Ефективність вортіоксетину в пацієнтів із великим депресивним розладом у поєднанні з ранньою стадією деменції
сторінки: 38-45
Літні люди часто страждають на епізоди депресії, які розвиваються у поєднанні із супутньою деменцією. Це потребує пошуку ефективнихпідходів до лікування пацієнтів із такими коморбідними захворюваннями. До вашої уваги представлено огляд статті M. C. Christensen et al. «Effectiveness of vortioxetine in patients with major depressive disorder and early-stage dementia: The MEMORY study» видання J. Affect. Disord. (2023; 338: 423–431), присвяченої метааналізу даних міжнародного дослідження ефективності вортіоксетину щодо впливу на симптоми депресії, когнітивні порушення, повсякденну і загальну активність, якість життя, пов’язану зі станом здоров’я, в осіб із великим депресивним розладом і ранньою стадією деменції, а також переносимості препарату.
Депресія і деменція серед осіб похилого віку є найпоширенішими, часто коморбідними, нейропсихіатричними розладами (ADI, 2014; Dafsari and Jessen, 2020; Wiels etal., 2020). Близько 320 млн людей у світі живуть із великим депресивним розладом (ВДР) (WHO, 2017).
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO, 2023), деменція вражає понад 55 млн осіб, причому щорічно фіксують до 10 млн нових випадків захворювання. Як зазначають дослідники, майже в 50 % пацієнтів із деменцією одночасно можуть бути наявні клінічно значущі симптоми депресії (Dafsari and Jessen, 2020; Leung etal., 2021). Наявність ознак депресії в пацієнтів із деменцією зумовлює гірший прогноз захворювання, зокрема зі значними когнітивними та функціональними змінами, зниженням якості життя, зумовленої станом здоров’я (HRQoL), та підвищенням смертності (Arnaud etal., 2022; Burke etal., 2019; Enache etal., 2011).
Сучасні клінічні настанови щодо лікування пацієнтів із деменцією / хворобою Паркінсона з коморбідною депресією / тривогою, розроблені групою експертів AGREE університету Калгарі, Канада (2016), та Практичні рекомендації щодо лікування пацієнтів із хворобою Альцгеймера (ХА) та іншими деменціями (APA, 2017) підтримують застосування антидепресантів (АД) для лікування пацієнтів із деменцією та симптомами депресії (Goodarzi etal., 2016; Rabins etal., 2017). Проте докази щодо ефективності терапії лікарськими засобами згаданого класу доволі обмежені. За результатами масштабного популяційного ретроспективного когортного дослідження за участю 25 тис. 890 пацієнтів із деменцією та коморбідною депресією, лікування АД (≥ 168 сукупних визначених добових доз на пацієнта) пов’язане зі значним зниженням смертності від усіх причин майже на 35 %, незалежно від класу препарату (Suetal., 2019). Хоча результати Кокранівського метааналізу даних 10 рандомізованих подвійних сліпих контрольованих плацебо досліджень засвідчили, що вплив АД (зокрема, селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну [СІЗЗС] і селективного інгібітору зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну [СІЗЗСН] венлафаксину) на симптоми депресії, когнітивної дисфункції або на щоденну активність у пацієнтів із депресією та деменцією будь-якої етіології легкого та помірного ступенів є незначним або взагалі його немає (Dudas etal., 2018).
Зокрема, у систематичному огляді та мережевому метааналізі даних 25 рандомізованих контрольованих досліджень ефективності застосування 14 різних АД (як-от трициклічні АД, СІЗЗС, венлафаксин і міртазапін) було встановлено, що ефективнішими за плацебо для лікування пацієнтів із ХА і симптомами депресії були лише міртазапін і сертралін; при цьому жоден із препаратів не сприяв значущим когнітивним змінам порівняно з плацебо (Heetal., 2021).
Як зазначають M. C. Christensen etal., АД із позитивним впливом на когнітивні функції може бути корисним для лікування депресії у пацієнтів із деменцією. Вортіоксетин — це прокогнітивний АД широкого спектра дії (Blumberg etal., 2020; Salagre etal., 2017). Терапія вортіоксетином в осіб із ВДР сприяє значущому поліпшенню як об’єктивних когнітивних показників, оцінюваних за результатами Tесту заміни цифрових символів (DSST), так і суб’єктивних когнітивних ознак, визначених на підставі застосування Oпитувальника щодо суб’єктивного сприйняття когнітивного дефіциту (PDQ) за депресії (Baune etal., 2018; Huang etal., 2022; Mahableshwarkar etal., 2015; McIntyre etal., 2014, 2016, 2017).
Лікування вортіоксетином сприяє поліпшенню когнітивного функціонування, зокрема загального пізнавального потенціалу, виконавчої діяльності, швидкості обробки інформації, уваги та оперативної пам’яті (Blumberg etal., 2020; McIntyre etal., 2014). Переваги застосування вортіоксетину щодо когнітивних функцій визнані Управлінням із контролю якості харчових продуктів і лікарських засобів США (FDA, 2021) та Європейським агентством із лікарських засобів (EMA, 2021).
