Можливості фармакотерапії інсомнії та критерії вибору препарату

Сон — це фундаментальний фізіологічний процес, необхідний для підтримки когнітивного, емоційного та фізичного здоров’я. Він характеризується складним структурованим патерном (циклами із чергуванням фаз повільного [NREM] та швидкого [REM] сну) протягом ночі. Регуляція архітектури сну включає складні взаємодії ділянок мозку та нейромедіаторів, а на молекулярному рівні опосередковується генами «циркадного годинника». Порушення в роботі цієї складної системи, які можуть бути спричинені різними чинниками, призводять до зміни архітектури сну та зниження його якості (Rábago-Monzón etal., 2025).

Стрес-індукована дисрегуляція сну визначається як порушення його нормальної структури, тривалості та відновлювальних функцій внаслідок гострого або хронічного впливу стресу. Цей стан проявляється в різних формах, включаючи труднощі із засинанням (безсоння), часті пробу­дження, сон, що не забезпечує відновлення, або зміни балансу стадій REM та NREM сну. При цьому формується порочне коло: стрес порушує сон, а погана якість сну ще більше посилює фізіологічний та психологічний вплив стресу (Baranwal etal., 2023). Із часом це може призвести до хронічного нейрозапалення, когнітивних порушень і підвищеної вразливості до таких нейродегенеративних та психічних розладів, як хвороби Альцгеймера й Паркінсона, великий депресивний і тривожні розлади (Anghel etal., 2023).

Безсоння: важливі не лише нічні симптоми

Інсомнія є найпоширенішим розладом сну, що характеризується постійними труднощами із засинанням, підтриманням сну або раннім пробу­дженням. До того ж вона супрово­джується клінічно значущим порушенням денної активності (Chen etal., 2026). До наслідків, що проявляються вдень, зазвичай належать втомлюваність, пригнічений настрій, дратівливість, соматичні скарги та когнітивні порушення. Безсоння є другим за поширеністю психічним розладом у світі й одним із найчастіших та найвиснажливіших розладів у дорослих, що становить серйозну проблему для громадського здоров’я (Zhao etal., 2021; Yue etal., 2023).

Згідно з метааналізом A. V. Benjafield etal. (2025), поширеність безсоння у загальносвітовій популяції становить ~ 16,2 %, а на тяжке безсоння страждає ~ 7,9 % людей (> 800 млн). Серед осіб похилого віку частота інсомнії, яка часто супрово­джується хронічними захворюваннями та когнітивним зниженням, перевищує 30 %.

Порушення сну є ключовим механізмом, що призводить до погіршення психічного здоров’я в умовах військового конфлікту (Nimrodi etal., 2026). Ці результати визначають сон як критичну та модифіковану ціль медичних втручань із метою поліпшення психологічного добробуту та зменшення впливу збройного конфлікту на цивільне населення.

Хронічне безсоння чинить багатофакторний негативний вплив на фізичне здоров’я, психологічний добробут і соціальне функціонування. Окрім дефіциту сну, безсоння проявляється як багатовимірний розлад із фізичними, психологічними та соціальними наслідками. Із патофізіологічної точки зору хронічне безсоння підвищує ризик розвитку артеріальної гіпертензії, серцево-судинних захворювань, метаболічного синдрому, цукрового діабету 2-го типу та деяких злоякісних новоутворень. Ці взаємозв’язки опосередковуються порушенням регуляції нейроендокринних систем, імунної функції та метаболічних шляхів. Усе це призводить до підвищення загальної смертності та смертності від серцево-легеневих захворювань, а також до значного зниження пов’язаної зі здоров’ям якості життя (Medic etal., 2017; Campbell etal., 2023).

