Алла Петрів: «Оформлення інвалідності — можливість отримувати допомогу держави для забезпечення реабілітації та соціаль­ної підтримки»

Алла Петрів

Батьки дітей із розладами спектра аутизму часто ставлять питання: якою має бути процедура встановлення інвалідності дитині; чи потрібне при цьому стаціонарне обстеження; якими є критерії отримання підгрупи А та терміни, на які її можуть надавати; інвалідність після досягнення пацієнтом віку 18 років; що робити, коли відмовляють в оформленні інвалідності тощо. Для отримання вичерпних відповідей Асоціація CHILD.UA, яка з 2015 року займається проблемою аутизму, у межах програми Autism Friendly Space провела вебінар із дитячою лікаркою-психіатринею вищої категорії, дитячою психотерапевткою, завідувачкою Центру раннього втручання КНП «Львівське ТМО 2» Аллою Петрів.

– У яких випадках та за яких симптомів дитині можна оформити інвалідність на підставі психіат­ричного діагнозу?

– Жодні окремі симптоми не є показанням для оформлення інвалідності ні за психіатричним, ні за діагнозом з іншої галузі медицини. Наявний чіткий перелік медичних показань, які дають право на одержання державної соціальної допомоги і соціального захисту. І є певний пере­лік діагнозів, що відповідають Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), за яких ­наявні такі показання. Тому для отримання соціальної допо­моги необхідно пройти відповідне обстеження, на підставі ­результатів якого встановити діагноз і зробити висновок, згідно з яким дитина потребує такої допомоги за станом здоров’я.

– Дуже часто батьки запитують, якою є ­процедура оформлення інвалідності для дитини?

– Вирішення питання встановлення інвалідності дитині належить виключно до компетенції лікарсько-консуль­тативної комісії (ЛКК). Нині є відповідні законо­давчі акти, які чітко регламентують діяльність членів цієї комісії. Саме вони надають висновок про те, що в ди­тини наявні підстави для надання їй соціальної допомоги.

Алгоритм дій є таким: для прохо­дження ЛКК дитину скеровує лікар первинної ланки того лікувального ­закладу, де вона спостерігається. Він дає направлення на обстеження вузькими фахівцями, для отримання відповідного лікування та реабілітації. Для консультації дитя­чого психіатра не потрібно скерування, тобто ­батьки до психіатра можуть звертатись самостійно. Коли в ­батьків чи опікунів є консультаційний висновок про те, що в дитини наявний певний діагноз, а стан її такий, що соціальне функціонування порушене тривалий час і вона потребує реабілітації, приймається рішення щодо надання соціальної допомоги.

Обстеження виконують в обласних чи міських дитячих багатопрофільних лікарнях, що надають психіат­ричну допомогу, або в спеціалізованих психіатричних ­закладах. Дитину можуть обстежити як стаціонарно, так і амбулаторно, але обов’язково цей процес має бути комплексним.

Для призначення соціальної допомоги необхідне не лише встановлення діагнозу, а й висновок, що призначене лікування та реабілітація не були ефективними — тобто дитина має стійкі порушення здоров’я

Недостатньо встановити лише діагноз. Має бути призначено відповідне лікування чи реабілітаційні заходи, а також зроблено висновок, що ці лікувальні заходи / реа­білітація не дали значного ефекту за певний час. Тобто дитина має стійкі порушення здоров’я і потребує тривалішої реабілітації. Медичний заклад надає батькам / опікунам за стаціонарного лікування виписний епікриз, або консультаційний висновок, якщо дитина обстежувалась амбулаторно. В обох документах має бути чітко зазна­чено діагноз дитини за МКХ-10 із відповідним шифром, а також підстави для надання їй відповідної соціальної допомоги. Коли в батьків / опікунів є такий документ, лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, ­готує та подає на розгляд ЛКК документи для встановлення дитині категорії «дитина з інвалідністю» або «­дитина з інвалідністю підгрупи А». При цьому зазначений лікар має бути присутнім під час проведення засідання комісії для інформування про стан дитини.

На розгляд комісії лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, подає такі документи:

• Історію розвитку дитини за формою, встановленою Міністерством охорони здоров’я (МОЗ).
• Виписку з медичної карти стаціонарного хворого або консультаційного висновку спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження та лікування дитини в закладах охорони здоров’я та науково-дослідних установах, визначених МОЗ, з обґрунтуванням медичних показань для визнання дитини особою з інвалідністю із зазначенням згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем здоров’я 10-го пере­гляду діагнозу та коду.
• План медичної реабілітації.
• Документ, що засвідчує особу батьків дитини або її законних представників.

ЛКК на день проведення медико-соціальної експер­тизи готує за формою, затвер­дженою МОЗ, медичний ­висновок про стан дитини з інвалідністю віком до 18 ­років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А» чи відмови в категорії «дитина з інвалідністю» або «дитина з інва­лідністю підгрупи А» з відповідним ­обґрунтуванням та складає інди­відуальну програму реабілітації пацієнта з інвалідністю, у якій зазначають реабілітаційні заходи, їх ­обсяги, строки проведення та виконавців. ­Медичний висновок про стан дитини з інвалідністю ­віком до 18 ­років у триденний строк надсилають до закладу, у якому вона перебуває на обліку як особа, що отримує ­державну соці­альну допомогу або пенсію, а в разі первинного встановлення категорії «дитина з інвалідністю» — до органу соці­ального захисту населення за місцем її проживання.

– У яких нормативних документах викладено ­порядок оформлення інвалідності для дітей?

– Звісно, щоб мати змогу захищати власні права, необхідно їх знати. Тому всі мають бути певною мірою обізнані про відповідні законодавчі документи України. Основний документ, що регламентує роботу ЛКК — це постанова Кабінету Міністрів України № 917 від 21.11.2013 «­Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комі­сіями інвалідності дітям», яка містить положення про ЛКК і порядок її роботи та призначення інвалідності. Ще одним важливим документом у цій царині є наказ Міні­стерства охорони здоров’я (МОЗ) України № 482 від 04.12.2001 «Про затвер­дження порядку видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років». Перелік медичних показань, які дають підстави для отримання соціальної допомоги дітям віком до 18 років, регламентується наказом МОЗ № 454/471/516 від 08.11.2001 «Про затвер­дження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років». Крім переліку показань, цей документ містить відомості про те, на який термін може бути призначена соціальна допомога.

Є багато нормативних актів, із якими необхідно ознайомитися, щоб захищати як власні інтереси, так і права своєї дитини. Насамперед слід починати із законів України — вони є найважливішими після Конституції ­документами, на які необхідно посилатися, якщо громадяни вважають, що їхні права порушуються, і ­якими оперуватимуть ­юристи в разі оскарження певних рішень у суді. Серед основоположних законів України «Про охорону дитинства», закони «Про психіат­ричну ­допомогу», «Про державну соціальну допо­могу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги», «Основи законо­давства України про охорону здоров’я» і ще ­багато важливих законодавчих документів.

Дитина з відповідним діагнозом має право на отримання соціальної допомоги в період, поки триває оформлення її інвалідності

Крім того, діти, яким не оформлено інвалідність, але вони мають відповідні діагнози, теж можуть ­отримувати соціальну допомогу. Така можливість стала ­реальною з 1 січня 2019 року, після опублікування ­постанови Кабі­нету Міністрів України № 1161 від 27.12.2018 «Про затвер­дження переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право на одержання державної ­допомоги на дитину, якій не встановлено ­інвалідність», згідно з якою дитина з відповідним діагнозом має ­право на отримання соціальної допомоги. Для ­цього ­лікар первинної ланки скеровує дитину на ­проходження ЛКК і комі­сія надає довідку форми 080–3/о «Довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вро­джену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогемато­логічне захворювання, дитячий церебральний ­параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсуліно­залежний), ­гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня про те, що дитина отримала тяжку травму, потре­бує транс­плантації органа або паліативної допомоги».

– Чи обов’язково для оформлення інвалідності, щоб дитина перебувала в медичному стаціонарі, чи можливі інші варіанти?

