скрыть меню

Роль впливу соціального уникнення та дистанціювання на схильність до тривожних розладів у період пандемії СOVID‑19

страницы: 45-50

Олександр Аврамчук, Український католицький університет, м. Львів

Актуальність

вгору

Група тривожних розладів є одними з ­найпоширеніших проблем із психічним здоров’ям. Із початком пандемії відповідно до попередніх досліджень та даних ­Все­світньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) очікувалося додаткове навантаження на психічне здоров’я населення, і як наслідок зростання поширених тривожних та депресивних розладів [1].

Уже станом на 2021 рік, за даними наукових досліджень, зазначено, що симптоми депресії та тривожних розладів удвічі перевищують показники поширеності ­порівняно з доепідемічним періодом [2, 3]. До того ж загальна поширеність проблем із психічним здоров’ям ­серед осіб, які перехворіли на COVID-19 є вищою порівняно із загальною популяцією [4].

За результатами дослід­жен­ня О. Ebrahimi et al., ­особи, які переважно дотримувалися соціального ­дистанціювання мали значно вищі прояви симптомів та ­рівні психоемо­цій­ного дистресу, порівняно з іншими [3].

Тобто слід вказати, що впровад­жен­ня карантинних ­обмежень, як і сама ситуація глобальної ­пандемії, стали ­суттєвими викликами для ресурсів адаптації, а соціально-­економічні аспекти додатковим чинником вразливості.

На нашу думку, уникнення коригуючого ­досвіду соціальної взаємодії в умовах пандемії, слід розглядати як чинник, який сприяє негативному підкріп­ленню непро­дуктивних переконань щодо себе, світу навколо та життєвої ситуації, у якій опинилася людина. Поперед­ній огляд наукової літератури вказує, що такий ­спосіб опанування чинить суттєвий вплив на перебіг та ­розвиток супутніх психоемоційних порушень (великий депресивний розлад, дистимія, генералізований тривожний ­розлад (ГТР), соціальний тривожний розлад, панічний розлад з або без агорафобії, агорафобія без паніки, розлади харчової пове­дінки) та в подальшій перспективі посилюватиме психо­емоційний дистрес порівняно з тяжкістю основ­них симптомів цих захворювань [5, 6, 7].

Суттєві асоціації між афективними порушеннями, загальною тривожністю та соціальним уникненням ускладнює надання ефективної психосоціальної підтримки за умов адаптації. Водночас це посилює тягар наслідків у довгостроковій перспективі, зважаючи на невизначеність щодо тривалості соціальних обмежень (фізичного дистанціювання) та розчарування у пропонованих альтер­нативах задоволення потреб у власній автономії. Отже, схильність до стратегії уникнення з метою опанування сильних негативних емоцій може розглядатися як транс­діагностичний фактор прогнозування ­тривожних роз­ладів [8].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

вгору

У контексті проблем із психічним здоров’ям, фізичне («соціальне») дистанціювання може розглядатися як виклик задоволенню потреби в автономії. Фрустрація, тривога через невизначеність, неможливість реалізувати інші альтернативи підтримки та обмеження у живій кому­ні­кації можуть позначатися на когнітивних та ­поведінкових стратегіях, які типово використовують для зменшення тривоги та опанування негативних переконань.

Так, одним із механізмів вразливості можна розглянути ­зростання почуття недостатньої власної компетентності перед життєвими викликами, яка є актуальнішою у ­нових невизначених умовах і ситуаціях та матиме вплив на мані­фестацію психопатологічних симптомів [3, 9].

Особливо це може відобразитися на вразливих групах населення, зокрема повідомлялося, що соціальна ­ізоляція в умовах глобальної пандемії посилює зв’язок між соці­альною тривожністю та почуттям самотності серед дітей та підлітків [10]. Огляд літератури вказує, що «­уникнення досві­ду» (експірієнтальне уникнення, уникнення коригу­ючого досвіду), як соціального, так і психічного (охоп­лю­ючи тілесні відчуття, емоції, думки, спогади тощо) асоціюється з небажанням особи залишатися у ­контакті з конкретним приватним досвідом (небажання терпіти неприємні внутрішні переживання), що передбачає залучення заходів (стратегій), спрямованих на зміни ­форми чи контексту подій / ситуацій, їх частоти чи сприйняття себе або світу в контексті цих подій / ситуацій [7].

Клінічні дослід­жен­ня демонструють, що уникнення коригуючого досвіду посилює симптоми тривоги та депресії, змінює емоційний досвід людини, поси­люючи в такий спосіб психологічний дистрес, навіть у не­клініч­ній вибірці чи при субклінічних рівнях роз­ладів [11, 12, 13].

