сховати меню

Геріатричні синдроми в клінічній практиці

сторінки: 8-13

Л. М. Єна, Г. М. Христофорова, О. Г. Гаркавенко, ДУ «Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», м. Київ

Специфікою нинішнього етапу глобального постаріння, поряд зі збільшенням кількості літніх людей, є драматичне збільшення в популяції частки осіб віком від 80 років [38].

З погляду на це закономірним вбачається не тільки зростання вік-асоційованих хронічних захворювань і мультиморбідності, а й так званих геріат­ричних синдромів (ГС) (рис.).

Що таке геріатричний синдром?

вгору

Вікові зміни – морфологічні, функціональні, мета­болічні – призводять до численних дефіцитів в органах і системах організму й одночасно є підґрунтям розвитку вік-асоційованих захворювань. У сукупності це порушує функціональний резерв організму такою мірою, що навіть незначні, безпечні для молодших осіб, стресові впливи можуть призвести до декомпенсації і несприятливих наслідків [41]. Діагностика симптомів, які віддзеркалюють порушення, тривожні щодо наслідків, і подальший цілеспрямований менеджмент є невід’ємним складником всебічного геріатричного оцінювання (ВГО).

Рисунок. Формування геріатричних синдромів

Геріатричний синдром – термін для ­дефініції хронічних порушень здоров’я у літніх осіб, не ідентичний поняттям «хвороба» і «­синдром». ­Зокрема, 1995 року запроваджено визначення ГС як «мульти­­факторіальний стан здоров’я, що розвивається внаслідок акумуляції порушень у множинних органах і системах і визначає вразливість (літніх осіб) до ситуа­ційних впливів» [26].

Характеристиками ГС є: 1) багатофакторність; 2) асоціація з віком; 3) несприятливий прогноз щодо функціонального стану, якості життя, ­смерті, залежності від сторонньої допомоги, потреби в довго­тривалому нагляді, 4) оборотність.

Слід зауважити, що під функціональним станом розуміють ступінь автономії людини, її здатність до само­обслуговування. Функціональне ­зниження може охоплювати щоденну базисну активність (зокрема, харчування, одягання, купання, переміщення по квартирі, контроль фізіологічних відправлень, що визначається за індексом активностей повсякденного життя Катц) або, в ­легших випад­ках, інструментальну (прибирання ­домівки, приготування їжі, приймання медикаментів, управління фінансами, користування телефоном тощо, яка визначається за шкалою оцінювання ­інструментальної активності Лоутона).

Зазвичай ГС маніфестують як єдиний прояв. ­Їхній розвиток і прогресування зумовлені не лише віковими і патологічними змінами, а й середовищними впливами, зокрема соціальними. ГС мають загальні чинники ризику, як-от оксидативний стрес, хронічне запалення, гормональний дисбаланс, порушена толерантність до глюкози, дефіцит мікронутриєнтів тощо.

Часто чинником ГС є медика­менти. Так, седативні та снодійні пре­парати можуть спричиняти делірій, порушення ­ходи, падіння, когні­тивні розлади [56].

Співіснування декількох ГС зумовлене не ­тільки спільними чинниками ризику, а й взаємним впливом: наприклад, погіршення зору поєднується з порушеннями ходи, диссомнія – із депресією і деменцією, стареча немічність – із погіршенням балансування і моторики, із депресією. ­Кожен ГС несе загрозу каскаду несприятливих подій: нетримання сечі на тлі порушення рівноваги може призвести до падінь; своєю чергою, падіння асоційовані з подальшим погіршенням мобільності, ­іммобілізацією, пролежнями, високим ризиком травматичної смерті [31, 37].

Якими є відомі геріатричні синдроми

вгору

Нині нараховується близько 60 ГС: немічність, падіння, нетримання сечі й калу, порушення сну, делірій, деменція, депресія, запаморочення, саркопенія, остеопороз; порушення зору та слуху, ­ходи й рівноваги, харчування (мальнутриція) тощо [18].

Сформувалася певна ієрархія з виокремленням «великих» ГС, зважаючи на частоту й наслідки. Особливе місце в цьому переліку посідає синдром немічності, або старечої астенії (англ. frailty) [10].

У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) «старечій астенії», яку ототожнюють із frailty, відповідає код R54. Водночас цей синдром притаманний і хворим молодого й середнього віку з тяжкою пато­­логією, ­як-от злоякісні пухлини, хронічна серцева недостатність. Кількість осіб із синдромом немічності та загалом із ГС збільшується в популяції не лише через старіння населення, а й через безпосередній вплив тяжких захворювань. Так, у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, у яких ­завдяки антиретровірусній терапії тривалість ­життя суттєво подовжена, первинна патологія трансформується у ­хронічні захворювання, які, своєю чергою, призводять до роз­витку геріатричних синдромів [17].

Як часто виникають геріатричні синдроми

вгору

Загалом ГС поширені в популяції літніх осіб, але здебільшого вони залишаються недіагностованими. Опуб­ліковані дані щодо частоти ГС кардинально різняться, що пояснюється гетерогенністю обстежених ­контингентів, рівнем і методами діагностування.

Як приклад, поширеність синдрому немічності серед літніх осіб, що не пере­бувають у спеціалізованих закладах, становить близько 11 %, водночас розбіжності в частоті широко варіюють залежно від методу оцінювання – від 4 дo 59 %; в осіб віком від 85 років – 26–44 % [32].

Найвищі значення частоти ГС надають ­спеціалізовані заклади: у дослідженні за участю пацієнтів геріатричної амбулаторії в Туреччині поліфармацію (приймання чоти­рьох і більше препаратів) встановлено у 54,5 %, нетримання сечі – у 47,6 %, мальнутрицію – у 9,6 %, депресію – у 35,1 %, деменцію – у 21,6 %, падіння – у 33,6 %, сарко­пенію – у 31,7 %, немічність – у 28,3 %. Стратифікація за віком продемонструвала ­виразне зростання ГС саме з віком: у 20 % 60–69-річних пацієнтів не спостерігалося ГС, водночас майже у 48 % віком > 80 років фіксу­вали понад чотири ГС одночасно [5].

Однією з найуразливіших груп є госпіталізовані пацієнти, а також особи в постгоспітальному періоді: з погляду на це було введено термін «постгоспітальній синдром» для виокремлення небезпечного періоду після госпіталізацї за гострими показаннями і ризиком неповернення до вихідного рівня функціонування [58].

Що означають геріатричні синдроми для клінічної практики

вгору

ГС мають несприятливий прогноз щодо тривалості життя, функціонального стану, якості життя [49, 63]. Так, когнітивні порушення в дослідженні DECOFIRH Study виступали предиктором погіршення функціонального стану після госпіталізації, саркопенія – підвищеної смертності за ургентних операцій [16, 57].

У дворічному спостереженні за 16 640 пацієнтами ­віком > 50 років зниження функціональних можливостей і наявність ГС виявилися чутливішими ­предикторами погіршення здоров’я і смерті, ніж захворювання [49].

У проспективному дослідженні постгоспітальних синдромів наявність апатії, болю, мальнутриції, порушення рухливості та страху падінь у 4,35; 3,26; 3,4; 6,65 і 3,17 раза відповідно підвищували ризик функціонального зниження; водночас апатія, недоїдання, втома та ризик ­падіння асоціювалися з підвищеною смертністю [58].

Виявлення ГС означає суттєві, а ­іноді кардинальні ­зміни в тактиці та стратегії лікування / ­обслуговування осіб похилого і старечого віку [28, 29].

Діагностування ГС за різних нозо­логій у різних клінічних ситуаціях (оперативні втручання, госпіталізація тощо), реалізація сукупності геріатричних підходів, адекватний ­менеджмент, як-от передбачається ВГО, асоційоване з поліпшенням прогнозу [51, 63].

Як діагностують геріатричні синдроми

вгору

Слід констатувати, що натепер, на жаль, не існує єдиних стандартів діаг­ностування ГС, натомість для кож­ного з них запропоновано досить широ­кий спектр спеціальних досліджень.

Падіння і порушення ходи

Падіння є головною причиною травматичної ­смертності осіб старечого віку, асоційованою з тяжкими пошкодженнями. Чинниками ризику падінь є м’язова слабкість, ­падіння в ­анамнезі, порушення балансу і ходи, викорис­тання під час ходьби допоміжних девайсів, дефіцит зору, остео­­артрит, когні­тивні порушення, депресія, застосу­вання деяких медика­ментів, вік понад 80 років [22].

У Європі щорічні фінансові витрати через падіння пере­вищують 30 млрд євро [53].

Найпростішим методом виявлення ГС є спостере­ження за рухами пацієнта. Як спеціальний інструментарій для оцінювання ризику падінь використовують відповідний опитувальник Десмонда. Розроблено прості тести для визначення мобільності та балансування: швидкість звичайної ходьби, тест «підйом-ходьба», стояння за різних положень ніг, стабільність під час поворотів, стійкість за підштовхування тощо [21, 22].

На особливу увагу заслуговують пацієнти з повтор­ними падіннями, для яких необхідний детальний аналіз вживаних медикаментів, ортостатичної гіпотензії, аритмій, епізодів гіпоглікемії, нейром’язових симптомів, порушень балансу, зниження мінеральної щільності кісток [44].

Саркопенія

Саркопенія – це атрофічні та дегенеративні зміни скелетної мускулатури і погіршення її функцій. Втрата м’язової маси становить у середньому 0,5–1 % щорічно у віці після 25–30 років [62].

Зниження м’язової маси спостерігається у 4 % чоловіків і 3 % жінок віком 70–75 років і зростає відповідно до 16 і 13 % в осіб старше 85 років.

Дані щодо поширеності саркопенії різняться залежно від методів діагностування: за результатами ­дослідження T. Yazar et al. (2018), у літніх осіб без значущої патології вона коливалася від 9,8 до 31,5 % [62].

Саркопенія є чинником фізичної немічності літніх ­людей. Погіршення функціонування «швидких» м’язових волокон, відповідальних за збереження рівноваги, веде до підвищення ризику мимовільних падінь. Наприклад, за даними американського центру контролю захворюваності, саркопенія є одним із п’яти основних чинників захво­рюваності та смертності в осіб віком від 65 років [9].

Для скринінгу саркопенії запропоновано простий опитувальник для швидкої діагностики саркопенії (SARC-F). Європейська (EWGSOP, 2010), а ­потім Азійська (AWGS, 2014) робочі групі із саркопенії у літніх осіб розробили алгоритм діагностування, оснований на вимірюванні швидкості ходьби, сили кистей рук, м’язової маси [12, 15].

Мальнутриція

У широкому розумінні мальнутриція поєднує як дефіцит (протеїнів, вітамінів), так і надлишок (метаболічний синдром, ожиріння) харчування. Як ГС цей стан зазвичай означає зниження маси тіла. Порушення харчування – поширений розлад у геронтологічній популяції, який пов’язаний із розвитком численних захворювань, із погіршенням функціонального статусу і підвищеною смертністю.

Хоча втрата ваги може мати добровільний характер, будь-яке значуще зниження маси тіла потребує настороженості, оскільки сигналізує про соматичну / психічну патологію, або про соціальні / фінансові / функціональні обмеження. Визначають динаміку ­зміни ваги, окружність талії, індекс маси тіла, а для оцінювання якості ­харчування використовують такі інструменти, як Міні-­опитувальник нутри­ційного статусу (Mini-Nutritional Assessment), Спрощений опитувальник для оцінювання харчування (Simplified Nutrition Assessment Questionnaire) [25, 61].

Порушення слуху

У старості у понад третини осіб (віком 65–74 років – у 24 %, > 75 років – у 40 %) знижується слух. Слуховий дефіцит поєднується з погіршенням когнітивних функцій, функціонального стану, зменшенням адаптації у соціумі. Хоча найпростіший підхід для розпізнання – запитати пацієнта, чи є у нього порушення слуху, часто хворі недооцінюють свій стан.

Рекомендовано спектр скринінгових методів: тест із шепотом, тест зі слуховим апаратом; відповідну ­анкету, створену в межах Національної ­програми перевірки здоров’я та харчування в США (NHANES) [6, 48].

Одним із найточніших методів діаг­ностування цієї пато­логії є аудіометрія, яка натепер доступна для самооцінки (є відповідний застосунок для смартфона).

Порушення зору

Порушення зору є одним із найчастіших сенсорних дефіцитів. Значущість порушення зору часто лишається в тіні інших ГС і недооцінюється щодо прогностичної точки зору. Так, за даними національного репрезентативного ­когортного ­дослідження здоров’я пенсіонерів Health and Retirement Study у США, порушення зору було пов’я­зане з поганим станом здоров’я у 50 % літніх осіб, із його погіршенням у наступні 2 роки – у 31 %, а також асоцію­валося з підвищеною смертністю [30].

З погляду на поширеність і несприятливі ­наслідки порушень зору (­падіння, депресія, функціональне ­зниження) рекомендовано проходити огляд в офтальмо­лога раз на 1-2 роки.

Нетримання сечі

Через сором’язливість або ж через сприйняття нетримання сечі як нормальної ознаки старіння геріатричні ­пацієнти можуть не виявляти скарг. Водночас це поширений феномен, особливо у жінок, часто асоційований з інфекціями сечовивідного тракту, порушеннями сну, ­падіннями, змінами психіки, пролежнями, підвищеною смертністю [27].

Поряд із віковими і патологічними змінами органів ­малого тазу в розвитку нетримання сечі суттєву роль ­відіграють певні лікарські препарати, супутні захворювання, хірургічні втручання, променева терапія, пору­шення когнітивного та/або фізичного функціо­нування, психологічні чинники.

Для скринінгу на нетримання сечі запропоновано ставити два запитання:

  1. Чи були протягом останнього року випадки не­навмисного сечовипускання або «промокання»?
  2. Чи було у вас нетримання сечі протягом шести окре­мих днів?

За ствердної відповіді варто поставити додаткове запитання «Чи турбує вас нетримання сечі такою мірою, що ви хотіли б дізнатися, чи можна його лікувати?», яке важливе щодо готовності пацієнта обстежитися і ліку­ватися.

Когнітивне зниження / деменція

Раннє виявлення когнітивних порушень важливе для ідентифікації курабельних причин, контролю чинників ризику, уповільнення прогресування. На деменції Альцгеймера і ­судинного / змішаного типу припадає понад 80% її випадків.

Когнітивні порушення ­асоційовані з ризиком функціональної неспроможності, делірію, падінь. Відображенням важливості когнітивного здоров’я є формування уявлень про «когнітивну немічність» за аналогією з фізичною.

Для скринінгу використовують короткі когнітивні тести Mini-cog, Монреальский (MoCA) і Гонконгський (HKBC), добре відому коротку шкалу для оцінювання психічного статусу (MMSE), тест для лікарів загальної практики GP-Cog, ­кроскультуральний тест RUDAS тощо [13, 52].

Кожен із них має свої переваги та недоліки. Для первинної ланки системи охорони здоров’я обґрунтованими пере­вагами є короткий когнітивний тест Mini-cog, який потребує ­всього 2 хв; він може бути застосований для багатонаціо­нального населення та осіб із низьким рівнем освіти; його можуть виконувати й оцінювати непрофесіо­нали без втрати інформативності [1, 11].

Негативні прогнози щодо катастрофічного зростання частоти деменції / когнітивних порушень спонукають до розроблення нових методів скринінгу і раннього діаг­ностування. Так, було продемонстровано більшу чутливість нещодавно розробленого ­Гонконгського короткого ­когнітивного тесту порівняно з тестом MoCA [13].

Результати жодного скринінгового тесту не є підставою для встановлення / виключення діагнозу деменції. Високоосвічені особи можуть демонструвати досить високі оцінки, але мати дефіцит розуміння й судження, і навпаки, в осіб із низьким рівнем освіти можуть бути занижені оцінки.

Депресія

Афективні порушення, насамперед депресія, часто виникають в осіб літнього та старечого віку. У 5–10 % загальної популяції віком > 65 років виявляються депресивні синдроми, у 1 % – велика депресія; за наявності соматичної / невро­логічної патології частота реєст­рації депресії перевищує 30%. Є ­чітка залежність між вираз­ністю депресії та погіршенням фізичного здоров’я, ­смерт­ністю [23].

Депресія має спільні симптоми, чинники ризику та наслідки з немічністю. Тісне поєднання фізичних і психоемоційних порушень свідчить, що низька фізична активність, втома, втрата ваги є критеріями як ГС немічності, так і депресії [32].

Літні особи зазвичай не характеризують свій стан як депресію; їхні ­скарги є нетиповими, зокрема, домінують такі як втомлюваність, втрата апетиту, зниження ваги, порушення сну. Для скринінгу застосовують опитувальник з депресії PHQ-2, за позитивної відповіді пропонується опитувальник PHQ-9.

Оскільки часто пацієнт літнього віку не в змозі самостійно заповнити ­анкету, широко використовують Геріат­ричну шкалу депресії (GDS; версії з 30, 15 і 5 запитаннями), анкетування виконує лікар. Згадана шкала уміщує п’ять запитань і потребує часу в 3-6 разів менше (до хвилини), вона порівнянна з дов­шими версіями за чутливістю і специфічністю [40, 44].

Синдром немічності (frailty)

Синдром немічності характеризує асоційоване з віком зниження функціонального резерву, що призводить до вразливості під впливом ­зовнішніх і внутрішніх стресових чинників і несприятливих медико-соціальних наслідків [39].

Хоча цей синдром і є самостійним, його формування і прогресування ­тісно пов’язане з розвитком інших ГС, вік-асоційованих захворювань і станів. Закономірно, що ­частота його виявлення зростає з віком. У США за критеріями дослідження Cardiovascular Health Study (СНS) у популяції осіб віком ≥ 65 років його діагностують у 7–12 % (частота збільшується з ­віком: із 3,9 % у 65–74-річних до 25 % у тих, кому 85 років і більше; ­частіше ­розвивається в жінок порівняно з чоло­віками: 8 ­проти 5 %) [20].

Як зазначалося, дані щодо поширеності суттєво різняться залежно від методів діагностування – від 4 дo 59 % [14].

До сьогодні не існує загальноприйнятого стандарту діаг­ностування синдрому немічності. В огляді 2018 р. ­наведено 89 методів його ідентифікації [55].

Підходи до визначення синдрому немічності різняться не лише методично, але й концептуально. Одні ­дослідники розглядають його як оцінку фізичного стану людини.

Найвідоміший і широко вживаний фенотип frailty містить п’ять критеріїв:

1) втрата маси тіла;

2) зниження сили м’язів кистей (за да­ними динамо­метрії);

3) виразна втомлюваність (за само­оцінюванням);

4) уповільнення швидкості ходьби (за реєстрацією);

5) значне зниження фізичної активності (розрахунок згідно з анкету­ванням за Міннесотським опитувальником активності у вільний час [MLTAQ]).

У разі наявності 1–2 балів особу вважали пренемічною (prefrail), 3 і більше балів – немічною (frail) [20].

Спрощений підхід передбачає оцінювання фізичної неспроможності за анкетуванням.

Шкала FRAIL оцінює п’ять пара­метрів: Fatigue – ­втома «Чи почуваєте себе стомленим»; Resistance – витривалість «Чи можете піднятись на другий поверх сходами»; Ambulation – аеробна активність «Чи проходите ви ­пішки один квартал»; Illness – множинна патологія «Чи є у вас п’ять і більше хвороб»; Lost of weight – втрата ваги. Оцінювання результатів аналогічне до такого за фенотипом frailty [36].

Візуальне оцінювання ­фізичного ­стану – це найпростіший інструмент, і саме тому він активно розробля­ється. Найвідомішою є візуальна ­шкала Clinical Frailty Scale (CFS), розроблена 2007–2009 рр. в Університеті ­Далхаузі, ­Канада.

Шкала старечої немічності відображає стадії розвитку синдрому немічності: від відмінного стану фізичного здоров’я до пренемічності й різного ступеня немічності (табл.) [42].

Таблиця. Клінічна шкала старечої немічності

Інший методологічний підхід для ­визначення неміч­ності ­представлено моделлю накопичення дефіцитів, відо­мою як індекс Frailty.

Він охоплює сукупність різнопла­нових дефіцитів:

1) тривожні симптоми, зокрема порушення сну, порушення пам’яті, поганий настрій;

2) фізичні ознаки, як-от тремор і ослаб­лений пульс;

3) результати лабораторних дослідження, як-от аномальні рівні креатиніну і кальцію в крові;

4) супутні захворювання, наприклад ­діабет або ­хвороба Паркінсона;

5) компоненти інвалідності, ­зокрема обмеження в повсякденному житті, ­як-от умивання, одягання, використання ­туалету і приймання їжі.

Залежно від результатів кожен паці­єнт оцінюється як: «дуже здоровий; здоровий; добре контрольований; уразливий; із початковим, помірним або виразним постарінням» [34, 42].

У первинній моделі передбачалося визначення 70 клінічних дефіцитів; надалі модель спростили, і найкоротший варіант містить 30 параметрів [46].

Погляд на немічність як на інтег­ральну ­характеристику літньої ­людини віддзеркалюють й інші моделі, які, ­окрім фізичного здоров’я, оцінюють когнітивні, психо­емоційні, соціальні складники.

Edmonton Frail Scale (EFS) охоп­лює 10 доменів:

1) когніція;

2) баланс;

3) мобільність;

4) настрій;

5) щоденне функціонування;

6) приймання ліків;

7) харчування;

8) ставлення до здоров’я;

9) соціальна підтримка;

10) якість життя [43].

Анкета Tilburg Frailty Indicator (TFI) уміщує соціально-­демографічні пара­метри, спосіб життя, множинні захворювання, життєві події та середовище проживання, ­фізичні, психо­логічні й соціальні показники [24].

Анкета Groningen Frailty Indicator (GFI) налічує 15 запитань щодо симптомів постаріння і обмежень щоден­ного функціонування в чотирьох сферах: фізичній, психо­логічній, когнітивній і соціальній [54].

Анкета Calgary Cardiac and Cognition Scale охоплює п’ять показників: когнітивні порушення, розлади настрою, порушення балансу, індекс маси тіла < 21 або > 30 кг/м2, самотнє проживання [19].

Різні методологічні й методичні підходи до виявлення синдрому немічності відображають відсутність єдиного погляду на нього. Частина дослідників розглядають його як вимір ­фізичного здоров’я і відокремлюють його від «психіко-емоційного» і «соціального» frailty, інші – як спільність порушень фізичного, психоемоційного і соціального здоров’я.

В Україні невизначеність щодо синдрому frailty поширюється і на термінологію: його визначають як старечу асте­нію; синдром немічності, крихкості, дряхлості, кволості; фрейлті.

Якою є ситуація з діагностуванням геріатричних синдромів за кордоном

вгору

Навіть тепер у низці країн Європи геріатрична ­служба лишається недостатньо розвинутою. Ба більше, очевидним є прогалина між постійно зростаючою кількістю гері­атричних пацієнтів і замалою кількістю геріатрів.

Аналіз, проведений Європейським геріатричним медичним товариством (EuGMS), засвідчив гетерогенність щодо ­різних аспектів геріатрії у країнах-членах: визнання як окремої спеціальності / субспеціальності, ­навчання, освітніх та професійних стандартів, академіч­ного представництва, робочого ­контексту [50].

Системний аналіз баз даних MEDLINE, EMBASE і CINAHL (2010) продемонстрував, що навіть в економічно розвинених країнах лікарі загальної практики виконують когнітивні тести лише для половини геріат­ричних пацієнтів, а тести для оціню­вання ризику падінь – для чверті [4].

Утім, за умов нинішнього глобального ­постаріння ­лікарі загальної практики не ознайомлені / ­недостатньо озна­йомлені з ГС та їх наслідками. Попри реальні можливості поліпшити якість життя, знизити ризик захворюваності, госпіталізацій, смертності, ­питання ранньої діаг­ностики лишаються поза увагою через поши­рену ­помилку, що ГС неможливо лікувати (і навіть стабілізувати процес) [47].

Водночас ГС як орієнтири для модифікації лікування пацієнтів із різними видами патології поступово входять до рутинної клінічної практики.

Як приклад можна навести американські (2017) і євро­пейські (2018) рекомендації щодо артеріальної гіпертензії, де під час розгляду питань щодо цільових рівнів арте­ріального тиску, моно­терапії на противагу комбінованій терапії критерієм виступає «frailty» [59, 60].

Діагностування ГС як складова ВГО набуло неаби­якого розвитку в онко­логії, де розроблено скринінговий інструмент G-8, орієнтований на онко­хворих старшого віку [8].

Втім, імплементацію геріат­ричної діагностики суттєво гальмує її обтяжливість за часом. Саме тому нагальним завданням є розроблення простих мето­дів, які не потребу­ють участі лікаря, багато часу й додаткового облад­нання. Як приклад, коротке гері­атричне оцінювання (Rapid Geriatric Assesment) уміщує анкету FRAIL для ­оцінювання немічності, SARC-F – саркопенії, SNAQ – мальнутриції, Rapid Cognitive Screen – когнітивної дисфункції, ­яка потребує близько 5 хв і виконується за участю навченої медсестри. Крім того, для більшого ­спрощення ­процедури розроб­лено мобільний ­застосунок [33].

У РФ анкету із семи запитань регламентовано що­річно заповнювати особам віком від 60 років для ­виявлення тих, хто потребує спостереження сімей­ного лікаря або скерування до лікаря-геріатра для поглибленого дослідження [2].

У чому користь виявлення геріатричних синдромів

вгору

Уже перше рандомізоване дослідження із ВГО L. Z. Rubenstein et al. (1984), складовою якої є діагносту­вання ГС, продемонструвало позитивні ­результати. Так, очікуваним було поліпшення діаг­ностування й функціо­нального ­статусу пацієнтів, зниження ­інституалізації до будинків для престарілих; неочікуваним – ­зменшення смертності, частоти повторних госпіталізацій, ­вартості ліку­вання, а також поліпшення високої ­функціональної вижи­ваності. Згодом це було також підтверджено ­серією контрольо­ваних ­досліджень в умовах лікарень, ­амбулаторій, ­відвідування вдома [45].

Спільність механізмів розвитку ГС свідчить про можливість одночасного позитивного впливу на них.

Це було підтверджено в проспективному дослідженні з лікування паці­єнтів із м’якою-помірною деменцією: ­реалізація мультимодального ­впливу із залученням ­команди фахівців не лише сприяла гальмуванню очікуваного погіршення функціонального стану й когнітивних функцій, але і вияви­лася дієвою щодо ­профілактики ­таких ГС, як падіння, нетримання сечі, пору­шення харчу­вання [31].

Якою є ситуація з геріатричними синдромами в Україні

вгору

Попри безліч геріатричних діагностичних ­інструментів та їхню спрямованість на різні ланки медичної практики, у реальних умовах бракує системного ­скринінгу та поглибленого діагностування ГС в Україні.

Це прямо корелює з відсутністю в країні геріатричної служби і ставить питання про необхідність переосмислення й створення нової концептуальної моделі медичного обслуговування геріатричного контингенту, де одне із центральних місць має посісти саме ­раннє виявлення геріатричних синдромів.

Світова практика передбачає створення рекомендацій ­національними асоціаціями геріатрів щодо ВГО, у ­якому визначено конкретні валідизовані методи ­для діагностування ГС. При цьому такі методи геріатричного діагностування ­мають бути стратифіковані залежно від ­глибини обстеження та рівня лікувального закладу [3, 7].

Висновки

вгору

ГС як хронічне порушення здоров’я має змістовне навантаження, що відрізняє його від таких звичних понять, як «хвороба» і «синдром». На відміну від більшості тради­ційних синдромів, де сукупність симптомів зазвичай виникає через єдиний етіологічний чинник, ГС ­мають поліетіологічну природу, але маніфестують у вигляді єдиної ознаки. Маючи загальні чинники ризику, вони спів­існують і чинять взаємний вплив.

Кількість осіб із ГС збільшується не тільки через старіння населення, а й через підвищення виживаності ­пацієнтів із тяжкими захворюваннями. ГС мають прогностичну значущість щодо тривалості життя, функціонального стану та якості життя.

Розвиток ГС можна не лише загальмувати, але й сприяти частковій / повній регресії. Спільність патогенетичних ­механізмів визначає можливість одночасного пози­тивного впливу на низку ГС.

Зокрема, ГС лежать в основі стратифікації геріатричних пацієнтів, що є невід’ємною складовою ВГО; слугують концептуальним і методичним підґрунтям ­організації медико-­соціального забезпечення осіб літнього віку.

Насамкінець слід зазначити, що настав час для переосмислення наявної та створення нової моделі ­медичного обслуговування геріатричного контингенту, де ­центральне місце має посісти раннє виявлення ГС як ­невід’ємного компонента ВГО.

За рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я, не кожен літній пацієнт підлягає спостереженню лікаря-геріатра і потребує спеціалізованої геріатричної допомоги. Основою відокремлення уразливого геріатричного ­контингенту є скринінг на ГС, які найбільше обмежують життєдіяльність індивідуума.

Нині в Україні ГС лишаються terra incognita для широ­кого медичного загалу, практично немає геріатричної складової в підготовці лікарів і в після­дипломній освіті, як і геріатрів загалом. Водночас ВГО з ­діагностуванням ГС є реальним інструментом для ­поліпшення якості життя, зниження частоти госпіталізації, інвалідизації та смертності.

Власне, брак «золотих» стандартів виявлення ГС пору­шує питання щодо розроблення саме національних стандартів геріатричного діагностування.

Список літератури знаходиться в редакції.

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2023 Рік

Зміст випуску 9 (145), 2023

  1. Є. М. Денисов

  2. А.О. Бурдейний, С.О. Сташенко

  3. А. Г. Бондарчук, Т.Ю. Ільницька

Зміст випуску 8 (144), 2023

  1. Т. І. Стеценко

  2. Тарас Левін

Зміст випуску 6 (142), 2023

  1. Є. М. Денисов

  2. Є. М. Денисов

  3. О. О. Хаустова

  4. О. Аврамчук, О. Ніздрань, П. Блозва

Зміст випуску 1, 2023

  1. Л. М. Єна, Г. М. Христофорова, О. Г. Гаркавенко

  2. М.В. Полівода

  3. Пол Булен

Випуски поточного року