скрыть меню

Аліса фон Баттенберг:
глуха, що чула голоси

страницы: 48-53

Аліса фон Баттенберг

Донька німецького принца, дружина принца Греції й Данії, правнучка однієї англійської королеви та свекруха іншої, Аліса фон Баттенберг (1885–1969) є маловідомою особистістю, попри всі титули. Глуха від народження, вона була жінкою освіченою, побожною і благочестивою, пережила кілька воєн і заколотів, сімейні негаразди, злидні й поневіряння. Вона не давала інтерв’ю, не лишила після себе щоденників, а всі свої листи знищила — тож її біографія має не одну «білу пляму». Зокрема, викликає зацікавлення так звана релігійна криза, яка спіткала принцесу на початку 1930-х рр. і призвела до її кількарічного лікування у психіатричних клініках із діагнозом параноїдальна шизофренія.

Дитинство

вгору

Вікторія Аліса Єлизавета Юлія Марія фон Баттенберг народилася 25 лютого 1885 р. у Віндзорському замку і стала четвертою правнучкою королеви Вікторії. Ім’я Аліса, яким її називали, вона отримала на честь своєї ­бабусі, підстаршої доньки королеви, котра померла у віці 35 років, лікуючи дітей від дифтерії (детальніше про ­королеву та її стосунки з дітьми — у НейроNews 2023 № 10).

Мати принцеси, теж Вікторія, осиротівши у 15 ­років, ­піклувалася про своїх шістьох молодших братів і ­сестер. А 1883 р. вона вийшла заміж за далекого ­родича, ­німецького принца Людвіга фон Баттенберга. ­Подружжя значно різнилося темпераментами: дружина була стриманою й сором’язливою, тоді як її чоловік — показним, харизматичним і дотеп­ним. Німець за похо­дженням, він служив у британському флоті й увійшов в історію як видатний стратег.

Королева Вікторія підтримувала дуже теплі стосунки з онукою і наполягла, аби вона приїхала наро­джувати первістка до англійської резиденції; особисто була присутня на пологах і стала хрещеною немовляти. Із самого малечку Аліса багато подорожувала з матір’ю та пра­бабусею, жила то в Англії, то в Німеччині, то на Мальті, де служив її батько. Згодом у неї з’явилася молодша ­сестра Луїза (майбутня королева Швеції) та брати ­Джор­дж і Луїс. Усіх дітей у сім’ї виховували в суворій дисципліні, приділяючи гідну увагу правильному харчуванню та фізичному розвитку. Особливою чеснотою вважалася благодійність, яку пропагувала їхня покійна ­бабуся, ­засновниця лікарні й опікунка притулку для душевно­хворих. Тому всі її нащадки традиційно влаш­то­вували доброчинні ярмарки, кошти з яких ішли на ­потреби нужденних. Коли Алісі виповнилося три ­рочки, мати звернула увагу, що дівчинка «дуже повільно ­вчиться говорити, проте вкрай спритно володіє ­пальцями, роз­в’язує банти, застібає халат і тішиться із цього». А за рік її листи сповнилися занепокоєннями: «Вона дуже жвава та вправна, але явно відстає у розвитку, вживає якісь ­слова, які сама вигадує, і вимовляє їх дуже нечітко, так що стороннім важко її зрозуміти. Ми докладаємо вели­ких зусиль, аби поліпшити це». Коли дитину ­нарешті показали лікарю, з’ясувалося, що вона нічого не чує. І хоча деякі родичі висловили припущення, що втрату слуху спричинили морські подорожі в надто ранньому віці, ­однак вада насправді була вро­дженою й полягала у звуженні євстахієвої труби, яка з’єднувала барабанну порожнину з носоглоткою. Усупереч сподіванням ­батьків це ­порушення не підлягало коригуванню за допомогою оперативного втручання.

Вікторія взялася наполегливо навчати доньку читати по губах, і до 5-річного віку вона «нарешті говорила ­досить добре». У сім’ї розмовляли англійською й ­німецькою, тож дівчинка вже змалку стала поліглотом, а пізніше опа­ну­вала ще грецьку та французьку мови. Згідно зі строгими настановами матері всі мали ставитися до Аліси як до звичай­ної дитини і не робити жодних поступок, зважа­ючи на її ваду. Якщо вона чогось не розуміла, заборонялося повторювати чи показувати їй сказане жестами; якщо не долучалася до бесіди, це має залишатися поза увагою співрозмовників.

Хоча принцеса мала друзів, сестру й братів, проте була певною мірою ізольована від звичних дитячих розваг і проявляла схильність до самозаглиблення. Одна з подруг лишила спогади про неї як про «дещо ­відсторонену, наче вона жила у власному світі». Власне, освіту вона здобувала вдома з допомогою гувернанток, а ще для ­занять фізичною культурою відвідувала ­школу для ­дівчаток.

Глухота Аліси, проте, не була остаточною. Інколи до неї долинали певні звуки, наприклад спів зозулі або голоси певної висоти. Утім, вона досягла такої майстерності в читанні по губах, що пізніше гості на світських заходах змушені були прикривати рота долонями, аби їхні розмови не стали відомими.

Принцеса Грецька

вгору

Влітку 1902 р. відбулася коронація її двоюрідного ­дідуся Едуарда VII. На святкуванні був присутній і племін­ник його дружини — 20-річний Андрій, принц ­Грецький і Данський. І 17-річна Аліса безтямно закохалася в цього стрункого юнака у військовій формі, «точнісінько схожого на грецького бога» (хоча в його жилах не було й краплі грецької крові). Однак до закінчення його військової служби лишалося ще 10 місяців, упродовж яких дівчина дуже страждала через розлуку, щодня писала коха­ному листи та вивчала грецьку мову. Про їхні заручини офіційно оголосили у травні 1903 р., а 6–7 жовтня в Німеччині зіграли пишне весілля. За легендою, під час церемонії Аліса не зрозуміла питання священника (можливо, через його пишну бороду), чи бере вона ­принца за чоловіка, і відповіла «ні». Але потім виправилася.

Батьки Людвіг і Вікторія, 1883 р.
Аліса з матір’ю, тіткою та прабабусею, 1886 р.
Аліса (зліва) з батьками, сестрою й братами, 1901 р.
Аліса в юності

Молоде подружжя на початку 1904 р. приїхало до Афін та оселилось у монаршій резиденції. Андрій був четвертим сином короля і не претендував на престол, продовжу­ючи військову службу. Принцеса дуже відповідально стави­лася до свого нового статусу: досконало опанувала грецьку, вивчала національну культуру, супрово­джувала чоловіка на всіх офіційних заходах і за 9 років народила йому чотирьох доньок — Маргариту, Теодору, Сесілію та Софію. Але подальші військово-політичні події стали ­справжнім випробуванням для їхньої родини. Зокрема, 1912–1913 рр. палали Балканські війни, 1914–1918 рр. вирувала Перша світова війна, упродовж 1919–1922 рр. тривав грецько-турецький конфлікт. У березні 1913 р. грецький король загинув від рук соціаліста, країну очолив його старший син Костянтин. Андрій перебував в епіцентрі воєнних подій, а Аліса присвятила себе благодійній діяльності: відкрила шпиталь, у якому працювала медсестрою і займалася забезпеченням поранених ­речами першої необхідності, що зумовило глибоку прихильність народу до неї. За спогадами, тоді вона перебувала у ­стані, близькому до манії, спричиненої недосипанням, голодом, холодом і посттравматичним стресовим розладом. ­Відомо, що за цю діяльність її було удостоєно нагороди Королівського Червоного Хреста. Зразком для наслідування для неї завжди була її улюблена тітка Елла (Єлизавета Гессен­ська і Рейнська), яка після смерті ­чоловіка від бомби рево­люціонера 1905 р. розпродала всі свої коштовності, організувала лікарню й дитячий будинок, а згодом прийняла чернечий сан і заснувала монастир.

Під час Першої світової війни німецьке похо­дження фон Баттенбергів поставило їхнє життя під загрозу. ­Батько Аліси, який обіймав пост Першого лорда Адмірал­тейства Великої Британії, змушений був піти у ­відставку. Згодом британські Баттенберги змінили прізвище, замінивши німецьке Berg (гора) на англійське Mount і ­ставши Маунтбеттенами. Король Едуард VІІ теж відмовився від німецького титулу Саксен-Кобург-Готський і взяв ім’я дому Віндзор.

Улітку 1917 р. король Греції зрікся престолу через ­невдоволення народу його політикою нейтралітету, і вся його родина через підозри у співпраці з ворогом ­змушена була емігрувати. Під час свого першого вигнання ­Аліса знайшла прихисток у Швейцарії, у м. Люцерн, де про­жила із сім’єю три роки. Невдовзі вона дізналася про смерть своєї улюбленої тітки Елли, яка продовжувала допомагати бідним, дітям-сиротам і пораненим, але була схоплена й жорстоко вбита більшовиками. Від їхніх рук загинула й інша її тітка Алікс Гессен-Дармштадська, дружина царя Ніколая ІІ. Усе це стало тяжким ударом для грецької принцеси. Після відновлення монархії в Греції наприкінці 1920 р. Аліса з Андрієм та чотирма доньками оселилися на о. Корфу (Керкіра). Саме там наступного року народився їхній довгоочікуваний син Філіп, який увійшов в історію як чоловік королеви Єлизавети ІІ. А незабаром у Лондоні помер її батько. Грецько-­турецька війна закінчилася поразкою Греції, після чого в країні спалахнуло ­повстання.

Влітку 1922 р. король утік, а принц Андрій за ­непокору наказам був засу­джений рево­люційними військами до страти, яку в останню мить замінили на ­довічне вигнання. Так родина опинилась у Франції, де жила з милості своїх родичів, зокрема ­невістки Марії Бонапарт, яка віддала їм свій будинок у перед­місті Парижа. Але навіть в еміграції Аліса намагалась займатися благодійністю: відкрила рукодільну крамничку, прибуток з якої мав іти на допомогу грецьким біженцям.

Душевна криза

вгору

Ще під час першого вигнання у Швейцарії принцеса почала шукати розраду в містиці. Разом із зятем займалася спіритизмом, зокрема, практикувала автоматичне письмо (психографію) для спілкування з духами. Також вона читала книги з окультизму й нерідко ворожила на картах, особливо, перед прийняттям важливих рішень.

Подальші події — нові війни, постійна загроза життю, чергові переїзди та невпевненість у майбутньому — воче­видь, ще більше похитнули її психічне здоров’я і ­призвели до глибокої психологічної кризи. Крім цього, додалися ще й родинні негаразди. Доньки виросли і все частіше перебували поза домом. Андрій став зловживати алкоголем, пристрастився до азартних ігор та вже не приховував, що має коханок. За словами дослідниці Аннеліз Майєр, численні удари долі спровокували відхід Аліси від реальності та пошуки опори в релігії.

А 1928 р. подружжя урочисто відсвяткувало своє ­срібне весілля, хоча вже по суті не підтримувало шлюбні стосунки. Через два тижні принцеса несподівано зреклася свого протестантського віросповідання і прийняла гре­цьке православ’я. Із цього приводу біограф Г’юґо Вікерс писав, що «зміна релігії могла спровокувати її хворобу, або, можливо, хвороба спровокувала її потребу в прийнятті віри». Згодом така поведінка стала викликати все більше занепокоєння рідних, які спершу сприймали це за дива­цтво.

Влітку 1929 р. Аліса повернулася з Лондона, де гостю­вала у матері, із великою кількістю книг на ­релігійні та ­містичні теми. Вона почала поститися, жорстко обмежу­ючи себе в їжі, і при цьому оповідала, що обідала з Ісусом Христом. Аліса переконувала ближніх, що її руки наділені цілющою силою, обходила будинок із якимись священними речами, аби прогнати злих ­духів, та ­довго лежала на підлозі, «слухаючи» голоси ­згори. Її ­листи до родичів сповнилися дивних зізнань. Наприклад, своїй ­кузині принцеса писала, що відтепер є святою, а другові з ­Англії повідомляла, що стала нареченою Ісуса Христа і под.

У листопаді Андрій надіслав стурбованого листа її матері, нарікаючи, що дружина ні з ким не розмовляє та повні­стю ігнорує свої домашні обов’язки. На Різдво вона відмовилася святкувати з родиною, оселившись тимчасово в готелі м. Грасс (Франція).

