скрыть меню

Гендерно зумовлене насильство — шляхи подолання проблеми

страницы: 6-8

У жовтні 2024 року Центр громадського здоров’я МОЗ України провів вебінар «Плекання психічного здоров’я на робочому місці» для фахівців Центрів контролю та профілактики хвороб та всіх, хто цікавиться темою психічного здоров’я. Про основні аспекти гендерно зумовленого насильства та роль працівників медичної сфери в розпізнаванні подібних випадків розповіла фахівчиня з протидії гендерно зумовленому насильству Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні Маргарита Громова.

У законодавстві України немає поняття «Гендерно ­зумовлене насильство» (ГЗН), проте є його еквівалент — «насильство за ознакою статі — діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або поширені в суспільстві звичаї чи традиції, що завдають фізичної, сексуальної, психо­логічної або економічної шкоди чи страждань, як-от ­погрози таких дій, у публічному або приватному житті» (Стаття 1. Закон України «Про забезпечення рівних прав і та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 р.).

ГЗН є ­однією з основних гендерних проблем і ­порушень прав людини в Україні. Так, за даними проведених дослі­джень, дві з трьох жінок в Україні зазнають фізичного, ­сексуального чи психологічного насильства (OSCE, 2019). Про більшість випадків ГЗН не повідомляють відповідні служби ­через інституційні та соціально-економічні бар’єри. Упере­дження щодо постраждалих від насильства є однією з основних перепон для роз­голосу про такі випадки постраждалими. ГЗН на робочих місцях є доволі поширеним і може мати різні форми.

Так, 2023 року було зареєстровано 291 тис. звернень до ­національної поліції з приводу домашнього насильства. ­Близько 30 % жінок зазнають фізичного та/або сексуального насильства від сексуальних партнерів. Лише 18 % опитаних сімейних лікарів в Україні відповіли, що виявляти випадки насильства та реагувати на них — це їхня робота. У віці до 20 років 24 % дівчат зазнавали сексуального насильства (OSCE, 2019; WHO, 2023).

Насильство за ознакою статі в надзвичайних ситуаціях

вгору

Військовий конфлікт і зумовлене ним переміщення населення призводять до зростання частоти випадків насильства. Станом на 01.10.2024 Генеральна прокуратура ­України зафіксувала 321 випадок сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом (­постраждало 206 жінок, 115 чоловіків, зокрема 16 дівчат і 1 хлопчик).

За ­оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), 2022 р. 3,7 млн осіб в Україні потребували послуг, пов’язаних із запобіганням та протидією ГЗН. Одна з п’яти жінок — внут­рішньо переміщених осіб або біженок — зазнали сексуального насильства. Рівень насильства з боку інтимного партнера лишається вищим, ніж з боку інших осіб, навіть у надзвичайних ситуаціях (WHO, 2023).

Нині Міністерство юстиції, Міністерство внутрішніх справ і Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України працюють разом над тим, щоб надати і цьому поняттю сексуального насильства, пов’язаного з військовим конфліктом, правової оцінки і розробити відповідні документи.

Національне законодавство щодо допомоги жертвам насильства

вгору

Згідно з даними Міністерства внутрішніх справ ­України / Національної поліції України, кількість зареєстрованих фактів домашнього насильства за період 2017–2021 рр. ­зросла зі 102 тис. до 326 тис. Проте, як зазначила доповідачка, насправді в нас почала зростати не кількість таких випадків, а обізнаність громадян про них, з’явилися певні законо­давчі акти, рати­фіковано Стамбульську конвенцію (конвенцію Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і ­домашньому насильству та боротьбу із цими явищами), ­Наказ МОЗ України № 278 від 01.02.2019 «Про затвер­дження Порядку ­проведення та ­документування результатів медич­ного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги», було прийнято Постанову Кабінету міністрів від 22.08.2018 № 658 «Про затвер­дження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі». Це дало змогу фіксувати звернення та давати відповідь на правовій основі.

Втім, через повномасштабне вторгнення рф до України 2022 р. ситуація різко погіршилася, зокрема зросла кількість випадків насильства, про які не повідомляється. Окрім зазначених підзаконних правових актів в Україні діє низка кодексів і законів, що захищають осіб від ГЗН. Це Кримінальний процесуальний кодекс, Кодекс про ­адміністративні право­порушення, Цивільний процесуальний і Сімейний ­кодекси; закони «Про забезпечення рівних прав і та можливостей ­жінок і чоловіків» від 08.09.2005, «Про запобігання та проти­дію ­домашньому насильству» від 07.12.2017, «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодек­сів України для реалізації положень Конвенції Ради ­Європи про запобігання насильству стосовно ­жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими яви­щами» від 06.12.2017, «Про ­внесення змін до Кримінального ­кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації» від 14.03.2018.

Роль працівників системи охорони здоров’я у розв’язанні проблеми гендерно зумовленого насильства

вгору

Надавачі медичних послуг та система охорони здоров’я віді­грають критично важливу роль у наданні підтримки постраждалим від ГЗН. Це зумовлено тим, що постраждалі від насильства з великою ймовірністю звертатимуться для отримання медичних послуг. Передусім надавач медичних послуг первинної, іноді вторинної ланки часто є першим фахівцем, із яким контактує постраждала від насильства особа. Тому їхню роль у запобіганні та протидії ГЗН важко переоцінити.

Наслідки ГЗН для здоров’я стосуються різних аспектів життя. Воно призводить до фізичного й психічного травму­вання, зростання ризику соматичних захворювань, депресії, зловживання психоактивними речовинами тощо. У жінок, які зазнали ГЗН, значно зростає ризик абортів і наро­дження дітей із низькою масою тіла. Збільшується ризик інфіку­вання ВІЛ, та захворюваннями, що передаються статевим шляхом. В осіб, що зазнали ГЗН, у 4,5 раза зростає ймовірність спроб суїциду (WHO, 2021).

Допомога жертвам ГЗН, яку надають медичні ­працівники, має ґрунтуватися на положеннях Наказу МОЗ України № 278 від 01.02.2019 «Про затвер­дження Порядку проведення та документування результатів медичного ­обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги».

Психологічне насильство в робочому середовищі

вгору

Термін «мобінг» означає цькування, тобто ­систематичні (повторювані) тривалі зумисні дії або бездіяльність робото­давця, окремих працівників або групи працівників ­трудового колективу, спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, зокрема з метою ­набуття, ­зміни або припинення ним трудових прав та обов’язків. ­Проявляється мобінг у формі психологічного та/або економічного ­тиску, зокрема із застосуванням засобів електрон­них комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, воро­жої, образливої атмосфери, яка змушує його недооцінювати власну професійну придатність. Мобінгу притаманні ­ознаки ­психологічного насильства, наведені в законі «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017. «Психологічне насильство — форма домашнього насильства, що уміщує словесні образи, погрози, зокрема щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали в постраждалої особи побоювання за власну безпеку чи безпеку ­третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність за­хистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи».

Реформування сфери надання медичної допомоги, яке нині триває в Україні, супрово­джується зростанням конкурентності в лікарській спільноті, що також може стати підґрунтям для мобінгу в колективах медзакладів. Тож ­медичні працівники не мають лишатись осторонь, якщо випадки мобінгу трапляються в колективі, боротися з ними, пропонувати допомогу колегам, які її потребують.

Виявлення жертв насильства та надання їм допомоги

вгору

Зазвичай постраждалі не розповідають нікому про насильство, якого вони зазнали (зокрема, через суспільний осуд, сором, почуття провини та зневіру), однак звертаються для лікування клінічних станів або ускладнень, які є наслідками такого насильства. Тому надавачі медичних послуг відіграють ключову роль у виявленні постраждалих від насильства та надання їм допомоги.

Ознаки, які можуть свідчити, що людина страждає від проявів насильства:

  • Постійний стрес, тривожність чи депресія; зловжи­вання алкоголем чи психотропними речовинами.
  • Думки, плани чи дії, спрямовані на завдання собі ­шкоди, вчинення (спроб) суїциду.
  • Постійна поява нових тілесних ушко­джень, які ­людина не в змозі пояснити.
  • Хронічний біль або клінічні стани, що не мають ­пояснення.
  • Багаторазові консультації з лікарем без встановлення чіткого діагнозу.

Медпрацівнику не варто тиснути на жертву насильства, бо це буде додатковим стресовим чинником. Необхідно підтримати її, уважно вислухати, з емпатією та без оцінювальних су­джень; надати необхідну інформацію, наприклад телефони гарячих ліній, за якими надають допомогу, порадити звернутися до відповідних служб.

Висновки

вгору

Насильство може мати різні форми, завдання медич­них працівників — не залишатись осторонь. Для здоров’я та добро­буту людини насильство може призводити як до коротко­строкових, так і до довгострокових наслідків. Люди, які систематично піддаються психологічному ­насиллю можуть мати панічні атаки. ­Серед довго­строкових наслідків — тривожні розлади, ­безсоння та соціальна замкнутість, а також психо­соматичні розлади. У найтяжчих випадках психологічне насильство може призвести до суїцидальних спроб жертви. Тож надавачі медичних послуг мають відігравати ключову роль у виявленні осіб, що постраждали від насильства.

Підготувала Наталія Купко

За матеріалами phc.org.ua

Наш журнал
в соцсетях: