Запобігання самогубствам:
пріоритетність на найвищому рівні

10 вересня відзначають Всесвітній день запобігання самогубствам, який було запроваджено для підвищення обізнаності населення про ризики самоушкодження, розпізнавання суїцидальних настроїв і вплив на ситуацію, щоб допомагати зменшити кількість смертей. Особливо профілактика самогубств стає важливою зараз, після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, коли багато людей опинились в умовах тривалої та непередбачуваної загрози власному життю і добробуту.

Щороку внаслідок самогубств помирає понад 700 тис. осіб, серед яких — представники ­різних соціально-економічних груп. Самогубство — четверта за поширеністю причина смерті серед ­молоді ­віком 15–29 років та третя — серед дівчат віком 15–19 років. Більшість випадків умисного спричинення власної смерті (77 %) припадає саме на ­країни із середнім і низьким рівнями ­доходів (WHO, 2021). ­

Кожне само­губство — це трагедія з довго­строковими ­наслідками для родини, друзів, ­громади. Зменшення на третину світових показників смертності внаслі­док самогубств — мета і показник (єдиний у сфері охорони психічного здоров’я), зазначені у «­Цілях сталого розвитку» Організації об’єднаних націй (ООН) (IAEG-SDGs, 2021) і «Комплексному плані дій у ­галузі психічного здоров’я на 2013–2030 рр.» Всесвітньої органі­зації охорони здоров’я (ВООЗ) (WHO, 2013). Також зменшення смертності через самогубство на 15 % до 2023 року є одним із пріоритетів «Тринадцятої загальної програми на 2019–2023 рр.» ВООЗ (WHO, 2021). Почи­наючи з 2010 року, спостерігається незначне змен­шення глобального стандартизованого коефіцієнта смертності внаслідок самогубств. Хоча глобальна тенденція маскує тенденції регіональні та національні. Не всі ­країни приділяють належну увагу запобіганню самогубствам, а в деяких — кількість випадків позбавлення себе ­життя навіть зростає. Шанси досягти глобальних цілей у цій сфері до 2030 р. досить примарні. Це означає, що якщо ­терміново не ­вжити належних послідовних заходів для ­запобігання самогубствам, глобальних цілей не буде досягнуто, а багато смертей, які можна було б відвернути, на жаль, стануть реальністю. Тому ВООЗ розробила концепцію LIVE LIFE щодо профілактики самогубств, яка допомагатиме ­країнам здійснювати ефективні заходи для зменшення кількості випадків умисного спричинення власної смерті.

Як зазначають фахівці ВООЗ, комплексна ­національна урядова ­стратегія — це потужний інструмент і гарантія того, що влада та інші зацікавлені сторони докладатимуть зусиль для запобігання самогубствам у країні; що їхні дії будуть ­моніторити та координувати; що ці питання будуть важливими і що виділятимуться належні кошти для запровадження всіх необхідних кроків на цьому шляху.

Попри певний прогрес і те, що деякі країни активно ­займаються запобіганням само­губствам, 2018 року лише 38 країн мали спеціальні відповідні національні стратегії (WHO, 2018). Відсутність комплекс­них національних стратегій, не має стати пере­поною для вживання заходів із ­запобігання самогубствам. Тому у бага­тьох країнах, що не мають такої стратегії, розгорнуто активну діяльність — від ­створення груп ­підтримки тих, хто вижив ­після спроби самогубства, до ­просвітницької ­роботи та адвокації груп ризику.

Основні принципи LIVE LIFE

LLIVE LIFE покликана допомогти у впровадженні та зробити загальнонаціональними такі чотири основні доказові підходи до запобігання самогубствам, а саме:

• Обмеження доступу до засобів вчинення самогубства (наприклад, заборона вільного продажу особ­ливо ­небезпечних пестицидів).
• Взаємодія із засобами масової інформації (ЗМІ) щодо відповідального висвітлення теми самогубств.
• Розвиток соціально-емоційних життєвих навичок у підлітків.
• Завчасне виявлення, оцінювання, ведення і супровід осіб із намірами здійснення самогубства.

Передумовами для успішного впровадження та масштабування цих основних підходів є шість ­фундаментальних принципів, які формують основу для успішного ­втілення в життя ключових підходів, що комплексно сприяють запобіганню самогубствам.

До основних принципів цієї концепції належать:

1. Аналіз ситуації (показники рівня самогубств та само­ушкоджень, найпоширеніші способи суїцидальної ­поведінки, чинники, що провокують суїцид чи передують йому).

2. Мультисекторальна співпраця (залучення неуря­дових та громадських груп для полегшення обміну ­знаннями, методологіями та досвідом, а також даними досліджень, що стосуються самогубств).

3. Підвищення обізнаності та адвокація (наприклад, організація процесу спілкування, орієнтованого на пуб­лічну аудиторію, щодо підвищення обізнаності та адвока­ції запобігання самогубствам).

4. Розбудова спроможностей (запровадження тактик запобігання самогубствам до навчальної програми або програми підвищення кваліфікації медичних праців­ників).

5. Фінансування (вивчення та визначення потенційних спонсорів, вибудова пропозицій та підтримка стосунків з особами, які фінансують заходи запобігання самогубствам).

6. Нагляд, моніторинг та оцінювання (визначення ­результатів та показників діяльності щодо зменшення ­рівня самогубств та самоушкоджень).

Кожен із принципів і підходів LIVE LIFE сприятиме зменшенню кількості самогубств, а їхнє поєднання ­матиме синергетичний ефект, коли всі компоненти, взаємодіючи, створюватимуть додаткові переваги (Harris etal., 2016; Yip and Tang, 2021). Наприклад, захід щодо ­підвищення обізнаності може сприяти поширенню тренінгів із ­розбудови спроможностей, що, своєю чергою, допоможе ­раніше вияв­ляти осіб із намірами позбавлення себе життя.

Запобігання самогубствам в умовах надзвичайної ситуації

Гуманітарні кризи та надзвичайні ситуації (наприклад, стихійні лиха, збройні конфлікти, надзвичайні ситуації в галузі охорони здоров’я) створюють низку перешкод для запобігання самогубствам, як-от зміни керівництва, системи чи пріоритетів, питання безпеки та обмеження ресурсів. ­Зокрема, під час надзвичайних ситуацій можуть зростати чинники ризику самогубства (наприклад, фінансові труднощі, безробіття та соціальна ізоляція). Тому зусилля, спрямовані на запобігання самогубствам, є критично ­важливими. Як зазначають вчені, за таких обставин, можливо, ­доведеться зосередитись саме на найнагальніших та здійсненних пріоритетах запобігання самогубствам (Gunnell et al., 2020).

Власне, варто згадати про таке:

• Враховуючи вплив надзвичайної ситуації на ­чинники ризику самогубства, намагайтеся пом’якшувати наслідки за допомогою мультисекторальної спів­праці. Це може бути спільна діяльність із секторами праце­влаштування та соціаль­ного забезпечення, сектором охо­рони здоров’я та гуманітарними організаціями, що допомагають людям у скрутному фінансовому становищі; обмеження доступу до засобів самогубства (­розроблення правил чи інструкцій для роздрібних торговців або керівників тимчасових ­таборів); спрощення ­доступу до послуг служб психологічної та іншої підтримки у кризових ситуаціях.
• Країни, що надають прихисток особам, які постраж­дали внаслідок надзвичайних ситуацій, ­наприклад біжен­цям та мігрантам, мають брати до уваги ­конкретні чинники ризику та потреби цієї популяції ­населення як частину захо­дів із ­запобігання самогубствам.
• Необхідно визначати та проводити сукупність дій серед груп ризику, які особливо постраждали внаслі­док надзвичайної ситуації, наприклад молодих людей або осіб похилого віку, які втратили або загубили свою родину.
• Працювати зі ЗМІ, щоб мінімізувати кількість сенса­ційних повідомлень про випадки самогубств у громадах, що постраждали внаслідок надзвичайної ­ситуації.
• Підвищувати компетентність персоналу системи охорони здоров’я та місцевих працівників щодо раннього виявлення, оцінювання, контролю та відстеження ризиків самогубства. Спостерігачі в громадах та ­неспеціалізовані медпрацівники мають уміти ­виявляти, підтримувати та працювати з особами, схильними до самогубства, зокрема за допомогою психологічних втручань, які застосовують у несприятливих умовах (WHO, 2016b). Надання послуг ­особам із груп ризику має стати пріоритетним, ­наприклад, послуги первинної медико-санітарної ­допомоги та програми, спрямовані на розв’язання проблем, пов’язаних із захистом (зокрема, захистом дітей та жертв ­гендерного насильства).
• Якщо засоби надання особистої психологічної підтримки обмежені, слід створити систему дистанційної допомоги (WHO, 2018c). Переконайтеся, що персонал проходить відповідне навчання і почувається впевнено під час спілкування на відстані (онлайн), особ­ливо в управлінні ризиками (IASC, 2020).
• Щоб забезпечити необхідний рівень охоплення потреб, слідкуйте за тим, щоб основний персонал, який працює із запобіганням самогубствам та охороною психічного здоров’я, не відволікали на інші ­завдання.
• Інформуйте постраждале населення про те, як піклуватися про своє психічне здоров’я та про ­доступні послуги з охорони психічного здоров’я. ­Співпрацюйте з гуманітарними організаціями (наприклад, тими, які працюють у сфері охорони здоров’я, захисту прав людини, подолання неграмот­ності, забезпечення харчуванням, управління таборами тощо), це полегшить надання допомоги особам, які постраждали та потребують психологічної ­підтримки.
• Переконайтесь, що служби оперативного ­реагування мають доступ до надання психологічної підтримки.

Висновки

Запобігання самогубствам — обов’язок не лише ­держави. Виявляючи ­увагу до своїх друзів, родини і ­колег, пропонуючи їм свою підтримку, коли є підстави ­вважати, що вона їм потрібна, кожен із нас може допомогти. Це може мати вирішальне значення.

Як зазначив генеральний директор ВООЗ Тедрос Аданом Гебреїсус, ми не можемо — і не маємо права — ігно­ру­вати проблему самогубства. Попри те, що деякі країни роблять питання запобігання самогубствам нині пріоритетним, надто багато країн досі лишаються осторонь. Тож ми не зможемо скоротити смертність внаслідок ­вчинення суїцидальних дій, якщо не трансформуємо наші зусилля в ефективні заходи для запобігання самогубствам.

Підготувала Лариса Мартинова

За матеріалами www.who.int