) і негативно співзалежить від змін у функціонуванні за оцінками клініцистів (­загальний бал за FAST, частковий критерій r = -0,287; p = 0,002) і загальним балом за шкалою MADRS (частковий критерій r = -0,240; p = ,014). Порівняно з вихідною оцінкою когні­тивних симптомів зміни значення за PDQ-D позитивно корелювали зі змінами загальних показників як за FAST, так і за MADRS (частковий критерій r = 0,585; p < 0,001 і частковий критерій r = 0,609; p < 0,001 для відповідних попарних асоціа­цій), але не зі змінами загального бала за UPSA-B. У пацієнтів, які отримували вортіоксетин, ­проти плацебо, значуще поліпшився на 8-му тижні показник ­стандартизованого ефекту, який визначали із застосуванням низки інструментів для оцінювання когнітивного функціо­нування, зі значенням загального композитного бала для когнітивного функціонування 0,5; що значно перевищує стандартну межу клінічної значущості 0,2 для цієї галузі досліджень (Cohen, 1988). При застосуван­ні пароксетину виявлено поліпшення порівняно з плацебо лише за показниками чотирьох із використовуваних семи когнітивних тестів. Вортіо­ксетин сприяв значущому (порівняно з плацебо) поліпшенню загального функціонуван­ня за оцінками клініцистів. Такі переваги вортіоксетину підтверджені кореляцією між комплексним показником когнітивного функціонування і показником за FAST, що додатково свідчить про корисність застосування тесту FAST у пацієнтів із ВДР. Отримані результати демонструють користь антидепресивного ефекту вортіоксетину в дозуванні 10 мг на день протягом 8 тижнів проти ­плацебо. Його ефект щодо поліпшення симптомів ­розладу настрою є порівнянним з дією пароксетину, ­показано також додаткову, специфічну для вортіоксетину, користь поліпшення загальної когнітивної діяльності.

Метою ще одного дослідження було оцінити зв’язок між когнітивною дисфункцією та продуктивністю праці/на­вчання у пацієнтів із ВДР, які отримували вортіоксетин.

До вашої уваги представлено огляд публікації його ­результатів «Assessment in Work Productivity and the Relationship with Cognitive Symptoms (AtWoRC): primary analysis from aCanadian open-label study of vortioxetine in patients with major depressive disorder (MDD) авторів P. Chokka et al. у ­журналі CNS Spectr (2018; 24: 1–10). В інтер­венційному ­відкритому однокогортному дослід­жен­ні пацієнти отримували вортіоксетин у дозуванні 10–20 мг на добу, первинну кінцеву ­точку встановлювали на 12-му тижні. ­Період подальшого спостереження тривав 52 тижні з оціню­ванням стану що­місяця та остаточним конт­ролем безпеки на 56-му ­тижні. Частина пацієнтів застосовували вортіоксетин як засіб ­терапії поточного епізоду ВДР; решта не мала належної відповіді на попереднє лікування іншим антидепресантом протягом щонайменше 6 тижнів і пере­ведена на ­приймання ­вортіоксетину. Для визначення зв’язку між когнітивною дисфункцією та продуктивністю праці використовували коефіцієнт кореляції Пірсона. Під час оцінювання стану ­самими пацієнтами у дослід­жен­ні використовували: 1) 20-пунктовий опитувальник PDQ-D-20; 2) опитувальник WLQ; 3) швидкий опитувальник щодо симптомів депресії — ­самоопитувальник (QIDS-SR); 4) 12-позиційний опиту­вальник ВООЗ з оцінювання ступеня інвалідизації 2.0 (WHODAS 2.0); 5) опитувальник щодо порушення продуктивності праці та активності внаслідок захворювання (WPAI); 6) шкали інвалідності Шихана (SDS); 7) опитувальник щодо генералізованого тривожного розладу (ГТР) із семи пунктів (GAD-7). Для оцінювання клініцисти ­використовували шкали CGI-S та CGI-I, а також нейро­психо­логічний тест DSST. До дослід­ження включа­ли осіб віком від 18 до 65 років, які працюють ≥ 20 годин на тиждень або ­навчаються у вищих навчальних ­закладах чи здобувають професійну ­освіту, із підтвердженим ­згідно з ­DSM-5 діагнозом ВДР; поточний епізод ВДР ­тривалістю до 3 мі­сяців підтверджували дослідники. Пацієнти ­повинні мати бальну оцінку ≥ 15 за QIDS-SR та ≥ 30 за PDQ-D-20; не страждати на манію/гіпо­манію, шизофренію або будь-який інший психотичний розлад, розлад особистості чи розвитку, на гіпер­активність із дефіцитом уваги, на органічні психічні розлади або ­психічні розлади внаслідок ­загального медичного стану (критерії DSM-5); не мати фізичні, когні­тивні або мовні ­порушення такого ступеня тяжкості, що негативно впливають на достовірність даних, отриманих за повідомленням пацієнтом; не мати в анамнезі ­депресивні симптоми, які дослідник вважав резистентними до двох адекватних схем антидепресивної терапії тривалістю щонайменше 6 тижнів; не приймати раніше вортіоксетин.

Первинною кінцевою точкою дослід­жен­ня було визначення кореляції між зміною від вихідного рівня до 12-го тижня когнітивних симптомів (самооцінка за PDQD-20) і втратою працездатності (оцінка за WLQ) у ­пацієнтів із ВДР, які працюють/навчаються та отримують ­терапію вортіоксетином. Так, вихідний ступінь тяжкості ­депресії контро­лювали при первинному аналізі. ­Вторинними кінцевими точками були: зміна когнітивних симптомів і функціонування (за PDQ-D-20 і DSST); зміна симпто­мів і тяжкості захворювання (за QIDS-SR, CGI-I і CGI-S); ­зміна рівня працездатності (за WLQ, SDS, WPAI та WHODAS 2.0); швидкість відповіді на ­лікування, де відповідь визначали як зміну показника за QIDS-SR на ≥ 50 % проти вихідного рівня; коефіцієнт ремісії — як загальну оцінку за QIDS-SR ≤ 5. Безпеку й переносимість вортіоксетину ­оцінювали за частотою побічних явищ.

Для первинної кінцевої точки кореляція між зміною від вихідного рівня до 12-го тижня в балах PDQ-D-20 і від вихідного рівня до 12-го тижня за WLQ визначали за частковим коефіцієнтом кореляції, що ­залежить від віку, ­статі, ­оцінок за PDQ-D-20 і WLQ на ­вихідному рівні, ­тривалості та тяжкості захворювання. ­За браком даних ­застосовували метод аналізу LOCF. Вторинні кінцеві точки оцінювали за середніми значеннями (± стандартне відхилення) і 95 % довірчим інтервалом для середніх значень. Загалом про­аналізовано дані 216 пацієнтів (107 отриму­вали вортіоксетин; 109 осіб перевели з іншого анти­депресанту на вор­тіоксетин). Пацієнти групи ­переведення були значно старшими, ніж учасники без попередньої ­терапії антидепресантом (42,7 проти 38,9 відповідно; p = 0,024), і тривалість захворювання була довшою (p < 0,001). Середні дозування вортіоксетину на 12-му тижні становили 14,6 (± 5,0) мг; 15,8 (± 5,1) мг і 15,1 (± 5,1) мг у групі без попередньої ­терапії анти­депресантом, групі переведення і загальній популяції відповідно. На початковій лінії значення за PDQ-D-20 становили 49,7 (± 12,1) і 49,5 (± 12,1), показники втрати праце­здатності за WLQ — 13,0 % (± 4,8) і 13,7 % (± 4,3) у групах без попередньої терапії антидепресантом та переведення відповідно. Пацієнти страждали на тяжку когнітив­ну дисфункцію, тяжку депресію, ­тяжку тривогу та функціо­нальні порушення. Вихідний ступінь тяжкості хвороби був однако­вим в обох групах, за винятком рівня ­тривожності (за GAD-7), яка вираженіша у ­групі без поперед­ньої ­терапії анти­депресантом (15,5 проти 14,0; p = 0,034).

Статистично значуща кореляція між показниками за PDQ-D-20 і WLQ спостерігалась для повної вибірки (­частковий критерій r = 0,634; p < 0,001). У пацієнтів із поліпшенням когнітивного функціонування після ­лікування вортіоксетином покращувалась працездатність. ­Кореляція між показниками за PDQ-D-20 і WLQ значуща як у ­групі без поперед­ньої терапії антидепресантом (r = 0,679; p < 0,001), так і в групі переведення (r = 0,577; p < 0,001). На 12-му тижні у пацієнтів, які отримували ­вортіоксетин, відбувалось поліпшення проти початкового ­рівня за ­всіма доменами, включно з показниками ­когнітивних ­симптомів, тяжкості захворювання, функціо­нальними наслідками, продуктивністю праці, втратою праце­здатності та об’єктив­ними когнітивними показниками (­таблиця). Частота відповіді на ліку­вання на 12-му тижні становила 61 % (95 % довірчий ­інтервал (ДІ) 51–71) і 64 % (95 % ДІ 54–75), а досягли ремісії на 12-му тижні 28 % (95 % ДІ 19–37) та 39 % (95 % ДІ 29–50) пацієнтів ­у ­групі без попередньої терапії антидепресантом та ­групі переведення відповідно. Лікування вортіоксетином через 12 тижнів сприяло зменшен­ню кількості пацієнтів, які повідомляли про втрату роботи внаслі­док депресії ­порівняно з ­початковим рівнем (57 проти 22 %). Зменшилася кількість ­пропущених робочих днів: 12 — на по­чатку ­дослідження проти 7 — на ­12-му ­тижні.