– Для отримання висновку про те, що стан дитини відповідає критеріям надання соціальної допомоги, необхідний або виписний епікриз зі стаціонару, або консультаційний висновок про амбулаторне обстеження. Тобто в жодних документах немає вимоги про обов’язкове пере­бування такої дитини на стаціонарному лікуванні для оформлення їй інвалідності. Проте варто ­наголосити: ­самого лише встановлення відповідного діагнозу недостатньо. Необхідно, щоб дитині було призначено лікування та реабілітаційні ­заходи, а також зроблено висновок про те, що ці заходи не були достатньо ефективними і стан дитини ­залишився порушеним. Лише в такому разі буде підтвер­джено, що така дитина потребує соціальної допомоги та соціального захисту.

– Серед батьків дітей із розладами спектра ­аутизму (РСА) доволі поширена думка, що обов’язковою є консультація професора, щоб отримати документ, ­згідно з яким інвалідність можливо оформити без поперед­нього призначення лікування. Як Ви ­можете це прокоментувати?

– Така думка сформувалася через те, що «на місцях» батькам повідомляють про необхідність проведення обов’язкового стаціонарного лікування, без якого «неможливо отримати інвалідність».

Потім їх скеровують на консультацію до науково-­дослідного інституту, де на профільній кафедрі можуть надати відповідний ­висновок. Хоча сама лише «консультація професора» не є підставою для оформлення інвалідності. Отже, немає потреби везти дитину кудись ­далеко для отримання такого документа, варто відстоювати її права за місцем проживання.

Інвалідність підгрупи А надається дітям зі стійкими розладами функцій організму, що призводять до дуже серйозних обмежень життєдіяльності

Втім, у разі відмови в оформленні медичного ­висновку про надання дитині інвалідності батьки / опікуни ­можуть оскаржити такі дії в ЛКК обласних чи центральних міських медичних закладів або навіть у центральній ЛКК при МОЗ України. ­Фахівці місцевої ЛКК будуть змушені впродовж триден­ного терміну надати всі необхідні документи, а після розгляду протягом місяця — рішення про те, чи є відпо­відні під­стави для оформлення інвалідності дитині. Крім того, будь-які протиправні, на ­думку батьків / опіку­нів, дії можуть бути оскаржені в суді.

– Чи можна потрапити на обстеження до спеціалістів ЛКК, якщо дільничний психіатр не надав відповідного направлення? Якщо дитина відвідує ­державний реабілітаційний центр, чи можна потрапити на обсте­ження ЛКК із характеристикою цього центру?

– Тут слід дати певні пояснення, починаючи з терміна «дільничний психіатр». Як відомо, 13.05.2019 набув чинності наказ МОЗ № 1063 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства охорони здоров’я ­України від 22 січня 2007 року № 20», який до того часу регламентував відповідний диспансерний облік. Відтоді в нашій державі немає диспансерного психіатричного ­обліку, отже, і дільничних психіатрів. Нині ­спостереження за станом дитини здійснює сімейний лікар, із яким ­батьки уклали декларацію. За психіат­ричною допомогою паці­єнти можуть звертатись до будь-якого психіатра.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 917 на ЛКК скеровує ­лікар первинної ланки, тобто ­сімейний лікар (у полікліні­ках на місцях може бути по-різному). Втім, де ще працю­ють дитячі психіатри (яких зараз залиши­лося дуже мало), вони можуть займатися цим питанням, оскільки є відповідними фахівцями. Але зазвичай ­дитину на обстеження ЛКК скеровує саме лікар первинної ­ланки. І надалі він діятиме згідно з висновком, зробленим на підставі даних цього обстеження.

– Навіщо для одержання інвалідності потрібна ­характеристика стану дитини з реабілітаційного центру?

– Така характеристика може бути додатковим документом, що містить інформацію і для лікаря, і для членів ЛКК щодо того, які саме реабілітаційні заходи надавали дитині та наскільки вони були ефективними. Отже, це додаткові відомості про стан дитини. Вказаний документ може містити інформацію від психолога реабілітацій­ного закладу про те, що дитині було виконано психологічне дослі­дження з використанням певних стандартизованих методик, скажімо, ADOS, CARS тощо. Але така інформа­ція не є діагнозом, тобто підставою для надання соціальної допомоги та соціального захисту.

Психолог надає висновок про наявність у дитини того чи іншого патопсихологічного синдрому, який може бути в структурі різних захворювань. Не завжди наявність у дитини ознак аутизму є підставою для встановлення діагнозу РСА. Оскільки такі симптоми можуть ­виникати за різних захворювань. Тож оцінити стан дитини і встано­вити діагноз (або діагнози) може тільки лікар. Якщо ми говоримо про розлади нейророзвитку чи інші ­розлади психіки, то таким лікарем є тільки дитячий психіатр.

– Якими є критерії для отримання дитиною під­групи А і на які терміни її встановлюють?

– У дітей немає груп інвалідності. Фахівці ЛКК ­можуть надати висновок про належність дитини до категорії «дитина з інвалідністю» або до категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А». Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України № 917 викладено порядок встановлення ЛКК інвалідності в дітей і посилання на те, що може бути підставою для оформлення інвалідності підгрупи А.

Її нада­ють дітям зі стійкими розладами функцій організму, спричиненими певними захворюваннями, трав­мами (їх наслідками) або вро­дженими вадами, що призводять до дуже серйозних обмежень життєдіяльності. В індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю має бути вказано ступінь порушення життєдіяльності: I ступінь — незначні, II ступінь — помірні, III ступінь — виразні, IV ступінь — дуже виразні порушення.

Категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» встановлюють виключно на підставі високого ступеня ­втрати здоров’я та надзвичайної (повної) залежності від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб і фактичної нездатності дитини до самообслуговування (це III та IV ступені стійких порушень ­функцій орга­нізму).

Думка про те, що дитина з інвалідністю підгрупи А обов’язково є такою, яка нездатна навчатися, є хибною. Власне, ці діти можуть і мають навчатися. Можливість ­навчатися не визначається тим, чи може дитина ходити, чи змушена вона користуватися памперсами тощо. Вона залежить виключно від її здатності до навчання. Немає бути ситуацій, коли лікарі кажуть батькам: «Ми не дамо дитині підгрупу А, бо вона не ­зможе навчатися в школі».

Дитина може навчатися не тільки в класі, а й вдома інди­відуально. Проте обмеження життє­діяльності ­дитини мають бути дуже істотними, щоб їй було встановлено кате­горію «дитина з інвалідністю підгрупи А». Тобто така дитина має бути не здатною до життє­діяльності та самообслуговування без сторонньої допомоги. Наприклад, якщо вона може самостійно відвідувати туалет, але ­батьки мають допомагати їй у здійсненні певних гігієнічних процедур, така ситу­ація не є підставою для надання інвалідності підгрупи А, оскільки це обмеження II ступеня, ­тобто ­потреба в частко­вій допомозі.

– Якщо в дитини є інвалідність, встановлену у віці до 18 років, наприклад у зв’язку з діагностованим РСА, а батьки хочуть оформити підгрупу А, оскільки вона потребує постійної сторонньої допомоги, як це зробити? Зазвичай ідеться про дітей віком 10 років, які самостійно користуються туалетом, можуть самі їсти, але не орієнтуються в часі та просторі, тож потребують постійного, щохвилинного нагляду. Щоб Ви порекомендували?

– Зрозуміло, що підгрупа А «була б не зайвою» для всіх дітей з інвалідністю, оскільки це і додаткові виплати, і можливість постійного перебування когось із батьків / опікунів поруч із такою дитиною. Але стан цієї дитини має оцінювати виключно лікар, який її спостерігає. Щодо обмеження в орієнтації — у постанові № 917 чітко зазначено: якщо дитина самостійно орієнтується в знайомій ситуації, а незнайомій — проблематично для неї, це є обме­женням I ступеня; якщо вона потребує періодич­ної сторонньої допомоги — обмеження II ступеня; лише якщо дитина зовсім дезорієнтована, то це обмеження III ступеня. Отже, ступінь обмеження мають визначати ­фахівці ЛКК. Індивідуальну програму реабілітації ­дитини затвер­джують терміном на два роки, тобто що два роки її слід переглядати. Зокрема, під час такого перегляду можливе встановлення підгрупи А.

У разі погіршення стану дитини в період між такими переглядами батьки / опікуни можуть самостійно звернутися до фахівців ЛКК або вона може бути скерована сімейним лікарем, і за наявності відповідних підстав ­дитині може бути встановлено підгрупу А. Слід додати, що підгрупу А встановлюють на термін призначення інва­лідності. Але за поліпшення стану дитини відповідно до рішення ЛКК підгрупу А може бути скасовано.

– Як відомо, діти різного віку можуть володіти неоднаковими вміннями та навичками, як це можливо враховувати в разі встановлення інвалідності?

– Під час встановлення дитині з РСА інвалідності, ­зокрема підгрупи А, лікарі керуються віковою нормою, тобто відповідним набором вмінь і навичок, які мають бути наявними в неї в певний віковий період. ­Скажімо, дитина віком до чотирьох років не завжди може проси­тися на горщик або до туалету, але якщо вона не робить цього в старшому віці, то це може свідчити про пору­шення віко­вої норми формування навичок самообслугову­вання. Нині є затвер­джені норми психо­логічного та фізич­ного розвитку дитини, якими послуговуються лікарі, але ­фахівці ЛКК мають оцінювати саме рівень ­обмеження функціо­нування дитини.

Жоден окремий фахівець не може ані призначити підгрупу А, ані відмовити в її призначенні. Рішення приймає ЛКК на підставі даних обстеження та відповідних документів

В ­Україні 2018 року ухвалено план заходів із впро­вадження Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життє­діяльності та здоров’я (МКФ) (Inter­na­tio­nal Classification ofFunctioning, Disability and Health, ICF). Проте в клінічній практиці лікарі не завжди використовують таку класифікацію. Застосування МКФ дає можливість оцінити ступінь функціональних обмежень пацієнта та їх зміни під час реабілітації. Тому фахівці ЛКК мали б керуватися саме цією класифікацією для встановлення інвалідності.

– Що робити, якщо психіатр відмовляє батькам в отриманні дитиною підгрупи А?

— Варто нагадати, що жоден окремий фахівець не може ані призначити підгрупу А, ані відмовити в її отри­манні. Тобто він може висловити лише власну думку, яку ­члени комісії мають розглянути і принаймні взяти до уваги. Відповідне рішення приймають виключно фахівці ЛКК на підставі даних обстеження та документів, про які вже йшлося раніше. А за наявності всіх необхідних документів жоден лікар не може відмовити ані в оформленні інва­лідності дитині, ані в отриманні підгрупи А. Крім того, дії будь-якого спеціаліста можуть бути оскаржені батьками / опікунами дитини в судовому порядку.

– Якщо дитині віком до 18 років оформлено інвалідність у зв’язку з РСА, але батьки хочуть встано­вити підгрупу А. Чи обов’язково до основного діагнозу дода­вати відомості про супутні порушення інтелектуального розвитку (без цього підгрупу А не встановлюють)?

– Якщо в дитини є не одне захворювання, за яким можливе встановлення інвалідності, то батьки можуть ­обирати, за яким діагнозом це відбуватиметься. Наявні патологічні стани мають підтвердити лікарі у відповідних документах, які слід надати до ЛКК. Втім, є ­певні нюанси, пов’язані з класифікаціями. Зокрема, МКХ-10 передбачає встановлення основного діагнозу (наприклад, дитячий аутизм із кодом F.84.0), а всі інші ніби «поглинаються» ним. Оформлення підгрупи А залежить не від ­діагнозу, а від ступеня порушення функціонування дитини.

Перехід до МКХ-11 передбачатиме встановлення всіх коморбідних розладів, тож діагноз може виглядати, наприклад, так: «Розлад спектра аутизму. Розлад із дефі­цитом уваги та гіперактивністю. Тикозний розлад». Але натепер для оформлення підгрупи А дитині з РСА не обов’язково вказувати супутні діагнози. Достатньо, щоб лікар зазначив, що така дитина потребує постійної сторонньої допомоги.

– На що слід звернути увагу в разі переоформлення інвалідності після досягнення дитиною віку 18 років?

– Якщо йдеться про РСА, то після досягнення дитиною віку 18 років цей діагноз не змінюється. При цьому в такого пацієнта можуть бути й інші розлади, наприклад шизофренія, але на діагноз РСА це не має впливу.

– Якщо інвалідність із приводу РСА встановлено з раннього дитинства, чи можливо її оформити пожит­тєво і після досягнення дитиною віку 18 ­років що два роки не проходити ЛКК?

– Ні, не всім особам з інвалідністю з приводу РСА соці­альну допомогу призначають пожиттєво. Її надання зале­жить виключно від функціонального стану такого паці­єнта. За місяць до того, як дитині з інвалідністю має виповнитися 18 років, слід звернутися до ЛКК і отри­мати направлення для прохо­дження медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Саме фахівці МСЕК вирішу­ють питання щодо встановлення групи інвалідності ­такому пацієнту, а також терміну, протягом якого надава­ти­меться відповідна соціальна допомога. З 1 січня 2025 року має відбутися реформа МСЕК, а отже, і правила призначення інвалідності будуть змінені.

– Якщо дитині мають встановити підгрупу А за психіатричним діагнозом, але інвалідність оформлена в зв’язку з генетичним захворюванням. Чи можливо оформити підгрупу А, не змінюючи причини ­надання інвалідності?

– Підгрупу А призначають незалежно від того, у ­зв’язку з яким захворюванням — психічним, неврологічним, спадковим тощо — встановлено інвалідність. Отже, підставою є виключно ступінь порушення функціонування та потреба дитини в сторонній допомозі.

Якщо в дитини наявні два (або більше) діагнози, ­згідно з якими вона має право на соціальну допомогу, батьки можуть самі ­обрати, за яким діагнозом її оформлювати. Зазвичай після досягнення дитиною віку 18 років ­батьки прагнуть ­оформлення допомоги саме за психіат­ричним діагнозом, що ­зумовлено більшим її терміном та роз­мірами.

– Чи може бути причиною відмови у встановленні інвалідності вік дитини до трьох років?

– Інвалідність призначають у будь-якому віці за наявності відповідних підстав, це стосується не лише психіат­ричних діагнозів. Але щодо РСА, то навіть «золотий стандарт» діагностики — ADOS — дає змогу встановити до трьох років лише групу ризику розвитку аутизму.

– Чи можливо оформити інвалідність за наявності в дитини затримки психічного розвитку?

– Затримка психічного розвитку не є діагнозом, цей синдром може належати до структури певного діагнозу. Тобто з приводу наявності самої лише затримки психічного розвитку соціальну допомогу не надають.

– Як часто дитина з діагнозом РСА має ­відвідувати психіатра?

– До психіатра слід звертатися в разі потреби. Раніше, коли був обов’язковим диспансерний облік, йшлося про необхідний візит до лікаря раз на три місяці. Зараз таку систему не застосовують. Але, скажімо, якщо дитині знадобиться певна довідка, а психіатр її не бачив два роки, необхідно буде пройти низку обстежень. Як ­зазначалося, дитина з РСА може захворіти на інший психічний розлад, причому така ймовірність у 3–5 разів вища, ніж для осіб без РСА. При цьому ­певні поведінкові ­ознаки інших розладів (як-от розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю, тикозний розлад, тривожний розлад, депресія тощо), які можна і необхідно ліку­вати, можуть сприйматися як симптоми РСА. Тож для забезпечення ­належного спостереження за ­таким пацієнтом слід відвідувати психі­атра з певною регулярністю.

– Що порадити батькам і рідним пацієнтів із РСА, які часто не хочуть чи бояться оформлювати інвалід­ність та отримувати соціальну допомогу ­держави?

– Із початком повномасштабної війни значно зросла кількість осіб, які бажають оформити інвалідність ­дитині. Проте досі є батьки, які бояться нашкодити дитині в майбутньому через встановлення їй статусу «дитина з інвалідністю». Оформлення інвалідності дітям із діагнозом РСА жодним чином не обмежує їх у правах. Ба більше, за поліпшення стану інвалідність завжди можна скасувати. Утім, якщо дитині з РСА не оформити інвалідність до досягнення нею віку 18 років, а потім така потреба ­виникне, то зробити це буде набагато складніше.

Інвалідність — не вирок, не те, чого треба боятися, вона не є перешкодою для відвідування дитячого садочка, ­школи або навчання у вищому навчальному закладі. Оформлення інвалідності — можливість отримувати допо­могу держави для забезпечення реабілітації та соціаль­ної підтримки. Це виключно створення ­надійних умов для здійснення ­належних реабіліта­ційних заходів і соціальної підтримки дитини з РСА для поліпшення її функціо­ну­вання та адаптації в соціумі.

Підготувала Наталія Купко