Розділи: Рекомендації |

Клінічні протоколи надання медичної допомоги дорослим пацієнтам, які страждаютьна психічні розлади

Наказ МОЗ України № 59 від 05.02.2007

Продовження. Початок у № 1 (01), 2006 г.

Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на панічний розлад (F 40-48)

Ознаки та критерії діагностики захворювання згідно з МКХ-10
У процесі диференційної діагностики необхідно виключити наступні патології:
• ендокринні порушення (гіпо- та гіпертиреоз, гіпоглікемічний стан при цукровому діабеті);
• деякі серцеві захворювання (стенокардію, аритмію, гіпертонічну хворобу);
• захворювання органів дихання, що зумовлюють частий та поверхневий подих (хронічний бронхіт та бронхіальну астму);
• неврологічні захворювання (епілепсію, гіпоталамічні порушення);
• абстинентний синдром, зловживання алкоголем чи наркотичними речовинами;
• гормональні порушення, пов’язані з наднирниками;
• напади гіпотонії чи інші органічні зміни, зумовлені інфекцією або травмами.

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога
Позалікарняно, за винятком випадків наявної небезпеки для пацієнта або його оточення, неможливості самообслуговування на життєво необхідному рівні та відсутності належних умов лікування поза межами спеціалізованого стаціонару.

Клініко-діагностична програма
1. Клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний методи
2. Психодіагностичні (в тому числі скринінгові інструменти)
3. Методи інструментального обстеження
4. Лабораторні методи
5. Консультації інших спеціалістів при потребі для виключення соматичних чинників

Лікувальна програма
Лікування панічного розладу (ПР) включає фармакологічні, психотерапевтичні та психосоціальні заходи. Перевага надається комбінуванню цих заходів.
Процес лікування ПР включає етапи: купірування панічної атаки (ПА), стабілізуючої терапії та профілактичної терапії.
Тривалість періоду купірування ПА становить від 6 тижнів до 2-3 місяців, періоду стабілізації – 4-6 місяців, періоду профілактичної терапії – не менше 1 року.

Фармакологічне лікування
На етапі купірування ПА провідна роль у лікуванні ПР належить антидепресантам, β-адреноблокаторам та бензодіазепінам.
Вибір антидепресантів зумовлюється особливостями симптоматики, психофармакологічним анамнезом, поточним використанням медикаментозних засобів. При цьому застосовують препарати наступних груп: трициклічних, гетероциклічних антидепресантів, інгібіторів моноамінооксидази (МАО), селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗС та Н) та ін.
Перевага надається антидепресантам групи СІЗЗС, СІЗЗС та Н та гетероциклічним, починаючи з мінімальних доз, передбачених в інструкціях, із поступовим їх збільшенням до досягнення бажаної терапевтичної реакції.
Бензодіазепіни є симптоматичними засобами для купірування нападу. Застосовують як типові бензодіазепіни (седуксен, феназепам та ін.), так
і атипові (клоназепам, альпразолам). Термін використання бензодіазепінів не повинен перевищувати 3-4 тижнів.
Термін використання β-адреноблокаторів становить 2-3 місяці і більше.
Антидепресанти є патогенетичним засобом лікування ПР. Провідна роль у його лікуванні належить групі СІЗЗС.
При неефективності препаратів групи СІЗЗС призначають антидепресанти інших груп: трициклічні, гетероциклічні, СІЗЗС та Н, інгібітори МАО.
Фармакологічне лікування на етапі стабілізуючої терапії включає використання підтримуючих доз попередньо ефективних засобів.
Необхідність застосування антидепресантів на етапі профілактичної терапії визначається особливостями перебігу клінічної симптоматики.

Психотерапевтичне лікування ПР передбачає використання:
• біхевіоральної психотерапії;
• когнітивної психотерапії;
• когнітивно-біхевіоральної психотерапії.

Характер кінцевого очікуваного результату лікування
1. Етап купірування ПА:
• усунення гострої тривоги;
• зменшення страху;
• регрес соматовегетативного симптомокомплексу.
2. Етап стабілізуючої терапії:
• усунення агорафобічних проявів, у тому числі тривоги очікування та поведінки уникнення;
• запобігання виникненню ранніх рецидивів симптоматики;
• відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.
3. Етап профілактичної терапії:
• запобігання розвитку повторних ПА;
• підтримка оптимального рівня соціального функціонування пацієнта.

Тривалість лікування в спеціалізованому стаціонарі
Перебування у спеціалізованому стаціонарі обмежується терміном, необхідним для досягнення мети етапу активної терапії.

Критерії якості лікування
1. Клінічний – ступінь редукції клінічної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців.
2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.

Можливі побічні дії та ускладнення
Холінергічний синдром (сухість у роті, порушення зору, когнітивні розлади) виникає, перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів – відміна трициклічного антидепресанту і його заміна селективним інгібітором зворотнього захоплення серотоніну або антидепресантом подвійного спектру дії.
Надмірна седація – зменшення дози антидепресанту, що викликав седацію, із подальшим застосуванням іншого антидепресанту без седативної дії.
Ортостатична гіпотензія – необхідно повідомити пацієнта про небезпеку, пов’язану із цим станом, і зменшити дозу антидепресанту.
Сексуальна дисфункція виникає, перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів та СІЗЗС – сімейна терапія, можливо, призначення антидепресанту, що не викликає сексуальної дисфункції.
Серцево-судинні розлади (порушення серцевої провідності та ортостатична гіпотензія) – контроль ЕКГ і при збільшенні QT до > 400 мсек (якщо використовувався трициклічний антидепресант, його слід замінити антидепресантом іншої групи).
Серотонінергічний синдром (психічні розлади аж до розладів свідомості, ажитація, пітливість, діарея, блювання, гіперрефлексія, тремор, підвищення температури тіла тощо) виникає, як правило, внаслідок комплексної терапії антидепресантами – зменшення їх дози або повне припинення лікування антидепресантами.
Найбільший ризик серотонінергічного синдрому виникає при одночасному застосуванні інгібіторів МАО з іншими антидепресантами. Через це категорично забороняється комплексне терапія інгібіторами МАО та іншими антидепресантами.

Рекомендації щодо подальшого надання медичної допомоги та реабілітації
Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітньої роботи з пацієнтом та його родиною, спрямовану на прийняття розладу, позитивне сприйняття терапії, підвищення стрес-стійкості у повсякденному житті (стрес-менеджменту), тренінгу навичок самостійного життя.
Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.

Вимоги до дієтичних призначень та обмежень
Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

Вимоги до режиму праці, відпочинку
Визначають індивідуально з урахуванням досягнутого рівня соціального функціонування згідно із чинним законодавством.

Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на генералізований тривожний розлад (F 40-48)

Ознаки та критерії діагностики захворювання згідно з МКХ-10
У процесі діагностичної процедури необхідно враховувати, що в 50-65% випадків генералізований тривожний розлад (ГТР) супроводжується коморбідними розладами (панічними атаками, депресивним епізодом, соціальними або простими фобіями, розладами особистості, станами залежності, обсесивно-компульсивним розладом).

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога
Позалікарняно, за винятком випадків наявної небезпеки для пацієнта або його оточення, коморбідних розладів, неможливості самообслуговування на життєво необхідному рівні та відсутності належних умов лікування поза межами спеціалізованого стаціонару.

Клініко-діагностична програма
1. Клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний методи
2. Психодіагностичні (в тому числі скринінгові інструменти)
3. Методи інструментального обстеження
4. Лабораторні методи
5. Консультації інших спеціалістів при потребі для виключення соматичних чинників розладу

Лікувальна програма
Лікування ГТР включає фармакологічні, психотерапевтичні та психосоціальні заходи. Перевага надається комбінуванню цих заходів. Процес лікування включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної терапії. Тривалість етапу активної терапії – 6 тижнів, стабілізуючої –
до 6 місяців, профілактичної – до 1 року.

