сховати меню

Розлад із дефіцитом уваги і гіперактивністю

сторінки: 34-44

Є.І. Суковський, «Освітньо-соціально-культурний центр» на базі КЗ ЛОР «Львівська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат Марії Покрови», м. Львів
Продовження. Початок читайте у №9 (83), 2016

Допомога дітям із РДУГ

Зазвичай батьків дитини, якій діагностовано розлад із дефіцитом уваги (РДУГ), хвилює питання швидкого та дієвого методу лікування. Найчастіше лікарям ставлять такі питання, як: «Що він має робити? Які заняття відвідувати? Які ліки приймати?». Або ж взагалі виявляють бажання змінити поведінку дитини: «Зробіть щось із ним і поверніть вже нормального!». На превеликий жаль, ліків, які б за короткий період вилікували цей розладу, не існує! Для того, щоб досягти змін, потрібна клопітка і наполеглива робота усієї сім’ї, колективу садочка, вчителів у школі. Ця робота має базуватися на розумінні проблем дитини, її особливих потреб.

До основних методів допомоги дітям із РДУГ та їхнім сім’ям належать: поведінкова терапія, методи налагодження стосунків із ровесниками, медикаментозна терапія, поради для батьків на майбутнє, поради щодо особистого відновлення.

Техніки, котрі допомагатимуть керувати поведінкою гіперактивних дітей, придатні і для вирішення звичайних поведінкових проблем іншого походження. Принципи підходів допомоги дітям із РДУГ базуються на розумінні проблеми – виражена недостатність імпульс-контролю. Слід пам’ятати, що дитина має труднощі із самостійним плануванням діяльності, контролем своїх дій та емоцій. Тому необхідно створити всі умови для забезпечення контрольних факторів ззовні.

Під час роботи з гіперактивними дітьми слід дотримуватися певних умов, а саме:

1. Швидкі і часті реакції. Діяти так швидко, щоб бути учасниками ситуації. Тоді легше керувати різними поведінковими проявами. Темп гіперактивної дитини змусить рухатися швидше.

2. Значні винагороди і заохоченнях, ефективні покарання. За допомогою частої та різноманітної похвали формується позитивний взаємозв’язок із дитиною та покращується її поведінка. Покарання спонукає до зменшення проявів небажаної поведінки.

3. Систематичності та послідовності. Методи та техніки поведінкового керівництва треба використовувати постійно (вони мають стати навичкою спілкування батьків). РДУГ не минає, тому тимчасові заходи не вирішать проблеми.

Основні принципи допомоги дітям із РДУГ

• На початку роботи з дитиною слід зробити акцент на позитивних моментах.

• До процесу мають бути залучені обоє батьків.

• Батьки мають спостерігати, приєднуватися до гри дитини, якомога частіше її хвалити різними способами.

• Очікуйте на маленькі результати щотижня.

– А з чого ми будемо починати лікування?

– Із найпростішого і найскладнішого одночасно.

– Ви мені скажіть відразу: що робити, коли Петрик мене не слухає?

– Якраз про це ми говоритимемо. Наша сьогоднішня тема – спілкування, добра взаємодія.

– Не розумію. Може, ми з чогось конкретного почнемо? Ви якусь пораду дайте, а я спробую.

– Порад є багато, але використовувати поради, не розуміючи методу роботи, не дуже результативно. Ви знаєте, коли у вас є тільки одні ліки, то всі хвороби, хочеш чи не хочеш, починаєш лікувати ними, хоча вони можуть не підходити. А ми з вами почнемо з добрих взаємостосунків. Без хороших стосунків результату можна досягти, але ж нам потрібен не лише результат. Щоб ваш Петрик добре поводився надалі, він має знати, що ви хочете йому добра, він мусить бути впевненим у тому, що все робиться для його блага.

– Добре, тоді що він має робити?

– Для вас це може видатися дивним, проте щось робити будете саме ви! Тут є один дуже важливий момент: змінити якусь людину можна тільки тоді, коли зміниться оточення чи ставлення до неї інших людей. Подумайте, для чого йому тепер змінюватися? Хлопця все влаштовує, він має те, що хоче, поводиться, як хоче. Це ми хочемо, щоб Петро змінився. Отже, ми маємо змінити щось самі.

– А що тоді я маю робити?

– Дуже важливо усвідомити, що поведінка вашого сина не зміниться доти, поки не зміниться ваша поведінка – батьків. Поведінкове керівництво розпочинається з того, що батьки починають міняти свою поведінку, а не змінювати дитину!