Безпека і переносимість вортіоксетину

вгору

Терапія вор­тіоксетином у дозуванні 10 мг на день була безпечною і добре переносилася (Baune etal., 2018). ­Незначні несприятливі ефекти ­становили 18 (58 %) — у групі вортіо­ксетину і 23 (43 %) — пароксетину проти 17 (35 %) ­плаце­бо. Найнесприятливішим ­ефектом у групі приймання вортіоксетину була нудота (у 38 % пацієнтів). Чотири пацієнти у групі плацебо та два у ­кожній із груп лікування ­повідомили про суїцидальні ідеї без суї­цидальних намірів.

У дослід­жен­ні AtWoRC профіль безпеки і переносимість вортіоксетину узгоджувалися з такими в попередніх випробуваннях (Chokka etal., 2018). Найпоширенішими несприятливими явищами (частота ≥ 5 % у загальній ­вибірці; n = 216) були: нудота, головний біль, безсоння, брак ефективності та назофарингіт. Частота ­припинення лікування через 12 тижнів була низькою (4,7 і 4,6 % відповідно для груп без попередньої терапії ­антидепресантом і ­переведення) порівняно з іншими відкритими дослід­жен­нями: 11,3 % для дулоксетину без попередньої ­терапії анти­депресантом (Hudson etal., 2007) і 6,3 % — при пере­веденні на дулоксетин (Wohlreich etal., 2005).

Вортіоксетин пацієнти переносили добре, його профіль ­безпеки та переносимості ­подібний до попередніх дослід­жен­ь (Mahableshwarkar etal., 2015; McIntyre etal., 2014; Orsolini etal., 2017).

Терапія вортіоксетином для підвищення працездатності пацієнтів із депресією

вгору

Поліпшення загальної когнітивної продуктивності ­асоціювалось із підвищенням функціональності як за показника­ми ефективності навичок когнітивної обробки (­увага, швидкість обробки та виконавча функція), так і за ­оцінками клініцистів, що відповідає результатам попередніх дослід­жень. Це свідчить про кореляцію між когнітивною дисфункцією та зниженим ­психосоціальним функціонуванням (Buist-Bouwman etal., 2008; Godard etal., 2011; Kiosses and Alexopoulos, 2005). Таке поліпшення ­когнітивного функціо­нування може стати достовірним предиктором ­відновлення після великого ­депресивного епізоду (Jaeger etal., 2006; Withall etal., 2009).

Це ­підкреслю­є ключову роль ­когнітивної діяльності для ­покращання функціонального статусу та відновлення осіб із депресією. Спостерігали різні типи кореляцій між суб’єктив­ними та об’єктивними способами оцінювання ­когнітивної функції, показники за PDQ-D співвід­но­силися з оцінками клініцистів, але не з ­показниками про­дуктивності функціонування. Загальне когнітивне ­функ­ціо­нування (комплексний показник когнітивної функції) узгоджувалося з обома способами оцінювання. Суб’єктивні когнітив­ні скарги при ВДР пов’язані сильніше із симптомами настрою, ніж з об’єктивною когнітивною ­діяльністю (Binder etal., 1999; Marino etal., 2009). Дані щодо поліпшен­ня суб’єктивних когнітивних симптомів за PDQ-D на 8-му тижні ­сильніше корелювали з покращанням симпто­мів ­настрою, ніж з об’єктивним підвищенням когнітивної діяльності (Baune etal., 2018). Порівняно з пароксетином, вортіоксетин чинив вираженішу дію на когнітивну діяльність і функціо­нування (за FAST), ефективність щодо поліпшен­ня депресивних симптомів і суб’єктивних когнітивних скарг була порівнянною. Вортіоксетин продемонстрував поліпшення об’єктивних показників здатності до ­навчання і ­функціонування, проте дулоксетин не мав цих ­ефектів (Mahableshwarkar etal., 2015).

Висновок

вгору

Зв’язок між поліпшенням когнітивних і функціональних показників підкреслює, що орієнтація на ­когнітивну функцію при депресії може мати особливе значення для популяції працюючих пацієнтів, покращання ­когнітивної діяльності яких може сприяти підвищенню працездат­ності на додаток до рівня загальної психосоціальної діяльності. Дані дослід­жен­ня AtWoRC свідчать про кореляцію між поліпшенням когнітивних функцій і працездатності у пацієнтів із ВДР, які отримували вортіоксетин в ­умовах реального життя (Chokka etal., 2018).

Оцінка фармакоекономічних параметрів ­засвідчила, що вортіоксетин ­сприяє зменшенню пропусків робочих днів, а також дієвий у фармакотерапії у пацієнтів із ВДР для зменшення економіч­ного тягаря.

Підготувала Наталія Купко