Гендерно-вікові та соціально-демографічні чинники ризику розвитку непсихотичних психічних розладів в осіб з асептичним некрозом головки стегнової кістки

Асептичний некроз головки стегнової кістки ­(АНГСК) — тяжке дегенеративно-­дистрофічне поліетіо­логічне захворювання кульшового ­суглоба, яке призводить до тривалої непрацездатності та інвалідизації. За даними систематичних оглядів, чинниками ризику є високі дози глюкокортикоїдів, травматизація кульшового ­суглоба, спадковість, вживання алкоголю та паління тощо [1, 2]. Оскільки одним із механізмів виникнення ­АНГСК є вплив глюкокортикоїдів, які викликають звуження судин, що призводить до ­збільшення вироблення прокоа­гулянтного фактора, адіпогенезу, зниження остеогенезу і пригнічення відновлення і ремоделювання кісток через ­утворення жирових емболів, то наявність депресивних розладів, за яких ­також підвищується рівень кортизолу, може виступати як додатковий чинник ризику [3, 4]. Відомо, що захворювання переважно вражає чоловіків працездатного віку, проте дані можуть ­різнитися залежно від основної причини виникнення [5]. За різними даними, середній вік пацієнтів з ­АНГСК становить від 33 до 50 років, а співвідношення чоло­віків до жінок 3-4 до 1 [3]. Проте для азійської попу­ляції хворих є інші дані: загальна поширеність нетравматичного АНГСК у ­Китаї становить 0,725 % із середнім віком діагностики 47,19 років; річний рівень захворюваності в Японії — 1,91 на 100 тис., середній вік пацієнтів 50,4 років, співвідношення чоловіків і жінок — 2,1:1 [6, 7]. Наявність хронічного болю в структурі захворювання спричиняє негативний вплив на психічний стан ­пацієнта, хронічний післяопераційний біль та зрештою знижує якість життя [8, 9]. Оскільки проведене хірургічне втручання покращує психічний компонент якості життя хворих на АНГСК, то вплив на наявні непсихотичні ­психічні розлади (НПР) може бути терапев­тичною стратегією для зниження чинника ризику якості життя, пов’язаного зі здоров’ям та задоволеністю результа­тами лікування [10, 11]. Чинники ризику зниження ­якості життя після тотальної ­артропластики можна ­розділити на малоймовірно ­змінювані (стать, вік, супутні захворювання і соціально-економічний статус) та потенційно ­змінювані (периопераційний біль, фізичний стан, психічний стан, хірургічні чинники тощо) [9]. Згадані мало­змінювані чинники, своєю чергою, можуть мати вплив на психічний стан пацієнтів, та уможливити його перед­бачення. Також слід зазначити, що вік пацієнта є одним із ключових чинників вибору варіантів лікування ­АНГСК [12]. Отже, успішна реабілітація хворих на ­АНГСК полягає не тільки у відновленні функцій уражених суглобів, а й у наданні необхідної, відповідно до наявних НПР та гендерно-віко­вих особливостей, психологічної допомоги. Мета дослідження — комплексний аналіз гендерно-вікових та соціально-демографічних характеристик пацієнтів з АНГСК як предикторів розвитку НПР.

Матеріали та методи дослідження

У дослідженні взяли участь 137 пацієнтів з АНГСК, які отримували лікування у Комунальному закладі «Дніпро­петровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» Дніпропетровської обласної ради» (м. Дніпро) з діагнозом «асептичний некроз головки стегнової ­кістки» (M 87 за МКХ-10) у 2016-2019 рр. Серед обстежених 92 (67,2 %) чоловіки та 45 (32,8 %) жінок. Середній вік пацієнтів — 52,01 ± 11,29 років. Критеріями включення були наявність НПР у пацієнтів з АНГСК, добровільна згода на участь, відсутність психотичної симптоматики. Критерії ­виключення — важкі соматичні стани, наявність психічних розладів до виникнення АНГСК, систематичне вживання глюко­кортикоїдів протягом останнього року. Для дослідження використовували клініко-анамнестичний та клініко-психопатологічний методи, які ґрунтувались на загальноприйнятих підходах до психіатричного обстеження пацієнтів [13, 14]. Також проводили структуроване інтерв’ю з використанням ­спеціально розроб­леної карти клініко-психопатологічного дослідження, яка вміщувала запитання щодо соціально-демографічного статусу. Виконали ретроспективний аналіз медичної звітної документації пацієнтів з АНГСК, які перебували на ­стаціонарному лікуванні, та динамічне спостереження. Оцінювали: ­тяжкість депресії з використанням шкали депресії Бека (BDI-ІІ), ­рівень тривоги — за допомогою шкали ­тривоги Бека (BAI) та тесту тривоги Тейлора (TMAS), ­виразності песимізму щодо майбутнього за шкалою безнадійності Бека (BHS), ­рівня алекситимії за Торонтською шкалою алекситимії (ТАС-20) та виявлення ­розладів, зумовлених вживанням алко­голю, за тестом AUDIT. Статистичний аналіз даних виконували з ­використанням пакета прикладних програм Statistica 6.1 (StatSoftInc., США). ­Оцінювання ­нормальності розподілу ознак виконували за допомогою ­тесту Шапіро–Уїлка. ­Аналіз розбіжностей проводили за допомогою ­непараметричного тесту Манна–Уїтні для кількісних ознак і критеріїв χ2 Пірсона та ­точного критерію ­Фішера для порядкових чи номінальних даних. Для порівняння декількох незалежних груп ­використовували тест Краскіла–­Уоліса з подальшим попарним порівнянням за допомогою тесту Манна–­Уїтні. Критичним ­значенням статистичної значу­щості для всіх видів аналізу вважали p < 0,05.

Результати дослідження та їх обговорення

Учасників розподілили на вікові групи за класифіка­цією ВООЗ: 18-44 роки (молодий вік), 45-59 років (серед­ній вік), ­60-74 роки (похилий вік), 75-89 років (старечий вік) (табл. 1). Дослідження не охоплювало ­осіб старше за 90 років, тож надалі категорію довгожителів не ­вико­ристовували. Аналізуючи показники депресії, тривоги, алекситимії, безнадійності та вживання алкоголю, виявлено гендерні відмінності: рівень тривоги в моло­дому віці вищий в осіб жіночої статі (p = 0,0382 для BAI та p = 0,0466 для TMAS) (табл. 2). Аналізуючи вікові особ­ливості, виявлено достовірні відмінності алекситимії, залежно від ­вікових груп (тест Краскіла–­Уолліса: H[df = 3, n = 45] =9,867787 p = 0,0197). За подальшого ­попарного порівняння виразності алекситимії виявлено достовірні відмінності показника між особами ­молодого віку та літніми ­пацієнтами як для чоловічої, так і для жіно­чої ­статі (p = 0,0322 та p = 0,0060 відповідно). Вияв­лено високий ­рівень алекситимії у всіх віко­вих групах, ­зокрема тенденцію до вищого рівня ­безнадійності у молодих жіно­к порівняно з чоловіками. За даними соціально-демографічного статусу, отриманих зі спеціально розробленої карти клініко-психопатологічного дослідження на момент обстеження 35,04 % (48/137) осіб працювали, а 64,96 % (89/137) — ні. Аналізуючи розподіл пацієнтів залежно від віку, статі, зайнятості та тривалості АНГСК (табл. 3), 52,9 % (36/68) чоловіків та 67,9 % (19/28) жінок працездатного віку не працювали через наявність хвороби. При цьому ­не виявлено достовірних відмінностей щодо працевлаштованості залежно від тривалості хвороби для обох статей (p > 0,05). ­Встановлено низьку поширеність АНГСК в осіб старшої віко­вої групи: лише 5,4 % (5/92) обстежених чоловіків та 11,1 % (5/45) є старшими за 60 років і мають нетривалий (до 5 років) анамнез захворювання. Середні результати ­рівня депресії в пацієнтів різних вікових груп за тестом BDI-II відповідали помірній депресії (20-28 балів). Аналізуючи ­рівні депресії за відповідними точками відсічі, 14,1 % обстежених чоловіків та 8,9 % жінок не мали ознак депресії (табл. 4) [15]. Досто­вірних відмінностей щодо поширеності різних рівнів депресії залежно від ­статі та віку не виявлено (p > 0,05). Середній бал песимізму до майбутнього за шкалою безнадійності Бека — 6 (4; 15), що відповідає легкому ­рівню. В обстежених жінок молодого віку виявлено тенденцію до ­вищих балів безнадійності. ­Аналізуючи поширеність ­безнадійності серед обстежених з АНГСК, клінічно значущий рівень (точка відсічі BHS — 3 бали) спостері­гали у 32,6 % чоловіків та 48,9 % жінок без досто­вірних відмінностей залежно від віку (табл. 5). ­Наявність та виразність тривоги у пацієнтів з АНГСК може бути зумовлена багатьма причинами: від реакції на тяжке ­захворювання і необхідності оперативного втручання до ­складних психо­соматичних механізмів переживання стресу. ­Серед обстежених медіанний бал тривоги за тестом TMAS був 26 (19; 37) із достовірно вищим значенням у жінок ­молодого віку. Взявши за точку відсічі за цим тестом 25 балів, отримали: чоловіки до 60 років достовірно рідше мали високий рівень тривоги, аніж жінки відповідної вікової ­групи (42,6 проти 75 % відповідно, за p = 0,0078 за точним критерієм Фішера) (табл. 6). Для осіб старшої віко­вої ­групи гендерних особливостей не ­виявлено. ­Оскільки тест TMAS визначає і вимірює тривогу як рису особистості, ми доповнили дослідження тривоги тестом BAI, який більшою ­мірою підходить для визначення тривоги як ознаки ­тривожного розладу. Аналізуючи результати, не виявлено гендерних і вікових відмінностей щодо поширеності різних рівнів тривоги в обстежених пацієнтів (табл. 7). ­Враховуючи ­алекситимічну теорію психосоматичних розладів, ми дослідили і гендерно-­вікові особливості алекситимії. Медіан­ний бал за тестом TAС-20 — 70 (62; 79) із достовірно ­вищим рівнем у жінок молодого віку. ­Узявши за точку відсічі за цим тестом 60 балів, алекситимія в осіб старших віко­вих груп виникала ­значно рідше, ніж у віці до 60 років: достовірно у жінок (p = 0,0086 за точним критерієм Фішера) та ­тен­денційно (2 проти 13) у чоловіків (p = 0,33776 за точним критерієм Фішера) (табл. 8).

Таблиця 1. Розподіл обстежених відповідно до вікових груп

Таблиця 2. Психометричні показники у пацієнтів з АНГСК залежно від статі та вікових груп (Ме [Q25; Q75])

Таблиця 3. Розподіл обстежених залежно від віку, статі, зайнятості та тривалості АНГСК

Таблиця 4. Розподіл наявності депресії у пацієнтів за BDI-II

Таблиця 5. Розподіл наявності безнадійності у пацієнтів за BHS

Таблиця 6. Розподіл наявності тривоги у пацієнтів за TMAS

Таблиця 7. Розподіл наявності тривоги у пацієнтів за BAI

Таблиця 8. Розподіл наявності алекситимії у пацієнтів за TAС‑20

Висновки

Внаслідок проведеного комплексного аналізу гендерно-віко­вих та соціально-демографічних характеристик осіб із нетравматичного АНГСК виявлено: співвідношення чоло­віків і жінок у дослідженні — 2,04 : 1. Середні результати рівня депресії в обстежених відповідають помірній депресії; 14,1 % чоловіків і 8,9 % жінок не мають ознак депресії, не виявлено відмінностей щодо поширеності ­рівнів депресії залежно від статі та віку. Рівень тривожності в молодому віці був вищий у жінок, у старшому віці ­не встановлено гендерної залежності тривожності. При ­цьому не виявлено гендерних і вікових відмінностей щодо поширеності рівнів тривоги. Клінічно значущий рівень безнадійності спостерігали майже у третини чоловіків та у половини обстежених жінок без достовірних відмінностей залежно від віку. Високий рівень алекситимії у всіх ­групах із ­досто­вірно вищим рівнем у жінок молодого віку. Трохи ­більше ­половини чоловіків і дві ­третини жінок праце­здатного віку не працювали на момент звернення по медичну допомогу через захворювання.

Література

1. Paderno E, Zanon V, Vezzani G, et al. Evidence-Supported HBO Therapy in Femoral Head Necrosis: A Systematic Review and Meta-Analysis. Int J Environ Res Public Health. 2021;18(6):2888. https://doi.org/10.3390/ijerph18062888

2. Hines JT, Jo WL, Cui Q, et al. Osteonecrosis of the Femoral Head: an Updated Review of ARCO on Pathogenesis, Staging and Treatment. J Korean Med Sci. 2021;36(24): e177. https://doi.org/10.3346/jkms.2021.36.e177

3. Petek D, Hannouche D, Suva D. Osteonecrosis of the femoral head: pathophysiology and current concepts of treatment. EFORT Open Rev. 2019;4(3):85-97. https://doi.org/10.1302/2058-5241.4.180036

4. Høifødt RS, Waterloo K, Wang CEA, Eisemann M, Figenschau Y, Halvorsen M. Cortisol levels and cognitive profile in major depression: A comparison of currently and previously depressed patients. Psychoneuroendocrinology. 2019;99:57-65. https://doi.org/10.1016/j.psyneuen.2018.08.024

5. Lespasio MJ, Sodhi N, Mont MA. Osteonecrosis of the Hip: A Primer. Perm J. 2019;23:18-100. https://doi.org/10.7812/TPP/18-100

6. Zhao DW, Yu M, Hu K, et al. Prevalence of Nontraumatic Osteonecrosis of the Femoral Head and its Associated Risk Factors in the Chinese Population: Results from a Nationally Representative Survey. Chin Med J (Engl). 2015;128(21):2843-2850. https://doi.org/10.4103/0366-6999.168017

7. Ikeuchi K, Hasegawa Y, Seki T, Takegami Y, Amano T, Ishiguro N. Epidemiology of nontraumatic osteonecrosis of the femoral head in Japan. Mod Rheumatol. 2015;25(2):278-281. https://doi.org/10.3109/14397595.2014.932038

8. Hanley AW, Gililland J, Erickson J, et al. Brief preoperative mind-body therapies for total joint arthroplasty patients: a randomized controlled trial. Pain. 2021;162(6):1749-1757. https://doi.org/10.1097/j.pain.0000000000002195

9. Kim DH, Pearson-Chauhan KM, McCarthy RJ, Buvanendran A. Predictive Factors for Developing Chronic Pain After Total Knee Arthroplasty. J Arthroplasty. 2018;33(11):3372-3378. https://doi.org/10.1016/j.arth.2018.07.028

10. Kang JS, Moon KH, Kwon DG, Shin BK, Woo MS. The natural history of asymptomatic osteonecrosis of the femoral head. Int Orthop. 2013;37(3):379-384. https://doi.org/10.1007/s00264-013–1775-y

11. Kubo Y, Yamamoto T, Motomura G, Karasuyama K, Sonoda K, Iwamoto Y. Patient-reported outcomes of femoral osteotomy and total hip arthroplasty for osteonecrosis of the femoral head: a prospective case series study. SpringerPlus. 2016;5(1):1880. https://doi.org/10.1186/s40064-016–3576-4

12. Zhao D, Zhang F, Wang B, et al. Guidelines for clinical diagnosis and treatment of osteonecrosis of the femoral head in adults (2019 version). J Orthop Translat. 2020;21:100-110. https://doi.org/10.1016/j.jot.2019.12.004

13. Atula S. Настанова 00708. Психічні розлади внаслідок соматичного захворювання. Published online 2017. https://guidelines.moz.gov.ua/documents/3503

14. Laukkala T. Настанова 01068. Психіатричне обстеження дорослих. Published online 2017. https://guidelines.moz.gov.ua/documents/3785

15. Beck AT, Steer RA, Brown GK. BDI–II, Beck Depression Inventory: Manual. 2nd ed. Psychological Corp.; Harcourt Brace; 1996.

Психосоматична медицина та загальна практика.2022. Вип. 7, No 2: e0702369 DOI: 10.26766/pmgp.v7i2.369