Постковідний синдром та психічне здоров’я

Тема психічного здоров’я є складною, коли йдеться про тяжкий перебіг Covid-19 та постковідний синдром зокрема. Підтримка психічного здоров’я, коли можна, власне, досягти стану емоційної стабільності та стійкості — чи то у формі психотерапії, ліків, консультування чи усвідомленості — може бути неоціненною для полегшення психологічних наслідків життя пацієнта з хронічними захворюваннями, а також для пом’якшення деяких тривалих постковідних симптомів, якетак само важливе, як і лікування фізичних наслідків хвороби.

Про вірус SARS-CoV-2, що викликає COVID-19, ще багато потрібно дізнатися, адже ­розуміння його пливу на організм і перебіг COVID-19 ­змінюється щодня. Власне, дослідники дізна­ються більше про те, як і чому коронавірус має різний вплив на людей, і чому деякі взагалі не мають симптомів, тоді як в інших спостері­гається небезпечне для життя пошкодження органів або тривала непрацездатність. Не менш ­цікавим сьогодні для дослідників є також постковідний синдром (Post-COVID). Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) ­офіційно дала таке визначення пост­ковідного синдрому, від якого страждають 20 % осіб, які перехворіли на Covid-19: «Пост­ковідний стан трапляється в пацієнтів, які перенесли інфек­цію SARSCoV-2. Симптоми цього стану тривають близько трьох місяців від початку захворювання на COVID-19 і не можуть бути пояснені іншими діагно­зами». Це формулювання експерти уклали завдяки ­аналізу й опитуванню декількох сотень пацієнтів із різних країн світу. Навіть в осіб, які не були госпіталізовані та мали легкий перебіг хвороби, ­можуть спостерігатися ­стійкі або пізні симптоми, а в деяких — медичні ускладнення, які можуть мати ­тривалі наслідки як для фізичного, так і ментального здоров’я. ­Може виникати ­сильна втома; задишка або утруднене дихання; біль у суглобах і грудний біль; порушення сну та пам’яті, погіршення ­концентрації уваги; м’язовий або головний біль; швидке або прискорене серцебиття; сплутаність ­думок, загальна тривожність (яка є наслідком не лише пере­несеного ­вірусу, а й карантинних обмежень та ізоляції), ­зміни настрою, ­депресивні стани, ­негативні та навіть суїцидальні думки, галюцинації; викривлення нюху, ­зорові, слухові та тактильні порушення (психологічну симптоматику, пов’язану із SARS-CoV-2, та наслідки для психічного здоров’я представлено в інфографіці). Постковідний синдром загалом має понад дві ­сотні симптомів. Наприкінці 2020 р. його внесли до міжнародного класифікатора хвороб. Стало очевидно: ­хвороба минула — наслідки лишаються. І так у кожного четвертого. Так, понад 50 % пацієнтів, які вилікувалися від COVID-19, страждають на постійну втому, тривогу та депресію, незалежно від тяжкості перенесеної ­хвороби (ESCMID, 2020). ­Як відомо, близько 3/4 пацієнтів із COVID-19 ­після виписки з лікарні мають принаймні одну з таких проб­лем, як розлади сну, ­тривога, депресія або астенія (Huang etal., 2020).

Учені з ­Іспанії ­дійшли висновку, що тривала корона­вірусна хвороба пов’язана з пошкодженням блукаючого нерва. Власне, ­зазначається, що ­дисфункція ­блукаючого ­нерва призводить до різних ­симптомів, як-от: діарея, слабкість дихальних м’язів, дисфагія (проблеми ковтання), ­кислотний рефлюкс, тахікардія, ­запаморочення, дисфонія (порушення ­частоти, сили і тембру голосу), різкі зміни артеріального тиску. Тож до 20–30 % пацієнтів, які мали важкий пере­біг ­хво­роби, можуть мати нейросимптоми. Серед ­чинників ­ризику розвитку нейросимптомів: тяжкий пере­біг ­захворювання COVID-19, наявність ­респіраторних симптомів, ­старший вік, супутні ­хронічні хвороби (­гіпертензія, ­діабет, серцево-­судинні патології), «цито­кіновий шторм». ­Найчастіше серед нейросимптомів відзначають: запаморочення, ­головний біль, інсульти, сплутаність свідомості, ­ажитацію, дезорієнтацію, порушення уваги та ­координації ­рухів, судоми, анос­мію, агевзію, нейропатичний біль, розлади зору та мовлення.

Порушення психічного здоров’я після COVID-19

Зокрема, у деяких пацієнтів після перенесеного COVID-19 ­лишається затяжна тривога, депресія та інші проблеми з психічним здоров’ям. Фізичні зміни, як-от біль і слабкість, також можуть ускладнюватись тривалими ­періодами ізоляції, стресом через втрату роботи та фінансовими трудно­щами, а також горем через смерть близьких і ­погіршенням стану здоров’я. Особливо ­тяжко одужують ­пацієнти, які були госпіталізовані. Постковідний синдром може наражати тих, хто вижив після COVID-19 та інших осіб, які пере­бували довгий час у відділенні інтенсивної терапії, на вищий ­ризик розвитку як психологічних порушень, так і проблем із фізичним відновленням стану (Brig­ham et al., 2021).

Наприклад, тривале перебування у відділенні інтенсивної терапії, на думку вчених, може спричинити ­делірій. Як зазначають дослідники, тяжкий пере­біг хвороби, ­незвичне оточення, ­численні ліки, що змінюють свідомість, ізоляція та втрата ­конт­ролю можуть при­звести до трива­лого та повторюваного відчуття ­страху, зокрема й до посттрав­матичного ­стресового розладу (Hosey et al., 2021). Тож збере­ження ментального здоров’я так само важливе, як і ліку­вання фізичних ­симптомів. Власне, навички управління стресом та іншими психологічними проявами сприяють ­боротьбі з основним захворюванням та його ­наслідками.

Втрата або спотворення нюху та смаку після COVID-19

Здебільшого вірус SARS-CoV-2 найперше вражає ­нейрони нюхової цибулини та гіпокампа, що призводить до порушень нюху, смаку, а також пам’яті та регуляції емоцій. Нюх і смак ­пов’язані між собою. До і після того, як людина ­захворіла на COVID-19, вона може повністю втратити нюх чи смак або відчути, що знайомі речі мають інакший запах або ­неприємний смак. Близько ­чверті осіб із COVID-19, які мали один або обидва ці симп­томи, втрата чи спотворення нюху зникає через декілька ­тижнів. Але більшість ­симптомів можуть зберігатися досить довго (Morrow et al., 2021).

Хоча це і не є небезпечним для життя, проте, на думку ­вчених, тривале спотворення відчуттів смаку та нюху може бути руйнівним і призвести до зникнення апетиту, занепокоєння та симптомів депресії. Деякі дані досліджень демонструють, що ймовірність поліпшення нюху в таких пацієнтів упродовж року ­становить 60–80 %.

Неврологічні проблеми при тривалому перебігу COVID-19

У деяких осіб після зараження SARS-CoV-2 можуть розвиватися середньо- та довгострокові неврологічні ­симптоми, як-от затьмареність свідомості, втома, оніміння кінцівок, головний біль і запаморочення (Venkatesan et al., 2021). ­Власне, пошкодження ендотелію, зміна кровотоку, порушення згортання крові та системне запалення, як зазначають дослід­ники, можуть призводити до тромбозу також і в суди­нах мозку. Серед наслідків — головний біль, судоми, ­висо­кий ризик інсультів та ­смерті. Нині причини цих симп­томів ретельно вивчають і досліджують науковці.

Симптоми вегетативної нервової системи після COVID-19

Синдром постуральної ортостатичної тахікардії, або POTS, — це стан, який чинить вплив на кровообіг, і ­пацієнти, які перенесли COVID-19, можуть бути вразливішими до нього. Після перенесеного POTS ­можуть розвинутися різноманітні симптоми ­вегетативної нервової системи, ­як-от ­постійний головний біль, втома, затьмареність свідо­мості, відчуття нестачі повітря, труднощі з мисленням або концентрацією уваги та безсоння (Chung et al., 2021).

Навіть у пацієнтів без POTS постійне ­безсоння після COVID-19 або «COVID-сомнія» стає доволі поширеною скаргою серед тих, хто одужав.

Психотерапевтичні заходи при постковідних станах

Психотерапевтичні втручання — це корекційна робота, що зазвичай спрямована на ­розв’язання проблем в емо­ційній, поведінковій та міжособистісній сфері. Для ­роботи з пост­ковідними станами як засіб початкової терапії ­застосовують такі психологічні методи лікування:

• Психоедукація (роз’яснення специфіки впливу COVID-19 на психічне здоров’я; виокремлення прямих і непрямих чинників впливу з поясненням меха­нізму їхньої дії, на кшталт «чинник впливу— наслідок — психо­терапевтичне втручання»).
• Майндфулнес і релаксаційні техніки (­спостереження за внутрішніми процесами, усвідомлення й дослідження їх динаміки; фокусування на стимулах навколишнього середовища; слухання звуків природи та зосередження на тактильних відчут­тях із контролем рівня тривоги за схемою градуйо­ваної експозиції).
• Нормалізація та зниження інтенсивності ­переживань (ідентифікація найсильніших емоцій; ­розвиток навичок перемикання — запровадження активних дій, які знижують почуття під час їх ­найбільшої концентрації; менеджмент тригерів — уникання, нако­пичення ресурсів, планування ­реакції; зміна патер­нів мислення — тестування реаль­ності, альтернативні / корисні думки).
• Розв’язання проблем (формулювання переліку актуальних проблемних ситуацій у житті пацієнта, визначення ­рівня їхнього впливу, пріоритетності ­вирішення).
• Прийняття переживань і зобов’язань щодо дій (формулювання основних пережитих емоцій, думок і станів, що призводять до дискомфорту; усвідомлення ­їхнього існу­вання, повернення до ­реальних подій та створення конкретного плану дії).
• Наративізація (встановлення джерел болісних пере­живань завдяки історії, якою пацієнт описує ­власні тривоги, страхи та почуття; можливість ­встановлення часових проміжків — на кшталт тоді /зараз).
• Поліпшення нейромедіації (фізична актив­ність, прогулянки на свіжому повітрі, продуктивна діяльність, стимуляція позитивних емоцій, ­розклад дня та ­гігієна сну, режим збалансованого ­харчування).

Висновки

Довгострокові симптоми COVID-19 можуть бути схожі на ознаки іншого захворювання, тому важливо ­звернутися до лікаря та виключити інші патології, зокрема проблеми із серцем або захворювання легень. Не варто ігнорувати втрату нюху, депресію, тривогу чи безсоння і ­списувати як неважливі. Будь-який симптом, що ­заважає повсякденному життю, заслуговує на звернення до ­лікаря, який може допомогти вирішити ці проб­леми та покра­щити якість ­життя пацієнта. Подальші дослідження перебігу COVID-19 і розвитку ­постковідного ­синдрому ­сприяють забезпеченню можливості ­отримання ­ефективного лікування осіб, які живуть із довго­строко­вими наслідками ­цієї ­хвороби.

Підготувала Лариса Мартинова

За матеріалами www.who.int; www.moz.gov.ua