Геріатричні синдроми в клінічній практиці

Специфікою нинішнього етапу глобального постаріння, поряд зі збільшенням кількості літніх людей, є драматичне збільшення в популяції частки осіб віком від 80 років [38].

З погляду на це закономірним вбачається не тільки зростання вік-асоційованих хронічних захворювань і мультиморбідності, а й так званих геріат­ричних синдромів (ГС) (рис.).

Що таке геріатричний синдром?

Вікові зміни – морфологічні, функціональні, мета­болічні – призводять до численних дефіцитів в органах і системах організму й одночасно є підґрунтям розвитку вік-асоційованих захворювань. У сукупності це порушує функціональний резерв організму такою мірою, що навіть незначні, безпечні для молодших осіб, стресові впливи можуть призвести до декомпенсації і несприятливих наслідків [41]. Діагностика симптомів, які віддзеркалюють порушення, тривожні щодо наслідків, і подальший цілеспрямований менеджмент є невід’ємним складником всебічного геріатричного оцінювання (ВГО).

Рисунок. Формування геріатричних синдромів

Геріатричний синдром – термін для ­дефініції хронічних порушень здоров’я у літніх осіб, не ідентичний поняттям «хвороба» і «­синдром». ­Зокрема, 1995 року запроваджено визначення ГС як «мульти­­факторіальний стан здоров’я, що розвивається внаслідок акумуляції порушень у множинних органах і системах і визначає вразливість (літніх осіб) до ситуа­ційних впливів» [26].

Характеристиками ГС є: 1) багатофакторність; 2) асоціація з віком; 3) несприятливий прогноз щодо функціонального стану, якості життя, ­смерті, залежності від сторонньої допомоги, потреби в довго­тривалому нагляді, 4) оборотність.

Слід зауважити, що під функціональним станом розуміють ступінь автономії людини, її здатність до само­обслуговування. Функціональне ­зниження може охоплювати щоденну базисну активність (зокрема, харчування, одягання, купання, переміщення по квартирі, контроль фізіологічних відправлень, що визначається за індексом активностей повсякденного життя Катц) або, в ­легших випад­ках, інструментальну (прибирання ­домівки, приготування їжі, приймання медикаментів, управління фінансами, користування телефоном тощо, яка визначається за шкалою оцінювання ­інструментальної активності Лоутона).

Зазвичай ГС маніфестують як єдиний прояв. ­Їхній розвиток і прогресування зумовлені не лише віковими і патологічними змінами, а й середовищними впливами, зокрема соціальними. ГС мають загальні чинники ризику, як-от оксидативний стрес, хронічне запалення, гормональний дисбаланс, порушена толерантність до глюкози, дефіцит мікронутриєнтів тощо.

Часто чинником ГС є медика­менти. Так, седативні та снодійні пре­парати можуть спричиняти делірій, порушення ­ходи, падіння, когні­тивні розлади [56].

Співіснування декількох ГС зумовлене не ­тільки спільними чинниками ризику, а й взаємним впливом: наприклад, погіршення зору поєднується з порушеннями ходи, диссомнія – із депресією і деменцією, стареча немічність – із погіршенням балансування і моторики, із депресією. ­Кожен ГС несе загрозу каскаду несприятливих подій: нетримання сечі на тлі порушення рівноваги може призвести до падінь; своєю чергою, падіння асоційовані з подальшим погіршенням мобільності, ­іммобілізацією, пролежнями, високим ризиком травматичної смерті [31, 37].

Якими є відомі геріатричні синдроми

Нині нараховується близько 60 ГС: немічність, падіння, нетримання сечі й калу, порушення сну, делірій, деменція, депресія, запаморочення, саркопенія, остеопороз; порушення зору та слуху, ­ходи й рівноваги, харчування (мальнутриція) тощо [18].

Сформувалася певна ієрархія з виокремленням «великих» ГС, зважаючи на частоту й наслідки. Особливе місце в цьому переліку посідає синдром немічності, або старечої астенії (англ. frailty) [10].

У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) «старечій астенії», яку ототожнюють із frailty, відповідає код R54. Водночас цей синдром притаманний і хворим молодого й середнього віку з тяжкою пато­­логією, ­як-от злоякісні пухлини, хронічна серцева недостатність. Кількість осіб із синдромом немічності та загалом із ГС збільшується в популяції не лише через старіння населення, а й через безпосередній вплив тяжких захворювань. Так, у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, у яких ­завдяки антиретровірусній терапії тривалість ­життя суттєво подовжена, первинна патологія трансформується у ­хронічні захворювання, які, своєю чергою, призводять до роз­витку геріатричних синдромів [17].

Як часто виникають геріатричні синдроми

Загалом ГС поширені в популяції літніх осіб, але здебільшого вони залишаються недіагностованими. Опуб­ліковані дані щодо частоти ГС кардинально різняться, що пояснюється гетерогенністю обстежених ­контингентів, рівнем і методами діагностування.

Як приклад, поширеність синдрому немічності серед літніх осіб, що не пере­бувають у спеціалізованих закладах, становить близько 11 %, водночас розбіжності в частоті широко варіюють залежно від методу оцінювання – від 4 дo 59 %; в осіб віком від 85 років – 26–44 % [32].

Найвищі значення частоти ГС надають ­спеціалізовані заклади: у дослідженні за участю пацієнтів геріатричної амбулаторії в Туреччині поліфармацію (приймання чоти­рьох і більше препаратів) встановлено у 54,5 %, нетримання сечі – у 47,6 %, мальнутрицію – у 9,6 %, депресію – у 35,1 %, деменцію – у 21,6 %, падіння – у 33,6 %, сарко­пенію – у 31,7 %, немічність – у 28,3 %. Стратифікація за віком продемонструвала ­виразне зростання ГС саме з віком: у 20 % 60–69-річних пацієнтів не спостерігалося ГС, водночас майже у 48 % віком > 80 років фіксу­вали понад чотири ГС одночасно [5].

Однією з найуразливіших груп є госпіталізовані пацієнти, а також особи в постгоспітальному періоді: з погляду на це було введено термін «постгоспітальній синдром» для виокремлення небезпечного періоду після госпіталізацї за гострими показаннями і ризиком неповернення до вихідного рівня функціонування [58].

Що означають геріатричні синдроми для клінічної практики

ГС мають несприятливий прогноз щодо тривалості життя, функціонального стану, якості життя [49, 63]. Так, когнітивні порушення в дослідженні DECOFIRH Study виступали предиктором погіршення функціонального стану після госпіталізації, саркопенія – підвищеної смертності за ургентних операцій [16, 57].

У дворічному спостереженні за 16 640 пацієнтами ­віком > 50 років зниження функціональних можливостей і наявність ГС виявилися чутливішими ­предикторами погіршення здоров’я і смерті, ніж захворювання [49].

У проспективному дослідженні постгоспітальних синдромів наявність апатії, болю, мальнутриції, порушення рухливості та страху падінь у 4,35; 3,26; 3,4; 6,65 і 3,17 раза відповідно підвищували ризик функціонального зниження; водночас апатія, недоїдання, втома та ризик ­падіння асоціювалися з підвищеною смертністю [58].

Виявлення ГС означає суттєві, а ­іноді кардинальні ­зміни в тактиці та стратегії лікування / ­обслуговування осіб похилого і старечого віку [28, 29].

Діагностування ГС за різних нозо­логій у різних клінічних ситуаціях (оперативні втручання, госпіталізація тощо), реалізація сукупності геріатричних підходів, адекватний ­менеджмент, як-от передбачається ВГО, асоційоване з поліпшенням прогнозу [51, 63].

Як діагностують геріатричні синдроми

Слід констатувати, що натепер, на жаль, не існує єдиних стандартів діаг­ностування ГС, натомість для кож­ного з них запропоновано досить широ­кий спектр спеціальних досліджень.

Падіння і порушення ходи

Падіння є головною причиною травматичної ­смертності осіб старечого віку, асоційованою з тяжкими пошкодженнями. Чинниками ризику падінь є м’язова слабкість, ­падіння в ­анамнезі, порушення балансу і ходи, викорис­тання під час ходьби допоміжних девайсів, дефіцит зору, остео­­артрит, когні­тивні порушення, депресія, застосу­вання деяких медика­ментів, вік понад 80 років [22].

У Європі щорічні фінансові витрати через падіння пере­вищують 30 млрд євро [53].

Найпростішим методом виявлення ГС є спостере­ження за рухами пацієнта. Як спеціальний інструментарій для оцінювання ризику падінь використовують відповідний опитувальник Десмонда. Розроблено прості тести для визначення мобільності та балансування: швидкість звичайної ходьби, тест «підйом-ходьба», стояння за різних положень ніг, стабільність під час поворотів, стійкість за підштовхування тощо [21, 22].

На особливу увагу заслуговують пацієнти з повтор­ними падіннями, для яких необхідний детальний аналіз вживаних медикаментів, ортостатичної гіпотензії, аритмій, епізодів гіпоглікемії, нейром’язових симптомів, порушень балансу, зниження мінеральної щільності кісток [44].

Саркопенія

Саркопенія – це атрофічні та дегенеративні зміни скелетної мускулатури і погіршення її функцій. Втрата м’язової маси становить у середньому 0,5–1 % щорічно у віці після 25–30 років [62].

Зниження м’язової маси спостерігається у 4 % чоловіків і 3 % жінок віком 70–75 років і зростає відповідно до 16 і 13 % в осіб старше 85 років.

Дані щодо поширеності саркопенії різняться залежно від методів діагностування: за результатами ­дослідження T. Yazar et al. (2018), у літніх осіб без значущої патології вона коливалася від 9,8 до 31,5 % [62].

Саркопенія є чинником фізичної немічності літніх ­людей. Погіршення функціонування «швидких» м’язових волокон, відповідальних за збереження рівноваги, веде до підвищення ризику мимовільних падінь. Наприклад, за даними американського центру контролю захворюваності, саркопенія є одним із п’яти основних чинників захво­рюваності та смертності в осіб віком від 65 років [9].

Для скринінгу саркопенії запропоновано простий опитувальник для швидкої діагностики саркопенії (SARC-F). Європейська (EWGSOP, 2010), а ­потім Азійська (AWGS, 2014) робочі групі із саркопенії у літніх осіб розробили алгоритм діагностування, оснований на вимірюванні швидкості ходьби, сили кистей рук, м’язової маси [12, 15].

Мальнутриція

У широкому розумінні мальнутриція поєднує як дефіцит (протеїнів, вітамінів), так і надлишок (метаболічний синдром, ожиріння) харчування. Як ГС цей стан зазвичай означає зниження маси тіла. Порушення харчування – поширений розлад у геронтологічній популяції, який пов’язаний із розвитком численних захворювань, із погіршенням функціонального статусу і підвищеною смертністю.

Хоча втрата ваги може мати добровільний характер, будь-яке значуще зниження маси тіла потребує настороженості, оскільки сигналізує про соматичну / психічну патологію, або про соціальні / фінансові / функціональні обмеження. Визначають динаміку ­зміни ваги, окружність талії, індекс маси тіла, а для оцінювання якості ­харчування використовують такі інструменти, як Міні-­опитувальник нутри­ційного статусу (Mini-Nutritional Assessment), Спрощений опитувальник для оцінювання харчування (Simplified Nutrition Assessment Questionnaire) [25, 61].

Порушення слуху

У старості у понад третини осіб (віком 65–74 років – у 24 %, > 75 років – у 40 %) знижується слух. Слуховий дефіцит поєднується з погіршенням когнітивних функцій, функціонального стану, зменшенням адаптації у соціумі. Хоча найпростіший підхід для розпізнання – запитати пацієнта, чи є у нього порушення слуху, часто хворі недооцінюють свій стан.

Рекомендовано спектр скринінгових методів: тест із шепотом, тест зі слуховим апаратом; відповідну ­анкету, створену в межах Національної ­програми перевірки здоров’я та харчування в США (NHANES) [6, 48].

Одним із найточніших методів діаг­ностування цієї пато­логії є аудіометрія, яка натепер доступна для самооцінки (є відповідний застосунок для смартфона).

Порушення зору

Порушення зору є одним із найчастіших сенсорних дефіцитів. Значущість порушення зору часто лишається в тіні інших ГС і недооцінюється щодо прогностичної точки зору. Так, за даними національного репрезентативного ­когортного ­дослідження здоров’я пенсіонерів Health and Retirement Study у США, порушення зору було пов’я­зане з поганим станом здоров’я у 50 % літніх осіб, із його погіршенням у наступні 2 роки – у 31 %, а також асоцію­валося з підвищеною смертністю [30].