Безсоння має двобічний зв’язок із депресією (Plante, 2021). Згідно з результатами поздовжніх випробувань, воно є незалежним фактором ризику розвитку й рецидиву депресивних і тривожних розладів (Riemann etal., 2020; Zhang etal., 2022). Численні дані дослі­джень і метааналізів свідчать, що порушення сну підвищують ризик суїцидальних думок, спроб та завершених самогубств. Зокрема, в осіб з інсомнією ризик суїцидальних думок удвічі вищий, а ймовірність спроб залишається значною навіть після корекції на депресію та інші супутні психічні розлади (Boffa etal., 2025). У соціально-економічному контексті безсоння спричиняє денну втомлюваність, порушення уваги та негативний настрій, що знижує продуктивність праці, підвищує ризик виробничих травм, падінь і дорожньо-транспортних пригод (Jiao etal., 2024; Sansom etal., 2025). Пацієнти з безсонням також несуть вищі витрати на охорону здоров’я, а непрямі втрати, пов’язані зі зниженням продуктивності праці та виплатами за нещасні випадки, створюють додаткове навантаження.

Отже, безсоння є серйозною проблемою для соціальної продуктивності та громадського здоров’я. Порушення функціональної активності вдень є основним фактором, що погіршує якість життя хворих, та головною причиною звернень по медичну допомогу (Chen etal., 2026). Відповідно, міжнародні клінічні настанови наголошують на важливості поліпшення функціональної активності вдень як на основній меті лікування безсоння (Rosenberg etal., 2023; Chinese Society of Sleep Medicine, 2023).

Фармакотерапевтичні підходи до лікування безсоння

Управлінням із контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA) для фармакотерапії безсоння схвалене застосування ліків із різноманітними механізмами дії: бензодіазепінів (БДЗ), небензодіазепінових снодійних засобів (так званих Z-препаратів), агоністів мелатоніну, подвійних антагоністів рецепторів орексину, антагоністів гістамінових рецепторів тощо. Кожній групі притаманні як певні переваги, так і застереження щодо використання.

БДЗ, як-от темазепам і тріазолам, та Z-препарати — залеплон, золпідем та есзопіклон, зв’язуються із нейрональними рецепторами γ-аміномасляної кислоти (ГАМКA), викликаючи гіперполяризацію клітинної мембрани й зумовлену цим седацію та інші ефекти (зниження тривожності, протисудомна дія, психомоторні порушення), пов’язані зі зменшенням збудливості нейронів.

Традиційні БДЗ, хоча й сприяють засинанню, пов’язані з певними ризиками, як-от схильність до нещасних випадків, когнітивні порушення, седативний ефект удень, розвиток толерантності та потенціал до зловживання, що обмежує їхню придатність для довгострокового лікування (Campbell etal., 2023). Z-препарати є більш селективними агоністами ГАМКA, ніж БДЗ, їхня дія зумовлена насамперед зв’язуванням із цими рецепторами, а гіперполяризація мембрани забезпечує седативний ефект (Matheson, Hainer, 2017). Темазепам, тріазолам, залеплон, золпідем та есзопіклон рекомендовані Американською академією медицини сну (AASM) для лікування хронічного безсоння (Sateia etal., 2017).

База даних щодо ефективності Z-препаратів є ширшою, ніж для БДЗ. Останніми роками Z-препарати посідають важливе місце у фармакотерапії безсоння та розглядаються серед стратегій вибору для короткотривалого медикаментозного лікування. Їх застосування підтримується низкою клінічних настанов і консенсусних рекомендацій, зокрема консенсусною заявою Британської асоціації психофармакології (BAP, 2019).

Водночас клінічні та фармакокінетичні характеристики окремих представників цієї групи відрізняються, що зумовлює необхідність індивідуалізованого вибору препарату відповідно до характеру порушення сну, очікуваної тривалості дії та ризику небажаних ефектів.

Залеплон: місце короткодіючого гіпнотика у лікуванні інсомнії

Залеплон — синтетичний снодійний та седативний засіб ультракороткої дії з групи Z-препаратів. Він є похідним піразолпіримідину й селективно впливає на ω1-субодиницю у складі рецептора ГАМКA (Barbera, Shapiro, 2005). Залеплон має найкоротший період напіввиведення серед Z-препаратів (~ 1 год), завдяки чому рекомендований у дозі 10 мг для лікування безсоння із порушенням засинання (Gunja, 2013; Sateia etal., 2017). Ці рекомендації базуються на результатах двох масштабних дослі­джень, здійснених наприкінці 1990-х рр. (Greenblatt etal., 1998; Danjou etal., 1999).

Дані клінічних випробувань демонструють, що залеплон у дозах 5–10 мг ефективно скорочує латентність сну, тобто час, необхідний для засинання. Завдяки короткому періоду напіввиведення фармакологічна дія препарату є нетривалою, що може бути клінічно доцільним для пацієнтів із переважним порушенням засинання та потенційно зменшувати його вплив на функціонування наступного дня (Greenblatt etal., 1998; Danjou etal., 1999). При вивченні залеплону також не було виявлено клінічно значущого феномену «рикошетного» безсоння або виразних симптомів відміни після короткотривалого застосування (Sateia etal., 2017).

У нещодавньому багатоцентровому проспективному дослі­дженні 14-денне застосування залеплону супрово­джувалося поліпшенням суб’єктивних показників сну та денного функціонування, при цьому препарат демонстрував сприятливу короткострокову переносимість (Chen etal., 2026).

У масштабному метааналізі результатів 154 дослі­джень (загалом 12 670 учасників, які приймали плацебо, та 35 280 — у відповідних групах лікування) були оцінені ефективність, переносимість і безпека засобів для лікування інсомнії. Результати щодо Z-препаратів загалом підтвердили їхню користь, а також було отримано позитивні дані щодо переносимості залеплону (DeCrescenzo etal., 2022).

J. L. Yue etal. (2023) здійснили систематичний огляд із мережевим метааналізом результатів плацебо-контрольованих і порівняльних рандомізованих контрольованих дослі­джень (загалом 69 публікацій з даними щодо 17 319 дорослих пацієнтів із первинною інсомнією). Аналіз продемонстрував, що при лікуванні первинного безсоння Z-препарати загалом були ефективнішими, ніж плацебо для зменшення латентності сну й часу неспання після початку сну. Терапія засобами цієї групи підвищувала ефективність сну порівняно із плацебо, зокрема за приймання залеплону було виявлено переваги щодо загальної тривалості сну.

Нові клінічні дані щодо ефективності залеплону

Обмеженість даних масштабних багатоцентрових дослі­джень із систематичним оцінюванням впливу залеплону на якість сну, денну працездатність та емоційне самопочуття спонукала S. Chen etal. (2026) провести багатоцентрове одногрупове проспективне дослі­дження за участю 355 дорослих віком 18–65 років, які відповідали критеріям неорганічного (не викликаного соматичними чи неврологічними захворюваннями) безсоння із труднощами засинання. Учасники отримували 10 мг залеплону перорально за 30 хв до сну протягом 14 днів, а також стандартизоване навчання гігієні сну.

Ступінь тяжкості безсоння, денну втомлюваність, афективний стан, тривожність та симптоми депресії оцінювали за допомогою низки валідованих інструментів, як-от:

• індекс тяжкості безсоння (ISI) — інструмент для самооцінювання пацієнтами тяжкості безсоння протягом останніх двох тижнів (вищі бали вказують на тяжче безсоння);
• шкала оцінювання виразності втомлюваності (FSS), призначена для аналізу впливу втоми на повсякденне функціонування та активність (вищі бали свідчать про більшу тяжкість);
• шкала оцінювання позитивних і негативних афектів (PANAS) із двома підшкалами, що стосуються двох різних емоційних вимірів (PANAS-P — позитивних і PANAS-N — негативних);
• опитувальник для оцінювання генералізованої тривожності (GAD-7) для самостійного заповнення з метою скринінгу відповідних симптомів та визначення тяжкості тривожності;
• опитувальник щодо стану здоров’я пацієнта (PHQ-9), який використовується для скринінгу та оцінювання тяжкості симптомів депресії.

Первинним результатом була зміна показника ISI від початкового рівня до завершення лікування, вторинними — зміни показників за рештою шкал. Безпеку оцінювали шляхом систематичного документування побічних ефектів (ПЕ) протягом періоду лікування. Із 355 учасників 318 завершили лікування згідно з повним протоколом, досягнувши значного поліпшення за всіма інструментами оцінювання (рисунок). Отримані результати підтвердили ефективність і безпеку терапії залеплоном, продемонструвавши значне поліпшення суб’єктивних показників сну, денного функціонування та емоційного самопочуття при сприятливій короткостроковій переносимості.

Рисунок. Показники за інструментами оцінювання (A) та їх зміни від початкового рівня (Б)

Поширеність симптомів середнього та тяжкого ступеня на тлі терапії залеплоном суттєво знизилася, при цьому серйозних ПЕ не спостерігалося. Частота ПЕ, що виникли під час лікування, була низькою (0,94 %), а їхня тяжкість — помірною. Ці результати підтвер­джують ефективність залеплону в усуненні основних симптомів безсоння — поганої якості сну, подовженої латентності сну та недостатньої його тривалості — що, ймовірно, зумовлено селективним агонізмом щодо ω1-субодиниць ГАМКА-рецепторів, завдяки чому мінімізується вплив на інші підтипи рецепторів.

Приймання залеплону не спричиняло залишкових снодійних або седативних ефектів. Показники за шкалою FSS значуще знизилися, а поширеність виразної втомлюваності зменшилася із 48,74 до 13,21 %. Ці дані свідчать, що ефективне лікування безсоння суттєво поліпшує денну працездатність. Селективна дія залеплону на ω1-субодиниці ГАМКА-рецепторів у поєднанні з коротким періодом напіввиведення сприяє швидкому засинанню з мінімальним погіршенням самопочуття наступного дня.

При терапії залеплоном спостерігалося зниження показників за підшкалою PANAS-N та одночасне підвищення — за підшкалою PANAS-P, що супрово­джувалося паралельним зниженням показників за шкалами GAD-7 та PHQ-9 і збільшенням випадків ремісії тривожності та депресії. Таким чином, на тлі поліпшення показників інсомнії при лікуванні залеплоном мала місце позитивна динаміка емоційного стану та симптомів тривоги й депресії.

Оскільки доведено двоспрямований взаємозв’язок безсоння із депресією та тривожністю, отримані дані свідчать, що залеплон може опосередковано покращувати настрій завдяки поліпшенню якості сну (Goldschmied etal., 2021). До того ж ГАМК-ергічна модуляція може безпосередньо впливати на центральні шляхи регуляції емоцій (Luscher etal., 2023). Ці властивості підвищують терапевтичну цінність залеплону, забезпечуючи комплексний підхід до лікування пацієнтів із безсонням, в яких спостерігаються супутні емоційні розлади легкого та помірного ступеня.

Аналіз підгруп показав кращу терапевтичну відповідь у пацієнтів із вищим рівнем безсоння, тривожності або депресії на початковому етапі, зі значним поліпшенням, що спостерігалося в різних гендерних та вікових підгрупах. Отже, це багатоцентрове дослі­дження продемонструвало, що приймання залеплону в дозі 10 мг перед сном упродовж двотижневого курсу значно поліпшує суб’єктивно оцінену якість сну, денну працездатність та емоційне самопочуття пацієнтів із безсонням. При цьому препарат характеризувався сприятливою переносимістю та мінімальними ПЕ. Отримані результати надають клінічно значущі докази на користь застосування залеплону як ефективного та безпечного терапевтичного засобу для короткочасного лікування безсоння, що дозволяє усунути як нічні симптоми, так і денні наслідки.

Висновки

Стресові фактори можуть суттєво впливати на процес засинання та якість сну, а інсомнія, своєю чергою, асоційована з емоційним виснаженням, тривогою та втомлюваністю, що призводить до формування порочного кола взаємного негативного впливу стресу та безсоння. Це підкреслює важливість своєчасної корекції порушень сну та індивідуального вибору терапії з урахуванням не лише нічних симптомів, а й денного функціонування.

Залеплон є короткодіючим снодійним засобом, який може застосовуватися у дорослих із безсонням, насамперед за наявності труднощів із засинанням. Його дуже короткий період напіввиведення визначає відповідний клінічний профіль препарату та може мати значення для зменшення впливу терапії на наступний день та збереження денного функціонування. Сучасні дані свідчать про ефективність залеплону щодо симптомів інсомнії та його сприятливу короткострокову переносимість.

На вітчизняному фармацевтичному ринку доступний препарат Селофен (залеплон) виробництва АТ «Адамед Фарма» у формі капсул по 10 мг, показанням до застосування якого є безсоння з утрудненням засинання.

Підготувала Наталія Купко