Розлад із дефіцитом уваги і гіперактивністю

Допомога дітям із РДУГ

Зазвичай батьків дитини, якій діагностовано розлад із дефіцитом уваги (РДУГ), хвилює питання швидкого та дієвого методу лікування. Найчастіше лікарям ставлять такі питання, як: «Що він має робити? Які заняття відвідувати? Які ліки приймати?». Або ж взагалі виявляють бажання змінити поведінку дитини: «Зробіть щось із ним і поверніть вже нормального!». На превеликий жаль, ліків, які б за короткий період вилікували цей розладу, не існує! Для того, щоб досягти змін, потрібна клопітка і наполеглива робота усієї сім’ї, колективу садочка, вчителів у школі. Ця робота має базуватися на розумінні проблем дитини, її особливих потреб.

До основних методів допомоги дітям із РДУГ та їхнім сім’ям належать: поведінкова терапія, методи налагодження стосунків із ровесниками, медикаментозна терапія, поради для батьків на майбутнє, поради щодо особистого відновлення.

Техніки, котрі допомагатимуть керувати поведінкою гіперактивних дітей, придатні і для вирішення звичайних поведінкових проблем іншого походження. Принципи підходів допомоги дітям із РДУГ базуються на розумінні проблеми – виражена недостатність імпульс-контролю. Слід пам’ятати, що дитина має труднощі із самостійним плануванням діяльності, контролем своїх дій та емоцій. Тому необхідно створити всі умови для забезпечення контрольних факторів ззовні.

Під час роботи з гіперактивними дітьми слід дотримуватися певних умов, а саме:

1. Швидкі і часті реакції. Діяти так швидко, щоб бути учасниками ситуації. Тоді легше керувати різними поведінковими проявами. Темп гіперактивної дитини змусить рухатися швидше.

2. Значні винагороди і заохоченнях, ефективні покарання. За допомогою частої та різноманітної похвали формується позитивний взаємозв’язок із дитиною та покращується її поведінка. Покарання спонукає до зменшення проявів небажаної поведінки.

3. Систематичності та послідовності. Методи та техніки поведінкового керівництва треба використовувати постійно (вони мають стати навичкою спілкування батьків). РДУГ не минає, тому тимчасові заходи не вирішать проблеми.

– А з чого ми будемо починати лікування?

– Із найпростішого і найскладнішого одночасно.

– Ви мені скажіть відразу: що робити, коли Петрик мене не слухає?

– Якраз про це ми говоритимемо. Наша сьогоднішня тема – спілкування, добра взаємодія.

– Не розумію. Може, ми з чогось конкретного почнемо? Ви якусь пораду дайте, а я спробую.

– Порад є багато, але використовувати поради, не розуміючи методу роботи, не дуже результативно. Ви знаєте, коли у вас є тільки одні ліки, то всі хвороби, хочеш чи не хочеш, починаєш лікувати ними, хоча вони можуть не підходити. А ми з вами почнемо з добрих взаємостосунків. Без хороших стосунків результату можна досягти, але ж нам потрібен не лише результат. Щоб ваш Петрик добре поводився надалі, він має знати, що ви хочете йому добра, він мусить бути впевненим у тому, що все робиться для його блага.

– Добре, тоді що він має робити?

– Для вас це може видатися дивним, проте щось робити будете саме ви! Тут є один дуже важливий момент: змінити якусь людину можна тільки тоді, коли зміниться оточення чи ставлення до неї інших людей. Подумайте, для чого йому тепер змінюватися? Хлопця все влаштовує, він має те, що хоче, поводиться, як хоче. Це ми хочемо, щоб Петро змінився. Отже, ми маємо змінити щось самі.

– А що тоді я маю робити?

– Дуже важливо усвідомити, що поведінка вашого сина не зміниться доти, поки не зміниться ваша поведінка – батьків. Поведінкове керівництво розпочинається з того, що батьки починають міняти свою поведінку, а не змінювати дитину!

Це означає, що ми звикли реагувати на звичні речі звичним чином: хвалимо, коли зробить щось надзвичайне, караємо, коли нам не подобається те, що дитина робить. Наприклад, діти точно знають, за що їх можуть покарати, й іноді ховаються, знаючи, що будуть покарані: розбив горнятко, побився із сестрою. Ми можемо це назвати моделями поведінки або сценаріями спілкування. І ви, напевно, можете зауважити, що на подібні ситуації ви реагуєте схожими діями. Часто ці зразки поведінки залишаються нам у спадок від наших батьків. Кого у сім’ї часто хвалили, той, імовірно, теж хвалитиме своїх дітей. З іншого боку, можна згадати, коли ми у ранньому дитинстві не схвалювали поведінку батьків і казали собі, що ніколи не зробимо такого зі своїми дітьми. А тимчасом самі часто несвідомо повторюємо дії своїх батьків. І йдеться не про те, добре це чи погано. Суть у тому, що ми показуємо дітям, як потрібно діяти. Батьки для дітей є найважливішими людьми, і саме батьки демонструють своїм дітям ті чи ті моделі поведінки. Ми навчаємо дітей, просто живучи з ними і подаючи приклад для наслідування.

– Я не з усім згідна, хоча Петрик – копія свого тата: все робить так само, як він, і навіть так само пробує говорити, ходити.

– Якщо надати дітям можливість, вигадати майбутнє, у якому вони були б дорослими і мали б своїх дітей, то можна побачити себе збоку. Вони почали б говорити так, як батьки, з такими ж паузами, наголосами, вживати такі ж фрази. І це у жодному разі не означає, теперішня ситуація є вкрай поганою. Ні. Просто деякі моменти потребують корекції.

– Це означає, що ми будемо детально аналізувати мою поведінку?

– Не зовсім. Просто ми по-іншому подивимося на деякі речі, зробимо акценти. А починатимемо з того, що будемо зауважувати хороші якості у поведінці вашого сина. У школі нас вчать способу виправлення помилок – червоною ручкою, щоб було видно помилки, а ми з вами підемо іншим шляхом. Зазвичай ми бачимо так, як нас навчили бачити – насамперед зауважувати помилки, оскільки вони відрізняються від норми. Все має бути правильним. Це не є погано чи добре, це – спосіб мислення. Але ми будемо говорити більше про тих вісім правильних прикладів і часто вживатимемо термін «позитивне мислення».

– А з помилками що робити, не зважати на них?

– Їх важко не помітити. Ми про них будемо пам’ятати, але активно за них візьмемося дещо згодом. Для того, щоб сформувати у дитини довіру до ваших нових змін, розпочинаємо з позитиву, Петрик має побачити, що те, що ви робите, є добрим для нього. А почати пропоную із дуже простого: ви, очевидно, бавитеся зі своїм сином у різні ігри. Зробімо із цієї забави дещо особливе. Пропоную вам поспостерігати за Петриком, використовуючи похвалу. Організатором цієї гри міг би бути ваш син, і керувати нею, давати вам ролі чи завдання, просто запросити вас узяти участь мав би Петрик. Ви, зі свого боку, мали б приєднатися і дотримуватися правил. Звичайно, якщо він запропонує пограти у гру «Хто більше тарілок поб’є», таку пропозицію треба відхилити. Найголовніше у цьому – знайти момент і похвалити сина за щось добре виконане або за зусилля, котрі він докладає до цього.

– Та це ж може тривати годинами!

– Розумію вас, але спробуйте приділити цьому стільки ж часу, скільки ви приділяли раніше. Просто 15-20 хвилин на день відведіть на свідоме спостереження за тим, як він реагуватиме на вашу похвалу. Найпростіше використати словесне схвалення: «молодець, ти вже такий дорослий, ти вже так багато робиш самостійно!». Також багато дітей люблять обійми, погладжування, поцілунки.

– І це все?

– Повірте, це дуже багато. Почати впроваджувати зміни у стосунки завжди важко, навіть коли ці зміни видаються маленькими і незначними. Це перше завдання є фундаментом нашої подальшої роботи. Від того, наскільки міцно ми його закладемо, буде залежати результат. Позитив і заохочення мають переважити критику та покарання. Ще одне, що ви можете зробити – це подивитися на свій стиль виховання очима своєї дитини. Спробуйте уявити себе на місці свого сина і поглянути на свою маму. З одного боку – яка вона, а з іншого боку – чи захотіли б ви щось змінювати у ній. І з позиції свого сина оцініть, чи ви є доброю наставницею, уважною, тією, яка розуміє, чи ще треба працювати над собою. Багато батьків кажуть, що вони не є добрими наставниками, і ще більше засмучуються, проте мета цього завдання – показати нам тільки напрямок змін, а не звинуватити вас у поганому батьківстві. Так само важливо пам’ятати, що ви маєте робити це разом із чоловіком, адже мусите дотримуватися єдиного стилю спілкування із сином.

– Треба буде поговорити з чоловіком.

– Так. І ще одне: намагайтеся уникати покарань. Якщо Петрик буде погано поводитися, можете вийти, відвернутися, тобто слід реагувати на такі прояви спокійніше. Зміни будуть поступовими, не варто відразу чекати докорінно відмінної поведінки.

Найчастіше такий початок викликає у батьків здивування. Складно починати роботу з чогось не дуже конкретного (він погано поводиться, а ми маємо приділяти йому більше уваги і хвалити!?). Ймовірно, багато хто думає, що такі методи не подіють, і це матиме невідомо який результат. Однак необхідно переконати батьків виконати ці прості завдання і побачать у них сенс, оскільки перший і найважливіший крок – це почати впроваджувати маленькі зміни. Процес відбувається дуже поступово, щоб дитина могла адаптуватися. Ці зміни мають вкорінюватися у моделі поведінки, стати звичкою, а це вимагає часу.

Зазвичай першим результатом самоспостережень батьків є уникання неефективних поведінкових взірців: сварки, фізичного покарання та ін. Унаслідок цього емоційне самопочуття батьків покращується, як і атмосфера вдома.

Спочатку зміни є маленькими, проте вагомими. Навчившись помічати маленькі результати, ми зможемо досягти більшого.

– Як домашнє завдання?

– Ой, спробували, виконували. Що вам сказати? Петрик ніби став трошки спокійніший, але у школі далі скаржаться, він там не слухається.

– Сьогодні нас більше цікавить ситуація вдома: чи ви зауважили хоч які-небудь зміни?

– Ви знаєте, я себе почала більше контролювати: жодного разу не «розпустила руки» і вже намагаюся менше сваритися.

– Дуже добре. І яка реакція сина? Як ви самі почуваєтеся?

– Цікаво, але він став такий насторожений, усе чекає, що я почну сваритися, трошки боїться; а коли я не сварю, то здивований. А я собі кажу: «Так, стоп! Почекай кілька секунд, а тоді спокійно скажи». Мені аж самій легше, бо постійний крик уже набрид, сама почала думати, що зі мною щось не так.

– Насправді, ви зробили дуже великий крок. Ви вже пам’ятаєте, що потрібно щось змінити, і у вас є гарний результат. Але все-таки ще кілька слів про сина: як він?

– А він, уже коли заспокоїться, тоді прийде сам, попросить вибачення. Але ще дивиться на мене і чекає, що ж зараз буде? – мама посміхається.

– Кажучи іншими словами, ви зробили дещо по-іншому, і він теж змінився.

– Так, я навіть пригадую: Петрик бавився своїм конструктором, і от бачу, починає складати його до коробки. А перед тим ми його хвалили, потім ще татові ввечері розповідали, який він сьогодні чемний. То син такий задоволений був, нема слів!

– А ви казали: «нічого особливого». Чи зауважили ви, що сьогодні більше розповідаєте про позитивні речі, ніж про проблеми?

– Так, ми змінюємося. Я робила, як ви порадили: подивилася на себе збоку і подумала: «Ну чого постійно на Петрика сварити? А коли навіть часом дам йому ляпанця, то потім сама себе звинувачую, – от така я мама!»

– А чоловік?

– Підтримує, але він переважно на роботі. Теж каже, що малий ніби спокійніший став.

– А я хочу похвалити вас. Ваші слова підказують, що ми – на правильному шляху.

– Тобто кожен бере щось своє, проте основним є розуміння того, що коли ми починаємо змінюватися, то й діти мусять по-іншому реагувати на це. Продовжуйте так само, хваліть, спостерігайте. А наша сьогоднішня тема: як правильно звертатися до дитини, коли ми хочемо, щоб вона щось виконала. Напевно, траплялися такі ситуації: коли ви просите щось зробити або бути готовим через п’ять хвилин і чуєте у відповідь: «добре», але прохання повисає у повітрі?

– Постійно. А потім – здивовані очі, а в очах запитання: «Ти щось казала?». Я вже не знаю, що з цим робити, таке враження, що син мене ігнорує.

– Розкажіть, будь ласка, більш детально, як ви найчастіше звертаєтеся до дитини, де ви перебуваєте у цей момент, яким тоном промовляєте.

– По-різному буває. Іноді він дивиться телевізор або бавиться, а я йому з кухні кажу, щоб він помив руки, бо вже час сідати до столу. Часом просто прошу: «Позбирай, будь ласка, іграшки». Буває таке, що я просто підходжу і кажу йому до вуха: «Ти мене чуєш?» Він завжди каже, що чує, але однаково продовжує робити те саме.

– Є певні правила, як дати вказівку або висловити прохання. Щоб переконатися у тому, що ми звертаємося правильно, слід пам’ятати деякі нюанси: треба чітко формулювати думку, потрібно висловлювати її, дивлячись в очі дитині і нахилившись до рівня її зросту, не давати багато вказівок одночасно. Варто переконатися, що ваша дитина уважно слухає вас, перепитавши її про те, що ви просили.

– Я ніби все так і роблю, хіба що не нахиляюся, а так – усе майже те саме.

– Ще один важливий момент: коли ви просите щось зробити, усуньте всі зайві подразники, котрі відволікатимуть увагу дитини. Визначте термін виконання завдань – 3 чи 5 хвилин і конкретно вкажіть, коли це буде. У дітей із РДУГ порушена здатність планувати, тому ми мусимо їм у цьому допомагати. Також варто нагадати дитині про ваше прохання через деякий час. Ще одне: ви можете сказати: «Ти розумієш, що потрібно зробити? То виконай це просто зараз, щоб потім ти не забув».

– Слід спробувати. Головне не забути про це.

– У мене є для вас пропозиція. Але наперед запитання: чи вам легко вдома розмовляти по телефону або займатися своїми справами?

– Ще одна болюча тема. Щойно я починаю розмовляти по телефону, відразу Петрику щось конче потрібно: запитати, попросити, я не маю права п’ять хвилин побалакати з подругою. Коли посуд мию, то ще півбіди – Петро біля мене постійно крутиться, щось допомагає.

– Тоді ви можете спробувати таку формулу вказівки для досягнення певної мети: «Петрику, мені потрібно порозмовляти по телефону, це дуже важливо. А ти тим часом зроби..., а потім покажеш мені». Тобто ви маєте пояснити, що будете певний час зайняті, і дати завдання на той проміжок часу. Зробіть це з дотриманням правил, про які ми говорили сьогодні.

– Не знаю, чи вийде, але спробувати варто.

– Ви можете почати з двох хвилин, поступово продовжуючи тривалість розмови. Не забувайте хвалити сина, коли розмовлятимете по телефону, щоб відзначити його зусилля і показати важливість цього для вас. Ще одним вагомим досягненням може стати поступливість дитини у виконанні незначних прохань: принести газету, покласти книгу на потрібне місце.

Для досягнення конкретних цілей діліть своє звертання на дві частини: 1) скажіть, чим ви будете зайняті; 2) скажіть, що має робити у цей час дитина. Пам’ятайте, що їй треба знайти цікаве заняття і хвалити, поки вона його виконує.

Помітними змінами можна вважати відчуття того, що стало легше розмовляти по телефону, що деякі вказівки ви даєте автоматично, не задумуючись.

Важливо, щоб усі члени сім’ї дотримувалися цієї тактики.

Принципи, методи та правила заохочень

Заохочення, похвала позитивної поведінки, позитивний наслідок і ще багато інших синонімів означають винагороду. Яким чином заохочення можуть впливати на поведінку дитини: зіпсують чи покращать? Згідно з поведінковими принципами, якщо дитина добре поводилася або послухала і виконала прохання, її слід нагородити, аби наступного разу вона зробила так само.

Винагорода може бути дуже різною. У дорослому віці заохочення є іншими: люди працюють на роботі й отримують заробітну платню – це та сама винагорода, регламентована правилами і приписами. Іноді за зусилля й ініціативність дають премії. Наскільки приємно отримати визнання своєї праці і почути від навколишніх: «Молодець! Ми би так не змогли», чи просто схвальні відгуки від авторитетних осіб. Поліпшується настрій, хочеться далі виконувати те, за що нагородили. Навіть коли щось не вдається, і ви робите багато спроб, але хтось відзначає ваші зусилля – це означає, що ваші намагання не марні. Весь світ залучений у процес заохочень та активний пошук нових форм відзнаки: конкурси Кращий підприємець, Студент року, Кращий хірург, премія Оскара за кіномистецтво, Пісня року тощо.

Однак похвала може мати негайний вплив (коли ви очікуєте результату від винагороди миттєво: «зроби це, і матимеш те, що хочеш») і відтермінований (коли ми формуємо у дитини переконання, що результатом хорошої поведінки може бути щось приємне і важливе, що відбудеться свого часу). Формування такого переконання є важливим для того, аби дитина знала: для отримання винагороди, потрібні значні зусилля. Попри те існує думка, що якщо постійно хвалити дитину, то це негативно вплине на неї. Ця думка, ймовірно, виникла через ще одне загальноприйняте переконання: дитина поводиться добре – це нормально, а коли погано – тоді слід уживати заходів. Отож, часто діти не отримують того, що їм належить.

Якщо ж ідеться про гіперактивних дітей, то їхні заохочення мають формувати добру поведінку. Варто пам’ятати, що їм потрібні більш часті і більш дієві заохочення. Механізм простий: добрий вчинок (дія) → винагорода (наслідок). Ця формула має виробити у дитини усвідомлення, що коли вона поводиться відповідним чином, тоді отримує заохочення. Якщо так робити послідовно і тривалий час, це стимулюватиме дитину до дотримання певних правил, домовленостей, сприятиме слухняній поведінці. Справді, є певні перестороги у застосуванні заохочень, але якщо вдаватися до них для досягнення певних цілей і базуючись на батьківському відчутті своєї дитини, тоді все буде діяти правильно.

– Як ваші справи цього разу?

– Ви знаєте, усе нормально. Щоб не наврочити. Удома тихо, спокійно, зі школи менше скарг, Петро вже не такий, яким був раніше. Може, з віком міняється, дорослішає. Але кілька днів тому у сина був дивний настрій, і він нам такий концерт влаштував! Я навіть не зрозуміла через що, і ми з чоловіком не знали, як реагувати. Намагалися заспокоїти його, поговорити з ним. Так приблизно годину тривало, а потім він почав заспокоюватися.

– Дуже добре, що все іде на позитивній хвилі. Ви розумієте, що Петро не буде «шовковим» одразу, тому такі повернення до старих зразків траплятимуться час від часу й надалі. Але хотів би наголосити на деяких моментах, які ми обговорювали раніше. Розкажіть, будь ласка, яких саме змін вам вдалося досягти цього тижня?

– Найбільше це, напевно, те, що я вже спокійно розмовляю по телефону. Звичайно, це не спрацьовує на сто відсотків, проте прогрес є помітним. Петрик і далі перебиває інколи, але так тихо і чемно, просто неймовірно! Ще я навчилася чітко йому говорити, чого від нього хочу. Тепер він приходить до мене такий гордий, що виконав прохання! Я синові кажу, який він чемний, а потім він або сам бавиться, або просить зробити щось зі мною. У такі моменти, здається, все нормально. У школі теж кажуть, що став спокійнішим, більше старається. Тепер ми з чоловіком обіцяємо Петрику, що коли він буде добре поводитися, ми йому щось купимо. Син дуже тішиться з того.

– Висловлюючись формально, ви застосували стратегію: «якщо ти зробиш щось, то можеш отримати бажане». Це – взірець заохочення позитивної поведінки, який часто вживають для досягнення конкретних поведінкових цілей. Чи ви раніше пробували практикувати такі стратегії?

– Можливо, не так, як ви кажете, але, наприклад, коли ми повертаємося зі школи, і на Петра вчителька не скаржилася, а у мене гарний настрій, то я можу йому щось незначне купити: машинку чи шоколадку. Або ми кажемо: «Якщо ти у школі будеш чемний, тоді ми тобі купимо якусь іграшку».

– Для того, щоб досягти кращого ефекту, ця винагорода має бути систематичною, мусить мати структуру та шкалу оцінювання. І ще одне: як ваш син реагує на слово «чемний»?

– Не дуже добре, Петрові ніби неприємно, що я постійно йому про це нагадую.

– Як ви міркували, чому так відбувається?

–  Можливо, ми часто про це говоримо, а може, він часто нечемний? Взагалі, слово «нечемний» – дуже загальне. Тільки зараз про це подумала.

– Цілком слушно. Воно не просто загальне, воно об’єднує у собі будь-що і є достатньо ситуативним. В один момент воно означає одне, у другий – трішечки інше. Найкраще конкретно називати, якої саме поведінки ми чекаємо від дитини: «бавитися з хлопцями, а не битися», «кидати каміння можна туди, де нікого немає», «бігати на майданчику, а не перебігати вулицю» тощо.

– Наша нова тема, ми вже її зачепили частково, стосується заохочень, а саме системи домашніх жетонів чи балів. Інакше кажучи, ми ще більше будемо хвалити, тільки тепер робитимемо це систематично і для досягнення конкретних цілей.

Системи домашніх жетонів є одними із найбільш ефективних способів заохочень хорошої поведінки дитини!

– Із чого ж починати цю систему?

– Варто почати з важливих запитань: чи ваш син уже розуміє користь від хорошої поведінки? Чи ви самі тепер думаєте про винагороду більше, аніж про покарання?

– Думаю, що так. Звичайно, не на всі сто відсотків, але Петро явно бачить, що ми тепер його більше хвалимо, і намагається краще поводитися. Звичайно, є зриви, ми їх так називаємо, коли він просто не при собі або ми вже не маємо сили.

– Тоді ця система впорядкує те, що ви вже застосовуєте, і дасть нові можливості до заохочення бажаної поведінки. Отже, система домашніх винагород – це обмін хорошої поведінки на певні бали, котрі можуть бути переведені у конкретні вигоди для дитини. Тобто ви домовляєтесь із сином, що коли він не буде битися на вулиці (що становить проблему), то має можливість отримати 5 балів за день. А 5 балів – це одна цукерка, двадцять додаткових хвилин гри на комп’ютері тощо.

Поведінка, яку ми заохочуємо, може бути дуже різноманітною: записані домашні завдання, відсутність зауважень у щоденнику за незадовільну поведінку чи розмови, вчасний прихід додому, – будь-що, із чим у дитини є труднощі. Ми не заохочуємо дитину за те, що вона чемно поводиться, ми заохочуємо конкретні дії, котрі мусять мати свою винагороду: велике зусилля має бути оцінене належним чином, незначні завдання мають маленькі призи. Винагорода може бути різною: починаючи від простого доброго слова до омріяних іграшок. Варто пам’ятати, що винагородою можуть слугувати певні привілеї: у суботу довше дивитися телевізор, у неділю довше поспати, запросити друзів додому для спільної гри, відвідати кінотеатр, цирк та ін. Заохоченням може бути будь-що приємне і важливе для дитини. Іноді це досить прості речі, наприклад, допомога у приготуванні їжі, робота з татовими інструментами, догляд за рослинами тощо. Ми не зможемо заохотити дитину тим, що їй нецікаво. Часто ми думаємо: «ця книга йому буде за щось супервизначне, або шоколад він отримає після того, як...», тимчасом як з досвіду знаємо, що наш син не любить шоколад, а книжок у нього досить. Слід зосередити увагу на заохоченні двох-трьох дій, щоб швидше досягти результату.

– А як це виглядає на практиці?

– Ви можете сказати синові, що відтепер заохочуватимете його поведінку ще більше за допомогою спеціальної гри з жетонами. Скажіть, що ви знаєте, як йому важко бути зосередженим, уважним, виконувати вказівки і хочете йому у цьому допомогти. А гра полягатиме у тому, що ви будете присвоювати бали за певну поведінку, яку ви самі визначите й обговорите з ним. Кожен приклад такої поведінки – це певна кількість балів, а бали це те, що він захоче як винагороду. Бали можна збирати на щось більш серйозне і не використовувати їх відразу (наприклад, дорога іграшка – 100 балів). Наголошу, що вам буде приємно присвоювати ці бали синові.

– А хто і куди має записувати ці бали?

– Слушне запитання: бали маєте право записувати тільки ви з чоловіком. А вигляд у них може бути на ваш смак: фішки від ігор чи лото, котрі ви складаєте у банку чи коробку, спеціальна таблиця для балів Замість балів можна використовувати наклейки з футболістами, зі «смайликами», сонечками, будь-чим, приємним для дитини, і застосовувати їх як бали. Ваш «банк» має перебувати на видному місці: приклеїти на холодильник, поставити біля робочого столу дитини, банка чи коробка може стояти на столі, у тумбочці. Дитина має право заглядати до неї, проте присвоювати бали можуть тільки батьки. Список винагород ви можете скласти усією сім’єю. Часом діти плутають величини: «за п’ять фішок ви мені купите іграшку, а за двадцять – морозиво». Тут діти навчаться співмірності величини і вартості вкладених зусиль.

– Я думаю, це може спрацювати. А якщо Петрик потім не захоче нічого робити без тих балів?

– Дуже важливий момент. Треба наперед пояснити, що це – гра на певний час. Слід також домовитися, що ви поступово зменшуватимете матеріальні винагороди, оскільки син буде дорослішати і вже зможе робити багато чого без домовленості, а ви зможете заохочувати інші дії, більш актуальні на той період. Ви також можете припинити цю гру, якщо побачите, що дитина занадто нею переймається. Тоді поясніть, що буде перерва.

– А чи можна використовувати гроші як заохочення?

– У цьому немає нічого поганого, проте краще все-таки еквівалент: більшість заохочень однаково вимагають фінансових витрат, тож ви можете прирівняти вартість балу до певної заробленої суми. Можна також використовувати копійки для позначення балів. Іноді можна давати синові гроші за хорошу поведінку. Головним тут є ставлення до грошей у вашій сім’ї. Дитина може заробляти на себе, проте це не має перетворитися у заробітчанство, межу ви встановлюєте самі.

– Добре. Тобто я можу забирати бали за погану поведінку, і так стимулювати Петрика. Чи правильно я зрозуміла?!

– Ви вже забігли наперед. Взагалі, це застосовують пізніше, і ви самі скажете, чому, відповівши на одне запитання: як ви думаєте, що ви робитимете частіше – забирати бали чи нагороджувати ними?

– Напевно, частіше забирати.

– Справді, Петрові дуже легко зробити щось не так, відповідно, його банк буде поповнюватися не дуже швидко і водночас миттєво «банкрутувати» за погану поведінку. У такому разі мотивація до хорошої поведінки буде мінімальна, якщо взагалі буде. Ми не забираємо фішок близько місяця, щоб Петро відчув дію жетонів, заробив на себе.

– Так, ви маєте рацію.

– Ще варто наголосити на деяких деталях: те, за що ви будете винагороджувати, має бути дуже чітко визначеним. Не слід казати: «я тебе похвалю, якщо ти будеш чемним», оскільки сюди можна віднести будь-що і нічого. Треба говорити: «ми нагородимо тебе, якщо ти не будеш сваритися (зрозуміло, якщо вдома із цим труднощі) та битися з братом». Якщо весь день пройде спокійно – це 10 балів. Також варто знайти для дитини більш серйозне заохочення, до здобуття котрого Петро мав би докласти багато зусиль. Деякі діти хочуть дорогі іграшки або яку-небудь техніку, що може вартувати досить дорого і на це доведеться працювати тривалий час. Ідея полягає у тому, що дитина буде намагатися поводитися краще і отримувати за це заохочення, тобто формуватиметься позитивний варіант стосунків, котрий має залишитися у сім’ї і після застосування системи винагород.

– У мене виникло дивне відчуття, ніби я йду до крамниці купувати добру поведінку своєї дитини.

– Таке відчуття у батьків виникає часто. Все залежить від того, як ви це подасте синові. Пам’ятайте, що метою поведінкових програм є налагодження добрих стосунків із дитиною. Винагородами ми ніби кажемо: «Мені подобається те, що ти робиш. Роби так надалі». З огляду на природу розладу, це потрібно робити часто й ефективними методами. Також варто поступово зменшувати матеріальні винагороди і використовувати заохочення соціального характеру (словесна похвала, бесіди тощо).

– Добре, Петрику шість років, як ви думаєте, він погодиться?

– Цю систему застосовують для дітей віком п’яти-дванадцяти років. Є певні поправки на вік: для молодших дітей колір фішок чи жетонів не є значущим, для старших диференціюємо: синя фішка – 10 балів, червона – 15 тощо. У кожен віковий період у дітей свої пріоритети: ігри, спілкування з однолітками, навчання тощо. Відповідно і винагороду вибираємо з огляду на потреби дитини. Важливо час від часу поновлювати список заохочень, а також підіймати планку за винагороду. Тобто сьогодні за цей бал син має прибрати іграшки, а вже за тиждень за той самий бал мусить протягом 3 днів наводити лад довкола.

– Стільки нюансів, все так структуровано!

– Проте ця система проста. Ви можете залучити сина до складання списку заохочень. Також ви можете встановити чіткі правила, за виконання яких Петрик може отримувати винагороду. Можна скласти поведінковий контракт. Це ще один зі способів дисциплінування. Але вам самим це сподобається. Ви ж будете хвалити свою дитину, бачити радість у її очах. Ще одне: прийдіть наступного разу із сином. Запрошую також вашого чоловіка.

Правила заохочень

Батькам слід започаткувати правила, за дотримання яких дитина отримуватиме винагороду. Вони мають бути чіткими й однозначними. Варто сформулювати те, що дозволяється, оскільки часто правила сприймають як систему заборон. Вони мають багато чого дозволяти і водночас обмежувати небажані прояви поведінки. Ці норми можуть бути двосторонніми – свого роду контракт, у якому одна сторона – батьки, зобов’язуються виконувати свої обіцянки і стежити за їх виконанням, а інша – діти, також зобов’язуються дотримуватися встановлених правил. Спершу здається, що це все важко сформулювати, але варто лише подумати про те, що викликає стурбованість у поведінці дитини і шкодить їй та довколишнім, і слова легко знайдуться. Намагайтеся формулювати правила позитивно (наприклад, «телевізор можна дивитися шістдесят хвилин на день», замість «не можна дивитись телевізор більше години»). Це важливо, оскільки саме формулювання не обмежує, а дозволяє певні речі. Цей так званий контракт має бути написаний і в урочистій обстановці підписаний учасниками договору – так створюється атмосфера важливості. Але не слід забувати про те, що все це робиться для дитини, тому нехай це буде веселим святом.

– Вітаю вас, Лесю! Як подіяла система заохочень? Чи довелося трохи докласти зусиль до цієї справи?

– Не відразу подіяло. Ми з чоловіком сказали Петрові, що тепер він може собі заробити на те, чого би він хотів, але малому спочатку якось було важко це зрозуміти. Бо до того він найчастіше заробляв навпаки, щось утне, а потім винагороджуй його. Але ми спокійно і щодня робили йому щось приємне. Наприклад, ми домовилися, що хвалитимемо сина, якщо він акуратно складатиме речі, коли приходить з вулиці, і триматиме у порядку іграшки. Коли так траплялося, то ми щоразу давали йому маленький подарунок (машинку чи щось таке). Чоловік, ідучи з роботи, щось йому купував. Для Петра це було просто суперзаохочення! А в неділю ми ходили у кав’ярню, то син такий щасливий був! Загалом усе дуже добре, однак іноді все ж таки трапляються неприємні ситуації.

– Чи ви вже працюєте над виконанням певних завдань і чи бали вже мають для Петрика вагу?

– Так, ви знаєте, він тепер за кожен бал переживає, рахує їх у своєму щоденнику.

– Так і продовжуйте. Важливим завданням цього і наступного тижня буде зміцнення сформованих навичок і формування нових. Тобто те, про що ми говорили минулого разу: підвищити вимоги до виконання завдань і поставити нові цілі. За той же бал дитина має тепер робити трохи більше або складніші завдання, деякі з них він може виконувати без балів, бо так роблять усі, але вам це не менш приємно. Варто додати до списку нові завдання та нові заохочення.

Принципи, методи та правила покарань

Покарання є критичним моментом будь-якої поведінкової програми чи терапії. Карати важче, ніж хвалити, оскільки це пов’язано зі стресом і негативною поведінкою дитини. Під час покарання мусимо зробити щось неприємне для дитини. Проте парадокс – більшість батьків звертаються до психологів, психіатрів власне за цим: «Скажіть нам, як його покарати так, щоб він більше цього не робив, все решта у нас ніби нормально. Ми просто не знаємо, як його карати». Часто батьки, виховуючи дитину, вдаються лише до таких засобів. Слід сказати: «цього не досить». У нашому культуральному розумінні покарання часто асоціюється зі стоянням у кутку, фізичними діями (ляпанцем по м’якому місцю та ін.), стоянням на гречці чи горосі. Можна також почути фрази на кшталт: «Я тебе більше не люблю, ти більше не мій син. Ми ідемо, і тебе залишаємо, тебе зараз хтось забере, якщо будеш нечемним». На День святого Миколая діти мають загрозу отримати різку замість подарунка – символ нечемності і непослуху. До нечемних дітей на Новий рік не приходять Дід Мороз і Снігуронька та інші казкові герої. Також увечері з роботи може прийти тато і покарати, бо мама йому все розповість. Традиційних прикладів застосування погроз можна навести безліч.

Для покарання дорослих існують свої методи: адміністративні стягнення, позбавлення премій, додаткова робота, неґречні висловлювання у пресі, врешті, позбавлення волі. Навіть прості буденні неприємності ми називаємо карою. Людей карали за непослух і за невиконання певних правил та законів. Тобто існує практика попередження. Але є покарання і без попереджень, за порушення правил, узвичаєних щоденним життям.

А що ми можемо отримати, караючи дитину? Краще поставити питання таким чином: чого ми намагаємося досягти через покарання? Зазвичай, караючи дитину, ми прагнемо дати їй урок: так робити не можна, наступного разу так не роби, те, що ти зробив, погано. Ще таким чином передаємо інформаційне повідомлення: мені не подобається те, що ти зараз робиш. І якщо покарання було правильним, то ми досягаємо певних успіхів – зміни поведінки на краще. Якщо ні, досягаємо зворотного ефекту: переживаємо негативні емоції, ображаємо дитину. Зазвичай ми відчуваємо дискомфорт під час покарання, адже розуміємо, що наші дії є неправильними.

Фізичне покарання не є ефективним методом. Його дія досить нетривала, для дитини воно несе стрес, для батьків – найчастіше почуття провини. Механізм простий – для дитини: мама, яку я люблю, хоче завдати мені фізичного болю; для батьків: дитина, котру я люблю, отримала від мене ляпаса. «Знову не втримався! Що ми за батьки – не можемо нормально вирішити питання!?» Часто фізичне покарання є останньою інстанцією, на той час батьки перебувають у негативному емоційному стані, і дитина через це зазнає додаткового стресу, переляку. Не треба керуватися прислів’ям «б’ю, отже, люблю». Факт загрози фізичної розправи є стресовим для дитини: очікування агресії може мати негативні наслідки – дитячі страхи, нічний енурез тощо. Караючи дитину фізично, ми даємо урок: можна битися, оскільки це роблять мої батьки – а вони хороші, отож, так робити правильно. І наші діти, коли виростуть, будуть використовувати аналогічні моделі поведінки. Крім того, дитина чи підліток переживають приниження у момент побиття. Їм указують на те, що з ними можна зробити що завгодно, оскільки вони слабкі і ще не можуть себе захистити.

Батьки рідко можуть ударити дитину так сильно, щоб їй було боляче, тому сам факт покарання може не відбутися як такий. Часто діти сміються або зовсім не реагують на побиття, оскільки не відчувають фізичного дискомфорту. Це може дратувати того, хто має на меті провести виховний момент, і призвести до небажаних наслідків.

Залякування є малоефективним методом стимуляції доброї поведінки. Воно може мати негайну короткотривалу вигоду (дитина піде туди, куди вам потрібно, чи погодиться робити те, що ви пропонуєте), але це може призвести до негативних наслідків: невиправданих страхів (страху перед звичайними предметами чи людьми) чи сформувати негативну картину сприйняття світу. Дитина уявляє собі, що хтось постійно хоче вкрасти її, забрати від мами і тата, що навколо ходять лише бандити, бабаї, інші негативні істоти. Крім того, найчастіше залякування неможливо виконати; тоді дитина розуміє, що батьки не виконують обіцянок і їхнім словам можна не надавати ваги, отже, можна й надалі продовжувати у тому ж дусі.

Замість залякування варто виховувати здорове відчуття обережності у спілкуванні з незнайомцями, навчати обачної поведінки у незнайомих ситуаціях за допомогою особистого прикладу, пояснень, казок та інших доступних способів.

– Як поведінка сина? Наскільки вам тепер легко чи важко давати з ним раду або досягти якогось результату?

– Тепер не до порівняння – такий зробився чемний, так слухає, хоче бали отримувати! Але ще я зауважила, що Петро просто задоволений тим, що його менше критикують, менше сварять. Він і далі дуже активний, неуважний і часом ще бувають вибрики, але принаймні вже намагається себе тримати в руках. І ми з чоловіком стримуємо себе, намагаємося не вимагати від сина забагато.

– Дуже добре, чи тема покарань для вас досі актуальна?

– Наразі нема за що дуже карати, але думаю, що все-таки треба знати, що і до чого.

– Так, треба володіти інформацією і використовувати її за потребою. Розкажіть, будь ласка, як ви раніше карали сина.

– Так, як усі: могла насварити, могла по одному місцю дати або щось заборонити (наприклад, телевізор дивитися). Але всі ті мої методи допомагали на короткий час. Іноді, коли Петрик серйозно проштрафився провинився, то декілька днів підряд поводився спокійно.

– Чи бувало таке, що ви його насварите, а потім жалієте й обіймаєте?

– Дуже часто. Іноді насварю, а потім подивлюся: він же такий хороший, і точно знаю, що не хотів нічого поганого зробити. Розумію, що сама не стрималася, і жалію.

– Як ви думаєте, чи це добре?

– Напевно, не дуже.

