Синдром емоційного вигорання в лікарів онкологічного профілю та шляхи його подолання

Синдром емоційного вигорання — одна з ключових проблем медичної психології щодо психо­логічного статусу медичного працівника та ліку­вально-діагностичної взаємодії. Вигорання формується як стресова реакція у відповідь на жорсткі виробничі та емоційні вимоги; є наслідком надмірної включеності людини у свою роботу та зменшенням часу на сімейне життя та відпочинок [1]. У МКХ-10 синдром вигорання виділений в окремий діагностичний таксон — Z 73 («проблеми, пов’язані з труднощами керування своїм життям») та кодується Z 73.0 — «вигорання».

Актуальність зазначеної проблеми зумовлена негативними наслідками вигорання, що проявляються у всіх учасників лікувальної взаємодії. В медичних працівників — зниженням продуктивності праці, низькою само­оцінкою професійної компетентності, погіршенням фізичного та психічного здоров’я, зміною діяльності, психосоціальними труднощами. У пацієнтів — зниженням якості медичної допомоги, порушенням прихильності до терапії, негативним і недовірливим ставленням до медицини, ятрогеніями, конфліктами з медичним персоналом. Для системи охорони здоров’я — погіршенням якості медичної допомоги, зниженням показників здоров’я населення, відтоком (звільненнями) кваліфікованих працівників, негативним ставленням до медицини загалом.

На формування емоційного вигорання впливають біо­соціальні, особистісні, організаційні чинники [2]. До факторів ризику розвитку вигорання належать: молодий вік спеціалістів, вік працівників понад 50 років, низький та високий фаховий рівень, жіноча стать, а також такі психологічні характеристики, як низька стресостійкість, недостатні комунікативні навички, тривожність, агресивність, сензитивність, домінування пасивних копінг-­стратегій; організаційні складові у вигляді значного робочого навантаження, неможливості приймати рішення, конфлікти в колективі, брак соціальної підтримки [2, 3, 4, 5, 6].

Протективні чинники включають психічну витривалість, високу комунікативну компетентність, навички ефективної протидії стресу, адекватний рівень самостійності в організації робочого часу та виробничих завдань, підтримка колег і керівництва [7, 8, 9, 10]. Вираженість і спектр симптомів вигорання залежать від взаємодії специфіки професійної діяльності та персональних особ­ливостей працівника.

Спеціалісти з високим адаптаційним ресурсом здатні витримувати високий рівень професійного стресу, тоді як у працівників, у яких він низький — вигорання може розвиватися і при незначних професійних труднощах.

Загалом синдром емоційного вигорання характеризують:

• складові: емоційне виснаження, деперсоналізація, відчуття професійної компетентності;
• фази: напруження, резистенції, виснаження;
• симптоми: фізичні, емоційні, поведінкові [1, 2].

Онкологічну практику від інших напрямів соматичної патології відрізняє перебування в тісному контакті та взає­модії з пацієнтами, які переживають виражений хронічний фізичний та психічний екзистенційний стрес [6, 11]. Серед лікарів онкологічного профілю високий рівень емоційного виснаження визначається у 15-25 % працівників, деперсоналізація — у 4-15 %, само­оцінка особис­тісних досягнень — у 30-65 % [12].

Чинники професійного стресу лікарів, які працюють у сфері онкології, пов’язані з:

1. Комунікацією та взаємодією з пацієнтами та членами їх сім’ї, що включають: повідомлення «несприятливих новин» хворому та його родичам; спілкування з онко­логічними пацієнтами та членами їхніх родин, які перебувають у стресовому стані та часто виявляють негативні емоції; високу складність спілкування з близькими хворого в «переломних» періодах лікування (рецидив, продовження хвороби) та на термінальній стадії захворювання.

2. Характеристиками онкологічної патології як соматичної нозології, які обумовлюють те, що: медичний персонал є «свідком» фізичних та емоційних страждань хворого; складність проблем пацієнта та неможливість їх повністю вирішити (забезпечити повне одужання); прийняття рішень, що суттєво впливають на тривалість та якість життя пацієнта.

3. Особливостями організації діяльності та вимогами до професійних навичок, а саме: значне робоче перевантаження; високі кваліфікаційні вимоги; необхідність підвищення професійного рівня (курси, конференції, ознайомлення з публікаціями).

Зміни, спричинені вигоранням, мають несприятливі наслідки для здоров’я та професійної діяльності спеціалістів, що обумовлює потребу в їхній підтримці та забезпеченні необхідними знаннями і вміннями проти­діяти професійному стресу, зберігати здоров’я та кваліфіковані кадри в системі охорони здоров’я [8, 9, 11].

Матеріали та методи дослідження

В дослідженні брали участь 41 лікар онкологічного профілю (56,1 % жінок та 43,9 % чоловіків). Учасників опитування було поділено на дві групи: лікарів хіміо­терапевтів і променевих терапевтів об’єднано в групу лікарів-­онкологів терапевтичного профілю (ТП, n = 24), а лікарів-онкологів, які проводили хірургічне протипухлинне лікування, віднесено до групи хірургічного профілю (ХП, n = 19). Середній вік опитуваних становив 37,8 ± 6,5 років, стаж роботи варіював від 3 до 18 років.

Для оцінювання синдрому емоційного вигорання використано опитувальник MBI-HSS К. Маслач та С. Джексон (Maslach Burnout Inventory-Human Service Survey). За структурою MBI-HSS має три шкали, що досліджують складові вигорання: емоційне виснаження, деперсоналізацію та ставлення до професійних досягнень [13]. Емоційне виснаження відображає почуття емоційної спустошеності й втоми, зумовлене власною роботою. Деперсоналізація включає дистанціювання та розвиток негативного ставлення до своїх колег і пацієнтів. Оцінка особистісних досягнень віддзеркалює самооцінку продуктивності, ефективності, досягнень спеціаліста у професійній діяльності, або виникнення почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній. Статистичну обробку даних проводили за допомогою MS Excel.

Результати дослідження

Вираженість емоційного виснаження серед онкологів становила — 14,8 ± 9,9 балів (14,0 ± 10,9 балів у ТП та 15,8 ± 8,8 балів у ХП), деперсоналізації — 5,1 ± 3,7 балів (відповідно 4,5 ± 4,1 та 5,7 ± 3,1 балів) та оцінки професійних досягнень — 36,4 ± 6,7 балів (37,0 ± 7,2 та 35,7 ± 6,3 балів) (табл. 1).

Таблиця 1. Рівні прояву компонентів вигорання в лікарів-онкологів Таблиця 1. Рівні прояву компонентів вигорання в лікарів-онкологів

Таблиця 2. Структура компонентів емоційного вигорання Таблиця 2. Структура компонентів емоційного вигорання

У структурі емоційного виснаження 53,7 ± 5,0 % припадало на низьку вираженість цієї складової, 31,7±4,7 % — на середню та 14,6±3,5 % — на високу (табл. 2). Низький рівень деперсоналізації виявлено у 63,4 ± 4,8 % лікарів, середній та високий у 31,7 ± 4,7 % та 4,9 ± 2,2 % відповідно. Достатньо задоволеними своєю професійною діяльністю були 39,0 ± 4,9 % онкологів, помірно задоволеними — 36,6 ± 4,8 % та незадоволеними — 24,4 ± 4,3 % опитуваних.

Таблиця 3. Структура компонентів емоційного вигорання залежно від лікувального профілю спеціалістів

Таблиця 3. Структура компонентів емоційного вигорання залежно від лікувального профілю спеціалістів

Аналіз структури компонентів емоційного вигорання, залежно від їхньої спеціалізації, виявив низку відмінностей (табл. 3). Так, у лікарів-онкологів терапевтичного профілю була більшою кількість осіб із низьким рівнем емоційного виснаження (59,1 ± 4,9 % у ТП проти 47,4 ± 5,0 % у ХП), у лікарів хірургічного профілю — з високим рівнем (9,1 ± 3,7 % проти 15,8 ± 3,6 %), натомість розподіл щодо середньої вираженості складової не відрізнявся (31,8 ± 4,7 % проти 36,8 ± 4,8 %).

Стосовно деперсоналізації в опитуваних із групи ТП також була більшою частка осіб із низьким рівнем зазначеної складової (72,7 ± 4,5 % у ТП проти 57,9 ± 4,9 % у ХП), у лікарів із групи ХП — середнім рівнем (22,7 ± 4,2 % проти 42,1 ± 4,9 %), тоді як високі показники спостерігалися лише в онкологів терапевтичного профілю (4,6 ± 2,1 % проти 0 %).

Поміж лікарів-онкологів, незалежно від профілю роботи, кількість спеціалістів із низькими, середніми та високими показниками особливо не відрізнялася (27,3 ± 4,5 % у ТП та 26,4 ± 4,4 % у ХП; відповідно 31,8 ± 4,7 % проти 36,8 ± 4,8 %; 40,9 ± 4,9 % та 36,8 ± 4,8 %).

Лише у 22,7 % лікарів, які працювали в онкології, всі три складові емоційного вигорання фіксувались нормативними, а 4,5 % — мали найвищі показники за досліджуваними параметрами.

Обговорення

Провідними ознаками емоційного вигорання в лікарів-­онкологів були відчуття емоційної спустошеності, тривога, зниження настрою, розширення сфери економії емоцій, психоемоційна та особистісна відстороненість, зниження продуктивності праці, незадоволення собою, дистанціювання від пацієнтів і колег.

Відмінності у структурі складових емоційного вигорання поміж лікарів-онкологів терапевтичного та хірургічного профілю обумовлювалися специфікою професійної діяльності — функціональними обов’язками та особливостями хворих, яких вони лікували. Призначення оперативного лікування в онкології можливе на ранніх стадіях захворювання, відповідно лікарі-­хірурги одними з перших взаємодіяли з хворими та зіштовхувалися з «первинною» психічною реакцією пацієнтів на хворобу.

Часто наслідки хірургічного втручання мали інвалідизу­­ючий характер і посилювали дистрес хворих. Хіміо­терапевти та радіологи переважно взаємодіяли з пацієнтами, у яких захворювання діагностовано на пізніших стадіях розвитку, що означало гірший прогноз, суттєве зниження фізичного здоров’я, психічні розлади обумовлені не лише психогенними, а й органічними чинниками. Протипухлинне лікування хіміопрепаратами чи опромінення також супровод­жувалися вираженими побічними ефектами.

Робота з онкологічними хворими, які перебували в стані психічного стресу, потребувала від лікарів не лише високої медичної кваліфікації, але й низки психологічних компетенцій. Необхідність в інформації та практичних навичках із питань лікувальної взаємодії виражали 82,9 % лікарів-онкологів.

Практичне розв’язання проблеми емоційного вигорання в лікарів, які працюють у сфері онкології, полягає в розробці та впровадженні комплексної програми психо­освіти та тренінгів із лікувальної взаємодії. Для лікарів-­онкологів є вкрай важливим розвиток таких психологічних компетенцій, як:

• інформованість щодо психології хворого, медичного працівника, лікувальної взаємодії, психоонкології;
• здатність розпізнавати ознаки психічних порушень, показання до залучення спеціаліста з психічного здоров’я до допомоги хворому;
• уміння встановлювати та підтримувати достатній для реалізації лікувальних завдань контакт із пацієнтом, зважаючи на його індивідуально-психологічні особ­ливості та психосоціальну ситуацію;
• навички для повідомлення діагнозу або невтішних новин;
• визначення оптимальної психологічної стратегії спілкування з хворим та його родиною на етапах лікувального процесу, яка б забезпечувала в пацієнта високий рівень прихильності до лікування;
• комунікативна компетентність: володіння психологічними інструментами контролю за діалогом, уміння в доступній формі донести до хворого важливу інформацію щодо лікування його захворювання, мотивувати до застосування протипухлинної терапії, обґрунтовувати зміни лікувальної тактики згідно з клінічними завданнями, робота з запереченнями, ефективні стратегії розв’язання конфліктних ситуацій;
• методи протидії психічному стресу та зменшення психічного напруження в безпечний для здоров’я спосіб;
• time-менеджмент;
• self-менеджмент і розвиток soft-skills.

Висновки

Провідними ознаками емоційного вигорання в лікарів-­онкологів є відчуття емоційної спустошеності, тривога, зниження настрою, розширення сфери економії емоцій, психоемоційна та особистісна відстороненість, зниження продуктивності праці, незадоволення собою, дистанціювання від пацієнтів і колег. Відмінності в проявах емоційного вигорання серед лікарів-онкологів терапевтичного та хірургічного про­філю обумовлюються саме специфікою професійної діяльності — функці­о­нальними обов’язками та особливостями стану хворих. Лікарі-онкологи потребують розвитку не лише медичних, але і психологічних компетенцій, що зумовлено роботою з пацієнтами, які пере­живають високий рівень психічного стресу.

Розробка та впровадження комплексної програми ­медико-психологічної допомоги для лікарів, що включає психоосвіту та тренінги з лікувальної взаємодії, є одним із практичних рішень проблеми емоційного вигорання в онкології. Проведене дослідження схвалене локальною етичною комісією. Всі обстежені особи надали інформовану згоду на участь у дослідженні.

Література

1. Professyonal’noe vigoranye u medytsynskykh rabotnykov [book] / L.N. Yurieva. — Kyiv : Sphere, 2004.

2. The phenomenon of «burnout» in foreign psychology: empirical research / V.E. Orel // Journal of Practical Psychology and Psychoanalysis. — 2001. — V. 3. — P. 76-97.

3. The syndrome of emotional burnout in pediatricians who work at different levels of care / O.K. Koloskova, T.M. Belous, V.V. Belous //Bukovina Medical Journal. — 2013. — V. 4(68). — P. 79-82.

4. Syndrom emotsiynoho vyhorannya sered medychnykh pratsivnykiv psykhiatrychnoyi sfery [web] / I.P. Nazarenko // News of medicine and pharmacy. — 2011. — P. 383.

5. Psychological features of emotional burnout in ambulance doctors/ T.V. Pastryk // Psychological perspectives. — 2011. — V. 17. — P. 86-192.

6. Specificity of emotional burnout syndrome in oncologists / O.S. Sudakova // Medical Psychology. — 2012. — V. 4. — P. 92-96.

7. Burnout among psychosocial oncologists: an application and extension of the effort-reward imbalance model / V. Rasmussen, A. Turnell, P. Butow et al. // Psychooncology. — 2016. — V. 25(2). — P. 194-202.

8. Perceptions of Burnout, Its Prevention, and Its Effect on Patient Care as Described by Oncology Nurses in the Hospital Setting / K. Russell // Oncol Nurs Forum. — 2016. — V. 43(1). — P. 103-109.

9. Strategies to promote coping and resilience in oncology and palliative care nurses caring for adult patients with malignancy: a comprehensive systematic review / L. Gillman, J. Adams, R. Kovac et al. // JBI Database System Rev Implement Rep. — 2015. — V. 13(5). — P. 31-204.

10. Burnout and associated factors among members of the Society of Gynecologic Oncology / K.S. Rath, L.B. Huffman, G.S. Phillips et al. //American Journal of Obstetrics Gyne­colo-gy. — 2015. — V. 13(6). —P. 1001-1009.

11. The effectiveness of correction emotional burnout in oncologists as one of the indicators of quality of care for patients with cancer / G.Y. Vasilyeva //Medical perspectives. — 2010. — V. 15(1). —P. 81-83.

12. Psycho-Oncology / J.C. Holland, W.S. Breitbart, P.B. Jacobsen et al. — Oxford : Oxford University press, 2015.

13. Job Burnout / C. Maslach, W.B. Schaufeli, M.P. Leiter // Annual Review of Psychology. — 2001. — V. 52. — P. 397-422.

Оригінальний текст документа читайте на сайті https://uk.e-medjournal.com

Психосоматична медицина та загальна практика. — 2017. — Т. 2, № 1 : e020125