Ортостатична гіпотензія у геріатричних пацієнтів
страницы: 54-62
Зміст статті:
- Епідеміологія і прогностична значущість
- Патофізіологія
- Класифікації та етіологічні чинники ОГ
- Клінічна симптоматика
- Діагностика ортостатичної гіпотензії
- Лікування
- Висновки
Ортостатична гіпотензія (ОГ) визначається як стійке надлишкове зниження артеріального тиску (АТ) систолічного (САТ) на > 20 мм рт. ст. або діастолічного АТ (ДАТ) – на > 10 мм рт. ст. або одночасно САТ і ДАТ, що виникає внаслідок різкої зміни положення пози — з лежачи (кліностаз) у стоячи (ортостаз). За артеріальної гіпертензії (АГ) розглядають ОГ у разі зниження САТ > 30 мм рт. ст., виразність якого залежить від вихідного рівня АТ [17]. Діагностують ОГ за низького САТ(< 90 мм рт. ст.) в ортостазі, навіть якщо зниження САТ < 20 мм рт. ст. [9].
В альтернативному варіанті АТ реєструють за переходу з положення сидячи до положення стоячи: як патологічне враховується зниження САТ/ДАТ > 15 мм рт. ст. / 7 мм рт. ст. [51]. Значне зниження АТ також може відбуватися в разі зміни положення лежачи на сидячи. Вимірювання АТ бажано виконувати сидячи, проте це не завжди можливо, зокрема в пацієнтів, які прикуті до ліжка [50].
Епідеміологія і прогностична значущість
вгоруПоширеність ОГ у загальній популяції становить до 6 % і прогресивно зростає з віком. У популяційних дослідженнях у США ОГ фіксували у < 5 % осіб у віковій групі 45-49 років, у 15 % – 65-69 років і у > 25 % – понад 85 років. Частота ОГ варіює залежно від клінічних станів – від 5 до 60% [4]. Так, нейрогенну ОГ діагностують із частотою 50 % за хвороби Паркінсона (ХП), 70 % – за множинної системної атрофії, 100 % – за ізольованої вегетативної недостатності, 80 % – за травм спинного мозку, що призводять до квадриплегії [17, 23, 28]. У 20 % хворих на цукровий діабет (ЦД) реєструють ОГ, а серед осіб літнього віку з тривалим перебігом хвороби – у 65 % [61]. Зростає поширеність ОГ за множинної патології: у здорових осіб її частота становить 6 %, після 75 років за мультиморбідності — ≥ 50 % [42]. Пов’язана з ОГ госпіталізація на 100 тис. дорослих у старості зростає у 6 разів – із 36 у загальній популяції до 233 у віковій групі > 75 років [52]. Для ОГ характерний несприятливий прогноз щодо загальної смертності в середньому, похилому і старечому віці; кардіо- і цереброваскулярної смертності та захворюваності. У тривалому спостереженні (26 років) відносний ризик (ВР) інфаркту міокарда зростав на 88 %, застійної серцевої недостатності – на 65 %, інсульту – на 83 %, фатальних серцево-судинних подій – на 177 %, смертності від усіх причин – на 68 % [26]. Асоціюється ОГ із розвитком лейкоареозу і порушенням когнітивних функцій. За деменції погіршення автономної регуляції визначає високу частоту ОГ [13, 55, 57]. ОГ належить до головних чинників ризику падінь, які, своєю чергою, є основною причиною травматичної смерті в похилому і старечому віці. Найсуттєвіший внесок в епідеміологію падінь припадає на ятрогенну ОГ, пов’язану з антигіпертензивною терапією [45, 62]. Прогноз ОГ залежить від її часових характеристик: зниження АТ упродовж першої хвилини ортостазу пов’язане з найбільш несприятливим прогнозом щодо запаморочень і віддалених несприятливих наслідків. Рання ОГ асоціюється з найвищою частотою переломів, непритомності та смерті (18, 9, 17 і 31,4 на 1000 людино-років відповідно) [41].
Патофізіологія
вгоруПід впливом гравітації за переходу до ортостазу перерозподіляється внутрішньосудинний об’єм: близько 10 % (300-1000 мл) крові депонується у венах нижніх кінцівок і черевної порожнини, зменшуються венозне повернення і серцевий викид. Термінова (упродовж декількох секунд) компенсаторна реакція стабілізації АТ забезпечується через барорефлекс: активація симпатичної нервової системи (СНС) і одночасне зниження активності парасимпатичної призводить до прискорення частоти серцевих скорочень (ЧСС), збільшення венозного повернення, скоротливості міокарда, тонусу резистивних судин. Постуральному зростанню периферичного судинного опору належить центральне місце у відновленні АТ. За подальшого перебування у вертикальному положенні долучаються системи довготривалого контролю АТ: активується система ренін-ангіотензин-альдостерон (РААС), підвищується секреція вазопресину. З віком формування схильності до ОГ визначається сукупністю вікових змін, зокрема зниженням чутливості судинних α1-адренорецепторів, недостатньою хронотропною реакцією серця, порушенням барорефлексу на тлі зростання артеріальної жорсткості, порушенням автономної регуляції загалом. Артеріальна ригідність, маркер судинного старіння, корелює з порушенням автономної реакції на ортостаз незалежно від наявності АГ уже в зрілому віці [11, 35, 40]. Порушення відчуття спраги та обмежена здатність нирок підтримувати внутрішньосудинний об’єм за умов зниженого вживання рідини чи її втрати призводять до дегідратації, відповідно збільшуючи імовірність ОГ [53]. Важливе значення має вік-залежне зниження зору і порушення функціонування вестибулярного апарату.
Класифікації та етіологічні чинники ОГ
вгоруРозрізняють гостру (гіповолемія, вживання певних медикаментів, тривалий ліжковий режим, блювання, кровотеча, надниркова недостатність) і хронічну ОГ, яка і є предметом публікації. Залежно від часу початку ортостатичного падіння АТ виокремлюють класичну, відстрочену (сповільнену, прогресуючу) і ранню (початкову) ОГ, для якої і дотепер немає загальновизнаного визначення. За класичної ОГ падіння АТ відбувається впродовж перших 3 хв перебування у вертикальному положенні, у разі відстроченої– після 3 хв стояння. За ранньої ОГ відбувається стрімке, протягом перших 15 с переходу в ортостаз, виразне зниження САТ > 40 мм рт. ст. або ДАТ > 20 мм рт. ст., за яким іде швидкий період відновлення, що зазвичай триває < 40 с [9].
У літніх осіб старшого віку з ранньою ОГ спостерігають виразні симптоми ортостатичної непереносимості, переважно запаморочення [10]. За етіологічною ознакою і патофізіологічними механізмами визначають первинну і вторинну, нейрогенну і ненейрогенну ОГ [34] (табл. 1).
До первинних належать нейрогенні ОГ, насамперед за нейродегенеративних синуклеїнопатій, для яких характерне аномальне накопичення білка α-синуклеїну в центральній і периферичній нервовій системах (як-от ХП, деменція з тільцями Леві, ізольована (первинна) вегетативна недостатність тощо) [20]. Частота окремих вторинних ОГ визначається етіологічним чинником: поширеність АГ і ЦД незрівнянно вища за, наприклад, дефіцит вітаміну В12 або хворобу Чагаса. Особлива увага до ятрогенної ОГ зумовлена її високою частотою, яка суттєво зростає з віком, а також зворотністю в разі скасування препаратів або зменшення дозувань [46]. Значення індукованої медикаментами ОГ підтверджується тим, що у Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) вона кодується окремо як І95.2, тоді як загалом ОГ – І95.1 [2].
У таблиці 2 наведено ліки, які можуть зумовлювати ОГ. До цього переліку додано антидіабетичні препарати інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (гліфлозини, SGLT-2), що через вазодилятаторний, діуретичний і кардіоінгібіторний ефекти підвищують ризик ОГ. Зв’язок між використанням гліфлозинів і OГ у пацієнтів із ЦД є складним, подібним до такого для антигіпертензивних засобів, оскільки ЦД підвищує ризик ОГ (як ознака вегетативної нейропатії), тоді як належний контроль гіперглікемії, зменшення маси тіла знижують імовірність нейропатичних ускладнень [5]. Запропоновано класифікаційний розподіл ОГ на нейро- і кардіогенну та змішану з виокремленням домінуючого патофізіологічного гемодинімічного механізму – зниженого судинного периферичного опору чи серцевого викиду (табл. 3) [15].
Клінічна симптоматика
вгоруОртостатична гіпотензія може мати як симптоматичний, так і безсимптомний перебіг. У понад двох третин пацієнтів превалює безсимптомний перебіг ОГ[47]. Симптоми є наслідком гіпоперфузії мозку (запаморочення, «порожнеча в голові», нудота, уповільнення когнітивних функцій, синкопе), сітківки ока та зорових шляхів (розмитість, затемнення зору), слухового апарату, м’язів верхньої частини тіла і нижніх кінцівок (біль у шиї та плечах, відчуття «ватних» ніг), легенів (слабкість та задишка через гіпоперфузію верхівок легень) і рідко серця (стенокардія навіть за прохідності коронарних артерій). Такі симптоми можуть виникати під час вставання з положення лежачи, іноді під час сидіння. Пацієнти з тяжкою ОГ не можуть самостійно перейти з положення лежачи, не відчуваючи передсинкопальних ознак або втрати свідомості. У геріатричних пацієнтів ОГ вважається найчастішою причиною непритомності. Ці симптоми посилюються за фізичного навантаження та після вживання калорійної їжі. Тривалий постільний режим погіршує ОГ: атрофія мускулатури призводить до порушення функціонування «м’язового насоса», важливого механізму венозного повернення до серця під час активних рухів, атрофія серцевого м’яза асоціюється зі зменшенням серцевого викиду [39].
Зазвичай симптоми ОГ виникають у ранковий час, що пов’язують зі зменшенням внутрішньосудинного об’єму крові, зумовленого ніктурією і постуральним діурезом. Також ОГ може поєднуватись із постпрандіальною гіпотензією, генез якої вбачається у депонуванні крові у розширених венах черевної порожнини через інсулін-залежну вазодилатацію [14, 32].
Найчастіші ознаки ОГ уміщено до шкали симптомів ортостатичної непереносимості SSS-OI. Тяжкість симптомів оцінюють за візуальною шкалою від 0 до 10, їх згруповано до семи пунктів: 1) запаморочення та пресинкопе; 2) порушення зору (зміни кольору, видіння, посилення яскравості, затемнення або потемніння, тунельний зір); 3) синкопе; 4) порушення слуху (послаблення слуху, тріск і шум у вухах); 5) біль у шиї, потилиці, плечах, попереку, серці; 6) слабкість, втома, млявість; 7) серцебиття та гіпергідроз [8].
Часто виникнення і тяжкість симптомів ОГ визначається не стільки ступенем падіння АТ, скільки абсолютними значеннями тиску в ортостазі. У пацієнтів із ХП за виконання тілт-тесту зниження САТ > 60 мм рт. ст. у 33 % випадків не супроводжувалось симптомами ортостатичної непереносимості, водночас чутливим маркером симптоматики був середній АТ < 75 мм рт. ст. [53]. Найтяжчий перебіг і наслідки притаманні саме нейрогенній ОГ.
У таблиці 4 представлено клінічну характеристику нейрогенних ОГ загалом і за синуклеїнопатій зокрема [22]. Супутня патологія значною мірою ускладнює симптоматику і прогнози ОГ (як-от анемія, часта патологія у літніх осіб) через зменшення кисень-транспортувальної функції крові.
Діагностика ортостатичної гіпотензії
вгоруОсновою діагностування суто ОГ є результати ортостатичних проб: активної (АОП) та/або з пасивним ортостазом (ПОП) на поворотному столі (тілт-тест). У разі АОП АТ і ЧСС вимірюють спочатку у вихідному стані через 5 хв перебування в горизонтальному положенні лежачи, потім – на 1 і 3-й хвилині після набуття вертикального положення. Якщо пацієнт не в змозі стояти, виміри виконують при переході з положення лежачи до положення сидячи. Особливості клінічної симптоматики можуть ініціювати проведення АОП за різних умов: після іжі, приймання медикаментів, фізичного навантаження, пробудження в ранковий час. За допомогою АОП виявляють ранню (початкову) і класичну ОГ. АОП слід виконувати пацієнтам з епізодами непритомності за симптомів ортостатичної інтолерантності та в разі непояснених падінь [9].
ПОП виконують на поворотному столі із піднятим головним кінцем за Вестмінстерським протоколом. Окрім початкової та класичної ОГ, вона допомагає виявити відстрочену її форму (сповільнену, прогресуючу), коли АТ знижується після 3 хв ортостазу з різною швидкістю, зазвичай із невеликими змінами ЧСС [9]. Під час проведення ПОП, на відміну від АОП, елімінується ефект збільшення венозного повернення за напруження м’язів нижніх кінцівок у положенні стоячи. Постійний запис електрокардіограми для відстежування динаміки ЧСС є елементом диференціальної діагностики: відсутність адекватного компенсаторного приросту ЧСС на ортостатичне зниження АТ може вказувати на вегетативну дисфункцію, також слід виключити кардіологічні причини хронотропної недостатності [44].
Тахікардія (ЧСС >100 уд./хв або прискорення ЧСС > 30 уд./хв) може бути ознакою гіповолемії або синдрому постуральної тахікардії за відсутності ОГ. Порівняльну характеристику ОГ та її клінічних масок представлено в таблиці 5 [30].
Амбулаторний моніторинг АТ відіграє велику роль у діагностуванні ОГ, оскільки надає інформацію про її частоту і виразність епізодів, характер провокувальних чинників, наявність ізольованої АГ у положенні лежачи, нічної АГ та інших порушень циркадного ритму АТ, постпрандіальної гіпотензії. У дослідженні SPRINT у літніх гіпертензивних осіб з ОГ частіше реєстрували ефект білих халатів, non-dipping і reverse dipping патерни добового ритму АТ [18].
Проба Вальсальви, за якої фіксують фазність динаміки АТ і ЧСС, оцінює стан вегетативної нервової системи і є компонентом диференціальної діагностики нейрогенної ОГ. З погляду на переважно безсимптомний перебіг ОГ у таблиці 6 виокремлено групи високого ризику, у яких слід здійснювати цілеспрямований пошук ОГ [2]. Крім того, у пацієнтів, схильних до ризику ОГ, рекомендовано виконувати цілеспрямований скринінг симптомів (табл. 7) [19].
Симптоми ортостатичної непереносимості не є діагностичним критеріями ОГ, оскільки вони можуть бути спричинені вестибулярними розладами, аномаліями ходи, пригніченням ЦНС, алкоголем і наркотичними засобами, «подібним до сп’яніння синдромом» (відчуття порушення балансу та нестабільності, подібного до легкого сп’яніння у пацієнтів із ХП). Пацієнти з деменцією, попри занизький АТ в ортостазі, не можуть визначитись із симптомами гіпоперфузії. Діагностичний алгоритм розроблено залежно від етіології ОГ. Суттєвим є встановлення нейрогенного або ненейрогенного ґенезу: ознаки ураження вегетативної системи (ВНС) вказують на нейрогенну ОГ, за інших медичних причин йдеться про ненейрогенну її форму в разі зменшення об’єму циркулюючої крові, депонування крові, побічних ефектів ліків. Основи диференціальної діагностики представлено в таблиці 8 [39].
Ненейрогенна форма превалює в структурі ОГ, виникає без явного ураження СНС і зазвичай зникає після усунення причини: зменшення внутрішньосудинного об’єму, депонування крові у венах, вживання певних ліків. Ненейрогенні OГ супроводжують хронічні захворювання: серцева недостатність (до 40 % у літніх пацієнтів і понад 80 % госпіталізованих через загострення), аортальний стеноз, міокардит, перикардит, хронічна надниркова недостатність зі зниженою мінералокортикоїдною активністю.
Нейрогенна форма – у разі підозри на нейрогенний генез ОГ слід виконати ретельний неврологічний огляд, особливу увагу приділити ознакам ХП, мозочкової атаксії, когнітивної дисфункції, розладам поведінки уві сні, оскільки вегетативна недостатність може бути ознакою синуклеїнопатії ЦНС. Хронічна вегетативна недостатність без моторних, когнітивних або сенсорних симптомів є основою діагностики ізольованої вегетативної недостатності, яка далі може мати перебіг як ізольований вегетативний синдром, або може розвинутися синуклеїнопатія ЦНС. Нейрогенна ОГ із сенсорними симптомами дає підстави запідозрити нейропатію дрібних волокон. Сенсорні симптоми найчастіше (у разі ЦД чи амілоїдозу) виникають у дистальних ділянках кінцівок як пекучий біль або відсутність / зменшення болю і відчуття температури. Рідко сенсорні симптоми (паранеопластичні та імуноопосередковані нейропатії або гангліопатії) можуть бути частковими й дифузними, іноді тяжкими й поширеними, що призводить до руйнівної сенсорної пропріоцептивної атаксії. Сімейний анамнез нейрогенної ОГ та сенсорних симптомів вказує на спадковий транстиретиновий амілоїдоз [38]. Зважаючи на поліетіологічність ОГ, за клінічного обстеження акцент слід робити на симптоми й амнестичні дані, що свідчать про причини та обтяжливі чинники: слабкість, кров у сечі та калі (анемія), амавроз, афазія, дизартрія, порушення моторних та інших функцій (інсульт), брадикінезія, тремор, хитка постава, порушення ходи (ХП), біль у ділянці серця, перебої серцевого ритму, задишка (серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, міокардит, перикардит), пігментація, утворення на шкірі (хвороба Аддісона, феохромоцитома), симптоми після їди (постпрандіальна гіпотензія), сексуальні групи ризику (ВІЧ, нейросифілис) тощо. Тривогу зумовлюють такі симптоми, як випорожнення з домішками крові, позитивний тест на скриту кров, кров за ректального дослідження [29]. Базові тести, незалежно від нейрогенного або ненейрогенного ґенезу ОГ, охоплюють ЕКГ, аналіз крові, біохімічний аналіз крові з визначенням рівня електролітів, ТТГ, вітаміну В12, альбуміну (особливо важливо в разі втрати ваги, мультиморбідності). Визначення парапротеїнемії (кров, сеча) рекомендовано пацієнтам з ознаками периферичної нейропатії. Панель паранеопластичних тестів доцільна за нейрогенної ОГ у разі підозри на аутоімунні хвороби чи паранеопластичний синдром (часто підгострий початок і відповідні неврологічні та конституціональні симптоми). Пошук рідкісних причин може потребувати виконання хвороба-специфічних тестів, наприклад люмбальної пункції, електроміографії (синдром Гієна–Барре) або осмолярності сечі та плазми, концентрації вазопресину (нецукровий діабет). Визначення рівня норадреналіну в крові важливо не тільки з погляду діагностики, а й для вибору адекватного лікування. Дослідження швидкості кровотоку в ектра- і інтракраніальних судинах дає змогу з’ясувати вплив ортостазу на мозковий кровотік. За допомогою пристрою ближньої інфрачервоної спектроскопії (NIRS) відстежують забезпечення тканин киснем (співвідношення насиченого киснем гемоглобіну до загального) під час стояння [37]. Діагностика передбачає встановлення ОГ perse, визначення її етіології та обтяжувальних чинників. Зважаючи на поширеність ОГ, її частоту і безсимптомність у літніх осіб, вимірювання АТ в ортостазі після 5-хвилинного положення лежачи або сидячи має стати рутинною процедурою в геріатричній практиці. Враховуючи поліфармацію у популяції літніх пацієнтів і потенційну зворотність ятрогенної ОГ є потреба в аналізі фармакотерапії. Етіологічна діагностика ОГ часто потребує залучення фахівців і спеціальних методів дослідження (як-от неврологів за діагностики нейродегенеративних захворювань) [9].
Лікування
вгоруМетою лікування пацієнтів з ОГ є не нормалізація АТ, а швидше зменшення симптомів, що охоплює зниження ризику падінь і пов’язаних із ними травм, подовшення безпечного часу стояння та покращення фізичних можливостей щодо мобільності та самостійного функціонування. Тактика лікування визначається наявністю або відсутністю симптомів ОГ. Окрім терапії основного захворювання, усіх пацієнтів з ОГ (як симптомних, так і безсимптомних) навчають методів контролю – постійного і за появи симптомів. Фармакотерапія рекомендована лише в разі збереження симптомів ОГ на тлі етіологічних і немедикаментозних втручань. Першочерговим завданням лікування, зважаючи на ятрогенну ОГ (як найпоширенішу в геріатричній популяції), є перегляд медикаментів, які приймає пацієнт. Така тактика полягає у скасуванні потенційно небезпечних лікарських засобів, призначення препаратів інших класів із меншим ризиком ОГ, розподіл добової дози, приймання перед сном. Особливе місце посідає медикаментозна терапії АГ у літніх осіб: агресивне антигіпертензивне лікування для зниження САТ < 140 мм рт. ст. може бути невиправданим, наприклад за виразної лабільності АТ, фізичної немічності, когнітивних порушень, функціональних обмежень, епізодів непритомності та падінь в анамнезі [31].
Немедикаментозне лікування ортостатичної гіпотензії
Немедикаментозне лікування є наріжним каменем, терапією 1-ї лінії: реалізація навченими пацієнтами простих заходів, яких достатньо для усунення симптоматики [1, 12, 16, 24, 25, 59]. Слід дотримуватися таких кроків:
- З’ясувати, чи провокують і/або збільшують симптоми ОГ швидке вставання вранці, висока навколишня температура, гарячі ванни і душ, напруження, калорійна їжа. Рекомендовано вставати повільно, приблизно впродовж 15 с, уникати переїдання, виключити алкоголь.
- Для покращення фізичного стану виконувати фізичні вправи в положенні сидячи або лежачи (велотренажер, гребний тренажер) або в басейні. За тривалого перебування в ліжку, якщо можливо, виконувати фізичні вправи сидячи.
- Фізичні контрманеври – перехрещення ніг, присідання, напруження м’язів ніг, рук, живота, сідниць – підвищення САТ на 10-15 мм рт. ст. забезпечує досить швидке послаблення або усунення ортостатичних симптомів. Найдієвіший спосіб – це напруження м’язів ніг.
- Збільшення об’єму позаклітинної рідини завдяки підвищенню добового споживання солі (6-10 г) солі та рідини (> 2-3 л рідини). Зокрема, АГ і серцева недостатність накладають обмеження на ці рекомендації. Недостатнє споживання кухарської солі часто є перепоною для медикаментозного контролю симптомів ОГ: вазоконстриктори можуть виявитися мало / низько ефективними в разі зниженого внутрішньосудинного об’єму.
- Швидке (за 2-4 хв) вживання 500 мл прісної води у пацієнтів із нейрогенною ОГ: у відповідь на швидке розтягування органів ШКТ рефлекторно підвищує симпатичний тонус, через 20-30 хв виникає пресорна реакція (середній АТ може підвищитися на 30-40 мм рт. ст.), гіпертензивний ефект зберігається до 2 год.
- Використання компресійного трикотажу ефективне майже у 40 % пацієнтів із симптомною ОГ. Раніше рекомендували компресію 30-50 мм рт. ст. для нижніх кінцівок і 20-30 мм рт. ст. – для живота. Рекомендовано застосовувати широкий пояс і компресійні панчохи до талії (колготи), що створюють тиск щонайменше від 15 до 20 мм рт. ст., панчохи до колін чи стегон зазвичай не використовують. Геріатричні пацієнти погано переносять компресійні колготи, хорошою альтернативою є черевний пояс.
- Спання з піднятою на 30-45° (> 10°) верхньою частиною ліжка (узголів’я) або на високих подушках (20-30 см), за таких умов зменшується ніктурія, тобто екскреція натрію і води, а також нічне підвищення АТ [56].
Дані порівняльного аналізу ефективності немедикаментозних методів у геріатричних осіб (60-92 років) засвідчили найбільший ефект швидкого вживання води: у 56 % у вертикальному положенні САТ підвищився на 12 мм рт. ст. Абдомінальні пояси допомогли підвищити у 52 %САТ на 10 мм рт. ст. , фізичні вправи у 44 %– на 7,5 мм рт. ст. Найменший вплив мали еластичні панчохи: підвищення САТ на 6 мм рт. ст. у 32 % [36]. У таблиці 9 наведено перелік методів нефармакологічної корекції [22].
Фармакотерапія ортостатичної гіпотензії
Фармакотерапію в осіб з ОГ застосовують як додаткову (до лікування основного захворювання і реалізації немедикаментозних методів), яка спрямована на зменшення симптомів у симптомних пацієнтів. До препаратів 1-ї лінії належать флудрокортизон (не затверджено для лікування ОГ) і мідодрин, затвердженими є мідодрин, дроксидопа.Флудрокортизон – синтетичний аналог альдостерону збільшує реабсорбцію натрію і води, об’єм циркулюючої рідини, виведення калію та іонів водню, підвищує чутливість α-адренорецепторів судин до циркулюючих катехоламінів [44]. Препарат ефективний за адекватного вживання кухонної солі, пресорний вплив триває від 18 до 36 год. Його приймають у мінімальній ефективній дозі, яку визначають титруванням від 0,01 до 0,2 мг. Клінічно значущий ефект спостерігають після 7 днів терапії. Серед короткострокових побічних ефектів: АГ леж., гіпокаліємія, гіпокальціємія, периферичні набряки, що обмежує застосування препарату за АГ, серцевої та ниркової недостатності. Для зниження ризику гіпокаліємії рекомендовано вживати їжу, багату на калій або препарати калію. Віддалені несприятливі ефекти пов’язані з мінералокортикоїдною активацією: одночасно з АГ фіброз органів – мішеней, зокрема серця і нирок. Доцільним є короткострокове застосування препарату в дозуванні < 0,2 мг/день [15]. За даними Кокранівського аналізу, є сумніви щодо достовірності ефектів флудрокортизону в разі ОГ за ЦД і ХП, а також брак даних для тривалого лікування за інших захворювань [58]. Мідодрин – α-адреноміметик, його активний метаболіт, взаємодіючи з α1-адренорецепторами артеріол і венул, зумовлює короткочасний (2-3 год) пресорний ефект. Препарат затверджено для лікування осіб із нейрогенною ОГ [33, 60]. Ефективна доза становить 5 мг, індивідуальну визначають завдяки титруванню, починаючи з 2,5 мг, максимальна разова доза – 10-15 мг, добова – 37,5 мг. Препарат призначають тричі на добу: вранці перед підйомом, перед обідом і не пізніше ніж за 5-6 год до сну (08:00, 12:00, 16:00). Допустиме застосування препарату за потреби: за 30-45 хв до передбачуваного навантаження ортостазом. Через ризик АГ леж. після приймання мідодрину протягом 4 год не можна приймати горизонтальне положення. Побічні ефекти: АГ леж., свербіж, парестезії, зуд. Слід уникати призначення препарату за ішемічної хвороби серця і захворювань периферичних артерій. Препарати 2-ї лінії: дроксидопа, піридостигмін, атомекситин, які призначають на додаток до засобів 1-ї лінії за недостатньої ефективності. Дроксидопа – синтетична амінокислота, метаболізується DOPA-декарбоксилазою до норадреналіну, САТ підвищується в ортостазі майже на 10 мм рт. ст. Препарат затверджено для лікування нейрогенної ОГ [6, 21]. Дроксидопа є агентом короткої дії з піком пресорної реакціії через 3,5 год після застосування. Рекомендовані дози 100-600 мг тричі на добу, індивідуальна доза підбирається титруванням. Дані клінічного застосування підтверджують необхідність врахування активності пацієнта: за розладів руху та активності лише вранці (вранішний туалет, приготування їжі) доцільно обмежетись ранковою дозою, за інших профілів активності можливе дворазове приймання або вищої дози вранці та меншої – вдень і ввечері. Найсильнішу пресорну реакцію спостерігають у пацієнтів із нейрогенною ОГ із низьким рівнем норадреналіну в плазмі крові: концентрація < 220 пг/мл має високу чутливість і специфічність для прогнозування пресорної реакції. На тлі карбидопи > 200 мг/день ефективність препарату знижується, синергічний ефект простежується за поєднання з інгібіторами зворотного захоплення норадреналіну та адреноміметиками. Піридостигмін – зворотний інгібітор холінестерази, який підвищує ДАТ переважно у вертикальному положенні [54]. Препарат не посилює АГ леж. і затримку рідини; недолік – незначний вплив на зниження АТ (лише до 4 мм рт. ст.) в ортостазі [49]. Його можливо застосовувати за хронічної серцевої недостатності. Завдяки здатності підвищувати моторику кишківника є позитивний ефект за автономної недостатності із закрепами [19]. Використання в комбінації з мідодрином і аторексетином демонструє синергічний ефект щодо підвищення АТ в ортостазі та зменшення симптомів. Атомоксетин – cимпатоміметик центральної дії, інгібітор зворотного захоплення норадреналіну, приймають у дозі 10-18 мг двічі на день [43]. Препарат має дозозалежний ефект, що робить його особливо актуальним за центральної дизавтономії як при мультисистемній атрофії. Його регламентовано для лікування пацієнтів із дефіцитом уваги і гіперактивними розладами, але не для ОГ. Ампрелоксетин як новітній препарат тривалої дії успішно пройшов другу фазу клінічних випробувань лікування нейрогенної ОГ [27].Октреотид – синтетичний аналог соматостатину, який зменшує кровотік у судинах черевної порожнини і депонування крові в них в ортостазі та після їжі, покращуючи симптоматику ОГ і постпрандіальної гіпотонії [9]. Його застосування обмежується парентеральним способом введення і побічними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Десмопресин – синтетичний аналог антидіуретичного гормону, активуючи рецептори вазопресину 2-го типу в канальцях нирок, збільшує реабсорбцію води, зумовлює незначний вазоконстрикторний ефект завдяки впливу на судинні рецептори вазопресину 1-го типу. Окрім нецукрового діабету центрального генезу, первинного нічного енурезу в дітей, десмопресин призначають (таблетки, інтраназально спрей або краплі) пацієнтам з ОГ і нічною поліурією [48].
У таблиці 10 представлено дозування, механізми дії та побічні ефекти препаратів для лікування нейрогенної ОГ [39]. АГ леж. у поєднанні з ОГ може бути як побічним ефектом вазоконстрикторів, так і не залежати від фармакотерапії; фіксують у половини хворих із нейрогенною ОГ і діагностують за АТ > 140/90 мм рт. ст. після 5 хв у положенні лежачи [14]. Порушення добового ритму АТ може проявлятися у формі reverse dipping, зазвичай за тяжчої АГ леж., або в більш легких випадках як non-dipping. Збільшення венозного повернення зумовлює тиск-залежний діурез, що призводить до зменшення внутрішньосудинного об’єму, посилення тяжкості OГ вранці. Обидва стани потребують лікування, але кожен із них асоціюється із загостренням іншого.
Рекомендації щодо АГ леж. мають консенсусний характер:
- У денний час уникати положення лежачи – відпочивати чи дрімати в кріслі зі спущеними на підлогу ногами.
- Спати з піднятим узголів’ям на 30-45° або на 25 см.
- Уникати застосування флудрокортизону (через довгий період напіввиведення), діуретиків і антигіпертензивних засобів тривалої дії.
- Обмежити споживання води на ніч, щоб уникнути надмірного діурезу і натрійурезу.
- Приймати на ніч антигіпертензивні препарати короткої дії для полегшення нічної АГ, серед можливих засобів нітрогліцериновий пластир, силденафіл, каптоприл, лозартан, небіволол, гідралазин, клонідин і ніфедипін.
- Перед сном вживати вуглеводні страви з високим глікемічним індексом для спричинення постпрандіальної гіпотензії та зменшення венозного повернення до серця.
- Переглянути режим пресорної терапії – в ідеалі пресорні засоби за потреби бажано використовувати у мінімальних дозах, а не регулярно, не приймати вазоконстриктори принаймні за 4 год до сну [11].
Постпрандіальна гіпотензія характерна для літніх осіб із симпатичною недостатністю і може бути її єдиним симптомом, навіть без ОГ. Вона визначається як зниження САТ > 20 мм рт. ст. упродовж 2 год після початку прийому їжі, або < 90 мм рт. ст., коли передпрандіальний рівень САТ ≥ 100 мм рт. ст. Рекомендовано вживати менші порції із більш частими прийомів їжі з низьким вмістом вуглеводів та уникненням алкоголю. За АГ доцільною є хронотерапія, щоб пік дії антигіпертензивних препаратів не припадав на години після вживання їжі. Акарбоза (50-100 мг перед їжею), інгібітор α-глюкозидази, гальмує інсулін-залежну вазодилатацію завдяки зменшенню ШКТ всмоктування глюкози. Вазоконстриктор мідодрин, вжитий перед чи під час їжі, зменшує зниження АТ. Застосування аналогу соматостатину октреотид підшкірно (0,2-0,4 мкг/кг) зумовлює вазоконстрикцію мезентеріальних судин і є ефективним для послаблення постпрандіальної гіпотензії; серед побічних реакцій нудота і біль у животі [3].
Немічність (frailty) асоціюється з більшою поширеністю OГ та вищим рівнем смертності. Ступінь немічності прямо корелює з ОГ і симптомами ортостатичної непероносимості. В Ірландському лонгитудінальному вивченні старіння (TILDA) OГ поєднувалась з уповільненою швидкістю ходи, маркером фізичної немічності та меншою довжиною кроку: учасники з найповільнішого тертиля швидкості ходи мали значно більше зниження САТ в ортостазі порівняно з тими, хто мав вищу швидкість ходи [7]. У немічних осіб більш виразне раннє та протягом 3 хв постуральне зниження із САТ, порушене відновлення АТ, вищий ризик падінь, що свідчить про необхідність індивідуального лікування [50].
Когнітивні порушення за ОГ асоціюються з погіршенням когнітивних функцій, підвищенням ризику деменції на 21 % [43-47]. В осіб із помірними когнітивними порушеннями, зокрема з ХП, ОГ підвищує ризик конверсії в деменцію [11].
Поліфармація– одночасне застосування ≥ 5 медикаментозних засобів. Частота ОГ у разі приймання 0, 1, 2, 3 і більше медикаментів становила 35, 58, 60 і 65 % відповідно в амбулаторних пацієнтів > 75 років [42].
Висновки
вгоруПоширеність ОГ зростає з віком, вік-асоційованою патологією, мультиморбідністю, немічністю. ОГ має несприятливий прогноз щодо смертності, захворюваності, падінь, деменції, госпіталізації. Схильність до ОГ у старшому віці визначається сукупністю вікових змін із боку серцево-судинної, нервової та сечовидільної систем. Діагностичний пошук охоплює, крім встановлення ОГ за активної / пасивної ортостатичної проби, скринінгу безсимптомної ОГ у групах високого ризику, визначення етіологічних чинників із початковим виокремленням нейрогенної та ненейрогенної ОГ.
Лікування осіб з ОГ спрямоване на зменшення симптомів і ризиків, пов’язаних із ОГ. Пріорітетним є перегляд і корекція поточної фармакотерапії, немедикаментозного лікування (поведінка, чинники довкілля, їжа, фізичні вправи, сон, компресійний одяг). Показанням до фармакотерапії нейрогенної ОГ є недостатня ефективність немедикаментозних методів, які представлені препаратами 1-ї (флудрокортизон, мідодрин) і 2-ї ліній.
Ключовими положеннями є:
- Діагностика ОГ базується на визначенні АТ в ортостазі, а не симптомах ортостатичної непереносимості.
- ОГ поширена в осіб старшого віку і у своїй основі має фізіологічні (вікові зміни) і патологічні (вік-асоційована патологія, медикаменти) компоненти.
- Діагностичний алгоритм охоплює встановлення ОГ, визначення нейрогенного і ненейрогенного характеру, пошук етіологічного чинника, агентів погіршення ОГ і симптомів (фізичні вправи, їжа, тривалий постільний режим, високі температура і вологість довкілля), особливих станів (АГ леж. і постпрандіальна гіпотензія).
- Нейрогенна ОГ є ознакою автономних неврологічних розладів (діабетична нейропатія, нейродегенеративні синуклеїнопатії, амілоїдні нейропатії).
- Лікування ОГ спрямоване на симптоми та їхній вплив на повсякденну функцію, а не на цільовий АТ.
- Основу лікування становлять немедикаментозні заходи – скасування / зменшення дозувань певних медикаментів, збільшення споживання солі та рідини, режим харчування, сон із піднятим узголів’ям ліжка, компресійна білизна, фізичні контрманеври і вправи).
- Спеціальну фармакотерапію додають за збереження симптомів на тлі немедикаментозного лікування; фармакотерапія нейрогенної ОГ має передувати навчанню пацієнтів.
- Поетапне фармакологічне лікування починають з низьких доз флудрокортизону, зокрема в осіб із дефіцитом об’єму крові. За центральної вегетативної дисфункції переваги мають інгібітори зворотного захоплення норадреналіну, периферичної дизавтономії – агоністи і попередники норадреналіну, підсилювачі його дії.
- Нейрогенна АГ леж. потребує реалізацію постуральних заходів, за недостатньої ефективності слід розглянути антигіпертензивні засоби короткої дії перед сном.
- За постпрандіальної гіпотензії рекомендовано перед сном вживати їжу, багату на вуглеводи; фармакотерапія з акарбозою, мідодрином, октеотридом.
Література
1. Головина Г. А.,* Жадан О. Н., Заргарян К. А. и др. ОРТОСТАТИЧЕСКАЯ ГИПОТОНИЯ. ЧАСТЬ 2: ДИАГНОСТИКА И ЛЕЧЕНИЕ // Инновационная медицина Кубани. – 2020. – Т. № 3 (19). – C. 77-85. doi:10.35401/2500-0268-. 2020-19-3-77-85.
2. Черняева М. С., Остроумова О. Д., Сычев Д. А. Лекарственно индуцированная ортостатическая гипотензия // Клиническая фармакология и терапия. – 2018. – T. № 27 (5). – C. 57-63. doi: 10.32756/0869-5490-2018-5-57-63.
3. Awosika A., Adabanya U., Millis R. M. et al. Postprandial Hypotension: An Underreported Silent Killer in the Aged // Cureus. – 2023. – Vol. 15 (2). – P.: e35411. doi:10.7759/cureus.35411
4. Beckett N. S., Connor M., Sadler J. D. et al. Orthostatic fall in blood pressure in the very elderly hypertensive: results from the Hypertension in the Very Elderly Trial (HYVET) – pilot // J Hum Hypertens. – 1999. – Vol. 13. – P. 839-840. doi: 10.1038/sj.jhh.1000901.
5. Bhanu C., Nimmons D., Petersen I. et al. Drug-induced orthostatic hypotension: A systematic review and meta-analysis of randomised controlled trials // PLoS Med. – 2021. – Vol. 18 (11). – P.: e1003821. doi:10.1371/journal.pmed.1003821
6. Biaggioni I., Freeman R., Mathias C. J. et al. Randomized withdrawal study of patients with symptomatic neurogenic orthostatic hypotension responsive to droxidopa // Hypertension. – 2015. – Vol. 65 (1). – P. 101-107. doi:10.1161/HYPERTENSIONAHA.114.04035
7. Briggs R., Donoghue O. A., Carey D. et al. What Is the Relationship Between Orthostatic Blood Pressure and Spatiotemporal Gait in Later Life? // J Am Geriatr Soc. – 2020. – Vol. 68 (6). – P. 1286-1292. doi:10.1111/jgs.16379
8. Brignole M. Progressive orthostatic hypotension in the elderly // An article from the e-journal of the ESC Council for Cardiology Practice. – 2006. – Vol. 5, N10.
9. Brignole M., Moya A., de Lange F. J. et al. 2018 ESC Guidelines for the diagnosis and management of syncope // Eur Heart J. – 2018. – Vol. 39 (21). – P. 1883-1948. doi: 10.1093/eurheartj/ehy037.
10. Christopoulos E. M., Tran J., Hillebrand S. L. et al. Initial orthostatic hypotension and orthostatic intolerance symptom prevalence in older adults: A systematic review // Int J Cardiol Hypertens. – 2020. – Vol. 8. – P. 100071. doi:10.1016/j.ijchy.2020.100071
11. Dani M, Dirksen A, Taraborrelli P, et al. Orthostatic hypotension in older people: considerations, diagnosis and management // Clin Med (Lond). – 2021. – Vol. 21 (3). – P.: e275–e282. doi:10.7861/clinmed.2020-1044.
12. de Bruïne E. S., Reijnierse E. M., Trappenburg M. C. et al. Standing Up Slowly Antagonises Initial Blood Pressure Decrease in Older Adults with Orthostatic Hypotension // Gerontology. – 2017. – Vol. 63 (2). – P. 137-143. doi:10.1159/000450642
13. Elmstahl S, Widerstrom E. Orthostatic intolerance predicts mild cognitive impairment: incidence of mild cognitive impairment and dementia from the Swedish general population cohort Good Aging in Skane // Clin Interv Aging. – 2014. – Vol. 9. – P. 1993-2002. doi: 10.2147/CIA.S72316.
14. Fanciulli A., Jordan J., Biaggioni I. et al. Consensus statement on the definition of neurogenic supine hypertension in cardiovascular autonomic failure by the American Autonomic Society (AAS) and the European Federation of Autonomic Societies (EFAS): Endorsed by the European Academy of Neurology (EAN) and the European Society of Hypertension (ESH) // Clin Auton Res. – 2018. – Vol. 28 (4). – P. 355-362. doi:10.1007/s10286-018-0529-8
15. Fedorowski A., Ricci F., Hamrefors V. et al. Orthostatic Hypotension: Management of a Complex, But Common, Medical Problem // Circ Arrhythm Electrophysiol. – 2022. – Vol. 15 (3). – P.: e010573. doi:10.1161/CIRCEP.121.010573
16. Figueroa J. J., Basford J. R., Low P. A. Preventing and treating orthostatic hypotension: As easy as A, B, C // Cleve Clin J Med. – 2010. – Vol. 77 (5). – P. 298-306. doi:10.3949/ccjm.77a.09118
17. Freeman R., Wieling W., Axelrod F. B. et al. Consensus statement on the definition of orthostatic hypotension, neurally mediated syncope and the postural tachycardia syndrome // Clin Auton Res. – 2011. – Vol. 21 (2). – P. 69-72. doi: 10.1007/s10286-011-0119-5.
18. Ghazi L., Drawz P. E., Pajewski N. M. et al. The Association of Orthostatic Hypotension With Ambulatory Blood Pressure Phenotypes in SPRINT // Am J Hypertens. – 2021. – Vol. 34 (5). – P. 511-520. doi:10.1093/ajh/hpaa184
19. Gibbons C. H., Schmidt P., Biaggioni I. et al. The recommendations of a consensus panel for the screening, diagnosis, and treatment of neurogenic orthostatic hypotension and associated supine hypertension // J Neurol. – 2017. – Vol. 264 (8). – P. 1567-1582. doi:10.1007/s00415-016-8375-x
20. Goldstein D. S., Robertson D., Esler M. et al. Dysautonomias: clinical disorders of the autonomic nervous system // Ann Intern Med. – 2002. – Vol. 137 (9). – P. 753-763. doi: 10.7326/0003-4819-137-9-200211050-00011.
21. Hauser R. A., Hewitt L. A., Isaacson S. Droxidopa in patients with neurogenic orthostatic hypotension associated with Parkinson’s disease (NOH306A) // J Parkinsons Dis. – 2014. – Vol. 4 (1). – P. 57-65. doi:10.3233/JPD-130259
22. Idiaquez J. F., Idiaquez J., Casar J. C. et al. Neurogenic Orthostatic Hypotension. Lessons From Synucleinopathies // Am J Hypertens. – 2021. – Vol. 34 (2). – P. 125-133. doi:10.1093/ajh/hpaa131
23. Illman A., Stiller K., Williams M. The prevalence of orthostatic hypotension during physiotherapy treatment in patients with an acute spinal cord injury // Spinal Cord. – 2000. – Vol. 38 (12). – P. 741-747. doi: 10.1038/sj.sc.3101089.
24. Jordan J. Acute effect of water on blood pressure. What do we know? // Clin Auton Res. – 2002. – Vol. 12. – P. 250-255. doi:10.1007/s10286-002-0055-5.
25. Jordan J., Shannon J. R., Black B. K. et al. The pressor response to water drinking in humans: a sympathetic reflex? // Circulation. – 2000. – Vol. 101. – P. 504-509. doi:10.1161/01. cir.101.5.504 24.
26. Juraschek S. P., Daya N., Appel L. J. et al. Orthostatic Hypotension and Risk of Clinical and Subclinical Cardiovascular Disease in Middle-Aged Adults // J Am Heart Assoc. – 2018. – Vol. 7 (10). – P.: e008884. doi:10.1161/JAHA.118.008884
27. Kaufmann H., Vickery R., Wang W. et al. Safety and efficacy of ampreloxetine in symptomatic neurogenic orthostatic hypotension: a phase 2 trial // Clin Auton Res. – 2021. – Vol. 31 (6). – P. 699-711. doi:10.1007/s10286-021-00827-0
28. Krassioukov A., Eng J. J., Warburton D. E. et al. A systematic review of the management of orthostatic hypotension after spinal cord injury // Arch Phys Med Rehabil. – 2009. – Vol. 90 (5). – P. 876-885. doi: 10.1016/j.apmr.2009.01.009
29. Lanier J. B., Mote M. B., Clay E. C. Evaluation and management of orthostatic hypotension // Am Fam Physician. – 2011. – Vol. 84 (5). – P. 527-536.
30. Lei L. Y., Chew D. S., Raj S. R. Differential diagnosis of orthostatic hypotension // Auton Neurosci. – 2020. – Vol. 228. – P. 102713. doi:10.1016/j.autneu.2020.102713
31. LeWitt P.A, Kymes S., Hauser R. A. Parkinson Disease and Orthostatic Hypotension in the Elderly: Recognition and Management of Risk Factors for Falls // Aging Dis. – 2020. – Vol. 11 (3). – P. 679-691. doi:10.14336/AD.2019.0805
32. Low P. A., Tomalia V. A. Orthostatic Hypotension: Mechanisms, Causes, Management // J Clin Neurol. – 2015. – Vol. 11 (3). – P. 220-226. doi:10.3988/jcn.2015.11.3.220
33. Low Ph.A., Gilden J. L., Freeman R. et al. Efficacy of midodrine vs placebo in neurogenic orthostatic hypotension. A randomized, double-blind multicenter study // JAMA. – 1997. – Vol. 278. – P. 388. doi: 10.1001/jama.1997.03550050050031]. JAMA. – 1997. – Vol. 277. – P. 1046-1051. doi:10.1001/jama.1997.03540370036033 32.
34. Magkas N., Tsioufis C., Thomopoulos C. et al. Orthostatic hypotension: From pathophysiology to clinical applications and therapeutic considerations // J Clin Hypertens (Greenwich). – 2019. – Vol. 21 (5). – P. 546-554. doi:10.1111/jch.13521
35. Mattace-Raso F., van der Cammen T., Knetsch A. M. et al. Arterial stiffness as the candidate underlying mechanism for postural blood pressure changes and orthostatic hypotension in older adults: the Rotterdam Study // J Hypertens. – 2006. – Vol. 24 (2). – P. 339-344. doi: 10.1097/01.hjh.0000202816.25706.64.
36. Newton J. L., Frith J. The efficacy of nonpharmacologic intervention for orthostatic hypotension associated with aging // Neurology. – 2018. – Vol. 91 (7). – P.: e652–e656. doi:10.1212/WNL.0000000000005994
37. O’Connor J.D., O’Connell M.D.L., Knight S. P. et al. Impaired Stabilization of Orthostatic Cerebral Oxygenation Is Associated With Slower Gait Speed: Evidence From The Irish Longitudinal Study on Ageing // J Gerontol A Biol Sci Med Sci. – 2022. – Vol. 77 (6). – P. 1216-1221. doi:10.1093/gerona/glab219
38. Palma J. A., Kaufmann H. Epidemiology, diagnosis, and management of neurogenic orthostatic hypotension // Mov Disord Clin Pract. – 2017. – Vol. 4 (3). – P. 298-308. doi: 10.1002/mdc3.12478
39. Palma J. A., Kaufmann H. Management of Orthostatic Hypotension // Continuum (Minneap Minn). – 2020. – Vol. 26 (1). – P. 154-177. doi:10.1212/CON.0000000000000816
40. Parashar R., Amir M., Pakhare A. et al. Age related changes in autonomic functions // J Clin Diagn Res. – 2016. – Vol. 10 (3). – P. 11-15. doi: 10.7860/JCDR/2016/16889.7497.
41. Phipps D., Butler E., Mounsey A. et al. PURL: Best timing for measuring orthostatic vital signs? // J Fam Pract. – 2019. – Vol. 68 (9). – P. 512-514.
42. Poon I. O., Braun U. High prevalence of orthostatic hypotension and its correlation with potentially causative medications among elderly veterans // J Clin Pharm Ther. – 2005. – Vol. 30 (2). – P. 173-178. doi: 10.1111/j.1365-2710.2005.00629.x.
43. Ramirez C. E., Okamoto L. E., Arnold A. C. et al. Efficacy of atomoxetine versus midodrine for the treatment of orthostatic hypotension in autonomic failure // Hypertension. – 2014. – Vol. 64 (6). – P. 1235-1240. doi:10.1161/HYPERTENSIONAHA.114.04225
44. Ricci F., De Caterina R., Fedorowski A. Orthostatic Hypotension: Epidemiology, Prognosis, and Treatment // J Am Coll Cardiol. – 2015. – Vol. 66 (7). – P. 848-860. doi:10.1016/j.jacc.2015.06.1084
45. Ricci F., Fedorowski A. Cardiovascular morbidity and mortality related to ortho-static hypotension: a meta-analysis of prospective observational studies // Eur Heart J. – 2015. – Vol. 36. – P. 1609-1617. doi: 10.1093/eurheartj/ehv093.
46. Rivasi G., Rafanelli M., Mossello E. et al. Drug-Related Orthostatic Hypotension: Beyond Anti-Hypertensive Medications // Drugs Aging. – 2020. – Vol. 37 (10). – P. 725-738. doi: 10.1007/s40266-020-00796-5.
47. Rutan G. H., Hermanson B., Bild D. E. et al. Orthostatic hypotension in older adults. The Cardiovascular Healt– Study. CHS Collaborative Research Group // Hypertension. – 1992. – Vol. 19, N6. – P. 508-519. doi:10.1161/01.hyp.19.6.508
48. Sakakibara R., Matsuda S., Uchiyama T. et al. The effect of intranasal desmopressin on nocturnal waking in urination in multiple system atrophy patients with nocturnal polyuria // Clin Auton Res. – 2003. – Vol. 13 (2). – P. 106-108. doi:10.1007/s10286-003-0052-3
49. Schreglmann S. R., Büchele F., Sommerauer M. et al. Pyridostigmine bromide versus fludrocortisone in the treatment of orthostatic hypotension in Parkinson’s disease – a randomized controlled trial // Eur J Neurol. – 2017. – Vol. 24 (4). – P. 545-551. doi:10.1111/ene.13260
50. Shaw B. H., Borrel D., Sabbaghan K. et al. Relationships between orthostatic hypotension, frailty, falling and mortality in elderly care home residents // BMC Geriatr. – 2019. – Vol. 19 (1). – P. 80. doi:10.1186/s12877-019-1082-6
51. Shaw B. H., Garland E. M., Black B. K. et al. Optimal diagnostic thresholds for diagnosis of orthostatic hypotension with a ‘sit-to-stand test’ // J Hypertens. – 2017. – Vol. 35 (5). – P. 1019-1025. doi: 10.1097/HJH.0000000000001265.
52. Shibao C., Grijalva C. G., Raj S. R., et al. Orthostatic hypotension-related hospitalizations in the United States // Am J Med. – 2007. – Vol. 120 (11). – P. 975-980. doi: 10.1016/j.amjmed.2007.05.009.
53. Shibao C., Lipsitz L. A., Biaggioni I. ASH position paper: evaluation and treatment of orthostatic hypotension // J Clin Hypertens (Greenwich). – 2013. – Vol. 15 (3). – P. 147-153. doi: 10.1111/jch.12062.
54. Singer W., Sandroni P., Opfer-Gehrking T.L. et al. Pyridostigmine treatment trial in neurogenic orthostatic hypotension // Arch Neurol. – 2006. – Vol. 63 (4). – P. 513-518. doi:10.1001/archneur.63.4.noc50340
55. Sonnesyn H., Nilsen D. W., Rongve A. et al. High prevalence of orthostatic hypotension in mild dementia // Dement Geriatr Cogn Disord. – 2009. – Vol. 28 (4). – P. 307-313. doi: 10.1159/000247586.
56. Ten Harkel A. D., Van Lieshout J. J., Wieling W. Treatment of orthostatic hypotension with sleeping in the head-up tilt position, alone and in combination with fludrocortisone // J Intern Med. – 1992. – Vol. 232 (2). – P. 139-145. doi:10.1111/j.1365-2796.1992.tb00563.x
57. Torres R. V., Elias M. F., Crichton G. E. et al. Systolic orthostatic hypotension is related to lowered cognitive function: Findings from the Maine-Syracuse Longitudinal Study // J Clin Hypertens (Greenwich). – 2017. – Vol. 19 (12). – P. 1357-1365. doi:10.1111/jch.13095
58. Veazie S., Peterson K., Ansari Y. et al. Fludrocortisone for orthostatic hypotension // Cochrane Database Syst Rev. – 2021. – Vol. 5 (5). – CD012868. doi:10.1002/14651858.
59. Wieling W., van Dijk N., Thijs R. D. et al. Physical countermeasures to increase orthostatic tolerance // J Intern Med. – 2015. – Vol. 277 (1). – P. 69-82. doi:10.1111/joim.12249
60. Wright R. A., Kaufmann H. C., Perera R. et al. A doubleblind, dose-response study of midodrine in neurogenic orthostatic hypotension // Neurology. – 1998. – Vol. 51. – P. 120-124. doi:10.1212/wnl.51.1.120
61. Zhou Y., Ke S. J., Qiu X. P. et al. Prevalence, risk factors, and prognosis of orthostatic hypotension in diabetic patients: a systematic review and meta-analysis // Medicine (Baltimore). – 2017. – Vol. 96 (36). – P.: e8004. doi: 10.1097/MD.0000000000008004.
62. Zia A., Kamaruzzaman S., Tan M. Blood pressure lowering therapy in older people: does it really cause postural hypotension or falls? // Postgrad Med. – 2015. – Vol. 127. – P. 186-193. doi: 10.1080/00325481.2015.996505.