З погляду на поширеність і несприятливі ­наслідки порушень зору (­падіння, депресія, функціональне ­зниження) рекомендовано проходити огляд в офтальмо­лога раз на 1-2 роки.

Нетримання сечі

Через сором’язливість або ж через сприйняття нетримання сечі як нормальної ознаки старіння геріатричні ­пацієнти можуть не виявляти скарг. Водночас це поширений феномен, особливо у жінок, часто асоційований з інфекціями сечовивідного тракту, порушеннями сну, ­падіннями, змінами психіки, пролежнями, підвищеною смертністю [27].

Поряд із віковими і патологічними змінами органів ­малого тазу в розвитку нетримання сечі суттєву роль ­відіграють певні лікарські препарати, супутні захворювання, хірургічні втручання, променева терапія, пору­шення когнітивного та/або фізичного функціо­нування, психологічні чинники.

Для скринінгу на нетримання сечі запропоновано ставити два запитання:

1. Чи були протягом останнього року випадки не­навмисного сечовипускання або «промокання»?
2. Чи було у вас нетримання сечі протягом шести окре­мих днів?

За ствердної відповіді варто поставити додаткове запитання «Чи турбує вас нетримання сечі такою мірою, що ви хотіли б дізнатися, чи можна його лікувати?», яке важливе щодо готовності пацієнта обстежитися і ліку­ватися.

Когнітивне зниження / деменція

Раннє виявлення когнітивних порушень важливе для ідентифікації курабельних причин, контролю чинників ризику, уповільнення прогресування. На деменції Альцгеймера і ­судинного / змішаного типу припадає понад 80% її випадків.

Когнітивні порушення ­асоційовані з ризиком функціональної неспроможності, делірію, падінь. Відображенням важливості когнітивного здоров’я є формування уявлень про «когнітивну немічність» за аналогією з фізичною.

Для скринінгу використовують короткі когнітивні тести Mini-cog, Монреальский (MoCA) і Гонконгський (HKBC), добре відому коротку шкалу для оцінювання психічного статусу (MMSE), тест для лікарів загальної практики GP-Cog, ­кроскультуральний тест RUDAS тощо [13, 52].

Кожен із них має свої переваги та недоліки. Для первинної ланки системи охорони здоров’я обґрунтованими пере­вагами є короткий когнітивний тест Mini-cog, який потребує ­всього 2 хв; він може бути застосований для багатонаціо­нального населення та осіб із низьким рівнем освіти; його можуть виконувати й оцінювати непрофесіо­нали без втрати інформативності [1, 11].

Негативні прогнози щодо катастрофічного зростання частоти деменції / когнітивних порушень спонукають до розроблення нових методів скринінгу і раннього діаг­ностування. Так, було продемонстровано більшу чутливість нещодавно розробленого ­Гонконгського короткого ­когнітивного тесту порівняно з тестом MoCA [13].

Результати жодного скринінгового тесту не є підставою для встановлення / виключення діагнозу деменції. Високоосвічені особи можуть демонструвати досить високі оцінки, але мати дефіцит розуміння й судження, і навпаки, в осіб із низьким рівнем освіти можуть бути занижені оцінки.

Депресія

Афективні порушення, насамперед депресія, часто виникають в осіб літнього та старечого віку. У 5–10 % загальної популяції віком > 65 років виявляються депресивні синдроми, у 1 % – велика депресія; за наявності соматичної / невро­логічної патології частота реєст­рації депресії перевищує 30%. Є ­чітка залежність між вираз­ністю депресії та погіршенням фізичного здоров’я, ­смерт­ністю [23].

Депресія має спільні симптоми, чинники ризику та наслідки з немічністю. Тісне поєднання фізичних і психоемоційних порушень свідчить, що низька фізична активність, втома, втрата ваги є критеріями як ГС немічності, так і депресії [32].

Літні особи зазвичай не характеризують свій стан як депресію; їхні ­скарги є нетиповими, зокрема, домінують такі як втомлюваність, втрата апетиту, зниження ваги, порушення сну. Для скринінгу застосовують опитувальник з депресії PHQ-2, за позитивної відповіді пропонується опитувальник PHQ-9.

Оскільки часто пацієнт літнього віку не в змозі самостійно заповнити ­анкету, широко використовують Геріат­ричну шкалу депресії (GDS; версії з 30, 15 і 5 запитаннями), анкетування виконує лікар. Згадана шкала уміщує п’ять запитань і потребує часу в 3-6 разів менше (до хвилини), вона порівнянна з дов­шими версіями за чутливістю і специфічністю [40, 44].

Синдром немічності (frailty)

Синдром немічності характеризує асоційоване з віком зниження функціонального резерву, що призводить до вразливості під впливом ­зовнішніх і внутрішніх стресових чинників і несприятливих медико-соціальних наслідків [39].

Хоча цей синдром і є самостійним, його формування і прогресування ­тісно пов’язане з розвитком інших ГС, вік-асоційованих захворювань і станів. Закономірно, що ­частота його виявлення зростає з віком. У США за критеріями дослідження Cardiovascular Health Study (СНS) у популяції осіб віком ≥ 65 років його діагностують у 7–12 % (частота збільшується з ­віком: із 3,9 % у 65–74-річних до 25 % у тих, кому 85 років і більше; ­частіше ­розвивається в жінок порівняно з чоло­віками: 8 ­проти 5 %) [20].

Як зазначалося, дані щодо поширеності суттєво різняться залежно від методів діагностування – від 4 дo 59 % [14].

До сьогодні не існує загальноприйнятого стандарту діаг­ностування синдрому немічності. В огляді 2018 р. ­наведено 89 методів його ідентифікації [55].

Підходи до визначення синдрому немічності різняться не лише методично, але й концептуально. Одні ­дослідники розглядають його як оцінку фізичного стану людини.

Найвідоміший і широко вживаний фенотип frailty містить п’ять критеріїв:

1) втрата маси тіла;

2) зниження сили м’язів кистей (за да­ними динамо­метрії);

3) виразна втомлюваність (за само­оцінюванням);

4) уповільнення швидкості ходьби (за реєстрацією);

5) значне зниження фізичної активності (розрахунок згідно з анкету­ванням за Міннесотським опитувальником активності у вільний час [MLTAQ]).

У разі наявності 1–2 балів особу вважали пренемічною (prefrail), 3 і більше балів – немічною (frail) [20].

Спрощений підхід передбачає оцінювання фізичної неспроможності за анкетуванням.

Шкала FRAIL оцінює п’ять пара­метрів: Fatigue – ­втома «Чи почуваєте себе стомленим»; Resistance – витривалість «Чи можете піднятись на другий поверх сходами»; Ambulation – аеробна активність «Чи проходите ви ­пішки один квартал»; Illness – множинна патологія «Чи є у вас п’ять і більше хвороб»; Lost of weight – втрата ваги. Оцінювання результатів аналогічне до такого за фенотипом frailty [36].

Візуальне оцінювання ­фізичного ­стану – це найпростіший інструмент, і саме тому він активно розробля­ється. Найвідомішою є візуальна ­шкала Clinical Frailty Scale (CFS), розроблена 2007–2009 рр. в Університеті ­Далхаузі, ­Канада.

Шкала старечої немічності відображає стадії розвитку синдрому немічності: від відмінного стану фізичного здоров’я до пренемічності й різного ступеня немічності (табл.) [42].

Таблиця. Клінічна шкала старечої немічності

Інший методологічний підхід для ­визначення неміч­ності ­представлено моделлю накопичення дефіцитів, відо­мою як індекс Frailty.

Він охоплює сукупність різнопла­нових дефіцитів:

1) тривожні симптоми, зокрема порушення сну, порушення пам’яті, поганий настрій;

2) фізичні ознаки, як-от тремор і ослаб­лений пульс;

3) результати лабораторних дослідження, як-от аномальні рівні креатиніну і кальцію в крові;

4) супутні захворювання, наприклад ­діабет або ­хвороба Паркінсона;

5) компоненти інвалідності, ­зокрема обмеження в повсякденному житті, ­як-от умивання, одягання, використання ­туалету і приймання їжі.

Залежно від результатів кожен паці­єнт оцінюється як: «дуже здоровий; здоровий; добре контрольований; уразливий; із початковим, помірним або виразним постарінням» [34, 42].

У первинній моделі передбачалося визначення 70 клінічних дефіцитів; надалі модель спростили, і найкоротший варіант містить 30 параметрів [46].

Погляд на немічність як на інтег­ральну ­характеристику літньої ­людини віддзеркалюють й інші моделі, які, ­окрім фізичного здоров’я, оцінюють когнітивні, психо­емоційні, соціальні складники.

Edmonton Frail Scale (EFS) охоп­лює 10 доменів:

1) когніція;

2) баланс;

3) мобільність;

4) настрій;

5) щоденне функціонування;

6) приймання ліків;

7) харчування;

8) ставлення до здоров’я;

9) соціальна підтримка;

10) якість життя [43].

Анкета Tilburg Frailty Indicator (TFI) уміщує соціально-­демографічні пара­метри, спосіб життя, множинні захворювання, життєві події та середовище проживання, ­фізичні, психо­логічні й соціальні показники [24].

Анкета Groningen Frailty Indicator (GFI) налічує 15 запитань щодо симптомів постаріння і обмежень щоден­ного функціонування в чотирьох сферах: фізичній, психо­логічній, когнітивній і соціальній [54].

Анкета Calgary Cardiac and Cognition Scale охоплює п’ять показників: когнітивні порушення, розлади настрою, порушення балансу, індекс маси тіла < 21 або > 30 кг/м2, самотнє проживання [19].

Різні методологічні й методичні підходи до виявлення синдрому немічності відображають відсутність єдиного погляду на нього. Частина дослідників розглядають його як вимір ­фізичного здоров’я і відокремлюють його від «психіко-емоційного» і «соціального» frailty, інші – як спільність порушень фізичного, психоемоційного і соціального здоров’я.

В Україні невизначеність щодо синдрому frailty поширюється і на термінологію: його визначають як старечу асте­нію; синдром немічності, крихкості, дряхлості, кволості; фрейлті.

Якою є ситуація з діагностуванням геріатричних синдромів за кордоном

Навіть тепер у низці країн Європи геріатрична ­служба лишається недостатньо розвинутою. Ба більше, очевидним є прогалина між постійно зростаючою кількістю гері­атричних пацієнтів і замалою кількістю геріатрів.

Аналіз, проведений Європейським геріатричним медичним товариством (EuGMS), засвідчив гетерогенність щодо ­різних аспектів геріатрії у країнах-членах: визнання як окремої спеціальності / субспеціальності, ­навчання, освітніх та професійних стандартів, академіч­ного представництва, робочого ­контексту [50].

Системний аналіз баз даних MEDLINE, EMBASE і CINAHL (2010) продемонстрував, що навіть в економічно розвинених країнах лікарі загальної практики виконують когнітивні тести лише для половини геріат­ричних пацієнтів, а тести для оціню­вання ризику падінь – для чверті [4].

Утім, за умов нинішнього глобального ­постаріння ­лікарі загальної практики не ознайомлені / ­недостатньо озна­йомлені з ГС та їх наслідками. Попри реальні можливості поліпшити якість життя, знизити ризик захворюваності, госпіталізацій, смертності, ­питання ранньої діаг­ностики лишаються поза увагою через поши­рену ­помилку, що ГС неможливо лікувати (і навіть стабілізувати процес) [47].

Водночас ГС як орієнтири для модифікації лікування пацієнтів із різними видами патології поступово входять до рутинної клінічної практики.

Як приклад можна навести американські (2017) і євро­пейські (2018) рекомендації щодо артеріальної гіпертензії, де під час розгляду питань щодо цільових рівнів арте­ріального тиску, моно­терапії на противагу комбінованій терапії критерієм виступає «frailty» [59, 60].

Діагностування ГС як складова ВГО набуло неаби­якого розвитку в онко­логії, де розроблено скринінговий інструмент G-8, орієнтований на онко­хворих старшого віку [8].

Втім, імплементацію геріат­ричної діагностики суттєво гальмує її обтяжливість за часом. Саме тому нагальним завданням є розроблення простих мето­дів, які не потребу­ють участі лікаря, багато часу й додаткового облад­нання. Як приклад, коротке гері­атричне оцінювання (Rapid Geriatric Assesment) уміщує анкету FRAIL для ­оцінювання немічності, SARC-F – саркопенії, SNAQ – мальнутриції, Rapid Cognitive Screen – когнітивної дисфункції, ­яка потребує близько 5 хв і виконується за участю навченої медсестри. Крім того, для більшого ­спрощення ­процедури розроб­лено мобільний ­застосунок [33].

У РФ анкету із семи запитань регламентовано що­річно заповнювати особам віком від 60 років для ­виявлення тих, хто потребує спостереження сімей­ного лікаря або скерування до лікаря-геріатра для поглибленого дослідження [2].

У чому користь виявлення геріатричних синдромів

Уже перше рандомізоване дослідження із ВГО L. Z. Rubenstein et al. (1984), складовою якої є діагносту­вання ГС, продемонструвало позитивні ­результати. Так, очікуваним було поліпшення діаг­ностування й функціо­нального ­статусу пацієнтів, зниження ­інституалізації до будинків для престарілих; неочікуваним – ­зменшення смертності, частоти повторних госпіталізацій, ­вартості ліку­вання, а також поліпшення високої ­функціональної вижи­ваності. Згодом це було також підтверджено ­серією контрольо­ваних ­досліджень в умовах лікарень, ­амбулаторій, ­відвідування вдома [45].

Спільність механізмів розвитку ГС свідчить про можливість одночасного позитивного впливу на них.

Це було підтверджено в проспективному дослідженні з лікування паці­єнтів із м’якою-помірною деменцією: ­реалізація мультимодального ­впливу із залученням ­команди фахівців не лише сприяла гальмуванню очікуваного погіршення функціонального стану й когнітивних функцій, але і вияви­лася дієвою щодо ­профілактики ­таких ГС, як падіння, нетримання сечі, пору­шення харчу­вання [31].

Якою є ситуація з геріатричними синдромами в Україні

Попри безліч геріатричних діагностичних ­інструментів та їхню спрямованість на різні ланки медичної практики, у реальних умовах бракує системного ­скринінгу та поглибленого діагностування ГС в Україні.

Це прямо корелює з відсутністю в країні геріатричної служби і ставить питання про необхідність переосмислення й створення нової концептуальної моделі медичного обслуговування геріатричного контингенту, де одне із центральних місць має посісти саме ­раннє виявлення геріатричних синдромів.

Світова практика передбачає створення рекомендацій ­національними асоціаціями геріатрів щодо ВГО, у ­якому визначено конкретні валідизовані методи ­для діагностування ГС. При цьому такі методи геріатричного діагностування ­мають бути стратифіковані залежно від ­глибини обстеження та рівня лікувального закладу [3, 7].

Висновки

ГС як хронічне порушення здоров’я має змістовне навантаження, що відрізняє його від таких звичних понять, як «хвороба» і «синдром». На відміну від більшості тради­ційних синдромів, де сукупність симптомів зазвичай виникає через єдиний етіологічний чинник, ГС ­мають поліетіологічну природу, але маніфестують у вигляді єдиної ознаки. Маючи загальні чинники ризику, вони спів­існують і чинять взаємний вплив.

Кількість осіб із ГС збільшується не тільки через старіння населення, а й через підвищення виживаності ­пацієнтів із тяжкими захворюваннями. ГС мають прогностичну значущість щодо тривалості життя, функціонального стану та якості життя.

Розвиток ГС можна не лише загальмувати, але й сприяти частковій / повній регресії. Спільність патогенетичних ­механізмів визначає можливість одночасного пози­тивного впливу на низку ГС.

Зокрема, ГС лежать в основі стратифікації геріатричних пацієнтів, що є невід’ємною складовою ВГО; слугують концептуальним і методичним підґрунтям ­організації медико-­соціального забезпечення осіб літнього віку.

Насамкінець слід зазначити, що настав час для переосмислення наявної та створення нової моделі ­медичного обслуговування геріатричного контингенту, де ­центральне місце має посісти раннє виявлення ГС як ­невід’ємного компонента ВГО.

За рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я, не кожен літній пацієнт підлягає спостереженню лікаря-геріатра і потребує спеціалізованої геріатричної допомоги. Основою відокремлення уразливого геріатричного ­контингенту є скринінг на ГС, які найбільше обмежують життєдіяльність індивідуума.

Нині в Україні ГС лишаються terra incognita для широ­кого медичного загалу, практично немає геріатричної складової в підготовці лікарів і в після­дипломній освіті, як і геріатрів загалом. Водночас ВГО з ­діагностуванням ГС є реальним інструментом для ­поліпшення якості життя, зниження частоти госпіталізації, інвалідизації та смертності.

Власне, брак «золотих» стандартів виявлення ГС пору­шує питання щодо розроблення саме національних стандартів геріатричного діагностування.

Список літератури знаходиться в редакції.