сховати меню

Танцювально-рухова терапія в комплексному реабілітаційному лікуванні пацієнтів із хворобою Паркінсона

сторінки: 10-15

І. М. Карабань, І. Б. Пепеніна, Н. В. Карасевич, М. А. Ходаковська, Н. О. Мельник, С.А. Крижановський, Державна установа «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова Національної академії медичних наук України», м. Київ

Одним із нових напрямів у нейрореа­білітації пацієнтів із хворобою Паркінсона (ХП) є танцювально-рухова терапія (ТРТ), що активно розвивається в різних ­країнах. Цей метод, за повідомленням Американської асоціації танцювальної терапії (ADTA), застосовують для відновлення або підтримки осіб, які мають деменцію, онкопатологію, розлади спектра аутизму тощо. За офіційним визначенням ADTA, це «вид психотерапії, що використовує рух для розвитку соціального, ­когнітивного, емоційного та фізичного життя людини».

Першою жінкою танцювальною терапевткою була Марійон Чейс (1896-1970). Під час ­навчання в ­Школі мистецтв вона пошкодила хребет внаслідок ­пірнання, після чого потерпала від ­постійного болю в спині. За ­порадою свого лікаря Марійон була змушена пере­йти до уроків танцю. А згодом це ­стало її справжнім захопленням, 1923 р. вона вступила до Школи ­танців у Нью-Йорку для поглиблення знань у теорії та розу­міння філософії рухів, а за деякий час, уже разом із чоло­віком, відкрила власну школу. ­Вона почала навчати дорослих і дітей у різно­манітних державних установах, що ­відкрило нові ­грані подальшого ­розвитку. Її цікавило, чому люди приходять до танцювальних класів, не ­маючи ­наміру ­стати ­танцівниками. Чим уважніше Чейс ­спостерігала за людьми, тим більше фокус її занять зміщувався з техніки танцю на особистість і задоволення індивідуальних потреб у русі. Незабаром її репутація як фахівця дозволила педіатрам і психіатрам ­скеровувати своїх пацієнтів до класів ТРТ. ­А 1942 р. Марійон ­запросили на ­роботу до шпиталю Святої ­Єлизавети (Вашинг­тон), який на той час був переповнений жерт­вами внаслідок Другої світової ­війни. Цей був період до епохи активного впрова­дження психо­тропних препаратів, тому віталися нові мето­дики, ­зокрема ­­групові ­заняття. «Танець для спілкування» став першою пропозицією в ­галузі поліпшення психічного здоров’я і отримав назву ТРТ (1947). ­Марійон 1946 р. запросили ­читати лекції до психіатричної клініки Chestnut Lodge у м. Роквіль. На початку 50-х років вона присвятила себе ­виключно новій роботі. Згодом ­отримала підтримку й організувала ADTA, де її ­було обрано першим президентом (1966-1968). Присвятивши ­життя розробці й впро­вадженню ­нового методу, Марійон Чейс до кінця ­життя працювала в Chestnut Lodge, займаючись пере­важно з пацієнтами психіатричної клініки­.

Танцювально-рухова терапія для осіб із хворобою Паркінсона

вгору

У Європейському журналі з фізичної реабіліта­ції (European Journal of Physical Rehabilitation) у ­червні 2009 року вийшла публікація під ­назвою «Танець як терапія для пацієнтів із хворобою Паркін­сона», присвячена сучасному веденню пацієнтів із ХП, ­зокрема нейрохірургічному втручанню, яке не вирі­шує у повному обсязі проблеми ­порушення ходи та рівно­ваги [5]. Такі пацієнти страждають від обме­жень ­деяких видів повсякденної ­активності, соці­альної ізоляції, а через дефіцит рухів на тлі віко­вих змін — від остео­порозу і м’язової слабкості. Це нега­тивно позначається на якості життя, призводить до розвитку депресії та порушень у когнітив­ній ­сфері. Є ­припущення, що високі рівні фізичної актив­ності зменшують ризик розвитку ХП.