У січні 1930 р. Вікторія приїхала до Парижа і була вражена змінами в поведінці доньки: «Моя бідолашна ­Аліса в дуже поганому психічному й фізичному стані. Вона виглядає слабкою та виснаженою… У неї видіння ­Христа, і вона сказала, що за кілька днів отримає повідомлення, яке має передати світу. Іноді вона блукає домом, промовля­ючи молитви. Каже, що перебуває в блаженстві й щаслива. Я думаю, що в неї анемія мозку через над­мірні емоції та голодування, і її стан критичний».

Весілля Аліси й Андрія, 1903 р.
Принцеса з доньками, 1914 р.
Тітка Елла (Єлизавета Гессенська)
Подружжя, 1916 р.

Принцесі було 45 років, і чоловік із тещею намагалася пояснити її хворобу гормональними змінами жіночого організму. Для цього вони викликали з Греції гінеколога Ніколаоса Луроса, який діагностував у неї психоз. Усі його рекомендації Аліса відхилила, мотивуючи це тим, що її єдиний чоловік Христос виступає проти цього. ­Також Вікторія консультувалась із лондонськими психіат­рами — Томасом Россом і Морісом Крейгом, які обидва вважали, що її донька хвора на шизофренію.

Марі Бонапарт, дізнавшись про стан своєї ятрівки, ­запропонувала терапію на основі психоаналізу. Аристократка, письменниця, перекладачка відома як піонерка психоаналізу у Франції і віддана учениця Зиґмунда Фройда. Вона з молодості цікавилася питаннями жіночої сексуальності і 1924 р. опублікувала есей «Записки про анатомічні причини фригідності жінок» (і навіть сама ­тричі лягала під ніж хірурга). Поступово її погляди еволюціонували від фізіологічного підходу до вчення ­Фройда, який став не лише її вчителем, а й добрим другом. На початку лютого 1930 р. доктор Лурос зумів пере­конати Алісу, що на її лікуванні наполягає сам Ісус ­Христос, і повіз її до Берліна.

Експерименти Фройда

вгору

Санаторій, у який прибула принцеса, ­розташовувався на околиці німецької столиці в палаці Тегель і був ­нещодавно відкритий Ернстом Зіммелем. Невролог за фахом, він самотужки освоїв психоаналіз і здобув ­визнання як президент Берлінського ­психоаналітичного товариства, очільник психіатричної лікарні для жертв війни і співзасновник Берлінського психоаналітичного інсти­туту, що надавав безкоштовну допомогу хворим. Його сана­торій у Тегелі був орієнтований на заможніх пацієнтів, забезпечений сучасним обладнанням і штатом кваліфікованого персоналу, який проживав на території. Одним із завдань Зіммель ставив перевірку дієвості психо­аналітичних методів у лікуванні тих, хто підда­вався ув’язненню та примусовій госпіталізації.

Алісу взяли до санаторію, вочевидь, лише завдяки дружбі Марі Бонапарт із Фройдом, а­дже у статуті зазначалося, що до нього не приймали психічних хворих. ­Заклад спеціалізувався на лікуванні істерії, обсесивно-­компульсивних розладів, розладів особистості, різних фобій і залежностей.

Як слушно зауважив британський психіатр Дені ­Нобус, у випадку з грецькою принцесою припустилися ще ­однієї серйозної проблеми. Відповідно до психоаналітичних ­засад під час сеансу пацієнт мав лежати на кушетці, а ­лікар — слухати його, перебуваючи поза його зором. Але ж Аліса була глухою і для бесіди потребувала ­бачити губи співрозмовника.

У спогадах Зіммель писав, що одразу виявив у неї ­сильне виснаження через голодування і самокарання та діагностував «шизофренічну параною з міцно сформованою маревною системою, у якій вона була пере­конана, що є єдиною жінкою на землі, обраною Ісусом ­Христом за дружину». Спочатку принцеса ставилася до лікаря з підозрою, але згодом почала відверто оповідати про власні видіння. Пізніше він занотував, що в неї була «особлива система маячення, зосере­джена навколо постаті Христа, із яким, за її переконанням, вона була одружена… У неї багато галюцинаторних переживань, які завжди закінчуються статевим актом із Христом, ­завжди повним оргазмом». Як одну з причин цього розглядали її сексуальне невдоволення внаслідок фактичного припинення стосунків із чоловіком.

Зіммель симпатизував своїй пацієнтці та зміг налаго­дити з нею добрі взаємини. Він дозволяв їй залишати санаторій у будь-який час, відвідувати театр та їздити на екскурсії. Але, за словами Д. Нобуса, йому справді бракувало досвіду. Він вагався між діагнозами «шизо­френічна параноя», «психоз» і «невротично-препсихотичний лібідозний стан» та вирішив проконсультуватися з Фройдом. Останній дійсно зацікавився цим випадком, але не мав змоги оглянути хвору особисто.

У листі до Марі Бонапарт він писав, що Зіммель «споді­вається, що зможе вилікувати за допомогою аналізу ­такий параноїдний розлад особистості, і пишається її словами, що тепер він може замінити їй Христа! Я закликав його краще хапатися за кожну можливість органічного ­впливу, наприклад, опромінення яєчників».

Про пораду застосування рентгенівських променів висо­кої інтенсивності згадує й Зіммель — з уточненням «щоб прискорити менопаузу». Інтернет-­джерела про ­Алісу завжди акцентують увагу на цьому факті, припису­ючи Зиґмунду чітке бачення єдиного способу її ­лікування через пригнічення лібідо. Водночас Дені Нобус ­доводить, що насправді мета Фройда була абсолютно ­іншою, а­дже на початку ХХ ст. менопаузу вважали можли­вим тригером психозу, але аж ніяк не стабілізувальним чинником у його терапії.

Принцеса під час еміграції
Аліса з чоловіком і дітьми, 1928 р.
Ніколаос Лурос, гінеколог

Зиґмунд був прихильником вчення австрійського сексо­лога Ойгена Штайнаха, який рекомендував пере­в’язувати сім’яні канали чоловікам літнього віку для загального омоло­дження і відновлення працездатності. Фройд навіть сам зробив таку операцію, вірячи, що вона допоможе загальмувати і розвиток його раку щелепи. Тому британський психіатр переконаний, що він, «­радячи Зіммелю зробити рентген яєчників принцеси Аліси, прагнув у такий спосіб не стільки прискорити менопаузу, ­скільки відновити баланс її гормонів і побачити, як відродиться її молода життєва сила».

Цілком імовірно, що це було експериментальне застосування методики Штайнаха до жінки з психотичними розладами. Фройд вважав, що таких пацієнтів не ­можна вилікувати завдяки психоаналізу, але не відкидав викорис­тання щодо них інших «органічних» методів. Така тера­пія нині справедливо вважається невиправданою та відверто згубною, однак у 1920–30-х рр. була лише ­одним із варіантів у пошуку «ліків проти старості».

Лікування проти волі

вгору

За протоколами Зіммеля, рентгенівське опромінення яєчників Аліси таки було виконано, але «без досяг­нення очікуваного результату. Можна лише сказати, що вона серйозно не постраждала». І після семи тижнів пере­бування в санаторії пацієнтку виписали. Попри її протести щодо продовження лікування, рідні були переконані, що додому повертатися їй зарано. Вони зв’язалися з гейдельберзьким психіатром Карлом Вільманном, який тимчасово очолював психіатричну клініку в м. Кройц­лінген (Швейцарія). За даними дослідниці Аннеліз Маєр, 2 травня 1930 р. лікар відвідав Алісу в Німеччині й спочатку намагався переконати їхати разом із ним. Коли вона стала відмовлятися, він ввів їй препарат ­скополамін і, поміс­тивши в непритомному стані в машину, вивіз.

Приватну психіатричну клініку Бельв’ю заснував 1857 р. німецько-швейцарський психіатр Людвіг Бінсвангер-старший. Заклад розташовувався на березі Боденського озера, приймав лише заможних пацієнтів, а також був важливим дослідним центром. Онук засновника, Людвіг Бінсвангер-молодший, відомий як основоположник екзистенційної психології, після огляду Аліси підтвердив її діагноз параноїдальна шизофренія. І ­принцеса провела у цій клініці наступні два з половиною роки.

Цікаво, що одночасно з нею там проходив психотерапію ­видатний артист балету Вацлав Ніжинський (про його ­захворювання читайте в статті Ольги Устименко — Нейро­News. 2012. № 6).

Про методи лікування її у Швейцарії матеріалу вкрай мало, але достеменно відомо, що її стан загалом погіршився. Аліса коливалася між летаргією та ейфорією, тяжко переживала депресивні епізоди. У неї почалися проблеми із серцем та руховим апаратом (без опори не могла навіть стояти). Вікторія неодноразово відвідувала доньку, але не зважала на її прохання про пере­ведення до іншого закладу, а­дже шанувала Бінсвангера як авторитетного фахівця. Зрештою, принцеса, коли її само­почуття поліпшилось, здійснила спробу втечі й ­навіть змогла дістатися до залізничної станції, однак там її все ж упіймали і повернули.

Марі Бонапарт
Ернст Зіммель
Зиґмунд Фройд
Людвіг Бінсвангер

Наостанку Вікторія все ж погодилася перевести її до іншої клініки. За рекомендацією італійської королеви, ­новим закладом обрали санаторій «Мартінсбрунн» у м. Мерано (Італія), який очолював доктор Норберт фон Каан. Аліса прибула туди 23 вересня 1932 р., але провела там лише два місяці, після чого її виписали. Однак її мати ще тривалий час продовжувала листування з Бінсвангером, повідомляючи йому подробиці про поведінку ­доньки і дослухаючись до його рекомендацій.

За час лікування принцеси її грецька сім’я повністю розпалася. Андрій перебрався жити в Монте-Карло (­Монако), до своєї коханки-актриси. Упродовж грудня 1930 — серпня 1931 р. усі четверо доньок, яким тоді було від 16 до 26 років, вийшли заміж. Їхніми обранцями ­стали німецькі принци і князі, які доводилися їм далекими роди­чами і троє із яких згодом вступили до фашистських організацій. Аліса, звісно, не була присутня на жодному весіллі й новонаро­джених онуків ніколи не бачила. Єдиний її син Філіп, якому на момент їхньої останньої зустрічі виповнилось усього дев’ять років, виховувався в інтернатах у Великій Британії за підтримки своїх дядьків Маунтбеттенів.

Праведниця

вгору

Про наступні роки в житті Аліси фактично немає жодних відомостей. Найімовірніше, вона подорожувала ­Європою. Є лише згадка очевидців про її проживання в пансіоні на околиці м. Кельн (Німеччина), де вона заре­єструвалася як графиня фон Гогенштайн. Там принцеса вела філософські дискусії з подружжям радянських диси­дентів, а також довго сиділа, дивлячись у небо. Коли ­хазяйка якось запитала її, що так привертає її увагу, вона відповіла: свята Варвара.

На думку дослідниці Аннеліз Майєр, її стан стабілізувався, і навіть смерть доньки не спричинила рецидиву шизофренії. Власне, 16 листопада 1937 р. вагітна Сесілія разом із чоловіком та двома синами вилетіла на весілля свого шваґра. Але над Бельгією літак зачепив фабричну трубу і розбився. Загинули всі пасажири — разом із малю­ком, який народився під час польоту. Однорічну доньку подружжя, яка лишилася вдома, вдочерив шваґер, але ­через півтора року вона померла від менінгіту. На похороні доньки й онуків Аліса вперше за сім років ­зустрілась із членами своєї родини.

Після цього вона повернулась до Греції, де знову відновили монархію. Із початком Другої світової війни ­країну окупували німці й італійці. У ті важкі часи принцеса цілком присвятила себе благодійності: працюючи в Червоному Хресті, організувала два прихистки для ­сиріт і безпритульних, а також розгорнула у бідних ­районах сестринський центр. Під виглядом відвідин ­своєї сестри вона доставляла зі Швеції ліки та медичне обладнання. Брат надсилав їй продуктові посилки, які Аліса всі роздавала, а сама майже голодувала. Ба більше, вона розносила їх під час комендантської години і навіть під обстрілами, не боячись абсолютно нічого.

У власній квартирі, розташовуваній недалеко від ­штабу гестапо, благодійниця переховувала єврейську родину Коенів, а коли фашисти цікавилися її життям, вдавала, що не вміє читати по губах і не розуміє німецької (своєї рідної мови). Утім, окупаційна влада її поважала, а­дже двоє її зятів були нацистами (хоча син служив у збройних силах Британії, тобто по інший бік фронту).

Весілля Філіпа і Єлизавети, 1947
Аліса на королівському весіллі
Принцеса прибула у Віндзор
З онуком Чарльзом, нинішнім королем

Грецію звільнили 1944 р. Наприкінці того року принцеса овдовіла: Андрій, якого вона востаннє бачила за п’ять років до цього, помер у Монако від серцевої недостат­ності. Ще через шість років померла її мати.

У листопаді 1947 р. із нагоди весілля Філіпа з прин­цесою Йоркською Єлизаветою (майбутньою королевою ­Великої Британії) Аліса прибула до Англії. На церемонії вона була в бузковій шовковій сукні двох відтінків, однак на коронацію 1953 р. з’явилась уже в чернечому вбранні. Свекруха королеви прийняла духовний сан і заснувала на грецькому о. Тінос сестринський орден Марти й ­Марії, метою якого було навчання черниць догляду за дітьми, нужденними та хворими.

Однак майже відразу організація зіткнулася з фінансовими проблемами. Аліса продала більшу частину ­власного майна, а також двічі особисто їздила до США для залучення меценатів, але марно. Зрештою, орден припинив свою діяльність. А 1960 р. принцеса-ігуменя відвідала ­Індію, однак перервала свій візит через несподівану хворобу, яку згодом характеризувала як позатілесний досвід (вихід душі з тіла).

Після військового перевороту у квітні 1967 р. Аліса змушена була залишити Грецію і на запрошення королівської родини переїхала до Лондона, оселившись у Букінгем­ському палаці. Її поведінку вважали ексцентричною, особливо за поєднання чернечого ­вбрання зі звичкою ­багато палити й любов’ю до гри у карти. Принцеса ­Г­рецька і Данська померла 5 грудня 1969 р. у віці 84 років. ­Після неї залишилося лише три сукні та єдиний лист, який вона не встигла знищити.

У своєму заповіті вона висловила бажання бути похованою в церкві Марії Магдалини в Єрусалимі. Її пере­поховали там тільки 1988 р. За ініціативою нащадків ­врятованих нею євреїв Коенів 1994 р., Алісу внесли до списку «Праведники народів світу» в меморіалі Голокосту Яд-Вашем.

* * *

Про матір у своїх спогадах принц Філіп говорив: «Підозрюю, їй ніколи не спадало на думку, що її ­вчинки були чимось винятковим. Вона була глибоко ­релігійною людиною і вважала допомогу стражденним природною людською реакцією на ближніх у біді».

Біограф принцеси Г’юґо Вікерс писав: «Те, як вона одужала, є одним із найвидатніших ­аспектів її історії… Власне, неможливо не ­захоплюватися її мужністю, ­почуттям обов’язку та відданості, а також стійкістю, яка врівноважувала певну крихкість розуму, духу і стану здоров’я».

Що подивитися

вгору

«Корона» (2019)
(у ролі Аліси — ­Джейн Лапотейр)

У третьому сезоні культового британського серіалу про правління Єлизавети ІІ одну із серій при­свя­чено неординарній свек­русі королеви. Власне, події розгор­таються 1967 р., коли Аліса, яка не в ­змозі продовжувати свою благо­дійну ­діяльність у Греції, приїздить на за­про­шення невістки до Англії й оселяється в ­Букінгемському ­палаці. Цей час складно назвати простим і безтурботним. Авто­ритет британської родини ­почав ­стрімко ­падати, а королева Єлизавета переживала ­кризу середнього віку і низку ­сімейних конфліктів, пов’язаних із ­дорослішанням її ­дітей.

Що почитати

вгору

Hugo Vickers
«Alice: Princess Andrew of Greece»

Книга англійського майстра королівських біографій не пере­кладена українською. ­Однак це фактично єдине авторитетне дослі­дження про принцесу Алісу, на яке поси­лаються всі інші ­джерела. Г’юґо ­Вікерсу завдяки кропіткій праці вдалося пролити світло на раніше не відомі сторінки життя принцеси. Він описує її надзвичайне одужання, повернення до Греції під час Другої світо­вої війни і те, як вона перетворила свій досвід на спосіб допомоги іншим, часто ризикуючи власним життям.

Підготувала Олена Тищенко

Наш журнал
в соцсетях: