Ефективність і переносимість антипсихотиків у пацієнтів із резистентною до лікування шизофренією
страницы: 46-51
Значна частка пацієнтів із шизофренією є резистентними до лікування, оскільки не відповідають на щонайменше два курси терапії антипсихотиками. До вашої уваги представлено огляд метааналізу S. Dong et al. «A network meta-analysis of efficacy, acceptability, and tolerability of antipsychotics in treatment-resistant schizophrenia», опублікованого у виданні Eur Arch Psychiatry Clin Neurosci (2023 Aug 1. DOI: 10.1007/s00406-023-01654-2), присвяченого вивченню ефективності, прийнятності й переносимості антипсихотиків першого та другого поколінь, які застосовували для лікування пацієнтів із резистентною до терапії шизофренією.
Ведення пацієнтів із шизофренією, які не відповідають на лікування антипсихотиками, є серйозним викликом для лікарів-психіатрів (Conley etal., 1998). За даними короткострокових досліджень, близько 40 % пацієнтів із шизофренією не отримують користі внаслідок лікування антипсихотиками, або вона є незначною (Samara etal., 2019). Як зазначають дослідники, від 20 до 30 % пацієнтів, які спочатку мали ефект завдяки застосованим антипсихотичним препаратам, надалі протягом одного або двох років стикалися з рецидивом захворювання, попри продовження підтримувального лікування (Kane etal., 1988).
Клозапін вважається «золотим стандартом» у лікуванні фармакорезистентної шизофренії, але однозначних доказів щодо його ефективності наразі недостатньо (Hasan etal., 2012; Barnes etal., 2020: Lehman etal., 2004). Переваги застосування клозапіну встановлювали в масштабному дослідженні, результати якого продемонстрували набагато значніший ефект цього препарату порівняно з хлорпромазином (Kane etal., 1988). Дані подальших клінічних досліджень, у яких порівнювали лікування клозапіном з антипсихотиками першого покоління за резистентної до терапії шизофренії, засвідчили переконливі докази щодо ефективності клозапіну (Hong etal., 1997; Rosenheck etal., 1997).
Надалі переваги лікування клозапіном порівняно з антипсихотиками першого покоління були підтверджені даними метааналізу М. Chakos etal. (2001) і Кокранівського огляду А. Essali etal. (2009).
Результати метааналізу, присвяченого порівнянню клозапіну з антипсихотиками як першого, так і другого покоління, також підтвердили перевагу його застосування (Siskind etal., 2016).
Хоча дані мережевого метааналізу ефективності використання дев’яти антипсихотиків, який виконали М. Т. Samara etal. (2016), продемонстрували, що даних сліпих рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) недостатньо для такого висновку. Лишилося також нез’ясованим, який антипсихотик є ефективнішим для лікування пацієнтів із резистентною до терапії шизофренією.
Тож S. Dong etal. розширили критерії включення до дослідження, застосовані М. Т. Samara etal. (2016), і виконали комплексний мережевий метааналіз результатів подвійних сліпих і відкритих РКД, до яких було залучено пацієнтів усіх вікових груп (від дітей і підлітків до осіб похилого віку).
Матеріали та методи дослідження
вгоруПід час дослідження проаналізовано результати РКД за участю пацієнтів із резистентною до лікування шизофренією, шизоафективним або шизофреноподібним розладом. Для виконання мережевого метааналізу було залучено дані пацієнтів без будь-яких вікових чи інших обмежень; проте в аналізі підгруп розглянуто різні рівні резистентності. Зокрема, до метааналізу увійшли дані щодо всіх антипсихотиків другого покоління, доступних сьогодні у Європі чи США, а також вибірки антипсихотиків першого покоління, визначені на підставі опитування міжнародних експертів із шизофренії (Leucht etal., 2022).
Дослідники вивчали дані щодо всіх можливих форм введення препаратів, зокрема ін’єкційні форми пролонгованої дії у будь-якому дозуванні. Результати щодо використання антипсихотичних препаратів для стратегій аугментації або комбінованої терапії були виключені. Крім того, аналізували дані досліджень, мінімальна тривалість яких становила три тижні.
Критерії пошуку та оцінювання даних
До аналізу було включено опубліковані та неопубліковані результати РКД, а також сліпих і відкритих досліджень. Виключено дослідження з високим ризиком зміщення в процесі рандомізації, а також спостереження низької якості (Tong etal., 2018).
Основними проаналізованими результатами були дані щодо симптомів шизофренії (позитивних / негативних), виразність яких визначали за такими інструментами, як шкала оцінювання позитивних і негативних симптомів (PANSS), коротка психіатрична оцінювальна шкала (BPRS) та іншими клінічно перевіреними шкалами (як-от Манчестерська шкала) (Kay etal., 1987; Overall etal., 1962; Krawiecka etal., 1977).
Якщо були доступні дані щодо змін результатів від вихідного рівня до кінцевої точки, то перевагу віддавали їм (перед даними в кінцевій точці).
Серед додаткових показників оцінювали: відповідь на лікування; позитивні та негативні симптоми шизофренії (за підшкалами PANSS і BPRS або іншими доступними шкалами); якість життя та функціонування; вибування з дослідження (припинення лікування) через будь-які причини, неефективність лікування, побічні явища; розвиток специфічних побічних явищ (як-от приймання протипаркінсонічних препаратів, збільшення ваги, седативний ефект, зміни рівня пролактину та подовження скоригованого інтервалу QT [QTc]).
Результати дослідження
вгоруІз переглянутих 14 135 публікацій було відібрано 62; дані 60 досліджень (6838 учасників) увійшли до мережевого метааналізу. Дані двох досліджень було включено лише до попарного метааналізу, оскільки представлені в них інтервенції (приймання паліперидону — таблетованого та у формі розчину для ін’єкцій пролонгованої дії, клопентиксолу та перфеназину — обох у формі розчину для ін’єкцій пролонгованої дії) не були пов’язані з мережевим аналізом. Серед 6 тис. 241 учасника до жіночої статі належало 28,54 %; середній вік учасників становив 38,07 (± 6,98) року; середня тривалість хвороби — 14,53 (± 5,56) року; середня кількість попередніх епізодів — 6,97 (± 3,41); середня тривалість дослідження — 12 тижнів (діапазон 4–52 тижні).
Як зазначають автори представленого метааналізу, в одному дослідженні не було забезпечено належного маскування, два — були відкритими, шість — простими сліпими, решта — подвійними сліпими. Крім того, не виявлено доказів порушення припущення про транзитивність під час порівняння характеристик досліджень різних інтервенцій, тому результати порівнянь не вказують на системні помилки або непередбачувані факти, що підсилює достовірність порівняльних аналізів у межах виконаного дослідження.
За результатами оцінювання загального ризику зміщення (ймовірності спотворення або викривлення результатів внаслідок різноманітних причин) для досліджень із даними щодо основного результату, 23 з них були пов’язані з помірним ризиком, 22 — із високим, для жодного не виявлено низького ризику (тобто для всіх були певні ризики спотворення результату).
Основні результати
Дані 45 досліджень із 12 видами втручань за участю 5303 учасників було включено до мережевого метааналізу впливу на основні показники аналізу — симптоми шизофренії (як позитивні, так і негативні). За даними аналізу основних показників виявлено практично ідентичну ефективність клозапіну та оланзапіну. Ці препарати були дієвішими за галоперидол, сертиндол, хлорпромазин і кветіапін. Стандартизована різниця середніх розмірів ефекту коливалася у діапазоні від невеликої (-0,26 для оланзапіну проти галоперидолу) до помірної (-0,48 для клозапіну проти сертиндолу). Відмінностей порівняно із зотепіном, рисперидоном, зипразидоном і флуфеназином не виявлено, оскільки їхніх точкових оцінок ефективності порівняно з клозапіном / оланзапіном було мало та/або 95 % довірчі інтервали (ДІ) значно перекривалися. Оланзапін і клозапін були найефективнішими щодо редукції симптомів шизофренії порівняно з іншими препаратами порівняння.
За результатами ранжування, перше місце посідає левомепромазин, за ним ідуть амісульприд, клозапін, оланзапін і зотепін. Проте ефекти левомепромазину, амісульприду й зотепіну вивчали лише в трьох дослідженнях із невеликими вибірками, недостатньою кількістю порівнянь і певними методологічними обмеженнями (Kahn etal., 2018; Lal etal., 2006; Meyer-Lindenberg etal., 1997). Отже, їхній рейтинг базується на непрямих доказах.
Із мережевого аналізу було виключено дані щодо арипіпразолу, перфеназину, флуфеназину та піпотіазину (два останніх у формі розчину для ін’єкцій пролонгованої дії) і контролю плацебо. Це означає, що було недостатньо прямих чи непрямих доказів, щоб достовірно класифікувати їх у межах цього аналізу.
Через суттєву невідповідність між прямими і непрямими доказами, здебільшого пов’язаними з порівнянням хлорпромазину та клозапіну, було проведено аналіз чутливості без додавання даних досліджень щодо застосування цих препаратів (Kane etal., 1988; Hong etal., 1997; Honigfeld etal., 1984).
Як зазначають автори, такі дані не можуть не викликати сумніву, адже достовірність кожного порівняння була від помірної до дуже низької якості.
Позитивні симптоми
Основні висновки щодо впливу на позитивні симптоми шизофренії були подібні до тих, які виявлено під час оцінювання симптомів загалом. За результатами 39 досліджень за участю 4649 пацієнтів, рисперидон виявився ефективнішим порівняно з галоперидолом, хлорпромазином і кветіапіном, але не встановлено відмінностей щодо його ефективності проти клозапіну й оланзапіну.
Діапазон стандартизованої різниці середніх для рисперидону становив від -0,51 до -0,25 порівняно з іншими ліками, тобто препарат був ефективніший щодо редукції позитивних симптомів шизофренії і цей ефект мав статистично значущий характер, оскільки 95 % ДІ виключав можливість нульової різниці або протилежної дії.
Отже, рисперидон можна розглядати як засіб лікування для зменшення ознак позитивних симптомів у пацієнтів із шизофренією.
Негативні симптоми
Автори дослідження вивчали ефективність застосування антипсихотиків для редукції негативних симптомів у пацієнтів із шизофренією. Мережевий аналіз містив дані 42 досліджень за участю 4863 осіб. Більшість результатів були невизначеними, тобто не мали статистично значущих відмінностей між різними препаратами.
Проте S. Dong etal. зауважують, що хлорпромазин виявився менш ефективним для зменшення ознак негативних симптомів порівняно з клозапіном, оланзапіном, кветіапіном, рисперидоном і галоперидолом. Статистична значущість цих відмінностей підтверджена значеннями 95 % довірчих інтервалів, що свідчить про низьку достовірність протилежних висновків.
Відповідь на лікування
Мережа метааналізу була побудована на результатах 46 досліджень (6043 учасники) та налічувала 20 різних лікувальних інтервенцій. Дані дослідження засвідчили непослідовність у мережі порівнянь (результати 12,9 % порівнянь були неоднозначними). Це означає, що об’єктивне визначення ефективності відповіді на лікування пацієнтами може бути складним і потребуватиме додаткових досліджень для з’ясування чинників, які можуть призводити до виникнення варіацій серед цих даних. Результат тесту на взаємодію між дизайном дослідження та типом лікування був статистично значущим (р = 0,02). Тобто ефекти втручання можуть відрізнятися залежно від дизайну дослідження.
Припинення участі в дослідженні
Визначений на підставі даних 54 досліджень (6228 учасників) рейтинг препаратів за показником припинення пацієнтами лікування через будь-які причини був порівнянним із рейтингом щодо впливу на симптоми шизофренії загалом.
Для клозапіну не продемонстровано статистично значущих відмінностей порівняно з оланзапіном, проте він виявився кращим за хлорпромазин (відносний ризик [ВР] 0,77; 95 % ДІ 0,57–1,01), кветіапін (ВР 0,77; 95 % ДІ 0,53–1,05), галоперидол (ВР 0,69; 95 % ДІ 0,54–0,86) і флуфеназин (ВР 0,52; 95 % ДІ 0,22–0,99).
Так, за даними 48 досліджень (5142 учасник), лікування клозапіном було ефективнішим за сім інших втручань (зокрема, за терапію оланзапіном, рисперидоном, сертиндолом, кветіапіном, галоперидолом, флуфеназином і контроль плацебо) для зменшення частоти припинення лікування через неефективність, порівняно з діапазоном середніх ВР від 0,14 до 0,53. На відміну від показників щодо загальної та позитивної симптоматики, хлорпромазин за показником припинення лікування (як і для оланзапіну) мав середній рейтинг. Щодо припинення терапії через побічні явища, то результати аналізу даних 50 досліджень (5103 учасники) засвідчили, що більшість відмінностей були невизначеними. Лише для хлорпромазину продемонстровано гіршу переносимість, ніж для низки інших антипсихотиків.
За терапії клозапіном частота побічних реакцій була меншою, ніж за лікування хлорпромазином. Відповідно, меншою є ймовірність припинення такої терапії.
Побічні явища
Згідно з аналізом даних 24 досліджень (2061 учасник), лікування клозапіном та оланзапіном меншою мірою асоціювалося з використанням протипаркінсонічних препаратів, ніж приймання рисперидону, флуфеназину й галоперидолу (останній був найгіршим за цим показником), із 95 % ДІ, що виключали не отримання ефекту (діапазон середніх ВР від 0,23 до 0,46).
Тобто застосування цих двох антипсихотиків сприяло зменшенню ймовірності розвитку симптомів паркінсонізму. Лікування клозапіном найменше було пов’язано з підвищенням рівня пролактину порівняно з прийманням рисперидону (середня різниця [СР] -27,41 нг/мл; 95 % ДІ від -34,41 до -20,42), галоперидолу (СР -17,13 нг/мл; 95 % ДІ від -29,67 до -4,60), хлорпромазину (СР -13,74 нг/мл; 95 % ДІ від -27,56 до 0,07) та оланзапіну (СР -6,37 нг/мл; 95 % ДІ від -10,59 до -2,15).
Результати аналізу даних 30 досліджень (4079 учасників) продемонстрували, що лікування клозапіном більшою мірою викликало ефект седації порівняно з іншими антипсихотиками, зокрема з оланзапіном.
Вплив на подовження інтервалу QTc та збільшення ваги аналізували на підставі даних 28 досліджень (3393 учасники). Лікування клозапіном та оланзапіном найчастіше зумовлювали збільшення ваги, ніж інші антипсихотики; сертиндол і рисперидон посіли друге місце за цим показником. Щодо ймовірності подовження інтервалу QTc, клозапін та оланзапін не чинили впливу на параметри електрокардіографії.
Цей аналіз допомагає врахувати різні аспекти ефективності та можливий розвиток побічних явищ у разі вибору відповідного антипсихотика для лікування пацієнтів із резистентною шизофренією, зважаючи на їхні індивідуальні потреби.
Інші показники
Лише в деяких дослідженнях оцінювали показники загального функціонування та якості життя пацієнтів. За результатами семи досліджень (561 учасник), не виявлено чітких відмінностей щодо функціонування, що вказує на варіабельність відповідей на лікування в межах згаданого показника (p = 0,01).
Гетерогенність була високою (загальний показник τ = 0,77), що може свідчити про ймовірну різноманітність у самооцінці стану учасниками досліджень (Bitter et al., 2004; Naber et al., 2005; Buchanan et al., 2005; Kane et al., 2007a; Conley etal., 2005; Rosenheck et al., 1997; AstraZeneca, 2005; Bozzatello et al., 2019).
Результати вісьмох досліджень підтвердили дані про якість життя, попарний метааналіз яких засвідчив відсутність відмінностей між впливом антипсихотиків (Buchanan etal., 2005; Kumra et al., 1996, 2007; Meltzer et al., 2008; Sacchetti et al., 2009; Wahlbeck et al., 2000; Alvarez et al., 2006). Клозапін, за даними одного дослідження, мав кращий вплив на якість життя, ніж галоперидол (Rosenheck et al., 1997).
Аналіз чутливості та основних показників у підгрупах
Важливим етапом аналізу чутливості було виключення трьох ранніх досліджень, за даними яких, встановлено значну невідповідность згідно зі статистичними розрахунками (Kane etal., 1988; Hong etal., 1997; Honigfeld etal., 1984). Проте виключення цих досліджень несуттєво позначилося на ранжуванні ефективності ліків, за винятком хлорпромазину, який у підгрупі виявився ефективнішим, ніж в основному аналізі (змістився із шостого на останнє місце).
Майже в усіх аналізах чутливості стандартизована різниця середніх та ранжування суттєво не змінилися. За результатами екстремального аналізу чутливості (ситуації, за яких клозапін може бути ефективнішим: подвійні сліпі дослідження з високими дозами клозапіну; застосування у пацієнтів із високою резистентністю) клозапін переважав оланзапін. Переваги застосування клозапіну збереглися і після вилучення даних із досліджень, фінансованих його виробниками.
Щодо оланзапіну, то після виключення даних досліджень, фінансованих його виробниками, за результатами аналіз, він був менш ефективний, ніж клозапін та деякі інші препарати (розмір вибірки при цьому був невеликим, n = 157). Дані підгрупового аналізу результатів щодо загальних симптомів були подібними до таких за основного аналізу.
Лише для оланзапіну не було продемонстровано переваги над іншими антипсихотиками при лікуванні пацієнтів із тяжкою резистентністю.
Обговорення
вгоруАвтори дослідження взяли за основу мережевий метааналіз М. Т. Samara etal. (2016), додавши до нього дані 20 РКД. За отриманими результатами, клозапін і оланзапін були ефективнішими, ніж інші антипсихотики, для лікування пацієнтів із резистентної до терапії шизофренією. Однак щодо переносимості, то застосування клозапіну і оланзапіну асоціювалося зі збільшенням ваги, а клозапіну — із більшою седативною дією порівняно з іншими препаратами.
На думку J. M. Kane etal. (1988), клозапін є одним із найефективніших антипсихотиків, який використовують для пацієнтів із резистентною до лікування шизофренією. Клозапін був дієвішим за хлорпромазин, зі значним розміром ефекту (-0,88). Пізніше було виявлено, що і галоперидол також поступається клозапіну (Buchanan etal., 1998; Kane etal., 2001; Kumra etal., 1996).
Втім, перевага клозапіну над іншими антипсихотиками першого покоління була продемонстрована лише для пацієнтів із шизофренією без резистентності (Essali etal., 2009; Wahlbeck etal., 1999).
За даними мережевого метааналізу, клозапін був кращим для зменшення симптомів шизофренії, ніж усі включені до оцінювання типові антипсихотики, крім левомепромазину. S. Dong etal. зазначають, що левомепромазин і амісульприд мали більшу ефективність за клозапін, проте ці дані ґрунтувалися на мінімальних, ненадійних і непрямих доказових даних (за участю 19 і 33 учасників відповідно), значення 95 % ДІ загалом збігалися з такими для клозапіну та оланзапіну.
D. Siskind etal. (2016) у попарному метааналізі встановили, що клозапін був дієвішим за інші антипсихотики другого покоління щодо редукції психотичних симптомів у пацієнтів із резистентною до лікування шизофренією у короткостроковій, а не довгостроковій перспективі. Y. Mizuno etal. (2020) виявили, що ефект клозапіну перевершує інші антипсихотики, незалежно від резистентності до лікування.
Автори метааналізу наголошують, що ці огляди переважно були зосереджені на порівнянні застосування клозапіну з групами інших антипсихотичних препаратів. Однак на практиці клініцисти не вибирають між клозапіном чи будь-яким іншим антипсихотиком. Попередні дані метааналізів продемонстрували, що є певні відмінності щодо ефективності між окремими антипсихотичними препаратами (Huhn etal., 2019).
За даними аналізу S. Dong etal., клозапін був ефективнішим, ніж кветіапін і сертиндол. Перевага клозапіну порівняно з іншими антипсихотиками другого покоління, зокрема зотепіном, рисперидоном і зипразидоном, була невизначеною, оскільки значення 95 % ДІ дозволяли припустити ймовірність протилежних ефектів.
Так, за даними попарного та мережевого метааналізів, найбільше заслуговує на увагу оланзапін, який, за різними оцінками ефективності, виявився подібним до клозапіну. Винятками були аналізи чутливості з виключенням даних досліджень, спонсорованих виробниками оланзапіну, та тих, що містили лише дані подвійних сліпих досліджень із використанням високих доз клозапіну в пацієнтів із високою резистентністю. За отриманими даними, клозапін посів перше місце і був кращим за оланзапін, але цих доказів було замало, щоб зробити такий висновок.
На думку авторів, однією з важливих програм майбутніх досліджень є проведення масштабного спостереження, у якому порівнюватимуть ефективність застосування оланзапіну і клозапіну в пацієнтів із явно резистентною до лікування шизофренією, що відповідають високому пороговому критерію.
Ще одним важливим напрямом досліджень, як вважають автори, є використання клозапіну лише після попереднього неефективного лікування антипсихотиком. Результати такого дослідження, на їхню думку, могли зрештою б підтвердити докази того, що раннє застосування клозапіну може допомогти уникнути резистентності до лікування принаймні у частини пацієнтів.
Приймання клозапіну може призводити до низки побічних ефектів, зумовлюючи певні проблеми щодо застосування його як «золотого стандарту» лікування пацієнтів із резистентною до терапії шизофренією. Найтяжчим можливим небажаним явищем був агранулоцитоз, який спричинив виведення препарату з ринку 1975 р. (Mijovic etal., 2020; Crilly etal., 2007).
Власне, подальше запровадження обов’язкового моніторингу загального аналізу крові допомогло контролюванню цього летального ефекту (Warnez etal., 2014). Проте необхідно розглядати можливість розвитку інших побічних дій внаслідок застосування клозапіну, як-от збільшення ваги, закрепів, седації, міокардиту, панкреатиту та ортостатичної гіпотензії (Moody etal., 2019).
Дані метааналізу продемонстрували, що терапія клозапіном найчастіше призводила до седації, зокрема і в пацієнтів із шизофренією без резистентності (Essali etal., 2009; Wahlbeck etal., 1999).
Лікування клозапіном і оланзапіном частіше асоціювалося зі збільшенням ваги, ніж іншими антипсихотиками першого та другого поколінь. Як відомо, питання соціального функціонування та самообслуговування є важливим чинником для пацієнтів із резистентною до лікування шизофренією.
За результатами різних досліджень, клозапін і оланзапін мали достатню ефективність щодо поліпшення цих показників. Проте лише в декількох дослідженнях оцінювали функціонування (сім досліджень, 11,7 % усіх включених до мережевого метааналізу), причому розміри вибірки в них були невеликими, що призвело до відносно широких довірчих інтервалів впливу та менш помітних відмінностей між кожним з антипсихотиків, включених до мережі. Більшість досліджень мали відносно короткий термін спостережень (середня тривалість становила 17 тижнів).
S. Dong etal. вважають, що потрібні триваліші часові проміжки для оцінювання відмінностей щодо ефективності та впливу антипсихотиків на поліпшення функціонування. Отримані результати слід інтерпретувати обережно, зважаючи на високу гетерогенність і непослідовність у мережі. На думку авторів, однозначного висновку щодо ранжування антипсихотиків згідно з ефектом поліпшення функціонування пацієнтів поки що зробити неможливо.
Як зазначають S. Dong etal., висновки цього метааналізу мають певні обмеження.
По-перше, спостерігається значна невідповідність щодо отриманих результатів для основних показників, яка може бути спричинена розбіжністю між прямими / непрямими доказами порівняння ефекту застосування клозапіну та хлорпромазину.
Для оцінювання згаданого припущення було виключено дані трьох ранніх досліджень клозапіну-хлорпромазину з аналізу чутливості та виявлено, що синтез даних був вільним від суперечностей, а рейтинг препаратів лишався подібним, за винятком хлорпромазину.
Автори також припускають, що відстежуваний ефект може частково пояснити невідповідність, оскільки психофармакологічні дослідження до 1990 року мали нижчу якість порівняно з пізнішими дослідженнями (Brunoni etal., 2010).
По-друге, автори включили визначення резистентної до лікування шизофренії, яка варіювала від часткової відповіді до дуже тяжкої резистентності; пацієнти різнилися за початковим рівнем тяжкості цього явища. Хоча аналіз підгруп за різними критеріями визначення резистентності до лікування не виявив суттєвих відмінностей від основного аналізу, ефекти окремих антипсихотиків можуть різнитися за різних ступенів тяжкості резистентності.
Застосовуючи у майбутніх дослідженнях однакові критерії визначення резистентної до лікування шизофренії, рекомендовані O. D. Howes etal. (2017), можливо підвищити відносну узгодженість і перехідність у наступних систематичних оглядах. Використання в клінічних дослідженнях однорідності вибірок пацієнтів із «реальною» резистентністю до лікування сприятиме розробці більш «прицільного» та специфічного лікування для цієї популяції.
По-третє, хоча пошук включав дані як опублікованих, так і неопублікованих досліджень, результати попарного метааналізу свідчать про певну потенційну упередженість (зокрема, систематичну помилку, пов’язану з відданням переваги публікаціям із позитивними результатами досліджень).
По-четверте, виявлені докази для багатьох порівнянь базувалися на даних декількох досліджень або деяких клінічних випадків, що призвело до слабких зв’язків у мережах і низької статистичної потужності для виявлення можливих відмінностей.
Таке обмеження стосується застосування левомепромазину та амісульприду, які, маючи високі позиції ранжування (згідно з отриманими результатами), майже повністю базувалися на непрямих доказах. На думку авторів, інтерпретація результатів має відбуватися, зважаючи на кількість досліджень та учасників для кожного застосованого антипсихотика.
По-п’яте, через такі оцінки авторів щодо проаналізованих досліджень, як «окремі проблеми» або «значні проблеми» в межах досліджень та непослідовність у впевненості отриманих доказових даних, згідно зі статистичним аналізом, поліпшення основних показників було низьким і дуже низьким.
Це означає, що результати досліджень можуть потенційно змінитися, якщо стане доступною більша кількість доказів. Крім того, обмеженням цього спостереження є те, що дослідники оцінювали лише ефекти застосування антипсихотиків у пацієнтів із резистентною до лікування шизофренією.
Як наголошують автори, психологічні інтервенції (зокрема, когнітивно-поведінкова терапія) також є ефективними для таких пацієнтів та рекомендовані клінічними настановами (Polese etal., 2019; Bighelli etal., 2018; Hasan etal., 2012; Kane etal., 2019).
Висновки
вгоруРезультати представленого мережевого метааналізу S. Dong etal. разом із даними обсерваційних і реєстрових досліджень продемонстрували, що клозапін є лікарським засобом із найвищою ефективністю та найнижчими показниками щодо невдач лікування, підтверджуючи можливість його застосування як препарату вибору для пацієнтів із резистентною до лікування шизофренією (Ciudad etal., 2008; Nyakyoma etal., 2010; Tiihonen etal., 2009; Ringback etal., 2014) та метааналізу їхніх даних (Fabrazzo etal., 2022).
Втім, приймаючи рішення щодо переведення пацієнта на клозапін (з урахуванням можливих побічних його ефектів), слід попередньо розглянути можливість пробного курсу терапії оланзапіном, який має схожий профіль зв’язування з рецепторами та подібну ефективність щодо певних симптомів. Згідно з даними більшості клінічних досліджень, оланзапін є ефективнішим за інші антипсихотичні препарати.
Лікарям також слід пам’ятати, що за призначення вказаних засобів потрібно брати до уваги ймовірність ризику збільшення ваги та пов’язані із цим проблеми.
Підготувала Олеся Орловська