сховати меню

Предиктори, дескриптори та складові емоційного вигорання у лікарів-психіатрів під час війни: взаємозв’язки, комплексна і математична моделі розвитку та прогнозу

сторінки: 26-35

Тарас Левін, Національний університет охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, м. Київ

Концепція несприятливих психоемоційних реакцій у медичних працівників у зв’язку з профе­сійною діяльністю налічує кілька тисячоліть: ще за часів Гіппократа було описано випадки поганого самопочуття, депресії та самогубств у лікарів [1]. Далі ­періодично публікували роботи, які містили опис психопатологічних феноменів (як-от депресія, тривога, втомлюваність, дратівливість) та психологічних змін (як-от розчарування, апатія, песимізм), що були пов’язані з профе­сійною діяльністю або надмірним ­інтелектуальним чи емоційним навантаженням [2, 3].

Першою відомою науковою роботою, що використовує термін «вигорання» для позначення негативних психічних змін у зв’язку з професійною діяльністю, є ­публікація H. B. Bradley (1969), у якій описано психологічну ­втому в персоналу центру лікування молодих правопорушників [4]. Згодом H. J. Freudenberg (1974) використав цей термін у своїй статті «Вигорання персоналу», у якій ­ішлося про психологічні зміни у персоналу клініки для нарко­залежних. Ці зміни охоплювали відчуття висна­ження, спричинене надмірними вимогами до роботи, пригніченість, а також фізичні симптоми, зокрема головний біль і безсоння, дратівливість, емоційну лабільність та замкнутість мислення [5]. Зокрема, 2015 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) схвалила концепцію ­вигорання, яка не класифікувала емоційне вигорання як медичний стан чи психічний розлад; ця концепція була модифікована і удосконалена 2022 року [6].

На думку M. L.S. Vachonetal. (2015), в основі ­вигорання лежить моральний дистрес, який виникає, коли лікар усвідомлює моральну проблему, може визначити засіб, але не може вжити заходів через внутрішні чи ­зовнішні обмеження; така неспроможність діяти етично змушує ­лікаря відчувати себе скомпрометованими у ­виконанні власних обов’язків [7]. При цьому «моральна травма» — психологічна травма внаслідок того, що людина ­брала участь або була свідком подій, які вважає морально неприйнятними, протиправними або недостойними — має кумулятивний ефект, і, накопичуючись, зрештою призводить до вигорання. На противагу цьому, «моральний успіх» має місце там, де умови роботи заохочують до ефективного спілкування у морально та етично прийнятних позитивних ситуаціях, що забезпечує сприятливі результати і професійне та особистісне зростання лікаря.

«Етичне середовище» описується як таке, де ­етичними проблемами можна вільно ділитися, обговорювати та дослі­джувати їх, що можна розглядати як процес колек­тивного навчання, що є перепоною на шляху ­моральних страждань; моральний успіх є важливою частиною того, що у філософії описується як самовдоволення, яке, безумовно, передбачає і задоволеність своєю професійною діяльністю [8]. Умови праці медичного ­персоналу та їх наслідки значною мірою залежать від економічного та соціального контексту, і є надчутливими до масштабних соціальних ­потрясінь і трансформацій, як-от економічні кризи чи надзвичайні ситуації [9, 10].

Це повною мірою було під­твер­джено під час пандемії, ­зумовленої COVID-19, коли надавачі медичних послуг виявилися особливо вразливими до емоційного стресу як внаслідок безпосередніх ризиків, пов’язаних з інфікуванням, так і під ­впливом загалом типових для медичної сфери більшої і ненормованої тривалості робочого часу, емоційної залученості та необхідності приймати ­важливі емоційно обтяжливі рішення під тиском високої відпові­дальності та обмежених ресурсів [11, 12].

Мета роботи — ідентифікація предикторів, дескрипторів і складових емоційного вигорання у лікарів-­психіатрів під час війни для розуміння взаємозв’язків між ними як основи побудови терапевтичних підходів до профілактики і елімінації ознак емоційного ­вигорання у ­згаданого контингенту.

Матеріали та методи дослі­дження

вгору

Вибірка дослі­дження, сформована з дотриманням принципів біомедичної етики та на підставі інформованої ­згоди, налічувала 120 лікарів-психіатрів, які працювали у м. Київ у період із 24.02.2022 до закінчення 2022 р. ­Критерієм стратифікації обстежених на групи була наявність і вираз­ність ознак професійної дезадаптації у ліка­рів-психіатрів, що віддзеркалювало рівень їхнього ­емоційного ­вигорання. Це виконувалось за допомогою опитувальника «Оцінка професійної дезадаптації», розроб­леного Н. О. Родіною і адаптованого для оцінювання стану працівників різних професій М. А. ­Дмитрієвою (2003), та мето­дики «Діагностика рівня емоційного виго­рання» В. Бойка.

За отриманими результатами, обстежені були розподілені на три групи:

1) перша, ОГ1-30,8 % (37 осіб) — лікарі без ознак професійної дезадаптації та з низьким рівнем емоційного виго­рання;

2) друга, ОГ2-47,5 % (57 осіб) — особи з ознаками професійної дезадаптації та помірним рівнем емоційного виго­рання;

3) третя, ОГ3-21,7 % (26 осіб) — респонденти з ­клінічно окресленою й виразною професійною дезадаптацією та висо­ким рівнем емоційного вигорання.

Для оцінювання стану параметрів, що становлять складові емоційного вигорання, використовували клініко-­психопатологічний, психо­метричний і психодіагностичний методи дослі­дження. Клініко-психопатологічну складову емоційного виго­рання вивчали за допомогою опитувальника депресії А. Beck (Beck Depression Inver­tory, 1961); методики дослі­дження реактивної та осо­бистісної тривожності C. Spilberger у модифікації Ю. Л. ­Ханіна (1979); шкал депресії та тривоги М. Hamilton (Hamilton Rating Scale for Depression — HRDS, Hamilton Anxiety Rating Scale — HARS) (М. Hamilton, 1959; 1960); опитувальника виразності психопатологічної симпто­матики Symptom Check List-90-Revised — SCL-90-R (Dero­gatis etal. [адаптація Н. В. Тарабріної], 2001).

Психо­соціальну складову професійної дезадаптації та емоційного вигорання оцінювали за станом таких пара­метрів, як соціально-психологічна адаптація/дезадапта­ція (за методикою C. Rogers and R. F. Dymond) та якість життя (за шкалою H. Mezzich в адаптації Н. О. Марути). Особливості копінг-поведінки лікарів-психіатрів досліджу­вали з використанням опитувальника «Способи дола­ючої поведінки» R. Lazarus and S. Folkman (2007). ­

Діагностику рівня емоційного інтелекту виконували з використанням опитувальника EQ Н. Холла (2001); дослі­дження охоплювало визначення емоційної обізнаності, уміння управляти своїми емоціями, а також рівня само­мотивації та емпатії. Статистичний аналіз отриманих результатів виконано за допомогою непараметричного тесту Манна–­Уїтні (визначення розбіжностей), та методу рангових кореляцій Спірмена (оцінка кореляційних зв’язків).

Результати дослі­дження та їх обговоренняЕмоційне вигорання та професійна дезадаптація

вгору

У лікарів-­психіатрів, які працюють у період війни у м. Київ, було виявлено широкий спектр виразності ­ознак емоційного вигорання та порушень професійної дезадаптації — від їх відсутності до високого рівня. У більшості обстежених (47,5 %) показники емоційного вигорання та дезадаптації ­відповідали помірному рівню (цей рівень потребує медико-психологічної допомоги ­фахівців із реадаптації). Значною (30,8 %) була також ­питома вага лікарів із низьким рівнем емоційного вигорання та професійної дез­адаптації (для таких лікарів може бути рекомендовано проведення консультативної роботи превентивного спряму­вання).

Істотно меншою (21,7 %) була частка ліка­рів із виразним й високим рівнями ­емоційного вигорання та дезадаптації (такі лікарі потребують обов’язкового втручання ­фахівців для невідкладних медико-психо­логічних ­заходів, впровадження програми з реадаптації або зміни професійної діяльності). У лікарів-психіатрів з ознаками емоційного вигорання та професійної дезадаптації різного ступеня тяжкості виявлено ознаки депресивних і тривож­них ­розладів, при ­цьому виразність ­симптомів тривоги була вищою, ніж депресії. У лікарів з окремими ­ознаками дезадаптації ознаки депресії відповідали ­легкому, а тривоги — серед­ньому рівню, тоді як у лікарів з оформле­ною дезадаптацією були ознаки депресивних розладів близького до середнього рівня, а показники тривоги — серед­нього або високого рівня.

Лікарям-психіатрам з ознаками емоційного вигорання та професійної дезадаптації різного ступеня тяжкості були притаманні ознаки широкого спектра психопато­логічної симптоматики різної інтенсивності й варіативності, провідне місце серед якої посідають ознаки депресії, три­воги, сома­тизації та обсесивно-компульсивної симптоматики. При ­цьому в лікарів без ознак дез­адаптації показники виразності психопатологічної симптоматики ­відповідали низькому, а у лікарів з ознаками дезадаптації — середньому і підвищеному ­рівню. Най­вищі показники виразності психопатологічної симптоматики було виявлено у ­групі лікарів з оформленою дез­адаптацією, і значуще нижчі — у групі лікарів з окремими ознаками дезадаптації. У більшості лікарів-психіатрів, що працюють під час війни у м. Київ, встановлено ті чи інші ­ознаки соціально-­психологічної дезадаптації ­різної виразності, та погіршення якості життя, наявність і виразність яких залежать від рівня професійної дезадаптації та емоційного вигорання.

У лікарів-психіатрів без ознак професійної дез­адаптації з низьким рівнем емоційного виго­рання, показники соціально-­психологічної адаптації є у ­межах норми, у ­лікарів з окремими ознаками професійної дез­адаптації з помірним рівнем емоційного вигорання — пере­важно на межі норми / дезадаптації, а лікарі-психіатри з оформленою ­дезадаптацією та високим рівнем ­емоційного виго­рання ­характеризуються низькою адаптацією й виразною соціально-психологічною дезадаптацією.

Встановлено значущу зворотну кореляцію між ­рівнями професійної дезадаптації та соціально-психологічної адаптації, й, відповідно, пряму кореляцію між зростанням рівня професійної дезадаптації та збільшенням ­ознак соціально-психологічної дезадаптації у лікарів-психіат­рів, причому кореляційний зв’язок визначено на рівні ­помірного та сильного. Для лікарів-психіатрів з ­ознаками професійної дезадаптації характерним є значуще погіршення якості життя у всіх ключових сферах, а ­найбільше зниження якості життя спостерігалося у лікарів з клі­нічно окресленою ­професійною дезадаптацією та ­виразною соціально-психо­логічною дезадаптацією.

Як показники соціально-психологічної адаптації, так і показ­ники ­якості життя продемонстрували значущі зворотні кореляції з виразністю психопатологічної симптоматики, яка належить до психопатологічного кластера професійної дез­адаптації і емоційного вигорання. Значущу тісну ­зворотну кореляцію ­мають показники соціально-психо­логічної адаптації та депресії й тривоги (як за об’єктивною, так і за суб’єктивною оцінкою), а показники ­якості життя виявили зна­чущі зворотні кореляції з виразністю психопатологічної симптоматики, найбільш тісні у сфері ­суб’єктивного благо­получчя / задоволеності, менш тісні — у сфері вико­нання соціальний ролей, і найменш тісті — у сфері ­зовнішніх життє­вих умов. Вивчення актуального копінг-­репертуару обстежених також виявило суттєву різницю залежно від ­наявності та виразності емоційного ­вигорання та професійної дезадаптації (рис. 1, 2).

Рисунок 1. Показники виразності копінг-стратегій конфронтаційного копінгу, дистанціювання, самоконтролю та пошуку соціальної підтримки за опитувальником «Способи долаючої поведінки» R. Lazarus, S. Folkman (у балах) у лікарів-психіатрів із різним ступенем професійної дезадаптації (квадратами позначено медіани значень, прямокутниками — інтерквартильний діапазон, горизонтальними рисками — діапазон значень показників)

Рисунок 2. Показники виразності копінг-стратегій прийняття відповідальності, втечі-уникнення, планування розв’язання проблеми та позитивної переоцінки за опитувальником «Способи долаючої поведінки» R. Lazarus, S. Folkman (у балах) у лікарів-психіатрів із різним ступенем професійної дезадаптації (квадратами позначено медіани значень, прямокутниками — інтерквартильний діапазон, горизонтальними рисками — діапазон значень показників)

У лікарів-психіатрів без ознак емоційного ­вигорання та професійної дезадаптації (ОГ1) були виявлено ­високі значення показників за конструктивними копінг-страте­гіями пошуку соціальної підтримки та ­планування розв’язання проблеми. Стратегія пошуку соціальної підтримки пов’язана з намаганням індивіда ­розв’язувати ­проблеми завдяки залученню зовнішніх соціальних ­ресурсів, актив­ному пошуку інформаційної, емоційної та змістовної підтримки з боку інших осіб, ­орієнтації на взаємо­дію з близькими, очікуванню від них уваги, поради та спів­чуття. Вона може реалізуватися або ­через пошук інформа­ційної підтримки (звернення індивіда до осіб, яких він ­вважає експертами у проблемі, а також до ­тих, які, на ­думку інди­віда, володіють необхідною ­інформацією), або ­через ­пошук емоційної підтримки (бажання ­індивіда бути почутим, ­дістати емпатію і розділити з кимось ­власні ­емоції та пере­живання), або через пошук ­переважно ­дієвої підтримки, коли індивід відчуває потребу в ­допомозі конкрет­ними діями.

Стратегія планування розв’язання проблеми є найконструктивнішою, і передбачає її подолання ­завдяки цілеспрямованому аналізу ситуації, можливим варіан­там поведінки, і напрацюванню стратегії вирішення наявних проблемних питань через планування власних дій, з урахуванням ­досвіду, об’єктивних умов та ресурсів особистості. Водно­час домінуючою копінг-страте­гією у лікарів-психіатрів без ознак емоційного ­вигорання та професійної дезадаптації виявилася стратегія само­контролю, що асоцію­ється з намаганням подолати негативні переживання, пов’язані зі стресовою ­ситуацією, ­через цілеспрямоване стримування і ­пригнічення емоцій, зменшення їхнього впливу на оцінку ситу­ації та ­вибір поведінки, підвищений рівень контролю за власними ­діями, а також прагнення до ­оволодіння своїми ­емоціями, приховати від оточення ­власні ­переживання і вчинки, ­пов’язані зі стре­совою ситуа­цією, надмірною вимогливістю до себе, що призводить до надконтро­лю за власною поведінкою.

Обстежені лікарі-психі­атри ­мали ­високі ­кількісні показники за цією страте­гією (> 90 ­балів). На нашу ­думку, високі показники за цією стратегію у лікарів-психі­атрів можуть бути пояс­нені особ­ливостями їхньої професійної ­діяльності, що перед­бачає необхідність стримування емоційних реак­ції та демонстрацію спокою і впевненості ­перед ­психічно хворими паці­єнтами. Підтвер­дженням цього, на нашу думку, є ­також високі значення ­показників за копінг-стратегіями прийняття відповідальності, дистан­ціювання та пози­тивного переоцінювання, що також є пріоритетними у копінг-репертуарі ліка­рів-психіатрів. Стратегія прийняття відповідальності передбачає ­визнання індивідом власної ролі у виник­ненні проблеми, а також прийняття на себе відповідальності за її розв’язання, що за помірного вико­ристання є конструктивним внаслі­док прагнення індивіда до ­розуміння зв’язку між власними діями та їх ­наслідками і готовності ­через аналіз поведінки змінювати її.

Водночас за надмірної виразності цієї стратегії можлива невиправдана самокритика, переживання провини і незадоволеність собою, що сприяє розвитку депресивних станів. У лікарів-психіатрів, на нашу думку, ­активне використання цієї стратегії опосередковане ­професійною діяльністю, насамперед, високою відповідальністю ­психіатра та неможливістю у значній кількості випадків перекласти відповідальність за стресові і конф­ліктні ситуа­ції на пацієнта через нездатність психіат­ричних хворих усвідомлювати власні дії та їх наслідки, і необхідність для лікаря-психіатра брати на себе частину відповідальності за їхню поведінку. Активне ­використання психіатрами копінг-стратегії дистанціювання, що полягає у нама­ганні подолати негативні переживання ­завдяки суб’єктивному зменшенню їх значення та зниженню власного ­емоційного ­залучення у проблему, використання ­інтелектуальних прийомів раціо­налізації, ­відсторонення, переключення ­уваги, знецінення, гумору тощо, на наш погляд, теж ­тісно пов’язане з професійною діяльністю і відображує бажання психіатра дистанціюватися від потужного професійного стресу і спілкування з хворими з ­важкими ­порушеннями ­психіки. Стратегія ­позитивного переоціню­вання, що перед­бачає ­подолання негативних пере­живань завдяки позитивному пере­осмисленню проблеми та ставлення до неї як ­стимулу для ­особистісного ­розвитку, з орієн­тацією пере­важно на філо­софське, ­надособистісне осмис­лення проблеми із залученням її до ширшого кон­тексту самороз­витку особистості, за актив­ного вико­ристання її лікарями-­психіатрами також допомагає їм зменшити професійне стресове навантаження.

Загалом, слід зазначити, що копінг-репертуар лікарів-­психіатрів без ознак емоційного вигорання та професійної дезадаптації виявився доволі значним, і охоплював широ­кий спектр різноманітних копінг-стратегій. Натомість лікарі-психіатри з окремими ознаками ­емоційного вигорання та професійної дезадаптації (ОГ2) продемонстрували суттєве збідніння копінг-репертуару зі змі­щен­ням його у бік використання неконструктивних копінг-­стратегій. Так, єдина стратегія ­самоконтролю у цій групі могла розглядатися як така, що є пріоритетною для обсте­жених (показник > 60 балів), і ще за двома стратегіями — пошуку соціальної підтримки та прийняття відповідальності — показник наближався до цієї межі. На нашу думку, таке збідніння копінг-­репертуару відображає насамперед ознаки емоційного вигорання і пов’язаної з ним наростаючої невротизації, яка супрово­джується загальним зниженням якості та різноманіття психічної ­діяльності, зниженням енергетичного потенціалу та висна­женням.

Щодо лікарів-психіатрів з оформленим ­емоційним ­вигоранням та професійною дезадаптацією (ОГ3), то ­їхній копінг-репертуар, окрім суттєвого збідніння, ­вирізнявся домінуванням неконструктивної стратегії конфронтаційного копінгу, що зосере­джується на розв’язанні проблем через не завжди цілеспрямовану поведінкову активність, спрямовану на відреагування негативних емоцій, пов’язаних з акту­альними труднощами, з імпульсивністю поведінки, упертістю, ворожістю та конф­ліктністю, ­трудно­щами у плануванні дій, прогнозуванні результатів діяльності та корекції власної поведінки; причому така поведінка втрачає цілеспрямованість і є лише засобом роз­рядки емоційної напруги. Загалом ця копінг-стратегія ­розглядається як неконструктивна, сприяє посиленню соціальної дез­адаптації, а її переважання у лікарів-психіатрів з оформле­ним емоційним виго­ранням і професійною дезадаптації є законо­мірним. Ще ­однією неконструктивною копінг-стратегією, характерною для лікарів-психіатрів ОГ3, виявилася стратегія втечі-уникнення, показник за якою наближається до 60 ­балів, що дає змогу розглядати її, нарівні зі стратегією конфрон­таційного копінгу, основою копінг-репер­туару ­лікарів-психіатрів згаданої групи.

Для цієї стратегії ­характерні намагання подолати негативні переживання через реагування за типом ухи­ляння, заперечення проб­леми, невиправданих очікувань, від­волікання, фантазування тощо. Стратегія втечі-­уник­нення тісно пов’язана з неефективною поведінкою у ­стре­сових ситуаціях, насамперед, із запереченням та ігноруван­ням проблеми, ухилянням від відповідальності та активних дій щодо усунення труднощів, пасивністю, нетерпінням, роздра­туванням, а також зі схильністю до адиктивної пове­дінки для розрядки емоційної ­напруги. За даними дослі­джен­ня особ­ливостей емоційного ­інтелекту вияв­лено ­загальну законо­мірність щодо його зменшення у міру поглиблення емоційного виго­рання та про­фесійної дез­адаптації (рис. 3).

Рисунок 3. Показники емоційного інтелекту (у балах) у лікарів-психіатрів із різним ступенем емоційного вигорання та професійної дезадаптації (квадратами позначено медіани значень, прямокутниками — інтерквартильний діапазон, горизонтальними рисками — діапазон значень показників)

Концепція емоційного інтелекту

Емоційний інтелект сьогодні розглядається як один із ключових чинників, здатних проти­діяти ­розвитку емоційного вигорання і ­пом’якшенню його ознак у ­медичних працівників. Модель співвідношення емоційного виго­рання та емоційного інтелекту продемонструвала ­тісну взаємодію професійного вигорання, несприятливих умов праці, зокрема насильство на робочому місці, з одного боку, і емоційного інтелекту як чинника протидії цим явищам [123]. P. Salovey and J. D. Mayer (1990) ­визначають емоційний інтелект як здатність ­розпізнавати, ­розуміти та регулювати власні емоції та емоції інших ­осіб, розріз­няти їх і використовувати цю інформацію для керу­вання власними думками та діями [125].

Ця концепція емоційного інтелекту містить такі ­чотири ­виміри: 1) оцінка власних емоцій; 2) оцінка емоцій сторонніх осіб; 3) ­регулювання емоцій; 4) використання емоцій. Також ця концепція приділяє увагу ­врахуванню індивідуальних відмінностей у керуванні емоціями, що робить емоційний інтелект необхідною умовою для таких ключових навичок, як спілкування, впевненість у собі, емпатія, креативність, чутливість, само­свідомість і само­контроль. Оцінювання парціаль­ного (за окремими сферами) емоційного інтелекту допомогло встановити, що у лікарів-психіатрів без ознак емоційного вигорання та професійної дез­адаптації (ОГ1) рівень емоційної обізнаності наближається до висо­кого, а у ліка­рів-психіатрів з окре­мими ­ознаками дезадаптації (ОГ2) та з оформленою дез­адаптацією (ОГ3), є серед­нім. При цьому розбіжності щодо показників між ­усіма групами є статистично ­значущими (p < 0,01). Показ­ник керу­вання власними ­емоціями у всіх групах відповідав ­середньому ­рівню, при цьому в ліка­рів ОГ1 він був найвищим, а у ліка­рів ОГ3 — найнижчим. ­Розбіжності статистично зна­чущі за порів­няння показника у групі ліка­рів ОГ1 із показниками респондентів двох інших груп (p < 0,01). Показник само­мотивації у ліка­рів-психіатрів ОГ1 був наближеним до високого, а у ліка­рів-психіатрів ОГ2 та ОГ3 — серед­нім. Розбіжності статистично ­значущі за порівняння всіх груп (p < 0,01). Натомість показ­ник емпа­тії у лікарів-психіат­рів ОГ1 відповідав серед­ньому ­рівню, у ліка­рів ОГ2 — серед­ньому, ближче до низького, а у лікарів ОГ3 — низькому ­рівню. ­Розбіжності ­статистично зна­чущі за порівняння всіх груп (p < 0,01). Значення показника розпізнавання емоцій ­інших осіб у всіх лікарів-­психіатрів відповідало висо­кому рівню, що узго­джується з особливостями професії лікаря-­психіатра; при цьому в лікарів ОГ1 цей показник був найвищим, а у лікарів ОГ3 — найнижчим. Розбіжності статистично значущі за порівняння всіх груп (p < 0,01).

Комплексна модель емоційного вигорання

Ґрунтуючись на даних нашого дослі­дження, було запропоновано комплексну модель емоційного ­вигорання у лікарів-­психіатрів із різними ступенями ­професійної дезадап­тації, що охоплює індивідуально-­психологічні, психо­пато­логічні, психосоціальні, професійні чинники, а також ­рівень емоційного інтелекту. Відповідно до цієї моделі було виокремлено п’ять кластерів: персоно­логічний, психопатологічний, психосоціальний, професійно-дезадаптивний та емоційно-інтерперсональний. Результати кількісного оцінювання взаємозв’язку між виразністю ­емоційного виго­рання і його складовими, та чинниками, що входять до ­складу відповідного кластера, наведено у таблиці 1.

Таблиця 1. Результати однофакторного непараметричного кореляційного аналізу зв’язків між виразністю ознак емоційного вигорання та станом персонологічних, психопатологічних, психосоціальних, професійних та емоційно-інтерперсональних показників

Аналіз взаємозв’язків між чинниками допоміг вста­новити, що у розвитку емоційного вигорання у лікарів- психіатрів значущу роль відіграють персонологічні, ­психопатологічні, психосоціальні, професійні чинники, однак, найваго­мішим є значення емоційно-інтерперсонального чинника, тобто емоційного інтелекту.

Так, серед персонологічних чинників актуальними є виразність особистісної тривоги, що пов’язані з емоційним вигоранням прямим кореляційним зв’язком (зростання рівня особистісної тривоги супрово­джується збільшенням вигорання) помірної сили. Актуальними ­персонологіч­ними чинниками виявилися також особливості копінг-­пове­дінки, що використовує індивід для ­подолання проблемних ситуацій.

При цьому високий рівень емоційного виго­рання був пов’язаний із більшою виразністю некон­структивних ­копінг-стратегій конфронтації та втечі-­уникнення (­зв’язок прямий) і з меншою виразністю відносно конструктивних ­копінг-стратегій планування розв’язання проблеми, ­пошуку соціальної підтримки, пози­тивної переоцінки, дистан­ціювання, самоконтролю та прийняття відповідальності. Психопатологічні чинники також виявили значущий зв’язок з емоційним вигоранням. Так, афективні ­порушення у вигляді депресії і тривоги були пов’язані з емоційним вигоранням прямим кореляційним зв’язком помірної сили. Серед інших психопатологічних симптомів важливими виявилися міжособистісна сензитивність, ворожість, ­обсесивно-компульсивні розлади, соматизація та фобічна тривожність. Психосоціальні чинники пов’язані з емоційним вигоранням через ознаки психо­соціальної дезадаптації та зменшення адаптації (зв’язок помірної сили, у разі зменшення рівня адаптації емоційного ­вигорання збільшується), а також через зниження якості життя (зв’язок зворотний, помірної сили, у разі ­збільшення ознак емоційного вигорання, якість життя в усіх сферах знижується). Найтісніше з емоційним вигоранням були пов’язані такі сфери: психологічне (емоційне) благо­получчя, само­обслуго­вування та незалежність дій, між­особистісна взаємо­дія та працездатність.

Професійна дезадаптація виявилася одним із найвагоміших чинників в емоційному вигоранні лікарів-психіат­рів. Значення коефіцієнта кореляції між емоційним виго­ранням і показником професійної дезадаптації від­повідає сильному прямому зв’язку (у разі наростання ознак професійної дезадаптації зростає емоційне вигорання). Значущі прямі коре­ляції було виявлено також між ­окремими показни­ками професійної дезадаптації та емоційного виго­рання. Однак найтісніші зв’язки емоційного вигорання ­виявлено з показниками емоційного інтелекту.

Так, показник ­напруги в структурі емоційного ­вигорання був пов’язаний прямим сильним кореляційним ­зв’язком із показником емоційної обізнаності, самомотивації, емпатії та інтегративним показником емоційного ­інтелекту, а ­також прямим кореляційним зв’язком помірної сили — із показниками керування власними емоціями та розпізнавання емоцій інших осіб. Показник резистенції в ­структурі емоційного вигорання був пов’язаний сильним прямим ­кореляційним зв’язком із показником емоційної обізнаності та інтегративним показником емоційного інте­лекту, а також прямим кореляційним зв’язком помірної сили з показниками керу­вання власними емоціями, само­мотивації, емпатії та розпізнавання емоцій сторонніх осіб. Показник виснаження в структурі емоційного вигорання був пов’язаний сильним прямим кореляційним зв’язком з інтегративним емоційним інтелектом, і прямим зв’язком помірної сили — із показниками емоційної обізна­ності, керу­вання ­власними емоціями, самомотивації, емпа­тії та розпізнавання емоцій інших людей.

Загальний ­показник емоційного вигорання був ­найтісніше пов’язаний з показниками емоційної обізнаності, самомотивації, емпатії та інтегративним показником емоційного інте­лекту (кореляційний зв’язок прямий, сильний), дещо ­менше — із показниками керування власними емоціями та ­розпізнавання емоцій сторонніх осіб (кореляційний ­зв’язок прямий, помір­ної сили). Виявлено закономірності підтвер­джують найбільш вагому роль емоцій­ного ­інтелекту в ­ґенезі емоцій­ного вигорання у лікарів-психіатрів.

Отже, за отриманими ­даними, у ґенезі емоційного ­вигорання лікарів-психіатрів мають значення комплекс персоно­логічних, психосоціальних, професійних та психо­патологічних чинників, однак, найвагомішим, тобто пато­генетичним, чинником є рівень емоційного інтелекту, низький рівень якого асоційований із підвищеним ризиком формування й проґредієнтності ­емоційного виго­рання. Враховуючи це, саме на розвиток емоційного ­інтелекту мають бути спрямовані зусилля з превенції емоційного вигорання у фахівців так званих «допоміжних» професій, насам­перед лікарів-психіатрів.

Математична модель професійної дезадаптації

Базуючись на одержаних у дослі­дженні даних щодо того, що основним дескриптором емоційного вигорання є професійна дезадаптація, було запропоновано математичну модель її розвитку в лікарів-психіатрів. Вона ґрунтується на методах нелінійного моделювання (мно­жинний лінійний регресійний аналіз із лінеари­зованою моделлю).

Аналіз даних дослі­дження допоміг виокремити три ключові кластери чинників професійної дезадаптації (ПДА) у лікарів-­психіатрів: 1) соціально-демографічний; 2) афек­тивний; 3) психо­соціальний. Соціально-демографічний кластер охоплює вік, стаж роботи за професією лікаря-психіатра та сумарний ­показник якості життя за шкалою I. Mezzich в адаптації Н. О. Марути. Афективний кластер охоплює показники за шкалами HRDS, HARS, Beck Depression Invertory, методики дослі­дження реактивної та особистісної тривожності C. Spilberger. Психосоціальний кластер охоплює показник соці­ально-­психологічної адаптації за методикою діагностики соціально-психологічної адаптації C. Rogers et R. F. Dymond. Основні показники ­моделі наведено у таблиці 2.

Таблиця 2. Основні показники нелінійної багатовимірної регресійної моделі професійної дезадаптації у лікарів-психіатрів

Загалом модель ПДА у лікарів-психі­атрів має такий вигляд: ПДА = 97,757 + (0,254 А) + (-0,411 С) + (-0,731 П); де А — показник за афективним; С — за соціально-демографічним; П — за психосоціальним кластером.

Коефіцієнт множинної коре­ляції моделі становив 0,962; коефіцієнт детермінації — 0,961. Рівень статистичної значу­щості моделі сягав понад 99,9 % (р < 0,001).

Визначено референтні значення показників професійної дезадаптації за використання моделі (нормативний показник 45,2 ± 28,3 балів); показники для ­виокремлення груп ризику професійної дезадаптації з розвитком ПДА (за квартилями):

  • низький ризик — до 25 ­балів;
  • помірний ризик — від 25 до 44 балів;
  • високий ризик — від 45 до 64 балів;
  • дуже високий — 65 балів і вище.

Верифікацію запропонованої моделі було виконано на репрезентативній вибірці лікарів-психіатрів. Аналіз одержаних даних підтвердив високу предиктивну ­здатність і надійність моделі.

Аналіз моделі професійної дезадаптації

Нижче наведено приклади аналізу запропонованої ­моделі, з порівнянням прогнозних показників з показни­ками за опиту­вальником «Оцінка професійної дезадаптації» О. Н. Роді­ної в адаптації М. А. Дмитрієвої у лікарів-психіат­рів.

Лікар-психіатр В.Г., 35 років, стаж роботи за спе­ціа­ль­ністю 10 років. Показник за афективним кластером становив 75 балів, за соціально-демографічним кластером — 129­ балів, за психосоціальним кластером — 77 балів. ПДА = 97,757 + (0,254*75) + (-0,411*129) + (-0,731*77) = 7,5 бала.

Ризик професійної дезадаптації у цього лікаря-пси­хіатра оцінюється як низький (показник < 25 балів). Фа­ктичний показник за опитувальником «Оцінка ­професійної дезадаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмит­рієвої у цього лікаря-психіатра становив 21 бал, що узго­джу­ється з результатами прогнозу.

Лікар-психіатр О.Б., 38 років, стаж роботи за ­спе­ці­аль­ністю 12 років. Показник за афективним кластером сягав 98 балів, за соціально-демографічним кластером — 119 балів, за психо­соціальним кластером — 42 бали. ПДА= 97,757 + (0,254*98) + (-0,411*119) + (-0,731*42) = 43,1 бала.

Ризик професійної дезадаптації у цього лікаря-­психіатра оцінювався як помірний (показник у межах від 25 до 44 балів). Фактичний показник за опитувальником «­Оцінка професійної дезадаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмит­рієвої у цього лікаря-психіатра становив 46 ­балів, що узго­джується з результатами прогнозу.

Лікар-психіатр І.М., 55 років, стаж роботи за ­спе­ціальністю 29 років. Показник за афективним кластером сягав 154 бали, за соціально-демографічним кластером — 138 балів, за психо­соціальним кластером — 34 бали. ПДА = 97,757 + (0,254*154) + (-0,411*138) + (-0,731*34) = 55,3 бала.

Ризик професійної дезадаптації у цього лікаря-психіатра оцінюється як високий (показник у межах від 45 до 64 балів). Фактичний показник за опитувальником «Оцінка професійної ДА» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмит­рієвої у цього лікаря-психіатра становив 64 бали, що узго­джується з результатами прогнозу.

Лікар-психіатр Н.К., 36 років, стаж роботи за спеціальністю 10 років. Показник за афективним кластером ста­новив 94 бали, показник за соціально-демографічним ­кластером — 112 балів, показник за психосоціальним кластером — 14 балів. ПДА = 97,757 + (0,254*94) + (-0,411*112) + (-0,731*14) = 65,4 бала.

Ризик професійної ДА у цього лікаря-психіатра оціню­ється як дуже високий (показник > 64 бали). Фактичний показник за опитувальником «­Оцінка професійної дез­адаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмитрієвої становив 78 балів, що узго­джується з результатами прогнозу.

Отже, застосування моделі дало можливість одержати валідні значення показників ПДА, близькі до значень, одержа­них під час обстеження лікарів-­психіатрів із застосуванням опитувальника «Оцінка професійної дезадаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмит­рієвої. Це дає ­підстави рекомендувати запропоновану прогностичну ­систему для використання у практиці охорони здоров’я.

Для кожної з груп обстежених було розроблено комплекс діагностичних, терапевтичних і профілактичних захо­дів. Зокрема, для групи лікарів-психіатрів із низьким рівнем ризику професійної дезадаптації, та, відповідно, емоційного вигорання, рекомендований комплекс заходів із діагностичного обстеження охоплює: клініко-психо­патологічне обстеження та визначення рівня професійної дез­адаптації з використанням опитувальника «Оцінка професійної дезадаптації» О. Н. Родіної в адаптації М. А. Дмитрієвої. Рекомендований комплекс консультативних і корекційних заходів за низького рівня ­ризику професійної дезадаптації охоплює психоосвіту, що передбачає інформування про основні чинники ­ризику професійної дез­адаптації та шляхи запобігання, а також психологічне консультування для подолання поточ­них психологічних проблем і життєвих труднощів.

Комплекс профілактичних заходів за низького рівня ­ризику професійної дезадаптації передбачає періодичний контроль психоемоційного стану та рівня психо­соціальної дезадаптації, проведення короткочасних корекційних і профілактичних психоосвітніх бесід, психологічне консуль­тування для усунення актуальних психологічних проб­лем. Для лікарів-психіатрів із помір­ним ризиком професійної дезадаптації та емоційного вигорання рекомендований комплекс діагностичних заходів передбачає, крім ­зазначеного вище, визначення рівня соціально-психо­логічної адаптації з використанням методики ­діагностики соціально-психологічної адаптації C. Rogers and R. F. Dy­mond або аналогічної.

Рекомендований комплекс терапевтичних заходів перед­бачає, крім описаних вище, психо­терапевтичні інтер­венції з контролем стану психосоціальної адаптації і функціонування. Профілактичні заходи, окрім описаних вище, охоплюють контроль стану психосоціаль­ної адаптації з періодичними профілактичними психо­терапевтичними сесіями.

Для групи лікарів-психіатрів із високим рівнем ­ризику професійної дезадаптації та емоційного вигорання комплекс клініко-психодіагностичних заходів, окрім тих, що пропонують за помірного рівня ризику професійної дезадаптації, охоплює визначення рівня депресії та тривоги за одним із валідних опитувальників (­рекомендовано використову­вати опитувальники депресії А. Beck і ­методику ­дослі­дження реактивної та особистісної тривож­ності C. Spilberger).

Комплекс терапевтичних заходів, окрім тих, що застосовують за помірного рівня ризику професійної дез­адаптації, передбачає регулярні психотерапевтичні ­зустрічі та короткочасні психотерапевтичні сесії (психоосвіта, когнітивно-­поведінкова терапія), спрямовані на корекцію основних сфер дезадаптації, а також нормалізацію і стабілізацію афективної сфери. Профілактичні заходи, окрім запропонованих для лікарів-психіатрів з помірним рівнем професійної дезадаптації, включають регулярні психо­корекційні і психотерапевтичні сесії із ­застосуванням психо­освіти, когнітивно-поведінкової терапії.

Для лікарів-психіатрів із дуже високим ризиком професійної дезадаптації та емоційного вигорання комплекс клініко-­психодіагностичних заходів, крім заходів, рекомендованих при високому рівні професійної дезадап­тації, включає постійний контроль ­стану професійної та соціальної дезадаптації, а також афективної ­сфери в ­динаміці спостереження. Комплекс корекційних заходів, крім тих, які рекомендовано за високого рівня ­ризику професійної дез­адаптації, передбачає систематичні психотерапев­тичні ­інтервенції з використанням психоосвіти, когні­тивно-поведінкової та сімейної терапії.

Профілактичні заходи, окрім тих, що застосовують за висо­кого ризику професійної дезадаптації, передбачають постійний моніторинг стану професійної та психосоціальної ­адаптації, психо­емоційного ­стану, а також регу­лярні психо­корекційні та психотерапевтичні сесії. Власне, періодичність сесій і зміст психокорекційної та психотерапевтичної ­роботи визначають за станом психо­соціальної ­дезадаптації та акту­альним проблемами в афективній сфері.

Висновки

вгору

У ґенезі розвитку й прогресування емоційного ­вигорання у лікарів-психіат­рів під час війни задіяні персонологічні, психо­патологічні, психосоціальні, професійні та емоційно-­інтерперсональні показники їхньої життє­діяльності.

