скрыть меню

Статини й антидепресанти:
ризики та переваги одночасного призначення

страницы: 10-15

Антидепресанти різних класів і статини часто призначають одночасно пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями і психічними розладами, зокрема депресією. Важливо дослідити взаємодію цих ліків, їхні потенційні синергетичні ефекти та можливі ризики за комбінованого застосування. До вашої уваги представлено огляд статті S. D. Gutlapalli et al. «Statins and antidepressants: a comprehensive review and clinical outlook of the risks and benefits of co-prescription» видання Cureus (2022 Dec 8; 14 (12): e32331), яка присвячена клінічному аналізу переваг і ризиків такої політерапії.

Найчастіше використовуваними гіполіпідемічними препаратами у світі є статини — інгібітори 3-гідрокси-3-метилглутарил коензим А (ГМГ-КоА) редуктази (Walker et al., 2021).

У США серед усіх медичних препаратів найчастіше призначають анти­депресанти (АД), а серед них, як правило, — селективні інгібітори зворотного захоплення ­серотоніну (СІЗЗС), за якими йдуть селективні інгібі­тори зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну (СІЗЗСН) (Shively et al., 2017).

Поєднання статинів із СІЗЗС та СІЗЗСН зазвичай є безпечним, але, на думку авторів, масштабність застосування цих ліків зумовлює важливість глибокого аналізу накопичених фактів для розширення розуміння їх взаємодії (Kahl et al., 2022).

Зокрема, понад 10 % населення США можуть одно­часно приймати АД і статини. Більшості осіб із симпто­мами депресії призначають СІЗЗС / СІЗЗСН. Проте пацієнтам, які приймають статини, можуть одночасно призначати й трициклічні антидепресанти (ТЦА) та/або АД інших класів за різними показаннями, як-от для ліку­вання больового синдрому. Тобто дуже важливо ­отримати краще розуміння потенційної міжлікарської взаємодії за одночасного призначення статинів і АД.

Дослідження S. D. Gutlapalli et al. було зосереджене на потенційній синергетичній дії статинів та АД (СІЗЗС і СІЗЗСН), потенційних взаємодіях ліків та їхніх побічних ефектах. Відповідні дані для аналізу відбирали з баз даних PubMed і PubMed Central за допомогою стратегії медичних предметних рубрик (MeSH).

Зв’язок між серцево-судинними захворюваннями та великою депресією

вгору

Автори зазначають, що протягом кількох наступних десятиліть серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишатимуться основною причиною смерті на планеті. Відомо, що більшість пацієнтів із ССЗ мають супутню депресію, а великий депресивний розлад (ВДР) є важливим чинником, що призводить до тривалої втрати праце­здатності в усьому світі (Yekehtaz et al., 2013; Pinter etal., 2019).

Ризик психологічних розладів значно вищий у пацієнтів із ССЗ (майже 50 % мають легкі та помірні ознаки депресії), ніж у здорових осіб (Ladwig et al., 2013; Kahl et al., 2022).

До того ж, як зазначають дослідники, важливо пам’ятати, що метаболічний синдром уражає майже 25 % населення світу, а 60–65 % пацієнтів із розладами психічного здоров’я помирають від причин, пов’язаних із ССЗ, які часто супроводжуються метаболічним синдромом (Sasváriová etal., 2019).

Пацієнти з коморбідними ССЗ та психологічними розладами мають утричі нижчий рівень комплаєнтності, вищий ризик розвитку діабету, порушень харчування, зловживання тютюном, ожиріння, надмірного вжи­вання алкоголю, порушень сну, зловживання психоактив­ними речовинами, більшу кількість госпіталізацій і підвищений ризик смерті від усіх причин (Rustad et al., 2013; Celano et al., 2018).

У пацієнтів із ССЗ є значно вищою частота випадків стенокардії, інфаркту міокарда (ІМ), аритмій і хронічної серцевої недостатності (ХСН) за першої госпіталізації, а пацієнтів із депресією частіше госпіталізують повторно порівняно з тими, хто не має депресії (Pinter et al., 2019). Ключовим чинником розвитку ВДР є неспецифічне запалення, а ліки, що ефективно знижують його при ССЗ, які також сприяють зменшенню ­ознак депресії (Wang et al., 2011).

Нині у США близько 9 млн осіб страждають від серцевої недостатності (СН) із 50 % ризиком смерті протягом наступних 5–6 років, а понад 4,5 млн із них мають коморбідну депресію (Ladwig et al., 2013; Celano et al., 2018). За даними Американської асоціації серця (AHA), поширеність ВДР у 2–3 рази вища в пацієнтів із гострим коронарним синдромом (ГКС), ніж у загальній популяції, а частота ГКС у пацієнтів із депресією втричі перевищує таку в осіб без депресії (Yekehtaz etal., 2013; Pinter et al., 2019).

Щороку у майже 1 млн американців діагностують ГКС, причому близько половини з них страждали від депресії раніше. Стаціонарні пацієнти з ГКС і ВДР у 95 % випадків страждали від останньої протягом ­місяця до серцевої події, а майже 60 % із них — понад півроку (Huffman et al., 2010).

У Європі, як зазначають дослідники, у понад 16 млн осіб діагностовано ХСН, а пацієнти з ВДР мають ­утричі вищий ризик розвитку ХСН і вдвічі більший ризик смерті через зупинку серця порівняно з пацієнтами без депресії (Rustad et al., 2013).

Загалом, на думку S. Dodd et al. (2011), кожна ­п’ята людина на планеті у певний момент свого життя страждатиме від депресії.

Наприклад, у США за останні два десятиліття медичні ви­трати, пов’язані лише із ХСН, становили понад 1 трлн доларів, а на пацієнтів із супутніми психічними розладами було витрачено на 30–40 % більше (Pinter etal., 2019).

Так, за результатами «Дослідження прекурсорів ­Джонса Гопкінса» (яке вже понад 70 років ведуть співробітники Медичної школи Університету Джона Гоп­кінса, Балтимор, США для визначення провісників ­розвитку ССЗ), депресія є основним незалежним чинником ризику ССЗ, а за наявності ВДР такий показник зростає до 60 % (Huffman et al., 2010).

Дані численних досліджень довели, що депресія після ІМ пов’язана з майже втричі вищим ризиком смерті протягом року та з подвійним ризиком повторного ІМ порівняно з пацієнтами без депресії, а найвищий ризик несприятливих наслідків спостерігався за терапевтично резистентної депресії після ІМ (Huffman et al., 2010; Dodd et al., 2011).

Частота повторної госпіталізації протягом року після серцевих подій у пацієнтів із депресією сягає 80 % (Jiang et al., 2008).

Автори наголошують, що пацієнтам із депресією та СН притаманна нижча мотивація до здорового способу ­життя, до того ж вони рідше завершують курс кардіо­логічної реабілітації (Dodd et al., 2011).

Відомо, що смертність від серцевих причин у пацієнтів із депресією після ІМ утричі вища, ніж від інших причин (Wang et al., 2011).

Статини, СІЗЗС і СІЗЗСН: властивості та механізми дії

вгору

Найчастіше статини призначають пацієнтам із ССЗ завдяки їхній ефективності щодо зниження рівня ліпідів у крові (Walker et al., 2021). Ці препарати чинять кардіо­протекторну дію завдяки своїм потужним антиоксидантним, протизапальним і гіполіпідемічним властивостям (Kahl et al., 2022).

Також було продемонстровано нейропротекторну та антидепресивну дію аторвастатину (Khawaja et al., 2009). За афінністю статини можна розділити на ­гідро- (правастатин і розувастатин) та ліпофільні (аторва­статин, симвастатин, флувастатин, ловастатин і пітава­статин) (Rustad etal., 2013).

Холестерин і системне запалення є важливими компонентами патофізіології нервово-психічних розладів. Статини пригнічують біо­синтез холестерину, що робить їх ефективними в лікуванні дисліпідемії та ССЗ. Завдяки ефекту синергії зниження рівня системного запалення сприяє зменшенню ознак депресії (Walker et al., 2021).

Тобто статини захищають від ССЗ і церебровас­кулярних захворювань, одночасно знижуючи рівень ­холестерину та зменшуючи запалення через прямий і непрямий вплив на патофізіологію ВДР, що робить їх корисними (на додаток до АД) для пацієнтів із ССЗ (Jiang et al., 2008).

S. D. Gutlapalli et al. наголошують, що при комбіну­ванні статинів і СІЗЗС взаємодії між ліками немає або вона є мінімальною (Kahl et al., 2022). АД є найширше застосовуваним класом ліків у США; > 60 % пацієнтів, яким вони призначені, приймають їх понад 2 роки, а серед АД найчастіше призначуваними є СІЗЗС (Shively etal., 2017).

СІЗЗС чинять такі ефекти, як пригнічення ­активності тромбоцитів, стабілізація ендотелію судин і зниження рівня запальних маркерів у крові, тобто безпосередньо протидіють збільшенню активації тромбоцитів, що спостерігається при ВДР (O’Connor et al., 2010).

Крім того, СІЗЗС ефективно сприяють зниженню симпатичної активності, гіперактивності надниркової залози, а також зменшенню стрес-гемоконцентрації (симпатично опосередкованого підвищення в’язкості крові, зумовленого підвищеними рівнями ­гематокриту, гемоглобіну та загального білка плазми), протидіючи розвитку ССЗ (Wozniak et al., 2011).

Завдяки їх подвійній ефективності (при ССЗ і ВДР) віддають перевагу саме СІЗЗС, призначаючи анти­депресивну терапію кардіологічним пацієнтам (Shively et al., 2018).

Сертралін належить до СІЗЗС першої лінії при ліку­ванні пацієнтів із депресією після ІМ (Cipriani et al., 2010).

Як зазначають дослідники, СІЗЗС, зокрема сертралін, у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою (АСК) зменшують серцеві чинники ризику через зниження агрегації тромбоцитів і позитивного впливу на ендотелій судин.

За даними клінічних досліджень, приймання сертраліну в поєднанні з добавками омега-3 ненасичених жирних кислот сприяло значущому зменшенню ­ризику ССЗ. Відомо, що терапія СІЗЗС зменшує ознаки ­стресу і запалення, а також ефективні в протидії атеросклерозу, ішемічній хворобі серця (ІХС) і депресії (Wozniak et al., 2011; Carney et al., 2019).

СІЗЗСН мають подвійну серотонінергічну та нор­адренергічну активність; вони належать до засобів другої лінії завдяки впливу на артеріальний тиск (АТ), зазвичай добре переносяться, мають дуже мало антихолінергічних побічних ефектів і незначущий вплив на серцеву провідність і систему цитохрому CYP450 у звичайних дозах, що робить їх загалом безпечними для пацієнтів із печінковою дисфункцією.

Найпоширенішими серцево-судинними (СС) побіч­ними ефектами СІЗЗСН є підвищення частоти серцевих скорочень (ЧСС) і АТ; згідно з деякими повідомленнями, приймання певних СІЗЗСН, як-от ­венлафаксину, може бути пов’язане з підвищеним ризиком розвитку метаболічного синдрому. Пацієнтам з артеріальною гіпер­тензією слід уникати застосування венлафаксину через ризик тахікардії та підвищення АТ (Ladwig et al., 2013; Behlke et al., 2020).

Як зазначають S. D. Gutlapalli et al., рівень про­запальних цитокінів є прогностичним для розвитку ВДР у пацієнтів після ГКС, а статини значуще послаб­люють їх вплив (May et al., 2017). Статини індукують тканинний активатор плазміногену (tPA) і пригнічують його інгібітор (PAI-1). Цей механізм зумовлює антидепресивну дію статинів, а також їх ­потенційний терапевтичний вплив для пацієнтів з аномаліями, пов’язаними з tPA-плазміногенним шляхом (Schulz and Macher, 2002).

Для пацієнтів із ВДР користь статинів є особливою, оскільки більшість із них мають супутні ССЗ (Liet al., 2021). Зокрема, за терапії статинами частота ­депресії є нижчою на 32 % порівняно з пацієнтами, яким не призначають ці засоби (Celano et al., 2018).

Лікування статинами зменшує ознаки тривоги, розладів сну, ангедонії та психомоторної загальмованості (Shah et al., 2005).

Як засоби додаткової терапії до СІЗЗС статини мають антидепресивний ефект (Kahl etal., 2022).

Клінічні дослідження за участю пацієнтів із помірною та тяжкою депресією, яких лікували циталопрамом або флуоксетином та додатково — статинами, продемонстрували, що аторвастатин, ловастатин і симвастатин сприяли зменшенню ознак депресії (Yekehtaz et al., 2013).

Однорічне спостереження з подвійним сліпим дизай­ном і контролем плацебо засвідчило, що під час 24-тижневої терапії есциталопрамом призначення статинів, особ­ливо ліпофільних, було корисним для лікування депресії після ГКС (Dodd et al., 2011).

Так, за результатами дослідження впливу статинів на симптоми ВДР у пацієнтів після аортокоронарного шунтування, симвастатин мав найкращий антидепресивний ефект (Menze et al., 2021).

Отже, накопичені дані свідчать, що одночасне застосування статинів і АД сприяє значущому зменшенню кількості несприятливих СС подій і редукції симптомів тяжкої депресії.

За терапії статинами загальний ризик розвитку депресії у пацієнтів після ІМ був знижений на 80 % (Ludka etal., 2014). Призначення АД разом зі статинами ­сприяє зменшенню загальних довгострокових витрат на ­охорону здоров’я завдяки синергетичній дії цих ліків на симп­томи депресії та ССЗ (Bai et al., 2020).

Симвастатин як засіб додаткової терапії особливо корис­ний для пацієнтів із резистентним до лікування ВДР (Otte et al., 2020). До того ж статини особливо ­корисні для пацієнтів з ожирінням і коморбідним ВДР завдяки їх впливу як на депресію, так і на рівень холестерину (Park et al., 2022).

Зокрема, терапія СІЗЗС сприяє зменшенню частоти атеросклерозу та його прогресуванню, якщо ці засоби призначають разом зі статинами (Ghanizadeh and Hedayati, 2013).

Трициклічні антидепресанти та статини

вгору

ТЦА з кінця 1950-х років застосовують для ­лікування ВДР. Основним механізмом їх ­антидепресивної дії є блокування зворотного захоплення ­серотоніну та нор­адреналіну. Подібно до СІЗЗС та СІЗЗСН, вони є конкурентними антагоністами постсинаптичних α-холінергічних, мускаринових і гістамінергічних рецепторів. Для лікування ВДР схвалено ­амітриптилін, нортриптилін, протриптилін, амоксапін, доксепін, дези­прамін, іміпрамін і триміпрамін.

Поза затвердженими показаннями їх застосовують для профілактики мігрені, лікування безсоння, ­тривоги, хронічного болю, обсесивно-компульсивного ­розладу і нейро­патичних больових станів, як-от діабетична нейро­патія та постгерпетична невралгія. ТЦА можуть викликати значні побічні ефекти через ­антихолінергічні властивості (Kim et al., 2015).

Вони чинять малий вплив на метаболізм статинів ­через незначну дію на індукцію системи цитохрому Р-450 (CYP450) (Moraczewski and Aedma, 2022).

Більшість АД виводяться через нирки після мета­болізму в печінці, отже, захворювання печінки може зумовити їх накопичення в організмі до небезпечного рівня. Лікарська взаємодія ТЦА та статинів є малоймовірною, оскільки їхні метаболічні шляхи не перетинаються. Але метаболізм статинів може бути чутливим до ­інгібування транспортних поліпептидів органічних аніонів іміпраміном, нортриптиліном і амітриптиліном, що призводить до збільшення концентрації одних препаратів і зменшення інших. Найзначнішими побічними ефектами статинів є міопатія та безсимптомне підвищення рівня активності печінкових трансаміназ, переважно тимчасове та дозо­залежне (Gillman, 2007).

Через антихолінергічні властивості ТЦА можуть викликати значні побічні ефекти. Зокрема, загальними небажаними явищами ТЦА, зумовленими їх впливом на різні шляхи нейромедіаторів, є розмитість зору, ­закреп, сухість у роті, сплутаність свідомості, затримка сечі й тахікардія. Побічними ефектами внаслідок адренергічної блокади є ортостатична гіпотензія та запаморочення, тоді як гістамінергічна блокада може спричиняти седативний ефект, підвищення апетиту, збільшення ваги та сплутаність свідомості.

Серед СС побічних ефектів ТЦА відомо про аритмії, подовження скоригованого інтервалу QT [QTc], фібриляцію шлуночків, раптову серцеву смерть. Тому рекомендовано періодично виконувати електрокардіо­графію для моніторингу стану пацієнтів, які приймають ТЦА, зокрема для виявлення аритмій. До того ж терапія ТЦА також пов’язана з підвищеним ризиком розвитку судом (Kim et al., 2015).

Гострий гепатит зустрічається рідко, проте може бути індукований різними ТЦА, але перехресна гепатотоксичність між засобами зазвичай не спостерігається (Palleria et al., 2020). Застосування цих АД пов’язане з незначним підвищенням рівня активності печінкових ферментів, що слід враховувати за одночасного їх призначення зі статинами. Як правило, ТЦА не призначають пацієнтам з ІХС через їхню побічну дію, оскільки вони можуть зменшувати ефективність статинів.

Наприклад, кломіпраміну притаманний найвищий ­серед ТЦА рівень медика­ментозного ураження печінки, тому його слід уникати пацієнтам із захворюваннями ­цього органа. Часте використання ТЦА поза затвердженими показаннями підвищує ймовірність їх одночасного призначення зі стати­нами (Kim et al., 2015).

Антагоністи й інгібітори зворотного захоплення серотоніну та статини

вгору

Антагоністами й інгібіторами зворотного ­захоплення серотоніну (SARI), схваленими для клінічного засто­сування, є етоперидон, лорпіпразол, мепіпразол, нефа­зодон, тразодон, вілазодон, вортіоксетин, ніапразин і меді­фоксамін.

Нефазодон не слід використовувати як АД першої ­лінії у пацієнтів, які отримують статини. Інші SARI застосовують залежно від клінічних ситуацій. За даними дослідження, одночасне призначення нефазодону та симвастатину здоровим особам спричиняло майже 20-разове підвищення рівня симвастатину та симвастатинової кислоти (Gillman, 2007).

Доступність інформації щодо взаємодії SARI та статинів наразі обмежена, навіть, попри те, що зазвичай механізми їх дії не перетинаються. Тож S. D. Gutlapalli etal. зазначають, що необхідні подальші дослідження для повного розуміння ризиків і переваг одночасних призначень ліків цих двох класів, оскільки їх частота зростає з кожним днем.

Інгібітори зворотного захоплення норадреналіну-дофаміну та статини

вгору

Бупропіон є єдиним інгібітором зворотного захоп­лення норадреналіну-дофаміну (NDRI), застосовуваним нині для лікування депресії, і він є помірним інгібітором CYP2D6, тому його слід з обережністю призна­чати разом зі статинами.

Лікарські засоби, пов’язані з білком-транспортером глікопротеїном-P, потенційно можуть взаємодіяти зі статинами та АД, які є субстратами та субстратами / інгі­біторами глікопротеїну-P відповідно, що може призводити до збільшення концентрації цих засобів. Така взаємодія потребує детального вивчення в ­майбутньому (Gillman, 2007).

Інгібітори моноаміноксидази та статини

вгору

Інгібітори моноаміноксидази (ІМАО), зокрема неселективні (фенелзин, ізокарбоксазид і транілципромін), селективні типу В (селегілін) і оборотні типу А (моклобемід), призначають не так часто, як інші АД, ­зокрема через імовірні побічні ефекти і необхідність дотримання дієти. Серед поширених побічних ефектів застосування ІМАО — ортостатична гіпотензія, нудота, запаморочення, сонливість і безсоння; серед інших — набряк, збільшення ваги, м’язовий біль, міоклонус, ­сексуальна дисфункція та парестезії.

Гепатотоксичність є рідкісним, але важливим побічним ефектом ІМАО. Ці АД іноді використовують для пацієнтів з атиповою або резистентною до лікування депресією (Larrey etal., 1986).

S. D. Gutlapalli et al. застерігають щодо потенційного ризику виникнення небажаних реакцій (особливо з боку опорно-­рухового апарату та печінки) за одночасного призна­чення ІМАО та статинів.

Можливі ризики та переваги одночасного лікування статинами та антидепресантами

вгору

Відомо, що майже третині пацієнтів з ІХС призначають СІЗЗС або СІЗЗСН (Fiedorowicz and Swartz, 2004). Рівень відповіді на АД у загальній популяції коливається в межах 50–60 %, що свідчить про необхідність призначення ад’ювантної фармакотерапії на додаток до поточної (Wang et al., 2011).

У США щонайменше 10 % пацієнтів приймають препарати обох цих класів, найближчим часом цей показник може сягнути 30–40 % (Gutlapalli et al., 2022).

Лікарські взаємодії між статинами та АД є доволі рідкісними, оскільки статини є високоселективними інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази і не мають значного впливу на інші ферменти або прямого дії на рецептори серотоніну та норадреналіну (Grace et al., 2018). Але анти­депресивна дія статинів опосередковано пов’язана з модуляцією серотонінергічної системи, тому вони діють синергетично із СІЗЗС та СІЗЗСН (Köhler-Forsberg etal., 2017). Рівень холестерину в плазмі може бути пов’язаний із серотонінергічною нейротрансмісією і, отже, опосередковано позначатися на ефективності АД (Walker et al., 2021).

Як відомо, СІЗЗС значно поліпшують настрій пацієнта після ІМ, а також мають відносно сприятливий профіль щодо СС побічних ефектів (без істотного збільшення ЧСС, АТ або фракції викиду лівого шлуночка [ФВЛШ]) (Jiang et al., 2008).

Найпоширеніші побічні ефекти СІЗЗС — сухість у роті, нудота, блювання, порушення сну, головний біль, сексуальна дисфункція та ажитація. Серйозні екстрапірамідні симптоми, як-от дискінезія, паркінсонізм, акатизія та ­дистонія, можуть виникнути протягом перших 30 днів лікування (Singh and Lippmann, 2018).

Автори закликають зважати на важливі негативні побічні ефекти СІЗЗС у пацієнтів із ССЗ, як-от збіль­шення маси тіла, підвищення рівнів глюкози в крові натще, ­загального холестерину, ліпопротеїдів низької ­щільності і тригліцеридів. Ці проблеми, пов’язані зі споживанням їжі, можна певною мірою подолати зі зменшенням ознак депресії, але слід контролювати в кожному конкретному випадку (Shively et al., 2017).

Важливі, хоча й надзвичайно рідкісні, побічні ефекти СІЗЗС включають брадикардію, подовження інтервалу QTc, ортостатичну гіпотензію та синкопе (Wozniak et al., 2011). Інші рідкісні побічні ефекти СІЗЗС — висипання, свербіж, фоточутливість, спонтанні синці, алопеція та кропив’янка (Singh and Lippmann, 2018).

СІЗЗС ­добре переносять понад 85 % пацієнтів; ці препарати рідко асоційовані з ІМ, нападами стенокардії та ХСН. У пацієнтів із СН ознаки брадикардії, підвищеної активності тромбоцитів і системного запалення можна полегшити за допомогою СІЗЗС (Jiang et al., 2008).

Численні клінічні дослідження також продемонстрували, що СІЗЗС знижують захворюваність і смертність у пацієнтів після ІМ майже на 40 %. СІЗЗС, як-от сертралін, захищають від збільшення ваги та переддіабетичних змін у метаболізмі вуглеводів (Shively et al., 2017; Edinoff et al., 2021).

СІЗЗС знижують ризик ІМ у пацієнтів, які страждають на депресію, завдяки впливу на збільшення афінності транспортера серотоніну (Regan, 2008). Представник СІЗЗС сертралін не чинить серйозних кардіотоксичних ефектів (Wozniak et al., 2011).

Усі СІЗЗС пригнічують CYP2D6, але не мають знач­ного впливу на CYP3A4 (Singh and Lippmann, 2018). ­Крім того, СІЗЗС не чинять негативний вплив на ЧСС, серцевий ритм, АТ і ФВЛШ у пацієнтів із ВДР при госпіталізації після гострих коронарних подій (Wang et al., 2011).

Численні дослідження з використанням таких АД, як міртазапін, ребоксетин, циталопрам, есциталопрам, венлафаксин, нефазодон, пароксетин, флуоксетин і флувоксамін, які були зосереджені саме на вивченні лікарської взаємодії та рівнів статинів у плазмі ­крові (на основі їхнього ­впливу на систему цитохромів), підтвердили загальну безпеку статинів як засобів додаткової терапії до АД (Grace et al., 2018).

Пацієнтам похилого віку зазвичай одночасно призначають СІЗЗС / СІЗЗСН (для лікування психічних ­захворювань) разом зі статинами (для ­лікування ССЗ). Зокрема, аналіз ризику потенційної взаємодії цих препаратів, засвідчив, що безпечним є поєднання всіх статинів із циталопрамом, есциталопрамом і пароксетином, тоді як усі СІЗЗС можна безпечно поєднувати з права­статином, пітавастатином і розувастатином (Trajanovska et al., 2019).

Є лише поодинокі повідомлення про випадки рабдоміолізу при лікуванні правастатином пацієнтів із ВДР (Köhler et al., 2016).

Як зазначають дослідники, одночасне призначення правастатину та пароксетину може призвести до підвищення середнього рівня глюкози в крові та ­збільшення параметрів антикоагуляції; ці результати можуть викли­кати занепокоєння у пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку діабету, ниркових розладів і аномалій ­згортання крові (Bojanić et al., 2022).

У пацієнтів похилого віку тривала ­поліфармація із застосуванням АД і статинів може зумовити дисбаланс окиснювально-відновних процесів та підвищення ­рівня активних форм кисню, що призводить до швидкого старіння клітин (Husain et al., 2019).

Використання статинів не було пов’язане з підвищеним ризиком судом, тривожних розладів, розладів особистості та суїцидальності (Abbasi et al., 2015).

Ризик розвитку міопатії та рабдоміолізу при комбінуванні флувоксаміну з ловастатином, симвастатином або аторвастатином є надзвичайно низьким (Trajanovska et al., 2019).

Повідомлялося також про рідкісні випадки рабдоміолізу та підвищення активності трансаміназ за одночасного застосування нефазодону й симвастатину (Köhler-Forsberg et al., 2022).

Висновки

вгору

Результати дослідження S. D. Gutlapalli et al. підтвердили, що статини та АД, як-от СІЗЗС та СІЗЗСН, є безпечними у комбінації та можуть бути корисними для пацієнтів із коморбідними захворюваннями, зокрема ССЗ, ВДР та метаболічним синдромом, завдяки різним синергетичним механізмам дії. У клінічній практиці фіксують нижчу частоту депресії та вищі показники ремісії, коли пацієнти із симптомами депресії після серцевих подій приймають статини та АД (порівняно з тими, кому призначено монотерапію будь-якими із цих препаратів).

Серед СІЗЗС сертралін є найбезпечнішим препаратом вибору завдяки його мінімальному впливу на СС провідність і профілю безпеки при передозуванні. Ліки цих двох класів дуже мало взаємодіють, тож регулярний моніторинг побічних ефектів у пацієнтів, які одно­часно приймають статини і АД, як-от СІЗЗС та ­СІЗЗС, не є необхідним, за винятком осіб із потенційно висо­ким ризиком, на розсуд лікаря. ТЦА, ІМАО, SARI й такі препарати, як бупропіон, також загалом ­безпечні, якщо їх приймати разом зі статинами, хоча є рідкісні випадки побічних ефектів із боку опорно-рухового апарату та печінки.

Отже, статини є досить безпечними та ­ефективними засобами за одночасного призначення з АД усіх основ­них класів.

Також автори статті наголошують на важливості проведення подальших масштабних досліджень, присвячених цій тематиці, оскільки вона має величезне ­клінічне значення, що прямо чи ­опосередковано позначається на житті майже половини населення ­світу.

Підготувала Наталія Купко

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски за 2023 Год

Содержание выпуска 9 (145), 2023

  1. Є. М. Денисов

  2. А.О. Бурдейний, С.О. Сташенко

  3. А. Г. Бондарчук, Т.Ю. Ільницька

Содержание выпуска 8 (144), 2023

  1. Т. І. Стеценко

  2. Тарас Левін

Содержание выпуска 6 (142), 2023

  1. Є. М. Денисов

  2. Є. М. Денисов

  3. О. О. Хаустова

  4. О. Аврамчук, О. Ніздрань, П. Блозва

Содержание выпуска 1, 2023

  1. Л. М. Єна, Г. М. Христофорова, О. Г. Гаркавенко

  2. М.В. Полівода

  3. Пол Булен

Выпуски текущего года

Содержание выпуска 1, 2024

  1. І. М. Карабань, І. Б. Пепеніна, Н. В. Карасевич, М. А. Ходаковська, Н. О. Мельник, С.А. Крижановський

  2. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравіцька

  3. Л. М. Єна, О. Г. Гаркавенко,