Предиктори, дескриптори та складові емоційного вигорання у лікарів-психіатрів під час війни: взаємозв’язки, комплексна і математична моделі розвитку та прогнозу

Концепція несприятливих психоемоційних реакцій у медичних працівників у зв’язку з профе­сійною діяльністю налічує кілька тисячоліть: ще за часів Гіппократа було описано випадки поганого самопочуття, депресії та самогубств у лікарів [1]. Далі ­періодично публікували роботи, які містили опис психопатологічних феноменів (як-от депресія, тривога, втомлюваність, дратівливість) та психологічних змін (як-от розчарування, апатія, песимізм), що були пов’язані з профе­сійною діяльністю або надмірним ­інтелектуальним чи емоційним навантаженням [2, 3].

Першою відомою науковою роботою, що використовує термін «вигорання» для позначення негативних психічних змін у зв’язку з професійною діяльністю, є ­публікація H. B. Bradley (1969), у якій описано психологічну ­втому в персоналу центру лікування молодих правопорушників [4]. Згодом H. J. Freudenberg (1974) використав цей термін у своїй статті «Вигорання персоналу», у якій ­ішлося про психологічні зміни у персоналу клініки для нарко­залежних. Ці зміни охоплювали відчуття висна­ження, спричинене надмірними вимогами до роботи, пригніченість, а також фізичні симптоми, зокрема головний біль і безсоння, дратівливість, емоційну лабільність та замкнутість мислення [5]. Зокрема, 2015 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) схвалила концепцію ­вигорання, яка не класифікувала емоційне вигорання як медичний стан чи психічний розлад; ця концепція була модифікована і удосконалена 2022 року [6].

На думку M. L.S. Vachonetal. (2015), в основі ­вигорання лежить моральний дистрес, який виникає, коли лікар усвідомлює моральну проблему, може визначити засіб, але не може вжити заходів через внутрішні чи ­зовнішні обмеження; така неспроможність діяти етично змушує ­лікаря відчувати себе скомпрометованими у ­виконанні власних обов’язків [7]. При цьому «моральна травма» — психологічна травма внаслідок того, що людина ­брала участь або була свідком подій, які вважає морально неприйнятними, протиправними або недостойними — має кумулятивний ефект, і, накопичуючись, зрештою призводить до вигорання. На противагу цьому, «моральний успіх» має місце там, де умови роботи заохочують до ефективного спілкування у морально та етично прийнятних позитивних ситуаціях, що забезпечує сприятливі результати і професійне та особистісне зростання лікаря.

«Етичне середовище» описується як таке, де ­етичними проблемами можна вільно ділитися, обговорювати та дослі­джувати їх, що можна розглядати як процес колек­тивного навчання, що є перепоною на шляху ­моральних страждань; моральний успіх є важливою частиною того, що у філософії описується як самовдоволення, яке, безумовно, передбачає і задоволеність своєю професійною діяльністю [8]. Умови праці медичного ­персоналу та їх наслідки значною мірою залежать від економічного та соціального контексту, і є надчутливими до масштабних соціальних ­потрясінь і трансформацій, як-от економічні кризи чи надзвичайні ситуації [9, 10].

Це повною мірою було під­твер­джено під час пандемії, ­зумовленої COVID-19, коли надавачі медичних послуг виявилися особливо вразливими до емоційного стресу як внаслідок безпосередніх ризиків, пов’язаних з інфікуванням, так і під ­впливом загалом типових для медичної сфери більшої і ненормованої тривалості робочого часу, емоційної залученості та необхідності приймати ­важливі емоційно обтяжливі рішення під тиском високої відпові­дальності та обмежених ресурсів [11, 12].

Мета роботи — ідентифікація предикторів, дескрипторів і складових емоційного вигорання у лікарів-­психіатрів під час війни для розуміння взаємозв’язків між ними як основи побудови терапевтичних підходів до профілактики і елімінації ознак емоційного ­вигорання у ­згаданого контингенту.

Матеріали та методи дослі­дження

Вибірка дослі­дження, сформована з дотриманням принципів біомедичної етики та на підставі інформованої ­згоди, налічувала 120 лікарів-психіатрів, які працювали у м. Київ у період із 24.02.2022 до закінчення 2022 р. ­Критерієм стратифікації обстежених на групи була наявність і вираз­ність ознак професійної дезадаптації у ліка­рів-психіатрів, що віддзеркалювало рівень їхнього ­емоційного ­вигорання. Це виконувалось за допомогою опитувальника «Оцінка професійної дезадаптації», розроб­леного Н. О. Родіною і адаптованого для оцінювання стану працівників різних професій М. А. ­Дмитрієвою (2003), та мето­дики «Діагностика рівня емоційного виго­рання» В. Бойка.

За отриманими результатами, обстежені були розподілені на три групи:

1) перша, ОГ1-30,8 % (37 осіб) — лікарі без ознак професійної дезадаптації та з низьким рівнем емоційного виго­рання;

2) друга, ОГ2-47,5 % (57 осіб) — особи з ознаками професійної дезадаптації та помірним рівнем емоційного виго­рання;

3) третя, ОГ3-21,7 % (26 осіб) — респонденти з ­клінічно окресленою й виразною професійною дезадаптацією та висо­ким рівнем емоційного вигорання.

Для оцінювання стану параметрів, що становлять складові емоційного вигорання, використовували клініко-­психопатологічний, психо­метричний і психодіагностичний методи дослі­дження. Клініко-психопатологічну складову емоційного виго­рання вивчали за допомогою опитувальника депресії А. Beck (Beck Depression Inver­tory, 1961); методики дослі­дження реактивної та осо­бистісної тривожності C. Spilberger у модифікації Ю. Л. ­Ханіна (1979); шкал депресії та тривоги М. Hamilton (Hamilton Rating Scale for Depression — HRDS, Hamilton Anxiety Rating Scale — HARS) (М. Hamilton, 1959; 1960); опитувальника виразності психопатологічної симпто­матики Symptom Check List-90-Revised — SCL-90-R (Dero­gatis etal. [адаптація Н. В. Тарабріної], 2001).

Психо­соціальну складову професійної дезадаптації та емоційного вигорання оцінювали за станом таких пара­метрів, як соціально-психологічна адаптація/дезадапта­ція (за методикою C. Rogers and R. F. Dymond) та якість життя (за шкалою H. Mezzich в адаптації Н. О. Марути). Особливості копінг-поведінки лікарів-психіатрів досліджу­вали з використанням опитувальника «Способи дола­ючої поведінки» R. Lazarus and S. Folkman (2007). ­

Діагностику рівня емоційного інтелекту виконували з використанням опитувальника EQ Н. Холла (2001); дослі­дження охоплювало визначення емоційної обізнаності, уміння управляти своїми емоціями, а також рівня само­мотивації та емпатії. Статистичний аналіз отриманих результатів виконано за допомогою непараметричного тесту Манна–­Уїтні (визначення розбіжностей), та методу рангових кореляцій Спірмена (оцінка кореляційних зв’язків).

Результати дослі­дження та їх обговоренняЕмоційне вигорання та професійна дезадаптація

У лікарів-­психіатрів, які працюють у період війни у м. Київ, було виявлено широкий спектр виразності ­ознак емоційного вигорання та порушень професійної дезадаптації — від їх відсутності до високого рівня. У більшості обстежених (47,5 %) показники емоційного вигорання та дезадаптації ­відповідали помірному рівню (цей рівень потребує медико-психологічної допомоги ­фахівців із реадаптації). Значною (30,8 %) була також ­питома вага лікарів із низьким рівнем емоційного вигорання та професійної дез­адаптації (для таких лікарів може бути рекомендовано проведення консультативної роботи превентивного спряму­вання).

Істотно меншою (21,7 %) була частка ліка­рів із виразним й високим рівнями ­емоційного вигорання та дезадаптації (такі лікарі потребують обов’язкового втручання ­фахівців для невідкладних медико-психо­логічних ­заходів, впровадження програми з реадаптації або зміни професійної діяльності). У лікарів-психіатрів з ознаками емоційного вигорання та професійної дезадаптації різного ступеня тяжкості виявлено ознаки депресивних і тривож­них ­розладів, при ­цьому виразність ­симптомів тривоги була вищою, ніж депресії. У лікарів з окремими ­ознаками дезадаптації ознаки депресії відповідали ­легкому, а тривоги — серед­ньому рівню, тоді як у лікарів з оформле­ною дезадаптацією були ознаки депресивних розладів близького до середнього рівня, а показники тривоги — серед­нього або високого рівня.

Лікарям-психіатрам з ознаками емоційного вигорання та професійної дезадаптації різного ступеня тяжкості були притаманні ознаки широкого спектра психопато­логічної симптоматики різної інтенсивності й варіативності, провідне місце серед якої посідають ознаки депресії, три­воги, сома­тизації та обсесивно-компульсивної симптоматики. При ­цьому в лікарів без ознак дез­адаптації показники виразності психопатологічної симптоматики ­відповідали низькому, а у лікарів з ознаками дезадаптації — середньому і підвищеному ­рівню. Най­вищі показники виразності психопатологічної симптоматики було виявлено у ­групі лікарів з оформленою дез­адаптацією, і значуще нижчі — у групі лікарів з окремими ознаками дезадаптації. У більшості лікарів-психіатрів, що працюють під час війни у м. Київ, встановлено ті чи інші ­ознаки соціально-­психологічної дезадаптації ­різної виразності, та погіршення якості життя, наявність і виразність яких залежать від рівня професійної дезадаптації та емоційного вигорання.

У лікарів-психіатрів без ознак професійної дез­адаптації з низьким рівнем емоційного виго­рання, показники соціально-­психологічної адаптації є у ­межах норми, у ­лікарів з окремими ознаками професійної дез­адаптації з помірним рівнем емоційного вигорання — пере­важно на межі норми / дезадаптації, а лікарі-психіатри з оформленою ­дезадаптацією та високим рівнем ­емоційного виго­рання ­характеризуються низькою адаптацією й виразною соціально-психологічною дезадаптацією.

Встановлено значущу зворотну кореляцію між ­рівнями професійної дезадаптації та соціально-психологічної адаптації, й, відповідно, пряму кореляцію між зростанням рівня професійної дезадаптації та збільшенням ­ознак соціально-психологічної дезадаптації у лікарів-психіат­рів, причому кореляційний зв’язок визначено на рівні ­помірного та сильного. Для лікарів-психіатрів з ­ознаками професійної дезадаптації характерним є значуще погіршення якості життя у всіх ключових сферах, а ­найбільше зниження якості життя спостерігалося у лікарів з клі­нічно окресленою ­професійною дезадаптацією та ­виразною соціально-психо­логічною дезадаптацією.

