Розділи:
Інформація
Стан психічного здоров’я населення та психіатричної допомоги в Україні
Психічне здоров'я та психічне благополуччя є найважливішими складовими високого рівня якості життя, що дають змогу людині вважати своє життя повноцінним та значущим, бути активними і творчими членами суспільства. Високий рівень психічного здоров'я населення є важливим чинником соціальної єдності, продуктивності праці, суспільного спокою, що сприяє зростанню благополуччя та економічного розвитку суспільства.
Тому поліпшення психічного здоров’я, профілактика психічних порушень, лікування, реабілітація осіб із проблемами психічного здоров’я та догляд за ними є пріоритетними завданнями для ВООЗ та її державчленів, Європейського Союзу та Ради Європи.
Європейська декларація з охорони психічного здоров’я метою зусиль в цьому напрямку визначає забезпечення більш високого рівня благополуччя та повсякденного функціонування людей, приділяючи основну увагу їх потужним якостям та ресурсам, підвищуючи їх стійкість до зовнішніх негативних впливів та посиленню захисних зовнішніх чинників.
На жаль, Україна залишається державою, яка не захищена від проблем, пов’язаних із психічним здоров’ям.
Важливими індикаторами психічного здоров’я населення є статистичні показники, які визначають стан психічного здоров’я населення України та напрямки реформування психіатричної допомоги.
Аналіз захворюваності населення на розлади психіки та поведінки свідчить про щорічні коливання цього показника протягом останнього десятиріччя із тенденцією до поступового зниження. В 2000 р. цей показник становив 260,7 на 100 тис. населення, на кінець 2009 р. – 232,4, що свідчить про його зниження на 12,2% (рис. 1).
 |
Найвищі показники захворюваності на розлади психіки та поведінки 2009 р. реєструвалися в Житомирській (407,8), Київській (350,9) та Чернігівській (290,6) областях. Значно нижчими за середньоукраїнський показники захворюваності відзначалися у Волинській (162,6), ІваноФранківській (179,5) областях та у Києві (149,3).
У структурі зареєстрованої захворюваності 2009 р. переважали психічні розлади непсихотичного характеру, які становили 73,9% (або 171,8 на 100 тис. населення) від загальної кількості зареєстрованих психічних розладів, розлади психотичного характеру – 17,5% (40,5), розумова відсталість – 8,6% (20,0) (рис. 2).
 |
За 10річний період група зареєстрованих захворювань на органічні розлади психіки, в тому числі й симптоматичні, у показниках на 100 тис. населення збільшилася на 5,7% і 2009 р. становила 71,7 порівняно із 67,8 – 2000 р. (рис. 3).
Найвищі показники захворюваності на органічні розлади психіки, в тому числі й симптоматичні, реєструвалися 2009 р. в Чернігівській (115,1), Донецькій (110,1) та Київській (107,1) областях. Нижчі за середньоукраїнський показники відзначалися в Закарпатській (35,7), Полтавській (39,5) та Львівській (44,0) областях.
Аналізуючи структуру цієї групи захворювань, слід звернути увагу на зменшення кількості первинних хворих на деменцію на 12,9% (з 15,5 у 2000 р. до 13,5 у 2009 р.) та підвищення захворюваності на непсихотичні психічні розлади органічного походження на 7,5% (з 48,0 до 51,6 відповідно).
Захворюваність на шизофренію, шизотипові та маячні розлади залишалася відносно стабільною в динаміці 10річного періоду (18,4 на 100 тис. населення 2000 р. і 18,2 – 2009 р). Цей показник характеризувався незначними коливаннями у різні роки залежно від кількості хворих і зміни чисельності населення (рис. 4).
 |
Вивчення коливань цього показника в регіонах свідчить про те, що максимальними його значення 2009 р. були у Харківській області (25,5), у м. Севастополь (23,3) та м. Київ (23,1).
Мінімальні значення показника захворюваності на шизофренію, шизотипові та маячні розлади зареєстровані в ІваноФранківській (12,2), Чернігівській (12,8) та Волинській (14,4) областях.