Визначальний дефіцит як загального рівня ­емоційного інтелекту, так і його окремих складових є осно­вою форму­вання емоційного вигорання, з прогресуванням якого показники емоційного інтелекту знижуються ще більше, даючи старт розвиткові професійної дез­адаптації та запус­каючи порочне коло патологічних взаємовпливів.

Прогресування емоційного вигорання ­призводить до значного ­дисбалансу в структурі емоційного ­інтелекту, а саме значного зниження емпа­тії на тлі досить ­високих значень здатності розпізна­вання емоцій інших осіб як професійної навички, що, з одного боку, сприяє поглибленню тяжкості симптоматики в усіх кластерах емоційного вигорання, а, з ­іншого — стає ­патогенетичним чинником його розвитку й прогресування.

Професійна дезадаптація розглядається як базовий ­дескриптор емоційного вигорання, бо саме з неї починаються перші нега­тивні ознаки розбалансування процесів виконання професійних обов’язків і внутрішніх ресурсів, що за­безпечува­тиме їх оптимальну реалізацію.

Саме тому визначення стану професійної дезадаптації та його прогнозу дає ­змогу ­покращити якість виявлення її ­ознак і ­запобігти розвитку або прогресуванню емоційного ­вигорання у ­лікарів-психіатрів, а також несприятливих змін з боку психопатологічних, психо­соціальних та ­інших його складових.

Враховуючи можливість визначення чотирьох груп ­ризику розвитку професійної дез­адаптації як базового ­дескриптора емоційного ­вигорання, що дає змогу використовувати математичну ­модель її розвитку, запропоновано ­чотири терапев­тичні стратегії діаг­ностики, терапії та профілактики в межах ­надання спеці­алізованої ­медичної допо­моги ліка­рям-психіатрам під час війни.

Література

1. Shanafelt T. D., West C. P., Sinsky C. et al. Changes in ­Burnout and Satisfaction With WorkLife Integration in Physicians and the ­General US Working Population Between 2011 and 2017. Mayo Clin Proc. 2019. Vol. 94, № 9. Р. 1681-1694. DOI: 10.1016/­j.mayocp.2018.10.023.

2. Kaschka W.P., Korczak D., Broich K. Burnout: a ­fashionable ­diagnosis. Dtsch Arztebl Int. 2011. Vol. 108, № 46. Р. 781-787. DOI:10.3238/arztebl.2011.0781.

3. Lipsitt D. R. Is Today’s 21st Century Burnout 19th Century’s Neurasthenia? The Journal of Nervous and Mental Disease. 2019. Vol. 207, № 9. Р. 773-777. DOI: 10.1097/NMD.0000000000001014.

4. Bradley H. B. Community-based treatment for young adult offenders. Crime & Delinquency. 1969. Vol. 15, № 3. Р. 359-370. DOI:10.1177/001112876901500307.

5. Freudenberger H. J. Staff Burn-Out. Journal of Social Issues. 1974. Vol. 30, № 1. Р. 159-165. DOI:10.1111/J.1540-4560.1974.

6. Burn-out an occupational phenomenon: International Classification of Diseases. WHO. 28 May 2019.

7. Vachon M. L.S., Huggard P. K., Huggard J. A. Reflections on occu­pational stress in pallaitive care nursing: is it changing? In: Ferrell C. N., Paice J., editors. Textbook of Palliative Care Nursing. New Yor, NY: Oxford University Press, 2015.

8. Walshchots M. Kant on Moral Satisfaction. Kantian Review. 2017. Vol. 22, № 2. Р. 281-303. DOI: 10.1017/S136941541700005X.

9. Galbany-Estragues P., Nelson S. Factors in the drop in the migra­tion of Spanish-trained nurses: 1999-2007. J. Nurs. Manag. 2018. Vol. 26. Р. 477-484. DOI: 10.1111/jonm.12573.

10. Prib H., Beheza L., Markova M., Raievska Y., Lapinska T., Markov A. Psycho-Emotional Burnout of the Personality in the Conditions of War. Journal of Intellectual Disability — Diagnosis and Treatment. 2023 Jan. Vol. 11, № 23. Р. 36-46. DOI: 10.6000/2292-2598.2023.11.01.5.

11. Pfefferbaum B., North C. S. Mental health and the Covid-19 pandemic. N. Engl. J. Med. 2020. Vol. 383. Р. 510-512. DOI: 10.1056/NEJMp2008017.

12. Марута Н. О., Чабан О. С. Особливості емоційного вигоряння у працівників сфери охорони неврологічного та психічного здоров’я. Український вісник психоневрології. 2021. Т. 29, Вип. 2, № 107. С. 14-20. DOI: https://doi.org/10.36927/2079-0325-V29-is2-2021-2.

Психосоматична медицина та загальна практика. 2023. Вип. 8, № 2: e0802438.DOI: 10.26766/pmgp.v8i2.438

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2023 Рік

Зміст випуску 9 (145), 2023

  1. Є. М. Денисов

  2. А.О. Бурдейний, С.О. Сташенко

  3. А. Г. Бондарчук, Т.Ю. Ільницька

Зміст випуску 8 (144), 2023

  1. Т. І. Стеценко

  2. Тарас Левін

Зміст випуску 6 (142), 2023

  1. Є. М. Денисов

  2. Є. М. Денисов

  3. О. О. Хаустова

  4. О. Аврамчук, О. Ніздрань, П. Блозва

Зміст випуску 1, 2023

  1. Л. М. Єна, Г. М. Христофорова, О. Г. Гаркавенко

  2. М.В. Полівода

  3. Пол Булен

Випуски поточного року

Зміст випуску 1, 2024

  1. І. М. Карабань, І. Б. Пепеніна, Н. В. Карасевич, М. А. Ходаковська, Н. О. Мельник, С.А. Крижановський

  2. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравіцька

  3. Л. М. Єна, О. Г. Гаркавенко,