Фармакологічна терапія
При лікуванні ГТР використовують препарати різних фармакологічних груп. Препаратами першої лінії є селективні інгібітори зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗС та Н), трициклічні та гетероциклічні антидепресанти, парціальні агоністи 5-НТ1А рецепторів (буспірон).
Препаратами другої лінії є нейролептичні засоби, інгібітори моноамінооксидази (МАО), антигістамінні засоби (Н1-блокатори).
За необхідності призначають бензодіазепіни (термін їх застосування не перевищує 3-4 тижнів).
Лікування ГТР із коморбідними станами включає:
1. При коморбідній депресії та коморбідних панічних атаках – СІЗЗС або СІЗЗС та Н.
2. При коморбідних обсесивно-компульсивних розладах – кломіпрамін або СІЗЗС.
Якщо після 6-тижневого лікування не спостерігається ніяких змін, необхідно перейти до застосування іншого препарату або комбінації препаратів.
Можливою є зміна психотерапевтичної тактики.
На етапах стабілізуючої та профілактичної терапії використовується попередньо ефективний фармакологічний засіб.

Психотерапевтичне лікування ГТР включає використання наступних методів або їх поєднання:
• релаксаційної терапії;
• недирективної психотерапії;
• біхевіоральної психотерапії;
• когнітивної психотерапії;
• когнітивно-біхевіоральної психотерапії.

Психосоціальна терапія
З першого дня лікування обов'язково проводиться психоосвітня робота з пацієнтом та його родиною з метою усвідомлення ними сутності розладу та терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.

Характер кінцевого очікуваного результату лікування
1. Етап активної терапії:
• регрес соматичних симптомів;
• зменшення виразності психологічних проявів.
2. Етап стабілізуючої антидепресивної терапії:
• зворотній розвиток залишкових психологічних проявів;
• відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.
3. Етап профілактичної терапії:
• підтримка оптимального рівня соціального функціонування пацієнта;
• профілактика рецидивів ГТР.

Тривалість лікування в спеціалізованому стаціонарі
Перебування у спеціалізованому стаціонарі обмежується терміном, необхідним для досягнення мети етапу активної терапії.

Критерії якості лікування
1. Клінічний – ступінь редукції тривожної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців.
2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.

Можливі побічні дії та ускладнення
Холінергічний синдром (сухість у роті, порушення зору, когнітивні розлади) виникає, перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів – відміна трициклічного антидепресанту і його заміна селективним інгібітором зворотнього захоплення серотоніну або антидепресантом подвійного спектру дії.
Надмірна седація – зменшення дози антидепресанту, що викликав седацію, із подальшим застосуванням іншого антидепресанту без седативної дії.
Ортостатична гіпотензія – необхідно повідомити пацієнта про небезпеку, пов'язану із цим станом, і зменшити дозу антидепресанту.
Сексуальна дисфункція виникає, перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів та СІЗЗС – сімейна терапія, можливо, призначення іншого антидепресанту, що не викликає сексуальної дисфункції.
Серцево-судинні розлади (порушення серцевої провідності та ортостатична гіпотензія) – контроль ЕКГ і при збільшенні QT до > 400 мсек (якщо використовувався трициклічний антидепресант, його слід замінити антидепресантом іншої групи).
Серотонінергічний синдром (психічні розлади аж до розладів свідомості, ажитація, пітливість, діарея, блювання, гіперрефлексія, тремор, підвищення температури тіла тощо) виникає, як правило, внаслідок комплексної терапії антидепресантами – зменшення їх дози або повне припинення лікування антидепресантами.
Найбільший ризик серотонінергічного синдрому виникає при одночасному застосуванні інгібіторів МАО з іншими антидепресантами. Через це категорично забороняється комплексна терапія інгібіторами МАО та іншими антидепресантами.

Рекомендації щодо подальшого надання медичної допомоги та реабілітації
Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітньої роботи з пацієнтом та його родиною, спрямовану на прийняття хвороби, позитивне сприйняття терапії, підвищення стрес-стійкості у повсякденному житті (стрес-менеджменту), тренінгу навичок самостійного життя.
Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.

Вимоги до дієтичних призначень та обмежень
Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

Вимоги до режиму праці, відпочинку
Визначаються індивідуально з урахуванням досягнутого рівня соціального функціонування згідно із чинним законодавством.

Клінічний протокол надання медичної допомоги пацієнтам, хворим на обсесивно-компульсивний розлад (F 40-48)

Ознаки та критерії діагностики захворювання згідно з МКХ-10
У процесі діагностичної процедури слід враховувати, що обсесивно-компульсивні розлади (ОКР) супроводжуються коморбідними станами (депресивним епізодом, простими та соціальними фобіями, панічними атаками, станом залежності, розладами харчової поведінки).

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога
Позалікарняно, за винятком випадків наявної небезпеки для пацієнта або його оточення, коморбідних розладів, неможливості самообслуговування на життєво необхідному рівні та відсутності належних умов лікування поза межами спеціалізованого стаціонару.

Клініко-діагностична програма
3. Клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний методи
4. Психодіагностичні (в тому числі скринінгові інструменти)
5. Методи інструментального обстеження
6. Лабораторні методи
7. Консультації інших спеціалістів при потребі для виключення соматичних чинників депресивного розладу

Лікувальна програма
Лікування ОКР включає фармакологічні, психотерапевтичні та психосоціальні заходи. Перевага надається їх комбінуванню.
Процес лікування ОКР включає наступні етапи: активної, стабілізуючої та профілактичної терапії. Тривалість активної терапії становить 12-16 тижнів, стабілізуючої – 6-12 місяців, профілактичної – 1 рік.

Фармакологічне лікування
У фармакологічному лікуванні провідна роль належить антидепресантам: селективним інгібіторам зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібіторам зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗС та Н), трициклічним, гетероциклічним та іншим групам. Перелічені засоби використовуються у більших дозах, ніж при лікуванні депресії.
Якщо в межах періоду активної терапії (12-16 тижнів) не спостерігається позитивних змін психопатологічної симптоматики, йдеться про резистентні форми ОКР. Подолання резистентності включає наступні стратегії:
• збільшення доз та тривалості призначення антидепресанту, що застосовується (якщо використовується трициклічний антидепресант, то збільшення його дози слід супроводжувати лабораторним моніторингом з метою підтримання концентрації препарату у крові в межах 300-400 мкг/л);
• перехід на застосування антидепресантів інших груп;
• зміна способу введення антидепресанту (з ентерального на парентеральний в умовах спеціалізованого стаціонару);
• підсилення ефекту антидепресантів шляхом одночасного призначення препаратів інших фармакологічних груп (наприклад, антипсихотиків другого покоління, антиконвульсантів, стабілізаторів настрою та ін.);
• комплексна терапія двома антидепресантами різних груп;
• електроконвульсивна терапія.
Етап стабілізуючої терапії включає використання підтримуючих доз попередньо ефективних засобів. Необхідність застосування фармакологічних засобів визначається особливостями перебігу клінічної симптоматики.

Психотерапевтичне лікування ОКР
передбачає використання:
• біхевіоральної психотерапії;
• когнітивної психотерапії;
• когнітивно-біхевіоральної терапії.

Психосоціальна терапія
З першого дня лікування обов'язково проводиться психоосвітня робота пацієнтом та його родиною з метою усвідомлення сутності хвороби та терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.

Характер кінцевого очікуваного результату лікування
1. Етап активної терапії:
• усунення соматичних проявів;
• зменшення виразності обсесивно-компульсивних порушень;
• зменшення депресивного фону настрою.
2. Етап стабілізуючої антидепресивної терапії:
• нормалізація настрою;
• зворотній розвиток обсесивно-компульсивних проявів;
• відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.
3. Етап профілактичної терапії:
• підтримка оптимального рівня соціального функціонування пацієнта;
• профілактика повторних епізодів ОКР.

Тривалість лікування в спеціалізованому стаціонарі
Перебування у спеціалізованому стаціонарі обмежується терміном, необхідним для досягнення мети етапу активної терапії.

Критерії якості лікування
1. Клінічний – ступінь редукції обсесивно-компульсивної симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців.
2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.

Можливі побічні дії та ускладнення
Холінергічний синдром (сухість у роті, порушення зору, когнітивні розлади) виникає, перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів – відміна трициклічного антидепресанту і його заміна селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну або антидепресантом подвійного спектру дії.
Надмірна седація – зменшення дози антидепресанту, що викликав седацію, із подальшим застосуванням іншого антидепресанту без седативної дії.
Ортостатична гіпотензія – необхідно повідомити пацієнта про небезпеку, пов'язану із цим станом, і зменшити дозу антидепресанту.
Сексуальна дисфункція виникає, перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів та СІЗЗС – сімейна терапія, можливо, призначення антидепресанту, що не викликає сексуальної дисфункції.
Серцево-судинні розлади (порушення серцевої провідності та ортостатична гіпотензія) – контроль ЕКГ і при збільшенні QT до > 400 мсек (якщо використовувався трициклічний антидепресант, його слід замінити антидепресантом іншої групи).
Серотонінергічний синдром (психічні розлади аж до розладів свідомості, ажитація, пітливість, діарея, блювання, гіперрефлексія, тремор, підвищення температури тіла та ін.) виникає, як правило, внаслідок комплексної терапії антидепресантами – зменшення дози або повне припинення лікування цими препаратами.
Найбільший ризик серотонінергічного синдрому виникає при одночасному застосуванні інгібіторів МАО з іншими антидепресантами. Через це категорично забороняється комплексна терапія інгібіторами МАО та іншими антидепресантами.

Рекомендації щодо подальшого надання медичної допомоги та реабілітації
Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітньої роботи з пацієнтом та його родиною, спрямовану на прийняття хвороби, позитивне сприйняття терапії, підвищення стрес-стійкості у повсякденному житті (стрес-менеджменту), тренінгу навичок самостійного життя.
Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.

Вимоги до дієтичних призначень та обмежень
Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

Вимоги до режиму праці, відпочинку
Визначають індивідуально з урахуванням досягнутого рівня соціального функціонування згідно із чинним законодавством.

Клінічний протокол надання медичної допомоги пацієнтам, хворим на посттравматичні стресові розлади (F 40-48)

Ознаки та критерії діагностики захворювання згідно з МКХ-10
У процесі діагностики необхідно враховувати характерну для посттравматичних стресових розладів (ПТСР) коморбідну патологію. Особливо часто спостерігається сполучення ПТСР із депресивними розладами, різними формами хімічної залежності, а також із панічними, обсесивно-компульсивними, тривожно-фобічними розладами.

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога
Позалікарняно, за винятком випадків наявної небезпеки для пацієнта або його оточення, коморбідних розладів, неможливості самообслуговування на життєво необхідному рівні та відсутності належних умов лікування поза межами спеціалізованого стаціонару.

Клініко-діагностична програма
1. Клініко-анамнестичний, клініко-психопатологічний методи
2. Психодіагностичні (в тому числі скринінгові інструменти)
3. Методи інструментального обстеження
4. Лабораторні методи
5. Консультації інших спеціалістів при потребі для виключення соматичних чинників розладу

Лікувальна програма
Лікування ПТСР включає фармакологічні, психотерапевтичні та психосоціальні заходи. Перевага надається їх комбінуванню. Процес лікування включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної терапії.
Тривалість етапу активної терапії – 6 місяців, стабілізуючої – до 1 року, профілактичної – до 3 років.

Фармакологічна терапія
Фармакотерапія в більшості випадків має тривалий характер і полягає переважно в комбінованому застосуванні антидепресантів, транквілізаторів, тимостабілізаторів, ноотропних препаратів, β-адреноблокаторів, антипсихотичних засобів та інших засобів, причому основна роль належить антидепресантам. Терапія антидепресантами розпочинається з їх призначення разом із транквілізаторами або снодійними засобами, в разі потреби – і з β-адреноблокаторами. Вибір антидепресантів зумовлюється особливостями симптоматики, психофармакологічним анамнезом, поточним використанням медикаментозних засобів. Перевага надається антидепресантам групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗС та Н) та гетероциклічним, починаючи з мінімальних доз, передбачених в інструкціях, із поступовим їх збільшенням до отримання бажаної терапевтичної реакції.
Призначення транквілізаторів має тимчасовий характер і становить, як правило, 3-4 тижні, в особливих випадках – не більше 3 місяців. Застосування снодійних засобів рекомендується виключно впродовж коротких курсів і у тому разі, коли у клінічній картині спостерігається поєднання симптомів порушень сну з афективними розладами.
β-адреноблокатори призначають малими дрібними дозами. Нейролептичні засоби застосовують виключно в тих випадках, коли тривога супроводжується вираженим психомоторним збудженням та/або дезорганізацією мислення, а також у разі неефективності інших анксіолітичних та седативних засобів.
Психотерапевтичне лікування ПТСР
включає використання наступних методів або їх поєднання:
• біхевіоральної психотерапії;
• когнітивної психотерапії;
• когнітивно-біхевіоральної терапії;
• психодинамічної психотерапії.

Психосоціальна терапія
З першого дня лікування обов'язково проводиться психоосвітня робота з пацієнтом та його родиною з метою усвідомлення сутності розладу та терапевтичного процесу, відновлення соціального функціонування.

Характер кінцевого очікуваного результату лікування
1. Етап активної терапії:
• регрес основної психопатологічної симптоматики;
• афективна переоцінка травматичного досвіду.
2. Етап стабілізуючої антидепресивної терапії:
• зворотній розвиток залишкових психологічних проявів;
• відновлення відчуття цінності власної особистості;
• створення нової когнітивної моделі життєдіяльності.
3. Етап профілактичної терапії:
• підтримка оптимального рівня функціонування пацієнта;
• профілактика рецидивів ПТСР.

Тривалість лікування в спеціалізованому стаціонарі
Перебування у спеціалізованому стаціонарі обмежується терміном, необхідним для досягнення мети етапу активної терапії.

Критерії якості лікування
1. Клінічний критерій – ступінь редукції симптоматики протягом не менше 6 місяців і стабільність психічного стану протягом 6 місяців.
2. Соціально-психологічний – відновлення попереднього рівня психологічної, соціальної та трудової адаптації.

Можливі побічні дії та ускладнення
Холінергічний синдром (сухість у роті, порушення зору, когнітивні розлади, перш за все, при використанні трициклічних антидепресантів) – відміна трициклічного антидепресанту і його заміна селективним інгібітором зворотнього захоплення серотоніну або антидепресантом подвійного спектру дії.
Надмірна седація – зменшення дози антидепресанту, що викликав седацію, із подальшим застосуванням іншого антидепресанту без седативної дії.
Ортостатична гіпотензія – необхідно повідомити пацієнта про небезпеку, пов'язану із цим станом, і зменшити дозу антидепресанту.
Сексуальна дисфункція виникає, в першу чергу, при використанні трициклічних антидепресантів та СІЗЗС – сімейна терапія, можливо, призначення антидепресанту, що не викликає сексуальної дисфункції.
Серцево-судинні розлади (порушення серцевої провідності та ортостатична гіпотензія) – контроль ЕКГ і при збільшенні QT до > 400 мсек (якщо використовувався трициклічний антидепресант, його слід замінити антидепресантом іншої групи).
Серотонінергічний синдром (психічні розлади аж до розладів свідомості, ажитація, пітливість, діарея, блювання, гіперрефлексія, тремор, підвищення температури тіла тощо) виникає, як правило, внаслідок застосування комбінації антидепресантів – зменшення їх дози або повне припинення лікування цими препаратами.
Найбільший ризик серотонінергічного синдрому виникає при одночасному застосуванні інгібіторів МАО з іншими антидепресантами. Через це категорично забороняється комплексна терапія інгібіторами МАО та іншими антидепресантами.

Рекомендації щодо подальшого надання медичної допомоги та реабілітації
Основною умовою успіху є вживання всіх заходів щодо чіткого дотримання терапевтичного режиму. Продовження психоосвітної роботи з пацієнтом та його родиною, спрямовану на прийняття розладу, позитивне сприйняття терапії, підвищення стрес-стійкості у повсякденному житті (стрес-менеджменту), тренінгу навичок самостійного життя.
Надається можливість отримання довгострокової диспансерної допомоги.

Вимоги до дієтичних призначень та обмежень
Дієтичні обмеження та лікувальна фізкультура при збільшенні ваги.

Вимоги до режиму праці, відпочинку
Визначають індивідуально з урахуванням досягнутого рівня соціального функціонування згідно із чинним законодавством.

Продовження читайте в наступному номері.

Поділитися з друзями:

Партнери

ЛоготипЛоготипЛоготипЛоготипЛоготип