Шизофренія у дітей та підлітків: особливості діагностики, лікування та реабілітації (закінчення)

І.А. Марценковський, Я.Б. Бікшаєва, О.С. Ващенко, К.В. Дубовик, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, м. Київ

Окончание. Начало читать здесь

Загальні принципи небіологічного лікування
При лікуванні шизофренії у дітей та підлітків важливе значення мають методи психологічного лікування й різноманітні форми соціальної підтримки дитини та її родини. Вони створюють континуум тісно пов’язаних між собою психосоціальних втручань, який в українській медичній практиці прийнято називати медико-соціальною реабілітацією.
Серед психосоціальних втручань, що рекомендовані для реабілітації дітей та підлітків хворих на шизофренію, розрізняють наступні:
• соціальний супровід випадку захворювання;
• психоосвіта дитини та членів її родини;
• тренінг соціальних навичок;
• комплаєнс-терапія (тренінг дотримання терапевтичного режиму);
• встановлення підтримуючих стосунків (стрес-менеджмент, діалогово-погоджувальний тренінг із застосуванням копінг-технік).
Спеціальні психологічні методи лікування можуть бути застосовані з метою поліпшення соціального функціонування, дотримання терапевтичного режиму чи покращання контролю над резидуальними симптомами [3].
На етапі маніфестних психотичних розладів психоосвітня робота з підлітком та групою його первинної підтримки має бути спрямована на подолання екзистенціального страху та розгубленості, визнання симптомів захворювання, їх зв’язку з біологічними порушеннями мозкової діяльності, визнання необхідності лікування, зокрема прийому АП, прийняття психічного захворювання. Соціальна підтримка на цьому етапі захворювання має на меті підтримку амбулаторного лікування, створення, коли це можливо, умов для уникнення госпіталізації.
На етапі поступової редукції психотичних розладів та дозрівання ремісії психоосвітня робота має бути спрямована на досягнення дитиною та її батьками розуміння зв’язку позитивної динаміки симптомів шизофренії з антипсихотичною терапією, формування прихильності до лікування, установки на відновлення соціального функціонування. Соціальна підтримка на цьому етапі захворювання має на меті скорочення тривалості перебування дитини у стаціонарному психіатричному закладі, забезпечення швидшої, наскільки це можливо, виписки підлітка з психіатричного стаціонару. Медико-соціальна реабілітація повинна також включати проведення тренінгів соціальних навичок, комплаєнс-терапії, діалогово-погоджувальних тренінгів.
На етапі ремісії, після виписки підлітка зі стаціонару, психоосвітня робота і спеціальні психологічні методи лікування мають бути спрямовані на прийняття підлітком та його батьками наявності хвороби без звинувачення себе й інших, відновлення заниженої самооцінки, втраченого сенсу життя, визнання необхідності тривалої підтримуючої терапії АП. Для набуття навичок життя з резидуальними продуктивними психотичними симптомами, відновлення контролю над власним життям соціальна підтримка підлітків на цьому етапі захворювання повинна спиратися на широке використання досвіду хворих зі схожими проблемами. Психосоціальні втручання мають включати проведення тренінгів соціальних навичок, комплаєнс-терапії, діалогово-погоджувальних тренінгів.
При шизофренії у підлітковому віці в комплексній терапії ремісії ми рекомендуємо застосування короткофокусної психотерапії.
Короткофокусна психотерапія може бути спрямована на відновлення підлітка після психотичного епізоду. Ця форма психологічного лікування полягає у формуванні навичок ідентифікації хворобливих змін, створенні умов для адаптації до змін, що викликані психотичним розладом, навичок контролю над поверненням симптомів шизофренії [4].
Короткофокусна терапія ремісії при шизофренії в підлітковому віці включає наступні пункти.
1. Надання допомоги шляхом розширення розуміння. За допомогою інтеракцій розширюються рефлексивні функції пацієнта. Він вчиться розпізнавати внутрішні процеси регуляції, своє поводження з власними емоціями і переживаннями, відчувати власні внутрішні конфлікти і амбівалентні переживання та інтегрувати їх у власну Я-концепцію. До компетенції психотерапевта належать правильне тлумачення отриманої від пацієнта інформації про вказані процеси та передача її у розпорядження хворого.
2. Надання допомоги шляхом диференціації стосунків. Завдяки інтеракціям посилюється компетентність пацієнта щодо побудови та моделювання емоційно забарвлених стосунків, що виступають у ролі тренувального майданчика, на якому хворий відпрацьовує способи спілкування зі значущими для нього особистостями. Пацієнт отримує змогу вступити у нові стосунки і змінювати їх відповідно до своїх потреб. До компетенції психотерапевта відноситься спочатку прийняття на себе з поступовим подальшим делегуванням пацієнтові відповідальності за формування та керування стосунками.
3. Надання допомоги шляхом компенсації некомпетентності у регулюванні стосунків (принцип підтримуючої психотерапії). Психотерапевт допомагає контролювати емоційну дистанцію між суб’єктами інтеракції, що дозволяє пацієнту будувати комунікацію без страху (регуляція близькості), запобігає виникненню почуття безсилля у стосунках («регуляція сили – безсилля»), надає керівництво тими чи іншими інтеракціями суб’єктів комунікації, які є необхідними для виконання терапевтичного завдання.

Висновки
1. Психіатрична допомога дітям та підліткам, хворим на шизофренію, має надаватися у максимально дестигматизованих та прийнятливих для батьків, як правило, амбулаторних умовах. Перебування дитини в стаціонарних психіатричних відділеннях має бути короткотривалим і добре мотивованим.
2. Програма раннього втручання при шизофренії, що маніфестує віком від 10 до 18 років, повинна включати: залучення педагогів до ранньої реабілітації, психоосвітню роботу на макросоціальному рівні, родинну терапію із використанням методів стрес-менеджменту, тренінгу соціальних навичок.
3. Рання психосоціальна допомога у поєднанні з тривалою терапією атиповими АП ефективніша при корекції когнітивних порушень та розладів адаптивної поведінки у хворих на шизофренію підлітків, ніж монотерапія такими препаратами, і значно ефективніша порівняно з лікуванням конвенційними нейролептиками у стаціонарних умовах.
4. При застосуванні терапії атиповими АП у поєднанні з психосоціальними інтервенціями показники якості життя та соціального функціонування дітей з шизофренією вищі.
5. Прихильність до терапії є неодмінною умовою її ефективності. Дитина та її батьки мають бути безпосередніми учасниками терапевтичного процесу, брати участь у моніторингу побічних ефектів, проведенні заходів, спрямованих на мінімізацію побічних ефектів лікування та поліпшення його переносимості.

Литература
1. Rentrop M., Bohm A., Kissling W. Patient satisfaction with psychiatric care. Historical perspective, methods and results from the international literature // Fortschr Neurol Psychiatr. – 1999. – V. 67 (10). – Р. 456-475.
2. Ruggeri M., Lasalvia A., Dall’Agnola R. et al. Development, internal consistency and reliability of the Verona service satisfaction scale – European Version. EPSILON Study 7. European Psychiatric Services: Input Linced Outcome Domains and Needs // Brit J Psychiatry. – 2000. – V. 39. – Р. 41-48.
3. Blenkiron P., Hammill C.A. What determines patients’ satisfaction with their mental health care and quality of life? // Postgrad Med J. – 2003. – V. 79. – Р. 337-340.
4. Druss B.G., Rosenheck R.A., Stolar M. et al. Patient satisfaction and administrative measures as indicators of the quality of mental health care // Psychiatr Serv. – 1999. – V. 50. – Р. 1053-1058.
5. Malm U., Lewander T. OTP Research group at the University of Gotlenburg; UKU; Scandinavian Society for Psychopharmacology. Consumer satisfaction in schizophrenia. A 2 year randomized controlled study of two community-based treatment programs // Nord J Psychiatry. – 2001. – V. 55 (Suppl. 44). – Р. 91-96.
6. Barker D.A, Shergill S.S., Higginson I., Orrell M.W. Patients’ views towards care received from psychiatrists // Brit J Psychiatry. – 1996. –V. 168 (5). – Р. 641-646.
7. Marriage K., Petrie J., Worling D. Consumer satisfaction with an adolescent inpatient psychiatric unit // Can J Psychiatry. – 2001. – V. 46 (10). – Р. 969-975.
8. Лутова Н.Б., Борцов А.В., Вид В.Д. Оценка субъективной удовлетворенности больного лечением в психиатрическом стационаре: состояние вопроса // Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В.М. Бехтерева. – 2007. – Т. 2, № 1 – С. 32-34.
9. Сосновский А.Ю. Удовлетворенность пациентов психиатрической помощью как критерий ее качества (клинико-социологическое исследование) // Автореф. дис. ... канд. мед. наук. – М., 1995. – 21c.
10. Chue P. The relationship between satisfaction and treatment outcomes in schizophrenia // J Psychopharmacol. – 2006. – V. 20 (38). – P. 38-56.
11. Незнанов Н.Г. Проблема комплаенса в клинической психиатрии / Н.Г. Незнанов, В.Д. Вид // Психиатрия и психофармакотерапия. – 2004. – Т. 6, № 4. – С. 213-214.
12. Любов Е.Б. Проблема несоблюдения лекарственного режима в психиатрической практике / Е.Б. Любов // Соц. и клинич. психиатрия. – 2001. – Т. 11, Вып. 1. – С. 89-101.

Повний список літератури, що включає 38 пунктів, знаходиться в редакції.
Поділитися з друзями:

Партнери

ЛоготипЛоготипЛоготипЛоготипЛоготип