Танець може стати альтернативою іншим фізичним навантаженням. У нього є свої переваги: ­музика слугує зов­нішнім подразником, полегшуючи рухи; ­доводиться розучувати «рисунок танцю», завдяки чому ­залучається сфера пам’яті. Виконання танцю­вальних рухів потребує постійного контролю рівно­ваги тіла. Зрештою, ­танець є чудовим способом ­отримання аероб­них навантажень, що поліп­шують функціонування серцево-судинної системи, а регу­лярні вправи на гнучкість і розтягнення ­м’язів ­корисні для опорно-­рухового апарату. Завдяки рухам аргентинського танго можна тренувати здатність ­рухатися назад, а періо­дично повторювані паузи стиму­люють ініціа­цію рухів; специфічні кроки, характерні для цього ­танцю, нагадують ­вправи, притаманні стратегії для корекції ­застигань.

Упродовж десяти років на базі Державної установи (ДУ) «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН ­України» в Києві функціонує клас ТРТ для паці­єнтів із ХП. Розроблено спеціальний комплекс вправ з урахуванням труднощів у побутовому житті пацієнтів: кроки назад, конт­роль балансу, правильне положення корпусу, повороти і поділ тіла на «блоки», які допомагають контролювати рухові функції. Однією з психологічних проблем за паркінсонізму є депресія. Вона розвивається зокрема через недостатню адаптацію суспільства до осіб із ХП. Під час занять відбувається ­спроба згладити цей ефект завдяки довірливим взаєминам між паці­єнтом і тренером. Будуються стосунки підтримки і розуміння — один із найважливіших аспектів виконання сеансів ТРТ. Допомога полягає в постійному ­зоровому й фізичному контакті, контролі за успіхами пацієнта в подоланні недуги. Соці­альний ефект проявляється під час роботи в групі, спілкування, заняття спільною справою. Пацієнти бачать, що вправи доступні для виконання не тільки ­професіоналами, але й людьми без спортивної й танцювальної підготовки, і ­навіть із фізичними проблемами, зумовленими ХП.

Користь ТРТ у комплексному лікуванні ХП не викликає жодного сумніву. По-перше, танцювальні рухи пов’язані з найважливішими координаційними навичками (спритністю), які мають вагоме значення і забезпечують здійснення повсякденної побутової та будь-якої іншої рухо­вої активності (спортивної, професійної). Це точність, узго­дженість рухів, їхня співмірність; здатність відтворювати рухи у заданому напрямку, певному ритмі; можливість засвоєння рухів; рівновага (динамічна, що проявляється під час пересувань, і статична, пов’язана з утриманням різних положень тіла); орієнтування в просторі, здатність підлаштовувати рухи до певного оточення.

«Мені пощастило, що я потрапив на проєкт. Я хочу, щоб у кожного пацієнта з таким діагнозом була можливість займатися танцями [ред. перекл.]»
(К. В. Пономаренко)

Зважаючи на особливості порушень у руховій сфері за ХП, танцювальні рухи допомагають вдосконалювати всі види спритності, що дає змогу таким пацієнтам із меншими труднощами виконувати зви­чайні дії, відчувати себе комфортніше в повсякден­ному житті, вільніше здійснювати звичну діяльність. По-друге, ви­конання танцювальних кроків у ­поєднанні з музичним супроводом сприяє зменшенню ускладнень на початку руху, які є характерними для осіб із ХП. Крім комплексного впливу на координа­ційні навички, танець підвищує загальну витривалість, ­чинить позитивний вплив на кардіореспіраторну систему, зміцнює різні ­групи м’язів. Важливою рисою такої рухової реабілітації є емоційне забарвлення занять (порівняно з комплексами ліку­вальної фізкультури), що значно підвищує позитивний настрій пацієнтів і сприяє не лише відвідуванню занять, але й поліпшенню якості життя загалом.

ТРТ для осіб із ХП — один із сучасних методів психо­терапії, що використовує рух і танець для подальшої емоційної, пізнавальної, фізичної та соціальної інтеграції особистості, навчає самостійно долати різноманітні симптоми хвороби. Ідея створення в Києві ­танцювального ­класу для осіб із ХП виникла 2014 р., у відділі клінічної фізіології та патології екстрапірамідної нервової системи із цент­ром паркінсонізму (ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чебота­рьова НАМН України»), де і відбулося впро­вадження першої танцювальної програми за методикою Dance for PD (Танець для ХП) (США). Регулярні заняття танцями за спеціальною методикою сприяли зменшенню вираз­ності ознак захво­рювання і певною мірою модифікували його перебіг, поліпшували координацію ­рухів паці­єнта, здатність утримувати рівновагу, повертають упевненість у собі. Нині за кордоном відбуваються системні дослі­дження щодо впливу ТРТ на перебіг ХП. Одне з найперших ­серед них аналізує зміни ходи завдяки заняттям ТРТ. У біль­шості дослі­джень вивчали вплив аргентинського танго на ­ознаки ХП. Одна з найбільш показових робіт із розгорнутими результатами дослі­джень, виконаних у групах із різними вихідними даними (як-от тривалість уроку, їх кількість на тиждень, тривалість курсу), представила різні танцювальні напрями (зокрема, ірландський степ, бальні ­танці, грецькі народні танці, аргентинське танго, карибські танці, танець контемпорарі), які на уроках розглядають у повільнішому темпі та відтворюють у спрощених танцювальних рухах. Програма ТРТ орієнтована на розвиток двох ключових фізичних навичок: координації та рівноваги. Розвитку рівноваги дося­гають передусім завдяки виконанню комплексу статичних вправ на середині класу, ­координації — за допомогою танцювальних рухів. Психофізіо­логічний і фізичний розвиток учасників ­класу багато в чому ­визначається ­здатністю відтворити ­вивчену з викладачем танцювальну «­зв’язку» (послідовність ­рухів) у різних напрямках: ­анфас — на ­велике дзер­кало танцювального класу, профіль — на ­бокову ­стіну, а також можливість самостійно «перекласти» вивче­ний «танцювальний текст» на іншу музику.

Розробка програми

вгору

У відділенні екстрапірамідних захворювань нервової системи ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України» вперше протягом останніх років у ­межах наукової програми проводили регулярні ­заняття з ТРТ. За цей час отримано безцінний досвід, безліч відгуків, а ­також окремий клінічний ефект, яким хочемо поділитися в цій ­роботі. Не викликає сумніву той факт, що така методика за певними параметрами годиться не для всіх осіб із ХП. Це стосується осіб із пізніми стадіями хвороби, тяжкою сома­тичною патологією та зі зниженою комплаєнтністю щодо цього виду реабілітаційних заходів. Зважаючи на останній чинник, такі заняття пропонували всім, хто перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні, проте до групи ­дослідження увійшли особи з високим рівнем мотивації та довіри до ­такої методики. Літератури щодо техніки проведення ­занять, на жаль, є замало, і загалом вона ­стосується оцінювання резуль­татів занять протягом певного часу.

Етапи програми

Перед початком занять опрацьовували відповідну ­наукову інформацію, де представлено варіанти проведення уроків, значну частину матеріалу отримано саме під час роботи, упродовж загальних тренувань та індивідуального спілкування з учасниками групи ТРТ. Схема занять передбачала три етапи: 1) підготовчий; 2) меха­нізуючий (автоматизу­ючий); 3) натуралізуючий (натуралістичний) (рис. 1).

Рисунок 1. Етапи програми танцювально-рухової терапії

«Відвідуючи заняття, я отримую заряд бадьорості, гарний настрій. Атмосфера під час занять напрочуд тепла, радісна, доброзичлива. Я отримую бажання жити повноцінним життям [ред. перекл.]»
(Л. І. Вихрова)

На першому етапі застосовували рухи з повільного ­вальсу, танго та румби. Віддаючи перевагу цим видам танцю, ­оскільки вони мають невисоку динамічну швидкість та елементи розтягнення бічних і поздовжніх м’язів тулуба та кінцівок. А ­також допомагають формувати правильну поставу ­завдяки постійному контролю постановки корпусу і концентрації ­уваги на утриманні балансу (рівноваги). ­Музичне оформ­лення залучали для створення позитивного настрою, ніж для безпосереднього виконання танцю. Другий етап, на нашу ­думку, є ключовим і найтривалішим. Передусім необхідно досягти закріплення рухо­вих стереотипів (позиції рук і ніг), мати ­достатню швидкість виконання ­рухів і впливати на відновлення ­рівно­ваги тіла. Наприклад, кроки ­танго використовували для ви­роблення рухового стерео­типу «1-­нога-2-вага» замість пато­логіч­ного «вага разом із ногою», тобто пропульсії та ретропульсії. Еле­мен­ти румби — для поліпшення якості рухів відділів хребта (­робота з «блоками» ділянки ­спини). На цьому етапі музика і ритм відіграють ­позитивну роль для ­виконання танцювальних фрагментів, які повторюються (­кроки, повороти). ­Завдяки заучуванню «­рисунка танцю» ­покращувалися стереотипні рухи, деякі учасники вказували на те, що це стимулює функцію запам’ятовування, і вони надалі ­використовували ці навички у повсякденному житті. Метою заключного ­етапу є ­досягнення ­поставленого завдання — зробити моторику учасників природ­нішою, тому до програми ­додано елементи ­чарльстону і самби, що передбачають багато інерційних рухів.

Оцінювання результатів

  • Інтервал — до початку занять із ТРТ, ­через 10 уроків і ­через 3 місяці.
  • Моторики за уніфікованою шкалою ­оцінки тяжкості ХП (UPDRS), комп’ютерної програми моторного ­темпу і сенсомоторної реакції.
  • Балансу (рівноваги) пози — стабілографія з біологічним зворотним зв’язком.
  • Немоторних порушень за такими ­шкалами, як карта оцінювання благополуччя пацієнтів із ХП за вісьмома пунктами (WBM-8), 39-пунктовий опитувальник щодо суб’єктивного сприйняття ­когнітивного дефіциту (PDQ-39), госпітальна шкала оцінювання тривоги та депресії (HADS).

На окрему увагу заслуговує робота з «блоками», тремором і балансом.

Робота з «блоками»

У програмі особливу увагу приділено усуненню «блоку» в поперековому відділі зокрема, завдяки роботі м’язів плечового і стегнового відділів. На початкових етапах рухи повністю контрольовані, на більш пізніх етапах ­додається ритмічність, інерційність та досягається «свобода» рухів. Робота м’язів плечового і стегнового відділів відбувається під час ­рухів кожного танцю з програми ТРТ для пацієнтів із ХП. Так, під час вальсу чи танго ­відбувається статична робота ­м’язів плечового відділу порівняно зі стегновим, у румбі — ­­навпаки, а для чарльстону характерне інерційне проти­стояння одночасно м’язів плечового і стегнового відділів. Суть ­роботи над «блоком» полягає в поступовому ­розтягненні м’язів і сухо­жиль певного відділу в різних ­напрямках. Для ­цього використовували рух «розкручування» програми розминки. Учасник починає ходьбу, при цьому долоні лежать на плечах. За кожного кроку ­повертає плечовий відділ у бік крокуючої ноги. Під час ­кроку з правої ноги стегна лишаються нерухомими, а плечовий відділ повертає праворуч. ­Завдяки таким рухам відбувається розтягнення лівих бокових м’язів спини. ­Робота з «блоками» ­тісно пов’язана з розтягненням «затиснутих» бокових ­м’язів тулуба. У програмі є вправа «свінг», за якої учасник стає на дві ноги (розставлені на ширину плечей) і за перенесення ваги на одну з них розтягує бокові м’язи. Розтягнення бокових м’язів тулуба ­відбувається і під час кроків танго, залучаючи вправи на «пере­хресне ­розтягнення». Таку роботу з м’язами тулуба продовжуємо і на другому ­етапі, починаючи з малої амплітуди рухів і ­збільшуючи її посту­пово, ніби розкручуємо «заіржавілу ­гайку». Під час цих вправ учасники виконують корпусом дії скручування, ­розтягнення, комбінації скручування і розтягнення, ­стискання м’язів, які дуже важливі для «полірування» певних рухів, наприклад для надання махам руками природності.