Аналіз структури захворюваності в даній групі вказує на зниження цього показника у хворих на шизофренію на 24,4% (з 9,8 у 2000 р. до 7,4 у 2009 р.), хронічні та інші психотичні розлади – на 24,0% (з 2,5 до 1,9 відповідно).
Разом із тим, відзначається зростання показника захворюваності на шизоафективні розлади на 83,3% (з 0,6 у 2000 р. до 1,1 у 2009 р.), шизотипові розлади – на 50,0% (з 0,6 до 0,9 відповідно), гострі та транзиторні маячні розлади – на 40,8% (з 4,9 до 6,9 відповідно).
Показник захворюваності на афективні розлади в динаміці 10річного періоду суттєво не змінився. У 2000 р. він становив 10,3, а в 2009 р. – 10,1 на 100 тис. населення (рис. 5).
У структурі даної групи відзначається зростання на 58,4% показника захворюваності на афективні непсихотичні розлади (з 5,3 у 2000 р. до 8,4 у 2009 р.). Показник захворюваності на афективні психотичні розлади протягом 10річного періоду знизився на 65,5% (з 4,9 у 2000 р. до 1,7 у 2009 р.).
Вивчення захворюваності на афективні розлади у регіонах свідчить про те, що 2009 р. максимальними значення цього показника були у Луганській (23,9), Донецькій (15,6) та Хмельницькій (14,4) областях. Найнижчі його значення спостерігалися у м. Севастополь (2,1), АР Крим (4,1) та Запорізькій області (4,4).
Показник захворюваності на невротичні, пов’язані зі стресом та соматоформні розлади в динаміці 10річного періоду залишається стабільно високим та характеризується незначним зниженням 2009 р.: у 2000 р. він становив 56,5, у 2009 р. – 54,4 на 100 тис. населення (рис. 6).
 |
Перевищувала значення середньоукраїнського показника захворюваність у Київській (140,6), Житомирській (131,3) та Кіровоградській (96,6) областях. Нижчі за нього показники захворюваності спостерігалися у Києві (13,6), Севастополі (14,0) та Львівській (26,8) області.
Показник захворюваності на розумову відсталість протягом десятиріччя поступово знижався і 2009 р. становив 19,9 на 100 тис. населення (2000 р. – 34,5), що свідчить про його зменшення на 42,3% (рис. 7).
Аналіз захворюваності на розумову відсталість у регіонах вказує на те, що 2009 р. найвищі показники спостерігалися у Херсонській (33,3), Сумській (32,2) та Хмельницькій (29,4) областях. Низькі показники захворюваності на розумову відсталість реєструвалися у Києві (4,6), Севастополі (6,4) та Дніпропетровській (13,3) області.
Аналіз поширеності психічних та поведінкових розладів з 2000 по 2009 рр. свідчить про те, що на кінець 2009 р. в психіатричних закладах України під диспансерним та консультативним спостереженням перебували 1 171 133 особи з різними формами цієї патології (2548,0 на 100 тис. населення). За 10річний період цей показник поступово збільшився на 4,8% (2430,9 у 2000 р.) (рис. 8).
 |
Найвищі за інтенсивністю показники поширеності розладів психіки та поведінки 2009 р., як і у попередні роки, реєструвалися в Черкаській (3098,1), Херсонській (3079,4) та Донецькій (2941,9) областях. Нижчі за середньоукраїнський показники визначалися у Вінницькій (2039,6), Полтавській (2105,0) областях та м. Київ (2039,1).
Найвищий відсоток у структурі поширеності розладів психіки та поведінки в динаміці стабільно мають непсихотичні психічні розлади – 49,9% (1221,0 на 100 тис. населення у 2000 р. і 1272,9 у 2009 р.), розлади психотичного характеру становлять 26,4% (647,3 і 672,7 відповідно), розумова відсталість – 23,6% (562,6 і 602,2 відповідно) (рис. 9).
Аналіз структури поширеності розладів психіки та поведінки виявляє поступове зростання усіх груп психічної патології. Проте, у поширеності різних форм розладів психіки та поведінки в окремих групах патології виявляються деякі коливання.
За 10річний період поширеність групи захворювань на органічні розлади психіки, в тому числі й симптоматичні (F00F09), зросла на 8,1% (з 622,5 на 100 тис. населення у 2000 р. до 673,3 у 2009 р.) (рис. 10). З них поширеність деменцій (усі форми) зменшилася на 24,1% (з 139,8 у 2000 р. до 106,2 у 2009 р.), в тому числі деменцій внаслідок епілепсії – на 13,5% (з 52,6 до 45,5 відповідно). На 11,5% (з 432,7 до 482,7 відповідно) зросли показники поширеності непсихотичних форм органічних розладів психіки, включаючи симптоматичні, з одночасним зниженням на 13,0% (з 102,23 до 89,0 відповідно) поширеності непсихотичних форм розладів психіки органічного походження внаслідок епілепсії. Найвищі показники поширеності органічних розладів психіки, в тому числі симптоматичних, на кінець 2009 р. реєстрували в Донецькій (990,3), Харківській (954,5) та Чернігівській (824,1) областях, найнижчі – у Вінницькій (440,7), Закарпатській (441,5) та Полтавській (457,7) областях.
 |
Поширеність захворювань на шизофренію, шизотипові та маячні розлади (F20F29) за 10 років також зросла на 8,8% (з 401,8 до 437,5 відповідно) (рис. 11).
У структурі даної групи протягом 10 років, більш ніж вдвічі, зросла поширеність гострих та транзиторних маячних розладів (з 22,9 у 2000 р. до 50,3 у 2009 р.), шизоафективних (з 4,7 до 11,2 відповідно) та шизотипових (з 7,16 до 11,4 відповідно) розладів. Показники поширеності шизофренії (334,2 і 332,1 відповідно) та хронічних психотичних розладів (32,8 і 32,6 відповідно) є стабільними.
Вивчення коливань показника поширеності захворювань цієї групи в регіонах свідчить про те, що максимальне його значення 2009 р. відзначалося в Львівській (530,8), Харківській (522,4) областях та м. Київ (507,4); мінімальні – виявлені в Чернівецькій (294,7) та Кіровоградській (329,1) областях.
Показник поширеності афективних розладів протягом 10річного періоду збільшився на 17,7% (з 93,5 у 2000 р. до 110,1 у 2009 р.) (рис. 12).
 |
Найвищі показники поширеності афективних розладів 2009 р. реєстрували у Луганській (173,9), Львівській (166,7) областях та в Києві (147,5). Мінімальні значення поширеності розладів цієї групи виявлені у Житомирській (46,3), Чернігівській (51,5) та Херсонській (51,6) областях.
У структурі даної групи відзначається зростання на 78,3% показника поширеності непсихотичних афективних розладів (з 38,4 у 2000 р. до 68,5 у 2009 р.) та зниження на 24,7% психотичних форм (з 55,1 до 41,5 відповідно).
Показник поширеності захворювань на невротичні, пов’язані зі стресом та соматоформні розлади суттєво не змінився. В 2000 р. він становив 342,3, 2009 р. – 345,5 на 100 тис. населення (рис. 13).
У різних регіонах України відзначалися коливання цього показника від максимальних у Закарпатській (511,2), Луганській (510,6) та Черкаській областях (481,3) до мінімальних у Миколаївській (221,8), Полтавській (236,3) та Рівненській (242,6) областях.
Показник поширеності захворювань на розумову відсталість у динаміці десятирічного періоду збільшився на 7,1%.; 2000 р. він становив 562,6 на 100 тис. населення, 2009 р. – 602,3 (рис. 14).
 |
Аналіз поширеності розумової відсталості в регіонах свідчить про те, що максимальними 2009 р. ці показники були в Херсонській (1027,1), Одеській (780,6) та Миколаївській (736,4) областях; найнижчі спостерігалися у Києві (226,7), Севастополі (395,1) та Житомирській області (439,9).
Важливим критерієм роботи психіатричної служби є показник інвалідизації осіб із психічними розладами. Інвалідами внаслідок розладів психіки та поведінки 2009 р. первинно визнано 11 766 осіб, з них 2359 дітей віком 017 років. У динаміці десятирічного періоду цей показник поступово знижувався з 27,3 до 25,6 на 100 тис. населення (6,3%) (рис. 15).
Найвищими інтенсивні показники первинної інвалідності 2009 р. зареєстровані у Миколаївській (36,31), Львівській (36,18) та Чернівецькій (32,19) областях; нижчі за середньоукраїнські відзначалися в АР Крим (18,08), Дніпропетровській (19,49) області та м. Київ (20,04). В структурі визнаних первинно інвалідами 2009 р. 38,7% становили хворі на розумову відсталість, 29,4% – на шизофренію, шизотипові та маячні розлади, 17,5 % – на органічні розлади, включаючи симптоматичні, 4,9% – на розлади психіки внаслідок епілепсії (рис. 16).
 |
Порівняно з 2000 р. у структурі первинно визнаних інвалідами на 57,0% зменшилася кількість хворих на епілепсію, на 7,6% – на розумову відсталість, майже не змінилася кількість хворих на шизофренію, шизотипові та маячні розлади.
Незважаючи на певне зниження показника первинної інвалідності, в Україні визначається накопичення осіб із психічними та поведінковими розладами, які мають групу інвалідності.
За десятирічний період кількість інвалідів внаслідок психічних розладів та розладів поведінки збільшилася з 500,4 до 593,8 на 100 тис. населення, що становить 18,7% (рис. 17).
Із загальної кількості хворих, які перебували під диспансерним та консультативним спостереженням, хворі інваліди становили 23,3%, або 272 920 осіб (відповідно 593,8 на 100 тис. населення). Переважно це інваліди І та ІІ груп, які складають 87% хворих, що мають групу інвалідності.
За десятирічний період показник питомої ваги ІІІ групи інвалідності серед хворих, які мають інвалідність внаслідок психічного розладу, дещо збільшився з 8,8 до 13,0%.
У структурі інвалідності внаслідок психічних та поведінкових розладів 36,5% становлять особи із шизофренією, шизотиповими та маячними розладами, 36,1% – із розумовою відсталістю та 10,4% – із психічними розладами внаслідок епілепсії (рис. 18).
 |
При цьому в динаміці десятирічного періоду кількість інвалідів внаслідок розумової відсталості зросла на 31,8%, шизофренії, шизотипових та маячних розладів – на 14,7%, кількість інвалідів внаслідок епілепсії суттєво не змінилася.
Аналіз показників структурної організації психіатричної служби свідчить про таке. Протягом 2009 р. хворі на розлади психіки та поведінки отримували спеціалізовану медичну допомогу в 88 психіатричних та психоневрологічних лікарнях, 30 психоневрологічних диспансерах, 656 психіатричних та 156 психотерапевтичних кабінетах.
Протягом останнього десятиріччя відзначається поступове зростання показника госпіталізованої захворюваності, який підвищився з 490,9 до 529,9 у період 20002009 рр. (на 7,9%), в тому числі й дорослих – з 542,9 до 586,6 відповідно (на 8,1%) (рис. 19).
Вивчення показника госпіталізованої захворюваності показало, що 2009 р. серед госпіталізованих дорослих хворих 54,8% складали особи із розладами психіки психотичного характеру, 37,7% – із розладами психіки непсихотичного характеру та 7,5% – із розумовою відсталістю (рис. 20). Структура госпіталізованої захворюваності в динаміці десятирічного періоду суттєво не змінювалася.
 |
На 2009 р. в Україні функціонувало 42 185 психіатричних ліжок, з них 1844 ліжка для дітей. Протягом 20002009 рр. ліжковий фонд України скоротився на 5937 ліжок, або 12,4% (рис. 21). Темпи скорочення ліжок за цей період уповільнилися порівняно з попереднім десятиріччям, коли ліжковий фонд за 19901999 рр. скоротився на 21 447 ліжок, або на 30,5%.
