Що стосується профілактики запаморочення, пан Трінус наголосив на здоровому способі життя, запобіганні травматизації, повноцінному харчуванні, правилам користування мобільними телефонами і т. д. Також слід пам’ятати про чутливість вестибулярного апарату до хімічних агентів навколишнього середовища, ультразвуку, вібрації, швидкості руху та змін цих показників з плином науково-технічного прогресу.
Пан Трінус працює у даній галузі з 1982 р. Його неодноразово запрошували до Німеччини, Франції, США, Канади, Болгарії, Чехії, Польщі, Росії та Білорусі в якості лектора та для проведення спільних наукових досліджень. В Україні його книга є першою, присвяченою головокружінню, яка є унікальною для сучасної світової неврології в цілому. Оскільки за даними епідеміологічних досліджень 23% усього населення скаржаться на запаморочення, а значна частина неврологічних захворювань зумовлена порушенням саме вестибулярного апарату, дане видання має стати настільною книгою лікаря-невролога. В монографії показано, що запаморочення є симптомом вестибулярної (присінкової) патології, який протікає в три фази: первісна реакція, уявне благополуччя та віддалені наслідки. Останні характе-ризуються розладами усіх систем організму, серцево-судинної, метаболізму, різким зниженням імунітету. Оригінальна концепція присінка полягає в тому, що його периферичний рецептор складається з шести датчиків: руху, гравітації, вібрації, звуку з інфразвуком, магнітних імпульсів та метаболізму. Це означає, що окрім природних явищ, змін погоди, повного місяця саме присінок сприймає техногенні магнітні поля, зміни характеру їжі, швидкості. Відмінністю присінка від інших аналізаторів є його інтегративна функція, аналіз зорових, пропріоцептивних, слухових сигналів, що забезпечує сприйняття простору, орієнтацію в ньому та взаємодію з ним, наприклад контроль перерозподілу крові в організмі в лежачому, сидячому положеннях, при ході.
В книзі детально описано динаміку розвитку патологічного процесу від периферичного ураження до кори мозку та перехід його на моторну, вегетативну, лімбічну сфери. Особливої уваги приділено теорії чутливості аналізатора, поняттям границі чутливості, декомпенсації присінка, розвитку хвороби руху, реакції на стресову дію зорових, слухових, електромагнітних сигналів. Окрім того, намічені шляхи терапевтичних підходів до лікування осіб із запамороченнями та порушеннями просторової орієнтації, наведені докази, що усі вони формуються за участю вестибулярної системи. З погляду норми та патології автор розглядає питання про приємне запаморочення. Завершає він книгу закликом до лікарів, що у нинішньому світі науково-технічного прогресу потрібно створити відповідну структуру життя, застосовувати наукові досягнення на користь людству та уникати їх шкідливої дії.
Підготувала Інна Обадіна