Обґрунтування критеріїв обмеженої осудності в осіб, які скоїли кримінальні сексуальні правопорушення


За узагальненими світовими даними, кількість лише зафіксованих сексуальних деліктів зросла за останні десятиріччя вдвічі [1, 2, 3]. Дані МВС України за останні роки підтверджують стабільно високий рівень цього виду злочинності в нашій державі. Так, за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, збільшення кількості зґвалтувань (та замахів) становить 0,2 % на рік, збільшення кількості осіб, визнаних потерпілими від зґвалтувань (та замахів), — 1,5 % [4]. ­Відносно невисокий відсоток сексуальних деліктів у загальній ­кількості здійснюваних правопорушень може бути пояснений високим рівнем латентності в цій сфері.

На думку З. Старо­вича, співвідношення зареєстрованих і фактичних випадків сексуальних правопорушень коливається від 1 : 15 до 1 : 85 5, а за даними інших авторів, латентність зґвалтувань перевищує 90 % [6, 7]. ­Серед чинників ризику скоєння злочинів сексуального характеру, загальних для всіх категорій правопорушників, ­прийнято виділяти як інди­відуальні (соціально-демогра­фічні — стать, вік, соціально-економічний статус, історія насильства, вживання алкоголю і наркотичних речовин, наявність психічних захворювань, а також дитячого травматичного досвіду), так і загальні для популяції (частий прояв насильства у даній культурі) [8].

Як відомо, сексу­альна поведінка є наслідком інтеграції соціальних, психо­логічних, соціально-психологічних, біологічних ­чинників, і сексуальний делікт, ­будучи ­одним із видів порушення поведінки, також відображає різні рівні взаємодії особистості та середовища. За даними А.  С. Лукаш (2007), детер­мінанти зґвалтувань ­містяться загалом на макро-, ­мікро- та індивідуальному ­рівнях. На індивідуальному рівні превалюючими є соціальні чинники з обов’язковим урахуванням біологічних і психологічних. Вони концент­руються в ­конкретній життєвій ситуації вчинення зґвалтування як об’єктивно-­суб’єктивному утворенні. Їх ­видами є непередбачена, побутово-­родинна, штучна, криміногенно-­пролонгована й віктимологічно-­криміногенна конкретна життєва ситуація [9].

До останнього часу не розроблено чiтких критерiїв ­судово-психiатричної оцiнки психiчних розладiв в осiб, якi скоїли сексуальнi правопорушення, зокрема ­критерiїв «обмеженої осудностi». Не завжди враховується той факт, що сексуальна поведiнка є результатом інтеграції соцiальних, психологiчних, соцiально-психологiчних, ­бiологiчних факторів і сексуальний делiкт, який є одним з видiв порушення поведiнки, також вiдображає рiзнi ­рiвнi взаємодії особистостi та середовища.

Виходячи з цього, комплексне дослiдження осiб, об’єднаних загальною ознакою наявнiстю елемента агресiї в структурi сексуальної протиправної поведінки, є актуальним і своєчасним для виявлення чітких критерiїв ­оцінювання їх психiчного стану. Це може ­сприяти в розкриттi механiзмiв суспільно небезпечних ­діянь (СНД), а також уточненню шляхiв профілактики повторних СНД.

Мета роботи: на основі дослідження клініко-патопсихо­логічних, соціально-демографічних закономірностей проті­кання психічних розладів, застосовуючи метод ­ситуаційного аналізу розробити критерiї судово-психiат­ричної оцiнки, з виділенням групи «­обмежено осудних» та критерії призначення примусових заходів медичного характеру.

Об’єкт дослідження: психічні та поведінкові розлади в осiб, які скоїли злочини на сексуальному грунтi.

Матеріали та методи дослідження

вгору

Дослідження ґрунтується на основі аналізу суцільної вибірки з підекспертних, які скоїли кримінальні правопорушення на сексуальному підґрунті та знаходилися на судово-­психіатричній експертизі в Київському місько­му центрі судово-психіатричної експертизи з 2001 р. до 2015 р. (протягом 15 років). На 2017 рік досліджено 279 підекспертних.

З метою визначення взаємозв’язку між ступенем порушення можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними та вирішенням експертних питань, усі спостереження були розподілені на дві групи порівняння:

• 1-ша група — 270 спостережень: підекспертні, визнані ­«осудними»;
• 2-га група — 9 спостережень: підекспертні, визнані «неосудними».

З 1-ї групи — «осудних» — емпірично була виділена 3-тя група –«обмежено осудних» — 90 спостережень, ця група була сформована штучно, виходячи з концепції «обмеженої осудності».

Результати дослідження та їх обговорення

вгору

Концепція обмеженої осудності базується на системному підході до поняття «обмежена осудність», який розроб­лявся в українській судовій психіатрії В. Б. Первомайським, і на методологічній позиції «особистість-діяльність» Ф. В. Кондратьєва. Вітчизняна концепція обмеженої осудності базується на доведеній позиції нерозривної, генетичної єдності свідомості та діяльності. Відповідно до цього, будь-який психічний розлад проявляється ­через діяльність особи в мікро- та ­макросоціумі, де ­лишаються відповідні відбитки.

Дослідження соціуму, або кримінальної ситуації в нашому випадку, стає таким чином обов’язковим. Ступінь тяжкості психічного розладу, ­таким чином, встановлюється через відбиття його в певних елементах кримінальної дії. У ­випадку відсутності психічного розладу приймається рішення про здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними на період ­скоєн­ня суспільно небезпечного діяння, а у випадку наявності тяжкого психічного розладу на період скоєння злочину — рішення про нездатність особи ­усвідомлювати свої дії та керувати ними на цей проміжок часу.

Серед досліджених переважали (p < 0,0001) чоловіки — 96,7 % та відповідно жінки — 3,3 %. Середній вік досліджених — 35,6 ± 2 років.

З аналізу наведених даних свідчить, що частіше до кримінальної відповідальності притягувалися особи віком 20-29 років — 38,9 % досліджених, на другому місці за частотою особи віком 30-39 років — 34,5 % досліджених, на третьому місці особи віком 40-49 років — 17,8 %. ­

Так, серед відібраних підекспертних переважали ­особи із середньою спеціальною освітою — 33,3 %, на другому та третьому місцях відповідно за кількістю особи з неповною середньою — 25,6 % та із середньою освітою — 22,2 %, особи з вищою освітою спостерігалися лише в 13,3 %.

Серед дослідженого контингенту переважали неодружені особи — 46,7 %. У групі осудних достовірно (p ≤ 0,05) порівняно з іншими групами переважали розлучені ­особи — 50 %.

За характером СНД у 50 % спостерігалося ­зґвалтування, в 45 % — розбещення та сексуальний контакт із малолiтнiми, у 5 % — iншi злочини проти статевої ­недоторканостi.

За особливостями реалізації СНД підекспертні розподілялися наступним чином: у 74,4 % випадків обвинувачені на період скоєння інкримінованих діянь ­знаходилися в тверезому стані, в 25,6 % випадків — у стані алкогольного сп’яніння. В 93,3 % кримінальні дії було ­скоєно одно­­особово, а в 6,7 % — в групі.

У 57,8 % спостерігалося ситуаційне вирішення СНД, в 42,2 % — СНД було сплановано раніше.

В групі «обмежено осудних» порівняно з ­групою «осудних» достовірно переважали підекспертні, у яких спостерігалась психопатологічна мотивацiя-­порушення сексуального потягу у вигляді парафiлiї агресивно-­насильницька, яка поєднувалася із задоволенням викрив­леного сексуального потягу (p < 0,002). У ­групі осудних порівняно з групою «обмежено осудних» ­достовірно пере­важали підекспертні з корисливою (p < 0,001), агресивною (p <0,002), корисно-насильницькою (p < 0,02) моти­вацією.

В групі «обмежено осудних» за діагнозом — в 62,2 % спостерігалося резидуально-органiчне ураження головного мозку з емоцiйно-вольовими порушеннями, що сполучалося з викривленим сексуальним потягом (педо­фiлiя, раптофiлiя, ексгiбiціонiзм, садизм), що достовірно пере­важало (p < 0,0001) даний показник порівняно з групою «неосудних», та в 27,8 % було встановлено діагноз: ­Розлад особистостi(психопатiя), що сполучався з викривленим сексуальним потягом (педофiлiя, раптофiлiя, ексгiбiціонiзм, садизм), що достовірно пере­важало (p < 0,0001) відповідний показник у групах «неосудних» та «осудних» (p < 0,02), в 10 % — спостерігалася олiгофренiя легкого ступеня з емоцiйно-вольо­вими порушеннями, яка сполучалася з викривленим сексуальним потягом (педофiлiя, раптофiлiя, геронтофiлiя, садизм).

Експертна оцінка непсихотичних психічних розладів залежить від ступеня вираженості таких розладів, у поєднанні з наявністю чи відсутністю інших клінічних, ­соціальних, ситуаційних факторів і вимагає урахування сукупності чинників у межах «актуального психічного стану» особи на період суспільно небезпечного діяння і на період судово-психіатричної експертизи.

При цьому слід зазначити, що складною є експертна оцінка тих випадків, коли розлади сексуального потягу виникли при розладах особистості (психопатіях) або є само­стійним видом психічної патології. У цих ­випадках необхідна як психіатрична оцінка стану особи, так і ­аналіз власне сексуальних порушень, що вимагає комплексної експертизи за участю психіатра і сексопатолога. При ­цьому основна увага приділяється синдромологічній картині самих розладів сексуального потягу [10].

Встановлено, що у 72 % осіб, що вчинили ­зґвалтування, діагностуються ті або інші психічні аномалії, тобто у ряді випадків розлади потягів виникають на тлі інших психічних розладів: шизофренії, психопатії, розумової відсталості, органічних уражень головного мозку різного походження [11, 12-14]. Зважаючи на це, дослідження причин і мотивації зґвалтувань, що вчиняються особами з психічними розладами, механізмів формування девіантної сексуальної поведінки, що призводить до зґвалтування, вдосконалення методів діагностики та корекції є актуальним завданням.

При цьому насамперед необхідним є виявлення основного, ведучого психічного захворювання, оцінка його вираженості, здатності особи, що страждає на це захворювання, усвідомлювати характер і суспільну небезпеку своїх дій та керувати ними. Тобто йдеться про встановле­ння осудності, обмеженої ­осудності чи неосудності таких хворих [15].

Сексуальні перверсії (збочення) в осіб із психічними аномаліями формуються під впливом різних чинників — генетичних, ендокринних, неврогенних і психофізіологіч­них. При психічних аномаліях порушується ієрархізованість мотивів статевого акту, відбувається блокування соціально-обумовлених мотивів (наприклад, комунікаційних). Сексуальні перверсії розвиваються далеко не у всіх осіб із розладами психіки, що пояснюється наявністю або відсутністю певних передумов [14].

Психічні аномалії, починаючи з перших років життя людини, можуть перешкоджати виникненню і розвитку адекватних статево-рольових установок, усвідомленню себе як рівноправного і рівноцінного учасника сексуальних стосунків [15, 16]. Так, психопатії і наслідки черепно-­мозкових травм здатні сформувати відчуття своєї сек­суальної неповноцінності, недостатності. Крім того, в ранньому віці, наприклад у дітей чоловічої статі, ­можуть бути закладені основи суб’єктивно-спотвореного сприйняття жінки як загрозливої, руйнівної сили. В силу ­цього у дорослому житті чоловік у стосунках із ­представницями протилежної статі починає займати оборонну позицію, де кращий спосіб захисту — напад. Цим пояснюють ті факти, що багато зґвалтувань, які здійснюють злочинці з психічними аномаліями, супроводжуються жорстоким побиттям і знущаннями [17].

Як відомо, парафіліями визнаються зміни ­сексуального потягу, якщо вони включають «незвичайні предмети чи вчинки» і/або «якщо індивід поступає у відповідності з цими потягами або випробовує значний дистрес через них» [18]. Введення в психіатрію терміна «парафілія» було обумовлене необхідністю акцентувати увагу на медич­них аспектах девіантного сексуального потягу на противагу моральній оцінці, яку несли в собі поняття ­«збочення», «відхилення», «перверсія» тощо, оскільки будь-яка класифікація парафілій віддзеркалює пануючі в суспільстві уявлення про нормальну сексуальну поведінку і сексуальну поведінку, що відхиляється [19]. У Діагностичному і статистичному керівництві з психічних захворювань (DSM–IV, 1994) загальними для всіх пара­філій є два критерії:

1. Існування протягом не менше 6 місяців інтенсивних сексуально збуджуючих фантазій, сексуальних потягів або поведінки, що періодично повторюються.

2. Фантазія, сексуальні потяги або поведінка викликають клінічно значущий дистрес або порушення в у соціальній, професійній або інших важливих областях функціонування [20].

В згаданому визначенні підкреслюється важливість обох клінічних компонентів парафілій — ідеаторного і поведінкового. Невизначеність, дискусійність, суперечливість науко­вих поглядів щодо поняття «парафілія», ­«збочення», «відхилення», «перверсія» тощо, неможливість та суб’єктивність окремого урахування проявів цих феноменів ­окремо від наявного психічного розладу (або поряд з ним), неможливість співставлення цих феноменів зі здатністю особи усвідомлювати свої дії та (або) керу­ва­ти ними не дають можливості науково ­обґрунтованого окремого виділення (в експертних висновках) та окремо­го урахування цих понять щодо здатності особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. З цієї при­чини експертне ­значення має психічний стан особи, актуальний на момент здійснення протиправного ­діяння.

Безпосередня реалізація високої агресивності в осіб з патологією сексуального потягу протікає на рівні потреби — як реалізація потягу, що припускає агресивний спосіб задоволення статевої потреби. Реалізація ­потреби полегшується відсутністю особистісних ­структур, здатних здійснювати бар’єрний влив по відношенню до патологічного потягу. Навпаки, самосприйняття патологічного потягу викликає певне і ціннісне ставлення до сексуальної агресії, що також сприяє здійсненню злочинних дій [21].

Як відомо, характерною особливістю агресивних злочинів, що здійснюють особи з психічними аномаліями, на відміну від психічно здорових, є недостатність регуляторного впливу на поведінку системи цінностей, здатних долати диспозиційну, ситуативну і потребнісну логіку поведінки. З цим пов’язана й інша їх особливість: більший вплив, ніж у здорових осіб, ситуативних чинників на формування мотивації кримінальної агресії. Для осіб із психічними аномаліями більш характерні безпосередні форми реагування на незначні ситуаційні ­впливи. Навіть при невисокій їх особистісній агресивності не­сформованість ціннісних регуляторних механізмів легко виявляється в агресивній поведінці під впливом різних чинників.

Тому вирішення експертного питання щодо істотного впливу наявних у підекспертного психічних розладів непсихотичного рівня на його здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними під час скоєння злочину (тобто питання про обмежену осудність), потребує, по-перше, ієрархічно пов’язаного розподілення сукупності критеріїв, що є необхідними для використання; по-друге — певного алгоритму експертних дій щодо ­пошуку, виділення, дослідження та узагальнення таких ­критеріїв в наданих на експертизу об’єктах дослідження, за допомогою яких буде можливо доказово ­обґрунтувати від­повідний експертний висновок. Вищезазначені ­критерії ­«обмеженої осудності» розробив ­професор В. Б. Первомайський, автор є послідовницею та ­ученицею ­останнього [22].

Але зміст описаних критеріїв відрізняється від раніше описаних, що і є новизною зазначеного дослідження. Сукупність експертних критеріїв щодо обмеженої осуд­ності в осіб, які скоїли кримінальні сексуальні ­правопорушення, та їх ієрархічне розподілення може бути представлено наступним чином.

1. Загальні (нормативно-правові) критерії:

а) наявність в особи психічного розладу непсихотичного рівня (такого, що не сягає рівня тяжкого ­психічного розладу у відповідності зі ст. 1 Закону України «Про ­психіатричну допомогу») на період скоєння суспільно ­небезпечного діяння;

б) наявність в особи психічного розладу непсихотичного рівня, у зв’язку з чим особа «під час вчинення ­злочину… не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними» (ст. 20 КК України).

2. Спеціальні (клініко-соціальні) критерії:

а) клінічні — статичні та динамічні характеристики психічного розладу як на період юридично значущої ­події (період скоєння злочину), так і на період, що передував цьому; тобто оцінка ступеня вираженості психічного розладу на період скоєння злочину, а також дані (відповідна об’єктивна та суб’єктивна інформація) щодо проявів психічного розладу до скоєння злочину, особливо в період часу, що безпосередньо передував цьому. ­Важливими є особливості виникнення та плину психічного розладу, частота декомпенсацій (про що свідчать, у тому числі звернення до медичних закладів, спеціалістів тощо), наявність ускладнень, коморбідних розладів — психічних, неврологічних, соматичних. Наявність коморбідних психічних розладів означає наявність додаткових психо­патологічних порушень у іншій психічній сфері, окрім ­основного психічного розладу (наприклад, наявність у особи з органічним психічним розладом або з розладом особистості, сексуальних перверсій, синдромально окреслених емоційних розладів, зумовлених тривалою психогенно-травмуючою ситуацією у період часу, що пере­дував періоду злочину;

б) соціальні — характеризують рівень соціальної адаптації (відношення з близькими, знайомими, професійні досягнення, особистісні характеристики (інтереси, цінності, спрямованість тощо).

Наявність станів залежності потребує окремої оцінки. Стани хімічної залежності (сформовані і такі, що формуються), які пов’язані з вживанням психоактивних ­речовин (ПАР), можуть ускладнювати, затінювати (виходячи на перший план), впливати на прояви (тобто виступати патопластичним фактором) основного психічного розладу; провокувати, полегшувати, визначати здійснення ­злочину. Стани нехімічної залежності — ігрової, комп’ютерної тощо — можуть впливати на психічний стан право­порушника, обумовлюючи певні вегетативні, ­емоційні, поведінкові зміни і також впливати на прояви ­основного психічного розладу, провокувати та ­визначати мотивування протиправних дій для задоволення своїх потреб. При цьому слід пам’ятати, що згідно з нормами закону, вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння, або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України), є обставиною, що обтяжує ­покарання (без урахування віку особи).

Тобто сам факт вживання ПАР (у межах стану залежності чи епізодично) і вчинення злочину в стані інтоксикації, що пов’язана з вживанням ПАР, не може бути використаний експертом для обґрунтування «обмеженої осудності». Лише вплив залежного стану (­сформованого чи такого, що формуєгься) на прояви основного психічного розладу з ускладненням, зміною його перебігу може бути прийнято до уваги при мотивуванні експертних висновків щодо «обмеженої осудності».

IІІ група критеріїв експертної оцінки відповідає психо­логічному критерію «обмеженої осудності» у частині ­висвітлення та обґрунтування істотності (суттєвості) ­впливу наявного психічного розладу на здатність особи усві­домлювати свої дії та (або) керувати ними в певний проміжок часу на період скоєння суспільно ­небезпечного діяння.

Отже, наявність І та II груп критеріїв є обов’язковою умовою для ймовірної можливості експертного ­висновку щодо «обмеженої осудності», тобто предиспонуючим фактором; а наявність III групи критеріїв є обов’язковою умовою реалізації цієї можливості, тобто вирішальним фактором.

Висновок

вгору

Запропонована ієрархічна структура критеріїв «обме­женої осудності» буде сприяти стандартизації експертної оцінки непсихотичних психічних розладів в осіб, які ­скоїли кримінальні правопорушення на сексуальному ґрунті.

Конфлікт інтересів

Автор заявляє про відсутність будь-якого конфлікту інтересів.

Література

1. Benomran F. A. Sexual crimes: different perspectives. J Clin Foren­sic Med. 2012.V. 9 (1). P. 1-4. DOI

2. Black D. W. The epidemiology and phenomenology of compulsive sexual behavior. CNS Spectr. 2010. V. 5 (1). P. 26-72. PubMedDOI

3. Bitzer J. Sexual aggression against girls and adult women — definitions and epidemiology. Ther Umsch. 2015. V. 62 (4). P. 211-215. PubMedDOI

4. Korchovyi M. Prychyny vynyknennia nasylstva u statevii pove­dintsi molodi. Visn Akadem upravlinnia MVS. 2009. V. 1. P. 179-188.

5. Starovich Z. Sudebnaya seksologiya. Moskva: Yuridicheskaya literatura, 1991.

6. Lukash A. S. Pitannya latentnostі zgvaltuvannya. Pravo і bezpeka. 2006. V. 3. P. 67-72.

7. Elklit A., Christiansen D. M. ASD and PTSD in rape victims. J Interpers Violence. 2010. V. 25 (8). P. 1470-1488. DOI | PubMed

8. Deryagin G. B., Eriashvili Y. M., Antonyan Y. M., Lebed S. Y. Kriminalnaya seksologiya. Moskva: Yuniti-Dana, 2011.

9. Lukash A. S. Zghvaltuvannia: kryminolohichna kharakterystyka, determinatsiia ta yikh poperedzhennia. Kharkiv: Avtoryferat dysertatsii na zdobuttia naukovoho stupeniu kandydata yurydychnykh nauk, 2007.

10. Porter S., Woodworth M., Earle J., Drugge J., Boer D. Characteristics of sexual homicides committed by psychopathic and nonpsychopathic offenders. Law Hum Behav. 2003. V. 27 (5). P. 459-470. PubMed

11. Dyshlevoi O. Mekhanizmy rehuliatsii seksualnoi povedinky cholovikiv iz psykhichnymy rozladamy, yaki vchynyly zghvaltuvannia (dyferentsiina diahnostyka, psykhokorektsiia raptofilii). Kharkiv: avtoryferat na zdobuttia naukovoho stupeniu kandydata medychnykh nauk, 2004.

12. Fazel S., Grann M. The population impact of severe mental illness on violent crime. Am J Psychiatry. 2006, V. 163 (8). P. 1397-1403.

13. Hodgins S., Cree A., Alderton J., Mak T. From conduct disorder to severe mental illness: associations with aggressive behaviour, crime and victimization. Psychol Med. 2008. V. 38 (7). P. 975-987. DOI | PubMed

14. Putkonen H., Komulainen E.J., Virkkunen M., Eronen M., Lönnqvist J. Risk of repeat offending among violent female offenders with psychotic and personality disorders. Am J Psychiatry. 2003. V. 160 (5). P. 947-951. DOI | PubMed

15. Mendelevich V. D. Zobin M. L. Addiktivnoye vlecheniye. Moskva: Medpress-inform, 2012.

16. Dyshlevoy A. Y. Agressiya kak forma protivopravnogo seksualnogo povedeniya. Mezhdunarodnyy meditsinskiy zhurnal. 2002. V. 4. P. 69-72.

17. Antonyan Y. M. Osobennosti seksualnoy prestupnosti. Rossiya i sovremennyy mir. 2000. V. 2. P. 140-146.

18. Ciardha C., Ward T. Theories of cognitive distortions in sexual offending: what the current research tells us. Trauma Violence Abuse. 2013. V. 14 (1). P. 5-21. DOI | PubMed

19. Mihailides S., Devilly G. J., Ward T. Implicit cognitive distortions and sexual offending. Sex Abuse. 2004. V. 16 (4). P. 335-350. DOI | PubMed

20. Barnett G. D., Mann R. E. Cognition, empathy, and sexual offending. Trauma Violence Abuse. 2013. V. 14 (1). P. 22-23. DOI | PubMed

21. Klopina TS. Sudebno-psikhiatricheskaya otsenka v sootvetstvii so st. 22 UK RF lits. sovershivshikh seksualnyye pravonarusheniya. Moskva: Avtoreferat dissertatsii na polucheniye nauchnoy stepeni kandidata meditsinskikh nauk, 2008.

22. Pervomaiskyi V. B., Ileiko V. R., Kanishchev A. V. Sudovo-psykhiatrychna ekspertna otsinka psykhichnykh ta povedinkovykh rozladiv u nepovnolitnikh. Kyiv: metodychni rekomendatsii, 2010.

Психосоматична медицина та загальна практика. 2018. Т. 3. № 1: e0301102.