Розлад із дефіцитом уваги і гіперактивністю

Багато хто з нас знає дітей, котрі, як кажуть, мають «моторчика в одному місці»: непосидючі, неуважні, відволікаються на будь-які предмети довкола, втручаються у розмови дорослих. У таких дітей у руках усе ламається, перевертається, вони не вислуховують до кінця прохання тощо. Дуже часто їх вважають «нечемними», «невихованими», «нетерплячими». На них не покладають ніяких сподівань, оскільки часто не вірять, що вони зможуть довести справу до кінця або, що просто не забудуть про прохання. Найгірше, напевно, коли батьки, сусіди, вчителі кажуть: «Із нього нічого доброго не виросте. Аби не гірше». Цими словами змучені батьки «ставлять хрест» на вихованні дитини і думають не про те, як розвивати її, а про те, як уникати дражливих ситуацій у школі, на вулиці та вдома. Вони чекають гіршого і радіють, коли цього не стається.

Дуже часто причиною такої поведінки є не вік, не особливості виховання та середовища, а специфічний розлад поведінки – розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю (РДУГ). Це один з найпоширеніших поведінкових розладів дитинства, який об’єднує симптоми гіперактивності, імпульсивності та неуважності. За даними статистики, дітей із РДУГ налічується близько 5 % від загальної кількості. Тобто можна припустити, що у кожному шкільному класі є одна-дві дитини з цією патологією.

Найчастіше до психолога звертаються батьки з дітьми, котрим уже поставлено діагноз. Варто наголосити, що це має право робити лише лікар-дитячий психіатр, а завданням психолога є пояснити основні прояви, можливі наслідки та причини розладу, навчити батьків поведінкових технік.

Для кращого розуміння причин виникнення та діагностики РДУГ, а також особливостей ведення таких пацієнтів, пропоную вашій увазі серію лекцій, які будуть доповнені уривками бесід лікаря з мамою дитини, у якої діагностовано цей розлад.

Ось до кабінету заходить молода жінка з хлопчиком, якому на вигляд 6-7 років. З першого погляду – нічого особливого: звичайна сім’я з певними труднощами у вихованні. Але мама розповідає про те, що її син, Петрик, не зовсім такий, як інші діти. Він постійно рухається, ніби має пружину всередині, чекати для нього – це катастрофа. Хлопчик зовсім не думає про наслідки: бігає через дорогу, ризикує, встряє у небезпечні ситуації та конфлікти. «Ми спочатку раділи, що він такий активний, веселий, а тепер не знаємо, що з ним робити! Є активні діти, але наш Петрик – це занадто! Сусіди казали, що дитина переросте цю поведінку після трьох років, лікарі кажуть, що син зміниться, коли почне ходити до школи. Тимчасом Петрик не змінюється, і стає тільки гірше. Допоможіть впоратися з сином, бо вже руки опускаються…»

Під час консультації мама часто нервово оглядається на сина. Здається, що вона чекає від нього якогось вибрику. Говорить швидко, між фразами зауважує синові: «Не крутись! Сядь спокійно!». А Петрик натомість сидить цілком спокійно і наче не збирається створювати зайвих труднощів. Тільки згодом стає помітно, що хлопчик несамовільно робить різні гримаси. Час від часу його ліва повіка посіпується.

Зацікавивши Петрика новими для нього іграшками, ми змогли почати розмову та обговорити план подальших дій.

– Розкажіть про вашого сина. Що саме вас непокоїть?

– Ви знаєте, на перший погляд у нього все добре, але я вже просто не маю сили, руки опускаються. Петрик постійно крутиться, немов заведений. Його усюди багато, при цьому він просто не контролює себе. Ось він дивиться мультик, раптом побачив кота і вже вхопив його за хвіст, потім відразу береться за іграшку, і це все з печивом у руці, котре згодом знаходжу під диваном. Не може сісти та просто бавитися однією іграшкою, у нього мусить бути все одночасно, а попросити скласти забавки на місце – це все одно, що катувати його, відразу протест. І ще: син такий неорганізований, як його батько: постійно все забуває, може переплутати лівий і правий черевик, піти до школи без наплічника. Коли я запитую, чи нічого не забув, кричить, що ні; я стою на порозі, тримаю наплічник, а Петрик озирається, посміхається… І чекати він абсолютно не може, черга до каси у супермаркеті – для нього просто каторга, крутиться, зачіпає всіх, починає розмовляти з незнайомими людьми. А люди всілякі бувають: хто жартує, хто каже, що дитина невихована. Він просто як зайчик з тієї реклами про батарейки. Так от, він той, котрий не зупиняється!

– А скільки років вашому синові?

– Буде сім через місяць.

– Ви кажете, що він такий активний, неуважний, а чи трапляється, що Петрик чогось захотівши, відразу береться до справи?

– Саме так! Таке враження, що у нього просто немає гальма, не думає, коли щось чинить. А найгірше з цим у школі: Петрик постійно у всьому винен, постійно «попадається», мені вже і до класу незручно за ним заходити…

– Опишіть який-небудь конкретний випадок.

– Ну от, наприклад, нещодавно приходжу я за ним до школи, а вчителька мені розповідає, що Петрик побився з хлопцями. Потім просив пробачення, але його перепрошення – це не показник, він каже «не буду», а завтра робить те саме. Дорогою додому питаю: «А цього разу що сталося?» А він мені відповідає: «Хлопці перші почали обзиватися, а потім я вже не дуже пам’ятаю – побилися, як завжди, але вони перші все затіяли, просто я вже потім не міг зупинитися».

– І, напевно, таке трапляється досить часто?

– Так. Але я зауважила, що іноді буває нетривале затишшя. А зазвичай увесь Петриків щоденник списаний червоною ручкою: то він крутиться, то зачіпається, то ще щось…

– А вдома така ж ситуація?

– А що вдома? З батьком у Петра проблем немає: тато раз сказав – і все гаразд. А мене син менше слухає, може лаятися. Бувало, що й міг навіть ударити, але потім відразу якось так лякався, просив пробачення, а я робила вигляд, що мені боляче, і це діяло. Петро ставав трохи спокійнішим, а потім забував, і все повторювалося знову.

– А чому син із батьком поводиться по-іншому, ви не задумувалися?

– Не знаю… Чоловік може і по одному місцю ляпанця дати, то, може, Петрик його боїться?.. Та й удома чоловік рідше буває.

– Добре. Я хотів вас ще дещо запитати. Ви розповіли вже досить багато про ваші труднощі у стосунках із сином, але я впевнений, що ви переживаєте ще й багато позитивних ситуацій. Що ви любите у своєму синові?

– Ой, таке питаєте!.. Та Петрик хороший! Ну, наприклад, він дуже чесний. Завжди розповість, що і як сталося, нічого не вигадає, не приховає. Легко з усіма знайомиться. Так, на вулиці у мене з’явилося багато приятельок завдяки комунікабельності Петра... А ще, коли йому щось дуже цікаво, то все так добре і швидко може зробити, що мені самій дивно! Він у мене справжній актор, так уміє все відтворити: інтонацію, жести, ну, просто пародист!

– Він у вас дуже здібний.

– Так, до доброго і до злого.

– Але все-таки ви звернулися до психолога – що саме вас непокоїть? Якої допомоги ви чекаєте?

– Мене турбує поведінка сина. Ви знаєте, інші діти у його віці більш організовані, можуть вислухати, розуміють, що можна робити, а що ні, проте Петро немов би з іншої планети. Йому нічого не треба, він наче вітер, ще й хоче бути чи то гонщиком, чи то пілотом. Я вже тепер не впевнена, чи з ним усе нормально, бо він не такий, як усі, хоча відразу цього не скажеш. Я хвилююся за сина. Він навіть вулицю не може перейти спокійно.

– Вам, напевно, страшно випускати його з дому, бо не знаєте, що може трапитися?

– Так воно і є.

– Дуже добре, що ви звернулися до нас саме зараз. Вчасне втручання значно збільшує шанси на ефективну допомогу. Але для того, щоб нам розпочати, потрібно визначити причину проблеми. Наскільки я знаю, ви вже були у дитячого психіатра, заповнювали анкети і чули таке визначення, як розлад із дефіцитом уваги та гіперактивністю.

Основні симптоми

РДУГ має характерні прояви.

1. Неуважність:

• важко зосередитися на деталях, допускаються помилки;

• складно утримати увагу на завданні або грі;

• труднощі з організацією діяльності та виконанням завдань;

• уникнення роботи, що вимагає тривалого зосередження уваги (наприклад, виконання завдань на уроці чи вдома);

• втрата речей, потрібних для виконання завдань або іншої діяльності (наприклад, записи домашнього завдання, книжки, ручки, інструменти, іграшки);

• відволікання на сторонні подразники;

• ігнорування звертань;

• недотримання вказівок або невиконання у належному обсязі отриманих доручень (але не через опозиційність чи нездатність зрозуміти вказівку/ завдання);

• забудькуватість у побуті.

2. Надмірна активність:

• важко всидіти на місці, бажання постійно рухатися;

• часто залишає своє місце тоді, коли треба сидіти (наприклад, на уроці тощо);

• багато бігає і чинить гармидер (у підлітків та дорослих еквівалентом цього може бути відчуття внутрішнього напруження та потреби рухатися);

• не здатна тихо, спокійно бавитися або ж відпочивати;

• діє, немов «заведена» – наче іграшка з увімкненим внутрішнім «двигунцем»;

• надто балакуча.

3. Імпульсивність:

• нетерпеливість, дискомфорт під час очікування своєї черги;

• часто перебиває розмови інших і втручається у їхню діяльність;

• відповідає до того, як закінчать запитання;

• не дотримується правил (поведінки, гри тощо);

• має різний рівень виконання завдань.

Перелічені симптоми з’являються у ранньому дитинстві (до 12 років), крім того:

• чітко відрізняють дітей з РДУГ серед інших;

• проявляються у різних середовищах (дім, школа);

• стають на заваді для належної поведінки у товаристві;

• тривають протягом довгого часу;

• не є наслідком впливу середовища або соціальних умов;

• пов’язані з особливостями функціонування мозку;

• пов’язані з біологічними факторами, які можуть погіршувати мозкову активність (генетична схильність, травми, отруєння).

Якщо у дитини знайдено шість і більше з перелічених симптомів, і вони з’явилися до 12 років та тривають понад шість місяців, батькам треба звернутися за консультацією до спеціаліста.

Особи, котрі мали РДУГ у дитинстві, у 70-80 % мають цей розлад і в дорослому віці. Лише близько у 20 % людей симптоми РДУГ стають непомітними.

Додатковою проблемою при РДУГ також є розлад контролю емоцій: діти реагують надмірно емоційно, зазвичай мають труднощі з виявом почуттів (їм важко переорієнтуватися на інші переживання; вони схильні до негативних емоцій, піддатливі на провокації).

– Практично все про мого сина. І це не минає, так?

– Так. Лише у деяких осіб у дорослому віці симптоми стають непомітними. Тому наше завдання полягає у тому, щоб навчити вас, як давати собі з цим раду.

– Скажіть, будь ласка, а ліки допомагають?

– Деяким дітям треба приймати медикаменти, але їх має виписувати лише лікар-психіатр.

– Добре, а що далі?

– Далі нас чекає кропітка праця за таким планом: ми будемо вчитися звертати ефективну увагу на дитину, будемо відшуковувати відповідні стимули-винагороди та покарання, говоритимемо про майбутні труднощі і про те, як їх долати. Дуже добре, якщо ваш чоловік приходитиме разом із вами.

– Це важко організувати, оскільки він постійно зайнятий. Ще чоловік каже, що я перебільшую свої проблеми, хоча обіцяв підтримувати у всьому.

– Тоді спробуємо без нього. А тепер я б хотів трохи познайомитися з Петром. Ви не заперечуєте?

– Звичайно, ні. Мені залишити вас наодинці?

– Як бажаєте.

– То я зачекаю на сина у коридорі.

Увесь час, поки йшла розмова, Петрик бавився іграшками, які ми йому дали. Час від часу хлопчик показував нам те, що він змайстрував. На вихід мами з кабінету відреагував дуже спокійно. На запитання відповідав охоче, часом аж захлинався словами: «Мама свариться, але я не винен, воно само впало. Я тільки подивитися хотів...» Невичерпний потік думок, ідей, пропозицій. Це все супроводжувалося грою із декількома іграшками, питаннями: «Чи можна взяти це?» та пошуком чогось нового у кімнаті.

– А що ти любиш робити?

– На велосипеді їздити, гуляти, телевізор дивитися. Коли актори там стрибають, б’ються...

На питання про те, ким би хотів бути у майбутньому, Петрик відповів: «Водієм такої великої машини, як у серіалі, або льотчиком, або на поїзді їздити».

– Мамі хочу допомагати, але я просто забуваю, про що вона просить, а мама каже, що я лінивий. А я от піду собі кудись, і вже забув. Я ж не хотів, воно само якось так виходить.

– Добре, ходімо до мами.

– А до вас ще можна прийти?

– Звичайно.

Вийшовши з кабінету з іграшкою в руках, Петрик поспіхом побіг до мами зі словами: «Мамо, а мені дозволили ще раз прийти побавитися!»

– Він чемно поводився?

– Так, усе добре.

– Наступного разу я приходжу з Петром?

– Декілька наступних зустрічей ви будете приходити без сина. Ми працюватимемо з вами.

Причини РДУГ

Батьки часто шукають причини поганої поведінки дитини у собі (не так виховали, не так годували тощо) або у ній самій (лінива, капризна, характер поганий). Справжні причини РДУГ дають змогу відповісти на запитання: чому це сталося та як слід діяти? Цю інформацію важливо мати для того, аби розуміти, що потрібне цим дітям для покращення якості їхнього життя.

– Чесно кажучи, я розуміла, що з сином не все гаразд. Але тепер я спантеличена, виходить, що він – хворий ... Я думаю, що неправильно поводилася, і взагалі, все робила неправильно, це так прикро.

– Те, що ви відчуваєте, – нормально. Це природна реакція на таку інформацію. Але думати, що все було до того не так, вам не слід. Поведінку вашого сина варто вважати не хворобою, а станом. Тобто є певні специфічні хронічні хвороби, і люди вчаться жити з ними. Деякі спеціалісти називають гіперактивність таким особливим темпераментом, при якому треба дотримуватися окремих правил, дисципліни тощо.

– Скажіть мені: мій син – ненормальний?!

– Лесю, ви зараз дуже схвильовані, але ваш син нормальний. Просто у нього є певні особливості, зрештою, як і у кожного з нас. Але у нього вони є такими, що здебільшого не минають. Хоча у деяких дітей (близько 30 %) ці прояви з віком стають непомітними.

Існує декілька причин розвитку РДУГ, які об’єднують у такі основні групи:

1. Спадковість. Результати різноманітних досліджень показали, що у родичів дітей із РДУГ це захворювання виявляється у 5-7 разів частіше, ніж у середньому в популяції (Biederman et al., 2010). За даними деяких інших досліджень, у цих дітей є окремі гени.

2. Затримка мозкового розвитку (незрілий мозок). Вона виникає внаслідок поганої передачі інформації нейротрансмітерами (речовинами, котрі передають імпульси між нервовими клітинами), впливу різноманітних факторів, які призводять до ненормального функціонування мозку (наприклад, травми, вживання алкоголю та куріння під час вагітності). Отже, у людей, що мають цей розлад, є певна специфіка роботи лобної кори головного мозку. Відомо, що кожна ділянка головного мозку відповідає за свою частину інтелектуальної роботи: за читання, за вміння писати, за діяльність, разом вони утворюють дуже складний механізм. Це наче у великій компанії, де є вище керівництво, обслуговуючий персонал та відділ постачання. Уявімо, що один підрозділ (лобна кора) починає працювати в іншому темпі: вона легко збуджується, але зупинитися їй дуже важко. Причиною є те, що діяльність нашого мозку зумовлена двома основними процесами: збудженням і гальмуванням (коли ми щось робимо, активно працюємо, тоді процеси збудження домінують, але нам потрібні гальма, щоб цю діяльність контролювати). Отже, саме ці процеси гальмування у гіперактивних дітей порушені. Це ніби машина зі зламаними гальмами: вона може швидко розігнатися, однак не може вчасно зупинитися. Таким чином стає зрозуміло, що ті функції, за які відповідає лобна кора, є порушеними, а це:

• контроль поведінки, аналіз інформації;

• оцінка наслідків своїх дій (подумати про можливі варіанти розгортання подій);

• уміння діяти відповідно до минулого досвіду («не ставати двічі на одні граблі»).

Тобто лобна кора є керівником нашої діяльності, внутрішнім організатором, тим, хто зсередини каже: «Стій, зупинися!» У людей, що мають гіперактивний розлад, функції цієї кори розвинені слабше, тому наявний увесь спектр порушень організації діяльності (наприклад, виконання домашнього завдання, планування вихідних), проблеми із відчуттям часу (коли закінчиться урок, коли мине 5 хвилин) тощо.

– Ви хочете сказати, що Петрик не має гальм?!

– Не зовсім так. Його гальма погано працюють. Ви ж розумієте, що пошкодження можуть бути дуже маленькими, а можуть бути і дуже серйозними.

– Добре, тоді чому мені ніхто раніше про це нічого не сказав?!

– У Західній Європі РДУГ вважають одним із найбільш досліджених психіатричних розладів дитинства. Ймовірно, наші культуральні традиції та традиції вітчизняної школи психіатрії сприяли тому, що цю проблему сприймали не як розлад, а як прояв невихованості. Напевно, ви й досі чуєте від сторонніх на вулиці (можливо, стосовно не тільки вашої дитини): «Треба було виховувати з пелюшок... У мене такий самий вдома, я його в кут кілька разів, і все. Що ви за мама, якщо ваша дитина вас не слухає?!» У нашій культурі активних дітей сприймали добре – отже, вони здорові, сильні, жваві. Водночас дитина мусила бути чемною, слухатися без жодних зауважень – і крапка! Якщо ж дитина неслухняна, тоді ми вдаємося до поведінкових заходів. Лікарі часто призначають таким дітям заспокійливе. Цей крок здається логічним, активний – значить потрібно призначити заспокійливе – і все мине. Але ці препарати чинять зворотний ефект.

– Тобто вже нічого не зміниш?! Наскільки я зрозуміла, причина – у голові?

– Змінити можна багато, ви у цьому навіть не сумнівайтеся, та на це потрібен час, терпіння і наполегливість. За допомогою поведінкових методів, частих і ефективних винагород та покарань можна багато чого змінити у поведінці дитини. Далі ми говоритимемо про вікові особливості і про те, як із віком змінюється картина розладу.

– Але все-таки, що призводить до цього?

– Серед причин РДУГ на першому місці – генетичні фактори, наступні – біологічні фактори і навколишнє середовище. Пригадайте, чи ваші родичі теж були надмірно активними, чи ви самі мали певні труднощі під час пологів або перед ними? Найголовніше для нас те, що є тепер, і що ми маємо з цим робити.

– Знаєте, я подумала, може, я даю йому занадто багато цукерок? Я десь читала, що цукор і ще щось із їжі можуть впливати на активність.

– Дуже добре, що ви про це згадали. Справді, існує багато так званих міфів про причини РДУГ. Вкрай важливо розуміти, що є науково підтверджені дані про причини тієї чи іншої хвороби. Та часто ми стаємо заручниками хибних переконань, за котрі потім дорого платимо.

Вікові особливості дітей із РДУГ

У певному віковому періоді діти поводяться по-різному, і у цьому немає нічого дивного. Проте характер поведінки сприймається інакше (наприклад, дитина, яка у три роки постійно бігає, не викликає сильного занепокоєння, на відміну від восьмирічної дитини, що не може всидіти на місці більше двох хвилин). Кожна дитина розвивається індивідуально, відповідно до свого темпу та можливостей. Однолітки починають ходити хто у рік, а хто в десять місяців. Перші слова теж вимовляють хто коли. Малюки з особливостями розвитку, такими як РДУГ, мають певну специфіку сприйняття. Те, що вони вміють і знають, дається їм через призму швидкості та постійного руху. Це ніби їхати поїздом і дивитися у вікно – багато що запам’ятовується, а чимало речей просто пролітають повз: ліси, поля, дерева, ріки, міста. На зупинках є можливість добре все розгледіти: людей, дорогу, крамнички тощо. Наприкінці подорожі складається цілісне враження про побачене, щось було яскравим, а дещо, може, навіть і важливе, зовсім випало з уваги. Так само сприймає світ дитина з РДУГ, яка постійно рухається і тільки іноді на чомусь зупиняється. У дітей кожного віку є свої особливості, про які треба знати.

Окремо слід акцентувати увагу на тому, що діти з РДУГ часто потерпають від побутових нещасних випадків: можуть перекинути чайник із гарячою водою, потягнути скатертину зі столу на себе, упасти з підвіконня, бігти і боляче вдаритися тощо.

Характеристика дітей дошкільного віку із РДУГ

Серед особливих рис поведінки у дітей дошкільного віку з РДВГ можна виділити такі:

• дуже активні;

• надзвичайно бурхливо реагують на довколишній світ;

• дуже швидко сердяться і часто засмучуються;

• не можуть втримати увагу;

• часто не слухаються батьків, вихователів;

• важко заводять дружбу через імпульсивність і непослідовність.

Зазвичай період дошкільного виховання такої дитини для батьків є найважчим. Встежити за її активним рухом досить складно, це вимагає постійної концентрації уваги. Часті протести дитини призводять до того, що батьки починають відчувати себе безпомічними. Нерідко сторонні люди скаржаться на дитину, це призводить до постійного стресового стану у батьків. Іноді виникають певні труднощі із зарахуванням таких дітей у дитячий садочок. Побутує думка, що після 7 років дитина має заспокоїтися, або ж навпаки – її поведінка погіршиться.

– Як ви могли б описати дошкільний період Петрика?

– Найбільше впадало в очі те, що він постійно рухається. Ми всі тішилися, коли син почав рано ходити, але потім про це пошкодували, бо все навколо відразу стало зоною небезпеки.

– Ми пильнували Петра почергово: я, чоловік, потім старший син. Коли виходили на вулицю, то Петрик постійно не міг щось поділити з іншими однолітками, і діти вже знали – коли ми виходимо, треба бути обережними, а часом просто йшли з майданчика. У садочку він був таким собі «революціонером». Спочатку йому було дуже важко звикнути до правил і він постійно щось робив не те. Бігав, де не слід, не міг спати, вихователі скаржилися, що під час ігор він не може дочекатися своєї черги. Просто мій Петрик мусить робити усе відразу. Але потім змінився, і на мою думку, через виховательку. Вона була досить строга. Ви не подумайте, що вона дітей сварила, ні. Просто, як сказала, так і зробила. А мій син став її першим помічником. Однак і надалі залишався живчиком. Часом міг просто десь у хмарах літати: до нього говорять, а він ніби не чує, а потім: «Га?! Що сталося!?»

– Так, я повністю з вами згоден, найчастіше поведінку дошкільнят батьки описують як дуже активну і жваву. І це зрозуміло, у цей період ще немає потреби зосереджуватися на важливих завданнях, тому ми не звертаємо уваги на те, що малюки не можуть щось довго робити, виправдовуємо їх тим, що вони постійно рухаються.

Найпоширеніші проблеми гіперактивних дітей шкільного віку у початкових класах

До частих проявів РДУГ у дітей шкільного віку належать:

• проблеми з поведінкою у школі (бійки під час перерв, недотримання загальношкільних правил);

• труднощі у навчанні (за американською статистикою базової дев’ятирічної школи 58 % дітей залишаються на другий рік навчання, 35 % не закінчують дев’ять класів [Barkley, 1995]);

• проблеми у стосунках із ровесниками (самотність; часто діти з РДУГ є учасниками антисоціальних груп);

• агресивна поведінка, розлади поведінки;

• конфлікти з батьками;

• низька самооцінка (через власну неуспішність та постійні конфлікти у дітей формується поведінка невдахи, діти думають: «я не зможу цього виконати, краще навіть не починати»);

• підвищений ризик нещасних випадків та травм (неуважність під час переходу проїжджої частини, ризикована поведінка на вулиці та ін.).

Найчастіше РДУГ діагностують саме у шкільному віці. Явно виражені проблеми із навчанням у школі потребують уваги спеціалістів. Власне тому цей розлад є однією із найбільших проблем дітей шкільного віку. За статистикою, у кожному класі є одна-дві дитини із РДУГ, тобто навіть якщо батьки не зауважують проблем, то вчителі виявляють їх.

Діти у цьому віці найчастіше набувають слави бешкетників, заводіїв, їх пересаджують за останню парту. Під впливом усього цього знижується мотивація до навчання, з’являються інші інтереси. Оскільки завоювати прихильність однокласників звичним чином не вдається, часто ці діти починають грати роль паяців, клоунів, щоб хоч якось зацікавити ровесників і перебувати з ними у контакті.

Щоб привернути увагу, діти з РДУГ часто роблять якісь дурниці, вдаються до провокативних вчинків. Однокласники переважно заохочують таку зухвалу поведінку, зрештою, кому ж не цікаво подивитися виставу? Діти, котрі мають занижену самооцінку, але хочуть бути членами групи, зазнають ризику потрапити у прикрі історії: можуть винести з дому що-небудь цінне, не розуміючи його справжньої вартості, погодитися на ризиковані ідеї тощо. У підлітковому віці ці проблеми стають ще серйознішими.

– А тепер Петрик уже в першому класі, так?

– Так.

– А що зараз найбільше непокоїть?

– Його навчання. Ніби вже менше бігає, раніше – це був просто жах, тепер може хоч іноді зупинитися. Натомість на уроках Петрик просто нестерпний. Вчителька скаржиться, що він постійно крутиться, відволікає інших дітей, сам ніби у хмарах витає. Часом буває таке, що у зошиті наприкінці уроку тільки «Класна робота» записано, інколи просто малюнки. Петрик – хлопець розумний, але не може зосередитися, мені іноді здається, що він просто лінивий.

– Тепер ви вже знаєте, що він не лінивий, а причиною його поведінки є специфіка роботи його мозку: він не може себе адекватно контролювати й аналізувати наслідки своїх дій.

– Так, але такі думки все одно з’являються. У щоденнику постійні зауваження: «розмовляє під час уроку», «не виконав завдання», «погано поводиться». Його вже пересадили за останню парту, щоб менше заважав, але мені здається, що стало тільки гірше. Він собі там таких же приятелів знайшов, і вони вже не вчаться, а займаються своїми справами.

– Проблеми з уважністю у шкільному віці справді є одними з перших. Діти з віком стають менш рухливими, проте більш неуважними. У школі запорукою успішного навчання стає можливість зосередитися на навчальному матеріалі і втримати увагу на ньому. Негаразди з навчанням мають прямий зв’язок із гіперактивним розладом.

– А що ж буде далі – тільки гірше? Я правильно зрозуміла?

– Можливо. І дуже часто хороші хлопці та дівчата, не маючи належної допомоги, виростають у дорослих людей, з якими важко знайти спільну мову чи налагодити тривалі стосунки. Проте можливий інший варіант розвитку подій. Одним із найважливіших факторів стосовно майбутнього дітей із РДУГ є сім’я, у якій росте дитина. Але слід враховувати ймовірні проблеми підліткового віку та дорослих гіперактивних людей.

Найпоширеніші проблеми підлітків із РДУГ

Слід зазначити, що проблеми, які виникають у початкових класах, продовжуються і в середній школі. Тобто труднощі з навчанням стають більш вираженими. Якщо у перших класах ми можемо говорити про те, що дитина не звикла до школи, то у старших класах адаптація мала б завершитися, і тут стає зрозуміло, що насправді причина шкільних проблем є зовсім іншою. Батьки намагаються підвищить погану успішність підлітка, наймаючи для нього репетиторів та змушуючи приділяти якомога більше часу на виконання домашнього завдання. Деякі батьки кажуть, що, прийшовши додому і пообідавши, роблять уроки із дітьми до вечора, а потім вже час вкладатися до сну. Часто буває так, що результат цих зусиль та часових затрат є невиправдано малим. Зрозуміло, що це призводить до погіршення настрою батьків та дитини, ризику виникнення сімейних конфліктів. Як батьки, так і діти, можуть переживати свою неефективність: «Що це таке: ми вже 4 години займаємося, а де ж результат?! Я нікудишня мама/тато... Я поганий син...», а постійні відволікання від домашнього завдання, небажання його виконувати тільки погіршують ситуацію.

Але поглянемо на неї з обох сторін:

Батьки думають:

«... ми ще трохи позаймаємося, і він точно зможе сам;

...я більше не можу так, усе безрезультатно;

...він просто дуже лінивий;

...ми вже його замучили цими заняттями».

Діти думають:

«...не хочу йти додому, бо там знову ці нескінченні уроки;

...я стараюсь, але у мене нічого не виходить;

...я ні на що не здатен, я поганий син;

...всі давно гуляють, а я навіть уроки не можу підготувати!».

Цей перелік можна продовжувати, і в результаті ми матимемо занижену самооцінку у батьків і дітей, занижений рівень прагнень досягнути чого-небудь. Усе це впливає на настрій, формування негативних думок, навіть про самогубство. За статистичними даними 30 % підлітків з РДУГ зловживають алкоголем, наркотиками, 25-35 % демонструють поведінку, що не відповідає більшості соціальних норм (Barkley, 1995). Підлітки можуть завойовувати прихильність однолітків маленькими крадіжками з дому, зухвалою публічною поведінкою. Часто вони є дуже інфантильними, отож, знаходять собі компанію менших дітей, з котрими їм легше поводитися. Проблема з аналізом наслідків своїх учинків призводить до ранніх сексуальних стосунків, а відповідно збільшується ризик виникнення венеричних захворювань, небажаної вагітності. Прагнення яскравих емоцій та почуттів призводить до ризикованої поведінки.

Підлітковий вік завжди є непростим періодом, а у разі РДУГ ще й пов’язаний із певними особливостями. Гормональні зміни, стрибки росту, зміна соціального статусу, бажання бути дорослим. Уявімо, що це все відбувається на тлі загальної неуважності та імпульсивності. Часто підлітки вже мають достатньо негативного досвіду й у такий період продовжують «історію неуспіху» свого життя. Цей час є перехідним до дорослості, отже, дуже важливим у процесі формування майбутньої особистості.

Дорослі люди із РДУГ

Пам’ятаючи весь попередній досвід дітей та підлітків із РДУГ, можна припустити, що їхнє майбутнє в основному буде проблемним. В Україні РДУГ рідко діагностують, а тому причини проблем у дорослому віці «визначають» зовсім інші. Дорослі люди з РДУГ – це імпульсивні, вибухові особи, що схильні до загострення конфліктів, не доводять справи до кінця, непослідовні, про них кажуть «вітер у голові». Це люди, з якими важко підтримувати стосунки. Якщо описати характер такої людини, то можна сказати, що вона:

• імпульсивна;

• непостійна;

• дуже емоційна;

• не доводить до кінця розпочатої справи;

• забудькувата;

• піддатлива сторонньому впливу (легко підмовити до якоїсь витівки).

Внаслідок таких особливостей характеру дорослі люди з РДУГ часто не мають вищої освіти, працюють на низькооплачуваній роботі, потрапляють у афери, багато з них розлучаються. Більша частина може мати супутні психічні розлади.

Дуже мало дорослих людей із РДУГ знають про свій діагноз, тож, відповідно, не отримують належної допомоги. Часто той, хто знає про свої проблеми, не може отримати належного лікування внаслідок відсутності адекватних процедур та підходів.

Продовження читайте у наступному номері.