скрыть меню

Застосування програм рухової реабілітації у нормалізації психоемоційної сфери пацієнтів з хворобою Паркінсона

За матеріалами конгресу Товариства психіатрії, психотерапії, психосоматики та неврології (DGPPN) (23–26 листопада 2022 р., Берлін, Німеччина)

страницы: 20-24

Н.П. Волошина1, І.В. Богданова1, І.К. Волошин-Гапонов2, С.В. Федосєєв1, Л.П. Терещенко1, Т.В. Богданова1. 1Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України, м. Харків; 2Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України, м. Харків.

Психопатологічні прояви посідають важливе ­місце у клінічній картині хвороби Паркінсона (ХП). Втім, попри значну варіабельність сучасних ­наукових даних щодо ураженості пацієнтів із ХП різ­ними ­формами психопатології, сьогодні не викликає жодного сумніву, що ті чи  інші ізольовані або комбіновані ­ознаки ­пси­хічних розладів виявляються у більшості хворих на ХП [1-3]. Основу психопатологічної картини ХП становлять когнітивні порушення, а також афективні розлади, насамперед депресивні й тривожні [4-6]. Попри дискутабельність питання щодо нозоспецифічності афективної симптоматики ХП, низка дослідників визнають вплив дофамінергічної патофізіології на ознаки афективних розладів при ХП, що визначає необхідність поглиб­лених досліджень клінічної феноменології психопатологічних ознак ХП [7, 8].

У низці досліджень наголошується на негативному впливі пандемії COVID-19 на пацієнтів із ХП внаслідок утрудненої адаптації їх до раптових і значних змін звичного укладу життя, спричинених карантинними обмеженнями, а також вимушеного обмеження фізичної актив­ності, що є важливим елементом лікувально-реабілітаційних заходів при ХП [9-11]. У пацієнтів із ХП фіксували погіршення моторних симптомів, а також погіршання психічного статусу, зокрема зростання виразності депресії і тривоги [12-14].

Останніми роками все більшу увагу дослідників привертають немедикаментозні засоби лікування та реабілітації пацієнтів із ХП, як-от різні види рухової ­активності, що можуть істотно покращити стан пацієнтів, зокрема нормалізувати психічну сферу та поліпшити соціальне функціонування [16-18].

Розробка сучасних підходів до лікування та ­реабілітації хворих із ХП із застосуванням комплексу медикаментозних та немедикаментозних методів має важливе ­значення для контролю симптоматики ХП, усунення патологічних проявів, а також відновлення і збереження якості життя пацієнтів із ХП [19, 20]. Метою роботи було ­дослідження ефективності програми рухової реабілітації хворих на ХП із використанням феномена парадоксальної кінезії в ­умовах пандемії COVID-19.

Матеріали та методи дослідження

вгору

Особливостями проходження програм реабілітації у ­період дослідження (2020-2022 рр.) стали критичні форс-мажорні обставини, що зумовили можливість контактування з частиною пацієнтів виключно в on-line форматі, видозміна форм взаємодії з пацієнтами, а також ­драматичні зміни загальної картини світу, що ­спричинили модифікаційний вплив на «природний» перебіг ХП за нега­тивним сценарієм.

Під нашим спостереженням перебували 48 пацієнтів із ХП, які успішно реалізували програми рухової реабілітації з використанням феномена парадоксальної кінезії на базі ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» (м. Харків) off-line 2020 р., були когнітивно ­збережені на попередньому етапі спостереження (2020-2021), і з якими був збережений дистанційний контакт.

Серед цих пацієнтів виокремлено такі групи:

1) які пройшли програми рухової реабілітації дистанційно 2020-2021 рр. і продовжували виконувати рекомендації з регулярної рухової реабілітації 2022 р., чисельністю 17 осіб (група 1А);

2) які пройшли ­програми рухової реабілітації дистанційно 2020-2021 рр., але не продовжували виконувати рекомендації з регулярної рухової реабілітації 2022 року, чисельністю 16 осіб (­група 1Б);

3) які не проходили програми рухової реабілітації дистанційно 2020-2021 рр. і не виконували рекомендації з регулярної рухової реабілітації 2022 р., чисельністю 15 осіб (група 2).

