Катерина Явна: «Довіра до дитини, яка бореться з розладами харчової поведінки, має велике значення для подолання хвороби»

Розлади харчової поведінки – це розповсюджені психічні розлади, що зазвичай починаються у підлітковому віці. Однак не всі випадки порушення харчування можна вважати психічним відхиленням. Поряд з атиповим харчуванням, обов’язковим критерієм є спотворене сприйняття свого тіла. До найбільш частих розладів харчової поведінки відносять нервову анорексію та булімію. При цьому серед осіб жіночої статі вони трапляються значно частіше. Самотужки подолати проблеми, спричинені цією хворобою, досить складно. Актуальність теми пов’язана з високим рівнем їх розповсюдження і значними негативними медико‑соціальними наслідками.

З проханням розповісти про причини, симптоми та методи лікування порушень харчової поведінки, ми звернулися до психолога Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру Катерини Явної.

– На думку психоаналітика Хильди Брух, анорексія це вираження відчаю, пов’язаного із пошуком ідентичності та намаганням самоствердитися. Тобто «синдром спотвореного образу тіла» є неприйняттям частини себе. За Вашими спостереженнями, що найчастіше стає причиною анорексії у жінок?

– Ця хвороба розвивається з різних причин. Загалом анорексію діагностують за симптомами, які є класичними для більшості пацієнтів. Однак історія кожної людини різна. Спільними є вік, коли найчастіше з’являється розлад харчової поведінки, і мікроклімат у сім’ї. Так, на анорексію здебільшого хворіють дівчатка у підлітковому віці. У цей період вони досить критично ставляться до свого зовнішнього вигляду і негативно сприймають будь-які зауваження від оточуючих. За даними деяких досліджень, 75 % дівчат підліткового віку розповідають, що дотримуються різних дієт, однак лише в 0,1 % з них розвиваються розлади харчової поведінки. При цьому анорексія стає причиною смерті у 10 % випадків. Здебільшого такі дівчата є перфекціоністками та мають занижену самооцінку. У їхніх сім’ях стосунки, скоріш за все, формальні, тому вони не мають досвіду переживання справжніх емоцій. Крім цього, багато жінок вважають, що стануть симпатичними, коли схуднуть. Під час вживання їжі деякі з них відчувають дискомфорт, бо уявляють, що перетворюються на слона. На жаль, анорексія асоційована із значними соматичними проблемами, що негативно впливають на весь організм людини. Інколи зміни є незворотними. Наприклад, через втрату ваги у дівчат часто виникає аменорея. З’являється ламкість нігтів, випадання волосся, порушується робота травної, серцево-судинної системи. Адже, щоб вижити, організм намагається зберегти ресурси для підтримки роботи серця та інших життєво важливих органів.

– Чимало повнотілих дівчат повністю задоволені собою і не комплексують, а деякі стрункі і худорляві постійно шукають в собі вади. Чому у жінок виникає спотворене уявлення про власний образ?

– Частіше за все анорексія може спіткати людину у три життєві періоди: у підлітковому віці (12-16 років), юнацькому (18-20) та дорослому (після 30-35). Підлітки при цьому переконані, що якщо схуднуть, то стануть щасливими. Молоді люди можуть стати «заручниками» хвороби, якщо не знайшли себе в підлітковому віці, і відчувають, ніби щось втратили, не мають контролю над власним життям. У старшому віці схуднення – це доказ успішності. Жінки потребують досягнень у житті або відчуття успіху. У моїй практиці був випадок, коли одна жінка пережила кілька життєвих негараздів: стосунки з хлопцем, який її принижував; труднощі на роботі, пов’язані з неприйняттям її колективом; депресію, яка тривала багато років через розлучення батьків. Внаслідок стресових ситуацій вона почала втрачати вагу. У неї з’явилося відчуття, що вона досягла якоїсь мети, адже всі помічали, наскільки вона стала стрункішою. Отже, жінки і дівчата, намагаючись схуднути, здебільшого мотивуються почуттям досягнення. Наприклад, на семінарі одна з учасниць, яка хворіла на анорексію у старшому віці, розповідала, що завжди відмовлялася від солодощів та цукерок, і це приносило їй задоволення. Інші худнуть, бо не подобаються чоловіку, а для когось це спроба втекти від жіночності і народження дітей.

– Досліджуючи дівчат з анорексією, Хильда Брух з’ясувала цікавий факт: більшість з них протестували проти авторитарних матерів, вимогливих батьків, бажаючи показати свою незалежність. На Вашу думку, як поводитися батькам із дітьми, у яких розлади харчової поведінки?

– Не у всіх сім’ях, де є домінуюча мама і критикуючий тато, у дитини як протест розвивається розлад харчової поведінки. Пані Хильда до певної міри має рацію, але все ж це не може бути категоричним твердженням. Досить часто жертвами анорексії є зразкові дівчата із благополучних сімей. Зазвичай у них завищені стандарти щодо себе. Вони емоційно вразливі, гостро сприймають критику. Бути худою для них – це сенс життя.

Одного разу, дорогою на роботу, я зустріла маму дівчини, яку я на той час лікувала від анорексії. Збентежена, вона спитала мене, що робити з дитиною. У таких випадках я раджу батькам докласти усіх зусиль, аби побачити у своїй хворій дитині її здорову частинку і не акцентувати надмірну увагу на її розладах. Батькам, наскільки вистачить зусиль, варто уникати зацикленості на розладах харчової поведінки. Звичайно, це не так просто зробити. Адже люди, у яких рідні страждають на цю хворобу, зовсім виснажені спробами допомогти. Їхні добрі наміри іноді тільки шкодять. Наприклад, батьки не знають, як правильно поводитися, коли дитина обідає, бо підозрюють, що вона викине їжу. За таких обставин, я раджу їм приготувати страви і вийти з кухні. Довіра до дитини, яка бореться з розладами харчової поведінки, має велике значення для подолання хвороби. Звичайно, вона дійсно може викинути їжу, шкода, але це часто буває. Однак, знаючи, що ви їй довіряєте, відчуватиме відповідальність, зізнається і почне боротися знову. Коли ж мама грає роль детектива, який усе контролює, то у дитини з’являється бажання обманути його. Це як замкнуте коло: мама – у розпачі, дитині – сумно.

Якщо за короткий час не вдається нічого виправити, батькам варто звернутися по допомогу до спеціаліста. Багато хто вірить, що все скоро мине, чекає ще півроку, допоки стан дитини погіршиться, а тоді звертається по допомогу. Варто пам’ятати, що розлади харчової поведінки є такою ж серйозною хворобою як депресія, тривожний або ж посттравматичний стресовий розлад. За статистикою, це порушення посідає третє місце у світі серед психічних хвороб, від яких вмирають люди.

– Існує якийсь зв’язок між проявами розладів харчової поведінки та статтю людини?

– У чоловіків рідко виникають такі розлади, як анорексія чи булімія. Анорексія у чоловіків порівняно з жінками трапляється у співвідношенні 1:10 і здебільшого асоційована з тяжкими психічними захворюваннями. Найчастіше чоловіки хворіють на компульсивне переїдання чи ожиріння, яке, до речі, за новою класифікацією вже не є розладом харчової поведінки, а віднесено до категорії ендокринних хвороб. Однак під час роботи з чоловіками треба пам’ятати, що кремезність тіла – це ще не ознака ожиріння. Про ожиріння у чоловіків можна говорити, якщо індекс маси тіла перевищує 32 %. За даними світової статистики, на розлади харчової поведінки страждає від 0,1 до 2 % жінок віком 12-20 років. На жаль, в Україні подібні статистичні дані відсутні.

– Пані Катерино, а чи можливо діагностувати розлад харчової поведінки завчасно?