Також було доведено, що вортіоксетин чинить однаковий позитивний вплив на настрій і когнітивні функції як у літніх осіб із депресією, так і з коморбідними ВДР і ХА (Katona etal., 2012; Cumbo etal., 2019, 2023). Крім того, підтверджено значне поліпшення когнітивних функцій завдяки терапії вортіоксетином в осіб літнього віку з легкими когнітивними порушеннями, які проживають у громаді (Tan and Tan, 2021).
M. C. Christensen etal. вивчали ефективність вортіоксетину щодо зменшення виразності ознак депресії та поліпшення когнітивних функцій у пацієнтів із ВДР та ранньою стадією деменції у межах міжнародного дослідження IV фази MEMORY. Також оцінювали загальну тяжкість захворювання, повсякденне функціонування, показники HRQoL і переносимість терапії. Метою дослідження було вивчення ефективності та переносимості вортіоксетину в окресленому діапазоні доз, зокрема максимально рекомендованої (20 мг/добу).
Матеріали та методи дослідження
вгоруДизайн та учасники
Багатоцентрове відкрите дослідження ефективності проводили в 16 психіатричних амбулаторних установах Естонії, Франції, Італії, Польщі та Іспанії з лютого 2020 р. до липня 2022 р. Дослідження охоплювало двотижневий скринінговий період, 12-тижневий період відкритого лікування з гнучким дозуванням та чотиритижневий період спостереження щодо безпеки після закінчення терапії або виходу з дослідження.
У дослідженні брали участь пацієнти віком 55–85 років із первинним діагнозом рецидивного ВДР (початок захворювання у віці до 55 років, ВДР діагностовано відповідно до критеріїв Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів 5-го перегляду [DSM-5)]), поточним депресивним епізодом тривалістю < 6 міс. (підтвердженим за допомогою Короткого міжнародного нейропсихіатричного опитувальника [M.I.N.I.]) та документально підтвердженою ранньою стадією деменції (діагностованою за ≥ 6 міс. до скринінгу та після маніфестації ВДР). На початковому етапі дослідження показники пацієнтів за шкалою оцінювання депресії Монтгомері–Асберг (MADRS) становили ≥ 26 балів (від помірної до тяжкої), а за короткою шкалою оцінювання психічного статусу (MMSE) — 20–24 бали (рання стадія деменції).
Пацієнти з деменцією, пов’язаною з дефіцитом вітаміну В12 або фолієвої кислоти, а також ті, хто вважалися схильними до значного ризику суїциду або мали первинний діагноз будь-якого психічного розладу, окрім ВДР (за критеріями DSM-5), були виключені з дослідження. Особи, які отримували лікування з приводу деменції, як-от інгібітори ацетилхолінестерази, мали приймати стабільну дозу препарату протягом ≥ 3 міс. до початку скринінгу; жодних змін у терапії під час дослідження не відбувалось. Із дослідження також було виключено пацієнтів, які отримували лікування моноклональними антитілами проти β-амілоїду або τ-протеїну впродовж року до його початку.
Застосування інших АД під час дослідження було заборонено. Попереднє лікування цими препаратами припиняли за два тижні до початку спостереження, за винятком СІЗЗС та СЗЗСН, приймання яких було дозволено до вихідного рівня (окрім флуоксетину, який скасовували протягом п’яти тижнів). У разі потреби виконували поступове зниження дозування впродовж періоду скринінгу для досягнення мінімальної терапевтичної дози на момент початку дослідження. Лікування вортіоксетином розпочинали з рекомендованої початкової дози для пацієнтів літнього віку (5 мг/добу).
Через тиждень дозу збільшували до 10 мг/добу для всіх пацієнтів; після цього збільшували до 20 мг/добу або зменшували до 5 мг/добу, на розсуд дослідника, залежно від індивідуальної реакції пацієнта.
Дослідження виконували відповідно до Гельсінської декларації та критеріїв Належної клінічної практики (GCP), яке схвалене місцевим комітетом з етики. Пацієнти або їх законні представники надавали письмову інформовану згоду на участь у дослідженні.
Оцінювання результатів
Проміжне оцінювання здійснювали на початковому етапі, а також на 1, 4, 8 (лише показник за MADRS) і 12-му тижнях відповідно. Тяжкість депресії визначали за допомогою шкали MADRS. Десять пунктів (смуток згідно з об’єктивною оцінкою, повідомлення про смуток, внутрішнє напруження, погіршення сну, зниження апетиту, труднощі з концентрацією уваги, в’ялість, нездатність відчувати емоції, песимістичні думки та суїцидальне мислення) за даною шкалою оцінювали від 0 (немає) до 6 балів (виразний). Загальний бал за MADRS коливався від 0 до 60 балів; вищі бали свідчили про більшу виразність симптомів.
Когнітивні функції аналізували за допомогою DSST та Тесту аудіовербального навчання Рея (RAVLT). Тест DSST передбачає заміну простих символів на цифри і дає змогу оцінити психомоторну швидкість виконання завдань, які потребують зорового сприйняття, прийняття просторових рішень і моторних навичок (Wechsler, 1981).
Тест є чутливим до розвитку когнітивних порушень, що змінюють увагу, швидкість обробки інформації та виконавчі функції, зокрема і оперативну пам’ять. Результат DSST — це кількість правильних збігів чисел / символів, досягнутих за 90 с (діапазон 0–133); вищі показники свідчать про кращу когнітивну продуктивність. Пацієнти проходили DSST під час скринінгового візиту для ознайомлення із цим тестом (за можливості, щоразу в один і той самий час доби).
RAVLT — широко використовуваний тест, який допомагає оцінити запам’ятовування та відтворювання слів (Bean, 2011). Під час тестування використовують два різні переліки по 15 іменників (список А і Б). Список А озвучують 5 разів пацієнту, якого одразу просять пригадати якомога більше слів після кожного зачитування (негайне пригадування; дослідження I–V). Далі озвучують список Б (відомий як перелік перешкод) і відразу просять згадати якомога більше слів за ним. Після цього оцінюють короткочасну пам’ять: пропонують пригадати якомога більше слів зі списку А (дослідження VI). Після 20-хвилинної перерви визначають відтерміноване пригадування: знову просять пригадати якомога більше слів зі списку А (дослідження VII). Розпізнавання оцінюють завдяки зачитуванню пацієнту слів з обох переліків одночасно з іншими словами і проханням згадати будь-які слова зі списків А чи В. Оцінка балів базується на кількості правильно пригаданих слів (максимальна кількість 15 за одне дослідження). У пацієнтів із відомими неврологічними захворюваннями, як-от ХА, результати запам’ятовування слів зазвичай гірші, ніж у їхніх однолітків (Schoenberg etal., 2006). Під час скринінгового візиту пацієнти, зараховані до цього клінічного дослідження, не проходили ознайомлювального навчання щодо RAVLT.
Повсякденне функціонування оцінювали за допомогою шкали оцінювання здатності до самообслуговування (IADL) (Lawton and Brody, 1969). Шкалу використовують у клінічній практиці для визначення здатності людини виконувати вісім типів діяльності, важливих у повсякденному житті: користування телефоном, здійснення покупок, приготування їжі, ведення домашнього господарства, прання, вибір способу пересування, приймання ліків та управління особистими фінансами.
У дослідженні всі пункти оцінювали для пацієнтів обох статей. Для кожного пункту здатність аналізували за політомічною шкалою Лайкерта, відповіді варіювали від 1 (незалежність) до максимального бала (3–5), що вказує на рівень потрібної допомоги. Політомічний показник за IADL варіював від 8 до 31 бала, причому нижчі бали свідчать про більшу здатність до самообслуговування. Для загальної популяції пацієнтів і відповідно до статі було проаналізовано політомічні оцінки за IADL.
Якість життя, пов’язану зі здоров’ям (HRQoL) визначали за допомогою шкали суб’єктивного оцінювання якості життя за деменції (BASQID). Таке оцінювання базується на даних проведення клінічного інтерв’ю у пацієнтів із легкою та помірною деменцією (Trigg etal., 2007). Шкала уміщує 14 запитань, розділених на дві підшкали (задоволеності життям [1–8] і відчуття позитивної якості життя [9–14]), що дає змогу оцінити ступінь незалежності, соціальне життя, енергійність, мобільність, ентузіазм, щастя і рівень задоволеності.
Необроблені бали за кожною субшкалою підсумовують і перетворюють на відсоткові значення; вищий показник свідчить про кращу якість життя. Три додаткові запитання, які не є частиною основної шкали BASQID, відображають цілісну суб’єктивну оцінку загальної якості життя, здоров’я та пам’яті. Ці запитання оцінюють окремо, із кількістю балів за кожне з них у діапазоні від 0 (дуже погано) до 4 (дуже добре).
Шкалу оцінювання загального клінічного враження (CGI) використовували для визначення загальної тяжкості захворювання (підшкала CGI-S) і клінічного поліпшення (підшкала CGI-I) (Busner and Targum, 2007; Guy, 1976). Показник за CGI-S коливався від 1 (задовільний стан, немає патології) до 7 балів (найтяжчий стан); показник за CGI-I змінювався від 1 (стан виразно поліпшився) до 7 балів (стан суттєво погіршився). Безпеку застосування препарату аналізували на підставі частоти розвитку побічних реакцій, пов’язаних із лікуванням, та скасування призначеного препарату через розвиток цих явищ.
Статистичний аналіз
Ефективність призначеного лікування аналізували у всіх пацієнтів, які отримали щонайменше одну дозу вортіоксетину та мали достовірну вихідну і принаймні одну достовірну підсумкову оцінку за MADRS (повний набір оцінювання). Безпеку призначення аналізували у всіх учасників дослідження, які отримали щонайменше одну дозу призначеного лікарського засобу (сукупність усіх пацієнтів, які отримували терапію).
Первинною кінцевою точкою була зміна загального показника за шкалою MADRS порівняно з початковим рівнем на 12-му тижні (спостережувані випадки). Оцінки та відповідні довірчі інтервали (ДІ) і значення р отримано з використанням змішаної моделі для повторних вимірювань, зокрема тиждень і місце виконання дослідження як фіксовані чинники та вихідний загальний показник за MADRS як коваріативну складову. Крім того, до моделі дослідження було додано показник взаємодії між базовим загальним показником за MADRS і тижнем спостереження, а також застосовано неструктуровану коваріаційну матрицю.
