Ставлення до психічно хворих в українському суспільстві: за даними опитування громадської думки

Прийнято вважати, що психічно хворі в Україні зазнають серйозного впливу стигми, негативного ставлення до себе з боку суспільства. Проте майже відсутні дані
про масштаби стигми. Дана публікація повідомляє про результати соціологічного опитування про почуття, що викликає зустріч із психічно хворими, та прояви агресії
з боку таких осіб. Дослідження проведене Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) з участю 1 909 респондентів у всіх регіонах України. Отримані результати свідчать про прихильне відношення до хворих.

Протягом останніх майже трьох десятиріч у суспільстві та професійних колах жваво обговорюється питання стигматизації осіб, котрі страждають на психічні розлади. У різних країнах проводилися різноманітні дослідження для того, щоб вивчити це явище. Здебільшого вони визначали певні аспекти самого поняття стигми, а саме, дискримінація вдома, на роботі, у соціальних стосунках з особами, які страждають на психічні розлади [6, 9]. Висловлювалося занепокоєння тим, що стигматизація психічно хворих пов'язана з поганою самооцінкою [10], припиненням прийому медикаментів [14] та соціальним зниженням [4].
Стигма, пов'язана з психічним розладом, часто досліджується шляхом соціологічних опитувань, що вивчають ставлення суспільства до «психічно хворих», «осіб, що страждають на психічний розлад», тобто термінів, які в уяві викликають образи хронічної психопатології. Внаслідок цього поняття стигми вказує на упереджене ставлення або до всіх психічних захворювань, або тільки до важких форм психічних розладів. І хоча є дослідження, що вивчали ставлення до певних розладів, серед дослідників здебільшого продовжують користуватися такими невизначеними термінами [5, 8]. Ще однією особливістю вивчення стигми є те, що у багатьох дослідженнях, які проводили серед психічно хворих, учасникам ставили розпливчасті, неконкретні питання щодо дискримінації та робили висновки про серйозний вплив стигми, який зазнають ці особи [1, 11].
Щодо поширеності стигми в українському суспільстві, з одного боку, висловлювалася думка про те, що психічно хворі – значно стигматизована (маргінальна) група, що пояснюється посттоталітарною ситуацією, а з іншого – масштабні кампанії, спрямовані на подолання стигми, не проводилися. Серед публікацій про окремі дослідження стигми психічних розладів в Україні у мережі MEDLINE ми виявили лише одну статтю J. Alonso [1]. Серед респондентів українського епідеміологічного дослідження, котрі відповідали критеріям психічного розладу, 37% повідомляли про негативне ставлення до себе. Цей показник – один із найвищих порівняно з даними досліджень, що проводилися у 17 країнах.
Понад 10 років тому в Україні вперше проведене опитування компанією СОЦІС-Геллап (вказівки на репрезентативність вибірки відсутні), що вивчало ставлення до психічно хворих осіб. Згідно з результатами, 43% опитаних вважали, що психічно хворі потребують особливого ставлення, а 28% повідомляли, що ставляться до таких осіб із жалістю. 43% опитаних вважали, що хворі на шизофренію являють собою загрозу для оточуючих і суспільства, і лише 9% переконані, що ці люди не являють загрози.
Ряд непрямих даних вказує на те, що стигматизація – доволі поширене явище в українському суспільстві. Про це можуть свідчити низький рівень звернення до існуючих в Україні закладів охорони психічного здоров'я, їх відокремленість від мережі інших медичних установ, наявність великих психіатричних лікарень, основним контингентом яких є хворі з психотичними розладами, а серед психіатричних послуг переважаючим є надання стаціонарної психіатричної допомоги [3, 7, 13].
Дане повідомлення не має на меті охопити всі аспекти, пов'язані зі стигмою психічних захворювань, але висвітлює результати опитування громадської думки про ставлення до психічно хворих та агресію з боку таких осіб і коротко аналізує отримані результати.

Методи та вибірка
Дослідження проводив КМІС у рамках регулярних опитувань громадської думки з 31-го січня до 22-го лютого 2008 р. Польовий етап тривав із 8-го до 17-го лютого 2008 р. Опитування проводили у 110 населених пунктах у всіх областях України та Автономній Республіці Крим. В результаті польового етапу зібрано 2 046 анкет. Вибірка була національно-репрезентативною, виваженою за статтю та віком відповідно до розподілу за переписом населення 2001 р. Вік опитаних – від 18 років.
Дане опитування вивчало ставлення населення України до свого здоров'я. Серед переліку запитань були і такі, що стосувалися психічного здоров'я та ставлення до психічно хворих. Останні звучали так:
1. Які почуття Ви переживаєте, зустрічаючи людину з явними психічними відхиленнями?
2. Чи стикалися Ви коли-небудь із проявом агресії до себе з боку психічно хворої людини?
При аналізі результатів були вилучені відмови від відповідей та відповіді «Не знаю». Загальне число респондентів, котрі відповіли на запитання, – 1 909, або 93,3%. Вибірка зважена за віком, статтю та регіоном проживання респондентів.
При аналізі групи порівнювали за статтю, віком (18-29, 30-45, 45-59 та від 60 років), регіоном проживання (Захід, Центр, Південь, Схід), освітою (незакінчена середня, середня, середня спеціальна та вища), урбанізацією респондентів (село, селище міського типу, маленьке місто, середнє місто, велике місто, дуже велике місто та місто-мільйонник) шляхом мультиномінальної регресії.
Аналіз виконаний за допомогою програмного забезпечення SPSS13.0 [12] з визначенням достеменної різниці у порівнюваних групах на межі p < 0,05 та 95% довірчого інтервалу (ДІ). Нерівні співвідношення (odds ratio – OR) розраховували відповідно до вказівок M.J. Bland та D.G. Altman [2].

Результати
Почуття при зустрічі з психічно хворою особою
В табл. 1 представлені почуття до осіб з явними ознаками психічного захворювання. Про співчуття повідомлялося найчастіше у всіх вікових групах, у всіх регіонах, серед респондентів із різним рівнем освіти, причому чоловіки співчували частіше за жінок – 84,7 проти 82,2% (OR = 1,19; 95% ДІ 0,93-1,52; p < 0,001).
Другим почуттям за частотою повідомлення був страх. Жінки відзначали його частіше за чоловіків – 13,2 проти 5,9% (OR = 2,40; 95% ДІ 1,75-3,46;
p < 0,001). Частота повідомлень про страх була майже однаковою залежно від віку, регіону проживання та здобутої освіти і становила приблизно 10%.
Про такі почуття як зацікавленість, байдужість та огиду респонденти говорили набагато рідше. Про байдужість частіше повідомляли чоловіки (5%) ніж жінки (1,8%) (OR = 2,75; 95% ДІ 1,61-4,73; p < 0,001); про це почуття значно частіше зауважували особи з вищою освітою. Також частіше за жінок про почуття огиди повідомляли чоловіки – 1,0 і 2,2% відповідно (OR = 2,10; 95% ДІ 0,99-4,48; p < 0,001) та значна група респондентів молодшого віку порівняно з особами віком від 60 років – 3,7 проти 0,8% (OR = 5,06; 95% ДІ 1,68-15,26; p < 0,01).
Про почуття зацікавленості при зустрічі з психічно хворою особою повідомляла значна кількість мешканців західного та центрального регіонів порівняно з мешканцями східного регіону – 2,7% (OR = 5,62; 95% ДІ 1,25-25,67; p < 0,05) та 3,5% (OR = 7,20; 95% ДІ 1,68-31,01; p < 0,005) проти 0,8% відповідно. Про зацікавленість значно рідше повідомляли респонденти з середньою освітою ніж з вищою – 1,0 проти 3,1% (OR = 0,32; 95% ДІ 0,12-0,82; p < 0,001).

Агресія з боку психічно хворих осіб
Про агресію з боку психічно хворих осіб повідомило 20,0% респондентів, причому чоловіки та жінки говорили про неї приблизно з однаковою частотою (табл. 2). Значно частіше ніж респонденти старшої вікової групи (13,9%) про агресію повідомляли респонденти інших вікових груп. Так, респонденти віком 18-29 років про агресію говорили у 23,6% випадків  (OR = 1,91; 95% ДІ 1,37-2,67; p < 0,001), 30-44 років – у 23,5% (OR = 1,90; 95% ДІ 1,37-2,62; p < 0,001), 44-59 років – у 19,6% (OR = 1,51; 95% ДІ 1,07-2,11; p < 0,05).

Значно рідше від респондентів із вищою освітою (25,2%) про агресію повідомляли респонденти з незакінченою середньою – 13,6% (OR = 0,47; 95% ДІ 0,31-0,71; p < 0,001) та середньою – 17,6% (OR = 0,63; 95% ДІ 0,47-0,85; p < 0,005). Можна говорити про певну тенденцію: чим вище рівень освіти, тим частіше респонденти зауважують про агресію з боку психічно хворих осіб (рис. 1).
Значно частіше про агресію з боку психічно хворих повідомляли мешканці центрального – 20,8% (OR = 1,90; 95% ДІ 1,37-2,62; p < 0,001) та південного регіонів – 24,0% (OR = 1,74; 95% ДІ 1,24-2,45; p < 0,005) порівняно з мешканцями східного регіону.
Аналізуючи почуття при зустрічі з психічно хворою особою, ми не помітили статистично значимої різниці між відповідями сільських та міських мешканців. Але значно рідше сільські мешканці повідомляли про агресію з боку психічно хворих осіб – 14,8 проти 22,4% (OR = 0,60; 95% ДІ 0,46-0,78; p < 0,001). Аналізуючи повідомлення про агресію з боку психічно хворих осіб, ми помітили певну тенденцію – мешканці більших населених пунктів частіше повідомляли про агресію (рис. 2).

Дискусія
Проведене опитування – спроба дослідити сус-пільне ставлення до осіб із психічними розладами. Його сильною стороною можна назвати те, що воно визначило ставлення до таких осіб у національнорепрезентативній вибірці. Крім того, ми намагалися з'ясувати не думку самих хворих щодо неприхильного ставлення до них суспільства, а радше навпаки.
Порівняно з опитуванням громадської думки, котре проводилося понад 10 років тому, можна відзначити, що ставлення до психічно хворих змінилося на краще, хоча прямо ці результати навряд чи можна співставити.
Певним чином наші дані дисонують із результатами опитувань самих хворих про негативне ставлення до них з боку суспільства. Можливо, соціальна невлаштованість та безпорадність перед вимогами суспільства внаслідок психічного захворювання є серйозною перепоною у повсякденному житті цих людей, але, з іншого боку, можна констатувати, що, згідно з нашими результатами, про негативні почуття до психічно хворих осіб повідомляла меншість респондентів.
Наше дослідження мало ряд обмежень. По-перше, поставлені питання стосувалися лише одного з аспектів того феномену, що прийнято називати стигмою, а саме, загальне ставлення до осіб, котрі страждають на психічний розлад, без деталізації певних розладів (наприклад, депресія, шизофренія, зловживання алкоголем або наркотиками тощо). По-друге, у дослідженні мова йшла про ставлення до психічно хворих взагалі, питання про агресію з боку таких осіб не давало змоги уточнити, чи стикалися респонденти з агресією з боку психічно хворих. Ми можемо лише зробити припущення, що респонденти під терміном «особа, що страждає на психічне захворювання» могли мати на увазі осіб з явними важкими хронічними психічними порушеннями. По-третє, ми не з'ясовували інші аспекти стигматизуючого ставлення до психічно хворих осіб, таких як здатність до працевлаштування, шанси на одужання, можливості лікування, прийняття рішень тощо, питання стосувались лише агресії з боку психічно хворих, що є однією з найбільш стигматизуючих у ставленні до таких осіб.

Висновки
Результати дослідження вказують на значну дисоціацію у ставленні суспільства до психічно хворих з опитуваннями самих хворих, які повідомляли про вкрай негативне ставлення до себе. Незважаючи на відсутність широкомасштабних освітніх програм та акцій щодо подолання стигми психічних розладів, покращання їх виявлення та можливостей лікування, архаїчну структуру надання психіатричної допомоги, що сама по собі викликає негативне враження, населення доволі прихильно ставиться до осіб, котрі страждають на психічні розлади. Можна припустити, що спроби реформ у галузі охорони психічного здоров'я та лікування психічно хворих в умовах громади теж можуть бути сприйняті з прихильністю.

Література
1. Alonso J., Buron A., et al. Association of perceived stigma and mood and anxiety disorders: Results from the World Mental Health Surveys // Acta Psychiatrica Scandinavica. – 2008. – Vol. 118 (4). – P. 305-314.
2. Bland M.J., Altman D.G. The odds ratio // BMJ. – 2000. – Vol. 320. – P. 1468.
3. Bromet E.J., Gluzman S.F., Paniotto V.I., Webb C.P.M., Tintle N.L., Zakhozha V., Havenaar J.M., Gutkovich Z., Kostyuchenko S., Schwartz J.E. Epidemiology of psychiatric and alcohol disorders in Ukraine Findings from the Ukraine World Mental Health survey // Soc Psychiatry Psychiatr Epidemiol. – 2005. – Vol. 40. – P. 681-690.
4. Corrigan P.W., River L., Lundin R.K., et al: Stigmatizing attributions about mental illness // Journal of Community Psychology. – 2000. – Vol. 28. – P. 91-102.
5. Corrigan P.W., River L.P., Lundin R.K., et al: Three strategies for changing attributions about severe mental illness // Schizophrenia Bulletin. – 2001. – Vol. 27. – P. 187-195.
6. Corrigan P.W., Lurie B.D., Goldman H.H., Slopen N., Medasani K., Phelan S. How Adolescents Perceive the Stigma of Mental Illness and Alcohol Abuse // Psychiatric Services. – 2005. – Vol. 56. – P. 544-550.
7. Gluzman S., Kostyuchenko S. Psychiatry in Ukraine / Bulletin of the Board of International Affairs of the Royal College of Psychiatrists. – 2006. – № 3. – P. 38-40.
8. Link B.G., Phelan J.C., Bresnahan M., et al. Public conceptions of mental illness: labels, causes, dangerousness, and social distance // American Journal of Public Health. – 1999. – Vol. 89. – P. 1328 1333.
9. Mann C.E., Himelein M.J. Factors associated with stigmatization of persons with mental illness // Psychiatric Services. – 2004. – Vol. 55. – P. 185-187.
10. Mental Health: A Report of the Surgeon General. – Washington, Department of Health and Human Services, Office of the Surgeon General, 1999.
11. Morselli P.L., Elgie R., Cesana B.M. GAMIAN-Europe/BEAM survey-II: cross-national analysis of unemployment, family history, treatment satisfaction and impact of the bipolar disorder on life style // Bipolar Disord. – 2004. – Vol. 6. – P. 487-497.
12. SPSS13.0 Computer software. AlexSoft. Moscow. 2007.
13. WHO World Mental Health Consortium. Prevalence, Severity, and Unmet Need for Treatment of Mental Disorders in the World Health Organization World Mental Health Surveys // JAMA. – 2004. –Vol. 291. – P. 2581-2590.
14. Wahl O.F. Children's views of mental illness: a review of the lite-rature // Psychiatric Rehabilitation Skills. – 2002. – Vol. 6. – P. 134-158.
15. Воротинцев Т.В. Громадська думка щодо психічного здоров'я та нездоров'я. – К.: Факт, 1999. – 48 с.
16. Таньковська Ю., Коростишевський І. Морально-етичний та правовий аспекти проблеми психічного здоров'я у сучасному українському суспільстві // Вісник Асоціації психіатрів України. – 1998. – №11.