Психологічна підтримка осіб, схильних до соціального тривожного розладу в періоди надзвичайних ситуацій:
пілотне дослі­дження у період пандемії COVID‑19

Пандемія COVID-19 стала суттєвим викликом для багатьох. Зростання проблем із психічним здоров’ям як через безпосередні наслідки перенесеного захворювання, так і через соціально-економічні й особистісні зміни в період адаптації до карантинних ­обмежень збільшили тягар на психологічне ­благополуччя людей [1, 2].

Хоч те, що дані про причино-наслідкові ­зв’язки ­зростання проблем із психічним здоров’ям у ­період корона­вірусної пандемії обмежені, варто вказати, що основ­ним тригером може виступати не стільки страх інфі­куватися, скільки психоемоційні зміни, які супрово­джують процес адаптації до нових умов та обставин. Такі соці­альні обмеження, як вимушеність ­перебування ­вдома, дотримання фізичного дистанціювання в громадських місцях та чи необхідність перейти на дистанційну ­роботу, чи навчання, очікувано підсилюватимуть труднощі із соціальною взаємодією [3-8].

Серед вразливих груп варто виділити осіб, які мали тривожні розлади в анамнезі, зокрема, соціальний тривожний розлад [9].

Для соціального тривожного розладу характерні виразний і постійний страх перед соціальними ­ситуаціями (зокрема, соціальна діяльність), за яких особа очікує, що буде виглядати збентеженою чи негативно оціненою з боку оточення. Хоча люди з високою соціальною тривожністю часто вважають, що, уникаючи ­соціальної взаємо­дії, вони можуть зменшити та контролювати власну тривожність, проте, дослі­дження засвідчили, що уникнення сприяє підтриманні тривоги, оскільки запобігає спростуванню негативних переконань і підви­щує ризик коморбідної депресії [10].

Модель когнітивно-поведінкової теорії дає підстави розглядати, що активне обмеження природного ­впливу через обов’язкове соціальне дистанціювання ­сприятиме закономірному зниженню соціальної тривожності.

Результати проведених дослі­джень підтвердили, що психологічне дистанціювання опосередковує зв’язок між тяжкістю сприйняття наслідків пандемії COVID-19 і соціальною тривогою, тому карантинні заходи пом’якшували «згубний вплив пандемії» на осіб із соціальною фобією в анамнезі [11].

Поруч із цим дослі­дження соціальних (міжособистісних) та особистісних чинників вказують на сильніший зв’язок із соціальною тривогою, ніж фактори госпіталізації чи безпосередньо загрози захворіти. Власне, наголошується на ролі внутрішньої стигми для ­розуміння цих механізмів вразливості під час дистанціювання (як пасивного, так і активного через лікування).

Так, зазначено, що самостигматизація (зокрема, дисфункційні переконання щодо себе та ­самоефективності долати труднощі) повністю опосередковувала вплив соціальної підтримки на соціальну тривожність [12].

Як відомо, за період пандемії з’явилися публікації, які демонструють ефективність інтервенцій базованих когнітивно-­поведінкових моделей (наприклад, онлайн) у межах психосоціальної підтримки осіб із ­поширеними проблемами психічного здоров’я та із соціальною ­фобією зокрема [13-16].

Попередні дослі­дження когнітивно-поведінкових ­інтервенцій зосере­джувалися переважно на експозиції до соціальних ситуацій, що викликають тривогу та занепокоєння, під керівництвом психотерапевта. Наприклад, ­зазначається, що опрацювання уникаючої поведінки за допомогою експозиції зменшує неадаптивну поведінку, покращує здатність переносити неприємні відчуття, ­сприяє новому навчанню соціальної «без­пеки» та підвищує самоефективність в орієнтуванні в соціаль­них ситуаціях.

Механізм, який лежить в основі експозиції, передбачає готовність людини (когнітивну та емоційну) до на­вчання нового соціального досвіду, який може бути змодельований для опрацювання в рольовій грі чи під час роботи в уяві. Оскільки в умовах надзвичайних ситу­а­цій доступ до безпосередньої психотерапевтичної допомоги може бути обмеженим, рекомендованими стають програми покращення ресурсності та запобіганню надмірного дистресу в складних життєвих обставин.

У такий спосіб обґрунтованими є онлайн прото­коли чи рекомендації до психосоціального супроводу людей, ­базовані на науково-обґрунтованих техніках КПТ ­низької інтенсивності.

Такі програми можуть охоплювати як психоедукації щодо соціальної фобії та супутнього дистресу в ­періоди надзвичайних подій, так і навичок емоційної стабілізації, само­ефективності запобіганню уникнення та ­роботу над експозицією в уяві до можливих викликів. Згадані програми можуть використовуватися як ­самодопомога, маючи вплив на ключові патогенетичні механізми ­загострень і рецидивів.

Метою нашого дослі­дження є вивчення змін симптомів і рівня психосоціального дисфункціонування осіб із соціальним тривожним розладом завдяки про­­ходженню онлайн програми психологічної підтримки, базо­ваної на КПТ низької інтенсивності.

Матеріали та методи дослідження

Процедура та учасники

Дослі­дження було реалізовано в межах наукового проєкту кафедри клінічної психології «Дослі­дження особливостей переживання втрати серед людей, які проживають із соціально-тривожним розладом» NF/FNZ_2021_001. Науковий проєкт відповідав етичним стандартам дослі­джень із залученням осіб і затвер­джений вченою радою факультету наук про здоров’я Українського Католицького Університету (УКУ), його реалізовано за підтримки Інституту психічного здоров’я УКУ та Центру психологічного консультування «­Простір надії» (м. Львів).

Залучення учасників, надання психологічної допо­моги та виконання дослі­дження відбувалося впродовж 2020-2022 рр. за самозверненнями та через перескерування від лікарів чи колег психологів. Учасники дали інформовану згоду на участь у дослі­дженні.

Як критерії включення до участі в дослі­дженні залучали осіб віком старше 18 років, які мали соціальний тривожний розлад в анамнезі та/або скарги, які відповідають діагностичним критеріям даного розладу відповідно до 5-ї редакції Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів (DSM-5) на момент діаг­ностичного інтерв’ювання (­рівень виразності симптомів соціальної фобії як ­критерій включення визначався за показником шкали Social Phobia Inventory (SPIN; Connor, 2000) > 24 бали).

Додатковою умовою став доступ до комп’ютера та можливість проходити зустрічі онлайн. Додатково впродовж первинного інтерв’ювання виконували збір анамнезу щодо психопатологічних станів, зумовлених хронічною соматичною патологією (зокрема, наслідків перенесеного COVID-19); вживання психоактивних речовин або ліків; наявність наслідків перенесених ЧМТ або результат значного травматичного стресу, як участь у бойових діях.

Ці аспекти стали основними критеріями ­виключення. Під час первинного інтерв’ювання щодо коморбідних станів та розладів оцінювали ризик суїциду, і в разі потреби, могли надавати рекомендації до скерування до спеціалізованих психологічних або психіатричних служб.

Методи та методики оцінювання

Дизайн пілотного дослі­дження передбачав оціню­вання психічного стану за визначеними показниками після отримання інформованої згоди, після прохо­дження курсу ­інтервенцій (4 тижні), і через 1 і 6 ­місяців за результатами використання здобутих навичок та рекомендацій у повсяк­денному житті.

Первинне діагностичне інтерв’ювання базувалося на The MINI: International Neuropsychiatric Interview (Sheehan etal., 1998).

Вимірювання основних показників виконували за ­такими методиками:

1. Рівень тяжкості симптомів соціального ­тривожного розладу — Social Phobia Inventory (SPIN; Connor, 2000): самооцінювальний опитувальник на 17 твер­джень, Cron­bach’s α = 0,87-0,94.

2. Ступінь дистресу та рівень виразності ­коморбідної симптоматики — Simptom Check List-90-Revised (SCL-90-R; Derogatis etal., 1973, 2000):

• анкета самозвітності, орієнтована на дослі­дження симптоматики, дистресу та поведінки пацієнтів з ознаками психічних розладів в амбулаторних умовах;
• коефіцієнти внутрішньої узго­дженості (Cron­bach’s α) від 0,77 до 0,90 та ретестової надійності 0,68 до 0,80 (Derogatis, 2000).

3. Виразність емоційного уникнення визначали за шкалою Acceptance and Action Questionnaire (­AAQ-II; Bondetal, 2011, у перекладі та адаптації А. Широкої та М. Миколайчук): короткий опитувальник із семи твер­джень для самооцінювання уникнення та ­прийняття емоційного досвіду, Cronbach’s α = 0,89-0,95.