Проте варто зазначити певне ­обмеження цих досліджень. Зокрема, крос-секційні ­дослід­жен­ня ­краще засвідчували суттєвий вплив на тривожність, тоді як результати лонгітюдних досліджень ­прогнозували слабший вплив [14].

Неефективне використання досвіду уникнення у науко­вій літературі також опосередковується ­проблемними ­засобами емоційної регуляції та нетолерантністю до не­визна­ченості, й зазвичай розглядаються у ­поєднанні з кон­сти­туційними особливостями відчуття тривоги й страху.

Тенденція відчувати страх до тілесних відчуттів, пов’язаних зі збуд­жен­ням нервової ­системи, та відповідні ­переконання щодо шкідливості цих ­відчуттів є основою поняття три­вожна чутливість (сенситивність), й визнаються як ­вагомий чинник ризику розвитку тривожної ­психопатології. Поєднання стратегій уникнення коригу­ючого досвіду та тривожна сенситивність дають змогу перед­бачати збереження тривожних розладів із часом, а асоціація з рівнем нейротизму чинить вплив на ­рецидиви тривожних розладів та інтенсивність ірраціональних когнітивних переконань як чинника психологічної вразливості [15, 16]. У зв’язку з цим особи, які мали в анамнезі ­тривожні ­розлади чи схильні до них, демонструватимуть вищий ­рівень тривоги очікування, що за умов недостатнього внут­ріш­нього ресурсу чи зовнішньої підтримки ­матиме вплив на зростання соціальної ізоляції, заперечення та інші варіанти ­поведінкового й ­когнітивного відсторонення [17].

У такий спосіб уникнення іншої ­соціальної взаємодії через карантинні обмеження сприятиме ­непродуктивній раціоналізації стійких функціональних порушень та прихо­вуванню їх через страх бути викритим у ­власній слабкості чи вразли­вості. ­Особливо це ­позначатиметься на ­психологічному благо­получчі осіб, які мали ­анам­нез ­соціального тривожного роз­ладу.

За даними сучасних дослід­жень, ­особи із соціальною ­фобією в ­анамнезі, більш схильні виказувати тривогу ­через COVID-19, ­почуваються самотніми та ­проявляють більш ­виражену схильність до ­негативних переконань щодо ­перспектив зараження чи власної спроможності долати проблеми [10, 18, 19].

Хоча уникнення небажаних внутрішніх переживань чи соціальної взаємодії може полегшити психоемоційний дистрес у короткостроковій перспективі, упродовж тривалішого періоду та за умов виснаження інших шляхів резільєнтності воно парадоксальним чином посилюва­тиме дистрес [20]. Так, уникнення неприємного досвіду, само собою не є психологічною проблемою, проте використання цієї стратегії у негнучкий спосіб (у ­контексті відчуття внутрішнього примусу чи необхідності зробити цей «крок» перед виконанням інших значущих дій чи активностей), закріплюється як типова модель поведінки.

Із часом, звична активація проблемного ­уникнення, вимагає діяти відповідно до нової моделі, що призводить до формування стійких негативних (­ірраціональних) пере­конань й правил життя, обмежує усвідомлений контакт із життєвими (непередбаченими) обставинами чи іншим негативним досвідом.

 2006 року опубліковано дослід­жен­ня Т. Kashdanetal., що оцінювало роль експірієнтального уникнення як посередника між неадаптивним подоланням і стратегіями регуляції емоцій, й відповідним дистресом, пов’язаним з тривогою, охоплюючи такі аспекти, як чутливість до тривоги, тривожність як особистісна риса, страх тілесних відчуттів [21].

Відповідно до результатів ­дослід­жен­ня, було ­виявлено, що схильність до уникнення коригуючого досвіду позитивно корелювала з негативними переживаннями та опосередковувала неуспішні стратегії саморегуляції. Негнучке використання неуспішних стратегій регуляції емоцій і низька толерантність до невизначеності, своєю чергою, демонстрували значний внесок у підтриманні ­уникнення коригуючого досвіду, замикаючи патогенетичний цикл підтримання тривожних розладів [22].

Отже, дезадаптивні стратегії подолання та саморегуляції призводили до психоемоційного дистресу (зокрема, зростання тривожної симптоматики) через тенденцію уникати небажаних переживань.

Дослід­жен­ня S. Jowett та колеги вказують, що у контексті пандемії COVID-19 як психотравмуючого ­тригера загальне відчуття загрози найбільш асоціювалося з соматичними скаргами й порушеннями [23].