Вплив на тремор

Найбільше питань під час підготовки і впрова­дження програми викликає робота над зменшенням виразності ­ознак тремору в руках. Шляхом випробувань, аналізу відгуків учасників щодо різних вправ і перевірки результатів опитувань ми прийшли до втілення принципу ­чергування активності в кистях рук. Під час виконання вправ у парі за «дзеркальної стійки» (партнер і партнерка стоять навпроти одне одного, кисті торкаються, створюючи невеликий тиск), відбувається розтягненню м’язів кистей від зап’ястка до кінчи­ків пальців. Внаслідок таких рухів цього досягається тимчасове усунення або зменшення ознак тремору в більшості пацієнтів групи ТРТ. Ще однією вправою для зменшення тремору стало розтягнення м’язів тіла за двома осями: хребет і руки, ­зокрема м’язів і сухожилля кисті. Особливу ­увагу приділяли розтягненню м’язів пальців рук, про що ­потрібно постійно нагадувати. Ця вправа сприяла досягненню позитивного результату. Так, після чергового тренування одна з учасниць помітила, що впродовж тренування у неї зникли ознаки тремору, який дошкуляв їй менше, ніж зазвичай. Дані щодо зменшення виразності тремору не відрізнялися від ­інших показників (­баланс, витривалість тощо).

Робота з балансом

Одним із найважливіших результатів втілення нашої програми є досягнення поліпшення динамічної й статичної рівно­ваги учасників, що й було підтвер­джено даними стабіло­метрії. Вправи на покращення балансу тіла наявні на всіх трьох етапах програми ТРТ. На першому етапі ­розвиваємо статичний баланс пацієнта з ХП. Учасники виконують ­вправи для розтягнення м’язів корпусу з підняттям на ­носки. ­У цій ­вправі акцент робиться на розтягнення і ­зменшення «скутості» у м’язах. Під час виконання ­таких вправ від­бувається гли­боке тренування кроку, у якому важливу роль відіграє баланс. У вправі, характерній для рухів танго, «кроки назад–­уперед», акцентуємо увагу на основній позиції ­танго (коліна зігнуті та рух відбувається без підйому), що допомагає ­готувати ­стопи ніг для «опори» на підлогу, а не вести в повітрі, як за звичайних кроків. Особливу увагу ­приділяємо швидкості підготовки м’язів і сухожиль ноги при кроках назад. Найчастіше в осіб із ХП падіння стаються через недостатність «опори» позаду, зумовлену тим, що нога залишається спереду і готу­ється до кроку із певним запізненням, зумовлюючи «ретропульсивний» тип кроків назад. На ­другому етапі відбувається робота з ­динамічним балан­сом. Однією з основних вправ на цьому етапі є «вправа для покращення кроку ­назад», де учасників групи танцювальної терапії навчаємо контролювати вагу тіла протягом кожного моменту, поліпшуючи в такий спосіб мобільність у просторі.

Під час роботи над динамічним балансом важливий принцип «нога–вага». ­Скелет і м’язи виконують функцію опори й руху тіла, коли перед кроком учасник ­готує ногу і, пере­ходячи, відчуває опору, йому легше втримати рівновагу. ­Робота з «механічними» вправами — одна з найтриваліших у цій програмі.

Ритм і характер рухів у танцювально-руховій терапії

Додавання ритму до виконання вправ починається на другому етапі. На першому етапі музика виконує роль фону, створюючи емоційне забарвлення для танцю. Ритм у танго має стакатований, уривчастий характер. Коли учасники впевнено ­рухаються, починаємо роботу над характером ­кроку. Останній у танго швидкий, уривчастий, тому дуже важливо досягти свободи руху в суглобах ніг (розтягнення сухожиль). У вправі для танго «кроки по колу», використовуючи принцип «нога–вага», стараємося прискорити ­підготовку м’язів і сухожиль ноги, щоб не допус­тити «пропульсивного» характеру руху. Важливе зна­чення також має ритм у рухах під час третього етапу, головною метою якого є природність рухів. Під час рухів вальсу ­­застосовуємо свінговий характер (принцип маятника: прискорення у першій частині, уповільнення — у другій), що ­разом із музикою, за словами учасників групи ТРТ, спонукає їх робити рухи швидше, вільніше, легше.

Така робота над характером рухів із чергуванням урив­частих і плавних епізодів моделює відповідну життєву ситуа­цію, як-от перехід від кроку до бігу. Це дає змогу урізно­манітнити тренування і не дати окремим учасникам занадто втомитися. Ми отримали багато відгуків від учасників групи ТРТ, у яких зазначено, що швидка музика ­надихає їх руха­тися швидше, не втрачаючи якість рухів.

Мета нашого дослі­дження — систематизувати ­отримані дані та узагальнити інформацію про вплив ТРТ на функціональну активність і психологічний стан осіб із ХП.

Матеріали та методи дослі­дження

вгору

Було обстежено 10 пацієнтів із ХП віком 44-75 років (середній вік 59,1 року) зі стадіями захворювання 1,0-3,0 за Хен і Яром і показниками за короткою шкалою оцінювання психічного статусу (MMSE) не < 28 балів. Співвідношення чоловіки–жінки становило 2 : 8. Оціню­вання виконували на початку дослі­дження, через 10 ­уроків і 3 місяці регулярних тренувань. Для об’єктивного визначення динаміки рухових і постуральних порушень використовували показники за шкалою UPDRS, а також дані дослі­дження стабілографічних ­показників балансу пози і сенсомоторної реакції. Зокрема, для оцінювання немоторних симптомів застосовували такі ­інструменти, як PDQ-39, HADS, WBM.

Медикаментозну терапію за час спостереження коригу­вали лише у двох пацієнтів через збільшення рухового дефіциту, проте надалі (за два тижні приймання) одна паці­єнтка повернулася до попередньої схеми, оскільки погіршення стану за суб’єктивною оцінкою не ­виявлено. ­Другий паці­єнт отримував збільшену дозу леводопи на 62,5 мг.

Результати та обговорення

вгору

Зміну основних симптомів оцінювали за динамікою показників UPDRS. Після 10 занять ТРТ ­практично у всіх учасників спостерігалося поліпшення показників (середньоарифметичні значення): за частиною IUPDRS — від 3,4 до 1,7 бала; за частиною II — від 13,1 до 10,4 бала; за частиною III – від 29,0 до 22,3 бала. Сумар­ний бал до уроків становив 45,5 бала, після відвідувань 10 уроків — 34,4 бала. Після трьох місяців регулярних тренувань серед­ній показник за частиною IUPDRS становив 1,6 бала, за частиною II — 9,6 бала, за частиною III — 23,7 бала, сумарний — 34,9 бала. Попри незначну негативну динаміку показника за частиною III шкали UPDRS ­після ­закінчення дослі­дження порівняно з результатом після 10 уроків, було досягнуто позитивного результату (рис. 2).