Це означає, що ми звикли реагувати на звичні речі звичним чином: хвалимо, коли зробить щось надзвичайне, караємо, коли нам не подобається те, що дитина робить. Наприклад, діти точно знають, за що їх можуть покарати, й іноді ховаються, знаючи, що будуть покарані: розбив горнятко, побився із сестрою. Ми можемо це назвати моделями поведінки або сценаріями спілкування. І ви, напевно, можете зауважити, що на подібні ситуації ви реагуєте схожими діями. Часто ці зразки поведінки залишаються нам у спадок від наших батьків. Кого у сім’ї часто хвалили, той, імовірно, теж хвалитиме своїх дітей. З іншого боку, можна згадати, коли ми у ранньому дитинстві не схвалювали поведінку батьків і казали собі, що ніколи не зробимо такого зі своїми дітьми. А тимчасом самі часто несвідомо повторюємо дії своїх батьків. І йдеться не про те, добре це чи погано. Суть у тому, що ми показуємо дітям, як потрібно діяти. Батьки для дітей є найважливішими людьми, і саме батьки демонструють своїм дітям ті чи ті моделі поведінки. Ми навчаємо дітей, просто живучи з ними і подаючи приклад для наслідування.

– Я не з усім згідна, хоча Петрик – копія свого тата: все робить так само, як він, і навіть так само пробує говорити, ходити.

– Якщо надати дітям можливість, вигадати майбутнє, у якому вони були б дорослими і мали б своїх дітей, то можна побачити себе збоку. Вони почали б говорити так, як батьки, з такими ж паузами, наголосами, вживати такі ж фрази. І це у жодному разі не означає, теперішня ситуація є вкрай поганою. Ні. Просто деякі моменти потребують корекції.

– Це означає, що ми будемо детально аналізувати мою поведінку?

– Не зовсім. Просто ми по-іншому подивимося на деякі речі, зробимо акценти. А починатимемо з того, що будемо зауважувати хороші якості у поведінці вашого сина. У школі нас вчать способу виправлення помилок – червоною ручкою, щоб було видно помилки, а ми з вами підемо іншим шляхом. Зазвичай ми бачимо так, як нас навчили бачити – насамперед зауважувати помилки, оскільки вони відрізняються від норми. Все має бути правильним. Це не є погано чи добре, це – спосіб мислення. Але ми будемо говорити більше про тих вісім правильних прикладів і часто вживатимемо термін «позитивне мислення».

– А з помилками що робити, не зважати на них?

– Їх важко не помітити. Ми про них будемо пам’ятати, але активно за них візьмемося дещо згодом. Для того, щоб сформувати у дитини довіру до ваших нових змін, розпочинаємо з позитиву, Петрик має побачити, що те, що ви робите, є добрим для нього. А почати пропоную із дуже простого: ви, очевидно, бавитеся зі своїм сином у різні ігри. Зробімо із цієї забави дещо особливе. Пропоную вам поспостерігати за Петриком, використовуючи похвалу. Організатором цієї гри міг би бути ваш син, і керувати нею, давати вам ролі чи завдання, просто запросити вас узяти участь мав би Петрик. Ви, зі свого боку, мали б приєднатися і дотримуватися правил. Звичайно, якщо він запропонує пограти у гру «Хто більше тарілок поб’є», таку пропозицію треба відхилити. Найголовніше у цьому – знайти момент і похвалити сина за щось добре виконане або за зусилля, котрі він докладає до цього.

– Та це ж може тривати годинами!

– Розумію вас, але спробуйте приділити цьому стільки ж часу, скільки ви приділяли раніше. Просто 15-20 хвилин на день відведіть на свідоме спостереження за тим, як він реагуватиме на вашу похвалу. Найпростіше використати словесне схвалення: «молодець, ти вже такий дорослий, ти вже так багато робиш самостійно!». Також багато дітей люблять обійми, погладжування, поцілунки.

– І це все?

– Повірте, це дуже багато. Почати впроваджувати зміни у стосунки завжди важко, навіть коли ці зміни видаються маленькими і незначними. Це перше завдання є фундаментом нашої подальшої роботи. Від того, наскільки міцно ми його закладемо, буде залежати результат. Позитив і заохочення мають переважити критику та покарання. Ще одне, що ви можете зробити – це подивитися на свій стиль виховання очима своєї дитини. Спробуйте уявити себе на місці свого сина і поглянути на свою маму. З одного боку – яка вона, а з іншого боку – чи захотіли б ви щось змінювати у ній. І з позиції свого сина оцініть, чи ви є доброю наставницею, уважною, тією, яка розуміє, чи ще треба працювати над собою. Багато батьків кажуть, що вони не є добрими наставниками, і ще більше засмучуються, проте мета цього завдання – показати нам тільки напрямок змін, а не звинуватити вас у поганому батьківстві. Так само важливо пам’ятати, що ви маєте робити це разом із чоловіком, адже мусите дотримуватися єдиного стилю спілкування із сином.

– Треба буде поговорити з чоловіком.

– Так. І ще одне: намагайтеся уникати покарань. Якщо Петрик буде погано поводитися, можете вийти, відвернутися, тобто слід реагувати на такі прояви спокійніше. Зміни будуть поступовими, не варто відразу чекати докорінно відмінної поведінки.

Найчастіше такий початок викликає у батьків здивування. Складно починати роботу з чогось не дуже конкретного (він погано поводиться, а ми маємо приділяти йому більше уваги і хвалити!?). Ймовірно, багато хто думає, що такі методи не подіють, і це матиме невідомо який результат. Однак необхідно переконати батьків виконати ці прості завдання і побачать у них сенс, оскільки перший і найважливіший крок – це почати впроваджувати маленькі зміни. Процес відбувається дуже поступово, щоб дитина могла адаптуватися. Ці зміни мають вкорінюватися у моделі поведінки, стати звичкою, а це вимагає часу.

Зазвичай першим результатом самоспостережень батьків є уникання неефективних поведінкових взірців: сварки, фізичного покарання та ін. Унаслідок цього емоційне самопочуття батьків покращується, як і атмосфера вдома.

Спочатку зміни є маленькими, проте вагомими. Навчившись помічати маленькі результати, ми зможемо досягти більшого.

Коли ви просите дитину щось зробити:

• чітко формулюйте свою вказівку;

• нахиліться до рівня її зросту і скажіть це, дивлячись їй в очі;

• давайте одну вказівку за раз;

• попросіть повторити вказівку;

• визначте час виконання завдання;

• попросіть почати виконувати це негайно;

• не забудьте усунути усі зайві подразники.

– Як домашнє завдання?

– Ой, спробували, виконували. Що вам сказати? Петрик ніби став трошки спокійніший, але у школі далі скаржаться, він там не слухається.

– Сьогодні нас більше цікавить ситуація вдома: чи ви зауважили хоч які-небудь зміни?

– Ви знаєте, я себе почала більше контролювати: жодного разу не «розпустила руки» і вже намагаюся менше сваритися.

– Дуже добре. І яка реакція сина? Як ви самі почуваєтеся?

– Цікаво, але він став такий насторожений, усе чекає, що я почну сваритися, трошки боїться; а коли я не сварю, то здивований. А я собі кажу: «Так, стоп! Почекай кілька секунд, а тоді спокійно скажи». Мені аж самій легше, бо постійний крик уже набрид, сама почала думати, що зі мною щось не так.

– Насправді, ви зробили дуже великий крок. Ви вже пам’ятаєте, що потрібно щось змінити, і у вас є гарний результат. Але все-таки ще кілька слів про сина: як він?

– А він, уже коли заспокоїться, тоді прийде сам, попросить вибачення. Але ще дивиться на мене і чекає, що ж зараз буде? – мама посміхається.

– Кажучи іншими словами, ви зробили дещо по-іншому, і він теж змінився.

– Так, я навіть пригадую: Петрик бавився своїм конструктором, і от бачу, починає складати його до коробки. А перед тим ми його хвалили, потім ще татові ввечері розповідали, який він сьогодні чемний. То син такий задоволений був, нема слів!

– А ви казали: «нічого особливого». Чи зауважили ви, що сьогодні більше розповідаєте про позитивні речі, ніж про проблеми?

– Так, ми змінюємося. Я робила, як ви порадили: подивилася на себе збоку і подумала: «Ну чого постійно на Петрика сварити? А коли навіть часом дам йому ляпанця, то потім сама себе звинувачую, – от така я мама!»

– А чоловік?

– Підтримує, але він переважно на роботі. Теж каже, що малий ніби спокійніший став.

– А я хочу похвалити вас. Ваші слова підказують, що ми – на правильному шляху.

– Тобто кожен бере щось своє, проте основним є розуміння того, що коли ми починаємо змінюватися, то й діти мусять по-іншому реагувати на це. Продовжуйте так само, хваліть, спостерігайте. А наша сьогоднішня тема: як правильно звертатися до дитини, коли ми хочемо, щоб вона щось виконала. Напевно, траплялися такі ситуації: коли ви просите щось зробити або бути готовим через п’ять хвилин і чуєте у відповідь: «добре», але прохання повисає у повітрі?

– Постійно. А потім – здивовані очі, а в очах запитання: «Ти щось казала?». Я вже не знаю, що з цим робити, таке враження, що син мене ігнорує.

– Розкажіть, будь ласка, більш детально, як ви найчастіше звертаєтеся до дитини, де ви перебуваєте у цей момент, яким тоном промовляєте.

– По-різному буває. Іноді він дивиться телевізор або бавиться, а я йому з кухні кажу, щоб він помив руки, бо вже час сідати до столу. Часом просто прошу: «Позбирай, будь ласка, іграшки». Буває таке, що я просто підходжу і кажу йому до вуха: «Ти мене чуєш?» Він завжди каже, що чує, але однаково продовжує робити те саме.

– Є певні правила, як дати вказівку або висловити прохання. Щоб переконатися у тому, що ми звертаємося правильно, слід пам’ятати деякі нюанси: треба чітко формулювати думку, потрібно висловлювати її, дивлячись в очі дитині і нахилившись до рівня її зросту, не давати багато вказівок одночасно. Варто переконатися, що ваша дитина уважно слухає вас, перепитавши її про те, що ви просили.

– Я ніби все так і роблю, хіба що не нахиляюся, а так – усе майже те саме.

– Ще один важливий момент: коли ви просите щось зробити, усуньте всі зайві подразники, котрі відволікатимуть увагу дитини. Визначте термін виконання завдань – 3 чи 5 хвилин і конкретно вкажіть, коли це буде. У дітей із РДУГ порушена здатність планувати, тому ми мусимо їм у цьому допомагати. Також варто нагадати дитині про ваше прохання через деякий час. Ще одне: ви можете сказати: «Ти розумієш, що потрібно зробити? То виконай це просто зараз, щоб потім ти не забув».

– Слід спробувати. Головне не забути про це.

– У мене є для вас пропозиція. Але наперед запитання: чи вам легко вдома розмовляти по телефону або займатися своїми справами?

– Ще одна болюча тема. Щойно я починаю розмовляти по телефону, відразу Петрику щось конче потрібно: запитати, попросити, я не маю права п’ять хвилин побалакати з подругою. Коли посуд мию, то ще півбіди – Петро біля мене постійно крутиться, щось допомагає.

– Тоді ви можете спробувати таку формулу вказівки для досягнення певної мети: «Петрику, мені потрібно порозмовляти по телефону, це дуже важливо. А ти тим часом зроби..., а потім покажеш мені». Тобто ви маєте пояснити, що будете певний час зайняті, і дати завдання на той проміжок часу. Зробіть це з дотриманням правил, про які ми говорили сьогодні.

– Не знаю, чи вийде, але спробувати варто.

– Ви можете почати з двох хвилин, поступово продовжуючи тривалість розмови. Не забувайте хвалити сина, коли розмовлятимете по телефону, щоб відзначити його зусилля і показати важливість цього для вас. Ще одним вагомим досягненням може стати поступливість дитини у виконанні незначних прохань: принести газету, покласти книгу на потрібне місце.

Для досягнення конкретних цілей діліть своє звертання на дві частини: 1) скажіть, чим ви будете зайняті; 2) скажіть, що має робити у цей час дитина. Пам’ятайте, що їй треба знайти цікаве заняття і хвалити, поки вона його виконує.

Помітними змінами можна вважати відчуття того, що стало легше розмовляти по телефону, що деякі вказівки ви даєте автоматично, не задумуючись.

Важливо, щоб усі члени сім’ї дотримувалися цієї тактики.

Принципи, методи та правила заохочень

Заохочення, похвала позитивної поведінки, позитивний наслідок і ще багато інших синонімів означають винагороду. Яким чином заохочення можуть впливати на поведінку дитини: зіпсують чи покращать? Згідно з поведінковими принципами, якщо дитина добре поводилася або послухала і виконала прохання, її слід нагородити, аби наступного разу вона зробила так само.

Винагорода може бути дуже різною. У дорослому віці заохочення є іншими: люди працюють на роботі й отримують заробітну платню – це та сама винагорода, регламентована правилами і приписами. Іноді за зусилля й ініціативність дають премії. Наскільки приємно отримати визнання своєї праці і почути від навколишніх: «Молодець! Ми би так не змогли», чи просто схвальні відгуки від авторитетних осіб. Поліпшується настрій, хочеться далі виконувати те, за що нагородили. Навіть коли щось не вдається, і ви робите багато спроб, але хтось відзначає ваші зусилля – це означає, що ваші намагання не марні. Весь світ залучений у процес заохочень та активний пошук нових форм відзнаки: конкурси Кращий підприємець, Студент року, Кращий хірург, премія Оскара за кіномистецтво, Пісня року тощо.

Однак похвала може мати негайний вплив (коли ви очікуєте результату від винагороди миттєво: «зроби це, і матимеш те, що хочеш») і відтермінований (коли ми формуємо у дитини переконання, що результатом хорошої поведінки може бути щось приємне і важливе, що відбудеться свого часу). Формування такого переконання є важливим для того, аби дитина знала: для отримання винагороди, потрібні значні зусилля. Попри те існує думка, що якщо постійно хвалити дитину, то це негативно вплине на неї. Ця думка, ймовірно, виникла через ще одне загальноприйняте переконання: дитина поводиться добре – це нормально, а коли погано – тоді слід уживати заходів. Отож, часто діти не отримують того, що їм належить.

Якщо ж ідеться про гіперактивних дітей, то їхні заохочення мають формувати добру поведінку. Варто пам’ятати, що їм потрібні більш часті і більш дієві заохочення. Механізм простий: добрий вчинок (дія) → винагорода (наслідок). Ця формула має виробити у дитини усвідомлення, що коли вона поводиться відповідним чином, тоді отримує заохочення. Якщо так робити послідовно і тривалий час, це стимулюватиме дитину до дотримання певних правил, домовленостей, сприятиме слухняній поведінці. Справді, є певні перестороги у застосуванні заохочень, але якщо вдаватися до них для досягнення певних цілей і базуючись на батьківському відчутті своєї дитини, тоді все буде діяти правильно.

Особливості спілкування

• Дітям треба точно визначити, якої саме поведінки від них чекають: «У домі має бути так тихо, щоб ми не підвищували голос під час розмови по телефону; битися не можна».

• Загальні фрази є менш дієвими і часто не до кінця зрозумілі дітям.

• Якщо діти бавляться у небезпечні ігри (кидають каміння, вилазять на дерева), їхню діяльність іноді варто не припиняти, а переорієнтувати (кидати м’яча, лазити по шведській стінці та ін.).

– Як ваші справи цього разу?

– Ви знаєте, усе нормально. Щоб не наврочити. Удома тихо, спокійно, зі школи менше скарг, Петро вже не такий, яким був раніше. Може, з віком міняється, дорослішає. Але кілька днів тому у сина був дивний настрій, і він нам такий концерт влаштував! Я навіть не зрозуміла через що, і ми з чоловіком не знали, як реагувати. Намагалися заспокоїти його, поговорити з ним. Так приблизно годину тривало, а потім він почав заспокоюватися.

– Дуже добре, що все іде на позитивній хвилі. Ви розумієте, що Петро не буде «шовковим» одразу, тому такі повернення до старих зразків траплятимуться час від часу й надалі. Але хотів би наголосити на деяких моментах, які ми обговорювали раніше. Розкажіть, будь ласка, яких саме змін вам вдалося досягти цього тижня?

– Найбільше це, напевно, те, що я вже спокійно розмовляю по телефону. Звичайно, це не спрацьовує на сто відсотків, проте прогрес є помітним. Петрик і далі перебиває інколи, але так тихо і чемно, просто неймовірно! Ще я навчилася чітко йому говорити, чого від нього хочу. Тепер він приходить до мене такий гордий, що виконав прохання! Я синові кажу, який він чемний, а потім він або сам бавиться, або просить зробити щось зі мною. У такі моменти, здається, все нормально. У школі теж кажуть, що став спокійнішим, більше старається. Тепер ми з чоловіком обіцяємо Петрику, що коли він буде добре поводитися, ми йому щось купимо. Син дуже тішиться з того.

– Висловлюючись формально, ви застосували стратегію: «якщо ти зробиш щось, то можеш отримати бажане». Це – взірець заохочення позитивної поведінки, який часто вживають для досягнення конкретних поведінкових цілей. Чи ви раніше пробували практикувати такі стратегії?

– Можливо, не так, як ви кажете, але, наприклад, коли ми повертаємося зі школи, і на Петра вчителька не скаржилася, а у мене гарний настрій, то я можу йому щось незначне купити: машинку чи шоколадку. Або ми кажемо: «Якщо ти у школі будеш чемний, тоді ми тобі купимо якусь іграшку».

– Для того, щоб досягти кращого ефекту, ця винагорода має бути систематичною, мусить мати структуру та шкалу оцінювання. І ще одне: як ваш син реагує на слово «чемний»?

– Не дуже добре, Петрові ніби неприємно, що я постійно йому про це нагадую.

– Як ви міркували, чому так відбувається?

–  Можливо, ми часто про це говоримо, а може, він часто нечемний? Взагалі, слово «нечемний» – дуже загальне. Тільки зараз про це подумала.

– Цілком слушно. Воно не просто загальне, воно об’єднує у собі будь-що і є достатньо ситуативним. В один момент воно означає одне, у другий – трішечки інше. Найкраще конкретно називати, якої саме поведінки ми чекаємо від дитини: «бавитися з хлопцями, а не битися», «кидати каміння можна туди, де нікого немає», «бігати на майданчику, а не перебігати вулицю» тощо.

– Наша нова тема, ми вже її зачепили частково, стосується заохочень, а саме системи домашніх жетонів чи балів. Інакше кажучи, ми ще більше будемо хвалити, тільки тепер робитимемо це систематично і для досягнення конкретних цілей.

Системи домашніх жетонів є одними із найбільш ефективних способів заохочень хорошої поведінки дитини!

– Із чого ж починати цю систему?

– Варто почати з важливих запитань: чи ваш син уже розуміє користь від хорошої поведінки? Чи ви самі тепер думаєте про винагороду більше, аніж про покарання?

– Думаю, що так. Звичайно, не на всі сто відсотків, але Петро явно бачить, що ми тепер його більше хвалимо, і намагається краще поводитися. Звичайно, є зриви, ми їх так називаємо, коли він просто не при собі або ми вже не маємо сили.

– Тоді ця система впорядкує те, що ви вже застосовуєте, і дасть нові можливості до заохочення бажаної поведінки. Отже, система домашніх винагород – це обмін хорошої поведінки на певні бали, котрі можуть бути переведені у конкретні вигоди для дитини. Тобто ви домовляєтесь із сином, що коли він не буде битися на вулиці (що становить проблему), то має можливість отримати 5 балів за день. А 5 балів – це одна цукерка, двадцять додаткових хвилин гри на комп’ютері тощо.

Поведінка, яку ми заохочуємо, може бути дуже різноманітною: записані домашні завдання, відсутність зауважень у щоденнику за незадовільну поведінку чи розмови, вчасний прихід додому, – будь-що, із чим у дитини є труднощі. Ми не заохочуємо дитину за те, що вона чемно поводиться, ми заохочуємо конкретні дії, котрі мусять мати свою винагороду: велике зусилля має бути оцінене належним чином, незначні завдання мають маленькі призи. Винагорода може бути різною: починаючи від простого доброго слова до омріяних іграшок. Варто пам’ятати, що винагородою можуть слугувати певні привілеї: у суботу довше дивитися телевізор, у неділю довше поспати, запросити друзів додому для спільної гри, відвідати кінотеатр, цирк та ін. Заохоченням може бути будь-що приємне і важливе для дитини. Іноді це досить прості речі, наприклад, допомога у приготуванні їжі, робота з татовими інструментами, догляд за рослинами тощо. Ми не зможемо заохотити дитину тим, що їй нецікаво. Часто ми думаємо: «ця книга йому буде за щось супервизначне, або шоколад він отримає після того, як...», тимчасом як з досвіду знаємо, що наш син не любить шоколад, а книжок у нього досить. Слід зосередити увагу на заохоченні двох-трьох дій, щоб швидше досягти результату.

– А як це виглядає на практиці?

– Ви можете сказати синові, що відтепер заохочуватимете його поведінку ще більше за допомогою спеціальної гри з жетонами. Скажіть, що ви знаєте, як йому важко бути зосередженим, уважним, виконувати вказівки і хочете йому у цьому допомогти. А гра полягатиме у тому, що ви будете присвоювати бали за певну поведінку, яку ви самі визначите й обговорите з ним. Кожен приклад такої поведінки – це певна кількість балів, а бали це те, що він захоче як винагороду. Бали можна збирати на щось більш серйозне і не використовувати їх відразу (наприклад, дорога іграшка – 100 балів). Наголошу, що вам буде приємно присвоювати ці бали синові.

– А хто і куди має записувати ці бали?

– Слушне запитання: бали маєте право записувати тільки ви з чоловіком. А вигляд у них може бути на ваш смак: фішки від ігор чи лото, котрі ви складаєте у банку чи коробку, спеціальна таблиця для балів Замість балів можна використовувати наклейки з футболістами, зі «смайликами», сонечками, будь-чим, приємним для дитини, і застосовувати їх як бали. Ваш «банк» має перебувати на видному місці: приклеїти на холодильник, поставити біля робочого столу дитини, банка чи коробка може стояти на столі, у тумбочці. Дитина має право заглядати до неї, проте присвоювати бали можуть тільки батьки. Список винагород ви можете скласти усією сім’єю. Часом діти плутають величини: «за п’ять фішок ви мені купите іграшку, а за двадцять – морозиво». Тут діти навчаться співмірності величини і вартості вкладених зусиль.

– Я думаю, це може спрацювати. А якщо Петрик потім не захоче нічого робити без тих балів?

– Дуже важливий момент. Треба наперед пояснити, що це – гра на певний час. Слід також домовитися, що ви поступово зменшуватимете матеріальні винагороди, оскільки син буде дорослішати і вже зможе робити багато чого без домовленості, а ви зможете заохочувати інші дії, більш актуальні на той період. Ви також можете припинити цю гру, якщо побачите, що дитина занадто нею переймається. Тоді поясніть, що буде перерва.

– А чи можна використовувати гроші як заохочення?

– У цьому немає нічого поганого, проте краще все-таки еквівалент: більшість заохочень однаково вимагають фінансових витрат, тож ви можете прирівняти вартість балу до певної заробленої суми. Можна також використовувати копійки для позначення балів. Іноді можна давати синові гроші за хорошу поведінку. Головним тут є ставлення до грошей у вашій сім’ї. Дитина може заробляти на себе, проте це не має перетворитися у заробітчанство, межу ви встановлюєте самі.

– Добре. Тобто я можу забирати бали за погану поведінку, і так стимулювати Петрика. Чи правильно я зрозуміла?!

– Ви вже забігли наперед. Взагалі, це застосовують пізніше, і ви самі скажете, чому, відповівши на одне запитання: як ви думаєте, що ви робитимете частіше – забирати бали чи нагороджувати ними?

– Напевно, частіше забирати.

– Справді, Петрові дуже легко зробити щось не так, відповідно, його банк буде поповнюватися не дуже швидко і водночас миттєво «банкрутувати» за погану поведінку. У такому разі мотивація до хорошої поведінки буде мінімальна, якщо взагалі буде. Ми не забираємо фішок близько місяця, щоб Петро відчув дію жетонів, заробив на себе.

– Так, ви маєте рацію.

– Ще варто наголосити на деяких деталях: те, за що ви будете винагороджувати, має бути дуже чітко визначеним. Не слід казати: «я тебе похвалю, якщо ти будеш чемним», оскільки сюди можна віднести будь-що і нічого. Треба говорити: «ми нагородимо тебе, якщо ти не будеш сваритися (зрозуміло, якщо вдома із цим труднощі) та битися з братом». Якщо весь день пройде спокійно – це 10 балів. Також варто знайти для дитини більш серйозне заохочення, до здобуття котрого Петро мав би докласти багато зусиль. Деякі діти хочуть дорогі іграшки або яку-небудь техніку, що може вартувати досить дорого і на це доведеться працювати тривалий час. Ідея полягає у тому, що дитина буде намагатися поводитися краще і отримувати за це заохочення, тобто формуватиметься позитивний варіант стосунків, котрий має залишитися у сім’ї і після застосування системи винагород.

– У мене виникло дивне відчуття, ніби я йду до крамниці купувати добру поведінку своєї дитини.

– Таке відчуття у батьків виникає часто. Все залежить від того, як ви це подасте синові. Пам’ятайте, що метою поведінкових програм є налагодження добрих стосунків із дитиною. Винагородами ми ніби кажемо: «Мені подобається те, що ти робиш. Роби так надалі». З огляду на природу розладу, це потрібно робити часто й ефективними методами. Також варто поступово зменшувати матеріальні винагороди і використовувати заохочення соціального характеру (словесна похвала, бесіди тощо).

– Добре, Петрику шість років, як ви думаєте, він погодиться?

– Цю систему застосовують для дітей віком п’яти-дванадцяти років. Є певні поправки на вік: для молодших дітей колір фішок чи жетонів не є значущим, для старших диференціюємо: синя фішка – 10 балів, червона – 15 тощо. У кожен віковий період у дітей свої пріоритети: ігри, спілкування з однолітками, навчання тощо. Відповідно і винагороду вибираємо з огляду на потреби дитини. Важливо час від часу поновлювати список заохочень, а також підіймати планку за винагороду. Тобто сьогодні за цей бал син має прибрати іграшки, а вже за тиждень за той самий бал мусить протягом 3 днів наводити лад довкола.

– Стільки нюансів, все так структуровано!

– Проте ця система проста. Ви можете залучити сина до складання списку заохочень. Також ви можете встановити чіткі правила, за виконання яких Петрик може отримувати винагороду. Можна скласти поведінковий контракт. Це ще один зі способів дисциплінування. Але вам самим це сподобається. Ви ж будете хвалити свою дитину, бачити радість у її очах. Ще одне: прийдіть наступного разу із сином. Запрошую також вашого чоловіка.

Правила заохочень

Батькам слід започаткувати правила, за дотримання яких дитина отримуватиме винагороду. Вони мають бути чіткими й однозначними. Варто сформулювати те, що дозволяється, оскільки часто правила сприймають як систему заборон. Вони мають багато чого дозволяти і водночас обмежувати небажані прояви поведінки. Ці норми можуть бути двосторонніми – свого роду контракт, у якому одна сторона – батьки, зобов’язуються виконувати свої обіцянки і стежити за їх виконанням, а інша – діти, також зобов’язуються дотримуватися встановлених правил. Спершу здається, що це все важко сформулювати, але варто лише подумати про те, що викликає стурбованість у поведінці дитини і шкодить їй та довколишнім, і слова легко знайдуться. Намагайтеся формулювати правила позитивно (наприклад, «телевізор можна дивитися шістдесят хвилин на день», замість «не можна дивитись телевізор більше години»). Це важливо, оскільки саме формулювання не обмежує, а дозволяє певні речі. Цей так званий контракт має бути написаний і в урочистій обстановці підписаний учасниками договору – так створюється атмосфера важливості. Але не слід забувати про те, що все це робиться для дитини, тому нехай це буде веселим святом.

– Вітаю вас, Лесю! Як подіяла система заохочень? Чи довелося трохи докласти зусиль до цієї справи?

– Не відразу подіяло. Ми з чоловіком сказали Петрові, що тепер він може собі заробити на те, чого би він хотів, але малому спочатку якось було важко це зрозуміти. Бо до того він найчастіше заробляв навпаки, щось утне, а потім винагороджуй його. Але ми спокійно і щодня робили йому щось приємне. Наприклад, ми домовилися, що хвалитимемо сина, якщо він акуратно складатиме речі, коли приходить з вулиці, і триматиме у порядку іграшки. Коли так траплялося, то ми щоразу давали йому маленький подарунок (машинку чи щось таке). Чоловік, ідучи з роботи, щось йому купував. Для Петра це було просто суперзаохочення! А в неділю ми ходили у кав’ярню, то син такий щасливий був! Загалом усе дуже добре, однак іноді все ж таки трапляються неприємні ситуац?

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски за 2017 Рік

Зміст випуску 1, 2017

  1. Ю.А. Крамар

  2. А.Е. Дубенко, В.И. Коростий

  3. В.А. Гриб, М.Ю. Дельва, Н.В. Романюк

  4. С.П. Московко, Г.С. Московко, Г.С. Руденко та ін.

  5. С.В. Попович, И.В. Яцык

Зміст випуску 10 (93), 2017

  1. В.И. Харитонов

  2. В.Ю. Федченко

  3. М.М. Орос, Т.В. Іваньо, В.І. Смоланка, С.В. Орос

  4. О.Г. Морозова, А.А. Ярошевский

  5. І.М. Карабань, В.В. Безруков, Ю.І. Головченко, В.І. Цимбалюк

Зміст випуску 7-8 (91), 2017

  1. А.Є. Дубенко

  2. Ю. А. Крамар

  3. О. Сувало, О. Плевачук

Зміст випуску 6 (90), 2017

  1. І. А. Марценковський, Т.М.С. Павленко,

  2. К. Карбовська, Ю. Мірошниченко

  3. Ю.Ю. Вревская

  4. А.Є. Дубенко, С.О. Сазонов, Ю.А. Бабкіна, О.Є. Кутіков

  5. Ю.А. Крамар

  6. Т.В. Антонюк

  7. Ю.А. Алімова, І.В. Гордієнко

  8. І.А. Марценковський, К.В. Дубовик

Зміст випуску 4 (88), 2017

  1. І.А. Марценковський, К.В. Дубовик

  2. Ю.Ю. Вревская

  3. Ю.А. Крамар

  4. Л.Б. Мар

  5. І.А. Марценковський

  6. Т.В. Антонюк

  7. С.Г. Бурчинский

  8. О.В. Богомолець, І.Я. Пінчук, А.К. Ладик

  9. М.М. Орос, В.І. Смоланка, Н.В. Софілканич та ін.

  10. Ю.А. Крамар

Зміст випуску 3 (87), 2017

  1. В.О. Бедлінський

  2. Ю.А. Крамар

  3. І.О. Франкова, О.О. Богомольця

  4. Т.В. Антонюк

  5. Т.А. Литовченко, О.Ю. Сухоносова

  6. И.А. Марценковский, И.И. Марценковская

  7. О.М. Авраменко

Зміст випуску 2 (86), 2017

  1. І.О. Франкова, О.О. Богомольця

  2. Ю.А. Крамар

  3. Є.І. Суковський

  4. С.В. Попович, Е.В. Рыбка

  5. І.А. Марценковський, К.В. Дубовик, Т. С. Павленко та ін.

  6. С.Г. Бурчинский

  7. С.Н. Стадник

Зміст випуску 1 (85), 2017

  1. А.О. Широка

  2. И.А. Франкова, П.В. Краснова

  3. Є.І. Суковський

  4. Я.М. Драб

  5. С.П. Московко, Г.С. Руденко, Г.С. Московко та ін.

  6. С.П. Московко, Г.С. Руденко, Г.С. Московко та ін.

Випуски поточного року

Зміст випуску 5 (116), 2020

  1. Т. О. Скрипник

  2. Н.А.Науменко, В.И. Харитонов

  3. Ю. А. Крамар

  4. В.И.Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. Н.В. Чередниченко

  6. Ю.О. Сухоручкін

  7. Ю. А. Крамар

  8. Н. К. Свиридова, Т. В. Чередніченко, Н. В. Ханенко

  9. Є.О.Труфанов

  10. Ю.О. Сухоручкін

  11. О.О. Копчак

  12. Ю.А. Крамар

Зміст випуску 4 (115), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. І.І. Марценковська

  3. Ю. А. Крамар, Г. Я. Пилягіна

  4. М. М. Орос, В. В. Грабар, А. Я. Сабовчик, Р. Ю. Яцинин

  5. М. Селихова

  6. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 3 (114), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Бабкіна

  3. О.С. Чабан, О.О. Хаустова

  4. О. С. Чабан, О. О. Хаустова

  5. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 1, 2020

  1. А.Е. Дубенко

  2. Ю. А. Бабкина

  3. Ю.А. Крамар, К.А. Власова

  4. Ю. О. Сухоручкін

Зміст випуску 2 (113), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Л. А. Дзяк

  3. Ф. Є. Дубенко, І. В. Реміняк, Ю. А. Бабкіна, Ю. К. Реміняк

  4. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравицька

  5. Ю. А. Крамар

  6. П. В. Кидонь

Зміст випуску 1 (112), 2020

  1. Ю.А. Бабкина

  2. Ю.А. Крамар

  3. М.М. Орос, В.В. Грабар

  4. В.И. Харитонов, Д.А. Шпаченко

  5. L. Boschloo, E. Bekhuis, E.S. Weitz et al.