Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться-
Обмеження життєдіяльності та соціальна ізоляція у психічно хворих
-
Психофармакотерапія поведінкових і психологічних симптомів у пацієнтів із деменцією
-
Клинические особенности симптомов эпилепсии у пожилых пациентов
-
Хвороба Паркінсона: рекомендації щодо лікування
-
Біологічно активні препарати в лікуванні порушень пам’яті, пов’язаних із віком
-
Вплив холіну та холіну альфосцерату на запалення в головному мозку
Хвороба Паркінсона: рекомендації щодо лікування
Хвороба Паркінсона — тяжке неврологічне захворювання, поширене серед осіб середнього та похилого віку, для якого характерні загальмованість рухів, тремор, порушення рефлексів. До вашої уваги представлено огляд статті J. Young and M. Mendoza щодо ведення пацієнтів із хворобою Паркінсона «Parkinson’s disease: a treatment guide», яка опублікована в журналі The Journal of Family Practice (2018; 67 (5): 276–286).
Залежно від вираженості симптомів, хвороба Паркінсона (ХП) може бути досить складним станом щодо надання допомоги особам із цим діагнозом. У пацієнтів із порушеннями рухової активності можуть проявлятися та варіювати різноманітні симптоми: від добре відомого тремору, брадикінезії та проблем із щоденною активністю (з одяганням та керуванням автомобілем) до неспецифічних симптомів, таких як біль, втома, гіпосмія та еректильна дисфункція (Kalia and Lang, 2015; Lees etal., 2009; Todorova etal., 2014). Незважаючи на рекомендації Управління з контролю якості харчових продуктів та лікарських засобів США (FDA) щодо вибору препаратів першої, другої чи третьої ліній лікування згаданої патології, а також доцільності призначення допамінергічних засобів чи додаткової терапії для втамування вторинних симптомів, залишається ще багато запитань та непорозумінь.
Представлений авторами покроковий підхід щодо ведення пацієнтів із ХП включає нові види терапії та дає змогу лікареві впевнено й ефективно надавати належну допомогу пацієнтам із ХП самостійно або за незначних консультацій із вузькими спеціалістами.
Сімейний анамнез
вгоруНині на ХП страждає до 1 % населення віком від 40 років. Поширеність цього захворювання зростає з віком, сягаючи значного рівня в популяції осіб від 60 років, серед яких значною мірою переважають пацієнти чоловічої статі (Pringsheim etal., 2014). Зокрема, до підвищення ризику ХП призводять численні чинники. Так, найвагомішим агентом розвитку вказаної патології є наявність членів родини, особливо першого рівня споріднення, із ХП чи тремором в анамнезі (Noyce etal., 2012). Численні травми головного мозку з або без втрати свідомості також є чинником ризику розвитку ХП, до того ж із кожним повторним таким травмуваннями він лише зростає (Dick etal., 2007). До причин розвитку хвороби також належать: вплив пестицидів, проживання в сільській місцевості, вживання питної води зі свердловинних водойм та ін. (Noyce etal., 2012).
Учені вивчали дію підвищеного рівня холестеролу та гіпертензії на ризик ХП, хоча отримані результати мали достатньо суперечливий характер (Noyce etal., 2012). В опублікованому 2017 року дослідженні доведено значуще зростання ризику ХП у пацієнтів із гепатитом В чи С, хоча механізм такого взаємозв’язку досі невідомий. Дослідники встановили, що куріння сигарет, вживання пива та кави є захисними агентами щодо ХП, проте ці переваги не виправдовують ризики, пов’язані зі згаданими звичками (Noyce etal., 2012; Hern and Newton, 2000).
Найвагомішим захисним чинником розвитку захворювання є дотримання дієти з високим вмістом вітаміну Е та вживанням горіхів (Zhang etal., 2002). Дієта, яка збагачена вітаміном Е, включає мигдаль, шпинат, солодку картоплю, насіння соняшнику та авокадо. Проте на підставі отриманих результатів досліджень не встановлено аналогічного ефекту при вживанні препаратів вітаміну Е. Водночас у клінічній картині пацієнтів із ХП можуть бути наявні такі прояви, як: проблеми зі сном через синдром періодичних рухів уві сні, човгання під час ходьби, тремор, мікрографія та втрата балансу тіла.
Діагностика
вгоруРухові симптоми
Ключовим діагностичним критерієм ХП є брадикінезія та принаймні один із таких симптомів, як: м’язова ригідність; тремор спокою, що зменшується під час цілеспрямованої діяльності; постуральна нестійкість (Lees etal., 2009). До інших фізичних змін включають маскоподібне обличчя чи зміни в мовленні, зокрема монотонне чи гіпофонічна вимова, заїкання, уповільнена розмова. Серед неврологічних ознак діагнозу ХП виділяють: симптом зубчастого колеса; згорблену поставу; човгання під час ходьби; утруднення на початку ходи, наприклад застигання (Kalia and Lang, 2015). Поява протягом першого року симптомів падіння є вагомою ознакою захворювання, асоційованого з іншими порушеннями рухової сфери, відмінними від ХП, особливо з прогресуючим над’ядерним паралічем. До інших ознак, які вказують на альтернативні діагнози, належать: низький рівень відповіді на леводопу, симетрія на початку появи симптомів, швидке прогресування хвороби, відсутність тремору (Suchowersky etal., 2006). Важливо переконатися, що симптоми не індуковані лікарськими засобами, які можуть виникати в разі застосування певних антипсихотичних і протиблювотних препаратів.
У пацієнтів із ХП зазвичай спостерігають нейропсихіатричні симптоми, зокрема, у 58 % — прояви депресії, у 49 % — ознаки тривоги (Aarsland etal., 2007). Переважно такі пацієнти скаржаться на галюцинації, здебільшого візуального характеру, ніж на слухові (Inzelberg etal., 1998). Особи з ХП часто відчувають втому, денну сонливість, внутрішнє занепокоєння порівняно зі співставною за віком контрольною групою (Todorova etal., 2014). До того ж певні клінічні ознаки можуть передувати початку моторних симптомів, а саме: закрепи, розлади настрою, еректильна дисфункція та гіпосмія. Інсомнія є загальним симптомом, який може мати мультифакторну етіологію. Серед причин її розвитку розглядають рухові порушення, ніктурію, реверсію фаз сну й бадьорості та повторне виникнення симптомів ХП після періоду спокою (Zesiewicz etal., 2010). Ускладненнями ХП можуть стати також гіперсалівація та деменція.
На ранніх етапах захворювання встановлення ХП може бути дещо ускладненим, але рідко потребуватиме додаткового тестування (Lees etal., 2009). Результати нещодавнього систематичного огляду продемонстрували, що клінічний діагноз ХП був достовірним у 74 і 84 % випадків відповідно, якщо його встановлювали неспеціалісти та експерти зі згаданих розладів (Rizzo etal., 2016).
Комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія можуть значно полегшити діагностичний процес, оскільки їхні дані дають змогу диференціювати судинні захворювання та гідроцефалію, хоча не виявляють ознак, які підтверджують ХП (Lees etal., 2009). У разі виникнення сумніву щодо достовірності діагнозу ХП можливо його підтвердити саме за результатами тесту з леводопою (Suchowersky etal., 2006). Зокрема, нюховий тест (пацієнту пропонують для ідентифікації різні запахи) дає змогу диференціювати ХП від прогресивного над’ядерного паралічу та кортикобазальної дегенерації, проте не від множинної системної атрофії (Suchowersky etal., 2006). Якщо діагноз достеменно не з’ясовано, то слід звернутись за консультацією до невролога.
Лікування
вгоруЗагальний принцип лікування ХП насамперед полягає у полегшенні моторних симптомів (брадикінезії, ригідності та постуральної нестійкості), пов’язаних із хворобою. У таблиці наведено фармакологічне лікування моторних симптомів у пацієнтів із ХП. Фахівці рекомендують призначати терапію лише тоді, коли симптоми починають порушувати функціонування чи стають джерелом дискомфорту для пацієнта із ХП (Kalia and Lang, 2015).

Таблиця. Фармакологічне лікування моторних симптомів у пацієнтів із хворобою Паркінсона

Таблиця. Фармакологічне лікування моторних симптомів у пацієнтів із хворобою Паркінсона
Препарати першої лінії вибору
Дані систематичних оглядів свідчать на користь призначення карбідопи/леводопи як препарату першого вибору в мінімальному дозуванні. За допомогою вказаних препаратів можливо досягти підтримання функцій при мінімізації моторних флуктуацій — off-періоду (Suchowersky etal., 2006; NICE, 2018). Початкова доза карбідопи становить 25 мг, леводопи — 100 мг тричі на добу. Кожен із цих препаратів може бути титрований відповідно до наявних у пацієнта симптомів. Максимальне добове дозування карбідопи — 200 мг, леводопи — 2000 мг (Kluwer, 2018). Так, off-період (період «вимкнення») — повернення симптомів ХП при зменшенні ефекту дії препарату — може ставати непередбачуваним і складним для надання належної допомоги (Suchowersky etal., 2006).
Американська академія неврології (AAN) зазначає, що рівень поліпшення симптомів off-періоду не відрізняється при застосуванні препаратів поступового вивільнення або карбідопи/леводопи негайного вивільнення (Suchowersky etal., 2006). Крім симптомів періоду «on–off» («увімкнення-вимкнення»), загальні побічні ефекти, пов’язані з прийомом карбідопи/леводопи, включають нудоту, сонливість, запаморочення та головний біль. Натомість ортостатична гіпотензія, сплутаність свідомості та галюцинації є менш поширеними небажаними явищами (Kluwer, 2018).
Інші препарати для лікування моторних симптомів
Препаратами другої лінії вибору є агоністи допаміну — праміпексол, ропінірол, бромокриптин та інгібітори моноамінооксидази типу В (МАО-В) — селегілін та разагілін (NICE, 2018; Kluwer, 2018). Агоністи допаміну безпосередньо стимулюють допамінові рецептори, тоді як інгібітори МАО блокують метаболізм допаміну, що позначається на посиленні допамінергічної активності в чорній субстанції. Результати досліджень підтверджують, що агоністи допаміну та інгібітори МАО менш ефективні, ніж карбідопа/леводопа щодо поліпшення моторних симптомів, пов’язаних із ХП, хоча краще відтерміновують моторні ускладнення (NICE, 2018).
В одному з рандомізованих досліджень доведено відсутність віддалених у часі переваг на користь початку щадної терапії леводопою. До дослідження увійшли кілька пацієнтів із раннім початком ХП — до 60 років (Lang and Marras, 2014). Оскільки ХП у цих пацієнтів триватиме довше, то ймовірність розвитку моторних симптомів, вторинних щодо дії леводопи/карбідопи, є дещо вищою. Тож варто розглянути призначення пацієнтам віком до 60 років агоністів допаміну та інгібіторів МАО як засобів ефективної початкової терапії, адже вони прийматимуть ліки протягом довшого періоду.
Праміпексол та ропінірол рекомендовано застосовувати як засоби монотерапії або додатково до леводопи для лікування брадикінезії, постуральної нестійкості та ригідності. Натомість призначення бромокриптину — прямого стимулятора допаміну — розглядається в останню чергу через потребу в додатковому моніторингу стану. Зважаючи на потенційні побічні ефекти терапії, тестування необхідно проводити на початку лікування та повторно щороку. Воно включає вимірювання швидкості осідання еритроцитів і перевірку функції нирок, а також рентгенологічне дослідження грудної клітки (NICE, 2018). Призначати цей препарат слід лише в разі, якщо всі медикаметозні засоби другої та третьої ліній вибору не мали належного ефекту (NICE, 2018).
Агоністи допаміну можуть призводити до таких побічних ефектів, як ортостатична гіпотензія, сонливість, запаморочення, безсоння, аномальні сновидіння, нудота, закрепи та галюцинації. У Кокранівському огляді зазначено, що побічні реакції стали причиною частіших відмов від лікування, ніж при застосуванні леводопи/карбідопи (Stowe etal., 2008). Слід інформувати пацієнта про додатковий побічні явища агоністів допаміну, а саме можливий розвиток порушень контролю над імпульсами, що може призводити до надмірного захоплення азартними іграми, переїдання та гіперсексуальності. Якщо спостерігається будь-яка із цих форм поведінки, слід негайно знизити дозування агоніста допаміну чи припинити лікування (NICE, 2018).
Інгібітори МАО селегілін та разагілін рекомендовано призначати на початкових етапах лікування, хоча їх часто застосовують як засіб додаткової терапії. Монотерапія селегіліном не передбачена інструкцією. Побічні ефекти препаратів вказаного класу включають головний біль, запаморочення, порушення сну, нудоту та гіпотензію.
Засоби додаткової терапії
Терапія допамінергічними препаратами призводить до розвитку «виключення» моторних симптомів і дискінезії. Зазвичай ці ускладнення усуваються додатковим призначенням агоністів допаміну, інгібіторів МАО чи інгібітора катехол-О-метилтрансферази (КОМТ) — ентакапону.
Для початкового лікування разагілін та ентакапон є вдалим вибором. Відповідно до рекомендацій ААN, їх слід пропонувати пацієнту для зменшення off-симптомів (рівеньА) (Pahwa etal., 2006). Ентакапон збільшує період напіввиведення леводопи з плазми та зменшує відмінність між її максимальною й мінімальною концентраціями. Разагілін є інгібітором МАО-В , що блокує метаболізм допаміну. Сафінамідзбільшує on-період («увімкнення») на годину щодня, порівняно з плацебо. Проте не проводили порівняння ефективності сафінаміду та існуючих наразі стратегій терапії (Schapira etal., 2017).
Інші препарати, призначення яких можливо розглядати для зменшення медикаментозно індукованих моторних ускладнень, включають перголід, праміпексол, ропінірол і толкапон (Pahwa etal., 2006). Зокрема, карбідопа/леводопа та бромокриптин не рекомендовані для лікування допамінергічних моторних ускладнень (Pahwa etal., 2006).
Натомість застосування амантадину може зумовити зменшення ознак дискінезій у пацієнтів із ХП (Pahwa etal., 2006). Попри це, він не чинить вплив на інші моторні симптоми і не має розглядатися як препарат першої лінії вибору (NICE, 2018). Амантадин також має властивості противірусного засобу, активного щодо деяких штамів грипу, тому його не слід приймати впродовж двох тижнів до або після отримання вакцини проти грипу.
Лікування пацієнтів із тремором
Для багатьох пацієнтів із ХП тремор є більш складним для лікування, ніж брадикінезія, ригідність та порушення ходи (NICE, 2018). Якщо в особи превалює тремор, тобто спостерігається характерне тремтіння однієї або декількох кінцівок за відсутності вираженої ригідності та брадикінезії, препаратами першої лінії вибору є агоністи допаміну (ропінірол, праміпексол), карбідопа/леводопа та антихолінергічні препарати, зокрема бензтропін і тригексифенідил. Препарати другої лінії включають клозапін, амантадин, клоназепам і пропранолол (Marjama-Lyons etal., 2000).
Лікування немоторних симптомів
Терапевтичні заходи для лікування гіперсалівації слід розпочати з огляду психолога-логопеда. Якщо стан пацієнта не поліпшується, варто розглянути можливість застосування додаткової терапії глікопіролатом (NICE, 2018).
Ефективність карбідопи/леводопи для лікування синдрому періодичних рухів уві сні клінічно доведено, також можна використовувати агоністи допаміну (Zesiewicz etal, 2010; NICE, 2018). Натомість необхідні подальші дослідження визначення ефективності терапії порушень сну в пацієнтів із ХП, зокрема, слід першочергово переглянути нічне дозування карбідопи/леводопи чи призначення мелатоніну (Zesiewicz etal, 2010).
Терапія нейропсихіатричних порушень, пов’язаних із ХП
Лікування депресії у пацієнтів із ХП є непростим процесом. За даними мультисистемного огляду, не встановлено переваг щодо терапії антидепресантами (Price etal., 2011). Відомо, що на практиці найчастіше застосовують трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та комбінації СІЗЗС з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну. Деякі дані свідчать, що праміпексол поліпшує симптоми депресії, проте клінічне підтвердження цього ефекту потребує проведення подальших досліджень (Kalia and Lang, 2015).
Так, у 83 % пацієнтів, які хворіють на ХП понад 20 років, зазвичай виявляють деменцію. Її лікування включає застосування ривастигміну (інгібітора холінестерази). Бажано також провести опитування пацієнтів із ХП і членів їхніх родин щодо наявності галюцинацій і маячних розладів (NICE, 2018).
У разі, якщо наявні такі симптоми та чинять негативний вплив на функціонування пацієнта та його родини, необхідно призначити кветіапін та клозапін. Попри те, що клозапін ефективніший, його застосування потребує частого гематологічного моніторингу, пов’язаного з ризиком розвитку агранулоцитозу (Kalia and Lang, 2015). За умови призначення кветіапіну необхідно вкрай уважно стежити за пацієнтами з когнітивним розладом і розпочинати лікування лише з низьких дозувань.
Пімавансерин (антипсихотик другого покоління) схвалений FDA для лікування психозів із галюцинаціями та маячними розладами у пацієнтів із ХП, хоча наразі бракує клінічно значущих підтверджень щодо його ефективності (Cummings etal., 2014).
При застосуванні пімавансерину, на відміну від клозапіну, немає потреби у проведенні додаткового моніторингу та суттєвих причин для занепокоєння, що робить його препаратом першої лінії вибору для лікування галюцинацій та маячних розладів.
Інші нейролептичні препарати не слід застосовувати, оскільки вони можуть значно погіршити симптоми паркінсонізму (Kalia and Lang, 2015).
Застосування методики тайцзіцюань
За результатами одного дослідження, застосування методики тайцзіцюань протягом години двічі на тиждень ефективно запобігає падінням, аніж режим тренінгу з опором або силовими тренуваннями. Такі переваги зберігалися протягом трьох місяців після завершення 24-тижневого дослідження (Liet al., 2012). Нині тайцзіцюань є єдиним методом втручання, дієвість якого щодо запобігання падінням доведена.
Глибока стимуляція головного мозку
Глибока стимуляція головного мозку включає хірургічну імплантацію приладу, який передаватиме електричні імпульси до певної зони головного мозку. Цей метод можливо застосовувати у пацієнтів із ХП, які не відповідають на карбідопу/леводопу, якщо в них не спостерігаються нейропсихіатричні симптоми, натомість наявні значні моторні ускладнення, попри оптимальний медикаментозний контроль (Zesiewicz etal., 2010).
Пацієнтів, які є потенційними кандидатами для застосування вказаної методики, рекомендовано скеровувати до відповідного фахівця.
Прогноз
вгоруМедикаментозне лікування може поліпшити якість життя та функціонування пацієнтів із ХП, проте згадана патологія залишається хронічним і прогресуючим розладом. Виявлено, якщо перші ознаки хвороби виникають у більш старшому віці, також наявні когнітивні розлади, а терапія леводопою не полегшує моторні симптоми, то відзначається швидше прогресування захворювання, яке призводить до інвалідності (Velseboer etal., 2013).
У пацієнтів із ХП необхідно проводити ретельний моніторинг мінеральної щільністі кісткової тканини, оскільки спостерігається тенденція до її зниження, що призводить до зростання ризику переломів як у чоловіків, так і у жінок. Як правило, при ХП поширений дефіцит вітаміну D (Cronin etal., 2006; Evatt etal., 2008). Необхідно також спостерігати за ознаками наявності інфекції, адже найчастіше згадуваною причиною смерті пацієнтів із ХП є саме пневмонія, а не ускладнення хвороби (Suchowersky etal., 2006).
Як для будь-якого захворювання, що потенційно скорочує життя, сімейним лікарям слід постійно обговорювати з пацієнтами та членами їхніх родин алгоритм ведення осіб із ХП та важливість укладання відповідних угод щодо їхнього догляду, поки хворий перебуває в задовільному стані.
Підготувала Галина Смолій
Наш журнал
в соцсетях:
Мнения экспертов
Выпуски за 2019 Год
Содержание выпуска 1, 2019
-
Обмеження життєдіяльності та соціальна ізоляція у психічно хворих
-
Психофармакотерапія поведінкових і психологічних симптомів у пацієнтів із деменцією
-
Клинические особенности симптомов эпилепсии у пожилых пациентов
-
Біологічно активні препарати в лікуванні порушень пам’яті, пов’язаних із віком
-
Вплив холіну та холіну альфосцерату на запалення в головному мозку
Содержание выпуска 10 (111), 2019
-
Надання медико-соціальної допомоги учасникам бойових дій із психотичними розладами
-
Нейробіологічні основи депресії та тривожного розладу: принципи консервативного лікування
-
Тривожні розлади: особливості перебігу, діагностування та лікування
-
Використання антидепресантів у пацієнтів з онкологічними захворюваннями
Содержание выпуска 9 (110), 2019
-
Новые возможности фармакотерапии хронических психогенных болевых синдромов
-
Розсіяний склероз ізсередини: проблеми пацієнтів та можливі шляхи їх подолання
-
Скринінг та діагностика депресії в умовах первинної ланки охорони здоров’я
-
Возможности холинергической фармакотерапии при хронической ишемии головного мозга
Содержание выпуска 8 (109), 2019
-
Ефективна корекція нейрорегуляції при терапії функціонально-органічних розладів нервової системи
-
Оптиконейромієліт: відмінності від розсіяного склерозу та ключові аспекти менеджменту
-
Інноваційні наукові досягнення: перспективи розвитку дитячої неврології
-
Настанови щодо фармакотерапії шизофренії та супутніх психозів
Содержание выпуска 7 (108), 2019
-
Оновлені результати досліджень ефективності та безпеки окрелізумабу при розсіяному склерозі
-
Медикаментозне лікування захворювань, спричинених недостатністю дофамінергічної системи
-
Когнитивные и поведенческие нарушения у детей с эпилептическим статусом медленного сна
-
Функціональні розлади шлунково-кишкового тракту в дітей із розладами аутистичного спектра
-
Рекомендації щодо діагностики, терапії та надання підтримки пацієнтам із деменцією
Содержание выпуска 6 (107), 2019
-
Порядок застосування методів психологічної і психотерапевтичної допомоги
-
Когнітивна дисфункція при хворобі Альцгеймера: оцінка ефективності препаратів
-
Парасомнии: критерии постановки диагноза и клинические особенности у взрослых пациентов
-
Церебрум композитум H: патогенетичні біорегуляційні можливості в дитячій неврології
-
Порівняльна ефективність ін’єкційних антипсихотичних препаратів другого покоління
Содержание выпуска 5 (106), 2019
Содержание выпуска 4 (105), 2019
-
Нейропсихофармакологія: обмін досвідом у сфері охорони психічного здоров’я дітей і підлітків
-
Оптимізація терапії пацієнтів із великим депресивним розладом і порушеннями функціонування
-
Розлад харчової поведінки Піка: розуміння природи і методи втручання
-
Центральні та периферичні ефекти диклофенаку при лікуванні хронічного м’язово-скелетного болю
-
Вплив холіну на розвиток розладів сну та патогенез хвороби Альцгеймера
Содержание выпуска 3 (104), 2019
-
Всесвітній день поширення інформації про проблеми аутизму: можливість більше дізнатися та допомогти
-
Порушення рухових функцій при розладах аутистичного спектра у дітей
-
Настанови щодо фармакотерапії пацієнтів із розсіяним склерозом
-
Рекомендації щодо ведення осіб із посттравматичним стресовим розладом
-
Ефективність комбінованої терапії мемантином і донепезилом у пацієнтів із хворобою Альцгеймера
Содержание выпуска 2 (103), 2019
Содержание выпуска 1 (102), 2019
-
Система охорони психічного здоров’я в Україні: сучасні реалії та перспективи
-
Основні концепції реабілітаційної допомоги дітям з обмеженням життєдіяльності
-
Розлади аутистичного спектра: чинники ризику, особливості діагностики та терапії
-
Инсомнии: критерии постановки диагноза и клинические особенности у взрослых пациентов
-
Суїцидальна поведінка та самоушкодження: організаційні заходи
-
Смешанные состояния при биполярном расстройстве: современные представления и подходы к терапии
-
Применение комбинации диклофенака и комплекса витаминов В у пациентов с острой болью в пояснице
Выпуски текущего года
Содержание выпуска 5 (160), 2025
-
Поліпшення психологічного стану населення в умовах довготривалої війни
-
Ефективність поетапної програми психологічних втручань для мігрантів
-
Альтернативний підхід до терапії тривожних розладів: важливість правильного титрування дози
-
Аналіз ефективності фармакотерапії депресії у жінок дітородного віку
-
Модель поетапного лікування пацієнтів із ноцицептивним болем
Содержание выпуска 4 (159), 2025
-
Психіатрія способу життя: нові горизонти для психічного здоров’я
-
Поліпшення функціонування як ключова мета лікування пацієнтів із великим депресивним розладом
-
Розлади харчової поведінки: серйозність проблеми та сучасні підходи до її вирішення
-
Антидепресант із мультимодальною дією: можливості застосування міансерину в клінічній практиці
-
Сучасні підходи до діагностування та лікування пацієнтів із кататонією
-
Фармакологічне лікування пацієнтів із шизофренією та пов’язаними з нею психозами
Содержание выпуска 3 (158), 2025
-
Всесвітній день поширення інформації про аутизм: спростовуємо поширені міфи
-
Резистентна до лікування депресія: можливості аугментації терапії
-
Фармакотерапія тривожних розладів і нейропротекція: альтернатива бензодіазепінам
-
Лікування пацієнтів підліткового віку із шизофренією: ефективність і безпека антипсихотичної терапії
-
Лікування депресії в пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ризиком її розвитку
-
Профілактична фармакотерапія епізодичного мігренозного головного болю в амбулаторних умовах
-
Стратегії зниження дозування бензодіазепінів: коли ризики переважають користь
Содержание выпуска 1, 2025
-
Когнітивні порушення судинного генезу: діагностування, профілактика та лікування
-
Лікування ажитації за деменції, спричиненої хворобою Альцгеймера
-
Постінсультні нейропсихіатричні ускладнення: типи, патогенез і терапевтичні втручання
-
Перспективи застосування препаратів на основі рослинних компонентів для лікування депресії
-
Застосування диклофенаку за неврологічних станів: перевірена ефективність і пошук нових підходів
-
Постінсультний емоціоналізм: патофізіологія, поширеність та лікування
Содержание выпуска 2 (157), 2025
-
Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи
-
Важливість співвідношення «доза-ефект» при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів
-
Медикаментозний паркінсонізм: причини, наслідки та шляхи уникнення
-
Фармакотерапія пацієнтів із шизофренією: важливість поліпшення рівня соціальної залученості
Содержание выпуска 1 (156), 2025
-
Підтримка психічного здоров’я на первинній ланці надання медичної допомоги
-
Лікування депресії в літніх пацієнтів: вплив на патофізіологію розладу, ефективність та безпека
-
Нестероїдні протизапальні препарати: багаторічний досвід та особливості застосування
-
Фармакотерапія великого депресивного розладу: пошук антидепресантів з оптимальною ефективністю
Рассылка
Будьте в курсе последних обновлений – подпишитесь на рассылку материалов на Ваш e-mail
Подписаться