Окремі пункти MADRS аналізували аналогічно. Також оцінювали зміни загального показника за MADRS: залежно від типу деменції (ХА проти інших типів); у підгрупі пацієнтів із тяжкими когнітивними порушеннями на вихідному рівні (у кого вихідний показник за DSST був принаймні на 0,5 стандартного відхилення нижчим за середній показник на вихідному рівні). Показник за MMSE під час скринінгу використовували як базову коваріату замість загальної оцінки за MADRS.
Безперервні вторинні кінцеві точки ефективності (зміни від вихідного рівня до 12-го тижня результатів DSST, RAVLT, показників за IADL, BASQID і CGI-S, а також показник за CGI-I на 12-му тижні) аналізували з використанням моделі, аналогічної тій, що застосовували для оцінювання первинної кінцевої точки, за винятком показника за CGI-I, для якого вихідний показник за CGI-S застосовували як коваріантний.
Стандартизовану величину ефекту також розраховували для оцінювання зміни результатів за DSST і RAVLT порівняно з вихідним рівнем. Показники відповіді на лікування (зниження загального бала за MADRS на ≥ 50 % проти вихідного рівня) та ремісії (загальний бал за MADRS ≤ 10) підсумовували за часовими точками з 95 % ДІ. Показники відповіді та ремісії також оцінювали за допомогою показників за CGI (≤ 2 балів за CGI-I і за CGI-S).
Також досліджували кореляції між змінами від вихідного рівня до 12-го тижня загальних показників за MADRS і BASQID, показників задоволеності життям і відчуття позитивної якості життя, а також політомічного показника за IADL. Кінцеві точки безпеки узагальнювали за допомогою описової статистики на основі програмного забезпечення SAS (версія 9.4; SAS Institute Inc., Кері, Північна Кароліна, США).
Результати дослідження
вгоруІз 83 пацієнтів 82 отримали щонайменше одну дозу вортіоксетину і стали учасниками аналізу. У групі спостереження переважали жінки (66 %) та представники європеоїдної раси (95 %); середній вік пацієнтів становив 70,3 року. Середня тривалість поточного епізоду ВДР — 12,2 (5,05) тижня. Зокрема, 57 пацієнтів (70 %) було переведено на лікування вортіоксетином з іншого АД, переважно СІЗЗС або СІЗЗСН (n = 47). Найпоширенішим АД, який призначали попередньо, був сертралін (n = 13).
Переважали серед осіб, залучених до дослідження, учасники з діагнозом деменції, зумовленої ХА (43 %), 27 % пацієнтів мали деменцію змішаного типу, а 15 % – деменцію судинного ґенезу. Додаткові препарати отримували 34 пацієнти (41 %) із приводу деменції, найчастіше це був донепезил (29 [35 %]), який здебільшого застосовували як засіб монотерапії (n = 21). Середня тривалість лікування донепезилом до початку дослідження становила 31,0 ± 24,4 місяця.
Загалом 69 пацієнтів (84 %) на початковому етапі приймали супутні препарати, які продовжували застосовувати протягом усього періоду спостереження. Окрім препаратів для лікування деменції, найчастіше призначали ліпідомодифікувальні (17 пацієнтів [21 %]), β-адреноблокатори (13 пацієнтів [16 %]) та пероральні цукрознижувальні препарати (12 пацієнтів [15 %]).
Із-поміж супутніх психотропних препаратів, приймання яких після початкового обстеження продовжували більш ніж один пацієнт, були золпідем (три пацієнти) і трамадол (два пацієнти). Після приймання першої дози досліджуваного препарату 11 пацієнтам (13 %) призначили додаткову фармакотерапію, причому виключно парацетамол і тозинамеран (вакцина проти мРНК COVID-19) отримували три і два учасники дослідження відповідно.
За висновками початкового обстеження, учасники дослідження страждали на депресію від помірного до тяжкого ступеня (середній загальний показник за MADRS 30,4 ± 3,85 бала) та деменцію ранньої стадії (середній показник за шкалою MMSE 21,9 ± 1,27 бала).
На вихідному рівні вони мали серйозні порушення когнітивних функцій і низьку якість життя, відповідно до показників BASQID (показники задоволеності життям та відчуття позитивної якості життя за цією шкалою становили 29,5 ± 12,90 та 33,8 ± 15,3 бала відповідно). Вихідні показники за CGI-S та IADL свідчили про помірний і тяжкий перебіг захворювання та порушення здатності до повсякденної життєдіяльності.
Відомо, що завершили дослідження 69 пацієнтів (84 %). Із-поміж 13 пацієнтів, які вийшли з дослідження, найчастішими причинами цього були розвиток побічних реакцій, пов’язаних із лікуванням (шість осіб), відкликання згоди на участь (п’ять осіб) та недостатність ефективності (чотири особи); деякі вказали більш ніж одну причину виходу з дослідження.
Дозування вортіоксетину
За умовами дослідження, середня доза вортіоксетину протягом 12-тижневого періоду спостереження становила 12,3 ± 3,75 мг/добу. Усі пацієнти (n = 82) приймали вортіоксетин (5 мг/добу) упродовж першого тижня лікування. Від 1-го до 4-го тижня всі пацієнти (n = 79) отримували по 10 мг/добу препарату; від 4-го до 8-го тижня дозу вортіоксетину збільшили до 20 мг/добу у 54 % (41 із 76) пацієнтів. Упродовж 8–12-го тижнів 51 % (37 із 72) пацієнтів продовжували приймати вортіоксетин (20 мг/добу). За періоди 4–8-й і 8–12-й тижні лише четверо пацієнтів отримували вортіоксетин у дозі 5 мг/добу.
Симптоми депресії
Статистично та клінічно достовірне зменшення виразності симптомів депресії за загальним показником шкали MADRS спостерігали у всіх часових точках оцінювання (p < 0,0001).
На 12-му тижні середнє значення зміни загального показника за MADRS порівняно з вихідним рівнем, оцінюване за методом найменших квадратів, становило -12,4 ± 0,78 бала. Поліпшення фіксували за всіма окремими показниками шкали MADRS (p < 0,0001 для всіх пунктів порівняно з вихідним рівнем на 12-му тижні).
Редукцію симптомів депресії відзначали незалежно від типу деменції. Середнє значення зміни загального показника за MADRS від вихідного рівня до 12-го тижня становило -12,0 ± 1,22 бала у пацієнтів із ХА та -13,2 ± 1,0 бала — з іншими типами деменції. У попередньо визначеній підгрупі осіб із виразнішими когнітивними порушеннями на вихідному рівні (результат DSST на > 0,5 стандартного відхилення нижче за середній результат на вихідному рівні; n = 21) середня зміна загального показника за MADRS від вихідного рівня до 12-го тижня становила -12,9 ± 1,61 бала.
M. C. Christensen etal. вказують на зіставність отриманих даних зі змінами в загальній популяції дослідження. Це означає, що зменшення виразності симптомів депресії не мало негативного впливу на пацієнтів із виразнішими когнітивними порушеннями на вихідному рівні. Використовуючи оцінку за шкалою MMSE під час скринінгу як базову коваріату, дослідники встановили, що середня зміна загального показника за шкалою MADRS від вихідного рівня до 12-го тижня становила -12,4 ± 0,79 бала, що свідчить про аналогічне значне зменшення виразності симптомів депресії за корекції відповідно до вихідного рівня деменції.
На 12-му тижні у 36 % (25 із 70) пацієнтів досягли терапевтичної відповіді (зниження загального показника за MADRS на ≥ 50 % проти вихідного рівня), а у 17 % (12 із 70) осіб зафіксовано ремісію симптоматики депресії (загальний показник за MADRS ≤ 10 балів).
Когнітивні функції
Упродовж 12 тижнів лікування вортіоксетином загальний результат DSST значно поліпшився (середня зміна проти вихідного рівня на 12-му тижні становила 4,9 ± 0,9 бала; p < 0,0001). Стандартизована величина ефекту для зміни загального результату DSST порівняно з вихідним рівнем перевищувала мінімальну клінічно важливу різницю 0,2 бала від 1-го тижня спостереження. На 12-му тижні стандартизована величина ефекту для зміни загального результату DSST проти вихідного рівня становила 0,65 бала; p < 0,0001).
Статистично достовірну зміну середнього результату RAVLT порівняно з початковим рівнем було зафіксовано на 4-му (2,1 бала; р = 0,01) та 12-му (2,1 бала; р = 0,02) тижнях. Показники негайного пригадування (дослідження VI) із часом поліпшувалися; статистично значущі середні зміни проти початкового рівня фіксували як на 4-му (0,6 бала; р = 0,04), так і на 12-му (0,7 бала; р = 0,02) тижнях. Відтерміноване пригадування також поліпшувалося від початкового рівня до 4-го тижня (р = 0,005), досягнутий ефект зберігався на 12-му тижні. Розпізнавання поліпшувалося лише на 4-му тижні (середня зміна проти вихідного рівня 1,1 бала; р = 0,0005) із подальшим зниженням до рівня, порівняного з вихідним, на 12-му тижні.
Зокрема, на 12-му тижні спостерігали стандартизовану величину ефекту 0,28 для загальних змін проти вихідного рівня як результатів RAVLT, так і показників короткого пригадування (р < 0,05), а також стандартизовану величину ефекту 0,33 для показників відтермінованого пригадування (р = 0,006), що перевищувало мінімальну клінічно важливу різницю (0,2).
Повсякденна активність
У загальній популяції пацієнтів на 12-му тижні фіксували значуще поліпшення повсякденної активності за шкалою IADL (-0,86 бала; р = 0,009). Відповідні середні зміни проти вихідного рівня становили -1,21 бала у жінок (р = 0,0002) і -0,24 бала у чоловіків (р = 0,67), причому пацієнтки демонстрували суттєві позитивні зміни протягом тижня після початку призначення вортіоксетину (-0,44 бала; р = 0,04). Частка пацієнтів із показником 1 бал (найвищим можливим) збільшилася від вихідного рівня до 12-го тижня для показників здатності управляти фінансами (15,9 % на вихідному рівні проти 19,2 % на 12-му тижні), користування телефоном (47,6 проти 50,7 %), готувати їжу (36,6 проти 43,8 %), вести домашнє господарство (25,6 проти 27,4 %) і користуватися транспортом (37,8 проти 42,5 %).
Якість життя, пов’язана зі здоров’ям
Значуще поліпшення (р < 0,0001) спостерігали показника HRQoL з погляду на зміну від вихідного рівня до 12-го тижня загального показника за шкалою BASQID (10,2 ± 1,25 бала). Середнє значення змін від вихідного рівня до 12-го тижня для субпоказників задоволеності життям і відчуття позитивної якості життя за опитувальником BASQID становило 9,8 ± 1,53 бала і 11,2 ± 1,30 бала відповідно (р < 0,0001). Суб’єктивна оцінка пацієнтами загальної якості життя за додатковими запитаннями BASQID також поліпшилася із часом. Частка учасників, які оцінювали власну пам’ять як дуже погану або погану, зменшилася з 82 % (67 із 82) на початку дослідження до 54 % (39 із 72) на 12-му тижні.
Тоді як частка осіб, які оцінювали власну пам’ять як задовільну, збільшилася з 18 % (15 із 82) на початковому етапі до 44 % (32 із 72) на 12-му тижні, причому один пацієнт повідомив, що на той момент мав хорошу пам’ять. Частка осіб, які оцінювали якість свого життя як дуже погану або погану, зменшилася зі 43 % (35 із 82) на початку дослідження до 19 % (14 із 72) на 12-му тижні. Протягом цього періоду 60 % (43 із 72) пацієнтів визначали якість власного життя як задовільну, а 21 % (15 із 72) — як хорошу або дуже хорошу.
Тяжкість захворювання та вплив на загальне функціонування
На 4 і 12-му тижнях автори фіксували значну зміну загального показника за шкалою CGI-S порівняно з початковим рівнем (р < 0,0001 в обох часових точках). Протягом 12 тижнів лікування вортіоксетином спостерігалось загальне поліпшення стану пацієнтів — середній показник за шкалою CGI-I на 12-му тижні становив 2,8 ± 0,11 бала. Клінічну та функціональну відповідь (показник за шкалою CGI-I ≤ 2 бали) на 12-му тижні демонстрували 42 % (31 із 73) пацієнтів, а ремісію (показник за шкалою CGI-S ≤ 2 балів) — 11 % (8 із 73) осіб.
За даними кореляційного аналізу встановлено достовірний зв’язок між зміною загального показника за шкалою MADRS від вихідного рівня до 12-го тижня та поліпшенням загального показника за шкалою BASQID (-0,57 бала; р < 0,0001), показника задоволеності життям (-0,56 бала; р < 0,0001) і відчуття позитивної якості життя (-0,40 бала; р = 0,0007), а також мультифакторного показника за шкалою IADL (0,29 бала; р = 0,0135).
Безпека застосування лікарського засобу
Вортіоксетин добре переносився пацієнтами, повідомлень про непередбачувані побічні реакції, пов’язані з лікуванням, не виявлено. Протягом 12-тижневого періоду лікування 38 пацієнтів (46 %) мали 56 побічних реакцій, пов’язаних із лікуванням. Найпоширенішими небажаними явищами (здебільшого легкої або помірної інтенсивності) під час лікування були нудота та біль у животі, кожне з яких було зафіксовано у дев’яти пацієнтів (11 %).
За період лікування зафіксовано лише одне серйозне побічне явище: розвиток у пацієнта пневмонії, спричиненої COVID-19, яке, на думку клінічного спостерігача, не було пов’язане з лікуванням вортіоксетином. Шість пацієнтів (7 %) припинили участь у дослідженні через розвиток побічних реакцій, пов’язаних із лікуванням (n = 8): головного болю (два учасники), нудоти (два учасники), а також тривоги, свербежу, психомоторної гіперактивності й пневмонії, спричиненої COVID-19 (кожне із цих явищ зареєстровано в одного учасника). Під час дослідження не було зафіксовано жодного летального випадку.
Обговорення
вгоруM. C. Christensen etal. зазначають, що пацієнти з деменцією часто страждають на депресію, однак відомості про ефективність та безпеку АД для цієї популяції досить обмежені. У представленому дослідженні продемонстровано ефективність вортіоксетину, зважаючи на клінічно значуще зменшення виразності симптомів депресії, поліпшення когнітивних функцій, повсякденної і загальної активності та якості життя у пацієнтів із ВДР і підтвердженим діагнозом ранньої стадії деменції (середній показник за шкалою MMSE на початковому етапі 22 бали). Вортіоксетин добре переносився. Зафіксовані в дослідженні побічні реакції, пов’язані з лікуванням, були переважно легкого і помірного ступенів інтенсивності та відповідали встановленому сприятливому профілю переносимості вортіоксетину в пацієнтів із ВДР (Baldwin etal., 2016).
На думку M. C. Christensen etal., отримані результати є обнадійливими, оскільки після початку лікування в рекомендованій дозі 5 мг/добу для осіб похилого віку дозування вортіоксетину на 8-й день було підвищено до 10 мг/добу у всіх учасників дослідження. Після цього було відбувалося гнучке дозування, починаючи з 4-го тижня, більш ніж половина осіб отримували максимальну дозу вортіоксетину — 20 мг/добу. Більшість пацієнтів було переведено на вортіоксетин з іншого АД, переважно СІЗЗС (56 % осіб).
Значне поліпшення стану (зменшення виразності симптомів депресії за шкалою MADRS) фіксували через тиждень після початку приймання вортіоксетину з подальшими позитивними змінами протягом 12-тижневого періоду лікування. На 12-му тижні понад третина пацієнтів (36 %) досягли симптоматичної відповіді. Ефективність спостерігали за всіма пунктами MADRS, причому клінічно достовірне зменшення виразності ознак депресії відбувалось незалежно від типу деменції, зокрема із судинним компонентом або без нього, а також із виразнішим когнітивним зниженням на вихідному рівні.
Крім того, після початку приймання вортіоксетину спостерігалося значуще та клінічно достовірне поліпшення когнітивного функціонування, починаючи з 1-го тижня, за результатами тесту DSST (показник уваги, робочої пам’яті, здатності до навчання та швидкості обробки інформації) та з 4-го тижня — за результатами тесту RAVLT (показник вербальної пам’яті). Самооцінка пам’яті також зазнала позитивних змін.
Частка осіб, які оцінювали власну пам’ять як дуже погану або погану, зменшилася із 82 % на початковому етапі до 54 % на 12-му тижні. Через 12 тижнів лікування вортіоксетином 46 % пацієнтів оцінили свою пам’ять як задовільну або хорошу.
Зменшення виразності симптомів депресії та порушень когнітивних функцій супроводжувалось значним розширенням повсякденної активності та підвищенням якості життя. Через 12 тижнів лікування вортіоксетином більша кількість пацієнтів змогли самостійно виконувати повсякденні справи. Суттєві поліпшення зафіксовано і за показниками субшкал BASQID щодо задоволеності життям і відчуття позитивної якості життя, причому значуща кореляція спостерігалась між цими показниками та зменшенням виразності симптомів депресії за загальним показником за MADRS. На 12-му тижні лікування у 42 % пацієнтів виявлено значне або дуже суттєве поліпшення показника за шкалою CGI-I.
Раніше передбачалось, що прокогнітивні ефекти вортіоксетину будуть помітнішими у пацієнтів із деменцією при застосуванні на ранніх стадіях захворювання, до того як відбулося виразне незворотне пригнічення здатності до передачі сигналів і нейромедіаторної функції (Tan and Tan, 2021). До проведеного дослідження, зважаючи на зазначене, залучали пацієнтів із ВДР у поєднанні з ранньою стадією деменції (20–24 бали за шкалою MMSE на початковому етапі). На думку авторів, клінічні переваги, що спостерігали під час лікування вортіоксетином у цих пацієнтів, ймовірно, пов’язані з мультимодальним механізмом дії препарату (Sanchez etal., 2015).
Вортіоксетин діє як модулятор активності серотонінових (5-НТ) рецепторів та інгібітор транспортера серотоніну (Bang-Andersen etal., 2011; Mørk etal., 2012; Sanchez etal., 2015). Доведено, що препарат чинить вплив на активність декількох нейромедіаторних систем, залучених до регуляції настрою та когнітивних функцій, не лише на серотонінергічну систему, але й системи норадреналіну, дофаміну, гістаміну, ацетилхоліну, γ-аміномасляної кислоти та глутамату (Pehrson and Sanchez, 2014; Sanchez etal., 2015; Stahl, 2015).
Такий фармакодинамічний профіль зумовлює антидепресивні та прокогнітивні ефекти вортіоксетину, які раніше спостерігали в доклінічних дослідженнях (Dale etal., 2014; du Jardin etal., 2014; Mørk etal., 2012; Pehrson etal., 2013). У дослідженні із застосуванням нейровізуалізації продемонстровано прямий позитивний вплив вортіоксетину на нейронні мережі, які забезпечують когнітивне функціонування та оперативну пам’ять, на противагу змінам, що відбуваються за депресії (Smith etal., 2018).
Дані, отримані M. C. Christensen etal., узгоджуються з результатами інших нещодавніх досліджень ефективності застосування вортіоксетину у пацієнтів із ВДР та супутньою ХА. В аналізі підгруп пацієнтів із коморбідним перебігом депресії та ХА (n = 207), які брали участь у великому постмаркетинговому спостереженні в Південній Кореї, протягом 6 місяців лікування вортіоксетином спостерігалось стійке та клінічно значуще зменшення виразності симптомів депресії (за шкалою MADRS) і когнітивного пригнічення (за шкалою PDQ), а також поліпшення пізнавальної активності (за результатами DSST) (Cumbo etal., 2023).
Відповідні середні зміни загальних показників за шкалами MADRS, PDQ та результатами тесту DSST від початкового рівня до 24-го тижня становили -11,5 бала (р < 0,0001), -5,1 бала (р = 0,03) та +3,8 бала (р = 0,0524). Близько 50 % учасників до 6-місячного періоду лікування досягли ремісії симптоматики депресії (загальний показник за MADRS ≤ 10 балів) і дещо більше 70 % осіб відчули загальне клінічне поліпшення (за CGI-I ≤ 3 бали). Більшість пацієнтів отримували середню добову дозу вортіоксетину 5 мг/добу (174 зі 190 осіб; 91,6 %). Про небажані явища переважно легкого ступеня (89,2 %) повідомляли 27 пацієнтів (13,0 %).
У дослідженні Е. Cumbo etal. (2019) продемонстровано, що вортіоксетин (15 мг/добу) протягом 12 місяців лікування виявився ефективним і добре переносився порівняно з іншими загальновживаними АД (як-от есциталопрам, пароксетин, венлафаксин, сертралін і бупропіон) у пацієнтів похилого віку з ХА та симптомами депресії (n = 108). В осіб, які отримували вортіоксетин, фіксували виразнішу редукцію афективної симптоматики (за шкалою оцінювання депресії Гамільтона [HAM-D] та Корнельською шкалою оцінювання депресії за деменції [CSDD]) та поліпшення когнітивних функцій (за показником MMSE та іншими нейропсихологічними тестами), ніж у тих, хто отримував інші АД. На 12-му місяці різниця між групами щодо середньої зміни проти вихідного рівня становила -4,59 бала за шкалою HAM-D, -3,05 бала за шкалою CSDD та +2,50 бала за шкалою MMSE (для всіх показників р ≤ 0,05 на користь вортіоксетину).
Про розвиток побічних реакцій, пов’язаних із лікуванням, повідомляли 28,5 % пацієнтів, які отримували вортіоксетин, порівняно з 44,2 % осіб за призначення інших АД. Найчастіше фіксували нудоту (8,5 %) і головний біль (8,5 %) як ефекти, пов’язані з призначенням вортіоксетину, та нудоту (10 %), запаморочення (8,5 %) та головний біль (7,1 %) — для інших АД.
Подібні результати отримано в аналогічному відкритому дослідженні за участю літніх осіб (n = 111) із легкими когнітивними порушеннями (Tan and Tan, 2021). Дослідники підтвердили виразне і стійке поліпшення когнітивних функцій, визначених за допомогою тесту DSST та Монреальської шкали оцінювання когнітивних функцій (MoCA), під час лікування вортіоксетином (5–10 мг/добу).
Через 6 місяців терапії вортіоксетином середня зміна загального результату DSST порівняно з початковим рівнем становила близько 12 балів. Середній показник за MoCA збільшився з 24,2 бала на початковому рівні до 29,7 бала на 6-му місяці терапії, що допомогло більшості учасників досягти меж фізіологічного діапазону когнітивного функціонування (≥ 26 балів) наприкінці дослідження. Значне поліпшення показників загальної оцінки за клінічною рейтинговою шкалою оцінювання деменції (CDR) також спостерігалось упродовж 6-місячного періоду лікування вортіоксетином, переважно завдяки поліпшенню показника за субшкалою пам’яті шкали CDR. Майже у всіх пацієнтів (90 %) поліпшилися когнітивні функції; середній загальний показник за CDR через 6 місяців лікування вортіоксетином становив 0,13 бала (фізіологічний когнітивний статус).
Водночас M. C. Christensen etal. звернули увагу на те, що основними обмеженнями дослідження MEMORY був відкритий дизайн спостереження та відсутність контрольної групи. Хоча тривалість лікування становила 12 тижнів, результати інших досліджень демонстрували позитивний вплив вортіоксетину в пацієнтів із ВДР та деменцією порівняно з іншими АД, які застосовували до 12 місяців (Cumbo etal., 2019, 2023).
Як зазначають автори, неможливо виключити імовірність ефектів навчання, які із часом можуть вплинути на поліпшення показників когнітивного функціонування. Для зменшення ймовірного впливу згаданих ефектів у цьому дослідженні учасникам пропонували попереднє ознайомлення з тестом DSST під час скринінгового візиту, при цьому зміни результатів DSST і RAVLT не аналізували на 8-му тижні, тому два останні оцінювання когнітивних функцій виконували з інтервалом 2 місяці. Значних змін за результатом тесту RAVLT не відбувалось до 4-го тижня, що свідчить про мінімальний вплив ефекту навчання.
Висновки
вгоруРезультати проведеного M. C. Christensen etal. дослідження демонструють ефективність вортіоксетину з погляду на клінічно значущі можливості редукції симптомів депресії, поліпшення когнітивних функцій, повсякденної активності та якості життя, а також зменшення загальної тяжкості захворювання і впливу на життєдіяльність у пацієнтів із ВДР і супутньою ранньою стадією деменції.
Починаючи з першого тижня лікування вортіоксетином, дослідники спостерігали зменшення виразності симптомів депресії (за всіма показниками шкали MADRS) і порушень когнітивних функцій (за результатом DSST). Крім того, вортіоксетин добре переносився пацієнтами похилого віку, понад половина з яких отримували максимальну дозу 20 мг/добу, починаючи із четвертого тижня терапії.
Підготувала Наталія Савельєва-Кулик