сховати меню
Розділи: Цікаво

Муза на прийомі в лікаря, або творчість професійних медиків

сторінки: 57-62

Закінчення. Початок читайте у № 2 (95), 2018

Багатогранна письменниця

вгору

Колін Маккалоу

В Україні австралійка Колін Маккалоу (1937–2015) знана як автор одного-єдиного, але дуже популярного роману — «Ті, що співають у терені». Хоча мало кому відомо, що насправді ця надзвичайно талановита письменниця, крім літературної творчості, все життя займалася ще й науковою діяльністю у галузі неврології.

Але перш ніж здобути фахову медичну освіту, юна ­Колін освоїла такі професії, як учитель початкових класів, бібліо­текар і журналіст. Вона багато читала та малювала і навіть писала вірші. Батьки мріяли бачити ­доньку лікарем, дівчина також вважала цю професію цікавою, а тому вступила на медичний факультет університету Сіднея. Однак під час першого року навчання вона отри­мала алергічний дерматит через хірургічне мило, а тому змуше­на була відмовитись від своєї мрії — стати нейрохірургом. Тому обравши за спеціалізацію нейропсихі­атрію, ­наполеглива студентка вирішила про­довжити ­освіту. ­Родина Маккалоу не була заможною, щоб оплачу­вати на­вчання, Колін після занять працювала молодшим медичним персоналом.

По закінченні університету як молодий спеціаліст деякий час працювала у Королівській лікарні Північного узбережжя (Royal North Shore Hospital), де згодом засну­вала відділення нейропсихології, яке очолювала впродовж 5 років. Пізніше Маккалоу переїхала до Лондона, де практикувала в лікарні Грейт-Ормонд Стріт. Саме там Колін познайомилася з очільником неврологічного відділення Єльського університету, який запропонував їй посаду у своєму закладі. Із 1967 до 1976 р. Колін займалася науковою та викладацькою діяльністю у медичній школі престижного вишу. У цей період вона захопилася літературною творчістю і написала свої перші романи. 1977 р. був опублікований «Ті, що співають у терені», який перекладений понад 20 мовами, він здобув ­авторові широке визнання і світову славу.

Зрештою, Маккалоу вирішила цілком присвятити себе письменницькому промислу, яке забезпечувало їй ще і фінан­сову стабільність. Наприкінці 1970-х рр. вона ­перебралася на острів Норфолк (поблизу материкової ­Австралії), де пізніше зустріла Ріка Робінсона, з яким 1984 р. вони побралися.

Колін Маккалоу — надзвичайно плідна письменниця, а головне — різнопланова. В кожному жанрі вона досягала вагомих успіхів. Її любовні романи («Гірка радість», «Милий янгол», «Непристойна пристрасть», «Леді із «Міссолонги» та ін.) виходять далеко за рамки так ­званої жіночої прози. Адже їхні персонажі — це яскраві, правдо­подібні особистості з ретельно описаними характерами. Це не просто деталізація, а тонкі штрихи, які дають змогу сповна відчути внутрішній світ героя. Вдячний читач відзначає насамперед атмосферність романів Маккалоу, їхню тонку іронію та глибоку чуттєвість, що не залишають нікого байдужим. Поряд із розвитком любовної ­лінії письменниця порушує і такі важливі ­питання, як стосунки лікаря і пацієнта, адаптація у суспільстві ­людей із розумовою відсталістю, боротьба жінок за свої права, догляд дітей з аутизмом тощо.

Колін належить також ціла серія історичних ­романів «Володарі Риму», серед яких — книги «Перший чоловік у Римі», «Фаворити Фортуни», «Жінки Цезаря», ­«Волею долі» та ін. Їхньому написанню передувала трива­ла робота письменниці з вивчення історичних джерел. Зокрема, їй вдалося з усією достовірністю ­зобрази­ти життя тих часів — у різних площинах, з різних ­поглядів. Серед її персонажів низка історичних особистостей (­Цезар, Спартак, Помпей, Цицерон та ін.). Це «живі» та цікаві постаті зі своїми індивідуальними рисами ­характеру і непростим життєвим шляхом. Книги цього циклу виділяються розгалуженим сюжетом, де переплетено політику, війни, повстання, інтриги, шлюбні ­союзи, але кожна з них сприймається як окремий твір, без прив’язки до серії. Дбаючи про свою читацьку аудиторію, Маккалоу супроводжує романи найрізноманітнішими картами, зображеннями античних статуй, а також словниками влучних латинських висловлювань, що ­допомагає читачеві повністю поринути в зображувані ­події.

Так, значний внесок письменниця зробила і в ­розвиток детективного жанру. Так, їй належить цикл творів про детектива Кармайна Дельмоніко, серед яких «Ввімкнути/Вимкнути», «Забагато вбивств», «Неприкрита жорстокість», «Плотський гріх», «Блудний син» та ін. Усі ці твори об’єднує захопливий динамічний сюжет із несподіваною розв’язкою, проте головна увага акцентується на аналізі внутрішніх рушіїв героїв, зокрема другорядних стимулів. Недаремно критики називають детективні твори Колін «психо­логічною картотекою характерів». Зображення злочинів у письменниці має досить натуралістичний та часом навіть жорстокий характер. Місце ­події також специфічне: це науково-дослідний інститут, університетська лабораторія тощо. Розплутуючи кримінальні злочини, авторка намагається зрозуміти й інші важливі питання, такі як холодна війна, міжрасові конф­лікти, діти з особ­ливими потребами, продажне кохання, сімейні стосунки тощо. І між усім цим може бути вплетена ще й любовна лінія!

Колін Маккалоу — справді універсальна письменниця. Глибокий психологізм, яскраве історичне тло, пригод­ницький сюжет, широка географія, актуальна проблематика — визначальні риси її творів, що здатні за­довольнити найвибагливішого читача.

Головний скандинавський поет ХХ ст.

вгору

Тумас Транстремер

Тумас Транстремер (1931–2015) — видатний шведський поет і клінічний психолог. Писати художні твори почав ще у 13 років, а 1954 р. видав першу поетичну збірку «Сімнадцять віршів». Здобувши середню освіту, ­Тумас 1956 р. закінчив Стокгольмський університет (Швеція) й одержав диплом лікаря-психолога. Паралельно він вивчав літературу та історію релігії, отримав ще й ­ступінь бакалавра в галузі мистецтв. Через рік після завершення навчання молодий спеціаліст став співробітником ­кафед­ри психології рідного університету. Фахову діяльність Транстремер продовжив у в’язниці для неповнолітніх, де надавав допомогу малолітнім злочинцям та ­особам із наркотичною залежністю як тюремний психолог і радник. Наркоманія належать до так званих прогредієнтних захворювань, які поступово можуть ускладнюватися ­нашаруванням психічних і соматоневрологічних нозо­логій. Пізніше лікар працював із пацієнтами, які мають ­інвалідність через трудове каліцтво, а з 1965 до 2000 р. — психологом в Інституті ринку праці у міс­ті Вестерос (одне з найстаріших міст Швеції та Північної Європи).

У його творчому доробку — дванадцять книг віршів та прози, ­серед яких — «Заборонені крила», «Траурна гондола», ­«Балтійські моря» та ін., він є лауреатом численних літе­ратурних премій, його роботи перекладено ­понад 60 мовами. Митця називають ще найвпливовішим скан­ди­навським поетом ХХ ст.

2005 р. Нобелівську премію з літератури «за стислі та пронизливі образи, які дали читачеві свіжий погляд на реальність» було присуджено шведському поетові та клініч­ному психологові Тумасу Транстремерові. ­Твори Транс­тремера — це верлібри, тобто вірші у прозі, ­сповнені емоцій і почуттів. Критики описують їх як чисті, ясні, чіткі та мудрі. Його поезія поєднує гру світла та тіней, нагадуючи старі фотографії, та є результатом вдумли­вого осягнення дійсності. Влучні та місткі заголовки, непов­тор­ні образи віршів примушують читача зупинитися й озирнутися навколо.

До того ж Тумас був професійним піаністом, багато років успішно гастролював. Його старша донька Емма стала співачкою. 1990 р. Транстремер зазнав тяжкого інсульту, внаслідок чого він втратив рухомість правої половини тіла. Попри це, незламний поет продовжив писати свої вірші лівою рукою, а також виконувати на піаніно спеціальні п’єси для однієї руки.

Творець екзистенційної психотерапії

вгору

Ірвін Ялом

Ірвін Ялом (1931 р. н.) — видатний американський психолог і психотерапевт, професор, один із заснов­ників «третьої хвилі» у психотерапії. Син ­білоруських євреїв-­емігрантів провів дитячі роки у Вашингтоні. Змалечку хлопця захоплювало читання, тому більшу частину свого вільного часу він проводив у бібліотеках. Психо­терапевт пригадує: «У ранньому віці я усвідо­мив те, що ніколи не відбудеться у житті, можливо створити за допомогою книг…».

Вибираючи шлях у дорослому житті, Ірвін зупи­нив­ся на медицині. У його автобіографії читаємо: ­«Ме­дич­не училище здалося мені ближчим до Толстого і Достоєвського, я почав вивчення медицини, ­заздалегідь знаючи, що віддам перевагу саме психо­логії».

1952 р., після закінчення Університету Джорджа Вашингтона (GWU), він отримав ступінь бакалавра, але на цьому не завершив навчання. Так, за чотири роки Ялом одержав диплом уже Бостонського медичного університету і ступінь доктора. Надалі молодий спеціаліст проходив інтернатуру у Нью-Йорку та Балтиморі, а потім упродовж двох років служив в армії в лікарні загальної практики Триплер у Гонолулу (США).

Академічну кар’єру Ялом розпочав у ­Стенфордському університеті. Нині він професор психіатрії цього вишу. Перша його наукова книга — «Теорія і практика групової психотерапії» — отримала широке визнання, була перекладена декількома мовами і видана загальним накладом понад 700 тис. примірників. Пізніше були опуб­ліковані праці «Екзистенційна психотерапія», «Стандартна групова терапія», «Матуся та сенс життя», «Хист психотерапії: відкритий лист до нового покоління терапевтів та їхніх пацієнтів» та ін. Ірвіна вважають одним із засновників ­екцистенціального напряму в психотерапії, а також жанру «психотерапевтична література».

Окрім фахових праць, у доробку Ірвіна Ялома простежується ще й низка художніх творів — «Коли Ніцше ­плакав», «Брехун на кушетці», «Шопенгауер як ліки», «Проб­лема Спінози», у яких психолог розкриває нові грані своєї творчості. Загальний наклад його книг нині перевищує 50 млн примірників. Роман «Коли Ніцше плакав» був відзначений Золотою медаллю Співдружності як найкраща історична вигадка (1993 р.) та екранізований 2007 р. Як вважає письменник, його твори — це повчальні новели.

Передусім творчість Ялома вирізняється оригінальністю сюжету. У своїх романах він уміло поєднує вигадку і реальність, «знайомить» історичних персонажів, які ніколи не зустрічалися, вдається до паралелізму в зображенні подій ХVІ і ХХ ст. тощо. Водночас сюжет у них фактично позбавлений динаміки, натомість рушієм виступають захопливі діалоги головних персонажів. Адже у його романах ідеться про споконвічні теми — любов, дружба, самотність, відчай, вибір, страх, смерть, час тощо. Ірвін достовірно відтворює атмосферу минулих епох, доповнюючи її любовними лініями, своєрідними інтригами, певними стражданнями та пошуками сенсу життя. Розкриваючи істинні мотиви поведінки ­і процеси внутрішніх змін своїх героїв, автор зазирає у їхні думки та навіть сни. Недаремно романи Ялома називають справжніми художніми історико-психологічними дослід­женнями. Читачі визнають, що життєві ситуації персонажів його книг, їхні сумніви і погляди змушують проводити паралелі з власним буттям, у такий спосіб можна досягти ще й виняткового психо­терапевтичного ефекту.

Насправді Ірвінові Ялому вдалося створити новий жанр, який межує між інтелектуальною літературою, психо­­логією та філософією. Його романи — це ­дивовижне поєднання психологічної проникливості та неперевершеної живої уяви, загорнених у яскраву і витончену мову прози, що робить їх схожими на дистанційний сеанс групової терапії.

Дружина Ялома, Мерилін, з якою він разом уже понад 60 років, — кандидат філологічних наук у галузі порівняльної літератури (французької та німецької), професор університету і також письменниця. Її авторству належать книги «Кохати по-французьки», «Кревні сестри», «Історія грудей», «Народження Шахової Королеви» та ін. У подружжя народилося четверо дітей, але лише син Віктор продовжив батьківський шлях, ставши психотерапевтом, до того ж успадкував ще і його хист до карикатуристики.

Письменник у пошуках щастя

вгору

Франсуа Лелорд

Французький психолог Франсуа Лелорд (1953 р. н.) до 40 років успішно займався професійною діяльністю. Він здобув вищу освіту в галузі медицини і психології, а 1985 р. захистив дисертацію й отримав докторський ступінь. Лелорд працював спочатку в аспірантурі при Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі, а потім упродовж двох років обіймав посаду терапевта в лікарні Неккер при університеті Декарта в Парижі. 1989 р. розпочав власну практику, проте 1996 р. залишив її заради роботи консультантом із питань стресу в приватних компаніях. Із 2004 р. Франсуа працював психіатром у Ханої та Хошиміні (В’єтнам).

У співавторстві з Крістофом Андре Лелорд видав кілька фахових монографій — «Керування стресом», «Само­повага», «Сила емоцій» та ін. Згодом відчув у собі хист справжнього письменника. Його перший ­роман «Подорож Гектора, або У пошуках щастя» мав приголомшливий успіх не лише у Франції, а й у багатьох інших країнах. 2014 р. цей твір екранізували. Автор нині мешкає у Таїланді, займається написанням художніх творів. Опуб­ліковано продовження першого роману «Гектор і сек­рети любові», «Гектор і пошуки втраченого часу» та ін. Загальний наклад трилогії уже перевищив мільйон примірників.

Твори Франсуа Лелорда за стилем нагадують ­дитячі пізнавальні книги, у яких у ненав’язливій формі викладено енциклопедичні відомості. Критики називають їх своєрідними трактатами на широкі філософські теми, осмислені з огляду психології й обрамлені в детективно-­пригодницький сюжет. Хоча вони не схожі на наукові посібники, оскільки повністю позбавлені повчальної манери і сухої теорії, натомість вирізняються простим і гумористичним стилем. Книги Лелорда, написані казковою мовою з надлишком евфемізмів (пом’якшувальних або мас­куючих слів і висловлювань, якими послуговуються замість тих, котрі сприймаються як небажані, неприйнятні, вульгарні, зневажливі та образливі). У них відверто порушуються такі важливі питання, як одностатеве кохання, нагла смерть, війна як протистояння, сучасна політика, продажне кохання, соціальні бар’єри тощо. Попри глобальні теми, читача не полишає відчуття легкості, адже романи автора сприймаються на одному диха­нні. «Добрі» та сповнені позитиву твори про психіатра Гектора наголошують, що щастя насамперед залежить від самої людини, воно зовсім поруч — варто лише озирнутися.

Фантаст жорсткої дії

вгору

Сергій Лук’яненко

Сергій Васильович Лук’яненко (1968 р. н.) — відомий російський письменник, автор популярних фантастичних романів «Ночной Дозор» і «Дневной Дозор», що були екранізовані. Але насправді літературна творчість — це не основна його професія.

Родом Сергій Васильович із медичної когорти: його батько за фахом — психіатр, був головним лікарем психо­неврологічного диспансеру в одному з міст Казахстану, мати — лікар-нарколог. Психіатром став і старший брат письменника, Юрій, який є ще й кардіологом. Двоюрідний брат — теж відомий психотерапевт. Сам Лук’яненко, обираючи власний життєвий шлях, вирішив теж продовжити сімейну традицію. Під час вступу до вишу, в анкеті ­абітурієнта він написав, що медицина — це його призначення. 1990 р. Сергій закінчив лікувальний факультет Алма-­Атинського медичного університету (Казахстан), де отримав спеціальність терапевта. Пізніше пройшов клінічну ординатуру і став психіатром. Однак за фахом він пропрацював лише рік — у міському психоневрологічному диспансері Алма-­Ати. Згодом, за порадою одного з друзів, захопився журналістикою, а з 1995 р. став професійним письменником. Дружина Лук’яненка, Софія Миколаївна, до речі, також дитячий психолог. Вона викладала психологію у Казахському та Російському державних гуманітарних університетах.

Перші фантастичні оповідання Лук’яненка побачили світ у періодиці (російській, індійській та американській). А справжню популярність здобули романи «Рыцари сорока островов» та «Атомный сон». Відтоді він став володарем цілої низки літературних премій, серед яких — «Аеліта», «Зірковий міст», «Єврокон» та ін. До найві­доміших книг автора належать так звана «дозорна» пента­логія, три­логія: «Линия грез»–«Императоры иллюзий»–«Тени слов», ­а також романи: «Лабиринт отражений», «Танцы на снегу», «Близится утро» тощо.

У доробку Лук’яненка можна знайти і космічну фантастику, і кіберпанк, і фантастичну утопію, і навіть філософські саги. Як зазначає сам автор, на початковому етапі писав у суворих, трагічних і жорстких традиціях, визначаючи свій жанр як «фантастику жорсткої дії». Нині ж він бореться за «фантастику Шляху», у якій не важлива мета, а події є самодостатніми. Так, один із головних постулатів Сергія Васильовича: «Подієва наси­ченість має створювати те поле для сюжету, у якому і відбу­вається психологічна дія — єдине, що цікаво пись­меннику, і що непомітно діє на читача». Роман мусить передусім творити нову реальність і мати специфічний антураж, щоб читач справді відчув себе зовсім в іншому вимірі та при цьому завжди міг асоціювати себе з головним героєм. Так, у своїй праці «Фантастика Шляху, або Куди іти?» Лук’яненко наголошує, що ідеальним «був би роман із безцільною подорожжю живих героїв дивовижним, але достовірним світом. Роман, де ми слідкували б за їхніми змінами, розвитком, зокрема, і є літературою».

Герої фантаста — це сильні, непересічні особистості, вони завжди стоять перед складним моральним ви­бором. Автор не боїться вдаватися до моралізаторства, осмислю­ючи їхній життєвий шлях, хоча при цьому незмінно залишається оптимістом. Динамічний сюжет, небезпечні й кумедні пригоди, глибокі та «живі» характери, ­по­єднання реальних і віртуальних світів, одвічна боротьба добра і зла — ось за що полюбляють романи Сергія Лук’янен­ка. Однак останнім часом у нашій державі письме­нник відомий, на жаль, не стільки завдяки власній творчості, скільки через свої різкі українофобські ви­словлювання.

Родина детективістів

вгору

Джонатан і Джессі Келлерман

Лікарське подружжя Джонатан і Фей Келлермани та їхні четверо дітей тільки на перший погляд — це звичайна американська сім’я. Хоча пересічна вона лише для тих, хто зовсім не цікавиться сучасною літературою. ­Голова родини — Джонатан Келлерман (1949 р. н.) — за фахом психо­лог. Свою юність він провів у Лос-Анджелесі, захоплювався карикатуристикою, працював журналістом і редактором, грав на гітарі. Але при виборі життєвого шляху син інженера й танцівниці обрав медицину. Так, 1971 р. він закінчив місцевий університет, отримавши ступінь бакалавра з психології.

Далі фахову освіту Джонатан продовжив в Університеті Південної Каліфорнії, де пройшов докторську програ­му в галузі клінічної психології. У 24 роки захис­тив дисер­тацію з дитячої психопатології. Молодий спеціаліст проходив стажування, а потім працював у дитячій лікарні Лос-Анджелеса. За рік Келлерман зголосився на проведення унікального експерименту, що полягав у дослідженні психологічних наслідків глибокої ізоляції в дітей з онкологічними захворюваннями для пошуку адекватних шляхів надання допомоги як власне маленьким пацієнтам, так і їхнім родинам.

Результатом цього успішного дослідження стало створення соціально-психологічної програми при онкологічному відділенні лікарні, яке згодом йому запропонували очолити. Ця програма — фактично перший багатоплановий підхід до вивчення емоціональних аспектів педіат­ричної онкології у світі, вона успішно діє і нині. На підставі власного досвіду робо­ти у цій галузі талановитий лікар видав дві фахові книги — «Психологічні аспекти дитячих онкологічних захворювань» і «Допомога при дитячих страхах». Він поєднував посаду клінічного психолога з допомогою поліції як фаховий консультант й експертний свідок.

Ще під час навчання в університеті Джонатан Келлерман спробував власні сили у письменстві, але його перший твір так і залишився неопублікованим. 1985 р. він видав роман «Коли ламається гілка», який був прихильно зустрінутий не лише читачами, але й критиками. За цей твір Келлерман отримав літературну премію (названу на честь американського письменника Едгара По), яку щорічно вручає асоціація «Детективних письменників Америки». Так, за версією «Нью-Йорк Таймс», згаданий роман став найбільш продаваним. А вже наступного року трилер екранізували.

З того часу письменник не припиняє постійно ­тішити шанувальників своєї творчості новими детективами. Вже у першому романі з’являються головні персонажі — судовий психолог Алекс Делавер і його друг, детектив Лос-Анджелеського департаменту поліції Майло Стерджис. Із ними пов’язана ціла серія трилерів автора, серед яких — «Аналіз крові», «Доктор Смерть», «Пацієнт завжди мертвий», «Кістки», «Готель Розбитих Сердець» та багато інших. Крім того, Келлерману належать поза­серійні детективи, а також твори для дітей і навіть альбом із дизайну гітар.

До речі, майже всі книги Джонатана пов’язані з психологією та психотерапією, дія багатьох із них відбувається у клінічних умовах. Критики зазначають, що медична практика у цій галузі робить його неперевершеним у створенні маніакальних характерів й описі їхніх злочинних дій. Твори автора — це одночасно і детективи, і захопливі трилери, і психологічні романи, де серед головних злочинців — маніяки, садисти, психопати і под.

Келлерман ретельно вивчає внутрішній світ своїх героїв і їхню підсвідомість. У власних романах велику увагу він приділяє зображенню емоцій персонажів, їхнім фобіям і різним патологіям, трапляються навіть розмірковування на психологічні теми. Читач також відзначає багату й інтелігентну мову автора, що є доволі не­типовим явищем для детективного жанру. Характерною ознакою стилю письменника є лінійна оповідь (від першої особи), що дає змогу безпосередньо бачити всю послідовність фактів і брати участь у розслідуванні, роблячи в такий спосіб самостійні висновки.

Фей Келлерман

Нині Джонатан Келлерман уже не є практикуючим психологом, але він обіймає посаду професора клінічної педіатрії й психології в Університеті Південної Калі­форнії. Його дружина — Фей Келлерман — математик, музи­кант і доктор медицини у галузі стоматології. Вона ­також пише книги у жанрі детективу. Найкращі її твори — «Ритуальне омовіння», «День спокути», «Місячна музика», «Змії­ний зуб» та ін., де головними героями стають сержант поліції Пітер Декер та його дружина Рина Лазарус. Також разом із чоловіком вона написала детективи «Подвійне вбивство» і «Столиця криміналу», а роман «Призма» — у співавторстві з молодшою дочкою Алізою.

Старший син подружжя, Джессі Келлерман (1978 р. н.), теж став письменником (поет, прозаїк і драматург). ­­Так, у Гарварді він вивчав психо­логію, студіював драматургію у Брандеймському університеті, тривалий час був гітаристом в інді-­рок-гурті. А свою першу книгу дитячих віршів видав у співавторстві з батьком. Найвідоміші його твори – ­детективи «Спека», «Геній», «Філософ» тощо, а також «Голем у Голлівуді», написаний теж разом із Джонатаном Келлерманом.

Загалом Джессі є гідним спадкоємцем батькової літера­турної манери (творчі прийоми, властиві митцеві, напрям у літературі та виконання художнього твору). Його рома­нам притаманний захопливий сюжет, але передусім вони є «персонажними». Оскільки за кожним героєм (навіть друго­рядним) прихована ціла історія. Кожен літературний образ індивідуалізований, має особливу мову та незвичайні звички.

Келлерман-молодший уміє «тримати» читача у непоборній нап­рузі до останньої миті. У його творах простежуються і інтриги, і кохання, і таємниці, і чорний гумор, і роздуми про сенс життя. Письменник-­психіатр не боїться зазирати глибоку в душу героям, ­аналізуючи не лише насилля і вбивства, а й такі неоднозначні явища, як одностатеві стосунки, різні психологічні розлади тощо.

«Пегас везе Асклепія в дорогу»

вгору

Насправді психологів і психіатрів, які відомі не лише у професійній сфері, а й у літературних колах, набагато більше, ніж може вмістити журнальна стаття.

Це й український невропатолог із Житомирщини Микола Петрович Колесник, автор романів «Над Луганню», «Діти Асклепія», «У тенетах», які оспівують лікарський обов’язок і відданість медиків своєму призначенню. Це й іспанський дитячий психолог Ігнасіо Гарсіа-Валіньйо, автор трилеру «Дві смерті Сократа», романів, оповідань, есе та сценаріїв, відзначених численними літературними преміями. Це і видатний психоневролог Лора Ізраїлівна Завилянська, автор фахової монографії «Психотерапия неврозоподобных состояний», а також цілої низки віршо­ваних збірок, серед яких — «Слепые дожди», «Четыреста кораблей», «Окутана голубизной», «Мои друзья» та ін. Це й англійський психолог, фахівець із нав’язливих станів, Френк Толліс, що здобув популярність своїми детективами про психіатрів: «Смертельна гра», «Кімната сплячих», «Заборонене». Це і невролог із США Лайза Дженова, автор бестселерів «Навіки Еліс» (перекладений багатьма мовами та екранізований із Джуліаною Мур у головній ролі), «Синдром ігнорування», «Родина О’Брайєн» та ін., герої яких ведуть боротьбу з психологічними хворобами і синдромами. Це і російський психіатр, відомий своїми драмами, Олександр Євгенович Строганов, який на базі різноманітних театральних систем розробив нові методи психотерапевтичної корекції. Це й американський психоаналітик Девід Генрі Келлер, визнаний майстер наукової фантастики, автор романів «Залізне прокляття», «Диявол і доктор», «Вічне протистоян­ня», «Гомункулус» тощо.

По-різному складалося співвідношення їхньої лікарської й літературної праці: одні йшли з медицини у професійну літературну діяльність, інші – поєднували обидва покликання. Так, перший український футурист, представник когорти «Розстріляного Відродження» Михайло Семенко навчався у Петербурзькому психоневрологічному інституті, але не закінчив його через призов до армії. Випускницею цього самого вишу, однією з улюб­лених студенток самого Бехтерєва була російська поетеса і публіцистка Лариса Рейснер. «Хрещена мати авангарду» амери­канка Гертруда Стайн у юності серйозно захоп­лювалася психологією, у коледжі проводила дослід­ження щодо автоматизму нормальної моторної діяльності, навчалася на медичному факультеті Університету Джона Хопкінса, але покинула його за рік до випуску.Глибокі знання людської психіки (у нормі та пато­логії) дають змогу лікарям-письменникам створювати виразні та переконливі образи героїв, напружені та захоп­ливі сюжети, що привертають увагу мільйонів читачів.

Цей огляд доводить, що медики були залу­чені до всіх складо­вих літератур­но­го процесу: прозаїчна та поетична творчість, просвітництво, громадська робота. Завдяки їх діяль­ності відбулось збагачення тематики ­літературних творів, до яких широко вводилась медична проблематика. Безсумнівно, творчий доробок лікарів-письменників у різних жанрах і на різноманітні теми своєю оригінальні­стю і непере­січні­стю поповнив неповторним надбанням як вітчизняну, так і світову літературу.

Що почитати

вгору

Колін Маккалоу «Жінки Цезаря»

 

Це роман про часи занепаду Римської Республіки, про великого чоловіка — Гая Юлія Цезаря і його сходження до влади.

«Кохання робило його вразливим, а Цезар це ненавидів». Ми так багато знаємо про відомих римлян, тоді як про жінок, що стояли за ними, — фактично нічого.

Представниці прекрасної статі оточували Цезаря постійно — мудра матір, наївна донька, декілька дружин, коханки, безліч знайомих жінок. Імператор рідко зраджував своїм принципам і постійно використовував рідних у власних інтересах. Кожна з жінок відігравала особливу і неповторну роль у його житті. Яку саме — розповість книга Колін Маккалоу.

Ірвін Ялом «Коли Ніцше плакав»

 

Автор пропонує читачеві захопливу суміш із фактів і вигадок, драму про кохання і долю, що розгортається на тлі інтелектуального руху у Відні ХІХ ст., напередодні зародження психоаналізу, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв’язків і процесів буття.

Непересічний пацієнт. Талановитий лікар, розшарпаний муками. Таємна домовленість. Поєднання усіх цих елементів створює незабутню сагу ймовірних взаємин найве­личнішого філософа Європи Фрідріха Ніцше та одного із засновників психоаналізу Йозефа Бреєра. Крім них, у романі діють також Лу Саломе, загадкова Анна О. та молодий медик-інтерн Зигмунд Фрейд.

 

Франсуа Лелорд «Подорож Гектора, або Пошуки щастя»

 

Історія молодого психіатра Гектора, що вирушає у навколо­світню мандрівку для відкриття секретів щастя, підкорила весь світ.

Що таке щастя, у чому воно вимірюється та як його досягнути — ось що прагне з’ясувати герой книги популярного французького письменника і психіатра Франсуа Лелорда. Гектор подорожує Китаєм, Африкою, Америкою, знайомиться з людьми різних кольорів шкіри, зустрічає друзів і ворогів, закоху­ється, потрапляє до полону… І кожна пригода неочікувано стає для нього черговим уроком психоемоційного стану ­цілковитого задоволення життям із відчуттям глибокого вдоволення та безмежної радості, яке називають «щастя».

Сергій Лук’яненко «Глибина: Лабіринт відображень. Фальшиві дзеркала. Прозорі вітражі»

 

Вся трилогія про Діптаун — в одній книзі.

Люди винайшли спосіб пере­міщатися у віртуальний світ — Глибину. Ще декілька років тому це було вигадкою мрійни­ків, але тепер це цілком реаль­но. У цьому світі є свої злочинці та захисники ­закону. В ньому існують любов і дружба, війна і зрада. І лише деякі люди — дайвери — можуть вільно залишати ­Глибину.

Події відбуваються у реальних містах (Санкт-Петербурзі та Москві) та у віртуальному (Діптаун). Загалом усе починається з того, що дайвер Леонід має врятувати користувача, який «застряг» у комп’ютерній грі…

 

Джонатан Келлерман «Пацієнт завжди мертвий»

 

Молоду пару знаходять у влас­ному автомобілі вбитими. Поліція підозрює, що це справа рук покинутого коханця. Але чому ж тоді чоловіка застрели­ли, а жінку — прокололи наскрізь?

Єдина людина, яка може надати інформацію — відомий психо­терапевт. Хоча він відмовляється відкрити лікарську таємницю і незабаром сам гине від рук загадкового зловмисника.

Алекс Делавер розуміє, що цей злочин підпадає під його компетенцію, та починає розслідування. Йому доведеться зазирнути у справжнє пекло таємничих лабіринтів людської душі…

Джессі Келлерман «Геній»

 

Ітан Мюллер — галерист. Одного разу йому до рук потрапляють малюнки художника Віктора Крейка, який довгі роки жив самітником, а потім безслідно зник.

Прекрасні й одночасно страхітливі картини митця викли­кають у всіх захоплення. Але це не просто витвір генія — вони ще й приховують страшну таємницю. Малюнки, складені разом, створюють гігантське полотнище, на якому проступає темний бік людського буття.

Це відкриття перетворює Ітана на детектива, і він занурюється у дивний, жорсткий світ генія, щоб за певними особливостями чи ознаками розкрити справжню суть злочинів як минулого, так і сьогодення.

 

Підготувала Олена Тищенко

Поділитися з друзями:

Партнери