Для вивчення значущості змін було застосовано ­модель ANOVA, а дослі­дження впливу стратегій уникнення на ключові симптомологічні показники — регресійний аналіз. Внутрішньогрупові розміри ефекту для показників результатів впливу інтервенцій до та після (­порівняно зі спостереженням через 1 і 6 місяців) розраховували за допомогою g Хе­джеса з 95 % довірчими інтервалами. Усі статистичні розрахунки викону­вали за допомогою SPSS Version 23.0 (SPSS Inc., 2019).

Інтервенції

Програма психосоціальної підтримки ­базувалася на інтервенціях низької інтенсивної (Low-CBT) на ­основі когнітивно-поведінкової моделі. Індивідуальна ­програма налічувала шість онлайн-сесій двічі на тиждень тривалістю до 50 хвилин упродовж чотирьох тижнів (шість ­годин контакту) та однієї бустерної сесії з опра­цювання ризи­ків рецидиву.

Структура онлайн-програми виглядала так:

1) психоедукація щодо тривоги, соціальної фобії та тривожних переживань у період адаптації, ­пов’язаних із пандемією COVID-19;

2) стратегії нормалізації та подолання хвилювань у періоди пандемії (зокрема, під час реагування на ­новини чи інформацію в засобах масової інформації (ЗМІ) про пандемію, час хвилювання в соціальних ситуа­ціях тощо) через навички майнд­фулнесу, ­заземлення та дистанціювання;

3) психоедукація щодо впливу дезадаптивних (дисфункційних) переконань і соціального уникнення на тривогу;

4) навчання навичок усвідомленості та методів розв’язання проблем щодо зменшення використання безпечної поведінки, зокрема уникнення та прокрастинація;

5) робота щодо зменшення тягаря коморбідних депресивних і тривожних станів через опрацювання непродуктивного мислення за допомогою поведінкових експериментів (експозиція в уяві);

6) сприяння розвитку навичок соціальної підтримки та асертивного спілкування.

Програма супрово­джувалася рекомендаціями до матеріалів для самоосвіти й по завершенню проведено психоедукаційну бустерну сесію з управління рецидивами депресивних станів та соціальної депривації. Здебільшого етапи дослі­дження відбулися із запланова­ними дедлайнами, однак оцінювання після 6-місячного періоду, яке планувалося в березні 2022 року, через військове вторгнення стало під загрозою.

Водночас команда проєкту сконтактувала з учасниками для надання психологічної підтримки іті, хто вийшов на контакт погодилися заповнити діагностичні ­опитувальники. Заповнення скринінгових методик заключного етапу відбувалося впродовж другої ­половини березня та квітня 2022 року.

Рисунок. Залученість учасників на різних етапах дослідження

На рисунку представлено залученість учасників упродовж усього періоду дослі­дження:

Результати дослідження

По завершенню курсу онлайн-занять 113 учасників відмітили суб’єктивне покращення загального психологічного стану і здебільшого висловили готовність впрова­дження рекомендацій та навичок у ­повсякденне життя.

Зокрема, статистично значущі покращення було вияв­лено лише для показників PSDI SCL-90-R:

• середній рівень дистресу, який відчуває респондент (F _{(1, 450)} = 4,51; p < 0,05);
• зниження експірієнтального (емоційного) уник­нення за AAQ-2 (F (1, 450) = 6,98; p < 0,05).

Поруч із цим вплив програми психосоціальної підтримки на інші показники не продемонстрував статистично значущої відмінності. Аналіз кореляції експірієнтального (емоційного) уникнення та суб’єктивної оцінки інтенсивності симптоматичного дистресу вказує на тісний прямо­пропорційний зв’язок r = 0,451 (p < 0,05).

Аналогічні зміни спостерігалися й через місяць ­після прохо­дження програми КПТ низької інтенсивності, що свідчить про стабільність змін у короткотерміновий період (табл. 1).

Таблиця 1. Результати змін за основними показниками для вибірки у 103 особи*

Результати опитування зворотного зв’язку вказують, що 88 % учасників (91 особа зі 103, які заповнили мето­дики через місяць) продовжували виконувати рекомендації програми у повсякденному житті з самооцінкою «часто» та «постійно».

У таблиці 2 представлено узагальнені ­результати ­через 6 місяців після завершення програми для ­вибірки у кількості 84 ­особи. Попри обставини воєнного часу, 69 % (n = 58) продовжували «часто» виконувати запропоновані рекомендації та застосовувати ­імплементовані у життя ­інструменти й досвід.

Таблиця 2. Результати змін за основними показниками для вибірки у 84 особи*

Результати після 6-місячної практики демонстру­вали статистично значущі зміни за рівнями соматизації (дистрес через тілесний та функціональний дискомфорт), схильність до обсесивно-компульсивних симптомів (­зокрема, фокус на думках, імпульсах і діях, які сприймаються як непереборні), міжособистісна сенситивність (фокус на почуттях особистої неадекватності та неповноцінності та дискомфорт під час між­особистісних взаємодій) та виразність ознак депресії, поряд зі зниженням загального рівня дистресу та емоційного уникнення.

З метою дослі­дження внеску уникнення емоційного досвіду до зміни дисперсії тяжкості загального психо­емоційного дистресу та значущих показників коморбідних симптомів, виконано регресійний аналіз.

Результати регресійного аналізу ­продемонстрували, що внесок рівня уникнення неприємного досвіду та дистресу, пов’язаного зі стратегіями уникнення, зумовлює 45,1 % (p < 0,001) загального дистресу, пов’язаного з поточним станом (GSI), та 55,1 % (p < 0,001) показника PSDI як міри суб’єктивної оцінки виразності ­дистресу через психопатологічні симптоми і їхні наслідки для функціонування людини. Надалі було проведено ­чотири регресійні аналізи з озна­ками розладів і порушень, що статистично відрізнялися від початкової скринінгової оцінки.

Уникнення експірієнтального (емоційного) до­свіду, як стратегії регуляції емоцій і відповідного ­дистресу, пояснювало значну дисперсію щодо рівнів змін ­соматизації (57,1 %; p < 0,001); дистресу, пов’язаного з обсесивно-­ком­пульсивною (69,2 %; p < 0,01) та депресивною симптомати­кою (70,7 %; p < 0,001) та ди­стресом соціаль­ної взаємодії чи її передбачення (54,5 %; p < 0,001).

Обговорення

Пілотне вивчення результативності індивідуальної програми психосоціальної допомоги низької інтенсивності на основі КПТ моделі, пропонованої онлайн для осіб із соці­альним тривожним розладом у період пандемії COVID-19, продемонструвало свою доцільність та відповідність часу. Запропонована програма інтервенцій спрямована на підсилення внутрішнього ­ресурсу та ­засвоєнню корисних навичок самодопомоги, які зменшували ­б тягар від уникнення соціальної взаємодії та стосунку як пато­генетичного механізму.

Аналізуючи результати до та після прохо­дження програми, було відмічено, що першочергові зміни відбивалися на загальному рівні дистресу, що досягався ­завдяки зниженню загального рівня емоційного уникнення як патогенетичного механізму. Брак ­статистично значущої відмінності між клінічними показниками, на нашу ­думку, є цілком закономірним, оскільки про­грама інтервенцій низької інтенсивності, не є програмою психотерапевтичних втручань і орієнтована на накопичувальний ефект імплементованого досвіду застосування рекомендацій і запропонованих програмою технік.

Продемонстровані в результатах через місяць після завершення ­основного курсу зміни свідчать, що використання пропонованих інструментів сприяло опануванню дистресу соціальної взаємодії чи підтриманню стосунку за складних життєвих обставин, що само собою є способом зменшення ­захисного уникнення (значущість змін у стратегіях уникнення експірієнтального досвіду суттєва — F(1, 410) = 6,78; p < 0,01).

Суб’єктивно учасники частіше звертали увагу на те, що їм легше опановувати своє дихання та дистанціюватися від соматичних відчуттів, а також зменшилося нав’язливе прагнення контролювати власні думки та дії під час соціальної взаємодії. Варто зазначити, що адаптація до надзвичайних обставин чи кризових подій, не є лінійним процесом, а тому, попри ­суб’єктивне полегшення, про яке зазначалося у відгуках учасників, брак ­статистично значущих змін у коморбідних станах виглядає закономірно. Зміни в адаптивному реагуванні учасників через 6 міся­ців демонструють прогностично позитивні результати, що відображено в помірному ­експериментальному ефекті впливу на коморбідні симптоми та рівень виразності дистресу від них.

Більш суттєвий ефект впливу продемонстровано на зменшення стратегій експірієнтального (­емоційного) уникнення. На нашу думку, покращення ­усвідомленості та прийняття відчуттів (зокрема, тілесних), емоцій та тягаря дисфункційних думок завдяки технікам майнд­фулнесу та поведінковим експериментам, співставні зі зменшенням показників соматизації, ди­стресу, опосередкованого нав’язливими ­думками чи уявленнями та ознаками депресії, за методикою SCL-90. ­Отримані ­результати також підтвердилися даними ­регресійного аналізу.

Водночас варто ­зробити кілька акцентів на обмеженнях цього дослі­дження, які можуть мати вплив на подальші висновки, а саме:

1) оцінювання за 6-місячний період було ­виконано за воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року, що, на нашу думку, мало вплив на залученість учасників, їхній психоемоційний стан і, відповідно, ­модифікувало результати їхньої роботи над власними запитами;

2) попри те, що дослі­дження обмежувалося предметом і метою, під час аналізу та інтерпретації даних не враховували інші чинники, які могли модифікувати адаптивне реагування як корисні зміни в житті людини, зміни економічного чи соціального статусу тощо;

3) під час оцінювання результатів також не брали до уваги попередній досвід отримання ­психосоціальної під­тримки чи психотерапії зокрема, що також могло моди­фікувати позитивні результати дослі­дження і бути заключним обмеженням, але не менш важливим для перспективи подальших дослі­джень;

4) відсутність контрольної групи, що ускладнює інтер­претацію того, чи наявний результат не ­пов’язаний з іншими чинниками, зокрема з плином часу.

Отримані результати загалом узго­джуються з результативністю застосування технік низької інтенсивності, базованої на КПТ у попередніх дослі­дженнях [16-18].

Ми вбачаємо подальшу необхідність продовження ­наших дослі­джень і розширення вибірки, врахувавши актуальні виклики та потреби осіб, які проживають із досвідом соціальної фобії та коморбідним дистресом.

Висновки

Психологічна підтримка осіб, схильних до проблем із психічним здоров’ям, у періоди надзвичайних ситуацій є актуальною та важливо темою, а накопичення емпіричних даних дадуть змогу розширити можливості для впрова­дження ефективних засобів їх супроводу та лікування. Запропонована програма психосоціальної підтримки осіб, які страждають від соціального тривожного розладу, продемонструвала зменшення психо­соціального дистресу та тяжкості психічних симптомів у 6-місячному періоду після її завершення.

­Техніки низької інтенсивності на основі КПТ, запропоновані в онлайн форматі, підтвердили ефективність та стійкість впливу за регулярної практики в повсякденному житті, а оскільки програма орієнтована на зменшення стратегій уникнення як патогенетичного механізму, то зазначені зміни можна розглядати як превентивні чинники.

Наведені результати є попередніми й обмеженими низкою чинників, однак, врахувавши позитивні відгуки учасників і гнучкість запропонованої ­програми, ми вбачаємо перспективу подальших дослі­джень та її імплементацію для практичного застосування.

Література

1. Vindegaard N., Eriksen Benros M. COVID-19 pandemic and mental health consequences: Systematic review of the current evidence. Brain, Behavior and Immunity. 2020. Vol. 89, № 4. URL: https://doi.org/10.1016/j.bbi.2020.05.048.

2. Brooks S.K., Webster R.K., Smith L.E. et al. The psychological impact of quarantine and how to reduce it: rapid review of the evidence. Lancet. 2020. Vol. 395, № 10227. Р. 912-920. DOI:10.1016/S0140-6736(20)30460-8.

3. Golberstein E., Wen H., Miller B.F. Coronavirus Disease 2019 (COVID-19) and Mental Health for Children and Adolescents. JAMA Pediatr. 2020. Vol. 174, № 9. Р. 819-820. DOI:10.1001/jamapediatrics.2020.1456.

4. Liang L., Ren H., Cao R. et al. The Effect of COVID-19 on Youth Mental Health. The Psychiatric quarterly. 2020. Vol. 91, № 3. Р. ­841-852. URL: https://doi.org/10.1007/s11126-020–09744-3.

5. Loades M.E., Chatburn E., Higson-Sweeney N. et al. Rapid Syste­matic Review: The Impact of Social Isolation and Loneliness on the Mental Health of Children and Adolescents in the Context of ­COVID-19. J Am Acad Child Adolesc Psychiatry. 2020. Vol. 59, № 11. Р. 1218-1239: e3. DOI:10.1016/j.jaac.2020.05.009.

6. Ellis W.E., Dumas T.M., Forbes L.M. Physically isolated but ­socially connected: Psychological adjustment and stress among adolescents during the initial COVID-19 crisis. Canadian Journal of Beha­vioural Science / Revue canadienne des sciences du comportement. 2020. Vol. 52, № 3. Р. 177-187. URL: https://doi.org/10.1037/cbs0000215.

7. Branje S., Morris A.S. The impact of the COVID-19 pandemic on adolescent emotional, social, and academic adjustment. Journal of Research on Adolescence. 2021. Vol. 31, № 3. Р. 486-499. URL: https://doi.org/10.1111/jora.12668.

8. Goldstein E., Topitzes J., Brown R.L., Jussel AB. Mental health among university employees during the COVID-19 pandemic: The role of previous life trauma and current posttraumatic stress symptoms. Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, and Policy. 2022. ­Advance online publication. URL: https://doi.org/10.1037/tra0001332.

9. Ho J., Moscovitch D.A. The moderating effects of reported pre-pandemic social anxiety, symptom impairment, and current stressors on mental health and affiliative adjustment during the first wave of the COVID-19 pandemic. Anxiety, Stress & Coping. 2022. Vol. 35, № 1. Р. 86-100. DOI: 10.1080/10615806.2021.1946518.

10. Arad G., Shamai-Leshem D. Bar-Haim Y. Social Distancing During A COVID-19 Lockdown Contributes to The Maintenance of  Social Anxiety: A Natural Experiment. Cogn Ther Res. 2021. Vol. 45. Р. 708-714. URL: https://doi.org/10.1007/s10608-021–10231-7.

11. Zheng L., Miao M., Lim J. et al. Is Lockdown Bad for Social Anxiety in COVID-19 Regions?: A National Study in The SOR Perspective. International Journal of Environmental Research and Public Health. 2020. Vol. 17, № 12. Р. 4561. URL: https://doi.org/10.3390/ijerph17124561.

12. Ju N., Yang X., Ma X. et al. Hospitalization, interpersonal and personal factors of social anxiety among COVID-19 survivors at the six-month follow-up after hospital treatment: the minority stress model. Eur J Psychotraumatol. 2022. Vol. 13, № 1. Р. 2019980. Published 2022 Jan 28. DOI:10.1080/20008198.2021.2019980.

13. Hedman E., Furmark T., Carlbring P. et al. A 5-Year Follo­w-up of Internet-Based Cognitive Behavior Therapy for Social Anxiety Disorder. J Med Internet Res. 2011. Vol. 13, № 2: e39. DOI: 10.2196/jmir.1776.

14. Khan A.N., Bilek E., Tomlinson R.C., Becker-Haimes E.M. Treating Social Anxiety in an Era of Social Distancing: Adapting Expo­sure Therapy for Youth During COVID-19. Cogn Behav Pract. 2021. Vol. 28, № 4. Р. 669-678. DOI:10.1016/j.cbpra.2020.12.002.

15. Egan S.J., McEvoy P., Wade T.D. et al. Unguided low-intensity cognitive behaviour therapy for anxiety and depression during the COVID-19 pandemic: A randomised trial, Behaviour Research and Therapy. 2021. Vol. 144: е103902. URL: https://doi.org/10.1016/j.brat.2021.103902.

16. Jain N., Stech E., Grierson A. et al. A pilot study of intensive 7-day internet-based cognitive behavioral therapy for social anxiety disorder. Journal of Anxiety Disorders. 2021. Vol. 84: е102473. URL: https://doi.org/10.1016/j.janxdis.2021.102473.

17. Furmark T., Carlbring P., Hedman E. et al. Guided and unguided self-help for social anxiety disorder: randomised controlled trial. British Journal of Psychiatry. 2009. Vol. 195, № 5. Р. 440-447. URL: https://doi.org/10.1192/BJP.BP.108.060996.

18. Stott R., Wild J., Grey N. et al. Internet-delivered cognitive therapy for social anxiety disorder: a development pilot series. Beha­vioural and cognitive psychotherapy. 2013. Vol. 41, № 4. Р. 383-397. URL: https://doi.org/10.1017/S1352465813000404.

Психосоматична медицина та загальна практика. 2023. Вип. 8, № 1: e801365. DOI: 10.26766/pmgp.v8i1.365