Слід згадати, що у період карантинних обмежень одним із чинників зростання загальної напруги, була обмеженість доступу до відповідної та належної медичної допомоги. Так, пацієнти із соматичними захворюваннями демонстрували підвищення тривоги за здоров’я та загального занепокоєння, які у скаргах часто асоціювалися з фіксацією на тілесних відчуттях, які важко пояснити та пов’язувалися з ковідною симптоматикою. Попередні дослід­жен­ня вказують на те, що параметр «тілесні занепокоєння» у моделі тривожної сенситивності передбачав та пояснював виразність симптомів тривоги незалежно від досвіду уникнення [15].

Водночас дослід­жен­ня останніх років свідчать про те, що зростання тривожної сенситивності та стратегій уникнення краще давали можливість спрогнозувати ­зростання психоемоційного дистресу серед пацієнтів із хронічними захворюваннями [24].

D. I. Ugwu etal. вказують, що прийняття повсякден­ного досвіду може слугувати ресурсним буфером до потен­ційно несприятливих наслідків для психічного здоров’я, й відповідно можуть стати цілями для психологічних / психо­терапевтичних втручань під час роботи з пацієнтами із хроніч­ними захворюваннями [24]. Тобто втручання, спря­мовані на усунення симптомів відчуття потенційної загрози та опрацювання ригідних стратегій уникнення, можуть забезпечити полегшення від соматизації емоційних переживань. З огляду на це, дослід­жен­ня ролі соціального ­уникнення як чинника вразливості сприятиме кращому розумінню патогенетичних механізмів маніфестації та підтримання тривожних розладів, зокрема в умовах карантинних обмежень. ­Отримані результати можуть бути використані для форму­вання рекомендацій пре­венції психо­емоційного дистресу в актуальних умовах та імплементо­вані у відпо­відні заходи підтримки у ­сфері психічного здоров’я студентів.

Матеріали та методи дослід­жен­ня

вгору

Група досліджуваних

Дослід­жен­ня проводили протягом 2020-2021 рр. Усі респонденти отримали доступ до онлайн реєстрації, інформацію про дослід­жен­ня й надали інформовану згоду.

Участь у дослід­жен­ні передбачало можливість ­доступу до безоплатних психодіагностичних консультацій, психо­едукація щодо скарг, які турбували, із подальшою рекомендацією до скерування за психологічною чи іншою ­допомогою. Первинне діагностичне інтерв’ювання про­водилося за планом MINI (MINI; Sheehan etal., 1997) в онлайн форматі [25].

Такий підхід допоміг в умовах карантинних обмежень сформувати вибірку відповідно до критеріїв включення та виключення. Критеріями включення до експериментальної групи стали особи віком 18-35 років, зі ­значущими суб’єктивними скаргами на психоемоційний дистрес, пов’язаний із соціальним обмеженням через карантинні умови та/чи уникненням соціальних контактів через тривогу (зокрема, тривогу перед негативною оцінкою й засуд­жен­ням, тривогою за здоров’я, невизначеність й інше), ­тривалістю не менш як 6 місяців. Як загальні критерії виключення було використано ­психопатологічні стани, ­зумовлені супутньою хронічною соматичною пато­логією, вживанням психоактивних речо­вин чи медикаментів, ­травмами голови чи результатом суттєвого психотравмувального стресу як втрата чи участь у бойових діях.

Із метою досягнення поставлених у дослід­жен­ні цілей ми використали скринінгові патопсихологічні шкали, які входять до комплексу клінічних шкал IAPT, рекомендованих National Collaborating Centre for mental health ­Великої Британії, та вимірюють рівень ознак характерних для генералізованого тривожного розладу (GAD-7; Spitzer, Kronke, Williams etal, 2006), соціальної фобії (SPIN; Connor, 2000), дистресу пов’язаного з ­уникненням подій та/чи соціальних ситуацій, панічних атак чи спе­ци­­­фічних фобічних об’єктів та дистресу в підтриманні ­загальної й робочої активності (IAPT Phobia Scales: W&SAS; NICE, 2018) [26].

Зазначені вище методики були перекладені та адаптовані Українським інститутом когнітивно-поведінкової тера­пії 2006-2013 рр. Додатковими шкалами та опитувальниками стали: 1) опитувальник AAQ-II (Acceptance and Action Questionnaire; Bondetal, 2011) у перекладі й адаптації А. Широкої та М. Миколайчук; 2) симпто­матичний опитувальник Л. Дероґатиса — The Symptom Checklist-90-Revised: SCL-90-R (Derogatis, Rickels, Rock, 1976) в адаптації С. Дембицького та Ю. Середи [27, 28, 29]. Усі статистичні аналізи здійснювали за допомогою SPSS версії 2.0 (SPSS Inc., Chicago, IL, USA).

Виклад основного матеріалу

Після попереднього аналізу даних було сформовано загальну вибірку із 242 осіб, зокрема студенти закладів ­вищої освіти зі суб’єктивними скаргами на дискомфорт, пов’язаний із тривогою та уникненням соціальних контак­тів через карантинні умови, тривалістю не менш як 6 місяців — 49,6 % (n = 130). Розподіл віку від 18 до 35 років (M = 24,3; SD = 4,93), переважно жіночої статі — 66,94 % (n = 162). Основна (експериментальна) вибірка становила 126 досліджуваних, та 116 осіб сформували конт­рольну групу.

Аналіз попередніх даних у загальній вибірці продемонстрував наявність у 57,02 % (n = 138) одного або кількох психічних розладів в анамнезі, з приводу яких вони зверталися за психологічною чи психіатричною допо­могою (табл. 1). Основна група статистично вирізнялась за анам­незом щодо змішаних тривожно-депресивних розладів, специфічних фобій та розладів харчової ­поведінки. ­

Таблиця 1. Порівняльна таблиця анамнестичних даних щодо поширених проблем психічного здоров’я впродовж життя,% (n)

Варто зазначити, що дехто з досліджуваних мали ­скарги на інші розлади, які завдавали значного дистресу в певні ­періоди життя, проте з різних причин не звер­та­лися за допомогою.

Зокрема, 47,01 % (n = 114) респондентів загальної вибірки демонстрували значущий рівень дистресу в підтриманні загальної й робочої активності, який пов’язували з психоемоційним дискомфортом та симптомами на момент звернення, серед них 26,31 % (n=30 зі 114) скаржились на суттєвий дистрес через уникнення соціальної ­взаємодії чи страх соціальних ситуацій.

Порівняльний аналіз виявив, що досліджувані основ­ної групи демонстрували статистично вищі рівні симп­то­мів, які відповідають генералізованому тривожному ­розладу, соціальній фобії, обсесивно-компульсивній й фобічній симптоматиці, що також мало вплив на суб’єктивну оцінку інтенсивності симптоматичного дистресу й дистресу, пов’язаному з впливом травматичних подій, уникненням соціальної взаємодії, ситуацій, що асоціюються з фобічними об’єктами чи досвідом панічних атак (табл. 2 і 3).

Таблиця 2. Тяжкість поточних психопатологічних симптомів

Таблиця 3. Порівняльна таблиця психоемоційного дистресу на момент первинного інтерв’ювання

Водночас рівень загального дистресу в повсякденному житті й під час підтримання робочої активності не мав статистично значущої відмінності, хоча й був наближений до неї. Слід вказати, що досліджувані основної ­групи ­виявилися більш схильними до перебільшення чи применшення симптомологічного дискомфорту, що могло позначитись на первинній оцінці їх ­психічного статусу. Не менш цікавий результат продемонстрував порівняльний аналіз за показниками, які не були в основному фокусі нашого дослід­жен­ня, а саме рівні виразності пара­ноїдної симптоматики та схильності до психотичних реакцій виявилися статистично вищими у конт­рольній ­групі за відсутності значущих відмінностей за ­показником ворожості.

Обговорюючи отримані результати, ми висунули гіпотезу, що особи, які опинились у ситуації ­соціального дистанціювання, але не висловлювали скарг на тривогу чи інший дистрес через соціальне обмеження, більш схильні до підозрілості, формування ригідних непродуктивних концепцій щодо власного стану та ситуації загалом або заперечення. Ми розглядаємо таке реагування як ­захисне в умовах адаптації до карантинних обмежень, що може маніфестуватися в окремих симптомах чи стратегіях опанування. Тобто можна очікувати асоціацію між ­загальним показником дистресу в повсякденній та робочій діяль­ності й згаданими вище категоріями.

Щоб визначити взаємозв’язок основних змін­них ­нашого дослід­жен­ня, спочатку було проведено серію кореляцій між уникненням досвіду та виразністю ­симптомів й ди­стре­сом, що їх супроводжує (табл. 4 і5).

Таблиця 4. Кореляційні зв’язки між експірієнтальним уникненням та психопатологічною симптоматикою*

Таблиця 5. Кореляційні зв’язки між експірієнтальним уникненням та психоемоційним дистресом*

Було виявлено значущі позитивні кореляції між уникненням коригуючого досвіду (у значенні небажання терпіти неприємні внутрішні переживання) в умовах соціальних обмежень та всіма показниками, окрім виразності ознак ГТР. Найбільш сильними виявились асоціації із ­соціальним тривожним розладом, симптомами обсесивно-компульсивного розладу (ОКР) та ­фобічними проявами (r = 0,44-0,77 для кожної шкали; р < 0,05). Значущі кореляційні зв’язки також було виявлено для супутнього дистресу, серед яких асоціація між уникненням досвіду та суб’єктивною оцінкою симптоматичного дистресу і дистресом через міжособистісну взаємодію найсильніші (r = 0,68-0,71 для кожної шкали, р < 0,05).

Щоб дослідити внесок уникнення досвіду, як ­механізму дезадаптивних стратегій, у дисперсію тяжкості ­загального психоемоційного дистресу в повсякденній та робочій діяльності серед досліджуваних експериментальної групи, було проведено ієрархічний регресійний аналіз. На першому кроці рівняння було введено вік, стать — на ­другому, тривалість скарг — на третьому, суб’єктивна тяжкість загальної психіатричної симптоматики (показник GSI) та уникнення досвіду — на четвертому й п’ятому відповідно. Отримані результати вказують, що рівень ­дистресу під час виконання повсякденної діяльності у загальній моделі може бути передбачений лише рівнем суб’єктивної оцінки інтенсивності симптоматичного дистресу на 26,6 % (p < 0,001).

Попри те, що вплив експірієнтального уникнення у згаданій моделі не є статистично значущим, ми вирішили визначити, чи пояснює цей аспект показники ­суб’єктивної оцінки інтенсивності симптоматичного дистресу. Результати лінійного регресійного аналізу вказують, що внесок рівня уникнення неприємного досвіду та іншого ­дистресу, пов’язаного із симптомами тривоги через соціальні обме­ження сягав 46,2 % (p < 0,001).

Надалі було проведено чотири ієрархічні регресійні аналізи з ознаками розладів та порушень, що ­статистично відрізнялись від конт­роль­ної групи: ГТР, соціальна фобія, дистрес через ­специфічні фобії та виразність симптомів ОКР, кожен із яких слугував залежною змінною. Що стосується змінних-предикторів, то до рівняння було вве­дено вік, стать, тривалість дистресу, пов’язаного із соціальним обмеженням та/або уникненням і виразність експірієнтального уникнення досвіду на 1-4-му кроках відповідно.

Додатковими змінними було введено наявність в анам­незі підтверджених коморбідних діагнозів одного з тривожних розладів, зокрема посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та депресії. ­Уникнення досвіду як посередника між неадаптивним подоланням і стратегіями регуляції емоцій й ­відповідного дистресу, пояснювало значну дисперсію у соціальну фобію (p < 0,001), дистрес пов’язаний зі специфічними ­фобіями (p < 0,001) та обсесивно-компульсивною симптоматикою (p < 0,001). Поєднання чоловічої статті та віку в ­межах 24-35 років мало статистичний значущий ­внесок у дисперсію ­змінних за всіма ­розладами (p < 0,05).

Після додаткового конт­ролю ­соціодемографічних показників було виявлено, що для симптомів ГТР 65,1 % дисперсії (p < 0,05) пояснюється ­поєднанням тривалості дистресу, асоційованого із соціальними ­обмеженнями, та наявності тривожних розладів в анамнезі. ­Статистично значущими предикторами соціального тривожного роз­ладу було визначено наявність тривожних розладів в ­анамнезі, тривалістю дистресу асоційованого із соці­альними обмеженнями та схильність до стратегій ­експірієнтального уникнення — 63,5 % (p < 0,001).

У разі дезадаптації через специфічні фобії 58,5 % (p < 0,001) дисперсії ­обумовлені поєднанням наявності тривожних розладів та депресії в анамнезі та схильністю до експірієнтального ­уникнення. Загальна модель виразності симптомів ОКР за тих самих змінних-предикторів може бути пояснена на 36,3 % (p < 0,001). Отже, не виявлено статистичного значущого внеску в розвиток й підтримання симптомів специфічних фобій та ОКР симптомів на момент огляду, тривалості проживання з психоемоційним дистресом, що асоціюється із соціаль­ним обмеженнями.

Результати дослідження

вгору

Дослід­жен­ня вивчало вплив уникнення коригуючого досвіду в умовах карантинних обмежень на схильність до тривожних розладів та пов’язаний із ними психо­емоційний дистрес. Ми передбачали позитивний зв’язок між психоемоційним дистресом та тяжкістю симптомів тривожних розладів, що спостерігаються в субклінічній групі (оскільки не проводилося додаткової верифікації психіат­ричної патології на момент огляду лікарем-психіатром), опосередкований уникненням (обмеженням) емоційного досвіду соціальної взаємодії. Попередній коре­ляційний аналіз продемонстрував позитивно пов’язані з експірієн­тальним уникненням тяжкість симптомів соці­альної фобії, специфічних фобій та симптомів ОКР.

Ці результати свідчать про те, що тенденція уникати внутрішніх переживань (з особливим акцентом на емоціях) може сприяти наявності загальних психіатричних симптомів в осіб, які опинилися в умовах соціального обмеження.

Поруч із цим симптоми ГТР не виявили статистично значущої кореляції з уникненням досвіду, проте внесок у вираженість симптомів мав показник тривалості перебування в умовах соціального обмеження. Тобто карантинні обмеження слід розглядати як чинник вразливості до тривожного реагування загалом, у той час як уникнення коригуючого досвіду за його умов підсилює маніфест чи ризик ­рецидиву більш специфічних тривожних розладів. Отримані результати також узгоджуються з опосередкованим зв’язком між уникненням коригуючого досвіду, симптомо­логічним ди­стресом та ­дистресом у повсякденній та робочій діяльності, виявленим у ­нашому дослід­женні та інших [21, 22]. Розглядаючи схильність до ­уникнення коригуючого досвіду як негнучкого викорис­тання неуспішних стратегій регуляції емоцій і тілесних ­відчуттів в асоціації із ситуацією невизначеності та трива­лістю соціальних обмежень, ­можна ­стверджувати її знач­ний внесок у патогенетичні цикли підтримання тривож­них розладів. Додатковими чинниками вразливості у комбінованій регресійній моделі виявились чоловіча стать, вік у межах 24-35 років та наявність ­одного або кількох поши­рених психічних розладів в анамнезі.

Ми припускаємо, що це може бути пов’язано з викликами навколо соціально-економічних наслідків ­карантину (звільнення, фінансова й робоча обмеженість, необхідність тривалий час залишатися вдома тощо) та стерео­типами щодо психологічної стійкості чоловіків.

Варто зазначити, що різні варіанти когнітивного чи поведінкового уникнення можливо матимуть більш специфічний вплив на симптоматику тривожних розладів. Крім того, стратегії опанування дистресу через уникнення коригу­ючого досвіду, використані в цьому дослід­жен­ні, насамперед оцінювали загальні тенденції уникнення за умов карантинних обмежень на основі гіпотези про причинно-­наслідковий зв’язок між демонстрованими під час інтер­в’ювання дискомфортом та життєвою ­ситуацією.

Демонструючи важливість оцінювання загальних стратегій опанування та адаптації, слід також звернути увагу на стратегії, які специфічно пов’язані з ­травматичним впливом (тобто симптоми уникнення при ПТСР в анам­незі чи локдауну як варіанта соціальної травми), враховуючи наявність кореляційного зв’язку за поперед­німи даними нашого дослід­жен­ня. Тому подальші дослід­жен­ня можуть бути зосереджені на вивченні стратегій ­уникнення, спрямовані на різні аспекти внутрішнього досвіду.

Висновки

вгору

Результати цього дослід­жен­ня також слід оцінити у світлі його обмежень. Кореляційний аналіз та крос-секційний дизайн дослід­жен­ня унеможливлює з упевненістю визначення фактичного характеру та напряму ­перевірених зв’язків. Так, загальна психіатрична симпто­матика могла призвести до тенденції уникнення внут­рішніх переживань, а не навпаки. Водночас ­демонстрація внеску уникнення коригуючого досвіду та тривалості ­дистресу через соціальні обмеження дозволяють стверджувати про їх важливу роль у клінічній картині тривожних розладів. Ці висновки також вказують на те, що роль таких чинників тісно пов’язана із ­симптомами ­загального ди­стресу, а не виключно зі ­специфічними симптомами пост­травматичного стресу.

Ще одним обмеженням валідності результатів може бути вплив ­стратегій ­уникнення на усвідомлення ­своїх емоції або труднощів у ­відкритому вираженні думок і почуттів ­серед осіб із досвідом тривож­них та депресивних розладів, а травматичний досвід у ­ранньому дитинстві може чинити вплив на розвиток стратегій уникнення як захисний чинник.

Превенція порушень психічного здоров’я у періоди ­глобальних викликів має враховувати механізми, які сприяють соціальному уникненню як модифікуючого чинника в патогенезі поширених тривожних розладів. Розробка психоедукаційних активностей та заходів психо­логічної підтримки особистісних ресурсів в умовах ­життєвих викликів, що орієнтовані на коригування ­негативного досвіду взаємодії (підтримання стосунків) та обмеженої автономії в умовах соціальних обмежень, можуть сприяти розвитку резильєнтності в умовах невиз­наченості та труднощів в адаптації.

Зокрема, ми вба­чаємо пeрcпeктиву подальших напрацювань у розробці практичних рекомендацій із надання психосоціальної ­допомоги особам, схильним до формування соціального тривожного розладу та їх адаптації в умовах глобальних змін.

Література

1. World Health Organization. Corona virus disease (COVID19) Situation Report 146. Geneva: WHO, 2020. URL : https://www.who.int/­­­docs/default-source/coronaviruse/situation-reports/20200614-covid-19-sitrep-146.pdf?sfvrsn=5b89bdad_6.

2. Salari N., Hosseinian-Far A., Jalali R. et al. Prevalence of stress, anxiety, depression among the general population during the ­COVID-19 pandemic: a systematic review and meta-analysis. Global Health. 2020. Vol. 16, № 1. Р. 57. DOI : https://doi.org/10.1186/s12992-020–00589-w­­ PMID: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32631403.

3. Ebrahimi O.V., Hoffart A., Johnson S.U. Physical Distancing and Mental Health During the COVID-19 Pandemic: Factors Asso­ciated With Psychological Symptoms and Adherence to Pandemic Mitigation Strategies. Clinical Psychological Science. 2021. Vol. 9, № 3. Р. 489-506. DOI : https://doi.org/10.1177/2167702621994545.

4. Liu X., Zhu M., Zhang R. et al. Public mental health problems during COVID-19 pandeic: a large-scale meta-analysis of the eviden­ce. Transl Psychiatry. 2021. Vol. 11, № 1. Р. 384. DOI : https://doi.org/­10.1038/s41398-021–01501-9.

5. Spinhoven P., Drost J., de Rooij M. et al. A Longitudinal Study of Experiential Avoidance in Emotional Disorders, Behavior ­The­rapy. 2014. Vol. 45, № 6. Р. 840-50. DOI : https://doi.org/10.1016/­j.beth.­­ 2014.07.001.

6. Espel-Huynh H.M., Muratore A.F., Virzi N. et al. Mediating role of experiential avoidance in the relationship between anxiety ­sensiti­vity and eating disorder psychopathology. A clinical replication, Eating ­Behaviors. 2019. DOI : https://doi.org/10.1016/j.eatbeh.2019.101308.

7. Fernаndez-Rodrіguez C., Paz-Caballero D., Gonzаlez-Fernаn­dez S. et al. Experiential Avoidance as a Transdiagnostic Condition of Emo­tional Distress: An Empirical Study. Frontiers in Psycho­logy. 2018. DOI : https://doi.org/10.3389/fpsyg.2018.01618.

8. Spinhoven P., van Hemert A.M., Penninx B.W.J.H. Experiential avoidance and bordering psychological constructs as predictors of the onset, relapse and maintenance of anxiety disorders: One or many. Cognitive Therapy and Research. 2017. Vol. 41, № 6. Р. 867-80. DOI : https://doi.org/10.1007/s10608-017–9856-7.

9. Tindall IK, Curtis GJ. Validation of the Measurement of Need Frustration. Front Psychol. 2019;10:1742. DOI: https://doi.org/10.3389/fpsyg.2019.01742

10. Loades ME, Chatburn E, Higson-Sweeney N, et al. Rapid Systematic Review: The Impact of Social Isolation and Loneliness on the Mental Health of Children and Adolescents in the Context of COVID-19. J Am Acad Child Adolesc Psychiatry. 2020;59(11):1218-39. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jaac.2020.05.009

11. Tull MT, Gratz KL, Salters K, Roemer L. The role of experiential avoidance in posttraumatic stress symptoms and symptoms of depression, anxiety, and somatization. J. Nerv. Ment. Dis. 2004;192:754-61. DOI: https://doi.org/10.1097/01.nmd.0000144694.30121.89;

12. Tull MT, Roemer L. Emotion regulation difficulties associated with the experience of uncued panic attacks: Evidence of experiential avoidance, emotional nonacceptance, and decreased emotional clarity. Behavior Therapy. 2007;38(4):378-91. DOI: https://doi.org/10.1016/j.beth.2006.10.006;

13. Stein AT, Medina JL, Rosenfield D, Otto MW, Smits J. Examining experiential avoidance as a mediator of the relation between anxiety sensitivity and depressive symptoms. Cognitive behaviour therapy. 2020;49(1):41-54. DOI: https://doi.org/10.1080/16506073.2018.1546768

14. Kelso KC, Kashdan TB, Imamoğlu A, Ashraf A. Meaning in life buffers the impact of experiential avoidance on anxiety, Journal of Contextual Behavioral Science. 2020;16:192-8. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jcbs.2020.04.009

15. Berman NC, Wheaton MG, McGrath P, Abramowitz JS. Predicting anxiety: the role of experiential avoidance and anxiety sensitivity. Journal of anxiety disorders. 2010;24(1):109-13. DOI: https://doi.org/10.1016/j.janxdis.2009.09.005;

16. Spinhoven P, van Hemert AM, Penninx BWJH. Experiential Avoidance and Bordering Psychological Constructs as Predictors of the Onset, Relapse and Maintenance of Anxiety Disorders: One or Many. Cognit Ther Res. 2017;41(6):867-80. DOI: https://doi.org/10.1007/s10608-017–9856-7

17. Panayiotou G, Karekla M, Mete I. Dispositional coping in individuals with anxiety disorder symptomatology: Avoidance predicts distress. Journal of Contextual Behavioral Science. 2014;3(4):314-21. DOI: https://doi.org/10.1016/j.jcbs.2014.07.001.

18. Olivera-La Rosa A, Chuquichambi EG, Ingram GPD. Keep your (social) distance: Pathogen concerns and social perception in the time of COVID-19. Pers Individ Dif. 2020;166:110200. DOI: https://doi.org/10.1016/j.paid.2020.110200

19. Hawes MT, Szenczy AK, Klein DN, Hajcak G, Nelson BD. Increases in depression and anxiety symptoms in adolescents and young adults during the COVID-19 pandemic. Psychological Medicine. 2021;1-9. DOI: https://doi.org/10.1017/S0033291720005358

20. Bardeen JR. Short-term pain for long-term gain: the role of experiential avoidance in the relation between anxiety sensitivity and emotional distress. Journal of anxiety disorders. 2015;30:113-9. DOI: https://doi.org/10.1016/j.janxdis.2014.12.013

21. Kashdan TB, Barrios V, Forsyth JP, Steger MF. Experiential avoidance as a generalized psychological vulnerability: Comparisons with coping and emotion regulation strategies. Behaviour Research and Therapy. 2006;9:1301-20. DOI: https://doi.org/10.1016/j.brat.2005.10.003

22. Di Giuseppe K, Taylor AJG. Investigating How Intolerance of Uncertainty and Emotion Regulation Predict Experiential Avoidance in Non-Clinical Participants. Psychol Stud. 2021;66:181-90 DOI: https://doi.org/10.1007/s12646-021–00602-1

23. Jowett S, Shevlin M, Hyland P, Karatzias T. Posttraumatic Stress Disorder and Persistent Somatic Symptoms During the COVID-19 Pandemic: The Role of Sense of Threat. Psychosomatic medicine, 2021;83(4): 338-44. DOI: https://doi.org/10.1097/PSY.0000000000000890

24. Ugwu DI, Onyedibe MCC, Chukwuorji JBC. Anxiety sensitivity and psychological distress among hypertensive patients: the mediating role of experiential avoidance, Psychology, Health and Medicine. 2021;26(6):701-710. DOI: https://doi.org/10.1080/13548506.2020.1764599

25. Sheehan DV, Lecrubier Y, Sheehan KH, et al. The Mini-International Neuropsychiatric Interview (MINI): the development and validation of a structured diagnostic psychiatric interview for DSM–IV and ICD-10. J Clin Psychiatry. 1998;59(20):22-33.

26. NCCMH. The Improving Access to Psychological Therapies Manual (IAPT). London: National Collaborating Centre for Mental Health; 2018. URL: https://www.england.nhs.uk/publication/the-improving-access-to-psychological-therapies-manual/

27. Shyroka A, Mykolaychuk M. Ukrainian adaptation of the efficacy of psychotherapy questionnaire OQ-452: validity and reliability. Scientific Bulletin of Kherson State University. 2020;3:201-13. DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-3–25

28. Shyroka A, Mykolaychuk M. Ukrainian adaptation of the acceptance and action questionnaire (AAQ-II) in subclinical and non-clinical samples. Scientific Bulletin of Kherson State University. 2021:101-12. DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2021-3–14

29. Dembytskyi S, Sereda Yu. Symptomatic Questionnaire of Leonard Derogatis (SCL-90-R): Validation in Ukraine. Sociology: theory, methods, marketing. 2015;4:40-71. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142132

Психосоматична медицина та загальна практика.2021. Вип. 6, № 4 : e0604338.DOI:10.26766/pmgp.v6i4.338

Наш журнал
в соцсетях: