Системний біорегуляційний підхід до лікування черепно-мозкової травми
страницы: 50-51
Черепно-мозкова травма (ЧМТ) — це порушення структурно-функціональної цілісності головного мозку (ГМ), спричинене зовнішнім фізичним впливом. Щороку від ЧМТ різного ступеня тяжкості страждає близько 70 млн осіб у світі, що є суттєвим економічним тягарем на систему охорони здоров’я (Поздняков, 2022). Річні економічні втрати, опосередковані фізичною та психологічною іммобільністю працездатного населення, яке перенесло ЧМТ, оцінюються до 400 млрд доларів (Maas etal., 2019). В умовах повномасштабного воєнного вторгнення РФ в Україну проблема лікування та відновлення осіб із ЧМТ набула особливої актуальності.
Патогенез ЧМТ охоплює як первинні, так і вторинні механізми ушкодження. Власне, первинне безпосередньо пов’язане із впливом травмувального чинника, що призводить до незворотних змін у мозковій тканині та не може бути успішно скориговане фармакологічними методами. Для відстроченого в часі вторинного патогенетичного каскаду є певний терапевтичний діапазон цілеспрямованого лікування. Біохімічні, морфологічні та фізіологічні процеси, що відбуваються на етапі первинного травматичного впливу, тісно пов’язані з розвитком вторинних механізмів ушкодження (Dixon, 2017).
Зокрема, воно опосередковується такими патологічними процесами, як посттравматична ішемія та гіпоксія, порушення функції кальцієвих каналів, перекисне окиснення ліпідів, нейрозапалення, мітохондріальна дисфункція, оксидативний стрес, перевантаження кальцієм, порушення гематоенцефалічного бар’єра (ГЕБ) (Zhao etal., 2023).
Однією зі значущих патогенетичних ланок ЧМТ на етапі вторинного ушкодження ГМ є порушення енергетичного балансу клітини — мітохондріальна дисфункція, що призводить до фізіологічних і морфологічних аномалій та нейродеструкції (McGinn and Povlishock, 2016). Високі концентрації внутрішньоклітинного кальцію зумовлюють підвищення проникності мітохондріальних мембран, їхню деполяризацію та пригнічення мітохондріальних ензиматичних систем, внаслідок чого виникає зниження синтезу АТФ, гіперпродукування активних форм кисню, активація внутрішнього шляху апоптозу, підвищення самоагрегації білків, як-от τ-білка, що призводить до атрофії мозкової тканини (Patel etal., 2017). Оскільки мітохондріальна дисфункція відіграє вагому роль у патогенезі ЧМТ, саме мітохондрії часто стають фармакологічною мішенню для цілеспрямованого терапевтичного втручання (Поздняков, 2022).
Серед основних ознак нейрозапалення за ЧМТ — руйнування ГЕБ із вивільненням макрофагів, нейтрофілів і лімфоцитів у місці ушкодження, інфільтрацією та агрегацією імунних клітин у паренхімі ГМ; активація мікроглії з подальшим вивільненням окиснювальних метаболітів і прозапальних цитокінів чинить шкідливий вплив на нейрони, запалення призводить до надмірної експресії чинників запалення, зумовлюючи дегенерацію нейронів та їх загибель (Maetal., 2020; Meshkini etal., 2021).
Застосовувані нині лікарські засоби, що мають вплив на запальну реакцію, поділяють на три категорії: 1) які мають вплив на гостру прозапальну реакцію на рівні, необхідному для очищення від нежиттєздатних тканин і молекулярних фрагментів, асоційованих з ушкодженням; 2) які спрямовані на стимуляцію імунофенотипу протизапальних і регенеративних клітин; 3) які сприяють відновленню нормального функціонування завдяки своєчасній профілактиці розвитку хронічного нейрозапалення. Клітинна терапія може потенційно пом’якшити нейрозапалення та підсилити функціональне відновлення після ЧМТ (Xiong etal., 2018).
Лікування травм нервової системи, зокрема ЧМТ, ускладнене її тяжкою доступністю для багатьох препаратів за неушкодженого ГЕБ, недостатньо вивченим патогенезом захворювання, неможливістю одночасного впливу на всі його ланки, несумісністю окремих лікарських засобів, побічними реакціями та індивідуальною чутливістю, необхідністю застосування широкого арсеналу лікарських засобів (Соколова, 2006). Ці чинники визначають доцільність поєднання в лікуванні неврологічних захворювань загальноприйнятого напряму та біорегуляційної терапії, в основі якої лежить оцінювання здатності організму до авторегуляції фізіологічних мереж на різних рівнях (молекулярному, клітинному, тканинному, органному, системному).
Власне, системний підхід, який отримав назву «медицини систем біорегуляції», розглядає організм людини як складну біологічну мережу взаємопов’язаних компонентів (зокрема, молекул, клітин, тканин, органів), розвиває розуміння системної біології через об’єднання її ключових наукових принципів із відповідними емпіричними доказами моделі лікування (Goldman etal., 2015).
Дія комплексних біорегуляційних препаратів спрямована на тканинний та органний рівні, активізацію і регуляцію захисних механізмів організму. До їх складу входять речовини рослинного, мінерального та тваринного походження з широким спектром біорегуляційної та модулювальних ефектів. Ці препарати практично не спричиняють побічних реакцій, їх можливо призначати в комплексі з традиційною терапією (Винничук та Засуха 2003; Соколова, 2006).
Сьогодні у неврологічній практиці широко застосовують препарат Церебрум композитум Н (виробник Біологіше Хайльміттель Хеель ГмбХ, Німеччина), який діє на різні ланки ЦНС і призначається за різних порушень функцій ГМ, зокрема й ЧМТ. Препарат містить біокомпоненти з органів здорових тварин та рослинно-мінеральні складові (загалом 26 потенційованих компонентів). Церебрум композитум Н сприяє збільшенню об’єму мозкового кровотоку, активує нейрометаболізм, зменшує виразність венозної дисциркуляції, чинить ноотропну, метаболічну, психотропну, антидепресивну, ангіопротективну дію, має імуномодулювальний, спазмолітичний, венотонізувальний ефекти (Шамугия и Тимошков, 2013).
Застосування цього препарату в комплексній терапії та реабілітації сприяє зниженню інтенсивності запального процесу, зникненню ознак ендогенної інтоксикації, нормалізації показників неспецифічної імунологічної реактивності, енергетичного обміну та вегетативної регуляції.
Підготувала Наталія Купко