Забезпеченість населення психіатричними ліжками 2009 р. становила 42 185, або 91,8 на 100 тис. населення. Найвищі показники забезпеченості населення психіатричними ліжками реєструються у Сумській області (127,7), АР Крим (124,8) та Дніпропетровській області (123,8); нижчі за середньоукраїнський – у Закарпатській (62,9), Миколаївській (63,2) та Чернівецькій (64,4) областях.
Навантаження на ліжко для дорослих за десятирічний період залишається стабільним. У 2009 р. ліжко працювало 338,3 дня на рік (рис. 22).
 |
У 2009 р. відзначалося недостатнє використання ліжка у Києві (254,7 дня), Житомирській (271,2 дня) та Київській (283,6) областях. Із перевантаженням працювали ліжка у Волинській (388,4 дня), Дніпропетровській (362,3 дня) областях та м. Севастополь (357,5 дня).
Оберт ліжка збільшився протягом десятирічного періоду з 5,6 до 6,6 (рис. 23). Найвищі показники оберту ліжка 2009 р. реєструвалися в ІваноФранківській (8,6), Рівненській областях (8,9) та м. Севастополь (8,3); нижчий за середньоукраїнський – у Херсонській (5,1), Сумській (5,1) та Житомирській (5,5) областях.
Середня тривалість перебування дорослого хворого у стаціонарі 2009 р. становила 51,4 дня. Протягом 20002009 рр. цей показник зменшився на 12,8% (рис. 24).
 |
Високі показники тривалості перебування хворого у стаціонарі 2009 р. реєструвалися у Херсонській (63,6 дня), Сумській (61,4 дня) та Одеській (60,1 дня) областях. Нижчими за середньоукраїнський вони були у ІваноФранківській (39,1 дня), Київській (40,7 дня) областях та м. Севастополь (43,2 дня).
Показник лікарняної летальності 2009 р. становив 1,2. Вивчення динаміки цього показника свідчить про його зниження на 29,3% порівняно із 2000 р. (рис. 25). Перевищували середньоукраїнський показники лікарняної летальності у м. Севастополь (2,6), Харківській (2,4) та Полтавській (2,1) областях. Низькими вони були у Київській (0,36), ІваноФранківській (0,44) та Сумській (0,48) областях.
Аналізуючи структуру психіатричної служби в Україні за 10річний період, відзначимо стабільність кількості денних стаціонарів (2009 р. їх чисельність становила 105) та зменшення на 8,5% кількості місць в них – з 5545 у 2000 р. до 5079 у 2009 р. (рис. 26).
 |
Вивчення кількості місць у денних стаціонарах по регіонах свідчить про те, що найбільш забезпечені в цьому плані Донецька (1100 місць) область, м. Київ (700 місць) та Харківська область (550 місць).
У той же час найменша кількість місць у денних стаціонарах 2009 р. зареєстрована у Полтавській (0 місць), Херсонській (10 місць) та Хмельницькій (25 місць) областях.
Кількість психіатричних кабінетів у лікувальнопрофілактичних закладах України протягом десятирічного періоду поступово зростала: з 642 у 2000 р. до 656 у 2009 р. (2,2%) (рис. 27).
Структура психіатричної служби в Україні характеризується стійкою тенденцією до зменшення чисельності лікувальнотрудових майстерень. У динаміці останніх 10 років їх кількість скоротилася з 64 у 2000 р. до 24 у 2009 р. (на 62,5%). Також визначалося значне зменшення (на 60,3%) кількості місць у майстернях (з 5882 до 2339 відповідно) (рис. 28).
 |
Внаслідок аналізу кадрового потенціалу психіатричної служби відомо, що кількість фізичних осіб лікарівпсихіатрів, які надають психіатричну допомогу, протягом десятирічного періоду зменшилася з 3639 у 2000 р. до 3304 у 2009 р.
Укомплектованість штатних посад фізичними особами по Україні становила 78,8%. У Львівській і Закарпатській областях цей показник дорівнював 97,7 та 96,1% відповідно, у Рівненській і Миколаївській – 64,6 та 66,6% відповідно.
В амбулаторних лікувальнопрофілактичних закладах (поліклініках, диспансерах) працює 45% лікарівпсихіатрів. У різні роки цей показник становив 4245%. В деяких областях він не перевищував 38% (Вінницька, Черкаська, Львівська), у Севастополі – 35,4%, у Харківській, Миколаївській, Закарпатській та Донецькій областях він становив 5051%, що пояснюється більш розвинутою мережею психіатричних кабінетів в цих регіонах.
Із загальної кількості психіатрів, які працювали в амбулаторних лікувальних закладах, питома вага дільничних психіатрів – 73%. Навантаження на одну посаду дільничного психіатра коливалося від 600625 (Полтавська, Житомирська обл.) до 10451196 хворих (Луганська, Харківська, ІваноФранківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Тернопільська обл.). Кількість відвідувань до одного дільничного психіатра також коливається: від 2810 по м. Київ до 8141 по Черкаській області.
Аналіз статистичних показників, які визначають стан психічного здоров’я населення, свідчить про те, що в Україні спостерігається зростання кількості осіб із психічними та поведінковими розладами. Вивчення показника поширеності психічних та поведінкових розладів показує, що 2,5% населення України потребують допомоги лікаряпсихіатра.
В той же час у країнах Євросоюзу аналогічний показник сягає 24,1%, що відображає високий рівень інтеграції служб психічного здоров’я у первинну медикосанітарну мережу (доповідь робочої групи ECNP, 2008). Тому налагодження взаємодії психіатричної служби з первинною медикосанітарною мережею є важливою складовою покращання психічного здоров’я населення України.
Наступною проблемою служби є прогресивне зростання показника інвалідності внаслідок психічних та поведінкових розладів (на 18,7%), що вказує на недостатню ефективність соціальнореабілітаційних заходів у системі надання психіатричної допомоги.
У той же час структура психіатричної служби лишається спрямованою на надання стаціонарної допомоги в найбільш стигматизованих та віддалених від мікросоціуму умовах.
Стратегічною метою реформ психіатричної допомоги в Україні є створення суспільно орієнтованої психіатричної служби, яка функціонує на нижченаведених принципах.
1. Зміщення психіатричної допомоги безпосередньо у соціальну сферу.
2. Відмова від замкненості традиційного формату надання допомоги у стаціонарних умовах (поліклінічна психіатрія, промислова психіатрія, усі види позалікарняної допомоги).
3. Зміна структури психіатричної служби на принципах деінституалізації, децентралізації, наближення до населення.
4. Поліпрофесійне бригадне надання допомоги.
5. Надання допомоги за участю соціального (мікросоціального) оточення.
6. Використання системи психосоціальної терапії та реабілітації.
7. Активне залучення до надання допомоги усіх організацій та установ, діяльність яких використовується для поліпшення соціального функціонування.
Виконання перелічених завдань можливо за умови активної співпраці органів влади, психіатричної спільності, професійних організацій, громадськості, соціальних служб, освітян, користувачів допомоги та їх родичів в напрямку укріплення психічного здоров’я.
/thumbs/widget_no2010_8-27_3bb20cdc1c441d9148384b59b6ee44ad.jpg)
/thumbs/widget_no2010_7-26_faae3116d45c492222300c94a57c1098.jpg)
/thumbs/widget_no2010_6-25_33e23821c0a971c3d1e6fff455d81e98.jpg)
/thumbs/widget_no2010_5-24_adcffa97822b970874e697f370624d8c.jpg)
/thumbs/widget_no2010_4-23_1a1c4469fc1e679d65d2fa1121f64e36.jpg)
/thumbs/widget_no2010_3-22_ac4bec41eaea0d24d2cdf2358078b028.jpg)
/thumbs/widget_no2010_2-21_26a67a3843e3b3c9462fb5df2f48e1f1.jpg)
/thumbs/widget_no2010_1-20_c225e73586ff1de7e45ba870654495e0.jpg)
/thumbs/widget_nn24_2-148_titul.jpg)
/thumbs/widget_nn24_1-147_titul-1.jpg)
