сховати меню

Ангедонія та депресивні розлади

сторінки: 35-39

Ангедонія — основний симптом депресії та деяких інших психічних розладів — є важливим чинником ризику суїцидальної поведінки, незалежно від тяжкості епізоду. Визначення ангедонії нині охоплює спектр порушень регуляції шляхів винагороди, які останніми десятиліттями викликають значний інтерес науковців. Нейрофізіологічні основи ангедонії переважно передбачають зміни в зонах стріатуму і префронтальної кори із залученням нейромедіатора дофаміну. Зокрема, продемонстровано обмежену користь традиційних антидепресантів за ангедонії, а також їхній потенційний проангедонічний ефект у деяких суб’єктів. До вашої уваги представлено огляд публікації А. Serretti «Anhedonia and Depressive Disorders» видання Clinical Psychopharmacology and Neuroscience (2023; 21 (3): 401–409), присвяченої аналізу ролі ангедонії в розвитку депресії та підходів до її подолання.

Ангедонія зазвичай визначається як нездатність відчувати задоволення від діяльності, яка зазвичай його приносить. Це основний симптом депресії, який часто використовують для його діагностування. ­Однак концепція ангедонії та її роль для встановлення ­діагнозу змінилися за останні сто ­років. Спочатку вона була описана як самостійний розлад, але, починаючи з третьої редакції Діагностичного та статистич­­ного ­посібника з психічних розладів (DSM-III), її додано як симптом для діагностування великого депресивного епізоду (Lewis, 1889; APA, 1980).

Після цього деякий час її вважали просто симптомом депресії, але дані, отримані останніми десяти­літтями, свідчать, що її слід розглядати незалежно від ­самої депресії (Carlson and Kashani, 1988; Rizvi etal., 2016; Wang etal., 2021; Treadway and Zald, 2011; Whitton and Pizzagalli, 2022; Der-Avakian and Markou, 2012).

Метою огляду А. Serretti є узагальнення наявних знань про ангедонію щодо клінічних особливостей, нейрофізіо­логічної основи, прогностичної ролі та можливих ­методів лікування.

Клінічні ознаки ангедонії

вгору

У критеріях DSM-5 для великого депресивного ­епізоду ангедонія визначається як «помітно знижений інтерес або задоволення від усіх або майже всіх видів ­діяльності» (APA, 2022). Однак ангедонія є загальним симптомом кількох психічних розладів, зокрема шизофренії, залежності від психоактивних речовин, посттравматичного стре­сового розладу (ПТСР), тривожних розладів, розладів харчової поведінки (РХП), розладів ­спектра аутизму (РСА) і нейро­дегенеративних розладів (Pizzagalli, 2022).

Ангедонія спочатку характеризувалася зниженою здатністю відчувати задоволення або інтерес до стимулів, які зазвичай приносили винагороду. Проте початкове визначення (втрата задоволення або інтересу) нині розширилося й охоплює спектр дефіцитів обробки вина­городи (Watson etal., 1970; Phillips and Ahn, 2022; Kieslich etal., 2022; Thomsen, 2015).

Сучасні концептуалізації, зокрема системи позитивної валентності, окреслені Критеріями домена дослі­дження (Research Domain Criteria) Національного інституту охорони здоров’я США (NIH, 2010), охоплюють такі компоненти винагороди, як інтерес, мотивація, витрати зусиль, оцінювання, очікування винагороди, навчання, задоволення та насичення (Insel etal., 2010; Rizvi etal., 2016; Wang etal., 2021).

Таке розширення викликало значний інтерес і обговорення. А. Serretti узагальнює різні аспекти у двох широких поняттях: антиципаційна ангедонія, яка стосується зниженої здатності відчувати задоволення в очікуванні корисних подій, і консуматорна ангедонія, яка ­стосується зниженої здатності відчувати задоволення від діяльності (Treadway and Zald, 2011; Barbano and Cador, 2007).

Пацієнти з антиципаційною ангедонією можуть мати труднощі з уявленням або передбаченням майбутніх приємних подій. Ці труднощі можуть проявлятися кількома способами, наприклад, зниженою мотивацією до здійснення приємної діяльності, труднощами з плануванням та ініціюванням її, а також браком ентузіазму чи хвилювання щодо майбутніх подій.

Консуматорна ангедонія — це знижена здатність відчувати задоволення під час приємних занять. Вона ­також може проявлятися у вигляді декількох способів, наприклад, зменшення задоволення від соціальної та розважальної діяльності, недостатності позитивно забарвлених емоцій під час цих дій та зменшення частоти участі в них.

Особи з консуматорною ангедонією мають ­труднощі з переживанням позитивних емоцій під час подій, що ­мають приносити задоволення (як-от соціальна взаємо­дія, заняття спортом, сексуальна активність, ­споживання їжі). Ознаки ангедонії не є стабільними, вони можуть зміню­ватися: як правило, вони є серйознішими за гострих фаз розладу і зменшуються / зникають ­після одужання. Тому постає питання щодо природи ангедонії — це стан чи ознака?

У деяких випадках може спостерігатися зниження здатності отримувати ­задоволення від певної ­діяльності (­тобто особа не насоло­джується тим, що чим у ­минулому зумовлювало почуття ­вдоволення); власне, це характерно для ­гострих епізодів депресії (Gandhi etal., 2022).

В альтернативних випадках суб’єкти демонструють зага­лом низькі рівні здатності відчувати задоволення, без прив’язки до часу. Це може бути характерним для ­дистимії або зловживання психоактивними речовинами.

Інша перспектива стосується «мішені» ангедонії, наприклад, соціальної або фізичної активності. Соціальна ангедонія визначається як отримання незначного задоволення (або його відсутність) від міжособистісних ­ситуацій, тоді як фізична — як отримання ­недостатнього задоволення (або його брак) від фізичних відчуттів, ­як-от запах, смак, дотик або звук (Winer etal., 2019).

Поширеність ангедонії

вгору

Поширеність ангедонії за депресії є досить високою, проте вона варіює залежно від дослі­дження та популяції учасників. Зокрема, вона може бути наявною майже у 70 % осіб із депресією (Cao etal., 2019).

Доказів варіації щодо поширеності ангедонії на основі підтипу депресії наразі бракує (Fletcher etal., 2015).

Як зазначають дослідники, поширеність ангедонії за інших психічних розладів ­також є значною, хоча дещо ­меншою (Trøstheim etal., 2020). У деяких випадках вона також може зберігатися й ­після лікування (DiNicola etal., 2013).

Повідомлень про різницю щодо ознак ангедонії у представників різних статей немає. Хоча відомо, що на депресію частіше страждають жінки, не підтвер­джено, що анге­донія частіше виникає саме у пацієнтів жіно­чої, ніж чоловічої статі. Навпаки, деякі дані свідчать про більшу її поширеність серед чоловіків, це ­принаймні стосується соціальної анге­донії. Поширеність ангедонії також корелює зі збільшенням віку, проте лише за ­даними дослі­джень загальної попу­ляції (Dodell-Feder and Ger­mine, 2018).

Оцінювання ангедонії

вгору

Власне, оцінювати ангедонію може бути складно, оскільки це суб’єктивний досвід. Проте було розроблено кілька інструментів для визначення ангедонії в ­клінічних і умовах і в межах досліджень.

Однією з найпоширеніших сьогодні є шкала часу пере­живання задоволення (TEPS), 18-пунктовий опитувальник для заповнення пацієнтом, призначений для оцінювання здатності відчувати ­задоволення як за очікування майбутньої нагороди / приємної події (антиципаційне задоволення), так і за її «споживання» (консуматорне, або завершальне, задоволення) (Gard etal., 2007).

­Високу надійність і валідність TEPS ­продемонстровано як для клінічних, так і для неклінічних попу­ляцій. Іншим поширеним інструментом є шкала оцінювання задоволення Снейта–Гамільтона (SHAPS), 14-пунктовий опитувальник заповнення пацієнтом, який допомагає встановити ангедонію в контексті соціальної, фізич­ної та рекреаційної діяльності (Snaith etal., 1995).

Вказану шкалу було розроблено для застосування за великого депресивного розладу. Є ­також низка інших інструментів, які дають змогу оцінити конкретні ­аспекти ангедонії, але вони, як правило, менш валідовані (Pizza­galli, 2022).

Нейрофізіологічні основи ангедонії

вгору

Нейрофізіологічні аспекти, що лежать в основі ангедонії, неодноразово дослі­джували у пацієнтів із депресією, а також у здорових осіб із контрольних груп; деякі ­докази отримано під час дослі­джень на тваринних моделях. Пре­фронтальна кора, як вентромедіальна, так і дорсолатеральна, відіграє вирішальну роль в обробці інформації в системі винагороди та прийнятті відповідних рішень (Staudinger etal., 2011; Ciara­melli etal., 2021).

Імовірно, найрелевантнішим механізмом, що ­лежить в основі ангедонії, є гіпоактивація смугастого тіла (для анти­ципаційної ангедонії) та префронтальних зон (для консуматорної ангедонії) (Wang etal., 2011; Der-Avakian and Markou, 2012; Borsini etal., 2020).

За даними різних дослі­джень (як на тваринних ­моде­лях, так і за участю пацієнтів із депресією), до багатьох аспектів дефіцитів обробки винагороди залучені такі зони: прилегле ядро, смугасте тіло, вентральний палі­дум, вентральна тегментальна ділянка, мигдале­подібне тіло, острі­вець, передня поясна кора, орбітофронтальна кора та префронтальна кора.

Дофамін є найчастіше дослі­джуваним у доклінічних дослі­дженнях нейромедіатором, роль якого в ­регулюванні різних аспектів ангедонії, ­як-от очікування, мотивація, зусилля та навчання, ­підтвер­джено.

Крім того, ­деякі ­докази також отримано для інших нейро­медіаторів. Серотонін, адреналін, опіоїди, глутамат, γ-аміномасляна кислота та ацетилхолін можуть модулювати процеси задоволення та мотивації (Wang etal., 2011; Der-Avakian and Markou, 2012; Treadway, 2016; Tejeda and Bonci, 2019; Morales and Margolis, 2017).

Генетичні дослі­дження

вгору

Дослі­дження генетичних основ ангедонії можуть розширити знання про її фізіопатологію та сприяти роз­робці нових методів лікування. Ангедонія, ймовірно, значною мірою зумовлена генетичним компонентом; згідно з остан­німи публікаціями, суттєву роль відіграє спадковість, тобто притаманна генетична схильність (Bondy and Bogdan, 2022).

Наймасштабніший натепер аналіз геному, здійснений за участю 375 тис. 275 суб’єктів, допоміг виявити 11 ­локу­сів, що пояснюють 5,6 % випадків ангедонії (Ward etal., 2019). Ця частка може виглядати скромно, але вона є багато­обіцяльною, бо глибший генетичний аналіз, що охопить більше генів і генетичних варіацій, імовірно, пояснить природу переважної частки випадків ангедонії. Оцінювання ризику полігенного впливу є багатообіцяльним підходом для прогнозування ­індивідуального ­ризику розвитку певного розладу на основі їх генетичної структури, тому вони можуть бути корисними в клінічній практиці для прогнозування того, у яких суб’єктів ризик ­розвитку ангедонії буде найбільшим. Це може бути роз­раховано через підсумовування ефектів кількох генетичних варіантів, пов’язаних із розладом, що являє інтерес, із значенням кожного варіанта, визначеним за розмі­рами їхніх ефектів, відповідно до даних попередніх дослі­джень геному й асоціацій генів. Полігенний ризик ангедонії (­сукупний показник генетичного ризику) був пов’язаний із гіршою «цілісністю білої речовини» мозку, меншим ­загальним об’ємом сірої речовини та меншими об’ємами ділянок мозку, пов’язаних із винагородою та оброб­кою задоволення (Zhu etal., 2021).

Цей конвергентний висновок пов’язує результати візуа­лізації мозку з генетикою. Крім генетичних дослі­джень, вивчали також роль епігенетичних модифікацій в ангедонії. Епігенетичні модифікації — це хімічні зміни в ДНК, які не призводять до зміни її основної послідовності, але можуть мати вплив на експресію генів. Повідомлялося, що епігенетичні модифікації генів, залучених до ­процесів обробки винагороди та регуляції настрою, асоційовані з розвитком ангедонії (Bang etal., 2019).

Хоча генетичні та епігенетичні дослі­дження виявили низку генів-кандидатів, а також шляхи, пов’язані з ангедонією, А. Serretti зазначає, що ці висновки часто ­складно інтерпретувати, оскільки вони залежать від контексту. Наприклад, вплив одного й того самого гена може різнитися в представників різних популяцій або залежати від умов навколишнього середовища. До розвитку ангедонії, ймовірно, призводить взаємодія багатьох генів і шляхів. Попри ці труднощі, вивчення генетичних основ ангедонії є багато­обіцяльним для поліпшення розуміння основ­них механізмів її розвитку та розробки ефективних мето­дів лікування. Власне, з’ясування конкретних генетичних варіантів або шляхів може допомогти ідентифікувати осіб, які мають вищий ризик розвитку ангедонії та допомогти визначити методи раннього втручання або стратегії лікування. Крім того, розуміння ролі конкретних ­генів і шляхів, залучених до формування ангедонії, може ­сприяти розробці нових фармакологічних або поведінко­вих втручань, спрямованих на ці чинники.

Прогностичне значення ангедонії

вгору

У контексті розладів настрою конвергентні дані доказів свідчать, що ангедонія пов’язана з більш тяжким і рецидивним захворюванням. Зокрема, вищі рівні ангедонії за депресії були пов’язані з більшою кількістю попередніх епізодів депресії, причому ці епізоди були тривалішими, а захворювання загалом тяжчим. Так, за даними поздовжніх дослі­джень, тяжкість ангедонії є ­предиктором того, що розлад депресії триватиме й через 12 міся­ців. Власне, є багато свідчень на користь того, що наявність серйозніших ознак ангедонії може призвести до ­тяжчого перебігу захворювання (Vinckier etal., 2017; Gabbay etal., 2015; Spijker etal., 2001).

До того ж ангедонія часто асоціюється з підвищеним ризиком суїцидальної поведінки, хоча цей зв’язок не є одно­значним (Auerbach and Pagliaccio, 2022; Bonanni etal., 2019).

Хоча дані більшості дослі­джень свідчать, що ангедонію слід вважати релевантним чинником ­ризику можливої суїцидальної поведінки, залишається нез’ясованим, чи зберігаються суїцидальні думки також після завершення лікування (Pompili, 2022; Olgiati and Serretti, 2022; Olgiati etal., 2023).

За даними як зрізових, так і в поздовжніх дослі­джень, вищі рівні ознак ангедонії за депресії були пов’язані з ­виразнішими суїцидальними думками. Є також докази підвищення ризику спроб самогубства. Такі кореляції зберігаються після поправки на загальну тяжкість симптомів. Це свідчить, що, крім тяжкості епізоду, ангедонія також може мати вплив як незалежний чинник ризику суїцидальності (Ballard etal., 2017; Ducasse etal., 2018, 2021; Sagud etal., 2021).

Ангедонія і процес запалення

вгору

Кілька дослі­джень були присвячені вивченню зв’язку між ангедонією та запаленням за депресії. Наприклад, незалежно від клінічних і неклінічних чинників, під­вищення рівня С-реактивного білка в плазмі ­асоціюється з ангедонією через зниження зв’язку між вентральним смугастим тілом і вентромедіальною префронтальною корою головного мозку; цей процес опосередкований глутаматом у складі лівих базальних гангліїв (Felger and Treadway, 2017; Leeetal., 2018; Vichaya and Dantzer, 2018).

Зв’язок між ангедонією та запаленням може бути двоспрямованим. Це означає, що запалення може чинити вплив на фізіопатологію ангедонії, а остання, своєю ­чергою, теж позначатиметься на запаленні, зокрема ­через зменшення можливостей протидіяти запальному про­цесу (завдяки виконанню фізичних вправ та участі в соціальних взаємодіях).

Роль запалення в розвитку ангедонії також підтвер­джують результати дослі­дження ефективності проти­запальних методів лікування для зменшення ознак анге­донії. ­Як зазначають дослідники, було продемонстровано, що лікування проти­запальним препаратом інфліксимабом сприяло знач­ному зменшенню ознак ангедонії в паці­єнтів із резистентною до ліку­вання депресією, хоча при цьому вплив на за­гальну симптоматику був незначним (Raison etal., 2013).

Хоча зв’язок між ангедонією та запаленням досі вивчають, очевидно, що запальний процес відіграє важливу роль у патофізіології депресії та може призводити до розвитку та персистування ангедонії в замкненому колі пога­ного прогнозу (Benedetti etal., 2022).

Лікування ангедонії

вгору

Традиційні антидепресанти, як-от селективні ­інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та ­селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну й нор­адреналіну (СІЗЗСН), є препаратами першої лінії лікування депресії та пов’язаних з нею симптомів, зокрема ангедонії. Однак їхня ефективність щодо зменшення ­ознак ангедонії є дещо обмеженою. Наявні натепер дані ­свідчать, що застосування самих лише антидепресантів ­сприяє лише частковій редукції симптому ангедонії (або вони зовсім не мають впливу на ангедонію) (Cao etal., 2019; Ho and Sommers, 2013; Buckner etal., 2008).

Крім того, повідомлялося, що терапія ­антидепресантами, ймовірно, може призвести до емоційної відстороненості у деяких суб’єктів; при цьому можливий розвиток стану, який сприйматиметься як ангедонія (Harmer etal., 2017; Serretti etal., 2010).

Деякі антидепресанти можуть бути ефективнішими для зменшення ознак ангедонії, ніж інші. Оскільки до про­цесів патофізіології ангедонії залучений дофамін, бупро­піон є ймовірним кандидатом для застосування в пацієнтів з анге­донією.

Результати рандомізованого подвійного сліпого клінічного контрольованого плацебо дослі­дження підтвердили позитивний вплив бупропіону в ­дозуванні 200–300 мг при лікуванні пацієнтів з ангедонією (Tomarken etal., 2004).

Крім того, застосування зареєстрованої комбінації декстро­меторфану з бупропіоном також може мати подібний ефект (Majeed etal., 2021).

Потенційна користь застосування антидепресантів була також підтвер­джена в дослі­дженнях із застосуванням тваринних моделей (Cryan etal., 2003; Paterson etal., 2007). Хоча, як зазначають дослідники, спостерігалися й проти­лежні ефекти (Walsh etal., 2018). Також було описано пози­тивний ефект такого препарату, як праміпексол, ­особливо при застосуванні у пацієнтів із хворобою Паркін­сона (Lemke etal., 2006).

СІЗЗС, як зазначалося раніше, є не дуже ­ефективними за ангедонії; наприклад, есциталопрам був менш дієвим, ніж когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) або ­лікування агомелатином, для зменшення ознак ангедонії (Fara­baugh etal., 2015; Corruble etal., 2013).

Однак СІЗЗС із певним впливом на дофамінергічну систему, як-от сертралін і флуоксетин, можуть бути ефективнішими щодо редукції симптому ангедонії (Boyer etal., 2002; Light etal., 2011).

Подібний ефект підтвер­джено для венлафаксину, який також діє на норадренергічні та дофамінергічні системи (Martinotti etal., 2012).

Агомелатин, імовірно, є сполукою, яка викликає найбільший інтерес серед клініцистів як потенційний засіб для лікування ­пацієнтів з ангедонією. Результати низки незалежних дослі­джень продемонстрували відповідну користь агомелатину як у коротко-, так і в середньостроко­вій перспективі (Zhu etal., 2021; Di Giannantonio etal., 2011; Martinotti etal., 2016; Gargoloff etal., 2016; DeBerardis etal., 2017; di Giannantonio etal., 2019).

Крім того, було описано, що розроблений нещодавно антидепресант із мультимодальною дією вортіоксетин є ефективнішим, ніж агомелатин, для зменшення ознак ангедонії (McIntyre etal., 2021).

Ефективність застосування вортіоксетину також під­твер­джують дані низки інших дослі­джень, зокрема за ­участю пацієнтів із легкими когнітивними ­порушеннями (Mattingly etal., 2023; Watanabe etal., 2022; Cao etal., 2019; Tan and Tan, 2021).

Кетамін широкого застосовують у клінічній практиці завдяки його швидкому антидепресивному ефекту (Thametal., 2022; Bahji etal., 2022; Zanos and Gould, 2018). Отримані дані свідчать, що вказаний препарат чинить значущий анти­ангедонічний ефект зі швидким початком дії (Ballard etal., 2017; Lally etal., 2014).

Імовірно, кетамін може застосовуватися у певних клінічних ситуаціях, коли необхідне швидке досягнення ефекту. Серед препаратів цього класу значну увагу нині привертає псилоцибін, який також має таку додаткову перевагу, як можливість одноразового введення (Goodwin etal., 2022).

Дослі­дження щодо його ефективності тривають, але ­попередні дані підтверджують значущий та специфічний ефект, який зберігається до 3 місяців після застосування (Car­hart-­Harris etal., 2016).

Такі препарати-стимулятори, як метилфенідат, нині ­застосовують для лікування пацієнтів із розладом із дефіцитом уваги та гіперактивністю (РДУГ). Ґрунтуючись на механізмі їхньої дії, можна також припустити, що вони будуть корисними й для осіб з ангедонією. Власне, резуль­тати рандомізованого контрольованого плацебо дослі­дження підтвердили значну користь застосування метил­фенідату в комбінації з антидепресантами щодо змен­шення ознак ангедонії (Rizvi etal., 2014).

Завдяки даним про залучені до розвитку ангедонії ­ділянки мозку, які отримують у дослі­дженнях із застосуванням методів нейровізуалізації, зростає зацікавленість до можливих методів нейромодуляції, націленої на специ­фічні нейронні ланцюги (Pizzagalli, 2022).

Одним із найперспективніших підходів сьогодні є транс­краніальна магнітна стимуляція. Добре відомо, що її застосовують для лікування депресії, але є також докази того, що вона може бути певною мірою корисною і для пацієнтів з ангедонією. Про це свідчать результати пілотних дослі­джень (Pettorruso etal., 2018; Light etal., 2019; Spano etal., 2019; Wang etal., 2021).

Ці перші висновки нещодавно були підтвер­джені у масштабному ­натуралістичному дослі­дженні (вид клінічного дослі­дження, що перед­бачає ретельне спостереження та реєст­рацію певного феномена, іноді протягом тривалого часу, у природних для нього умовах, за мінімально ­можливого впливу на паці­єнтів або феномен), яке ­продемонструвало ­значну користь застосування транс­краніальної магнітної стимуляції (Fukuda etal., 2021).

Зменшення ознак ангедонії корелювало з редукцією симптомів депресії, як і очікувалося, але кореляція була далекою від повної. Це свідчить, що у деяких пацієнтів ознаки ангедонії зменшилися набагато значніше, ніж симптоми депресії. Також відомо про корисність застосування психо­терапії в поєднанні з лікуванням анти­депресантами при депресії, зокрема резистентній до тера­пії (van Bronswijk etal., 2019).

Вчені дослі­джували можливість застосування такого підходу для лікування пацієнтів з ангедонією. Психо­терапія є важливою складовою лікування осіб з ангедо­нією. Зокрема, продемонстровано користь застосування найпоширенішого методу психотерапії — КПТ та поведінкової активації (яка, власне, є компонентом КПТ), — за анге­донії (Alsayednasser etal., 2022).

КПТ націлена на зміну негативної моделі мислення, яка може призводити до розвитку ангедонії, тоді як поведінкова активація зосере­джена на посиленні ­заохочення й залучення індивіда до активності. Неодноразово ­про­понувалося застосовувати поведінкову активацію у схемі ведення пацієнтів з ангедонією. Зокрема, запропо­новано використання багатьох менш вивчених методів лікування (Pizzagalli, 2022).

На рисунку зображено ­відомі натепер причини ангедонії та основні методи, застосовувані для її лікування. У таблиці наведено рівні доказовості даних щодо застосування різних підходів до лікування ангедонії.

Рисунок. Причини розвитку ангедонії та основні підходи до її лікування

Таблиця. Рівні доказовості даних щодо застосування підходів до лікування ангедонії

А. Serretti зауважує, що ефективність застосування психо­терапії в лікуванні ангедонії за депресії може варію­вати залежно від таких індивідуальних чинників, як тяжкість депресії, наявність інших симптомів і особистих уподобань пацієнта. Тому рекомендовано використовувати індивідуалізований підхід до лікування, який врахо­вуватиме ці чинники (Serretti, 2022).

Висновки

вгору

Ангедонія є одним із характерних симптомів депресії, а також низки інших психічних станів. Термін «ангедонія» натепер розширено, і його застосовують до спектра порушень процесу обробки винагороди, які привертають значну увагу дослідників упродовж кількох останніх десяти­літь.

Суттєве розширення початкового значення терміна стимулювало проведення дослі­джень щодо природи анге­донії. Зокрема, продемонстровано, що ангедонія є зна­чущим потенційним чинником ризику розвитку ­суї­цидальної поведінки і може бути потенційно незалежним чинником ризику суїцидальності незалежно від депресії. Власне, ангедонія також пов’язана із процесом запа­лення, яке може ­чинити шкідливий вплив на перебіг депресії як резуль­тат взаємо­зв’язку.

Дофамін — нейромедіатор, який найбільше залучений до нейрофізіологічних основ ангедонії, переважно зумовлених аномаліями в стріатумі та префронтальній ­ділянці головного мозку мозку.

Передбачається, що генетика відіграє важливу роль у розвитку ангедонії, і полігенні показники ризику можуть у майбутньому стати потенційно корисним методом для прогнозування ймовірності її розвитку. Також підтвер­джено помірну користь застосування за ангедонії традиційних антидепресантів, як-от селективні ­інгібітори зворотного захоплення серотоніну.

Це особливо важливо, оскільки згадані ліки можуть мати позитивний вплив на ознаки ангедонії у паці­єнтів із симптомами депресії. Так, пацієнтів з ­ангедонією ­можна ефективно лікувати такими препаратами, як бупропіон (у поєднанні з декстрометорфаном), агомелатин, кетамін, а також завдяки транскраніальній магнітній стимуляції.

Деякі з цих методів лікування можуть бути успішнішими за інші; наразі всі вони ще дослі­джуються. Крім того, накопичено чимало доказів на користь ­застосування психотерапії, зокрема КПТ та поведінкової активації.

На думку А. Serretti, значний обсяг отриманих даних підтвер­джує, що ангедонія принаймні дещо ­відрізняється від депресії. Тому клініцистам варто зосередитися саме на цьому аспекті й не ігнорувати ангедонію, вважаючи її простим симптомом епізоду депресії.

Підготувала Наталія Купко

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2023 Рік

Зміст випуску 9 (145), 2023

  1. Є. М. Денисов

  2. А.О. Бурдейний, С.О. Сташенко

  3. А. Г. Бондарчук, Т.Ю. Ільницька

Зміст випуску 8 (144), 2023

  1. Т. І. Стеценко

  2. Тарас Левін

Зміст випуску 6 (142), 2023

  1. Є. М. Денисов

  2. Є. М. Денисов

  3. О. О. Хаустова

  4. О. Аврамчук, О. Ніздрань, П. Блозва

Зміст випуску 1, 2023

  1. Л. М. Єна, Г. М. Христофорова, О. Г. Гаркавенко

  2. М.В. Полівода

  3. Пол Булен

Випуски поточного року

Зміст випуску 1, 2024

  1. І. М. Карабань, І. Б. Пепеніна, Н. В. Карасевич, М. А. Ходаковська, Н. О. Мельник, С.А. Крижановський

  2. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравіцька

  3. Л. М. Єна, О. Г. Гаркавенко,