Чи є потенційний зв’язок між лікуванням і зловживанням прегабаліном — міфи та реалії

Прегабалін — психотропний пре­парат, розроблений ще понад 40 ­років тому. На фармринку проти­епілептичних і знеболювальних ­засобів він доступний майже 20 років (­менше — як засіб для профілактики тривожності). Упродовж ­останнього десяти­ліття прегабалін посів ліди­руюче місце у світі серед ­знеболювальних препа­ратів, які застосовують при нейро­патичному болю.

Протягом останнього ­десятиліття до препарату прегабалін прикута посилена увага органів охорони здоров’я, зумовлена зростанням рівня його призначень для лікування хронічного болю, а також збільшенням частоти випадків нераціонального застосування вказаного засобу. G. Mick etal. у статті «Prescriptions et usages de prégabaline: analyse d’une cohorte de 419 patients en centre d’étude et de traitement de la douleur et revue de la littérature», опублікованій в журналі Douleur et Analgésie (2019; 32: ­87–94), представили дані щодо трива­лого прийому прегабаліну в контексті оцінювання ризику зловживання препаратом і звикання до нього.

Автори провели детальний ретро­спективний аналіз даних щодо оцінювання стану та ­спостереження пацієнтів за період із 11 лютого 2013р. до 10 лютого 2019р. у ­Центрі оцінювання та лікування болю комуни Вуарон, Франція (далі — Центр).

За відповідний період у Центрі було проведено 9 тис. 170 консультацій для 3 тис. 190 пацієнтів, із яких 419 відповідали критеріям відбору для аналізу; їхній середній вік становив 55,3 року; стандартна похибка (СП) = 11,2 року; 79% із них ­понад рік страждали на хронічний біль. ­Серед цих 419 пацієнтів 91% скерували лікарі загальної практики, 8% — лікар-­спеціаліст, 1% — медичні працівники інших ­категорій; 86% проживали у Вуароні.

Як зауважують автори, ­отримані дані ­дослідження свідчать, що вживання наркотичних речовин в анам­незі без наявного на поточний момент зло­вживання наркотичними речовинами або використання препарату не за призначенням не є доведеними чинниками ризику звикання до прегабаліну в контексті вивчення його аналгетичної дії.

У звіті Французький комі­тет із ­нагляду за використанням анал­гетичних лікарських засобів (OFMA, 2017) не піддавав сумніву рекомендацію щодо застосування прегабаліну як засобу першої лінії при лікуванні нейропатичного болю. Використання лікарських засобів неналежним чином також не є підтверд­женим доказом ризику зловживання знеболювальними препаратами у пацієнтів із хронічним болем у Франції (Mick etal., 2013).

Автори переконані, що ­наявні натепер результати ­проведеного дослід­жен­ня доводять, що ризик невідповідного використання та звикання до прегабаліну характерний для по­пуляцій осіб із високим ступенем формування залежності та не притаманний ­пацієнтам із хронічним болем, яким призначають цей препарат, зокрема тим, хто спостерігається в медзакладах, де здійснюють діагностику та лікування болю. Ситуація в арабських країнах підтверджує вказаний висновок, пов’язуючи його ­переважно із соціальними питаннями; найчастіше випадки зловживання ­стосуються саме молодих осіб, які поєднують прегабалін з алкоголем, бензодіазепінами або трамадолом із рекреаційною метою, оскільки сильні опіоїди є важкодоступними.

На думку G. Mick etal., ­результати їхнього дослід­жен­ня дають чітке розмежування щонайменше двох груп населення, зроблене на підставі даних літератури. Тож ризик ­звикання, пов’язаний із призначенням прегабаліну для знеболення, можна ­вважати низьким, хоча він є дуже високим, якщо препарат вживають як психодислептичний засіб із рекреаційною метою або через залежність. Автори зазначають, що ризик звикання не підвищується в разі неадекватного (щодо показань до його застосування) призначення прегабаліну, навіть якщо проводити паралель між ступенями невідповід­ності таких призначень і продажу ­цього ­препарату. До того ж ризик звикання, пов’язаний із застосуванням прегабаліну, не зростає у пацієнтів, в анамнезі яких немає вживання наркотичних речовин. Це відрізняє прегабалін від опіоїдів, оскільки механізм його дії не охоплює мезолімбічну дофа­мінергічну систему (центр задоволення), хоча дослід­жен­ня на тваринах продемонстрували ефект дофамінергічного типу в разі системного болюсного введення дуже високих доз препарату (> 1500 мг) (Pontieri etal., 1995; Rutten etal., 2011).

Як зазначають автори, особи, які входять до групи ризику, ­майже ­завжди приймали прегабалін у поєд­нанні з іншими психотропними препа­ратами у високих дозуваннях, зокре­ма ­опіоїдами, що посилюють фармакологічний ефект (Snellgrove etal., 2017; Vashchinkina etal., 2018). Про ­специфічний ейфоричний ефект прега­баліну повідомляла лише невелика частка осіб (< 10%), які ­приймали аналгетики, а застосуван­ня внаслідок звикання відзначалося лише у ­виняткових випадках і не залежало від типу користувача (Baird etal., 2014; Bonnet and Scherbaum, 2017).

На підставі аналізу даних різних досліджень важко розрізнити зло­вживання поза потребою в знеболенні, для отримання психотропного ­ефекту, від зловживань, ­зумовлених неналежним використанням після призначення за показаннями. Про ефект релаксації в разі застосування прегабаліну однозначно повідомляли ­пацієнти з тривожним розладом, які раніше приймали ­бензодіазепіни, але це лише підтверджує обґрунтування призначення препарату при ­генералізованому ­тривожному розладі (ГТР); жодної згадки щодо зловживання або звикання до прегабаліну за його ­призначення особам із ГТР у літературі не зафіксовано (Snellgrove etal., 2017; Bonnet and Scherbaum, 2017; Kapil etal., 2014).

Дані, представлені на ­міжнародному рівні, та результати наведеного до­слід­жен­ня підтверд­жують, що ­такий ­ризик лишається низьким у ­контексті ­призначення ­прегабаліну для знеболення за відповідного ­медичного спосте­реження, ­проте він є високим і безпосередньо пов’язаним зі зло­вживанням ­препаратом із рекреаційною ­метою чи звиканням до ­нього за одночасного ­застосування з опіоїдами або алкоголем.

Повну версію статті «Чи є потенційний зв’язок між лікуванням і зловживанням прегабаліном — міфи та реалії» читайте на с.16.