Рисунок 2. Динаміка показників ефективності ТРТ за шкалою UPDRS, частина III, в осіб із ХП протягом трьох місяців ТРТ

Повторне оцінювання виконували ще через три місяці ­після проміжного контролю. Результати дослі­джень стабілографічних показників ­балансу пози і сенсомоторної реакції, а також немоторних симптомів за PDQ-39, HADS і WBM наведено на рисунках 3-7.

Рисунок 3. Динаміка стабілографічних показників балансу пози в осіб із ХП протягом трьох місяців ТРТ (* p < 0,05)

Рисунок 4. Динаміка інтегрального показника сенсомоторної реакції в осіб із ХП протягом трьох місяців ТРТ

Рисунок 5. Динаміка показників тяжкості тривоги та депресії за шкалою HADS в осіб із ХП протягом трьох місяців ТРТ

Рисунок 6. Динаміка показників за PDQ‑39 в осіб із ХП протягом трьох місяців ТРТ

Рисунок 7. Динаміка показників за WBM‑8 в осіб із ХП протягом трьох місяців ТРТ

Висновки

вгору

Доведено, що заняття ТРТ допомагають покращити рівно­вагу тіла та координацію рухів. Продемонстровано позитивний вплив регулярних занять за програмою ТРТ у ­пацієнтів із хворобою Паркінсона, згідно з аналізом показ­ників за шкалою UPDRS, час­тина ІІІ. Встановлено позитивні зміни щодо немоторної симптоматики, ­особливо емоційних порушень та показників нейропсихологічного статусу основних симптомів, які оцінювали за динамікою показників UPDRS. ­

Організація групових занять із ТРТ в осіб із ХП ­сприяє зменшенню стигматизації, підвищенню соціальної активності та якості життя, зміні ставлення до цієї популяції паці­єнтів як у родині, так і в суспільстві загалом.

Література

1. Baker M. Parkinson Disease and Quality of Life-Balancing ­Perspectives. Neurological Rewiew supplement. Journal Innovation And Education To Improve The Management Of Parkinson ­Disease. 2011. P. 5.

2. Giladi Nir. Multidisciplinary Team Work Can Improve The Care of Families With Parkinson Disease. Neurological Review supplement. Journal Innovation And Education To Improve The Management Of Parkinson Disease. 2011. P. 17-20.

3. Tomlinson C.L., Patel S., Meek C. et al. Physiotherapy versus placebo or no intervention in Parkinson Disease. Cochrane Movement ­Disorders Group. Published online 10 Sep 2013. DOI: 10.1002/14651858.CD002817.

4. Bradt J., Shim M., Goodwill S.W. Dance/movement therapy for improving psychological and physical outcomes in cancer patients. Intervention Review The Cochrane library. 2015. published online 7.01.2015. DOI: 10.1002\14651858. CD007103. Pub.3

5. Lihava Sh., Mitra S., Neogy S. et al. Dance movement therapy in rehabilitation of Parkinson’s disease — A feasibility study. J. Bodywork a. Mov. Ther. 2021. Apr. 26. P. 12-17.

Матеріал публікується за підтримки компанії ACINO, яка є лідером не лише у передових технологіях із розробки та виробництва лікарських засобів, а й виявляє особисту залученість у фокусуванні на потребах клієнтів і пацієнтів, зокрема з хворобою Паркінсона. Заняття танцювально-руховою терапією проводяться за підтримки компанії ACINO в Україні. Автори висловлюють подяку А. Копаньову за творчу співпрацю у розробці та вдосконаленні методики танцювально-рухової терапії для пацієнтів із хворобою Паркінсона та дружню емоційну обстановку на заняттях із пацієнтами, які він креативно проводив протягом багатьох років.

Наш журнал
у соцмережах: