сховати меню

Система медико-психологічної підтримки лікаря у період адаптації до професійної діяльності

сторінки: 52-54

В.В. В’юн, Харківський національний медичний університет, м. Харків

Надання якісної медичної допомоги населенню, серед іншого, передбачає наявність достатньої кількості висококваліфікованих кадрів. Існує широкий спектр тверджень щодо взаємо­зв’язку професійного рівня медичного персоналу, його освіченості, виявлення мотиваційної ролі навчальних проце­­сів як регулятора підвищення якості медичної допомоги [3, 6, 7].

Зміни у вищій медичній освіті, інтеграція її в євро­пейський освітній простір вимагають нових підходів до після­дипломної підготовки лікаря. Закон України «Про вищу освіту», прийнятий Верховною радою України 1 липня 2014 року, надав імпульс розвитку медичної освіти. Створено умови для модерні­зації післядипломної медичної освіти. Основними завда­ннями післядипломної освіти лікарів, особливо в період реформування, є покращення фахової підготовки лікарів-інтернів та забезпечення їх медико-­психологічної підтримки у період адаптації до професійної діяльності [4, 7] .

Так, проблема професійної адаптації належить до невичерпних питань психологічної науки. Це складна і досить широка тема, оскільки різні погляди на вказа­ний процес взаємодоповнюють і значно поглиблюють ­наукові уявлення про психологічну сутність не лише професійного становлення, а й особистісного розвитку фахівця [1, 5, 8].

Професійна діяльність лікаря характеризується підвищеною стресогенністю, адже він змушений працювати за умов підвищеної інтелектуальної та психо­емоційної напруги, дефіциту часу та інформації, надзвичайного рівня відповідальності. Необхідність дослідження профе­сіонального розвитку медичних працівників випли­ває не лише з потреби теоретичного вивчення цього процесу, а й із нагальної неминучості розв’язання прикладних питань, актуальних для забезпечення періоду становлення суб’єкта професійного розвитку.

Можливість їх вирішення ми бачимо лише на підставі цілісного комплекс­ного аналізу особливостей про­фе­сійного розвитку лікаря та формування його психологічної адаптації до практичної діяльності [1, 2, 5].

Адаптація як багаторівневий динамічний процес пов’язана зі змінами діяльності різних органів і систем організму та визначає рівень психофізіологічного і пси­хічного здоров’я людини, ступінь ­загальної ефектив­ності її діяльності на біологічному, психічному і соціально­-психологічному рівнях. У виникненні та закріпленні дезадаптивних реакцій у лікарів особ­­ли­ву роль відіграють індивідуально-психологічні патерни реакцій, особистісні особливості, а також ті способи поведінки, які лікар реалізує у професійній діяльності [1, 2, 6].

Незважаючи на досить велику кількість дослід­жень професійної та соціальної дезадаптації, досі немає єдності щодо розуміння психологічного сенсу цих явищ, а також їх співвідношення і шляхів розвитку, зокрема стосовно конкретної соціально-професійної групи медичних працівників. Крім того, на особливу увагу заслуговує той факт, що при подібному впливі професійної діяльності на медичних працівників ступінь їхньої професійної дезадаптації значно вирізняється, а більш ніж у третини така дезадаптація взагалі відсутня [2, 6,  8].

Вищевикладане обумовлює актуальність зазначеного дослід­ження, мета якого — на основі системного підходу до вивчення механізмів формування психологічної адаптації лікарів-­інтернів до професійної ­діяльності розробити систему їх медико­-психологічної підтримки в період фахової підготовки.

Матеріали та методи дослідження

вгору

У процесі роботи над вирішенням поставленої мети було проведено комплексне психодіагностичне обстеження 256 лікарів-­інтернів Харківського національного медичного університету обох статей віком 23-30 років.

Результати дослідження

вгору

Як засвідчили отримані в результаті дослідження дані, адаптація лікарів­-інтернів до професійної діяльності має три основні рівні:

  • Високий — притаманний високий ступінь праце­­здатності, психологічного комфорту, наявність резервів для подолання критичних ситуацій.
  • Середній — зниження рівня функціональних можливостей організму та психологічного комфорту в кризових ситуаціях зі швидким відновленням при їх розв’язанні та збереження психо­логічного комфорту поза робочим процесом.
  • Низький — розвиток станів дезадаптації, прояв психологічного дискомфорту в повсякденному житті. Постійне відчуття незадоволеності собою і своєю професійною діяльністю.

Комплексний аналіз феномена розладів адаптації ­лікарів-інтернів до професійної діяльності допоміг нам виділити основні типи дезадаптивних реакцій: астенічний, дисфоричний, астено-апатичний, тривожно­-депресивний, адиктивний та психосоматичний.

З метою профілактики та корекції розладів адаптації до професійної діяльності лікарів-інтернів ми розроб­или систему їхньої медико-­психологічної підтримки в період професійної підготовки, що перед­ба­чає застосу­вання комплексного психокорекційного та психо­терапевтичних впливів; установлення мети психотерапії як засобу впливу на патогенетично значущі біо­психосоціальні чинники розвитку станів дезадап­тації; диференціацію завдань та обсягу психо­терапії й психо­корекції відповідно до типу дезадаптивного стану.

Відповідно до вищевказаних засад ми обґрунтували принципи побудови комплексної системи медико-­психологічної підтримки в період професійної підго­товки фахівця:

  1. створення організаційної основи для продовження психологічних і профілактичних заходів;
  2. вплив на різні ланки етіопатогенезу розладів адаптації;
  3. проведення комплексних діагностичних, психо­корекційних, психотерапевтичних і профілактичних ­захо­­дів з оцінюванням типологічної структури особис­тості й емоційних порушень, пом’якшення або усунення предис­понуючих і пускових мікросоціальних факторів, які призводять до зриву адаптації;
  4. розроблення індивідуальної психотерапевтичної ­прог­­рами, зважаючи на особливості особистості, тип дезадап­тивного реагування.

Результати проведеного дослідження підтверд­жу­­­ють, що для корекції розладів адаптації в лікарів-­інтернів доцільно застосовувати комплексні психо­корекційні програми, які передбачають поетапне введення психотерапев­тичних методик залежно від індивідуальних особ­ливостей інтернів і змістовної час­тини психо­терапії.

Причому завдання змістовної частини має включати принцип взаємного потенціювання, незалежно від зас­тосування та впровад­ження мето­дів психо­терапії. Змістовна частина психо­терапевтичного про­цесу мусить бути строго аргументована об’єктив­­ними фактами, відповідати реальному поетапному втіленню в життя, виключати аморфні та ілюзорні трактування, орієнтована на позитивний ефект за умови активної роботи інтерна.

До вищевказаних програм входять такі психо­терапевтичні методики, як раціональна психотерапія (класичний варіант Дю­­буа), спрямована на мобілізацію захисних сил особис­тості, розкриття пато­генетичної суті конф­лікту, що визначає запуск реакції ­дезадаптації, робота з ресурсами для підвищення рівня адаптації, регенерації особистісної активності, норма­лізації системи емоційно­-вольового реагування, зміни системи взаємин, аналіз і корекція застосовува­­них копінг-­стратегій.

За нашими даними, під час роботи з лікарями-­інтернами доцільною є така етапність проведення ­раціональної психотерапії:

  1. пояснення і роз’яснення, що включає тлумачення суті конфлікту, причин його виникнення;
  2. переконання — корекція не лише когнітивного, а й емо­ційного компонента ставлення до стресу, що сприяє переходу до модифікації особис­тісних засад;
  3. переорієнтація — досягнення більш стабільних змін в установках інтерна, насамперед у його ставленні до стресу, пов’язане зі змінами в системі його ціннісних орієнтирів;
  4. психогогіка — пере­орієнтація шир­­шого плану дій, що створює позитивні перс­пективи.

Обговорення

вгору

З’ясування інтерном психологічних механізмів дезадап­тації не є суто раціональним, пізнавальним процесом. До нього обов’язково мають бути включені емоційно значущі переживання, які уможливлюють необхідну перебудову особис­тості завдяки позитивним внутрішнім ресурсам. Раціональне, інтелектуальне ­розуміння своїх нев­ротичних проблем і причин їхнього виникнення обов’язково має бути закріплене процесом емоційно насиченого їх усвідомлення.

Особистісно­-орієнтована психотерапія (за Б. Д. Кар­ва­сарським, Г.  Л. Інсуріною і В.  А. Тишлаковим, 1994) спрямована на розкриття, перебудову внутрішнього психо­логічного конфлікту і корекцію неадекватних осо­бис­­тісних стосунків. Механізми лікувальної дії цього методу лежать у трьох основних плошинах — когнітивній, емоційній та поведінковій.

Пізнавальна сфера (когнітивний аспект, інтелектуальне усвідомлення). Такий процес психотерапії націлений допомогти лікарю­-інтернові усвідомити зв’язок між психогенними факторами та виникненням, розвитком і збереженням розладів адаптації; між негативними емоціями і появою, фіксацією та посиленням симптоматики; між особ­ливостями своєї поведінки та емоційним реагуванням за різних ситуацій, ступінь їх адекватності та конструктивності; між адекватністю і реалістичністю власних потреб, прагнень, мотивів, особис­тісних установок; між внутрішніми психологічними проб­ле­мами і конфліктами, умовами та специ­фіками формування власної системи відносин.

Емоційна сфера — лікар­-інтерн має отримати емоційну допомогу з боку психотерапевта, щоб пережити позитивні емоції, пов’язані з прийняттям рішень і підтримкою; пережити неадекватність деяких своїх емоційних реакцій; навчитися точніше розуміти, приймати і вербалізувати свої почуття; модифікувати спосіб переживань, емоційного реагування, сприйняття самого себе і стосунків з іншими; здійснити емоційну корекцію своїх взаємин.

Поведінкова сфера — процес психотерапії, який має допомогти інтерну усвідомити власні неадекватні по­ведінкові стереотипи; подолати невідповідні форми функціонування; закріпити нові форми поводження і реагування, що сприятимуть адекватній адаптації та якісній діяльності.

Когнітивно-­біхевіоральна психотерапія (модифікація Бека-Еліса) спрямована на формування адекватної самосвідомості, навчання аналізу виникнення типових стресових ситуацій, вироблення планів діяльності з використанням правил складання афірмацій і напрацювання навичок поведінки в них.

Психоосвітні тренінги (Н. О. Марута, Г. М. Кожина, В. І. Коростій), які включали використання інфор­­ма­цій­них модулів, тренінгів позитивного самосприй­ня­­­­­­ття, формування комунікативних умінь і навичок, роз­­в’яза­ння проблем міжособистісної взаємодії та проб­лем­но­-орієнтованих дискусій.

На наш погляд, психотерапевтичну роботу слід проводити в ланках групової психотерапії, оскільки під час гуртової діяльності можливо реалізувати такі чинники, як колективна згуртованість і підтримка, отри­мання інформації, між­особистісне навчання, задоволення альтру­їстичної ­по­тре­­би, імітація поведінки, розвиток соціальних навичок та інше. Групова терапія спрямована на підвищення здатності інтернів адекват­но реагувати на проблемні ситуації і, найголовніше, приймати конструктивні рішення. Завдання групової психо­терапії полягають у корекції поведінкових реакцій, регенерації особис­тісної активності, еквівалентному моделюванні психо­соціальної діяльності.

Під час проведення групової психотерапії відбува­ється не лише розкриття й усвідомлення конф­ліктних позицій лікарів-­інтернів, а й їх вирішення (перебудова) за допомогою колективно-орієнтованих гуртових норм і загальної терапевтичної спрямованості групи. Власне, терапевтичний аспект групової психо­терапії полягає в програванні символічних і реальних стресових ситуацій, що сприяють психіч­­­ній десенсибілізації.

Для активації психотерапевтичного процесу, тобто активної участі лікарів­-інтернів у реалізації психо­терапевтичної програми, доцільно запровад­жувати методи психічної саморегуляції.

У процесі роботи було використано аутогенний тренінг, який націлений на відновлення динамічної рівноваги системи гомеостатичних саморегулювальних механізмів організму людини, порушеної в результаті стресового впливу. Основними елементами методики є тренування м’язової релаксації, самонавіювання і само­виховання (аутодидактика). Аутогенне тренування має бути спрямоване на розвиток і посилення процесів саморегуляції, самоконтролю і само­владання, регуляцію порушень вегетативної нервової системи, формування компенсаторних механізмів, а також на різні прийоми релаксації.

Ми застосовували аутогенне тренування в різних модифікаціях, залежно від специфіки особистісного реагування лікаря­-інтерна. Так, при домінуванні тривожних радикалів використовували модифікацію N. Kleinsorge і G. Klumbies, націлену на непоши­рення тривожної симптоматики, активацію захисних психо­логічних механізмів; при яскраво вираженій астенізації — психо­тонічний варіант Шогама–Мировського, який покликаний підвищити само­оцінку й адекватне сприйняття оточення, купі­­рування астенічної симптоматики.

Слід зазначити, що ефективність психотерапев­тичного впливу можлива лише в поєднанні із заходами організаційного та педагогічного плану.

Висновки

вгору

Результати 3-­річного катамнестичного спостереження свідчать про високу ефективність запропонованої системи медико­-психологічної підтримки. При її проведенні реакції дезадаптації в лікарів-­інтернів у період їх адаптації до професійної діяльності спосте­рігалися вірогідно рідше.

Література

1. Вітенко І.  С. Психологічна адаптація сімейного лікаря до професійної діяльності : монографія / І.  С. Вітенко. — Вінниця : Нова книга, 2013. 132 с.

2. Витенко И. С., Вьюн В. Профилактика и коррекция расстройств адаптации врачей в условиях работы по принципам семейной медицины. Український вісник психоневрології. 2012. Т. 20. Вип. 3 (72). С. 169-170.

3. Соціально-­стресові розлади (клініка, діагностика, профілактика): монографія; за ред. П.  В. Волошин, Н. О. Марута.  Харків: Видавець Строков Д.  В., 2016. 335 с.

4. Кожина Г.  М., Гайчук Л. М., Шикова В. В. Ефективність психо­освітніх програм в наданні допомоги особам, що перенесли екстремальні події. Український вісник психоневрології.  2015. Т. 23. Вип. 2 (83). С. 109.

5. Кожина Г. М., Коростій В.  І., В’юн В.В., Вітенко І.  С.  Механізми формування і психотерапевтична корекція розладів адаптації лікарів у процесі їхньої професійної діяльності. Медична психологія.  2014.  Т. 9. № 2 (34). С. 82-87.

6. Пшук Н. Г., Камінська А.  О. Проблема професійної дезадаптації лікарів хірургічного та терапевтичного профілю. Архів психіат­рії. 2013. Т. 19. № 2 (73). С. 151-155.

7. Пшук Н. Г., Камінська А.  О.  Деякі індивідуально-­психологічні предиктори формування професійної дезадаптації ­лікарів хірургічного та терапевтичного профілю. Український вісник психоневрології.  2014. Т. 22. Вип. 1 (78). С. 84-87.

8. Психічне здоров’я як передумова здоров’я нації / М.  І. Дубина, С.  І. Табачніков, П.  В. Волошин [та ін.]. Міжнародний психіат­рич­ний, психотерапевтичний та психоаналітичний журнал. 2014. Т. 7. № 4 (26). С. 6-11.

Архів психіатрії. 2016. Т. 22. № 4 (87).

Поділитися з друзями:

Партнери