– Діагностувати завчасно анорексію чи булімію майже неможливо. Хіба, коли дитина починає кашляти, ми відразу починаємо лікувати її від пневмонії? На сам перед треба бути уважними до своїх дітей, піклуватися і спостерігати. Зазвичай у підлітковому віці дівчатка багато говорять про дієти, але, на щастя, не у всіх розвивається розлад харчової поведінки. У мої практиці був випадок, коли троє дітей з одного класу кожну перерву розповідали одне одному, як їм вдається відмовлятися від їжі та викидати її. Із двадцяти дітей, які слухали ці розмови, лише одна дитина повторила поведінку. Я вважаю, що більшість батьків, чиї діти померли від анорексії, просто були неуважними до них та особливостей їхньої харчової поведінки. Батькам не слід бути нав’язливими, але варто бути поряд. Діти мають відчувати їхню присутність та підтримку. Запідозрити розлад харчової поведінки можна за наявності певних ознак: дитина намагається уникати спільної трапези; часто розглядає себе біля дзеркала; стала нервовою, особливо «вибухає» під час розмов про їжу; відмічається сухість шкіри, пушкове волосся на тілі, ламкість нігтів, відсутність місячних; тривалий час перебуває у пригніченому настрої; не має сил та бажання контактувати з друзями та знайомими. У такому випадку батькам варто більш уважно придивитися до поведінки своєї дитини.

– Останніми роками західні фахівці заговорили про деякі різновиди харчових розладів, а саме: орторексія, прегорексія, атлетична анорексія та дранкорексія. Як часто такі розлади діагностують в українців?

– Вказані розлади діагностують в Україні не менше, ніж на Заході. Ми маємо велику кількість жінок і чоловіків з орторексією, які зациклені на здоровому харчуванні, і через це втрачають вагу. Чимало балерин і моделей худнуть, щоб мати відповідну вагу, спортсмени, аби тримати форму. У мої практиці навіть був випадок, коли дівчинка сказала, що не буде лікуватися, бо мати анорексію це модно. В Україні чомусь майже всі різновиди харчових розладів називають анорексіями, не вдаючись до особливостей: орторексії, булемії, прегорексії, компульсивного переїдання. У деяких вагітних жінок проявляється прегорексія, як страх набрати вагу після пологів. Здебільшого такі жінки боялися цього ще до початку вагітності. Проблема в тому, що в Україні немає жодного центру лікування розладів харчової поведінки. Був випадок, коли батьки впродовж трьох років шукали місце лікування для свого 28-річного сина. До речі, у маленькій Голландії є 8 центрів лікування розладів харчової поведінки.

– Як Ви вважаєте, чи пов’язана така кількість центрів лікування розладів харчової поведінки з високим рівнем поширеності хвороби?

– Припускаю, що поширеність розладів харчової поведінки в Голландії така ж, як і в Україні. Думаю, якби у нашій країні провели дослідження з вивчення цього питання, то виявили б подібну тенденцію, яка є закордоном. Однак ситуація зі своєчасною та якісною допомогою таким пацієнтам в Україні вкрай критична. Досить часто люди насамперед звертаються до нетрадиційних методів лікування, не розуміючи, що ця патологія, як і інші хвороби, потребує допомоги кваліфікованого спеціаліста. На жаль, трапляються випадки, коли розлади харчової поведінки стають причиною дитячої смертності. На мою думку, ситуацію на краще могли б змінити спеціалізовані центри. Хочу зазначити, що за останні 10 років діагностика харчових розладів в Україні дещо покращилася. Так, 10 років тому до нас зверталися 10 пацієнтів на рік, а останні 5 років – більше 20 на рік.

– Скільки часу потребує лікування розладів харчової поведінки?