Як показники соціально-психологічної адаптації, так і показ­ники ­якості життя продемонстрували значущі зворотні кореляції з виразністю психопатологічної симптоматики, яка належить до психопатологічного кластера професійної дез­адаптації і емоційного вигорання. Значущу тісну ­зворотну кореляцію ­мають показники соціально-психо­логічної адаптації та депресії й тривоги (як за об’єктивною, так і за суб’єктивною оцінкою), а показники ­якості життя виявили зна­чущі зворотні кореляції з виразністю психопатологічної симптоматики, найбільш тісні у сфері ­суб’єктивного благо­получчя / задоволеності, менш тісні — у сфері вико­нання соціальний ролей, і найменш тісті — у сфері ­зовнішніх життє­вих умов. Вивчення актуального копінг-­репертуару обстежених також виявило суттєву різницю залежно від ­наявності та виразності емоційного ­вигорання та професійної дезадаптації (рис. 1, 2).

Рисунок 1. Показники виразності копінг-стратегій конфронтаційного копінгу, дистанціювання, самоконтролю та пошуку соціальної підтримки за опитувальником «Способи долаючої поведінки» R. Lazarus, S. Folkman (у балах) у лікарів-психіатрів із різним ступенем професійної дезадаптації (квадратами позначено медіани значень, прямокутниками — інтерквартильний діапазон, горизонтальними рисками — діапазон значень показників)

Рисунок 2. Показники виразності копінг-стратегій прийняття відповідальності, втечі-уникнення, планування розв’язання проблеми та позитивної переоцінки за опитувальником «Способи долаючої поведінки» R. Lazarus, S. Folkman (у балах) у лікарів-психіатрів із різним ступенем професійної дезадаптації (квадратами позначено медіани значень, прямокутниками — інтерквартильний діапазон, горизонтальними рисками — діапазон значень показників)

У лікарів-психіатрів без ознак емоційного ­вигорання та професійної дезадаптації (ОГ1) були виявлено ­високі значення показників за конструктивними копінг-страте­гіями пошуку соціальної підтримки та ­планування розв’язання проблеми. Стратегія пошуку соціальної підтримки пов’язана з намаганням індивіда ­розв’язувати ­проблеми завдяки залученню зовнішніх соціальних ­ресурсів, актив­ному пошуку інформаційної, емоційної та змістовної підтримки з боку інших осіб, ­орієнтації на взаємо­дію з близькими, очікуванню від них уваги, поради та спів­чуття. Вона може реалізуватися або ­через пошук інформа­ційної підтримки (звернення індивіда до осіб, яких він ­вважає експертами у проблемі, а також до ­тих, які, на ­думку інди­віда, володіють необхідною ­інформацією), або ­через ­пошук емоційної підтримки (бажання ­індивіда бути почутим, ­дістати емпатію і розділити з кимось ­власні ­емоції та пере­живання), або через пошук ­переважно ­дієвої підтримки, коли індивід відчуває потребу в ­допомозі конкрет­ними діями.

Стратегія планування розв’язання проблеми є найконструктивнішою, і передбачає її подолання ­завдяки цілеспрямованому аналізу ситуації, можливим варіан­там поведінки, і напрацюванню стратегії вирішення наявних проблемних питань через планування власних дій, з урахуванням ­досвіду, об’єктивних умов та ресурсів особистості. Водно­час домінуючою копінг-страте­гією у лікарів-психіатрів без ознак емоційного ­вигорання та професійної дезадаптації виявилася стратегія само­контролю, що асоцію­ється з намаганням подолати негативні переживання, пов’язані зі стресовою ­ситуацією, ­через цілеспрямоване стримування і ­пригнічення емоцій, зменшення їхнього впливу на оцінку ситу­ації та ­вибір поведінки, підвищений рівень контролю за власними ­діями, а також прагнення до ­оволодіння своїми ­емоціями, приховати від оточення ­власні ­переживання і вчинки, ­пов’язані зі стре­совою ситуа­цією, надмірною вимогливістю до себе, що призводить до надконтро­лю за власною поведінкою.

Обстежені лікарі-психі­атри ­мали ­високі ­кількісні показники за цією страте­гією (> 90 ­балів). На нашу ­думку, високі показники за цією стратегію у лікарів-психі­атрів можуть бути пояс­нені особ­ливостями їхньої професійної ­діяльності, що перед­бачає необхідність стримування емоційних реак­ції та демонстрацію спокою і впевненості ­перед ­психічно хворими паці­єнтами. Підтвер­дженням цього, на нашу думку, є ­також високі значення ­показників за копінг-стратегіями прийняття відповідальності, дистан­ціювання та пози­тивного переоцінювання, що також є пріоритетними у копінг-репертуарі ліка­рів-психіатрів. Стратегія прийняття відповідальності передбачає ­визнання індивідом власної ролі у виник­ненні проблеми, а також прийняття на себе відповідальності за її розв’язання, що за помірного вико­ристання є конструктивним внаслі­док прагнення індивіда до ­розуміння зв’язку між власними діями та їх ­наслідками і готовності ­через аналіз поведінки змінювати її.

Водночас за надмірної виразності цієї стратегії можлива невиправдана самокритика, переживання провини і незадоволеність собою, що сприяє розвитку депресивних станів. У лікарів-психіатрів, на нашу думку, ­активне використання цієї стратегії опосередковане ­професійною діяльністю, насамперед, високою відповідальністю ­психіатра та неможливістю у значній кількості випадків перекласти відповідальність за стресові і конф­ліктні ситуа­ції на пацієнта через нездатність психіат­ричних хворих усвідомлювати власні дії та їх наслідки, і необхідність для лікаря-психіатра брати на себе частину відповідальності за їхню поведінку. Активне ­використання психіатрами копінг-стратегії дистанціювання, що полягає у нама­ганні подолати негативні переживання ­завдяки суб’єктивному зменшенню їх значення та зниженню власного ­емоційного ­залучення у проблему, використання ­інтелектуальних прийомів раціо­налізації, ­відсторонення, переключення ­уваги, знецінення, гумору тощо, на наш погляд, теж ­тісно пов’язане з професійною діяльністю і відображує бажання психіатра дистанціюватися від потужного професійного стресу і спілкування з хворими з ­важкими ­порушеннями ­психіки. Стратегія ­позитивного переоціню­вання, що перед­бачає ­подолання негативних пере­живань завдяки позитивному пере­осмисленню проблеми та ставлення до неї як ­стимулу для ­особистісного ­розвитку, з орієн­тацією пере­важно на філо­софське, ­надособистісне осмис­лення проблеми із залученням її до ширшого кон­тексту самороз­витку особистості, за актив­ного вико­ристання її лікарями-­психіатрами також допомагає їм зменшити професійне стресове навантаження.

Загалом, слід зазначити, що копінг-репертуар лікарів-­психіатрів без ознак емоційного вигорання та професійної дезадаптації виявився доволі значним, і охоплював широ­кий спектр різноманітних копінг-стратегій. Натомість лікарі-психіатри з окремими ознаками ­емоційного вигорання та професійної дезадаптації (ОГ2) продемонстрували суттєве збідніння копінг-репертуару зі змі­щен­ням його у бік використання неконструктивних копінг-­стратегій. Так, єдина стратегія ­самоконтролю у цій групі могла розглядатися як така, що є пріоритетною для обсте­жених (показник > 60 балів), і ще за двома стратегіями — пошуку соціальної підтримки та прийняття відповідальності — показник наближався до цієї межі. На нашу думку, таке збідніння копінг-­репертуару відображає насамперед ознаки емоційного вигорання і пов’язаної з ним наростаючої невротизації, яка супрово­джується загальним зниженням якості та різноманіття психічної ­діяльності, зниженням енергетичного потенціалу та висна­женням.

Щодо лікарів-психіатрів з оформленим ­емоційним ­вигоранням та професійною дезадаптацією (ОГ3), то ­їхній копінг-репертуар, окрім суттєвого збідніння, ­вирізнявся домінуванням неконструктивної стратегії конфронтаційного копінгу, що зосере­джується на розв’язанні проблем через не завжди цілеспрямовану поведінкову активність, спрямовану на відреагування негативних емоцій, пов’язаних з акту­альними труднощами, з імпульсивністю поведінки, упертістю, ворожістю та конф­ліктністю, ­трудно­щами у плануванні дій, прогнозуванні результатів діяльності та корекції власної поведінки; причому така поведінка втрачає цілеспрямованість і є лише засобом роз­рядки емоційної напруги. Загалом ця копінг-стратегія ­розглядається як неконструктивна, сприяє посиленню соціальної дез­адаптації, а її переважання у лікарів-психіатрів з оформле­ним емоційним виго­ранням і професійною дезадаптації є законо­мірним. Ще ­однією неконструктивною копінг-стратегією, характерною для лікарів-психіатрів ОГ3, виявилася стратегія втечі-уникнення, показник за якою наближається до 60 ­балів, що дає змогу розглядати її, нарівні зі стратегією конфрон­таційного копінгу, основою копінг-репер­туару ­лікарів-психіатрів згаданої групи.

Для цієї стратегії ­характерні намагання подолати негативні переживання через реагування за типом ухи­ляння, заперечення проб­леми, невиправданих очікувань, від­волікання, фантазування тощо. Стратегія втечі-­уник­нення тісно пов’язана з неефективною поведінкою у ­стре­сових ситуаціях, насамперед, із запереченням та ігноруван­ням проблеми, ухилянням від відповідальності та активних дій щодо усунення труднощів, пасивністю, нетерпінням, роздра­туванням, а також зі схильністю до адиктивної пове­дінки для розрядки емоційної ­напруги. За даними дослі­джен­ня особ­ливостей емоційного ­інтелекту вияв­лено ­загальну законо­мірність щодо його зменшення у міру поглиблення емоційного виго­рання та про­фесійної дез­адаптації (рис. 3).

Рисунок 3. Показники емоційного інтелекту (у балах) у лікарів-психіатрів із різним ступенем емоційного вигорання та професійної дезадаптації (квадратами позначено медіани значень, прямокутниками — інтерквартильний діапазон, горизонтальними рисками — діапазон значень показників)

Концепція емоційного інтелекту

Емоційний інтелект сьогодні розглядається як один із ключових чинників, здатних проти­діяти ­розвитку емоційного вигорання і ­пом’якшенню його ознак у ­медичних працівників. Модель співвідношення емоційного виго­рання та емоційного інтелекту продемонструвала ­тісну взаємодію професійного вигорання, несприятливих умов праці, зокрема насильство на робочому місці, з одного боку, і емоційного інтелекту як чинника протидії цим явищам [123]. P. Salovey and J. D. Mayer (1990) ­визначають емоційний інтелект як здатність ­розпізнавати, ­розуміти та регулювати власні емоції та емоції інших ­осіб, розріз­няти їх і використовувати цю інформацію для керу­вання власними думками та діями [125].

Ця концепція емоційного інтелекту містить такі ­чотири ­виміри: 1) оцінка власних емоцій; 2) оцінка емоцій сторонніх осіб; 3) ­регулювання емоцій; 4) використання емоцій. Також ця концепція приділяє увагу ­врахуванню індивідуальних відмінностей у керуванні емоціями, що робить емоційний інтелект необхідною умовою для таких ключових навичок, як спілкування, впевненість у собі, емпатія, креативність, чутливість, само­свідомість і само­контроль. Оцінювання парціаль­ного (за окремими сферами) емоційного інтелекту допомогло встановити, що у лікарів-психіатрів без ознак емоційного вигорання та професійної дез­адаптації (ОГ1) рівень емоційної обізнаності наближається до висо­кого, а у ліка­рів-психіатрів з окре­мими ­ознаками дезадаптації (ОГ2) та з оформленою дез­адаптацією (ОГ3), є серед­нім. При цьому розбіжності щодо показників між ­усіма групами є статистично ­значущими (p < 0,01). Показ­ник керу­вання власними ­емоціями у всіх групах відповідав ­середньому ­рівню, при цьому в ліка­рів ОГ1 він був найвищим, а у ліка­рів ОГ3 — найнижчим. ­Розбіжності статистично зна­чущі за порів­няння показника у групі ліка­рів ОГ1 із показниками респондентів двох інших груп (p < 0,01). Показник само­мотивації у ліка­рів-психіатрів ОГ1 був наближеним до високого, а у ліка­рів-психіатрів ОГ2 та ОГ3 — серед­нім. Розбіжності статистично ­значущі за порівняння всіх груп (p < 0,01). Натомість показ­ник емпа­тії у лікарів-психіат­рів ОГ1 відповідав серед­ньому ­рівню, у ліка­рів ОГ2 — серед­ньому, ближче до низького, а у лікарів ОГ3 — низькому ­рівню. ­Розбіжності ­статистично зна­чущі за порівняння всіх груп (p < 0,01). Значення показника розпізнавання емоцій ­інших осіб у всіх лікарів-­психіатрів відповідало висо­кому рівню, що узго­джується з особливостями професії лікаря-­психіатра; при цьому в лікарів ОГ1 цей показник був найвищим, а у лікарів ОГ3 — найнижчим. Розбіжності статистично значущі за порівняння всіх груп (p < 0,01).

Комплексна модель емоційного вигорання

Ґрунтуючись на даних нашого дослі­дження, було запропоновано комплексну модель емоційного ­вигорання у лікарів-­психіатрів із різними ступенями ­професійної дезадап­тації, що охоплює індивідуально-­психологічні, психо­пато­логічні, психосоціальні, професійні чинники, а також ­рівень емоційного інтелекту. Відповідно до цієї моделі було виокремлено п’ять кластерів: персоно­логічний, психопатологічний, психосоціальний, професійно-дезадаптивний та емоційно-інтерперсональний. Результати кількісного оцінювання взаємозв’язку між виразністю ­емоційного виго­рання і його складовими, та чинниками, що входять до ­складу відповідного кластера, наведено у таблиці 1.

Таблиця 1. Результати однофакторного непараметричного кореляційного аналізу зв’язків між виразністю ознак емоційного вигорання та станом персонологічних, психопатологічних, психосоціальних, професійних та емоційно-інтерперсональних показників

Аналіз взаємозв’язків між чинниками допоміг вста­новити, що у розвитку емоційного вигорання у лікарів- психіатрів значущу роль відіграють персонологічні, ­психопатологічні, психосоціальні, професійні чинники, однак, найваго­мішим є значення емоційно-інтерперсонального чинника, тобто емоційного інтелекту.

Так, серед персонологічних чинників актуальними є виразність особистісної тривоги, що пов’язані з емоційним вигоранням прямим кореляційним зв’язком (зростання рівня особистісної тривоги супрово­джується збільшенням вигорання) помірної сили. Актуальними ­персонологіч­ними чинниками виявилися також особливості копінг-­пове­дінки, що використовує індивід для ­подолання проблемних ситуацій.

При цьому високий рівень емоційного виго­рання був пов’язаний із більшою виразністю некон­структивних ­копінг-стратегій конфронтації та втечі-­уникнення (­зв’язок прямий) і з меншою виразністю відносно конструктивних ­копінг-стратегій планування розв’язання проблеми, ­пошуку соціальної підтримки, пози­тивної переоцінки, дистан­ціювання, самоконтролю та прийняття відповідальності. Психопатологічні чинники також виявили значущий зв’язок з емоційним вигоранням. Так, афективні ­порушення у вигляді депресії і тривоги були пов’язані з емоційним вигоранням прямим кореляційним зв’язком помірної сили. Серед інших психопатологічних симптомів важливими виявилися міжособистісна сензитивність, ворожість, ­обсесивно-компульсивні розлади, соматизація та фобічна тривожність. Психосоціальні чинники пов’язані з емоційним вигоранням через ознаки психо­соціальної дезадаптації та зменшення адаптації (зв’язок помірної сили, у разі зменшення рівня адаптації емоційного ­вигорання збільшується), а також через зниження якості життя (зв’язок зворотний, помірної сили, у разі ­збільшення ознак емоційного вигорання, якість життя в усіх сферах знижується). Найтісніше з емоційним вигоранням були пов’язані такі сфери: психологічне (емоційне) благо­получчя, само­обслуго­вування та незалежність дій, між­особистісна взаємо­дія та працездатність.

Професійна дезадаптація виявилася одним із найвагоміших чинників в емоційному вигоранні лікарів-психіат­рів. Значення коефіцієнта кореляції між емоційним виго­ранням і показником професійної дезадаптації від­повідає сильному прямому зв’язку (у разі наростання ознак професійної дезадаптації зростає емоційне вигорання). Значущі прямі коре­ляції було виявлено також між ­окремими показни­ками професійної дезадаптації та емоційного виго­рання. Однак найтісніші зв’язки емоційного вигорання ­виявлено з показниками емоційного інтелекту.

Так, показник ­напруги в структурі емоційного ­вигорання був пов’язаний прямим сильним кореляційним ­зв’язком із показником емоційної обізнаності, самомотивації, емпатії та інтегративним показником емоційного ­інтелекту, а ­також прямим кореляційним зв’язком помірної сили — із показниками керування власними емоціями та розпізнавання емоцій інших осіб. Показник резистенції в ­структурі емоційного вигорання був пов’язаний сильним прямим ­кореляційним зв’язком із показником емоційної обізнаності та інтегративним показником емоційного інте­лекту, а також прямим кореляційним зв’язком помірної сили з показниками керу­вання власними емоціями, само­мотивації, емпатії та розпізнавання емоцій сторонніх осіб. Показник виснаження в структурі емоційного вигорання був пов’язаний сильним прямим кореляційним зв’язком з інтегративним емоційним інтелектом, і прямим зв’язком помірної сили — із показниками емоційної обізна­ності, керу­вання ­власними емоціями, самомотивації, емпа­тії та розпізнавання емоцій інших людей.

Загальний ­показник емоційного вигорання був ­найтісніше пов’язаний з показниками емоційної обізнаності, самомотивації, емпатії та інтегративним показником емоційного інте­лекту (кореляційний зв’язок прямий, сильний), дещо ­менше — із показниками керування власними емоціями та ­розпізнавання емоцій сторонніх осіб (кореляційний ­зв’язок прямий, помір­ної сили). Виявлено закономірності підтвер­джують найбільш вагому роль емоцій­ного ­інтелекту в ­ґенезі емоцій­ного вигорання у лікарів-психіатрів.

Отже, за отриманими ­даними, у ґенезі емоційного ­вигорання лікарів-психіатрів мають значення комплекс персоно­логічних, психосоціальних, професійних та психо­патологічних чинників, однак, найвагомішим, тобто пато­генетичним, чинником є рівень емоційного інтелекту, низький рівень якого асоційований із підвищеним ризиком формування й проґредієнтності ­емоційного виго­рання. Враховуючи це, саме на розвиток емоційного ­інтелекту мають бути спрямовані зусилля з превенції емоційного вигорання у фахівців так званих «допоміжних» професій, насам­перед лікарів-психіатрів.

Математична модель професійної дезадаптації

Базуючись на одержаних у дослі­дженні даних щодо того, що основним дескриптором емоційного вигорання є професійна дезадаптація, було запропоновано математичну модель її розвитку в лікарів-психіатрів. Вона ґрунтується на методах нелінійного моделювання (мно­жинний лінійний регресійний аналіз із лінеари­зованою моделлю).

Аналіз даних дослі­дження допоміг виокремити три ключові кластери чинників професійної дезадаптації (ПДА) у лікарів-­психіатрів: 1) соціально-демографічний; 2) афек­тивний; 3) психо­соціальний. Соціально-демографічний кластер охоплює вік, стаж роботи за професією лікаря-психіатра та сумарний ­показник якості життя за шкалою I. Mezzich в адаптації Н. О. Марути. Афективний кластер охоплює показники за шкалами HRDS, HARS, Beck Depression Invertory, методики дослі­дження реактивної та особистісної тривожності C. Spilberger. Психосоціальний кластер охоплює показник соці­ально-­психологічної адаптації за методикою діагностики соціально-психологічної адаптації C. Rogers et R. F. Dymond. Основні показники ­моделі наведено у таблиці 2.

Таблиця 2. Основні показники нелінійної багатовимірної регресійної моделі професійної дезадаптації у лікарів-психіатрів

Загалом модель ПДА у лікарів-психі­атрів має такий вигляд: ПДА = 97,757 + (0,254 А) + (-0,411 С) + (-0,731 П); де А — показник за афективним; С — за соціально-демографічним; П — за психосоціальним кластером.

Коефіцієнт множинної коре­ляції моделі становив 0,962; коефіцієнт детермінації — 0,961. Рівень статистичної значу­щості моделі сягав понад 99,9 % (р < 0,001).

Визначено референтні значення показників професійної дезадаптації за використання моделі (нормативний показник 45,2 ± 28,3 балів); показники для ­виокремлення груп ризику професійної дезадаптації з розвитком ПДА (за квартилями):

• низький ризик — до 25 ­балів;
• помірний ризик — від 25 до 44 балів;
• високий ризик — від 45 до 64 балів;
• дуже високий — 65 балів і вище.

Верифікацію запропонованої моделі було виконано на репрезентативній вибірці лікарів-психіатрів. Аналіз одержаних даних підтвердив високу предиктивну ­здатність і надійність моделі.

Аналіз моделі професійної дезадаптації

Нижче наведено приклади аналізу запропонованої ­моделі, з порівнянням прогнозних показників з показни­ками за опиту­вальником «Оцінка професійної дезадаптації» О. Н. Роді­ної в адаптації М. А. Дмитрієвої у лікарів-психіат­рів.

Лікар-психіатр В.Г., 35 років, стаж роботи за спе­ціа­ль­ністю 10 років. Показник за афективним кластером становив 75 балів, за соціально-демографічним кластером — 129­ балів, за психосоціальним кластером — 77 балів. ПДА = 97,757 + (0,254*75) + (-0,411*129) + (-0,731*77) = 7,5 бала.

Ризик професійної дезадаптації у цього лікаря-пси­хіатра оцінюється як низький (показник < 25 балів). Фа­ктичний показник за опитувальником «Оцінка ­професійної дезадаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмит­рієвої у цього лікаря-психіатра становив 21 бал, що узго­джу­ється з результатами прогнозу.

Лікар-психіатр О.Б., 38 років, стаж роботи за ­спе­ці­аль­ністю 12 років. Показник за афективним кластером сягав 98 балів, за соціально-демографічним кластером — 119 балів, за психо­соціальним кластером — 42 бали. ПДА= 97,757 + (0,254*98) + (-0,411*119) + (-0,731*42) = 43,1 бала.

Ризик професійної дезадаптації у цього лікаря-­психіатра оцінювався як помірний (показник у межах від 25 до 44 балів). Фактичний показник за опитувальником «­Оцінка професійної дезадаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмит­рієвої у цього лікаря-психіатра становив 46 ­балів, що узго­джується з результатами прогнозу.

Лікар-психіатр І.М., 55 років, стаж роботи за ­спе­ціальністю 29 років. Показник за афективним кластером сягав 154 бали, за соціально-демографічним кластером — 138 балів, за психо­соціальним кластером — 34 бали. ПДА = 97,757 + (0,254*154) + (-0,411*138) + (-0,731*34) = 55,3 бала.

Ризик професійної дезадаптації у цього лікаря-психіатра оцінюється як високий (показник у межах від 45 до 64 балів). Фактичний показник за опитувальником «Оцінка професійної ДА» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмит­рієвої у цього лікаря-психіатра становив 64 бали, що узго­джується з результатами прогнозу.

Лікар-психіатр Н.К., 36 років, стаж роботи за спеціальністю 10 років. Показник за афективним кластером ста­новив 94 бали, показник за соціально-демографічним ­кластером — 112 балів, показник за психосоціальним кластером — 14 балів. ПДА = 97,757 + (0,254*94) + (-0,411*112) + (-0,731*14) = 65,4 бала.

Ризик професійної ДА у цього лікаря-психіатра оціню­ється як дуже високий (показник > 64 бали). Фактичний показник за опитувальником «­Оцінка професійної дез­адаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмитрієвої становив 78 балів, що узго­джується з результатами прогнозу.

Отже, застосування моделі дало можливість одержати валідні значення показників ПДА, близькі до значень, одержа­них під час обстеження лікарів-­психіатрів із застосуванням опитувальника «Оцінка професійної дезадаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмит­рієвої. Це дає ­підстави рекомендувати запропоновану прогностичну ­систему для використання у практиці охорони здоров’я.

Для кожної з груп обстежених було розроблено комплекс діагностичних, терапевтичних і профілактичних захо­дів. Зокрема, для групи лікарів-психіатрів із низьким рівнем ризику професійної дезадаптації, та, відповідно, емоційного вигорання, рекомендований комплекс заходів із діагностичного обстеження охоплює: клініко-психо­патологічне обстеження та визначення рівня професійної дез­адаптації з використанням опитувальника «Оцінка професійної дезадаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмитрієвої. Рекомендований комплекс консультативних і корекційних заходів за низького рівня ­ризику професійної дезадаптації охоплює психоосвіту, що передбачає інформування про основні чинники ­ризику професійної дез­адаптації та шляхи запобігання, а також психологічне консультування для подолання поточ­них психологічних проблем і життєвих труднощів.

Комплекс профілактичних заходів за низького рівня ­ризику професійної дезадаптації передбачає періодичний контроль психоемоційного стану та рівня психо­соціальної дезадаптації, проведення короткочасних корекційних і профілактичних психоосвітніх бесід, психологічне консуль­тування для усунення актуальних психологічних проб­лем. Для лікарів-психіатрів із помір­ним ризиком професійної дезадаптації та емоційного вигорання рекомендований комплекс діагностичних заходів передбачає, крім ­зазначеного вище, визначення рівня соціально-психо­логічної адаптації з використанням методики ­діагностики соціально-психологічної адаптації C. Rogers and R. F. Dy­mond або аналогічної.

Рекомендований комплекс терапевтичних заходів перед­бачає, крім описаних вище, психо­терапевтичні інтер­венції з контролем стану психосоціальної адаптації і функціонування. Профілактичні заходи, окрім описаних вище, охоплюють контроль стану психосоціаль­ної адаптації з періодичними профілактичними психо­терапевтичними сесіями.

Для групи лікарів-психіатрів із високим рівнем ­ризику професійної дезадаптації та емоційного вигорання комплекс клініко-психодіагностичних заходів, окрім тих, що пропонують за помірного рівня ризику професійної дезадаптації, охоплює визначення рівня депресії та тривоги за одним із валідних опитувальників (­рекомендовано використову­вати опитувальники депресії А. Beck і ­методику ­дослі­дження реактивної та особистісної тривож­ності C. Spilberger).

Комплекс терапевтичних заходів, окрім тих, що застосовують за помірного рівня ризику професійної дез­адаптації, передбачає регулярні психотерапевтичні ­зустрічі та короткочасні психотерапевтичні сесії (психоосвіта, когнітивно-­поведінкова терапія), спрямовані на корекцію основних сфер дезадаптації, а також нормалізацію і стабілізацію афективної сфери. Профілактичні заходи, окрім запропонованих для лікарів-психіатрів з помірним рівнем професійної дезадаптації, включають регулярні психо­корекційні і психотерапевтичні сесії із ­застосуванням психо­освіти, когнітивно-поведінкової терапії.

Для лікарів-психіатрів із дуже високим ризиком професійної дезадаптації та емоційного вигорання комплекс клініко-­психодіагностичних заходів, крім заходів, рекомендованих при високому рівні професійної дезадап­тації, включає постійний контроль ­стану професійної та соціальної дезадаптації, а також афективної ­сфери в ­динаміці спостереження. Комплекс корекційних заходів, крім тих, які рекомендовано за високого рівня ­ризику професійної дез­адаптації, передбачає систематичні психотерапев­тичні ­інтервенції з використанням психоосвіти, когні­тивно-поведінкової та сімейної терапії.

Профілактичні заходи, окрім тих, що застосовують за висо­кого ризику професійної дезадаптації, передбачають постійний моніторинг стану професійної та психосоціальної ­адаптації, психо­емоційного ­стану, а також регу­лярні психо­корекційні та психотерапевтичні сесії. Власне, періодичність сесій і зміст психокорекційної та психотерапевтичної ­роботи визначають за станом психо­соціальної ­дезадаптації та акту­альним проблемами в афективній сфері.

Висновки

У ґенезі розвитку й прогресування емоційного ­вигорання у лікарів-психіат­рів під час війни задіяні персонологічні, психо­патологічні, психосоціальні, професійні та емоційно-­інтерперсональні показники їхньої життє­діяльності.

Визначальний дефіцит як загального рівня ­емоційного інтелекту, так і його окремих складових є осно­вою форму­вання емоційного вигорання, з прогресуванням якого показники емоційного інтелекту знижуються ще більше, даючи старт розвиткові професійної дез­адаптації та запус­каючи порочне коло патологічних взаємовпливів.

Прогресування емоційного вигорання ­призводить до значного ­дисбалансу в структурі емоційного ­інтелекту, а саме значного зниження емпа­тії на тлі досить ­високих значень здатності розпізна­вання емоцій інших осіб як професійної навички, що, з одного боку, сприяє поглибленню тяжкості симптоматики в усіх кластерах емоційного вигорання, а, з ­іншого — стає ­патогенетичним чинником його розвитку й прогресування.

Професійна дезадаптація розглядається як базовий ­дескриптор емоційного вигорання, бо саме з неї починаються перші нега­тивні ознаки розбалансування процесів виконання професійних обов’язків і внутрішніх ресурсів, що за­безпечува­тиме їх оптимальну реалізацію.

Саме тому визначення стану професійної дезадаптації та його прогнозу дає ­змогу ­покращити якість виявлення її ­ознак і ­запобігти розвитку або прогресуванню емоційного ­вигорання у ­лікарів-психіатрів, а також несприятливих змін з боку психопатологічних, психо­соціальних та ­інших його складових.

Враховуючи можливість визначення чотирьох груп ­ризику розвитку професійної дез­адаптації як базового ­дескриптора емоційного ­вигорання, що дає змогу використовувати математичну ­модель її розвитку, запропоновано ­чотири терапев­тичні стратегії діаг­ностики, терапії та профілактики в межах ­надання спеці­алізованої ­медичної допо­моги ліка­рям-психіатрам під час війни.

Література

1. Shanafelt T. D., West C. P., Sinsky C. et al. Changes in ­Burnout and Satisfaction With WorkLife Integration in Physicians and the ­General US Working Population Between 2011 and 2017. Mayo Clin Proc. 2019. Vol. 94, № 9. Р. 1681-1694. DOI: 10.1016/­j.mayocp.2018.10.023.

2. Kaschka W.P., Korczak D., Broich K. Burnout: a ­fashionable ­diagnosis. Dtsch Arztebl Int. 2011. Vol. 108, № 46. Р. 781-787. DOI:10.3238/arztebl.2011.0781.

3. Lipsitt D. R. Is Today’s 21st Century Burnout 19th Century’s Neurasthenia? The Journal of Nervous and Mental Disease. 2019. Vol. 207, № 9. Р. 773-777. DOI: 10.1097/NMD.0000000000001014.

4. Bradley H. B. Community-based treatment for young adult offenders. Crime & Delinquency. 1969. Vol. 15, № 3. Р. 359-370. DOI:10.1177/001112876901500307.

5. Freudenberger H. J. Staff Burn-Out. Journal of Social Issues. 1974. Vol. 30, № 1. Р. 159-165. DOI:10.1111/J.1540-4560.1974.

6. Burn-out an occupational phenomenon: International Classification of Diseases. WHO. 28 May 2019.

7. Vachon M. L.S., Huggard P. K., Huggard J. A. Reflections on occu­pational stress in pallaitive care nursing: is it changing? In: Ferrell C. N., Paice J., editors. Textbook of Palliative Care Nursing. New Yor, NY: Oxford University Press, 2015.

8. Walshchots M. Kant on Moral Satisfaction. Kantian Review. 2017. Vol. 22, № 2. Р. 281-303. DOI: 10.1017/S136941541700005X.

9. Galbany-Estragues P., Nelson S. Factors in the drop in the migra­tion of Spanish-trained nurses: 1999-2007. J. Nurs. Manag. 2018. Vol. 26. Р. 477-484. DOI: 10.1111/jonm.12573.

10. Prib H., Beheza L., Markova M., Raievska Y., Lapinska T., Markov A. Psycho-Emotional Burnout of the Personality in the Conditions of War. Journal of Intellectual Disability — Diagnosis and Treatment. 2023 Jan. Vol. 11, № 23. Р. 36-46. DOI: 10.6000/2292-2598.2023.11.01.5.

11. Pfefferbaum B., North C. S. Mental health and the Covid-19 pandemic. N. Engl. J. Med. 2020. Vol. 383. Р. 510-512. DOI: 10.1056/NEJMp2008017.

12. Марута Н. О., Чабан О. С. Особливості емоційного вигоряння у працівників сфери охорони неврологічного та психічного здоров’я. Український вісник психоневрології. 2021. Т. 29, Вип. 2, № 107. С. 14-20. DOI: https://doi.org/10.36927/2079-0325-V29-is2-2021-2.

Психосоматична медицина та загальна практика. 2023. Вип. 8, № 2: e0802438.DOI: 10.26766/pmgp.v8i2.438