Обстеження було проведено у червні 2022 року дистан­ційно (в oнлайн режимі), яке охоплювало дослідження стану психоемоційної сфери з використанням шкали депресії М. Hamilton (Hamilton Rating Scale for Depression — HRDS) (Hamilton, 1960), шкали тривоги М. Hamilton (Hamilton Anxiety Rating Scale — HARS) (Hamilton, 1959), опитувальника депресії А. Beck (Beck Depression Invertory, 1961), госпітальної шкали тривоги і депресії — Hospital anxiety and depression scale (HADS), опитувальника виразності психо­патологічної симптоматики Symp­tom Check List-90-Revised — SCL-90-R (Derogatis etal., адаптація Н. В. Тарабріної, 2001), шкал оцінювання рівня реактивної та особистісної ­тривожності С. Spilberger у модифікації Ю. Л. Ханіна, а також методики оцінювання ­якості ­життя J.E. Mezzich et al. (1999) в адаптації Н. О. Марути (2001) (Марута та ін., 2001).

Оцінювання характеру розподілу кількісних ознак проводили за допомогою тесту Шапіро–Уїлка. ­Міжгруповий аналіз розбіжностей проводили за допомогою непарамет­ричного тесту Манна–Уїтні. Прийнятним вважався ­рівень статистичної значущості понад 95 % (р<0,05).

Результати дослідження

вгору

Загальною тенденцією, виявленою при аналізі показників психометричного дослідження, були значуще ­кращі показники виразності ключової афективної симптома­тики (депресивної та тривожної) у пацієнтів групи 1А порівняно з показниками групи 1Б, і значуще гірші ­показники виразності депресії та тривоги у ­пацієнтів ­групи 2 порівняно з двома попередніми групами.

При цьому показники виразності депресії та тривоги у ­пацієнтів групи 1А були близькими до норми (хоча й ­відображали наявність певних депресивних тен­денцій, притаманних особам із ХП), у ­групі 1Б — загалом відповідали легкому і помірному рівням афективного ­розладу, а у групі 2 — помірному рівню. Результати оцінювання виразності депресивних ознак із використанням різних психометричних шкал ­наведено у таблиці 1.

Таблиця 1. Показники виразності депресії за даними різних психометричних ш

Як видно з таблиці 1, загальний показник депресії за HDRS у пацієнтів групи 1А відповідав легкій депресії, ближче до верхньої межі норми; у групі 1Б — середній виразності депресії, ближче до межі легкої депресії; у групі 2 — середній виразності депресивного розладу; ці ж закономірності зберігалися також для окремих видів депресії — адинамічної, ажитованої, зі страхом і недиференційованої. Середній показник за ­опитувальником депресії A. Beck у пацієнтів групи 1А відповідав ­легкій депресії, у групі 1Б — середньому рівню, у групі 2 — високому рівню депресії. Окрім загального ­показника депресії за шкалою A. Beck, у пацієнтів групи 1А виявлено найнижчі показники за когнітивно-афективною субшкалою та субшкалою соматичних ознак депресії, більш високі — у групі 1Б, і найвищі — у групі 2. Аналогічно найнижчий показник депресії за шкалою HADS було виявлено у пацієнтів групи 1А, він відповідав субклінічно виразній депресії, ближче до межі відсутності ознак депресії; значуще вищий — у групі 1Б, який відповідав клінічно виразній депресії, ближче до субклінічно виразної депресії; і найвищий — у групі 2, він відповідав клінічно виразній депресії.

Окрім депресії, важливе місце у клінічній картині афективних психопатологічних змін при ХП мають прояви тривоги. Результати дослідження тривожних ознак із використанням різних методик наведено у таблиці 2.

Таблиця 2. Показники виразності ознак тривоги за даними різних психометричних шкал

Аналіз показників тривоги з використанням шкали HАRS виявив, що найнижчі показники тривоги були притаманні пацієнтам групи 1А (відповідали середній виразності тривожного розладу, ближче до легкого; у групі 1Б рівень тривоги був значуще (p<0,05) вищим і відповідав середньому рівню тривоги, а у групі 2 — важкій тривозі.

У пацієнтів групи 1А значуще нижчими виявилися також показники психічної та соматичної тривоги, у групі 1Б вони були вищими, а у групі 2 — найвищими.

Аналогічні результати отримано під час дослідження рівня тривоги за шкалою HADS: найнижчий рівень тривоги виявлено у групі 1А (відповідав субклінічно виразній тривозі, ближче до межі відсутності ознак тривоги), дещо вищий рівень — у групі 1Б (відповідав клінічно виразній тривозі, ближче до субклінічно виразної тривоги) і найвищий — у групі 2 (відповідав клінічно виразній тривозі).

У пацієнтів групи 1А виявилися також найнижчими ­рівні реактивної тривожності, у цій групі він відповідав середньому рівню, дещо вищий рівень реактивної тривож­ності виявлено у групі 1Б, у яких він також відповідав середньому рівню, і найвищий рівнень — у групі 2, у яких він відповідав межі середнього і високого рівнів.

У пацієнтів із ХП виявлено також підвищені рівні особис­тісної тривожності, при цьому найнижчі рівні особистісної тривожності виявлено у пацієнтів групи 1А (відповідали середньому рівню), незначуще (p > 0,05) вищі — у групі 1Б (також відповідали середньому рівню), і найвищі — у групі 2 (відповідали високому рівню).

Важливі дані отримано під час аналізу результатів ­обстеження пацієнтів із ХП, які проходили реабілітацію, із використанням опитувальника Symptom Check List-90-Revised (табл. 3).

Таблиця 3. Показники виразності психопатологічної симптоматики за даними опитувальника Symptom Check List‑90-Revised

Так, показники соматизації, які відображують дистрес, що виникає внаслідок соматичної дисфункції (­больові відчуття, м’язовий дискомфорт, соматичні ­порушення тощо), а у пацієнтів із ХП — насамперед хворобливі відчуття, пов’язані з основним захворюванням, а також у певної частини пацієнтів, можуть бути соматичними еквівалентом тривожних і депресивних ознак; у пацієнтів груп 1А і 1Б можуть розглядатися як збільшені ­відносно норми, а у групі 2 — як такі, що наближаються до середнього рівня.

Показники обсесивно-компульсивної симптоматики у пацієнтів групи 1А виявилися значно нижчими порівняно з іншими групами (відповідали низькому рівню), тоді як у групах 1Б і 2 ці значення були вищими, особ­ливо у групі 2. Рівень міжособистісної сензитивності, що проявляється почуттями особистісної ­неадекватності та неповноцінності, насамперед, при порівнянні себе з іншими людьми, самоосудом, неспокоєм, дискомфортом у про­цесі міжособистісного спілкування, негативними очікуваннями відносно міжособистісної взаємодії та комунікації з іншими, у пацієнтів групи 1А був збільшений відносно норми, а у групах 1Б і 2 відповідав середньому рівню.

Показники депресії у пацієнтів усіх груп виявилися більшими за норму, що узгоджується з даними обсте­ження за іншими методиками, при цьому у пацієнтів групи 1А він був збільшеним відносно норми, у групі 1Б відповідав середньому рівню, і у групі 2 — ­підвищеному рівню. ­Аналогічні дані отримано під час оцінювання ­рівня тривожності, що узгоджуються з даними, одержаними під час дослідження з використанням інших методик: пацієнти групи 1А виявили середній рівень ­тривожності, у групі 1Б — середній, ближче до підвищеного, а у групі 2 — підвищений рівень. Показник ворожості, що включає ­думки, почуття або дії, які є ознаками негативного афекту злості, у пацієнтів групи 1А був не виразним, а у групах 1Б та 2 — низьким; при цьому у групі 2 цей показник був значуще вищим, ніж у групах 1А та 1Б (p < 0,01).

Фобічна тривожність, що визначається як стійка реакція страху на певні об’єкти, місця, людей чи ситуації, характеризується як ірраціональна, неадекватна щодо стимулу, зумовлюючи поведінку уникання, у пацієнтів обстежених груп дещо збільшена за норму, що також може розглядатися в межах комплексного психопатологічного реагування на важку неврологічну патологію; при цьому у пацієнтів групи 1А показник фобічної тривожності виявився значуще (p < 0,01) нижчим, ніж у групах 1Б та 2. Показники виразності паранояльної симптоматики у пацієнтів досліджених груп були невисокими і ­значуще не відрізнялися в різних групах.

Дещо підвищеними у обстежених пацієнтів виявилися показники психо­тизму, що відображують уникаючий стиль життя, при цьому найнижчими вони були у пацієнтів ­групи 1Б, незначуще вищими — у групі 1А і найвищими — у групі 2 (0,69 ± 0,27 балів).

Загальний індекс тяжкості симптомів (Global Severity Index — GSI), що є основним індикатором поточного стану ­індивіда та глибини розладу, в обстежених пацієнтів виявився ­доволі високим, ­причому найнижчі показники були у пацієнтів групи 1А, значуще більші — у групі 1Б і найвищі — у групі 2.

Загальний показник позитивних відповідей (Positive Symptom Total — PST), що встановлює кількість позитивних відповідей на питання тесту, у пацієнтів ­групи 1А виявився найнижчим, у групі 1Б мав проміжне ­положення, а у групі 2 був найвищим.

Індекс наявного симптоматичного дистресу (Positive Symptom Distress Index — PDSI), що є мірою інтенсивності психопатологічних ознак, в обстежених пацієнтів також виявився доволі високим; при цьому у групах 1А і 1Б він значуще не відрізнявся, а у групі 2 був значуще вищим: 2,55 ± 0,21 балів (p < 0,01). Системні ­порушення функціонування та психопатологічні ознаки при ХП неминуче позначаються на якості життя (ЯЖ) пацієнтів. Загалом, особи з ХП продемонстрували невисокий рівень ЯЖ, що відображає вплив важкої проґредієнтної інвалідізувальної патології, особливо низький у сферах, які відображують фізичне та психічне функціонування (табл. 4).

Таблиця 4. Показники якості життя за даними самооцінки за методикою оцінки якості життя Mezzich et al. в адаптації Н. О. Марути

Так, показник за сферою фізичного благополуччя ви­явився найвищим у пацієнтів групи 1А, але навіть це значення показника є індикатором доволі низького рівня ЯЖ у сфері фізичного благополуччя; при цьому у групі 1А і особливо у групі 2 цей показник за сферою фізич­ного благополуччя є значуще нижчим. Такі низькі показники за сферою фізичного благополуччя закономірно ­відображують вплив важкого соматичного захворю­вання, що суттєво обмежує можливості функціонування, спричиняє втрату працездатності і потребу в сторонній допомозі.

Показник за сферою психологічного (емоційного) благо­получчя у хворих на ХП також є низьким, що відображає як негативні переживання, пов’язані з наростаючою втратою можливостей нормального ­функціонування внаслідок захворювання, так і вплив актуальної психопатологічної, насамперед афективної, симптоматики. При цьому найвищі показники ЯЖ у цій сфері виявлено у ­пацієнтів групи 1А, значуще нижчі — у групі 1Б і найнижчі — у групі 2.

Через наявність важкого прогресуючого ­неврологічного захворювання закономірним також є суттєве зниження показників ЯЖ за сферами самообслуговування і незалежності дій і працездатності. При цьому найвищі показники за цими сферами виявлено у пацієнтів групи 1А, значуще менші — у групі 1 Б і найнижчі — у групі 2.

У сферах міжособистісної взаємодії та соціоемоційної підтримки зберігалася така сама закономірність: найвищі показники ЯЖ були притаманні пацієнтам групи 1А, значуще менші — групі 1Б і найнижчі — групі 2. Показники за цими сферами були суттєво більшими, ніж ­фізичного та психологічного благополуччя, і могли бути оцінені як посередні.

Обстеженим були притаманні ­доволі високі ­показники за сферою громадської і службової підтримки, яка ­меншою мірою залежить від основного захворювання; водночас у пацієнтів групи 1А показники були значуще вищими, ніж у групах 1Б і 2, а у групі 1Б — значуще ­вищими, ніж у групі 2.

Показники за сферами особистісної реалізації та духовної реалізації у обстежених пацієнтів можуть бути ­оцінені як посередні; при цьому у групі 1А показники є найвищими, а у групі 2 — найнижчими серед усіх груп.

Показник за сферою загального сприйняття життя у ­пацієнтів груп 1А та 1Б значуще не відрізнявся, тоді як у групі 2 був значуще (p < 0,05) нижчим.

Аналіз показників за інтегральними сферами ЯЖ загалом підтвердив виявлені закономірності. Так, показники за інтегральними сферами суб’єктивного благополуччя / задоволеності, виконання соціальних ролей та зовнішніх життєвих умов у пацієнтів групи 1А виявився найвищим, у групі 1Б — дещо нижчим, а у групі 2 — значуще ­нижчим.

Загальний показник ЯЖ також виявився найвищим у пацієнтів групи 1А, у групі 1Б він був значуще (p < 0,01) нижчим, а у групі 2 — значуще (p < 0,01) нижчим порівняно з показниками пацієнтів груп 1А і 1Б; загальний ­показник ЯЖ у групі 1А відповідав посередньому рівню, у групі 1Б — заниженому рівню, а у групі 2 — низькому рівню.

Обговорення

вгору

Отже, одержані дані переконливо свідчать про те, що пацієнти з ХП, які успішно реалізували програми рухової ­реабілітації з використанням феномена парадоксальної кінезії в онлайн і офлайн режимах і продовжили вико­нання рекомендацій із регулярної рухової реабілітації, продемонстрували значуще нижчі рівні виразності афективної симпто­матики, насамперед депресивної і ­тривожної, ­виразності іншої психопатологічної симптоматики, а також значуще вищі показники якості життя за всіма ­ключовими сферами, порівняно з пацієнтами, які пройшли курс ­реабілітації, але не продовжили виконання рекомендацій із регулярної рухової реабілітації у поточний період, та з тими, які брали участь у програмі рухової реабілітації, але не проходили онлайн етап реабілітації, і виконували подальші рекомендації.

Пацієнти, які успішно реалізували програми рухової реабілітації з використанням феномена парадоксальної кінезії, але не продовжили виконувати рекомендації з регулярної рухової реабілітації у поточний період, продемонстрували значуще гірші показники виразності психопатологічної симптоматики, зокрема ­депресивної і тривожної, а також нижчі показники якості життя у ключових сферах порівняно з пацієнтами, які пройшли курс реабілітації і продовжили виконання ­рекомендацій. Однак показники у цій групі були значуще вищими ­порівняно з показниками пацієнтів, які не виконували рекомендацій із рухової реабілітації взагалі.

Нарешті, пацієнти, які пройшли курс рухової реабілітації, але не виконували рекомендації взагалі, виявили найгірші показники серед усіх досліджених груп, і характеризувалися найвищими рівнями депресії та тривоги, та найгіршими показниками якості життя.

Висновки

вгору

Усе це дає підстави стверджувати, що повноцінне вико­нання програми рухової реабілітації з ­використанням феномена парадоксальної кінезії в онлайн і офлайн режи­мах із продовженням виконання рекомендацій із регулярної рухової реабілітації є засобом ­покращення стану психоемоційної сфери, зменшення виразності психо­патологічної симптоматики, насамперед депресив­ної та тривожної, а також покращення якості життя у хворих на ХП.

Перспективи подальших досліджень мають бути спрямовані на вдос­коналення підходів до реабілітації ­пацієнтів із ХП та вивчення впливу різних ­реабілітаційних методик на їхню психоемоційну сферу.

Література

1. Hommel A.L.A.J., Meinders M.J., Lorenzl S. et al. The Prevalence and Determinants of Neuropsychiatric Symptoms in Late-Stage Parkinsonism. Mov Disord Clin Pract. 2020. Vol. 7, № 5. Р. 531-542. Published 2020 May 21. DOI:10.1002/mdc3.129682.

2. Martinez-Martin P., Rojo-Abuín J.M., Weintraub D. et al. Factor Analysis and Clustering of the Movement Disorder Society-Non-Motor Rating Scale. Mov Disord. 2020. Vol. 35, № 6. Р. 969-975. DOI:10.1002/mds.28002.

3. Ou R., Lin J., Liu K. et al. Evolution of Apathy in Early Parkinson’s Disease: A 4-Years Prospective Cohort Study. Front Aging Neurosci. 2021. Vol. 12. Р. 620-762. Published 2021 Jan 28. DOI:10.3389/fnagi.2020.620762.

4. Broen M.P., Narayen N.E., Kuijf M.L. et al. Prevalence of an­xiety in Parkinson’s disease: A systematic review and meta-analysis. Mov Disord. 2016. Vol. 31, № 8. Р. 1125-1133. DOI:10.1002/mds.26643.

5. Dlay J.K., Duncan G.W., Khoo T.K. et al. Progression of Neuropsychiatric Symptoms over Time in an Incident Parkinson’s Disease Cohort (ICICLE-PD). Brain Sci. 2020. Vol. 10, № 2. Р. 78. Published 2020 Feb 2. DOI:10.3390/brainsci10020078.

6. Weintraub D., Caspell-Garcia C., Simuni T. et al. Neuropsy­chiatric symptoms and cognitive abilities over the initial quinquennium of Parkinson disease. Ann Clin Transl Neurol. 2020. Vol. 7, № 4. Р. 449-461. DOI:10.1002/acn3.51022.

7. Scott B.M., Eisinger R.S., Burns M.R. et al. Co-occurrence of apathy and impulse control disorders in Parkinson disease. Neurology. 2020. Vol. 95, № 20: e2769-e2780. DOI:10.1212/WNL.0000000000010965.

8. van der Velden R.M.J., Broen M.P.G., Kuijf M.L., Leentjens A.F.G. Frequency of mood and anxiety fluctuations in Parkinson’s disease patients with motor fluctuations: A systematic review. Mov Disord. 2018. Vol. 33, № 10. Р. 1521-1527. DOI:10.1002/mds.27465.

9. Elbeddini A., To A., Tayefehchamani Y., Wen C. Potential impact and challenges associated with Parkinson’s disease patient care amidst the COVID-19 global pandemic. J Clin Mov Disord. 2020. Vol. 7. P. 7. Published 2020 Aug 8. DOI:10.1186/s40734-020–00089-4.

10. Helmich RC, Bloem BR. The Impact of the COVID-19 Pandemic on Parkinson’s Disease: Hidden Sorrows and Emerging Opportunities. J Parkinsons Dis. 2020;10(2):351-354. doi:10.3233/JPD-202038

11. Schootemeijer S, van der Kolk NM, Bloem BR, de Vries NM. Current Perspectives on Aerobic Exercise in People with Parkinson’s Disease [published correction appears in Neurotherapeutics. 2022 Mar;19(2):683-685]. Neurotherapeutics. 2020;17(4):1418-1433. doi:10.1007/s13311-020–00904-8

12. Piano C, Bove F, Tufo T, et al. Effects of COVID-19 Lockdown on Movement Disorders Patients With Deep Brain Stimulation: A Multicenter Survey. Front Neurol. 2020;11:616550. Published 2020 Dec 16. doi:10.3389/fneur.2020.616550

13. Salari M, Zali A, Ashrafi F, et al. Incidence of Anxiety in Parkinson’s Disease During the Coronavirus Disease (COVID-19) Pandemic. Mov Disord. 2020;35(7):1095-1096. doi:10.1002/mds.28116

14. Shalash A, Roushdy T, Essam M, et al. Mental Health, Physical Activity, and Quality of Life in Parkinson’s Disease During COVID-19 Pandemic. Mov Disord. 2020;35(7):1097-1099. doi:10.1002/mds.28134

15. Seppi K, Ray Chaudhuri K, Coelho M, et al. Update on treatments for nonmotor symptoms of Parkinson’s disease-an evidence-based medicine review [published correction appears in Mov Disord. 2019 May;34(5):765]. Mov Disord. 2019;34(2):180-198. doi:10.1002/mds.27602

16. Estevao C, Fancourt D, Dazzan P, et al. Scaling-up Health-Arts Programmes: the largest study in the world bringing arts-based mental health interventions into a national health service. BJPsych Bull. 2021;45(1):32-39. doi:10.1192/bjb.2020.122

17. Kwok JYY, Kwan JCY, Auyeung M, et al. Effects of Mindfulness Yoga vs Stretching and Resistance Training Exercises on Anxiety and Depression for People With Parkinson Disease: A Randomized Clinical Trial. JAMA Neurol. 2019;76(7):755-763. doi:10.1001/jamaneurol.2019.0534

18. Wu PL, Lee M, Huang TT. Effectiveness of physical activity on patients with depression and Parkinson’s disease: A systematic review. PLoS One. 2017;12(7): e0181515. Published 2017 Jul 27. doi:10.1371/journal.pone.0181515

19. Weintraub D, Aarsland D, Chaudhuri KR, et al. The neuropsychiatry of Parkinson’s disease: advances and challenges. Lancet Neurol. 2022;21(1):89-102. doi:10.1016/S1474-4422(21)00330-6

20. Eichel HV, Heine J, Wegner F, et al. Neuropsychiatric Symptoms in Parkinson’s Disease Patients Are Associated with Reduced Health-Related Quality of Life and Increased Caregiver Burden. Brain Sci. 2022;12(1):89. Published 2022 Jan 11. doi:10.3390/brainsci12010089

Психосоматична медицина та загальна практика. 2022. Вип. 7, № 1 : e0701358 DOI: 10.26766/pmgp.v7i1.358

Наш журнал
в соцсетях:

Выпуски за 2022 Год

Содержание выпуска 7-8 (136), 2022

  1. Ю.А. Крамар

  2. Р. І. Ісаков

  3. Н.П. Волошина, І.В. Богданова, І.К. Волошин-Гапонов, С.В. Федосєєв, Л.П. Терещенко, Т.В. Богданова

Содержание выпуска 1 (132), 2022

  1. Ю. А. Бабкіна

  2. А. Є. Дубенко, В. І. Коростій, М. В. Набока, Г. І. Селюков

  3. І. І. Марценковська

  4. Т. О. Зайцева, О. А. Борисенко

  5. О. Аврамчук

  6. А. Сальнікова

Выпуски текущего года

Содержание выпуска 1, 2024

  1. І. М. Карабань, І. Б. Пепеніна, Н. В. Карасевич, М. А. Ходаковська, Н. О. Мельник, С.А. Крижановський

  2. А. В. Демченко, Дж. Н. Аравіцька

  3. Л. М. Єна, О. Г. Гаркавенко,