Самоушкоджувальна поведінка:
надання психосоціальної допомоги в умовах війни

Щороку в березні у світі відзначають День обізнаності про самоушко­дження. І хоча люди всіх вікових категорій можуть завдавати собі шкоди, така поведінка найхарактерніша для підлітків. Здебільшого самоушко­джувальні дії починають вчиняти у віці 12–16 років (до 70 %), із яких чверть цих осіб вдається до багаторазових самоушко­джень. Про самоушко­джувальну поведінку варто не лише запитувати, а й не боятися відкрито говорити. Зокрема, слід проявляти турботу, а не звинувачувати. Ефективнішим є залучення сім’ї до терапії, що допомагає досягти стійкого результату.

Самоушко­джувальна поведінка (self-harm) — це будь-які дії, під час яких людина завдає собі шкоди, намагаючись впоратися з негативними емоціями, переживаннями та спогадами. Більшість людей, які мають її ознаки, як правило, не хочуть і не планують ­завдати собі смертельної шкоди. Однак не варто недооціню­вати небезпеку ­такої поведінки, а­дже самоушко­дження може призвести і до суїцидальних вчинків.

Найчастіше така поведінка проявляється у вигляді завдання собі порізів, опіків та інших несуїцидальних самоушко­джень, наприклад: нанесення собі порізів ­гострими предметами; проколювання шкіри; завдання собі ударів або навмисне вдаряння об щось; припалю­вання себе сигаретами, сірниками чи свічкою; нанесення собі синців, завдання вивихів чи переломів; видирання волосся; ­укуси тощо. Зазвичай такі дії можуть бути пов’язані зі стресом, тривогою, депресією, коли вони стають нестерпними. Більшість людей здатні подолати рівень напруги. Утім, ­деякі не ­можуть впоратися з негативними емоційними пере­живаннями, які їх переповнюють, тому завдають собі ­шкоди, зокрема, щоб привер­нути увагу до себе та свого внутрішнього світу.

Серед чинників ризику виникнення самоушкоджувальної поведінки: психічні захворювання (депресія, тривожні й ­межові розлади особистості, розлади харчо­вої ­поведінки); брак піклування батьків чи опікунів; ­дискримінація вразли­вих груп населення (ЛГБТ, ВІЛ-пози­тивні, біженці, мігранти, ­ув’язнені тощо); загибель близьких через само­губство. Важливо не засу­джувати та не боятися такої поведінки, якщо помітили її у близької людини; намагатися всіляко її підтримати, ­спробувати пого­ворити з нею про її переживання, дати зрозуміти, що хочете допомогти і підтримати.

Розширено перелік послуг із надання психосоціальної допомоги населенню

Психосоціальна допомога — індивідуальна або у складі мультидисциплінарної команди — передбачає надання психо­соціальних послуг, спрямованих на збереження психічного здоров’я людини, недопущення загострення психологічних і психосоціальних проблем, розладів психічного здоров’я, пере­творення їх на хронічні форми, відновлення та під­тримку її функціонування у фізичній, емоційній, інтелектуальній, ­соціальній та духовній сферах і підвищення її залученості до суспільного життя; запобігання та полегшення фізичних, психологічних, духовних страждань під час надання паліативної допомоги; сприяння психосоціальній адаптації до зміненої життєвої ситуації, осмисленні набутого досвіду, роз­ширенні самоусвідомлення та можливостей самореалізації, а також допомога з метою розв’язання психо­логічних і психо­соціальних проблем, зумовлених ­складними життєвими обстави­нами, кризовим станом, надзвичайною ситуацією та/або катастрофою, воєнними діями.

Для забезпечення українців якісною психосоціальною допомогою Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) визначило перелік із 20 психосоціальних послуг і порядок їх надання. Крім того, затвер­джено перелік із понад 400 валідних методів психологічної діагностики та 20 методів психотерапії з доведеною ефективністю. Це допоможе поліпшити доступ українців до якісної психосоціальної допомоги. Особлива увага приділяється не лише розширенню кількості послуг та їх доступ­ності, а й ­якості такої допомоги — щоб пацієнт не втрачав дорогоцінний час і сили на неефективні методи ліку­вання, а отримував лікування за допомогою валідних мето­дів діагностики та психотерапії. Також МОЗ запрова­дило стандарти надання психологічної допомоги, психо­терапії і психосоціальних послуг та психодіагностики.

Перелік послуг із надання психосоціальної допомоги

Серед безоплатних послуг пацієнтам, які потребують психо­соціальної підтримки (насамперед ветерани, члени їх родин), передбачено:

1. Індивідуальне та групове психологічне консультування.
2. Діагностику психологічного стану людини.
3. Надання першої психологічної допомоги особі та членам її родини, зокрема невідкладної психологічної допомоги.
4. Психологічні втручання низької інтенсивності.
5. Підтримку й відновлення функціонування особи у фізич­ній, емоційній, інтелектуальній, соціальній і духовній сферах.
6. Психотерапію за епізодів депресії, тривожних, адаптацій­них, гострих стресових і посттравматичних стресо­вих роз­ладів, що виникли внаслідок хвороби / травми, ­участі у бойо­вих діях, надзвичайних ситуаціях, пере­бування в полоні або в місцях позбав­лення волі.
7. Допомогу у встановленні життєвих цілей і ­підтримку ­досягнутого прогресу реабілітації після закінчення реабілі­таційного процесу.
8. Психотерапію психічних і поведінкових розладів і ­станів, що виникли внаслідок хвороби / травми, участі у бойових діях, надзвичайних ситуацій, полону, відбування покарання.
9. Психоедукацію та підтримку особи та членів її сім’ї.
10. Психологічне консультування та психотерапію ­членів родини, спрямовану на втому від співчуття та ­емоційне виго­рання (сімейна терапія), а також на запобігання та полег­шення фізичних, психологічних, духовних страждань під час ­надання паліативної допомоги.
11. Допомогу особам, які доглядають за пацієнтами, що потребують паліативної допомоги.
12. Співпрацю із членами мультидисциплінарної реабі­літаційної команди для психологічної підтримки особи і членів її родини.
13. Роботу з медпрацівниками закладів охорони здоров’я під час надання паліативної допомоги пацієнту, що її потребує, а також ­психологічну допомогу членам його родини або особам, які здійснюють його догляд.
14. Надання консультативної допомоги, спрямованої на усунення або зменшення звичок і поведінки, що становлять ризик для психічного здоров’я особи (вживання алко­голю, інших психоактивних речовин тощо), а також фор­мування навичок здорового способу життя.
15. Взаємодію з надавачами первинної та спеціалізованої медичної допомоги для своєчасного діагностування та забезпечення лікування психічних хвороб та ­підтримання ­стійкого стану ремісії.
16. Здійснення спостереження за пацієнтом для під­тримки нормального його функціонування та підвищення залуче­ності до суспільного життя.
17. Скерування пацієнта для надання відповідної медич­ної та реабілітаційної допомоги.
18. Призначення лікарських засобів і медичних ­виробів, ­засобів медичної реабілітації.
19. Ведення первинної облікової документації, оформ­лення довідок, листків непрацездатності та направлень та інших медич­них документів.
20. Сприяння особі у психосоціальній адаптації до зміненої життєвої ситуації, осмисленні її досвіду, ­розширенні само­усвідомлення та можливостей самореалізації.

Порядок і вимоги надання психосоціальної допомоги

Надання психосоціальної допомоги здійснюється на первинному, вторинному та третинному рівнях — залежно від ­результатів психологічної діагностики та життєвих обставин отри­мувача послуг та стану його здоров’я, психічного стану. Ця допомога може надаватися амбулаторно чи стаціонарно, за місцем перебування пацієнта, зокрема із ­за­сто­суванням теле­реабілітації. Психосоціальна допомога може надаватись індивідуально, а також як сімейна чи групова. На ­первинному рівні вона перед­бачає психологічну ­підтримку та психосоціальний супровід осіб із психічними розладами для сприяння їх соціальній адаптації, психічному здоров’ю та психосоціальному благополуччю; реалізацію профілактичних заходів щодо груп, сімей та окремих осіб, які мають найвищий ризик потрап­ляння у складні життєві обставини через вплив несприятливих зовнішніх та/або внутрішніх чинників.

Психосоціальну допомогу вторинного рівня надають під час або після надання екстреної первинної ­спеціалізова­ної медичної допомоги, а також паліативної. Вона ­спрямована на розв’язання актуальних чи специфічних психо­логічних проблем, що виникли внаслідок психологічної ­травми в екстремальних ситуаціях (участі у бойо­вих діях, пере­бування у полоні, на окупованих територіях тощо), у надзвичайних ситуаціях (пожежі, руйнування будинків, ­травмування), у кризових ситуаціях (розлучення, смерть близьких людей) чи для запобігання та полегшення фізичних, психологічних страждань особи, що потребує паліативної допомоги, членів її родини, а також для працівників закладів охорони здоров’я та під час надання паліативної допомоги. На вторинному рівні психологічної допомоги передбачено проведення профілактичних і реа­білітаційних заходів для осіб і сімей, які переживають стрес, а також із підвищеним ризиком розвитку психічних розладів.

Психосоціальну допомогу третинного рівня надають у ­складі мультидисциплінарної команди як комплексну психо­логічну підтримку в реабілітації, що передбачає відновлення функціонування людини у фізичній, емоційній, інтелекту­альній, соціальній і духовній сферах із застосуванням методів психологічної та психотерапевтичної допомоги у формах психо­терапії, психологічного консультування за індивідуальним планом реабілітації. На цьому рівні вона спрямована на відновлення чи компенсацію порушених психічних функцій, системи стосунків, створення умов для виходу з психо­логічної кризи для збереження здоров’я, відновлення праце­здатності, психічних і психосоціальних ­механізмів адаптації, що позначається на ефективності соціальної поведінки та ­якості життя, та сприяння посткризовому зростанню.

Для отримання психосоціальної допомоги первинного ­рівня слід звернутися безпосередньо до ­надавача психосоціальних послуг; на вторинному і третинному рівнях — за направленням лікаря або надавача психосоціальної допомоги первинного рівня.

Щоб знайти медичний заклад, у якому приймає потрібний вам спеціаліст, зверніться до контакт-центру Національної служби здоров’я України за номером 16-77 або через контакт-центр МОЗ за номером 0-800-60-20-19.

Підготувала Лариса Мартинова

За матеріалами www.moz.gov.ua