– Перш за все, лікування розладів харчової поведінки має проводити кваліфікований спеціаліст із досвідом роботи у цій сфері. Тривалість терапії залежить від тяжкості стану пацієнта. Є тяжкі розлади, які треба лікувати багато років, а є легкі, які можна вилікувати за 6-10 місяців. За протоколом, якщо пацієнт хворіє протягом року й індекс маси тіла не нижче 14, то тривалість інтенсивної психотерапії має становити не менше 6 місяців. На сьогодні є різні програми допомоги пацієнтам з розладами харчової поведінки – 20 сесій для анорексії легкого ступеня, 40 сесій для середнього і необмежена кількість сесій для анорексії важкого ступеня. Якщо хвороба виникла нещодавно, то шанс вилікуватися становить 60-70 % та 10-20 %, якщо перебіг захворювання хронічний. Ризик смертності від розладів харчової поведінки становить 10-20 %. Однак шанс одужати є завжди. При цьому, чим молодшого віку людина, у якої з’явився харчовий розлад, і що менша тривалість хвороби, тим більший шанс швидкого одужання. Також це залежить від індивідуальних особливостей психіки людини. Хочу зазначити, що пацієнти, у яких у підлітковому віці з’являються прояви формування розладу особистості, на жаль, мають більшу схильність до хронічного перебігу розладів харчової поведінки, ніж пацієнти без нього. Якщо хвороба триває досить довго і перебіг її тяжкий, то пацієнту варто впродовж кількох років бути під наглядом психотерапевта.

– На Ваш погляд, який фахівець зможе найкраще допомогти людині з розладами харчової поведінки?

– Розлади харчової поведінки погіршують роботу всього організму, тому лікувати їх найкраще у складі мультидисциплінарної команди фахівців – лікаря, який спостерігає за перебігом хвороби, дієтолога, який спостерігає за харчуванням, психолога і психіатра, які пильнують за психічними процесами, фізичного терапевта (за умови необхідних фізичних навантажень), сімейного психотерапевта. Подолати хворобу самотужки – це надзвичайно важко. Працювати треба в команді.

На жаль, нервова анорексія як захворювання мало відома серед лікарів різних спеціальностей. Так, пацієнти звертаються по кваліфіковану допомогу після тривалого, безуспішного лікування у гастроентерологів, ендокринологів, онкологів, гематологів. У багатьох випадках минало багато часу перш ніж ставало зрозумілим, що саме психологічні, а не соматичні проблеми становлять сутність захворювання.

– Пані Катерино, який метод більш ефективний при лікуванні розладів харчової поведінки – медикаментозний чи психотерапевтичний?

– Немає медикаментів, які допомагають вилікувати розлади харчової поведінки. Медикаментозні препарати призначають, коли є коморбідні розлади – супутні захворювання, які часто виникають одночасно з розладами харчової поведінки. Зокрема, булімія часто супроводжується депресією, в таких випадках можуть призначатися антидепресанти. На сьогодні найрезультативнішим методом лікування розладів харчової поведінки є психотерапія. При цьому найвищі показники ефективності має сімейна терапія та когнітивно-поведінкова терапія. Для ефективного лікування пацієнт, перш за все, повинен визнати, що в нього є розлад харчової поведінки, і звернутися по допомогу.

До важливих стратегічних стадій лікування належить:

• залучення пацієнта до співпраці;

• оцінювання фізичного й психологічного стану та ризиків;

• обговорення потреби та умов лікування;

• визначення плану лікування спільно з пацієнтом;

• психоосвіта;

• обговорення режиму харчування;

• проведення когнітивно-поведінкових втручань;

• обговорення тривалості лікування.

Щодо загальних рекомендацій таким особам, то я би порадила їсти невелику кількість їжі, але регулярно; підтримувати тіло у формі за допомогою фізичних навантажень, а не дієт; вийти з інтернет-спільнот, які пропагують розлади харчової поведінки; знайти хобі, яке б допомагало відволікати увагу від образу свого тіла; більше спілкуватися з іншими людьми; і головне – вірити у себе, а також у те, що вдасться подолати хворобу!

– Чи може розлад харчової поведінки повторюватися після завершення курсу лікування?

– На жаль, рецидиви бувають. Саме тому терапія має тривати довгий час. У випадку анорексії пацієнту треба не лише допомогти набрати вагу, а й навчити долати критичні ситуації в житті, не вдаючись до схуднення чи надмірного контролю за харчуванням. Здебільшого загострення трапляється у пацієнтів зі складним перебігом хвороби, яким не вистачає сторонньої підтримки або у тих, які не завершили курс лікування.

Підготувала Ірина Наумець