– Так, і ми про це зараз поговоримо. Але скажіть, чи вас карали ваші батьки?

– Я була чемною, але часом діставала, як і всі діти. Бачу, що малого свого так само і навіть тими самими словами сварю, як моя мама. Ніколи про це не думала. Але був такий період, що я вже просто втомилася щось робити. Скільки не карай, однаково те саме робить. Якось я перестала робити зауваження, однак в результаті – жодних змін.

– Чи у вас виникало почуття провини за те, що ви караєте дитину?

– Іноді, особливо, коли не втримаюся, можу і руку прикласти. Боже, думаю, ніколи не хотіла того, але є моменти, коли просто не знаєш, що робити!

– Ви все правильно кажете. Фізичне покарання не тільки не є ефективним, воно є навіть деструктивним для формування стосунків.

– Так, я згодна, але все-таки, які методи покарання є ефективними? Наприклад, я намагалася налякати сина, але це не допомагало.

– Яким чином ви це робили?

– Ну, казала, що нечемних дітей забирає міліція чи в інтернат у лісі можуть забрати, або що дядько на вулиці забере, щось таке.

– Чи у вас коли-небудь був шанс випробувати такий метод, яким ви залякували?

– Ніколи.

– Питання неефективності тут вирішується просто: дитина ніколи не отримувала того, чим ви залякували, і за деякий час просто перестала боятися цих речей.

Отже, Лесю, методів є багато, ми розглянемо з вами деякі з них. Зауважу, що дуже важливо дотримуватися принципів покарання. Це прості і чіткі правила, дотримуючись яких, ви зможете досягти результатів та зберегти внутрішній спокій, будучи впевненими у тому, що ви все робите правильно.

– Цікаво, і що ж там таке важливе?

– Згадайте, про що ми говорили з вами щодо заохочень.

– Про те, що вони мають бути систематичними, постійними, послідовними, що потрібно вдаватися до важливих для дитини заохочень і точно виконувати обіцянки.

– Усі ці принципи ми зберігаємо і для покарання, тільки з метою дисциплінування та зменшення негативних дій.

Правила покарання

Справедливість. Карати треба лише за погані вчинки. Не можна карати дитину залежно від нашого настрою. Карати слід тільки однозначно негативні прояви. Щоб бути справедливим, варто тверезо оцінювати ситуацію і набратися мудрості та терпіння. За деструктивні дії: бійки, плювання, завдання шкоди собі та речам – можна покарати; спірні дії треба проаналізувати і потім винести остаточне рішення. Це особливо важливо у сім’ях, де двоє і більше дітей: карати за однакові вчинки тими ж методами. Так само слід відрізняти дії, котрі мають різні причини. Іноді спричинити погану поведінку може бути бажання привернути увагу дорослих. Тоді варто подумати, чи досить часу ви проводите з дітьми, чи реагуєте на їхні прохання і запитання?

Систематичність. Покарання як метод виховання не має бути надзвичайною подією у житті сім’ї, воно має ввійти у стосунки і бути одним із інструментів моделювання поведінки. Про це всі мають знати, бути готовими до цього і виконувати це.

Швидкість реакції. Це не означає, що дитина мусить швидко втікати від своєї кари. Карати треба по-гарячому. Між діями, що відбуваються одна за одною, формується причинно-наслідковий зв’язок. Дитина знатиме, що вона покарана саме за певний учинок (це особливо важко, коли дитина ще досить обмежено розуміє звернену до неї мову – орієнтовно, до трьох років). Відтерміноване покарання дитина може сприймати як щось незаслужене, оскільки вона просто забуде, за що її карають. Проте, коли немає змоги застосувати покарання (ви у крамниці чи в гостях), тоді його треба перенести до найближчого слушного моменту (дитина про це має знати).

Пам’ятайте, що дитиною із РДУГ керують негайні наслідки, оскільки вона має труднощі з аналізом результатів своїх учинків.

Послідовність. Варто за одні й ті ж самі дії призначати однакові покарання і робити це завжди, коли трапляється подібна ситуація. Усі члени сім’ї (тато, мама) мають дотримуватися послідовності покарань, інакше у дитини формуватиметься взірець втікання від одного до іншого: мама за це сварить, а тато – ні, отож, йду до тата і навпаки.

Нейтральність емоцій під час покарання. Під час покарання важливо бути спокійним: говорити впевнено, досить директивно, не підвищувати голосу до крику. Ми не зганяємо на дитині злість і не отримуємо від цього задоволення, ми навчаємо дитину, виховуємо, зупиняємо негативну поведінку.

Вагомість методу покарання. Покарання має бути справжнім покаранням, нести виховний момент, мати негативне забарвлення, асоціюватись із неприємністю. Механізм простий: погана поведінка → негативний наслідок. Покарання буде ефективним, якщо ми підберемо відповідний наслідок. Наприклад, якщо дитина любить бавитись у комп’ютерні ігри, поганим наслідком для неї буде позбавлення її такої можливості на певний період. Не можна карати дитину тим, що для неї не має значення. Часто буденні речі можуть бути вагомими факторами впливу.

Відповідність покарання вчиненому. Слід розрізняти ступені важкості скоєного: мала провина – відповідне покарання, велика провина – серйозні санкції. Якщо ви наперед визначите дії, за котрі каратимете і яким саме способом, залишиться лише втілити це у відповідний момент. Спокій і самоконтроль сприяють справедливості розміру покарань. Важливо не зриватися і не перетворити покарання у санкціонований викид негативної енергії.

Наголос. Під час покарання від батьків іноді можна почути: «ти поганий» чи щось подібне. Такі слова можуть формувати у дитини загальне негативне сприйняття себе. У таких ситуаціях може допомогти зміна наголосу: «ти зараз вчинив погано, твій вчинок є недобрим, мені не подобається те, що ти робиш, тому ти будеш покараний». І тоді караємо дитину у конкретний момент, за конкретні дії. Тобто ваша дитина хороша, але її вчинок – ні, тому наслідком є покарання, яке буде призначене за такі вчинки. Іншими словами, можна змістити наголос з дитини на вчинок чи на ставлення до нього.

Покарання насправді є методом виховання. Про цей метод багато педагогів і психологів пишуть наукові праці. Дехто вважає його недоцільним і стверджує, що потрібно керуватися лише добром і терпінням. Інші вважають його невід’ємною частиною педагогічного процесу. На мою думку, покарання є потрібним методом, а правильне покарання – несе дитині добро. Воно навчає, що не все у житті дозволено, деякі вчинки можуть мати негативні наслідки. Так формується самодисципліна, самоаналіз. Для гіперактивних дітей – це один із найефективніших методів зменшення негативних дій. Покарання – це відсутність або позбавлення чогось приємного, додаткові штрафні санкції на виконання якихось доручень тощо. Інколи можна використовувати систему віднімання балів. Але тут потрібна чітка система попередження і виконання.

Переконайтеся, що бали є важливими для дитини, що ви вже практикуєте систему заохочень два-три тижні.

Складіть чіткий список дій, за які ви будете карати (це можна зробити разом із дитиною). Не варто говорити: «якщо ти будеш нечемний, то...», слід конкретно вказувати, за які саме дії будуть застосовані покарання.

Чітко визначте, скільки балів ви зніматимете за кожну провину. Ступінь покарання не має залежати від вашого настрою.

Уведіть штрафи з попередженнями і без за деякі дії, які дитина має виконувати самостійно, і не забувати про них. Діти можуть бути покарані відніманням балів без попередження. Наприклад, ви вже довго працюєте над тим, щоб дитина не обзивалася. Цю дію можна віднести до категорії покарань без попереджень. Але про багато речей ще варто нагадувати дитині: «Ти пам’ятаєш, що за це матимеш штраф? Подумай, чи ти справді хочеш це зробити». З іншого боку, дитину можна винагородити за те, що вона відреагувала на попередження.

Відніміть бали у разі порушення встановлених правил чи норм. Однак не допустіть спустошення банку вашої дитини. Це може призвести до втрати нею інтересу щодо системи заохочень.

– Усе-таки бали не слід віднімати занадто часто, я правильно зрозуміла?

– Все правильно. Радять витримувати співвідношення один до трьох. Одне покарання на три заохочення. Все-таки позитиву має бути більше.

– Бо ж Петрик за ті бали так переживає!

– Але не забувайте бути послідовними і чіткими у своїх обіцянках.

– Добре, а що ще можна робити?

– Тут уже має бути індивідуальний підхід для кожної дитини. У дію вступає принцип вагомості покарання. Для одного хлопця телевізор є невід’ємною частиною життя, для іншого – аж ніяк. Хтось любить комп’ютерні ігри, а хтось – гуляти на вулиці. Для когось заохоченням є прибирання, для когось – це покарання. Важливо пам’ятати, що покарання – це позбавлення певних привілеїв, певних бонусів. Для полегшення справи ви можете скласти список покарань на противагу списку заохочень. Дитина має ознайомитися зі списком і прийняти його до уваги. Коли віднімаєте бали чи оголошуєте покарання, будьте спокійні, звертайтеся до дитини дещо офіційно (не Петрику, а Петре).

– Слухаю вас і самій спокійніше стає: можна карати і без зайвих сварок!

– Також треба нагадати про менших дітей, котрим ще рано застосовувати систему жетонів. Тут важливим є негайний негативний наслідок. Одним із прикладів цього є тайм-аут. Це дуже структурований метод із чіткими правилами. Існують різновиди тайм-ауту, однак ми наголосимо лише на його основних засадах. Оскільки багато речей залежатиме від побуту, фізичної можливості виконання та інших деталей.

Метод тайм-ауту

Це одна з найпоширеніших форм покарання, яка полягає в ізоляції дитини у тихому місці на деякий час за погану поведінку. Тайм-аут слід застосовувати для одного-двох видів поганої поведінки. Що може бути тихим місцем? Якщо дозволяють побутові умови, це може бути крісло, що стоїть на такій віддалі від стін, що дитина не може до них торкатися. Під час сидіння на кріслі не має бути жодних ігор, перегляду телевізора чи слухання музики. Крісло може стояти у кутку або у центрі кімнати. Дитина не має права вставати з крісла доти, доки ви не дозволите їй. Так само слід практикувати різну тривалість сидіння у кріслі за різну поведінку – одна хвилина за маленьку провину, три за більшу. У цей час не варто розмовляти з дитиною (пояснення правил хорошої поведінки чи читання моралі є вашою увагою, котру ви приділяєте дитині, а це є заохоченням). Звичайно, знайдеться мало дітей, котрі зможуть всидіти у кріслі самостійно. У такому разі ви можете притримати дитину за плечі чи вдатися до активнішої допомоги – просто втримати дитину на руках доти, поки вона пручається, але потім вона мусить «відсидіти» свої хвилини самостійно. Якщо ж дитина залишає крісло без дозволу, ви можете додати їй хвилини сидження за кожне вставання. Вважають, що дитина сидить, коли обидві сідниці оперті на кріслі. Загалом, це має бути хвилина тиші і спокою, коли дитина сидить і нічого фактично не робить.

Також можна використовувати тиху кімнату, у якій немає іграшок і нічого цікавого, де дитина матиме можливість відсидіти свій час на ліжку і заспокоїтись. Є варіанти використання килимка покарань, який лежить у тихому місці, позбавленому різних сенсорних заохочень.

Іноді тайм-аут називають місцем для роздумів, кутком для самоаналізу. Дітям пропонують піти туди, щоб заспокоїтися й обдумати свою поведінку. Зміна наголосу у формулюванні фрази може бути ключем до згоди: «Тобі важко тепер бавитися як усі або робити це не так гучно, тому піди на три хвилини у спеціальне місце і повертайся, коли заспокоїшся».

Перші результати можуть бути за декілька днів, але найімовірніше – за тиждень і більше. Найкращим результатом є навичка дитини самостійно піти до ліжка чи сісти у крісло ще до настання критичної ситуації, коли дитина зрозуміє, що так вона може заспокоїтися і повернутися до свого заняття.

Діти можуть проявляти агресію під час тайм-ауту, таким чином вони позбавляються негативної енергії. І можна припустити, що метод є дієвим. Але подивіться на це з іншого боку: ми дозволяємо дитині агресивні прояви (наприклад, ламання іграшок чи кусання себе) під час покарання. Але караємо за ті ж прояви агресії! Мало того, дитина засвоює урок: щоб заспокоїтися, варто щось зламати чи таким чином викинути енергію. Такі уроки можуть бути корисними (не треба робити шкоди людині, можна зламати щось) за умови жорсткого самоконтролю і збереження рамок соціальних норм (не переступати межі прав інших людей). Пам’ятайте, що самоконтроль – це ахіллесова п’ята гіперактивних дітей.

Відомим прототипом тайм-ауту є куток. Однак він має бути без додавання гречки, гороху тощо. Дитина мусить стояти обличчям до стіни і дотримуватися спокою.

Не можна використовувати підвал, комору або інші темні приміщення для цього методу. Не варто зачиняти дитину у невеличкому приміщенні.

Тайм-аут, як і будь-яке покарання, не слід компенсувати чимось додатковим: не треба обіймати дитину відразу, не варто давати солодощі у знак примирення. Зробіть це пізніше, інакше ефект тайм ауту буде змитий.

Якщо ви відчуваєте, що програма не діє, а зусилля марні, то подумайте, може, ви маєте якісь труднощі на роботі чи у стосунках із друзями? Може, зациклилися на якомусь одному методі і не бачите способу, який є поруч, а може, вам просто варто відпочити?

Покарання поза межами дому

Часто поведінкові проблеми виникають за межами дому. Здебільшого вони спричинюють сильніший стрес, аніж погана поведінка вдома: несхвальні погляди сторонніх людей, в’їдливі коментарі, відчуття безпорадності та власної некомпетентності накривають хвилею. Що робити? Як впливати? Чим заспокоїти? Куди втікати? іноді страх батьків перед проблемами на вулиці, у гостях чи у крамниці призводить до того, що дітям обмежують перебування на вулиці, їх намагаються не брати у гості, з іншого боку – їх просто не запрошують: «Може, ви прийдете без малого?».

Почати застосовувати покарання у публічних місцях можна лише за умови успішного застосування дисциплінарних методів удома. Результатом ефективного впливу можуть стати сімейні відвідування родичів та друзів, відвідування супермаркетів, дитячих майданчиків без заспокійливого. Конкретна мета – мінімізувати погану поведінку у публічних місцях або навчити дитину поводитися відповідним чином за межами дому.

Більшість батьків знають наперед, які прикрощі можуть їх чекати і де саме. Запобігання виникненню проблем є ефективнішим, ніж їх вирішення: перед входом у «потенційну прикру ситуацію» (інша квартира, вулиця, транспорт, крамниця чи церква) обумовте з дитиною декілька правил, поясніть їй, як треба поводитися. Переконайтеся, чи дитина добре розуміє, що від неї вимагається, попросіть повторити правила і пояснити, що вони означають.

Уже надворі поясніть, що дитина може здобути у разі дотримання правил. Започаткуйте винагороду за хорошу поведінку – бали, фішки, різноманітні почастунки. Намагайтеся винагороджувати натуральними продуктами, які не шкодять здоров’ю (горішками, родзинками тощо). До матеріальних заохочень вдавайтеся лише у випадках, коли соціальні винагороди є неефективними чи малодоступними.

Доки ви ще не увійшли у приміщення, поясніть, що дитина може бути покараною за невідповідну поведінку. Це можуть бути втрати балів та привілеїв. Ви також можете застосовувати тайм аут, який є дуже ефективним за межами дому.

Під час перебування в іншому місці час від часу хваліть дитину, частуйте її горішками чи соком, щоб підтримати її хорошу поведінку.

Пам’ятайте, що ви маєте діяти швидко. Заохочувати відповідну поведінку і миттєво реагувати на початок неприємностей, щоб уникнути їх переростання у справжню проблему.

Застосування тайм-ауту у публічних місцях

У крамниці чи супермаркеті знайдіть тихе місце і поставте дитину лицем до стінки чи у куток; заведіть дитину у туалет і поставте лицем до стінки; знайдіть відділ, де є найменше людей, тихе місце, і поставте там дитину.

Також ви можете практикувати тайм аут у храмі, використовуючи для цього місце для сповіді, туалет чи інше тихе місце.

Якщо ви перебуваєте у гостях, попросіть господарів зайняти вільну кімнату, кухню чи ванну кімнату, пояснивши це тим, що ви застосовуєте такий метод покарання.

Під час подорожі автомобілем домовтеся з дитиною про дотримання певних правил. Запасіться іграми, котрі можуть зацікавити її у дорозі. Нагадайте про винагороду та покарання. Якщо все-таки доведеться вдатися до покарання, зупиніть авто і посадіть дитину на сидіння позаду, забравши іграшки, або посадіть дитину поруч із автомобілем на узбіччі. Ніколи не залишайте дитину без нагляду!

Якщо тайм-аут застосувати не можливо, тоді спробуйте вивести дитину з крамниці чи іншого місця у службовий двір і поставити її лицем до стіни; скажіть дитині, що ви записуватимете всі прояви поганої поведінки, і вдома вона отримає своє покарання; ви можете маркером ставити дитині на руці крапки чи галочки за кожне порушення правил і вдома перевести це у покарання. Для підвищення ефективності ви можете мати при собі фотографію своєї дитини, що перебуває у тайм-ауті, і нагадати їй, чого вона може зазнати у разі непослуху. На противагу цьому ви можете мати фотографію дитини, коли її винагороджують, і таким чином заохотити її позитивну поведінку.

– Ситуація у нас непогана, син став слухняніший. Дружину тепер охочіше слухається. У мене з ним таких проблем не було, він мене якось відразу слухав і так не капризував. Дякую вам – допомогли.

– Хотілося б сказати, що ви все зробили самі. Я ж не займався з хлопцем щодня, ви все практично втілювали вдома, перебували з ним і вдень, і вночі, і це – на 90% ваша заслуга. Моя роль була лише допомогти вам побачити свої можливості і підтримати вас у тому, що ви робите правильно. А для вас, Лесю, що було найважливішим під час наших зустрічей?

– Я стала спокійніша, почала розуміти сина, навіть на роботі хвилююся менше, всі зауважили. І спілкування з сином налагодилося. Раніше треба було по десять разів просити Петрика щось виконати, а тепер я знаю, як треба підійти, подивитися в очі і тоді говорити. Навіть не задумуюся над цим, само виходить. Петрик задоволений, що ми тепер більше його хвалимо, старається, став до нас ближчим.

– А я спочатку думав, що всі ті проблеми не дуже важливі, та коли дружина почала розповідати що і як, то я лише тоді зрозумів і побачив, що Лесі справді важко. І коли ми почали Петрика хвалити, розпочалися зміни – син почав більше слухатися мами. Леся увечері не була такою роздратованою, мене менше лаяла, що я сином не займаюся, – Роман посміхається. – Справді, таке враження, що ми стали більше розуміти один одного, знову стали родиною!

– Це так приємно чути! Насправді, те, що ви зробили, є дуже вагомим, а зміни залишаться надовго.

– Ще дуже незвично, що спочатку треба було хвалити, а тільки потім – карати, ми звикли по-іншому. А коли дружина приходила і розповідала, про що ви радили, часом мені видавалося, що це вже дуже маленькі кроки, але потім бачив, як вони впливали на ситуацію. Шкода, що я не міг бути на всіх зустрічах, проте я все виконував, намагався робити все правильно, як домашнє завдання.

– Ваша сила у тому, що ви разом застосовували всі методи, розуміючи їх важливість для вашого сина. Так тримати! Є ще декілька важливих тем, з якими я зараз вас ознайомлю.

Поради батькам

Реалізуючи ці поради, ви можете досягти бажаних змін як у поведінці своїх дітей, так і у своєму особистому ставленні до реальних проблем. Ці методи не вирішують усі поведінкові труднощі і не є унікальними. Проте правильне застосування поведінкового керівництва може стати надійним помічником у житті сім’ї, де є дитина з гіперактивним розладом із дефіцитом уваги. Труднощі траплятимуться і надалі, оскільки РДУГ не минає, здебільшого симптоми присутні й у дорослому віці. Тобто до цієї проблеми потрібно буде постійно шукати нові ключі. Що робити, коли трапляються нові проблеми у вихованні дитини або повертаються старі? Тоді треба подумати про те, що саме турбує вас у поведінці дитини, які прояви. Варто почати з причин: чому дитина почала виявляти ті чи ті реакції: вибрики, проблеми з друзями? Може, це реакція на брак батьківської уваги? Якщо важко запам’ятовувати випадки непослуху, їх можна записувати і періодично переглядати. За деякий час ви зможете більш об’єктивно оцінити ситуацію. Якщо ви зауважуєте, що ваші поведінкові методи стали неефективними, подумайте ось про що:

• Чи ви правильно даєте вказівку (не надто часто; дивлячись в очі; перепитуєте)?

• Чи ви дієте достатньо швидко і перебуваєте в одній ситуації з дитиною?

• Чи застосовуєте відповідні методи заохочення та покарання?

• Чи ви ще присвячуєте спеціальний час для забави з дитиною?

• Чи ви особисто почуваєтеся в силі застосовувати методи поведінкового керівництва (чи не втомлені, чи не дошкуляють проблеми на роботі або інші негаразди)?

Для вирішення нових проблем ви можете застосувати стратегію покрокового аналізу ситуації та пошуку рішення:

1. Чітко сформулюйте проблему. Подумайте про те, що вас насправді турбує. Спробуйте сформулювати її у позитивний спосіб: «хочу, щоб син спокійно вдягався зранку перед тим, як іти до школи», замість – «не хоче одягатися зранку». Спрямування на вирішення дасть вашим думкам вектор пошуку рішення проблеми, а не заглиблення у неї.

2. Подумайте про те, що ви реально можете зробити для вирішення ситуації у цей момент. Чи ви самі готові впроваджувати зміни чи вдаватися до порад спеціалістів? Може, вам особисто потрібна допомога, відпочинок, підтримка? Подумайте, якими ресурсами ви володієте, окрім своїх власних: чоловік/дружина, друзі, фахова допомога спеціалістів. Пам’ятайте про те, що поведінка дитини зміниться тоді, коли зміниться ваша реакція на неї. Не намагайтеся змінити дитину, не змінивши власні схеми поведінки.

3. Оберіть найкращий варіант із списку можливих методів виходу із наявної ситуації. Реально оцініть шанси на успіх кожної вашої пропозиції. Гарні ідеї часто неможливо втілити у життя.

Пам’ятайте: спочатку заохочення, а тільки потім покарання, діяти треба швидко і часто, бути спокійними.

4. Почніть діяти! Якщо ви впроваджуєте зміни, повідомте про це дитину, самі будьте чіткими і послідовними, дотримуйтеся поставленої мети і не відступайте від вашого плану. Об’єктивно оцініть успіхи кожного методу, будьте готовими щось змінити, якщо ви бачите, що методи впливу не дають бажаного ефекту.

5. Якщо ви досягли успіху, обов’язково похваліть себе й учасників вашого проекту! Це є необхідною умовою для закріплення вашого поведінкового впливу. Так само, як і з дитиною – ми хвалимо її за слухняність і дотримання правил, бо вона над цим працює, а себе хвалимо за досягнення змін! Кожна позитивна робота заслуговує на схвалення.

Продовження читайте у наступному номері.